Сторінка психолога 

ЧИМ  ЗАЙМАЄТЬСЯ  ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ В ДНЗ ?

Консультативно-просвітницька робота

       Мета: підвищення психологічної культури вихователів і батьків, забезпечення інформацією з психологічних проблем, формування запиту на психологічні послуги.

     Сьогодення ставить нові вимоги до дошкільної освіти та до кожного вихователя. Педагоги мають бути творчими особистостями, новаторами ідей, постійно підвищувати свій професійний рівень. А допомагати їм у цьому, надавати психологічну та методичну підтримку мають спільними зусиллями психологічна служба та адміністрація ДНЗ.

    Індивідуальні консультації – це надання конкретної допомоги дорослим, які спілкуються з дошкільником. Задача психолога в процесі консультування полягає у наступному:

·         в усвідомленні дорослими та дітьми природи їхніх утруднень,

·         в аналізі й розв’язанні психологічних проблем, пов’язаних із особистісними особливостями, життєвими обставинами ,в яких розвивається людина, взаєминами в родині, у дружньому колі, у дошкільному закладі тощо;

·         у формуванні нових установок і прийнятті власних рішень.

   Консультації можуть бути короткостроковими (одно-двох разове відвідування психолога) або довгостроковим (психолог працює з клієнтом протягом кількох місяців з певною періодичністю). Тривалість консультацій залежить від проблеми, з якою звернувся клієнт до психолога, від бажання клієнта серйозно працювати над проблемою, об’єктивних обставин у житті клієнта чи психолога.

         Форми психологічної просвітницької роботи з формування компетенції вихователів дошкільних закладів сприяють збагаченню інтересів, духовних і професійних потреб педагогічних кадрів, дають змогу мати власну позицію щодо важливих психологічних проблем сучасності, а також є формою виявлення й узагальнення найкращого досвіду. Такі форми роботи також сприяють удосконаленню знань вихователів, єдності поглядів, вимог і дій педагогічних колективів щодо важливих проблем теорії та методики розвитку дітей дошкільного віку.

      Серед форм психологічної просвітницької роботи можна виділити: лекції, групові консультації, проблемні семінари, семінари-практикуми, тренінги, виступи на батьківських зборах тощо.

Психодіагностична робота

    Мета: психолого-педагогічне вивчення індивідуальних особливостей особистості дітей, педагогів, батьків.

     У дошкільному закладі практичний психолог:

·         виявляє причини виникнення проблем у навчанні і розвитку дітей;

·         вивчає резервні можливості особистості, на які можна спиратися в ході корекційно-розвивальної або консультативної роботи;

·         вивчає психологічний клімат у педагогічному та дитячих колективах закладу;

·         виявляє на ранньому етапі пізнавальні інтереси та здібності дітей.

Цей напрямок здійснюється у формі планової діагностики або діагностики по запиту педагогів, батьків, адміністрації, і розглядається як важливий підготовчий етап для подальшої корекційно-розвивальної роботи.

     Психодіагностичні методи, які використовує психолог ДНЗ

·         Тестування

·         Спостереження

·         Анкетування

·         Бесіда

·         Аналіз продуктів дитячої творчості (малюнків, аплікацій, поробок)

Корекційно-розвивальний напрямок

     Мета: систематичне цілеспрямоване використання психологом психологічних методів та засобів по створенню оптимальних можливостей та умов для повноцінного та своєчасного психічного розвитку дитини. Корекційна робота з дітьми, які віднесені до категорії групи ризику на тих або інших підставах, спрямована на специфічну допомогу цим дітям. Розвивальна робота може здійснюватись з усіма дітьми і бути націлена на розвиток у них психічних процесів, різноманітних здібностей.

     В умовах дошкільного закладу психолог самостійно має право працювати тільки з дітьми, відхилення в поведінці яких не є наслідком поразки центральної нервової системи або психічного захворювання.

  Корекцій-розвивальна робота здійснюється у формі індивідуальних і групових занять по корекції і розвитку, а також у формі тематичних психологічних тренінгів, розроблених для дітей, що мають подібні поведінкові проблеми.

Організаційно-методичний напрямок

     Мета: організація власної діяльності, аналіз та узагальнення її результатів, підвищення власного професіоналізму через самоосвіту.

         Цей напрямок роботи практичного психолога умовно можна розділити на три складові:

1.Аналіз та планування власної діяльності:

·         складання річного та щомісячного планів роботи;

·         складання аналітичного та статистичних звітів роботи за навчальний рік;

·         підготовка до різноманітних виступів (на нарадах, педрадах, батьківських зборах);

·         розробка програм досліджень, підготовка психодіагностичного інструментарію;

·         розробка та підготовка до корекційно-розвивальних занять з дітьми, тренінгів, ділових ігор з педпрацівниками та батьками тощо

2.    Розробка рекомендацій для усіх учасників навчально-виховного процессу:

·         розробка рекомендацій для вихователів щодо проблем, які виникають;

·         розробка рекомендацій для батьків щодо взаємодії з дітьми «групи ризику»

3.    Самоосвіта:

·         участь у навчально-методичних семінарах та нарадах практичних психологів;

·         консультації у районних, міських, обласних центрах практичної психології;

·         відвідування бібліотек, самостійна робота з методичною, психолого-педагогічною літературою тощо.

Практика показує, що нерозуміння батьками ролі психолога в дитячому садку призводить до уникнення і відмови від зустрічей з ним.

Хочеться відразу роз’яснити ситуацію:

психолог і психіатр, (з яким часто нас порівнюють) мають суттєві відмінності в роді діяльності.

Психіатр – лікар, що займається відхиленнями (порушеннями) в психічній сфері людини. Він може поставити діагноз, призначити, при необхідності, медикаментозне лікування, дати направлення в спеціалізований садок.

Психолог (дитячий) – педагог, що займається з дітьми, які не мають відхилень у психічній сфері. Він не ставить діагноз, а може зробити умовно-варіативний прогноз на майбутнє. При необхідності може запропонувати пройти консультацію у спеціалістів: психіатра, невролога, логопеда.

Основним методом роботи психолога є – спостереження за розвитком дитини на всіх вікових етапах, відстеження динаміки розвитку пізнавальної, емоційно-вольової, особистісної сфер дитини. При необхідності, психолог проводить індивідуальні чи групові заняття з дітьми, що мають розвиваючу спрямованість. Всі заняття проходять в ігровому ключі, часто в роботі використовуються казки, рухливі ігри, психогімнастичні етюди, елементи арттерапії (творча діяльність). Діти зазвичай з великим задоволеннямвідвідують такі заняття.

На жаль, вирішити психологічні проблеми дітей тільки в умовах дитячого садка, на заняттях з психологом неможливо.

Без взаємодії з батьками дитини така робота буде носити поверхневий характер, і та позитивна динаміка, яка з’явиться у розвитку дитини, дуже скоро зійде нанівець. Тому, в першу чергу, бажання батьків взаємодіяти з психологом, допомогти дитині подолати проблемні моменти, є найважливішим фактором на шляху змін на краще.

Тільки спільна плідна робота дасть позитивний результат.

Як відомо, краще не чекати проблеми, а зробити все, щоб її уникнути. Тому взаємодію з психологом краще починати з самого раннього віку.

Починаючи з ясельного віку кожна дитина потрапляє під пильну увагу педагога-психолога, який супроводжує процес адаптації дитини до дитячого садка. Перебуваючи в групі, психолог виділяє дітей зі складною адаптацією, спостерігає за особливостями її нервово-психічного розвитку, всіляко підтримує її, проводить розвиваючі і психопрофілактичні заняття з групою дітей, зазвичай у вигляді рухливих ігор, пальчикової гімнастики, логоритмічної гімнастики.

Батькам, які оформляють дитину в дитячий садок, рекомендовоно пройти індивідуальну консультацію з психологом, з метою отримати максимально повну інформацію про особливості характеру дитини, познайомити батьків з розпорядком дня в дитячому садку.

Бесіда, спостереження, анкетування – методи, які допомогають психологу на консультації краще зрозуміти і спрогнозувати варіанти розвитку дитини, підібрати оптимальні умови для розкриття їїінтелектуальних особливостей. Батькам буде корисно навчитися дивитися збоку на свою дитину і підібрати оптимальну стратегію її виховання, що опирається на безумовну любов і довіру.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ 

ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЗАКЛАДУ

- проведення просвітницьких лекцій, семінарів, занять з педагогами, батьками, дітьми;

- консультативна допомога всім учасникам навчально-виховного процесу;

- корекційно-розвивальна робота з дітьми, батьками, педагогами;

- допомога дітям, які мають проблеми в поведінці або які опинилися в складній життєвій ситуації;

- психологічний супровід обдарованих дітей;

- психологічний супровід новоприбулих дітей;

- визначення психологічної готовності дітей 5-річного віку до навчання у школІ

ЩО РОБИТЬ ДИТЯЧИЙ ПСИХОЛОГ?

                  Психодіагностика 

Мета психодіагностики - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення і т.д.). Ви, мабуть знаєте, що для діагностики дорослих використовують тести. Для дітей теж використовують тести, але особливі – дитячі. Психолог може попросити вашої дитини щось намалювати, пограти з ним в захоплюючу гру – а насправді ж за допомогою цих дій збере необхідні дані. Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. 

                         Розвиваючі заняття 

За допомогою розвиваючих психологічних ігор психолог допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Найчастіше розвиваючі психологічні заняття проводяться з групою дітей, тому дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, вільно почуватися в колективі.

                                 Корекційно-відновлювальна робота

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережила сильний стресс.

Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія. Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія. Гра, малюнок, казка - всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках психолога потужним засобом допомоги.

                                                                   Консультування батьків та сімейне консультування

У психологів є така аксіома «Проблеми маленьких дітей - це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об'єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

Дитина взяла чужу річ – що робити?

Трапилося несподіване: дитина принесла додому чужу річ, яку взяла без дозволу. Зринає у думках: «Моя дитина вкрала...». Не варто впадати у розпач та картати себе: «Ми погані батьки!».Поміркуймо разом, як запобігти лиху, що потрібно робити батькам для розв'язання цієї проблеми,

а від яких кроків необхідно утриматися.

Чого не слід робити?

• Не називайте дитину «злодюжкою», «крадієм» та не просторікуйте, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім'ю».

• У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не люблю». Дитина розуміє вас буквально, і це травмує її.

• Не погрожуйте розправою, а тим більше фізичною. Погодьтеся, що це просто недопустимо у XXI сторіччі.

Що робити?

Спочатку слід заспокоїтися. Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, щоб набути досвіду подолання складних ситуацій, піднятися на новий щабель у своєму особистісному і батьківському розвитку. Зрозумійте, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвиватимуться стосунки з дитиною — на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю. Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дитину працювати над власними життєвими помилками. Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у майбутньому. Спробуйте з'ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок. Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучити свої почуття та донести до неї свої власні.

Варіант перший: «Не знав»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки — спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозволу господаря. Допоможіть дитині розібратися у поняттях «моє», «твоє», «чуже», «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах з власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання у дитячих капостях, муках сумління, каятті чи радості від перемоги над власною слабкістю. Корисним буде і читання літературних творів, перегляд мультиплікаційних і художніх дитячих фільмів, де відображено схожу моральну колізію. Радимо звернутися до творів Лесі Українки, Олени Пчілки, Наталі Забіли, Всеволода Нестайка, Григорія Бойка, Григорія Усача, Михайла Зощенка, Віктора Драгунського, Агнії Варто, Астрід Ліндгрен.

Варіант другий: «Дуже хочеться»

Інший спонукальний мотив взяти чуже — жагуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як устояти перед спокусою, коли те, про що мріялось і що снилось, ось тут, поруч, достатньо лише про стягнути руку і можна доторкнутися, взяти. Адже так хочеться! Дитина не може опанувати себе, іде слідом своїх бажань та піддається спокусі — бере те, що їй не належить. «Я так хотіла таку лялечку. Вона така красива. Я не могла випустити її з ручок, хотіла вдома ще попереодягати її, порозчісувати, вкласти спати на свою подушечку...» — так може пояснити подібний вчинок маленька дівчинка. У такій ситуації слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допомогу. Перебіг розмови з дитиною залежить від особливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди може розпочатись дорослішання дитини у сфері саморегуляції, що є важливим свідченням особистісного розвитку. Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно — недоречно», «вчасно — невчасно». До речі, ігри з правилами (лото, доміно тощо) є незамінними помічниками батьків у нелегкій справі виховання довільної поведінки, вміння дотримуватися правил, керуватися ними, оволодіння навичками саморегуляції, самоконтролю. До того ж опанування іграми з правилами допоможе дитині досягти дошкільної зрілості і психологічно підготуватися до систематичного шкільного навчання.

Варіант третій: «Робін Гуд»

Негарний вчинок може бути реакцією на образливу поведінку власника речі, який хизувався нею, виказуючи свою зверхність, принижував інших дітей, вимагаючи «плату» за можливість погратися цікавою іграшкою. Дитина сприймає таку ситуацію, як несправедливу, а себе бачить жертвою несправедливості: «Чому у нього є, а в мене нема?! Я що — гірший? Ні! Я доїдаю кашу до кінця і одягаюсь на прогулянку першим, а він (власник привабливої речі) весь час дражниться. Так нечесно!» — ось приблизний хід думок маленького «винуватця» інциденту. У такому випадку необхідно з'ясувати разом з дитиною, що таке «добре» і що таке «погано», як слід чинити, а від чого потрібно утримуватися, а відтак навчити її захищати себе та відстоювати свою гідність, протистояти маніпуляціям і провокаціям (прикро, але часто-густо провокаційній моделі поведінки діти навчаються підсвідомо, наслідуючи моделі поведінки батьків).

Варіант четвертий: «Агов, я тут!»

   Можливо, на тлі матеріального статку дитина не отримує від батьків достатньої емоційної уваги, тепла і любові. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється, доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитися на своїй особистості: порушує узвичаєні правила поведінки, свідомо ігнорує усталені вимоги. І досягає свого — опиняється у центрі уваги та яскравих емоційних реакцій (байдуже, що негативних!), стає об'єктом хай неприємних, але жвавих розмов. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається у сім'ї. Такий вчинок дитини — сигнал тривоги батькам, який міг би звучати так: «Може, хоч тепер тато нарешті помітить мене і відірветься від комп'ютера, а мама перестане годинами розмовляти по телефону та поспілкується зі мною. Вони все ж небайдужі до мене». Своїми діями дитина виявляє серйозну не стільки особисту, скільки сімейну проблему, що поступово «руйнує» стосунки у сім'ї, блокує вияви почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закривати на них очі, ставитися до них поверхово, обмежуючись покаранням дитини. Отримавши такий сигнал, батькам необхідно розпочати роботу над собою та шукати шляхи налагодження відкритих, довірливих стосунків у сім'ї, рівноправним членом якої є дитина.

Варіант п'ятий: особистий приклад

Подумайте, чи не провокуєте ви дитину на крадіжку власною поведінкою: легковажним ставленням до грошей (замість того, щоб покласти їх до гаманця, розпихуєте по кишенях або скрізь розкидаєте), завищенням значення матеріальних цінностей, нав'язливими розмовами про престижні речі, «шопоголізмом» та захопленістю переглядами фільмів про заможне життя тощо. Залучайте дитину до обговорення сімейного бюджету та планування витрат."Вона має знати, що гроші заробляють працею, чи фізичною,чи розумовою, і водночас вчитися адекватно визначати їх місце у системі цінностей, де пріоритетним залишається нематеріальне — дружба, любов, співчуття, взаємопідтримка.

Рекомендації батькам, які зацікавлені в формуванні адекватної

самооцінки у дошкільників

1.Не потрібно оберігати дитину від повсякденних справ, не прагніть

вирішувати за неї всі проблеми, але й не перевантажувати її. Нехай маля

допоможе зі збиранням, сам поллє квітку, одержить задоволення від зробленого

й заслужену похвалу. Не потрібно ставити перед ним непосильні завдання, для

виконання яких він ще просто не доріс.

2.Не можна перехвалювати дитину, але й не можна забувати заохочувати,

коли вона цього заслуговує. Якщо маля давно вміє саме їсти ложкою, не

потрібно щораз за це хвалити, але якщо в нього вийшло поїсти акуратно, не

розмазавши кашу по всьому столі, обов'язково необхідно відзначити це

досягнення.

3.Необхідно заохочувати в дитині ініціативу.

4.Не можна забувати, що маля уважно спостерігає за Вами. Необхідно

показувати своїм прикладом адекватність відносини до успіхів і невдач.

Порівняємо: "У мами не вийшов пиріг, ну нічого, наступного разу покладемо

більше борошна" / "Жах! Пиріг не вийшов! Ніколи більше не буду пекти!"

5. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнювати треба його із самим

собою (тим, який він був учора або буде завтра).

6. Не треба боятись щиро любити свою дитину й показувати йому свою

любов!

____________________________________________________________________________________________________________________________

Поради батькам дошкільників

1. Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.

2. Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.

3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.

4. Організуйте свій побут так, щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого особистого життя.

5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

6. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.

7. Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

8. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

9. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.

11. Звертайтеся до родин, у яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

12. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.

Виховуємо обдарованих дітей

(поради батькам,які прагнуть розвивати

здібності своїх дітей)

1.Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки .

2.Уникати однобокості в навчанні та вихованні.

3.Непозбавляйте дитини ігор,забав,казок,створювати умови для виходу дитячої енергії,рухливості,емоційності.

4.Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки,кохання,повага до себе та оточуючих),оскільки людина,енергія якої пригнічена загальними проблемами,найменше спроможна досягти висот самовираження.

5.Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра,навчіть її обходитися без вас».

6.Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7.Будьте терплячими до ідей,поважайте допитливість,запитання дитини. Відповідайте на всі питання,навіть,якщо вони,на ваш погляд,виходять за рамки дозволеного .

8.Навчати слід не того,що може сама дитина,а того,що вона опановує за допомогою дорослого,показу,підказки.

ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР

    Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.

    Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.

    Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:

    • електромагнітне випромінювання;

    • утома очей від мерехтіння екранного зображення;

    • тривала статична робоча поза;

    • психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;

    • термін перебування за комп'ютером;

    • утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;

    • стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:

    • призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);

    • заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.

    Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).

    Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.

    Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.

Батьківська любов має бути мудрою.

 ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ:

• не поспішайте задовольняти бажання дитини;

•  не намагайтися виконувати за сина чи доньку будь-яку справу;

•  давайте дитині постійні доручення. Стежте за їх виконанням;

•  не виконуйте за дитину те, що їй доручено, без поважної причини (такою причиною може бути хвороба);

•  навчіться вислуховувати свою дитину, бути терплячими: не поспішайте закінчити за неї фрази, не перебивайте, не підганяйте;

•  не нав’язуйте синові чи донці свою думку чи волю: краще аргументовано доведіть, що так, як ви пропонуєте, буде краще;

•  привчайте дитину до аргументації своїх вчинків: пропонуйте їй щоразу замислюватися над тим, що вона хоче робити або що робить;

•  спонукайте дитину пізнавати довкілля;

•  створіть навколо маляти безпечні умови для його перебування та пізнання (закрийте розетки, заховайте сірники, приберіть скло, яким можна порізатися, тощо);

•  пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюканні та зайвого спрощення, призначення та корисність різних речей, правила користування ними);

•  вчасно привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, придумуйте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля;

•  з найменшого віку привчайте дитину шанувати й любити своїх батьків, дідусів і бабусь, братиків чи сестричок: не допускайте її самоствердження за рахунок інших;

•  пам’ятайте: прикладом для дитини насамперед є її батьки;

•  поважайте свою дитину, не принижуйте її гідність брутальними словами, глузуванням з її незграбності та невмілості, фізичними покараннями;

•  любіть дітей не сліпою, а мудрою любов’ю, яка допоможе вирости гарними людьми, вдячними і здатними до самореалізації в життєвих умовах.

 Адаптація дітей до дитячого садка

1.​ Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими:відвідуйте з дитиною дитячі парки і майданчики, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми, привчайте до гри в пісочницях, на гойдалках.

2​. Ходіть із дитиною на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як вона поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкута.

3.​ Учіть дитину гратися. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками; вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки.

4.​ Дізнайтеся, який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня у групі.

5​. Обговоріть у сім’ї з дитиною, що позитивного є в дитячому садку(нові товариші, багато іграшок і т. д.).

6.​ Дізнайтеся, можливо у цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо у групі в дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше гралася вдома або надворі.

7.​ Готуйте вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, переконайте її у тому, що відвідування дитячого садка неминуче тому, що вона вже велика.

8.​ Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

9. У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників.

10. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за неслухняність дитини.

11. Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадайте дитині, як їй пощастило – вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності дитини, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка