НАВІТЬ ПІСЛЯ ПЕРЕЛОМУ НІГ УЧИТЕЛЬ ФІЗКУЛЬТУРИ ВЕДЕ СЕКЦІЮ В ШКОЛІ

П'ятниця, 07 жовтня 2011

Іван Савченко — звичайний учитель фізкультури із Червоної Слободи, продовжував навчати дітей навіть після перелому ніг. Кількох чемпіонів світу, десятки видатних спортсменів Радянського Союзу й України та сотні майстрів для пожежно-прикладного спорту виховав він. І нині, уже будучи пенсіонером, Іван Іванович щоранку поспішає до школи.

Звідки беруться герої? Для когось, щоб проявити надзвичайну мужність, потрібні екстремальні ситуації, карколомні життєві перипетії, а хтось робить подвиг щодня. Ці звершення на перший погляд непомітні, але, як стверджував Лев Толстой, все велике бачиться на відстані. Дивлячись із 40-річної відстані трудового стажу Івана Савченка, можемо впевнено сказати — це людина справді героїчного складу характеру. Добровільно організувавши секцію дружини юних пожежників, Іван Іванович за сорок років виховав сотні майстрів пожежно-прикладного спорту. Деякі з вихованців невтомного тренера досягали просто вражаючих результатів.

— Секцію ДЮП я організував у Червонослобідській школі №1 в 1977 році, — згадує Іван Савченко. — Почав їздити по змаганнях, і того ж року мій вихованець Василь Гуріненко став чемпіоном Радянського Союзу. На Всесоюзних змаганнях у Душанбе посів перше місце за подолання 80-метрової смуги з перешкодами. Загалом же привіз три медалі: Василь виборов ще “золото” у змаганнях із бойового розгортання рукава пожежної мотопомпи, а команда посіла друге місце серед інших спортивних колективів.

Та ця перемога, як показав час, не була випадковим везінням новачка. Чемпіонами України та світу вихованці Івана Савченка ставали практично щороку. Проте за перший свій успіх замість подяки тренер отримав... догану та карикатуру.

— Половину власної відпустки я провів на змаганнях, а коли приїхав, то виявилось, що школа не готова до нового навчального року — подвір’я заросло бур’янами, — розповідає Іван Савченко. — Приїжджаю я на конференцію і бачу, що на стіні висить карикатура: розібрана смуга перешкод, все у бур’янах, і діти стрибають через мене. А керівництво вже підготувало догану. Згодом розібрались, то профспілка вибачалася переді мною, а тодішній директор через місяць отримала міністерську грамоту за успіхи моїх вихованців на змаганнях, а згодом — і персональну пенсію.

У 1999 Іван Савченко був удостоєний звання заслужений учитель України.

— Тоді у мене була супер-команда, — згадує Іван Іванович. — Її сформували чемпіони: Андрій Власенко, який у 1999 році встановив рекорд України на 100-метровій смузі з перешкодами, переможець міжнародних змагань Петро Заїка, чемпіон України з пожежно-прикладного спорту Ігор Дубина та інші.

Цікаво, що перемагали спортсмени винятково завдяки великому бажанню та титанічній працьовитості, оскільки обладнання спортивного залу Червонослобідської школи завжди залишало бажати кращого.

— Спортивний зал у школі невеликий, з пожежними рукавами ніде й розвернутися, — коментує Іван Савченко. — Там ми тренуємось лише за поганої погоди. Зазвичай же всі заняття проходять надворі. Для цього ми обладнали пожежну башту, щоб мати змогу тренувати підйом по штурмовій драбині. Також раніше стояли пожежні буми (спеціальна перешкода на 100-метрівці). Проте нині буми прибрали, а башту потрібно ремонтувати — надокучають хулігани, які постійно трощать дерев’яну конструкцію”.

Та незважаючи на труднощі в навчанні, “у бою” черкащани і далі продовжували дивувати світ. У 2004 році на чемпіонаті світу з пожежно-рятувального спорту, який проходив в Ірані, наші земляки посіли... усі призові місця. Петро Заїка став чемпіоном світу, “срібло” додому повіз Олександр Буднік, а “бронзу” — Василь Нечко. Наші хлопці вперше забрали індивідуальний п’єдестал у спорт­сменів із Росії, які вибороли перше загальнокомандне місце.

Продовжив традиції червонослобідської кузні чемпіонів і Назар Мусієнко.

У 2006-му році у Санкт-Петербурзі на міжнародних юнацьких змаганнях, незважаючи на юний вік (14 років), хлопець прийшов першим на 100-ме­­тровій смузі з перешкодами, а на штурмовій драбині виборов “бронзу” — розповідає Іван Савченко. — Найкращою ж командою стала українська, основу якої склали саме наші черкащани.

Та одного дня насичене трудове життя Івана Савченка надовго перервала фатальна випадковість. Тодішній директор школи змусила його вішати штори у школі. Роботи виконувались без наказу і дотримання правил техніки безпеки. Виконувати завдання Іван Іванович піднявся по старій пожежній драбині. Тій самій, на якій колись тренував дітей. Щоправда, до того часу для тренувань драбина вже не використовувалась, бо перебувала в аварійному стані.

— Внизу мене мала страхувати учениця, яка якраз кудись відійшла, — пригадує Іван Савченко. — Драбина посунулась і розбила вікно, а я “завис” на карнизі. Що робиться внизу, я не бачив, лише в голові майнула думка: “Зараз віконне скло летить на голову цій дитині” — і я стрибнув.

Учениці внизу не було, зате було скло, на яке Іван Іванович “приземлився” тоненькими кедами. Він отримав складні переломи ніг та третю групу інвалідності.

“Халатного” директора звільнили, а тренеру довелось замість спортивних рекордів боротись за власне здоров’я. Важко було не лише фізично, а й морально. Біль і депресію Іван Савченко поборов, повернувшись до роботи.

— Я уже вісім років на пенсії, проте й досі працюю, — розповідає Іван Іванович. — Взяв кілька годин на тиждень — щодня важко хворими ногами ходити до школи, але робота з дітьми допомагає долати біль.

Вихованці Івана Івановича згадують про свого тренера з теплотою і називають його “маяком”, який вперше освітив їхній трудовий та спортивний шлях.

— Іван Савченко фактично вивів мене у люди, надихнув на перемоги. Адже у Душанбе змагалися майстри спорту міжнародного класу, а я тоді тренувався лише рік, добре не знав, що таке пожежно-прикладний спорт і відразу посів перші місця, — ділиться думками Василь Гуріненко.

— Він фанат своєї справи. Людина цікава, трудолюбива, наполеглива, — додає учень Івана Савченка, майстер спорту Іван Мигаленко. — На змаганнях ніколи не заспокоїться, доки не підійде до кожного, не поправить особисто пожежний рукав. Завжди дуже хвилюється за своїх вихованців, як за рідних дітей. Дивує його юнацька завзятість, яку тренер проніс через усе життя”.

— Завдяки Савченку Червонослобідська школа завжди була першою з пожежно-прикладного спорту, — долучається до розмови вихованець тренера, майстер спорту Віталій Бруєвич. — До нього ходили масово і неодмінно 3-5 осіб згодом обирали шлях пожежника та поєднували життя зі спортом. Більшість учнів Савченка у спорті перевершили свого вчителя.

Дідусевою стежкою пішла його улюблена онука Аліна Острівна, яка навчається на третьому курсі Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Розвитку руху ДЮП також сприяє новий директор школи і колишня учениця Івана Савченка Вікторія Церковна. Уже понад 10 років вона опікується фестивалем юних пожежників, розкриваючи у юних спортсменів ще й творчі здібності. Сам же тренер цього року випустив книгу “Безпека його, твоя і моя — це гасло завжди — запорука життя”, де описав свою сорокарічну працю. Щоправда, тренерська діяльність — справа усього життя — так і залишилась для Івана Савченка хобі, якому він присвячує увесь свій час. Іван Іванович і досі безкоштовно (це чи не єдина безплатна секція при школі) тренує майбутніх чемпіонів.

Ірина КОВАЛЬ

70-річний ювілей заслуженого вчителя України

3 березня на плацу академії т.в.о. проректора Національного університету – начальника Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля Національного університету цивільного захисту України генерал-майор служби цивільного захисту Василь Миколайович Андрієнко урочисто привітав з 70-річним ювілеєм заслуженого вчителя України, тренера юнацької збірної з пожежно-прикладного-спорту Черкаського району, керівника гуртка ДЮП Червонослобідської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №1 Черкаської районної ради Івана Івановича Савченка.

Василь Миколайович зазначив: «Вашим тренерським талантом захоплюються, а Ваші особисті якості можна ставити за приклад усім представникам пожежно-прикладного спорту. Ви підготували не один десяток відомих спортсменів, які в свою чергу відповідають Вам яскравими перемогами на внутрішній та міжнародній аренах. Завдяки таким тренерам як Ви, ми впевнені у яскравому майбутньому юнацької збірної команди з пожежно-прикладного спорту.»