Embedded Files
«Кольорові емоції» або використання елементів арт-терапії
у роботі практичного психолога ЗДО
Метод арт-терапії є сучасною та ефективною технікою у системі психокорекційних заходів, адже вона немає протипоказань. В світовій психології арт-терапія має вже досить значну історію. Як самостійна психотерапевтична практика вона сформувалася вже у 40-50 роках минулого століття у Великій Британії та США. Термін «арт-терапія» ввів Адріан Хілл (1938) при описанні своєї роботи з туберкульозними хворими, а в контексті теоретичних ідей вона виникла в працях З.Фрейда і К.Юнга та в подальшому набула більш широку концептуальну базу, включаючи гуманістичні моделі розвитку особистості К.Роджерса і А.Маслоу.
В Україні метод арт-терапії швидко увійшов у практику психологів .У 2003 році засновано Київську громадську організацію «Арт-терапевтична асоціація».
На сьогоднішній день арт-терапія є досить актуальним методом психокорекції тому, що це найбільш древня і природна форма вираження та зміни емоційного стану дитини, а також одне з самих прогресивних і популярних направлень в сучасній психології. Зацікавившись цим методом корекції ми спробували використати її елементи при роботі з дошкільниками.
Задачі,які ми поставили перед собою, були:
1. Дослідити арт-терапію, як методику корекції в навчально-виховній системі ДНЗ.
2. Ознайомитись з теоретичними основами про дитячий малюнок його діагностичні та терапевтичні можливості.
3. Набути досвіду практичного застосування арт-терапії в групі дошкільників, скласти корекційно-розвивальну програму із використанням елементів арт-терапії .
4. Розвивати вміння інтерпретувати, прогнозувати, корегувати поведінку дитини, опираючись на продукти арт-терапевтичної діяльності.
5. Оцінити результативність використання проведеної корекційно-розвивальної програми.
Ми помітили, що дитина в дитячому садку є найбільш вразливим зерном педагогічного процесу. Дитина, яка прийшла до дитячого садка відчуває сильний стрес, який іноді затягується на декілька місяців, переходячи в тяжку форму дезадаптації. Протягом наступних 4-5 років перебування в дитячому садку у дітей ще не раз можуть виникнути ситуації, які викликають сильне емоційне напруження. В підготовчій групі на порозі до школи вона знову потрапляє у стресову ситуацію.
Метою дошкільного закладу є адаптація дитини до соціуму. Найоптимальнішим підходом в адаптації є творчий підхід. Основну задачу роботи практичного психолога в ДНЗ з дитиною ми вбачаємо в створенні умов для творчої самореалізації і розвитку особистості, при цьому саме творче відношення до себе і оточуючого світу повинно стати звичкою, природною реакцією на мінливі обставини. Метою роботи практичного психолога в ДНЗ є збереження психічного здоров’я дитини шляхом створення комфортних умов для творчого самовираження розвитку особистості.
Роздивляючись малюнки дитини ми не завжди замислюємося про те, наскільки інформаційні вони бувають. Адже, малюнок дитини – це її душа. Малюнок для дошкільника – це не мистецтво, а мова. За допомогою малювання дитина висловлює те, що не може сказати в силу своїх обмежених можливостей.
Цікаво відмітити, що у всьому світі діти починають малювати однаково: у ранньому віці (до трьох років) малюють «каракулі» посередині аркуша паперу. Найчастіше малюк малює, а потім придумує, на що це може бути схоже. Після трьох років з’являються кола, спіралі, пізніше в чотири роки з‘являються осмислені малюнки – промінці сонця, які перетворюються в людину – голову з ногами. Обличчя з’являються пізніше. Чим більше дитина взнає світ, тим більше знань намагається відобразити у малюнку.
За нашими спостереженнями сам процес малювання виконує профілактичну і терапевтичну функцію. Найбільш ефективні результати використання арт-терапії саме в емоційній сфері.
Використовуючи елементи арт-терапії у повсякденній роботі з дитиною, ми помітили, що вона виконує такі функції:
1. Малюнок дозволяє проводити первинну діагностику стану емоційної сфери дитини.
2. Сприяє розвитку дрібної моторики, тактильних відчуттів, просторового мислення, зоровомоторної координації та окоміра.
3. Стимулює розвиток лівої півкулі головного мозку сприяючи розвитку образного мислення.
4. Дає можливість показати плоди своєї праці іншим, наприклад зробити виставку викликаючи у дитини позитивні емоції.
5. Підвищує пізнавальну активність дитини.
6. Розвиває спонтанність, удосконалює пам’ять, увагу, фантазію, спостережливість.
7. Розвиває відчуття внутрішнього контролю до почуттів і тілесних відчуттів.
8. Стимулює формування позитивної самооцінки дитини.
9. Стимулює розвиток творчого потенціалу дитини.
10. Розвиває навички спілкування: діти краще співпрацюють один з одним, намагаються домовитися, шукають шляхів до компромісу.
За нашими спостереженнями основним методом арт-терапії є саме терапія малюванням (чи терапевтичне малювання), доповнюючи грою, казкою, музикою.
В процесі спостереження ми прийшли до висновку, що різні матеріали по-різному впливають на дитину.
Фарби – знімають скутість дитини. Олівці – стримують гіперактивність. Простий олівець – знімає невпевненість, адже можна стерти і перемалювати. Глина (пластилін, солоне тісто) - робота з агресією, знімає негативні емоції і скутість. Колаж, наприклад, із журнальних вирізок, зменшує тривожність, страх невміння малювати, невпевненість.
В арт-терапії дуже важливе використання кольору. Ми помітили, що якщо ми приносим дітям набір фарб, заздалегідь прибрати з неї чорну, вона може наполягати повернути її: значить їй необхідна розрядка через чорний колір. Якщо дитина зафарбовує аркуш темною холодною фарбою можна запропонувати їй намалювати на цьому аркуші жовтогарячі відбитки рудої лисиці, квіткову поляну, осіннє листя. Таким чином Ви вносите яскраві плями в дитячий малюнок, а значить в настрій дитини.
Але у використанні методу арт-терапії виникають певні труднощі, більшість образотворчих програм в ДНЗ навчають дитину як правильно малювати. В основному тренують пам’ять і увагу, навчають не створювати щось нове, а копіювати готові знання і вміння, позбавляючи можливості підключити свою уяву, мислення і поексперементувати.
Тоді метою психолога є не навчити дитину малювати, а за допомогою малювання допомогти вирішити проблему, дати вихід творчої енергії.
Результат вбачається не в чудовому малюванні, а в тому, що дитина в кінці заняття починає посміхатися. Тому на заняттях ми пояснюємо дітям, що якість малюнка не враховується, кольори можемо вибирати будь-які, малювати за бажанням.
Під час малювання дитина може попросити допомоги у дорослого. Ми помітили, що позитивні результати приносить не тільки малювання, а й споглядання за цим процесом. Тож якщо дитина буде наполягати допомоги не відмовляйте їй, звісно якщо це не діагностичне завдання. Вона через споглядання отримає ту емоційну розрядку, яка їй потрібна.
Виникають труднощі, що пов’язані із збереженням дитячих малюнків, адже діти часто просять забрати їх додому. Є декілька шляхів, які може використати психолог.
Перший варіант – дитині пропонують знайти у приміщенні місце для малюнку і яке б воно не було, психолог повинен розмістити дитячу роботу саме там. В поодиноких випадках дитина виходить за межі кабінету психолога, розміщуючи малюнок на стінах чи дверях коридору. Це може бути при вираженій демонстративності чи компенсаторному бажанні розширити сферу творчої активності .
Другий варіант – можна попросити дитину залишити свою роботу для виставки за межами кабінету психолога, наприклад, в коридорі, де ходять батьки і діти. Цей метод використовується для підвищення самооцінки дитини. Але цей прийом треба використовувати обережно, щоб не нашкодити дитині.
Третій варіант – діти часто хочуть забрати малюнок додому. Звичайно, можна віддати роботу, але іноді буває, що малюнок довго сохне і дитина скоріш за все залишить цього у психолога.
Четвертий варіант – дитина у повній мірі насичується арт-процедурою, що дозволяє не бути залежним від малюнку. Коли не виникає емоційного напруження, дитина вільно може залишити його на столі.
Всі малюнки збираються, обов’язково підписується (ім’я автора, дата, назва техніки) і зберігаються в кабінеті у психолога.
Зазвичай заняття з елементами арт-терапії відбуваються завжди по-різному, схеми і обмеження тут не діють. Ви уважно слухаєте дитину і, малюючи, приходите до того результату, який буде максимально позитивний в даній ситуації.
Матеріалів повинно бути завжди удосталь. Не можна допускати ситуації, коли дитині не вистачає художніх засобів, щоб реалізувати свої ідеї. Великий вибір матеріалів : пензлів різних розмірів, різний папір (А-4, ватман, шпалери), олівці, фарби, воскові олівці чи пастель, вирізки із журналів, кольоровий папір, фольга, текстиль, глина, тісто, пластилін і т.д. З досвіду роботи ми помітили що найбільш ефективними арт-терапевтичними техніками при роботі з дошкільниками є: малювання пальчиками, долоньками, на вологому, зубною щіткою, малюнок відбиток, кляксографія, малюємо свічкою, монотипія, малювання мильними бульками, малювання квачиком, малювання овочами, ниткографія, аплікація з ниток, рвана аплікація, колаж, аплікація з круп, макаронів, паперопластика і т.д. Використання таких різноманітних технік дозволяє не тільки індивідуалізувати роботу дитини, але й дозволяє задіяти якомога більше органів чуття.
Пропонуйте дітям різні інструменти, не пов’язані в нашому сприйманні з процесом малювання: крупи, пом’ятий папір, макарони, ракушки, кофейні зерна, розпущені нитки… Використовуйте різні техніки малювання. Це дозволяє не обмежувати дитину у своєму виборі і сприяє розвитку креативності.
Під час малювання добре використовувати музику (дитячі пісні, мелодійні композиції, звуки природи). Але треба питати чи хоче вона слухати музику. Це сприяє не тільки створенню позитивного мікроклімату в групі, але й зняттю м’язової та емоційної напруги, створює ситуацію творчості.
Використання арт-терапевтичного методу в дошкільному віці може мати як індивідуальну, так і групову форму. З практики роботи можна сказати, що саме групова робота є найбільш цікавою, активною і стимулюючою для дітей.
Групові заняття з елементами арт-терапії зазвичай містять такі етапи, які мають свої особливості : діагностичний, розвивально-корекційний, аналітичний.
Діагностичний етап передбачає дослідження емоційної сфери дитини на початку роботи. Для цього ми використовуємо проективні методики: «Неіснуюча тваринка» М.З.Дукаревіча, «Будинок-дерево-людина» Дж.Бука, «Малюнок сім’ї» Т.Хоментаускаса, «Мандала» Дж.Келлогг, адаптовані для дітей. Для дошкільників доцільно підбирати методики в яких є дія чи «вибір дії»: «Емоційні обличчя» Н.Я.Семаго, Кольоровий тест відносин А.М.Еткінда, діагностичне використання пісочниці (Побудова пісочних світів). Якщо у дитина домінує вербальний інтелект, можна програвати з ним в «Метамарфози» Жаклін Руайер, адаптовану Н.Я.Семаго, запропонувати варіанти незакінчених речень. Можна проводити діагностики актуального стану дитини,наприклад за допомогою теста Люшера, А.Н.Лукошліна. Адже, малюнок є одним з точних і правдивих джерел інформації.
Для проведення групових корекційно-розвивальних занять ми склали програму «Кольорові емоції».
Після проведення кожного заняття ми аналізуємо та оформлюємо результати дитячої діяльності. Аналізується завдання «Кольорові квиточки» (за методикою А.Н.Лутошкіним),оформлюючи їх у таблицю. Орієнтуючись на шкалу кольорів зафарбовуємо прямокутник.
Шкала кольорового діапазону настроїв:
червоний - піднесений
рожевий - радісний
жовтий – приємний
зелений – спокійний, врівноважений
синій – сумний
фіолетовий – тривожний
чорний – незадовільний
білий важко сказати.
Тест-опитувальник батьківського ставлення Варги-Століна
Прізвище, ім’я, по батькові ставлення представляє собою психодіагностичний інструмент, орієнтований на виявлення батьківського ставлення до дітей. Батьківське ставлення приймається як система різноманітних почуттів по відношенню до дитини, особливостей по вихованню і розумінню характеру і особистості дитини, його вчинків. Структура тесту була побудована на основі математичного значення значущих факторів. В результаті факторизації даних було отримано 4 фактори: «прийняття-відштовхування», «кооперація», «симбіоз», «авторитарна гіперсоціалізація», «маленький невдаха». На кожне твердження дайте відповідь «так» або «ні».
Запитання тесту:
1. Я завжди співчуваю своїй дитині.
2. Я вважаю своїм обов’язком знати все, що думає моя дитина.
3. Я поважаю свою дитину.
4. Мені здається, що поведінка моєї дитини значно відхиляється від норми.
5. Потрібно якомога довше тримати дитину осторонь від реальних життєвих проблем, якщо вони її травмують.
6. Я відчуваю до дитини прихильність.
7. Добрі батьки оберігають дитину від життєвих труднощів.
8. Моя дитина часто неприємна мені.
9. Я завжди намагаюсь допомогти своїй дитині.
10. Бувають випадки, коли глумливе ставлення до дитини приносить їй велику користь.
11. Я відчуваю досаду щодо своєї дитини.
12. Моя дитина нічого не досягне у житті.
13. Мені здається, що діти знущаються над моєю дитиною.
14. Моя дитина часто здійснює такі вчинки, які окрім презирства нічого не варті.
15. Для свого віку моя дитина не зовсім зріла.
16. Моя дитина поводиться спеціально, щоб досадити мені.
17. Моя дитина вбирає у себе все погане, як губка.
18. Мою дитину важко навчити гарних манер, при найбільшому старанні.
19. Дитину потрібно тримати у суворих рамках, тоді з неї виросте порядна людина.
20. Я люблю, коли друзі моєї дитини приходять до нас додому.
21. Я схвалюю свою дитину.
22. До моєї дитини липне все погане.
23. Моя дитина не досягне успіхів у житті.
24. Коли в компанії знайомих говорять про дітей мені трохи соромно, що моя дитина не така розумна і здібна, як хотілось би..
25. Я жалію свою дитину.
26. Коли я порівнюю свою дитину з її ровесниками, вони здаються мені дорослішими і у поведінці і у судженнях.
27. Я із задоволенням проводжу з дитиною свій вільний час.
28. Мені шкода, що моя дитина росте і дорослішає.
29. Я часто ловлю себе на ворожому ставленні до дитини.
30. Я мрію про те, щоб моя дитина досягла всього того, що мені не вдалося у житті.
31. Батьки повинні пристосовуватись до дитини.
32. Я намагаюся виконати всі прохання моєї дитини.
33. Приймаючи сімейні рішення слід враховувати і думку дитини
34. Головна причина капризів моєї дитини – егоїзм, впертість і лінь.
35. У конфлікті з дитиною я часто можу визнати, що вона по-своєму права.
36. Діти рано дізнаються, що батьки можуть помилятися.
37. Я завжди зважаю на свою дитину.
38. Я відчуваю приязнь до дитини.
39. Я дуже цікавлюсь життям своєї дитини.
40. Неможливо нормально відпочити, якщо проводиш час з дитиною.
41. Найголовніше, щоб у дитини було спокійне і безхмарне дитинство.
42. Іноді мені здається, що моя дитина – нездатна ні до чого доброго.
43. Я поділяю захоплення своєї дитини.
44. Моя дитина може вивести із себе будь-кого.
45. Я поділяю гіркоту, смуток своєї дитини.
46. Моя дитина часто дратує мене.
47. Виховання дитини – суцільне тріпання нервів.
48. Сувора дисципліна у дитинстві – розвиває сильний характер.
49. Я не довіряю своїй дитині.
50. За суворе виховання діти дякують потім.
51. Інколи мені здається, що я ненавиджу свою дитину.
52. У моєї дитини більше недоліків, ніж позитивних якостей.
53. Я поділяю інтереси своєї дитини.
54. Моя дитина не спроможна що-небудь зробити самостійно, а якщо і зробить, то обов’язково не так.
55. Моя дитина виросте непристосованою до життя.
56. Моя дитина подобається мені такою, якою вона є.
57. Я ретельно стежу за станом здоров’я своєї дитини.
58. Не рідко я захоплююсь своєю дитиною.
59. Дитина не повинна мати секретів від батьків.
60. Я не високої думки про здібності своєї дитини і не приховую цього від неї.
61. Дуже бажаю, щоб дитина товаришувала з тими дітьми, які подобаються її батькам.
Ключі до тесту
1. «Прийняття-відхилення» - 3, 4, 8, 10, 12, 14, 15, 16, 18, 20, 23, 24, 26, 27, 29, 34, 37, 38, 40, 42, 43, 44, 45, 47, 49, 51, 52, 53, 55, 56, 60.
2. «Кооперація» - 6, 9, 21, 25, 31, 33, 39, 35, 36.
3. «Симбіоз» - 1, 5, 7, 28, 32, 41, 58.
4. «Авторитарна гіперсоціалізація» - 2, 19, 30, 48, 50, 57, 59.
5. «Маленький (-а) невдаха» - 9, 11, 13, 17, 22, 23, 54, 61. Порядок підрахунку тестових балів При підрахунку тестових балів за всіма ознаками враховується відповідь «вірно». Високий тестовий бал по відповідним шкалам інтерпретується як: - відштовхування; - соціальна бажаність; - симбіоз; - гіперсоціалізація; - інфантилізація.
Аналіз відповідей
1. «Прийняття-відштовхування» Шкала показує інтегральне емоційне ставлення до дитини. На одній шкалі батькам подобається дитина такою яка вона є. Батьки поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй. Батьки багато часу проводять з дитиною, поважають її інтереси і плани. На іншій шкалі: батьки виховують свою дитину погано, непристосованою до життя, їм здається, що дитина не досягне успіху. Батьки відчувають до дитини смуток, злість, тощо. Вони не довіряють дитині та не поважають її.
2. «Кооперація» Шкала показує соціально бажаний облік батьківського ставлення. Зміст шкали розкривається так: батьки зацікавлені в планах дитини, намагаються допомогти, співчувають їй. Батьки високо цінують інтелектуальні та творчі здібності дитини, відчувають гордість за неї. Вони задовольняють ініціативу и самостійність дитини. Батьки довіряють дитині, намагаються стати на його бік з будь яких питань.
3. «Симбіоз» Шкала відображає міжособистісний бар’єр у спілкуванні з дитиною. Батьки відчувають себе з дитиною єдиним цілим, прагнуть задовольнити всі потреби дитини, огородити її від труднощів, неприємностей в житті. Батьки постійно відчувають неспокій за життя дитини, котра здається їм маленькою та беззахисною.
4. «Авторитарна гіперсоціалізація» Шкала відображає налагоджену форму керування поведінки дитини. Батьки вимагають від дитини дисципліни та виконання всіх вимог. За вияв своєї думки дитину буде покарано. Батьки слідкують за досягненнями дитини, його індивідуальними особливостями, думками, тощо.
5. «Маленький невдаха» Шкала відображає особливості виховання і розуміння дитини батьками. Батьки вважають дитину маленькою. Інтереси, думки, почуття здаються батькам дитячими. Дитину вважають непристосованою, не успішною та відкритою для поганих справ. Батьки не довіряють своїй дитині. У зв’язку з цим батьки намагаються відгородити дитину від труднощів життя, вимогливо контролюють її дії.
Рекомендації педагогам, батькам, психологам щодо розвитку психологічної готовності дитини до навчання у школі.
Рекомендації педагогам, батькам, психологам щодо розвитку психологічної готовності дитини до навчання у школі.
Найважливіший чинник психічного розвитку дитини дошкільного віку — формування психологічної готовності до шкільного навчання, ЇЇ становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства,
Вступ до школи — найважливіший період ужитті дитини, етап, що розділяє дитинство з його імпульсивністю, безпосередністю, некерованістю бажань, коли переважає «хочу», і школу — з її необхідністю підпорядкування дисципліні, вимогам «треба», плануванню і розпорядку навчального процесу. Для того, щоб цей стрибок у нове був безболісним, щоб вимоги шкільного життя не викликали у дитини негативних емоцій, необхідно готувати дітей до школи ще у дошкільний період..
Шкільне життя вимагає від дитини певної жертовності, адже потрібно зневажити гру, щоб підготувати уроки, скоротити час спілкування з однолітками, позбавити себе можливості робити те, що хочеться і що подобається. Дуже часто у батьків виникає помилкове бачення стосовно психологічної готовності до школи їхніх дітей. Вони вважають готовою до навчання ту дитину, яка вміє читати, рахувати і писати. Але дослідження показують, що це мало впливає на успішність, Відсутність таких умінь не потребує спеціальної індивідуальної робота з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.
Психологічна готовність до школи — це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.
Готовність до шкільного навчання — це багатокомпонентне утворення, що потребує комплексних психологічних досліджень. У структурі готовності прийнято виділяти наступні компоненти: морфологічну готовність, психологічну готовність і соціальну готовність.
Психологічна готовність складається з наступних компонентів: мотиваційний, інтелектуальній, емоційно-вольовий, особистісний.
Мотиваційний компонент. Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне йти до школи. Але їхнє бажання пов'язане із зовнішніми ознаками зміни соціального статусу (батьки купують портфель, нову шкільну форму, зошити, олівці ручки, у дитини з’являється власне робоче місце тощо).
Батьки можуть сказати; «Дитина хоче йти до школи, і, відповідно, мотиваційна готовність у неї сформована». Але це зовсім не так. Передусім, бажання піти до школи і бажання вчитися — суттєво відрізняються одне від одного. Дитина може хотіти йти до школи, тому що там її друзі, тому що їй накупили всього нового, Адже все нове приваблює дошкільників. Дитина хоче до школи, бо прагне стати дорослішою, мати певні права, наприклад, на портфель або зошит, а також закріплені за нею обов'язки; рано вставати, готувати уроки.
Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися, Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів.
Мотиваційна готовність сформована, якщо дитина усвідомлює зміну соціальної ролі, сформоване ставлення до вчителя, як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями, є бажання займатися з учителем.
Розрізняють внутрішні, пізнавальні мотиви уміння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом, і зовнішні, або соціальні, що виявляються у бажанні займатися суспільно значущою діяльністю,
Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, що є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.
Готовою до шкільного навчання вважається дитина, яку школа приваблює не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя — портфель, підручники; зошити), а можливістю одержувати нові знання. Майбутньому школяреві необхідно довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною діяльністю, що стає можливим за сформованої ієрархічної системи мотивів.
Інтелектуальний компонент. Даний компонент включає не лише словниковий запас, світогляд, спеціальні вміння, а й рівень розвитку пізнавальних процесів, їх орієнтованість на зону найближчого розвитку дитини, наочно-образне мислення, вміння виділяти навчальну задачу. Дитина має володіти здатністю до планомірного сприйняття, аналізу, синтезу, узагальнення, певним обсягом пам'яті. Однак мислення дитини залишається переважно образним.
Отже, можна говорити, що розвиток інтелектуальної готовності до навчання у школі передбачає:
o диференційованість сприйняття;
o аналітичність мислення (здатність збагнути основні ознаки та зв'язки між явищами, здатність відтворити зразок);
o раціональний підхід до дійсності (послаблення ролі фантазії);
o смислове і механічне запам'ятовування;
o інтерес до знань, процесу їх одержання за рахунок додаткових зусиль;
o оволодіння на слух розмовним мовленням і здатність до розуміння і застосування символів. Емоційно-вольовий компонент
Передбачає вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв'язання навчальних задач, А також проявляється в тому, що дитина до школи йде із задоволенням, радістю. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителями, новими товаришами.
Навчання у школі потребують від дитини довільного сприймання інформації, вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, довільно запам'ятовувати й відтворювати певний матеріал, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити почату справу до кінця. Емоційно-вольову готовність вважають сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, намічає план дії, приймає рішення, докладає зусиль до його реалізації, долає перешкоди. У неї формується довільність психічних процесів.
Особистісний компонент. Виявляється в умінні спілкуватися з учителем, однолітками, у сформованості внутрішніх етичних норм. А також, передбачає усвідомлення дитиною своєї внутрішньої позиції, статевої належності. Дитина повинна мати добре розвинені навички самообслуговування, вміти підпорядковуватися обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїм бажанням.
Особистісний компонент готовності передбачає ще кілька показників:
* самооцінка дитини;
* рівень домагань;
* навички спілкування.
До початку навчання у школі в дитини має бути сформована, адекватна, самооцінка, яка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує дії школяра у навчальній діяльності.
Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення й оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Даною особливістю дитини шестирічного віку треба вміло користуватися дорослим у процесі формування самооцінки дитини. Адже рівень розвитку самооцінки впливає на рівень активності маленької особистості. Діти, в яких високий рівень розвитку самооцінки, почуваються у класі впевнено, активно, сміливо, таким дітям легше довести свою точку зору, А от дітям із заниженою самооцінкою набагато важче адаптуватися до нових умов. Вони намагаються бути замкненими, неактивними, мало спілкуються з однолітками,
Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить, насамперед, від успіху, який вона намагається здобути у спільній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, це може спричинити зміну їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.
Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони мають доповнюватися розвитком уміння спілкуватися, взаємодіяти з ровесниками. Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення. Для маленького школяра навчання у школі має бути джерелом позитивних емоцій. Це допоможе йому знайти своє місце серед однолітків, підтримати впевненість у собі, у власних силах. Важливо, щоб позитивні емоції пов'язувалися з навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами. Першокласник має. бути зрілим у розумовому, емоційному та соціальному відношенні.
ТЕСТ ДЛЯ БАТЬКІВ
Тест 1.
Дає змогу визначити, наскільки у дитини розвинені вольові звички — стійкі способи саморегуляції
діяльності (трудової, навчальної) та спілкування. Вони є основою довільного запам'ятовування,
уваги, навичок мислення.
1. Чи достатньо сформовані у дитини гігієнічні навички (чистить зуби вранці, миє руки
перед їжею)?
а) робить завжди сама, без нагадування;
б) робить завжди, але інколи треба нагадувати;
в) без спеціального нагадування не робить.
2. Чи допомагає дитина вдома по господарству (миє посуд, прибирає постіль, накриває на стіл)?
а) робить постійно;
б) робить часто;
в) робить дуже рідко.
3. Чи є у дитини стійкі навички самообслуговування (може сама собі приготувати бутерброд,
одягнутися відповідно до погоди, зав'язати шарф)?
а) є достатньою мірою;
б) є деякі;
в) немає.
4 Чи вміє дитина утримувати увагу досить тривалий час (15—20 хв.), коли знаходиться сама
(у читанні вголос, малюванні, грі)?
а) дуже часто вміє;
б) вміє зрідка;
в) не вміє.
5. Чи здатна дитина керувати своїми бажаннями (не їсть перед їжею цукерок, хоч вони їй доступні;
не капризує, коли старші щось заборонили)?
а) уміє достатньою мірою;
б) уміє тільки зрідка;
в) не вміє.
6. Чи вміє дитина поводитися за столом (правильно сидить, охайно їсть)?
а) як правило, вміє;
б) вміє, але робить далеко не завжди;
в) не вміє.
7. Чи є у дитини більш-менш стійкі інтереси: слухання музики, малювання, заняття мовами,
конструювання, ліплення з пластиліну?
а) всі досить стійкі;
б) інтереси є, але весь час змінюються;
в) наявні інтереси відсутні.
8. Чи вміє дитина поводитись у суспільстві (не перебиває старших, без нагадування вітається,
прощається, дякує)?
а) вміє;
б) вміє, але інколи доводиться нагадувати;
в) не вміє.
9. Чи дотримується дитина певного режиму дня (часу прогулянки, їжі)?
а) як правило, так;
б) взагалі дотримується, але інколи порушує;
в) ні, не дотримується..
10. Якщо дитина ставить запитання, чи завжди вона вислуховує відповіді?
а) як правило, з цікавістю вислуховує пояснення;
б) інколи, відповідаючи на запитання, не слухає, відволікається;
в) інколи запитує просто так, не потребуючи відповіді.
11. Чи прибирає за собою іграшки після гри, альбом після малювання, книжки, зошити
після читання, письма?
а) завжди прибирає;
б) завжди прибирає після нагадування;
в) не прибирає.
Аналіз результатів
Перший варіант відповіді (а) в кожному запитанні — 3 бали, другий (б) — 2 бали,
третій (в) —І бал.
Потім знаходять суму балів, одержаних в усіх 11 запитаннях.
Рівень сформованості вольових звичок визначається за такими критеріями:
• високий — 33—27 балів;
• хороший — 26—22 бали;
• середній — 21—18 балів;
• низький — 18 балів і нижче.
Поради батькам першокласників
1. З початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше, щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання, вранці будіть дитину з усмішкою та лагідним словом.
2. Не підганяйте, розраховувати час - це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили - провини дитини в цьому нема.
3. Обов'язково привчіть дитину вранці снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.
4. Давайте дитині в школу бутерброд, фрукти, вона в школі витрачає багато сил і енергії.
5. Привчайте дитину збирати портфель напередодні, ввечері перевірте, чи не забула вона чого-небудь важливого. Запитайте її, чи не передавав вчитель прохань чи розпоряджень батькам. Через деякий час дитина привчиться сумлінніше ставитися до своїх обов'язків і стане більш зібраною.
6. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без застереження на кшталт: „ Дивись, поводь себе гарно!", „Щоб не було поганих оцінок!", та таке інше. У дитини попереду важка праця.
7. Забудьте фразу „Що ти сьогодні отримав?", а краще запитайте: „ Про що нове ти сьогодні дізнався?". Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу питань, дайте їй можливість розслабитись, / згадайте як вам було важко після напруженого дня /. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй в цьому, вислухайте.
8. Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід звичний для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.
9. Якщо дитина замкнулась у собі, щось її турбує, не вимагайте пояснень, хай заспокоїться, тоді вона сама розкаже.
10. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.
11. Домашні завдання для 6-річних дітей на протязі року не задаються у відповідності до Наказу Міністра освіти та Науки України.
12. Протягом дня знайдіть / намагайтеся знайти / півгодини для спілкування з дитиною, а в цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
13. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось її турбує : головний біль, поганий загальний стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, перевантаження.
Правила батьківської поведінки
в організації навчання
1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше Ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.
2. Якщо Ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв'язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв'язання. Але не подавайте саме розв'язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв'язання.
3. Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.
4. Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.
6. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев'ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло б бути дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).
7. Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.
8. Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.
9. Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.
Момерандум дітей своїм батькам
Не зламайте мене. Я абсолютно точно знаю, що я не повинен мати все те, чого я прошу. Я тільки
перевіряю вас.
2. Не бійтеся бути рішучими зі мною. Мені це подобається, оскільки тоді я знаю, як далеко зайшов.
3. Не застосовуйте до мене силу. Це переконає мене, що силою можна вирішити все. Я швидше відгукнуся, якщо мене просто поведуть за собою.
4. Не будьте непослідовними. Це заплутує мене, я можу відмовитися навіть від того, що добре знаю та вмію робити.
5. Не давайте зайвих обіцянок, якщо ви не можете їх виконати. Я можу втратити довіру до вас.
6. Ніколи не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось для того, щоб засмутити вас. Інакше я й надалі намагатимуся здобувати такі «перемоги».
7. Не дуже засмучуйтеся, коли я кажу «Я ненавиджу тебе». Я не маю на увазі саме це, але хочу, щоб ви почувалися себе винними за те, що зробили мені зле.
8. Ніколи не змушуйте мене почуватися себе маленьким. Я обов'язково зреагую і виставлятиму себе «великою цяцею».
9. Не акцентуйте уваги на моїх «поганих звичках». Це тільки надихне мене продовжувати робити саме так.
10. Не робіть зауважень у присутності чужих людей. Я краще зрозумію вас, коли ви спокійно поговорите зі мною віч-на-віч.
11. Не обговорюйте мою поведінку, коли конфлікт у розпалі. З багатьох причин я не дуже добре вас зрозумію. Абсолютно правильно вимагати від мене нормальної поведінки, але давайте поговоримо про це пізніше.
12. Ніколи не робіть за мене те, що я можу зробити сам. Це примушує мене почуватися маленьким і я продовжуватиму використовувати вашу допомогу.
13. Не намагайтеся постійно повчати мене. Ви самі здивувалися б, якби дізналися, що я давно знаю, що добре, а що — погано.
14. Не будьте дуже вимогливими. Якщо ви поводитиметеся так, я буду змушений захищатися і не слухатиму вас.
15. Не змушуйте мене відчувати, що мої помилки є моїми гріхами. Я маю навчитися помилятися, оскільки без цього нічого у житті не буває.
16. Не вимагайте від мене пояснень моєї поганої поведінки, оскільки я справді не знаю, чому вчинив саме так.
17. Не перевіряйте постійно мою чесність, оскільки я можу злякатись і швидко навчуся брехати.
18. Не забувайте, що я часто експериментую і роблю це із задоволенням. Так я вчусь, тому треба змиритися з цим.
19. Не захищайте мене від обставин, оскільки я вчуся лише на власному досвіді.
20. Не переймайтеся моїми «маленькими хворобами», оскільки я можу швидко зрозуміти, що дуже приємно, коли тобі приділяють багато уваги.
21. Не відмахуйтеся від мене, коли я вас про щось запитую.
22. Не думайте, що, вибачившись переді мною, принизите власну гідність. Чесне визнання своїх помилок викличе в мене дуже теплі почуття до вас.
23. Ні коли не кажіть, що ви абсолютно безгрішні та ідеальні.
24. Не дозволяйте собі показати, що ваші переживання щось більше, ніж мої. Від цього я ще більше злякаюся. Показуйте мені свою мужність.
25. Не забувайте, що я не можу існувати без підтримки та розуміння. Але я не повинен нагадувати вам про це, чи не так.
Булінг у закладах освіти: куди звертатися по допомогу?
Булінг у закладах освіти: куди звертатися по допомогу?
Булінг. Ми все частіше чуємо цей термін з екранів телевізорів, в кожному закладі освіти проводяться виховні годити та тематичні уроки на тему «Булінг», проте для багатьох цей термін досі залишається незрозумілим. Спробуємо розібратись, що ж він означає. У будь-якому колективі, у тому числі і дитячому виникають конфлікти. За допомогою таких ситуацій діти та підлітки вчаться відстоювати свою думку, йти на компроміс, взаємодіяти в соціумі. Однак, якщо цькування носять систематичний характер, а агресія спрямовується на конкретну дитину, тут вже мова йде про булінг. Розповідає юрист Ковельського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Анна Капітан.
Що таке булінг?
Відповідно до пункту 31 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» булінгом (цькуванням) є діяння (дія або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
До булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, вбиральнями, душовими кімнатами, їдальнею тощо) та (або) за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою, планом роботи закладу освіти, та інших освітніх заходів, що організовуються за згодою керівника закладу освіти, в тому числі дорогою до (із) закладу освіти.
Важливо! Слід відрізняти булінг від конфлікту. Для булінгу характерною є систематичність, тобто вчинення у різних формах насильства (фізичного, економічного, психологічного, сексуального, в тому числі за допомогою засобів електронної комунікації) двічі і більше разів стосовно однієї і тієї ж особи.
Яких форм буває булінг (цькування)?
Психологічне насильство – форма булінгу, що включає словесні образи, поширення неправдивих чуток, глузування, залякування, ігнорування, бойкот, відмову від спілкування, погрози, приниження, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність завдали шкоди психічному здоров’ю потерпілого.
Фізичне насильство – форма булінгу, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, завдання ударів.
Економічне насильство – форма булінгу, що включає дрібні крадіжки, пошкодження або знищення особистих речей, вимагання грошей, їжі, умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів, іншого майна або можливості користуватися ними, перешкоджання в отриманні освітніх послуг, примушування до праці та інші правопорушення економічного характеру.
Сексуальне насильство – форма булінгу, що включає принизливі погляди, образливі жести, висловлювання, прізвиська, образи, жарти, погрози, поширення чуток тощо.
З розвитком сучасних електронних технологій насильницькі дії (передусім прояви психологічного, сексуального насильства) при булінгу (цькуванні) часто вчиняються за допомогою електронних засобів комунікації, що має назву – кібербулінг, який може проявлятись в різному вигляді:
перепалка (флеймінг) − обмін короткими гнівними та запальними репліками між учасниками з використанням комунікаційних технологій (як правило, на форумах та в чатах);
нападки (домагання) – регулярні висловлювання образливого характеру на адресу жертви (багато СМС-повідомлень, постійні дзвінки), що перевантажують персональні канали комунікації;
наклеп − поширення неправдивої, принизливої інформації;
самозванство − використання особистих даних жертви (логіни, паролі до акаунтів в мережах, блогах) з метою здійснення від її імені негативної комунікації;
публічне розголошення особистої інформації − поширення особистої інформації, наприклад шляхом публікування інтимних фотографій, фінансової інформації, роду діяльності з метою образи чи шантажу;
ошуканство − виманювання конфіденційної особистої інформації для власних цілей або передачі іншим особам;
відчуження (острокізм, ізоляція) − онлайн відчуження в будь-яких типах середовищ, де використовується захист паролями, формується список небажаної пошти або список друзів;
кіберпереслідування − приховане вистежування жертви для скоєння нападу, побиття, зґвалтування;
хепіслепінг – реальні напади, які знімаються на відео для розміщення в мережі Інтернет, що можуть привести до летальних наслідків;
використання інтернет-спілкування для подальшого вчинення дитиною певних дій, зокрема використання її у сексуальних цілях (кібергрумінг − побудова в мережі Інтернет дорослим або групою дорослих осіб довірливих стосунків із дитиною (підлітком) з метою отримання її інтимних фото/відео та подальшим її шантажуванням про розповсюдження цих фото, наприклад для отримання грошей, більш інтимних зображень чи навіть примушування до особистих зустрічей) або доведення до самогубства («спільноти смерті»).
Кібербулінг є формою психологічного насильства.
Куди звернутися по допомогу ?
До керівника закладу освіти
Керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень забезпечує створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти, вільного від насильства та булінгу Повідомлення про випадок булінгу(цькування) може бути подано керівнику закладу освіти в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.
Відповідно до Порядку реагування на випадки булінгу (цькування), затвердженого наказом Міністерством освіти і науки України від 28 грудня 2019 року № 1646, керівник закладу освіти у разі отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування):
невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування);
за потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;
повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин;
повідомляє центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг;
скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.
Важливо відмітити, що до складу комісії входять педагогічні (науково-педагогічні) працівники, у тому числі практичний психолог та соціальний педагог (за наявності) закладу освіти, представники служби у справах дітей та центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
До участі в засіданні комісії за згодою залучаються батьки або інші законні представники малолітніх або неповнолітніх сторін булінгу (цькування), а також можуть залучатися сторони булінгу (цькування), представники інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.
Варто наголосити, що неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 гривень) або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку.
До Національної поліції України
Якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – зверніться в поліцію з відповідною заявою, на підставі якої складається протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Справа передається до суду і розглядається протягом 15 днів з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Куди я можу звернутись для отримання безоплатно консультації і роз’яснення з правових питань?
Безоплатно консультацію і роз’яснення з правових питань ви можете отримати:
звернувшись до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги (контакти: https://www.legalaid.gov.ua/tsentry);
написавши в Телеграм-чат: http://legalaid.gov.ua/telegram.html або Вайбер-чат: http://legalaid.gov.ua/viber.html;
скориставшись мобільними застосунками «Безоплатна правова допомога» або «Твоє право (завантажуйте з Google Play чи App Store: https://bit.ly/3hwwgqR або https://bit.ly/3iorbkEт);
зателефонувавши на Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової
допомоги − 0 800 213 103.
Важливо! Якщо дитині необхідна психологічна допомога – звертайтеся на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116-111.
За булінг як і за будь-яке правопорушення передбачена відповідальність
Закон України від 18 грудня 2019 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» запровадив адміністративну відповідальність за булінг (цькування) учасника освітнього процесу.
Так, відповідно до статті 1734 Кодексу України про адміністративні правопорушення за булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, − до винної особи може бути застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 гривень) або громадські роботи від 20 до 40 годин.
За вчинення булінгу групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення законодавством передбачено накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1700 до 3400 гривень) або громадські роботи від 40 до 60 годин.
У разі цькування малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років, відповідальність будуть нести їх батьки або особи, які їх замінюють. До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 гривень) або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин, а у випадку вчинення таких дій групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, − у вигляді штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1700 до 3400 гривень) або громадські роботи від 40 до 60 годин.
Судова практика щодо притягнення винних осіб за вчинення булінгу
Постанова Горностаївського районного суду Херсонської області від 19 липня 2021 року у справі № 655/370/21 (притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітньої особи).
Постанова Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2021 року у справі № 676/3889/21 (притягнення до адміністративної відповідальності матері малолітньої особи).
Постанова Сквирського районного суду Київської області від 11 березня 2020 року у справі № 376/567/20 (притягнення до адміністративної відповідальності вчителя початкових класів за цькування малолітньої особи).
Постанова Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2020 року у справі № 945/2220/19 (визнання директора школи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, у зв’язку з щодо неповідомленням керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу).
Як допомогти дитині заснути. Для дітей, і для дорослих зараз тема сну може бути пов'язана з напругою і тривогою. І нам особливо важливо створювати «простір сна», звички – ритуали, щоб давали сигнал нашій парасимпатичній системі – "вмикайся, все спокійно, можна розслаблятися".
Екологія сну: намагатись не дивитись мульфільми в ліжку, за годину до сну не грати в комп'ютерні ігри. Переходити в «тихий» і більш повільний режим. Створювати «сонні ритуали» - якщо є можливість – вмивання, переодягання (хоч маленьку деталь одягу, наприклад – нічні шкарпетки), можливо, обіймання, казки, колискові, масаж. Зараз дітям потрібне більше часу та більше нашої допомоги, щоб відчути хоч відносну безпеку та захист, в якій можна дозволити собі заснути. Ритуали створюють простір передбачуваності - безпеки
Донька мене кожної ночі питає - А тривога буде? – я їй відповідаю – "напевно, так. А що ми будемо робити, якщо буде сигнал сирени?" і вона сама розповідає послідовність дій. Це дає їй відчуття контролю.
Ми можемо вигадувати і докладно описувати чи створювати із подушок та пледів «Безпечне захищене місце»
Я можу запитувати - Хто буде Хранителем твого сну чи добрих снів?
Зараз багато дітей бояться темноти, і будуть у пригоді ігри з ліхтариками, тіньовий театр. Сьогодні я зробила з клаптику коробки з НП трафарет - ангела. Його можна використовувати і як фігурку «хранителю сну», можна зробити (якщо наклеїти на серветку чи на малюнок дитини) вітраж.
Перед сном я можу запитати – щоб ти хотіла із собою взяти із цього дня в новий день? Так ми фіксуємо ресурс.
А якщо відбувалося щось складне – я можу попросити покласти руки на чоло і потилицю (це кінезіологічна вправа) і попросити, щоб дитина сказала, що хоче залишити в дні минулому, чи відпустити з гелієвою кулькою в повітря, чи скласти в сейф на зберігання.
Коли дитина каже: "Я боюсь, що щось погане може статися" – ми можемо разом уявити, що над всіма нами купол, який нас захищає. Можемо молитись, співати разом. Бажати всім-всім дітям та дорослим спокою та безпеки. Просити наш Рід допомогти нам і захищати.
Будуть доречні будь-які масажи, поцілунки, обійми, наші теплі доторки.
Можливо, дитина прислухається до нашого серцебиття, саме зараз важлива наша рука, чи іграшка, контакт з якою можна відчувати.
я знайшла главу з моєї книги – з другого тому Дитинознавства, яка зараз може бути помічною.
коли дитина каже:
– Я ніяк не можу заснути...
– А ти зараз «внутрішнім зором» подивись в середині на своє тіло. У моєму тілі є місця, де я відчуваю згустки напруги, важкості. Я їх бачу, вони, як крижинки. Коли я тепер дивлюсь на крижинку у мене в потилиці, мій погляд, як сонечко, її розчиняє. Вона тане від мого погляду. А у тебе, де крижинки? У ніжках є? Ні? А де?.. (торкаємося)
– Я боюсь, що не засну...
– А ти уяви, що будь-яка думка – це пір’їнка чи метелик. Як тільки-но вона з’явиться, уяви, що відпускаєш її у небо. З’являється нова, ти й її відпускаєш у небо. Дивись, як вона летить – високо-високо.
– Коли я лежу, у мене в голівці крутиться те, що я хотіла зробити, але не зробила.
– А ти уяви, що ти усі думки і справи, як іграшки перед сном, розкладаєш по поличках: кожну справу і кожен спогад – на свою поличку.
– А у мене, коли я лежу, у животику щось дрижить і заважає спати.
– А ти поклади ручку на животик. Відчуй, яка рука тепла і важка. Від неї по животу розтікається тепло. Може, твоя ручка, як кошеня, яке лежить і муркоче. Ти повільно-преповільно дихаєш, і кошеня-ручка повільно піднімається та опускається від твого дихання.
Або:
– А ти поклади ручку на животик і потряси нею так само, як і животик. Що зараз відбувається?
Або:
– А ти поклади ручку на животик долонькою догори й уяви, що те, що в ньому дрижить, з’являється на долоні. Що це? Чого воно хоче? Може, якщо воно цього хоче, накрий його долонькою і вклади спати? А може, його відпустити на місяць і до зірок?
– Я думаю про те, що ніяк не можу заснути. І від цього не можу заснути.
– Коли думки ходять по колу – змотуй їх у клубок. Уяви, що ти намотуєш м’якеньку ниточку в клубок – виток за витком.
– Я не можу заснути... Я чогось тривожусь, а чого саме – не знаю.
–уяви себе у самому чарівному місці. Самому найбезпечнішому для тебе. Там буде травичка? А сніг? А веселка? А люди? А що там буде? Там обов’язково буде перебувати Хранитель Сну. Йому можна передати, як хмаринку, усі твої тривоги. Прямо зі свого тіла випусти їх і віддай Хранителю. І попроси про найдобріший сон. Хранитель Сну може тебе надихнути на самий-самий добрий сон.
– Я не можу заснути, тому що хочу, щоб скорше настав ранок.
– А ти уяви, що твоя думка зараз човником пливе у «завтра» по річці. Човник з кожною секундою по м’якеньких-прем’якеньких хвилям упливає все далі і далі.
Або:
–Уяви, що твої думки і дихання – повільні і ліниві. Зовсім, як лінивці. Тепер ми заморожуємо час, і він рухається, тече, але стає повільнішим і повільнішим. І думки, і дихання... повільнішеее.
– Я ніяк не можу заснути. Мені заважають усі звуки.
– Дослухайся тепер до звуку сну (потрібно якомога низьким, протяжним звуком кілька разів на одній ноті проспівати: Ууууууууууууууууууууууууууууу).
Добрих снів. І нехай діти сміються уві сні, і нам буде спокійно. Обіймаю!
С.Ройз
Як допомогти дитині заснути.
Для дітей, і для дорослих зараз тема сну може бути пов'язана з напругою і тривогою. І нам особливо важливо створювати «простір сна», звички – ритуали, щоб давали сигнал нашій парасимпатичній системі – "вмикайся, все спокійно, можна розслаблятися".
Екологія сну: намагатись не дивитись мульфільми в ліжку, за годину до сну не грати в комп'ютерні ігри. Переходити в «тихий» і більш повільний режим. Створювати «сонні ритуали» - якщо є можливість – вмивання, переодягання (хоч маленьку деталь одягу, наприклад – нічні шкарпетки), можливо, обіймання, казки, колискові, масаж. Зараз дітям потрібне більше часу та більше нашої допомоги, щоб відчути хоч відносну безпеку та захист, в якій можна дозволити собі заснути. Ритуали створюють простір передбачуваності - безпеки
Донька мене кожної ночі питає - А тривога буде? – я їй відповідаю – "напевно, так. А що ми будемо робити, якщо буде сигнал сирени?" і вона сама розповідає послідовність дій. Це дає їй відчуття контролю.
Ми можемо вигадувати і докладно описувати чи створювати із подушок та пледів «Безпечне захищене місце»
Я можу запитувати - Хто буде Хранителем твого сну чи добрих снів?
Зараз багато дітей бояться темноти, і будуть у пригоді ігри з ліхтариками, тіньовий театр. Сьогодні я зробила з клаптику коробки з НП трафарет - ангела. Його можна використовувати і як фігурку «хранителю сну», можна зробити (якщо наклеїти на серветку чи на малюнок дитини) вітраж.
Перед сном я можу запитати – щоб ти хотіла із собою взяти із цього дня в новий день? Так ми фіксуємо ресурс.
А якщо відбувалося щось складне – я можу попросити покласти руки на чоло і потилицю (це кінезіологічна вправа) і попросити, щоб дитина сказала, що хоче залишити в дні минулому, чи відпустити з гелієвою кулькою в повітря, чи скласти в сейф на зберігання.
Коли дитина каже: "Я боюсь, що щось погане може статися" – ми можемо разом уявити, що над всіма нами купол, який нас захищає. Можемо молитись, співати разом. Бажати всім-всім дітям та дорослим спокою та безпеки. Просити наш Рід допомогти нам і захищати.
Будуть доречні будь-які масажи, поцілунки, обійми, наші теплі доторки.
Можливо, дитина прислухається до нашого серцебиття, саме зараз важлива наша рука, чи іграшка, контакт з якою можна відчувати.
Я знайшла главу з моєї книги – з другого тому Дитинознавства, яка зараз може бути помічною.
коли дитина каже:
– Я ніяк не можу заснути...
– А ти зараз «внутрішнім зором» подивись в середині на своє тіло. У моєму тілі є місця, де я відчуваю згустки напруги, важкості. Я їх бачу, вони, як крижинки. Коли я тепер дивлюсь на крижинку у мене в потилиці, мій погляд, як сонечко, її розчиняє. Вона тане від мого погляду. А у тебе, де крижинки? У ніжках є? Ні? А де?.. (торкаємося)
– Я боюсь, що не засну...
– А ти уяви, що будь-яка думка – це пір’їнка чи метелик. Як тільки-но вона з’явиться, уяви, що відпускаєш її у небо. З’являється нова, ти й її відпускаєш у небо. Дивись, як вона летить – високо-високо.
– Коли я лежу, у мене в голівці крутиться те, що я хотіла зробити, але не зробила.
– А ти уяви, що ти усі думки і справи, як іграшки перед сном, розкладаєш по поличках: кожну справу і кожен спогад – на свою поличку.
– А у мене, коли я лежу, у животику щось дрижить і заважає спати.
– А ти поклади ручку на животик. Відчуй, яка рука тепла і важка. Від неї по животу розтікається тепло. Може, твоя ручка, як кошеня, яке лежить і муркоче. Ти повільно-преповільно дихаєш, і кошеня-ручка повільно піднімається та опускається від твого дихання.
Або:
– А ти поклади ручку на животик і потряси нею так само, як і животик. Що зараз відбувається?
Або:
– А ти поклади ручку на животик долонькою догори й уяви, що те, що в ньому дрижить, з’являється на долоні. Що це? Чого воно хоче? Може, якщо воно цього хоче, накрий його долонькою і вклади спати? А може, його відпустити на місяць і до зірок?
– Я думаю про те, що ніяк не можу заснути. І від цього не можу заснути.
– Коли думки ходять по колу – змотуй їх у клубок. Уяви, що ти намотуєш м’якеньку ниточку в клубок – виток за витком.
– Я не можу заснути... Я чогось тривожусь, а чого саме – не знаю.
– Уяви себе у самому чарівному місці. Самому найбезпечнішому для тебе. Там буде травичка? А сніг? А веселка? А люди? А що там буде? Там обов’язково буде перебувати Хранитель Сну. Йому можна передати, як хмаринку, усі твої тривоги. Прямо зі свого тіла випусти їх і віддай Хранителю. І попроси про найдобріший сон. Хранитель Сну може тебе надихнути на самий-самий добрий сон.
– Я не можу заснути, тому що хочу, щоб скорше настав ранок.
– А ти уяви, що твоя думка зараз човником пливе у «завтра» по річці. Човник з кожною секундою по м’якеньких-прем’якеньких хвилям упливає все далі і далі.
Або:
–Уяви, що твої думки і дихання – повільні і ліниві. Зовсім, як лінивці. Тепер ми заморожуємо час, і він рухається, тече, але стає повільнішим і повільнішим. І думки, і дихання... повільнішеее.
– Я ніяк не можу заснути. Мені заважають усі звуки.
– Дослухайся тепер до звуку сну (потрібно якомога низьким, протяжним звуком кілька разів на одній ноті проспівати: Ууууууууууууууууууууууууууууу).
Добрих снів. І нехай діти сміються уві сні, і нам буде спокійно. Обіймаю!
С.Ройз
Як вберегти психічне здоров’я дітей під час війни?
Проводьте алегорії з улюбленими казками. Коли збираєте дитину в укриття, поясніть, що кожен герой казок проходить випробовування на сміливість та можливість витримати щось неприємне. Пригадайте улюблені казки вашої дитини та які там були випробовування.
Це допоможе малечі зрозуміти не унікальність ситуації, допоможе запустити механізми адаптації.
Вигадуйте нових фантастичних персонажів. Звісно, під землею у підвалах та укриттях холодно або жарко, тісно, темно і лячно. Але в нас є уява! Пограйте з дитиною в гру «А зараз вигадаємо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами, та інше» - персональний тотем-захисник, як Патронус у Гарі Поттера.
Так ми зможемо зменшити вплив депривації від замкнутого простору.
Розказуйте про янголів, які захищають. Коли лунають вибухи та постріли, але ви в безпечному місці та захищені, можна з дитиною уявляти великі крила Янголів, що боронять наших солдатів та допомагають їм нас захищати.
Так ми допоможемо малечі відчути себе в безпеці.
Малюнки захисникам. Коли у дитини виникають питання, що ми можемо зробити для допомоги, — малюйте з малечею малюнки підтримки та сміло викладайте їх у соціальні мережі.
Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.
Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання за планом, вивчення іноземної мови.
Так ми допомагаємо стабілізувати організму психічну систему після дезорганізації воєнним станом.
У Viber-спільноті "Школа_інфо" уже третій тиждень йде онлайн-навчання для школярів з усієї країни. Мова, читання, англійська, математика, логіка: усі уроки в вільному доступі в Viber. Долучайтеся!
P.S.Пропоную взяти участь у флешмобі дитячих малюнків «Моя країна - Україна».
Симптоми ПТСР:
1. Повторне переживання травматичної події:
- Спогади про травматичну подію виринають всупереч волі людини і супроводжуються неприємними почуттями;
- Спогади про травму є настільки сильними, що людина почувається так, ніби знову відбувається травматична подія. Людина немов «провалюється» в цю подію;
- Порушення сну, сновидіння про пережиту подію.
2. Уникання та заціпеніння:
- Уникання нагадувань про травматичну подію, бо «запускаються» неприємні емоції, відчуття та спогади. Наприклад, уникання місця події, розмов, які зачіпають тему травматичної події, ситуації, які нагадують про подію;
- Уникання спілкування та перебування в товаристві, бо щось або хтось може нагадати про подію.
3. Негативні зміни у переживанні емоцій та переконаннях про себе та інших, світ:
- Труднощі у переживанні емоцій, особливо позитивних, відчуття емоційного «замороження»;
- Надмірне відчуття провини, страху, сорому.
4. Гіпертривожність, збудження (нездатність розслабитися):
- Постійне відчуття тривоги - так, ніби щось страшне має статися знову;
- Надмірна дратівливість і спалахи гніву;
- Порушення уваги, труднощі у концентрації.
P.S. Більшість людей мають такі реакції на травматичні події, проте не в кожного розвинеться ПТСР (близько 20% дорослих та 30% дітей). ПТСР розвивається від одного до шести місяців після пережиття події. Тримаймося!
Наслідки стресу для організму
Наслідки стресу для організму
Стрес – це захисна реакція нашого організму на зовнішні подразники.
Нажаль, зараз стресові ситуації для українців є певною «нормою»…
Стрес впливає на емоції, настрій та поведінку. Проте, не слід забувати, що він може серйозно впливати і на людський організм.
Центральна нервова й ендокринна системи. Під впливом хронічного стресу ЦНС стає вразливою, що може призвести до змін у поведінці, стати причиною переїдання, недоїдання, зловживання алкоголем, наркотиками або до соціальної абстиненції.
Респіраторна та серцево-судинна системи. При стресі у людини може прискорюватись дихання, а це може завдавати певні труднощі, якщо особа має такі проблеми, як астма чи емфізема. Серце у стані стресу також працює швидше. Судини стискаються і спрямовують більше кисню у м’язи задля забезпечення сили для термінової реакції. Це сприяє підвищенню кров’яного тиску. А постійна гіпертонія своєю чергою посилює ризик інсульту й серцевого нападу.
М’язова система. При хронічному стресі м’язи можуть перебувати в постійній напрузі, а це призводить до больових відчуттів по всьому тілу.
Травна система. Стрес, в тому числі хронічний, впливає на те, як їжа транспортується травною системою. Залежно від особливостей організму наслідками бувають діарея, закрепи, нудота, блювота і болі в животі.
Імунна система. Гормони стресу роблять імунну систему вразливішою до вірусних захворювань, а це може збільшувати час, необхідний організму для відновлення після хвороби або травми.
Репродуктивна система. Від регулярного емоційного виснаження під впливом стресу у чоловіків може зменшуватись рівень тестостерону (в окремих випадках може навіть призвести до імпотенції); у жінок може бути нерегулярна менструація та посилитись больові відчуття.
Щоб не довести свій організм до такого, необхідно завчасно здійснювати профілактику стресових станів, а вона включає у себе наступні пункти:
- фізичні навантаження (можна і легеньку зарядку вранці);
- спілкування з друзями та рідними; малювання або будь-яка інша діяльність, що приносить задоволення (може бути і просте прослуховування улюбленої музики);
- плануйте свій день та дотримуйтесь своїх звичайних рутинних справ;
- намагайтесь нормалізувати свій сон.
Галина Волошина, психологиня
Google Sites
Report abuse