Поговорим сьогодні про колядки та щедрівки !!!!!

Між колядками, щедрівками та посівалками є суттєва різниця, однак головна спільна риса – в них закладені побажання добробуту на наступний рік

Новорічно-різдвяні свята здавна відзначали весело, гамірливо і обов’язково з піснями, які збереглися донині та несуть у собі певний зміст: прославляють радісну новину — народження Ісуса Христа та бажають благополуччя господарям на наступний рік.

Залежно від свята і зміст пісень відповідний. Традиційно різниця між колядками, щедрівками та засівалками суттєва. Колядки виконують на Різдво — 6-7 січня, щедрують — напередодні старого Нового року, 13 січня. А засівають вже в перший день Нового року (старого Нового року), тобто 14 січня.

В колядках прославляють народження Христа, а щедрівками бажають добробуту родині, багатого урожаю. Засівалки за змістом схожі на щедрівки. Однак їх співають вранці 14 січня, на свято святого Василя. Це чітко відображається в текстах: якщо у щедрівках є постійне повторення слів про "добрий вечір" або "щедрий вечір", то в схожих за змістом та побажаннями засівалках повторюється "Сію-вію, посіваю" та подібні слова.

Коляда в Україні

Колядки — величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, переважно у слов'янських народів. Первісно колядки супроводжували язичницькі обряди, дуже стійкими виявились обряди Коляди, пов'язані із вшануванням новонародженого сонця, культом предків. За християнства колядки асоціюються передусім із Різдвом, у своїх текстах відображають "народне християнство", переосмислення язичницького світогляду та ритуалів. Виконавці колядок традиційно називаються колядниками, а виконання колядок — колядуванням.

Колядки — це короткі пісеньки з побажаннями благополуччя, здоров'я і багатого врожаю в прийдешньому році. Господарі будинків у відповідь обдаровують колядників подарунками, грошима або частуванням.

Залежно від регіону колядують увечері 6 січня після вечері, ранку чи дня 7 січня. Варто зазначити, що це роблять переважно хлопці.

Колядки та щедрівки - традиції та історія походження.

Ось Новий рік переступив наш з вами поріг, а незабаром прийде Коляда, прибіжать щедрівочки, а за ними і ціла вервиця свят. Новий рік завжди був найбажанішим святом у кожній родині. І хоч впродовж тисячоліть довелося чотири рази зміщувати в часі Новолітування (згадаймо: дайбожичі святкували його весною, з прийняттям християнства перенесли на осінь, а пізніше на 1 січня за старим стилем і, нарешті, для зручності, утвердилася сучасна дата), загальна обрядовість залишилася більш-менш сталою.

За митрополитом Іларіоном: Святковий календар у всіх народів, у тому числі і в нас, розпочинався зимовим поворотом сонця на літо, коли день починає прибувати. Це було Свято народження сонця, що святкувалось наприкінці грудня і на початку січня, зустріч нового сонячного року. Це так звана Коляда – центральне зимове свято, все просякнуте хліборобськими ознаками. (Наш прадавній дохристиянський релігійний календар був міцно пов'язаний з природою та з хліборобством цілого року). Наша Коляда святкується два тижні – починається 6 січня і завершується 20 січня – на Івана Предтечі, який «забрав усі свята на плечі». Починаючи від Свят-Вечора аж до Водохреща колядують, тобто співають ритуальні пісні, що звуться колядками.

Саме слово «коляда» походить від назви Нового Року у римлян — Calendae Januariae, що при-падав на другу половину грудня місяця. Ця чужа наз¬ва «коляда», що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні впливи грецької та римської культур в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Ду¬наю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом*.

Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запози¬чили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, — як думає дослідник колядок акад. Коробка**, — що греко-римські впливи зустрілися на східнослов'янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і вели¬чальними піснями місцевого походження.

2)

«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».3

3) Філярет Колесса. «Українська усна словесність». Львів, 1938. Стор. 39.

Власне колядки – це часто величання з вірою, що те, що говориться про господаря та його родину, конче сповниться, і цим колядки наближаються до заклять, як стверджує митрополит Іларіон. Господарю і господині в колядках бажається щастя, здоров’я, щедрого врожаю та багатства. Багато колядок і щедрівок на честь Коляди або з побажаннями врожаю. Останнє само собою зрозуміле, адже колись давно, ще до християнства, всі свята наших прабатьків були пов’язані із землеробством, а спосіб життя відображався у ритуальних піснях і традиціях. Серед колядок є дуже стародавні за змістом, і якщо вслухатись в їх зміст, то сьогодні ми можемо і не зрозуміти деяких речей. Ось , наприклад,

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка…

Але ж ластівки не прилітають в січні, коли власне і щедрується. А 1 березня за старим стилем, а 14 за новим – це день преподобної Мучениці Євдокії, або, як кажуть селяни «Явдохи». Згідно з народною традицією, це перший день весни. У цей день – так вірили наші селяни – повертаються з вирію ластівки. І колись давно наші предки-дайбожичі святкували Новий рік. Ось тепер зрозуміло чому ж «прилетіла ластівочка».

Колядують або окремі особи, або групи парубків чи дівчат. Їхній голова зветься «берeзою» (румунське «бреза» означає «замаскований», а болгарське «брезая» - «маска»). Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і господарі. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. За звичаєм в перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки. Гурт колядників – п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, який повинен допомагати міхоноші, якщо багато вколядують. Такі колядники колядували в хаті перед образами, а сьогодні – де вдасться, навіть на порозі, аби дозволили колядувати. А щоб дозволили, береза, коли вся ватага стоїть під вікном, гукає: «Пане господарю, благословіть Христа славити!» А нині питають по-іншому: «Чи можна колядувати?» І коли згоду отримано – по всій хаті лунає дзвінке і гарне: «Нова радість стала, яка не бувала…»

А зараз пропоную вам прослухати найпопулярніші украінські колядки та щедрівки.