Кодекс поведінки учнів та батьків – маленький крок величезного значення

Хтось може сказати, що тон подібного звертання доволі суворий, сухий або навіть авторитарний. В Україні, в силу нашого національного менталітету, ми звикли до більш м’якого, дружнього спілкування в площині «школа-родина-дитина», без суворих вимог та виконання чітких умов.

Проте час стрімко міняється, вітаючи зміни та різноманітність характерів, поглядів. Від того кожна родина має свої звички, традиції та власне бачення виховання дітей. І чим більше таких думок, тим складніше привести всіх учасників виховного процесу до спільного знаменника. Відтак необхідність у певних правилах все ж таки виникає.

Як вирішити це питання? Думаю, незайвим буде пригадати та невідступно слідувати моральному кодексу, який всі ми мали б знати з дитинства. На нашу думку, найосновнішими правилами поведінки для школярів та (що є не менш важливим) їхніх батьків є наступні:

- Уважно слухати, коли хтось говорить. Дати змогу людині висловити свою думку. Не вигукувати.

- Ніколи не обманювати.

- При зустрічі вітати інших, відповідати на питання чітко та в міру голосно.

- Мати розуміння того, що речі інших людей вам не належать. Вміти ділитися з тими, хто цього потребує.

- Намагатися підтримувати чистоту в приміщеннях, не смітити і не бруднити шкільні меблі. Стежити за чистотою свого взуття.

- Дотримуватись правил особистої гігієни.

- Тримати пряму поставу.

- Повноцінно снідати.

- Завжди бути в чистому та добре випрасуваному одязі.

- Утримувати свій стіл та оточуючі предмети акуратними та організованими.

- Обов’язково потрібно лягати спати рано та рано самостійно вставати.

Важко назвати зайве або неактуальне правило у цьому списку, чи не так? Вони всі є базовими, невід’ємними для дитини та для дорослого. Звичайно, мало просто знати перелік. Сьогодні школа не вимагає вміння безпомилково називати правила, вона вимагає усвідомлювати та слідувати їм у реальному житті. Адже за цими принципами вибудовуються взаємини в освітньому процесі.

Інколи ми забуваємо прості та добрі істини, хоч вони є суспільно та життєво важливими. Спостерігаючи певний час за поведінкою учнів у школі, мимоволі приходиш до висновку, що за правило родини та їхні діти повинні взяти наступне: допомагати ближнім в труднощах, ніколи не лишати будь-кого з однокласників самотніми, не говорити погано про людей, вміти знаходити спільну мову будь з ким, щиро вибачатись, отримувати радість від спілкування, вміти нею поділитись.

Слід наголосити, що всі ці правила в рівній мірі стосуються як дітей, так і їхніх батьків. І це закономірно: адже дитина є віддзеркаленням своєї родини, її вихованість – результат роботи батьків, її звички та нахили закладені в дитинстві матір’ю та батьком.

Уважний читач також помітив, що мова не йде про поради – мова йде про перелік правил, необхідних, базових речей та навичок. Тобто таким чином школа утворює певну домовленість із сім’ями та школярами. Чи це ефективно? Так! Чи це просто на практиці? Навряд, але цілком можливо, якщо зробити вихованість та порядність першорядною умовою.

Школа для родин – не авторитарний заклад, а скоріше авторитетний у питаннях виховання дитини. І ця думка заслуговує на увагу, на осмислення.

Прагнучи зробити Щасливську школу кращою, ми неодмінно повинні синтезувати досвід передових держав світу та власну культуру. При цьому не забувати, що в корені будь-якого організаційного, навчального і тим паче виховного питання лежить вихованість, альтруїзм та вміння бути частиною шкільної спільноти.

Ми не скажемо: «Можливо, одного дня і ми зможемо побудувати одну з найуспішніших шкіл світу». Ні. Ми наголосимо: «Давайте вже сьогодні проаналізуємо реальний стан речей, вже сьогодні усвідомимо важливість моральності і вже сьогодні просунемось на крок вперед у вдосконаленні освіти в Щасливському НВК». І тоді вже завтра, маючи підтримку батьків у питаннях виховання та навчання, ми зробимо світ навколо наших дітей добріше.