Сторітелінг

Мовлення є невід’ємною частиною життя людини, основною формою комунікації між людьми. Завдяки мовленню дитина вчиться взаємодіяти зі світом, отримує нові знання та уміння. Розвиток мовлення пов’язаний із розвитком свідомості, пізнанням навколишнього світу, є важливим для загального розвитку дитини.

     На сьогоднішній день сучасні діти більше часу проводять за комп’ютерами та іншими цифровими гаджетами, спілкування відбувається у віртуальному середовищі. А реальне спілкування стає мистецтвом, якому треба навчати. Тому формування мовленнєвої особистості дитини-дошкільника, навичок сюжетоскладання – одна з головних проблем сьогодення.

    Універсальною педагогічною технікою «налагодження» комунікацій дітей дошкільного віку є «storytelling» («сторітелінг»). В перекладі story означає історія, а telling — розповідати; отже, це мистецтво складання і розповідання цікавих історій. Сторітелінг — це один із найприродніших і водночас найефективніших способів поліпшити якість освітнього процесу.

   Особливість сторітелінгу в тому, що він не потребує спеціальних умов і його можна використовувати в будь-якому місці та в будь-який час. 

   В Україні цей метод вважається інновацією в освіті, а особливо в дошкільній. Так, педагог Н. Бондаренко визначає сторітеллінг як ефективний метод донесення інформації шляхом розповіді зворушливих, повчальних, смішних історій, а науковиця Г. Гич визначає сторітеллінг як прийом, суть якого полягає у вибудовуванні промовцем перед аудиторією сюжетної оповіді.

Основна мета сторітелінгу — за допомогою розповіді мотивувати дітей до пізнавальної діяльності. Зокрема, він дає змогу ефективно розв’язувати завдання розумового розвитку дітей, адже імпровізовані оповідання спонукають їх розмірковувати, фантазувати, робити висновки тощо. Сторітелінг дає змогу педагогу цікаво подати якийсь науковий факт, перетворити енциклопедичний нудний виклад на захопливу пригоду. До того ж у такий спосіб освітню інформацію діти отримують систематизовано та в логічній послідовності. 

Переваги сторітеллінгу в роботі з дошкільниками: 

– цікавий засіб урізноманітнення заняття або освітньої ситуації,

- допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікавлювати дітей, 

- не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та в будь-який час;

 – розвиває уяву, фантазію та креативність (як у дітей, так і у вихователів); 

– сприяє налагодженню добрих взаємин між вихованцями та педагогом, 

-під час спілкування, допомоги персонажу відбувається обмін емоціями, формується довіра та емпатія; 

– знімає психологічне напруження,

-під час слухання, обговорення, переказування, створення оповідки діти вчаться усвідомлювати свої почуття і говорити про них 

Види педагогічного Сторітелінгу:

У роботі з дітьми застосовують три види педагогічного сторітелінгу:

– класичний (історію розповідає педагог, діти тільки слухають і сприймають інформацію).

– активний (педагог задає основу події, формує її проблеми, цілі і завдання. 

   Діти стрімко залучаються до процесу складання історій)

– цифровий (педагог доповнює розповідь візуальними компонентами –  картинками, презентаціями, відео, скрайбінгом, інфографікою).

Правила Сторітелінгу: 

• Розповідь на початку заняття (сюрпризний момент) має тривати не більше 2-3 хв. Це має бути непростий або комічний випадок з життя персонажа, мета якого — донести до дітей важливу інформацію.

• Персонажі (або персонаж) мають бути яскраві, добре знайомі дітям (їхня «фізична» присутність під час розповіді не обов’язкова).

• Ключовим є запитання, на якому зосереджено увагу слухачів і на яке буде дано відповідь наприкінці історії.

• Для підтримання уваги дітей важливо забезпечити оптимальний ритм історії (тобто те, наскільки швидко або повільно вона розвивається).

• Емоційне наповнення оповідки має наближати її до власного досвіду слухачів, аби вони співчували персонажеві, бажали допомогти йому.

• Діти мають бути учасниками подій, що відбуваються з персонажем і особисто стосуються кожного з них.

• Оповідачу доречно варіювати тон, гучність свого голосу. Розповідання тихим голосом, а іноді навіть пошепки, допомагає слухачам сприйняти сюжет, злитися з ним, співпереживати персонажам.

• Бажано супроводжувати розповідь відповідними мелодіями і звуками (підготовленими заздалегідь).

• Розповідь не слід перевантажувати зайвими деталями та наочністю.

Для того, аби історія була цікава дітям педагог повинен:

- володіти акторською майстерністю. І головне тут не те, що розповідає педагог, а передусім те, як він це робить. Потрібно розповідати так, щоб діти вірили в почуте, а це можливо, коли історія цікава самому оповідачу;

- педагог повинен вміти перевтілюватися, імпровізувати, інтонувати;

- розповідати історію необхідно так, щоб діти «побачили» дію, захопилися нею, захотіли взяти в ній участь. 

Складові частини історії: герой або герої, сюжет, тема та ідея.

Героями історії може бути предмет, людина, вигадана істота, природа, символ.

    Сюжет повинен містити експозицію, зав'язку, розвиток дій, кульмінацію та розв'язку. Слід зазначити, що починати розповідь потрібно з прив'язки до місця події (де розпочалася історія – реальна, казкова, фантазійна тощо). 

    Далі мають виникнути особливі обставини (хтось зник, зіпсувалися погодні умови, комусь (тваринам, рослинам, казковим персонажам та ін.) потрібна допомога). Щоб розв'язати проблему, персонаж залишає домівку і вирушає назустріч пригодам. 

     Ці пригоди обов'язково завершуються його перемогою та щасливим поверненням додому. І насамкінець – мораль історії (старших дошкільнят можна залучити до формулювання висновку).

Карти Проппа 

 Це своєрідний конструктор казки, що складається з окремих карток, на яких схематично позначені події та епізоди пригод. З їхньою допомогою можна навчити дошкільнят аналізувати зміст будь-якого оповідання, переказувати сюжет і вигадувати власні історії. Цей прийом ефективний у роботі з мовленнєво пасивними дітьми. Залучення їх до розповідання власних історій допоможе їм упоратися з проблемами мовлення.

     Персонажів має бути небагато. Бажано обрати для кожного віку найбільш привабливих та добре знайомих дітям персонажів казок, оповідань, мультфільмів, які залишатимуться з ними весь час від вересня до травня.

     Набір має 28 картиок, представлених у вигляді схем. За допомогою карток дитина легко засвоює зміст казки, що полегшить її переказ, а в подальшому сприятиме створенню власної казки.

Кубики історій

     Сучасною альтернативою розповідям за картинками та сторителінгу є використання «Story cubes». Кубики «Story сubes», вигадав ірландський вчений Рорі О’Коннор у 2004 році. Він був тренером з творчого вирішення проблем і креативного мислення. До набору входять 9 кубиків, на кожній грані яких розміщено різні об’єкти та предметні картинки. 

     Набори кубиків можуть бути  тематичними («Тварини», «Транспорт», «Казки» та ін.). Технологія «Story cobes» є дуже корисною і цікавою в процесі формування навичок сюжетоскладання. . Обирання трьох перших кубиків спрямовані на складання зачину; наступні три – основної частини; останні – кінцівки історії. Існує інший варіант складання сюжету розповіді, який передбачає довільне кидання кубиків, в результаті чого створюється сюжет на основі варіантів, що випали. Кубики можна застосовувати на будь-яких заняттях.