При панічній атаці

* рука на живіт, приблизно 3 пальці нижче сонячного сплетіння, простукати.

* Потерти кінчик носа.

* Надавити не сильно на глазні яблука з двох боків

" Якщо є, де лягти, лягти на спину і зробити рухи ногами,як велосипедні.

* Дихання - одною рукою накрити губи, рука, як човник, інша на животі. Видих - рука йде вниз до грудей, вдих - підіймається до рота.

* Допомагає ще вода із содою - гаряча вода, ч ложка соди. Зробити один - два ковтки, більше не треба

* Змащувати губи, полоскати рот водою

* Витягувати якомога далі язика - ніби намагаючись торкнутись грудної клітини

* Подивитись вправо (не повертаючи голови) - якомога далі, тримати секунд 15-20, перевести погляд прямо, потім подивитись вліво - якомога далі, потім знову прямо.

* Розтерти тіло

* Точка паніки - між беззмінним та мізинцем

* Покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються

* Розтерти руки, прикласти до нірок

❤️

Як говорити про війну з дітьми, #Букви запитали в освітньої психологині, викладачки, спеціалістки з психічного здоров’я, членкині Американської психологічної асоціації Ані Леоніли Іоселіані.

З дітьми потрібно говорити про все

Важливо, однак, враховувати, скільки дитині років. Дворічна, шестирічна та дев’ятирічна дитина зможуть зрозуміти одне й те ж явище по-різному.

Дворічній дитині краще пояснювати на прикладах, словах, з картинками, але не надто заглиблюючись у той факт, що якщо війна розпочнеться, мама або тато можуть загинути, будинок може бути зруйнованим, все стане дуже погано тощо.

Якщо дитині 6-8 років, їй можна пояснювати це явище складніше. Але ні в якому разі не лякати: потрібно пояснити, що таке війна, що тоді відбувається, чому так відбувається та що ми можемо зробити, щоб наша сім’я була в безпеці.

Поясніть, що таке війна

Насамперед поясніть дитині, що війна – це не щось нове. На щастя чи на жаль, не Путін перший вигадав війну. Це явище давнє і супроводжувало людство протягом всієї історії. Наведіть дитині приклади воєн, про які вона могла чути – Друга світова війна, Перша світова, якісь інші воєнні конфлікти.

Спершу поясніть дитині загальну сутність цього явища, і коли вже дитина сама розпитуватиме, відповідайте чітко, чесно, але не входячи у глибокі деталі жахів війни. Правда є найголовнішою.

Чому бувають війни? Це дуже філософське запитання, відповідь на нього залежить від бачення самих батьків. Поясніть дитині, що не усі люди одне з одним ладять. Але тут дуже важливо не зробити так, щоб дитя не почало боятися певної групи людей, думаючи, що вони нападатимуть.

Така розмова з дитиною також є важливим моментом її виховання. Дитина має усвідомити, що світ буває жорстоким, некомфортним, небезпечним. Але потрібно весь час нагадувати: “Ми – сім’я, ми разом, ми зробимо усе, щоб нам було як можна безпечніше та краще”.

Покладайтеся на свій авторитет перед дитиною

Ви, як батьки, маєте перед дитиною авторитет. Ви повинні підготувати свою дитину, щоб вона могла адекватно реагувати, вийшовши у соціум з його інформаційним простором.

Важливо, щоб меседж був однаковий і в мами, і в тата, і в решти рідних – необхідно дитині говорити одне і те ж. Якщо мама впевнена, що “війна буде, нас усіх уб’ють”, а тато стверджує, що “не буде й у нас все чудово”, дитя заплутається. Власне, у таких випадках плутаються і дорослі – не лише діти – і ми це бачили під час епідемії чи вакцинальної кампанії.

Інформація поступатиме до дитини та ззовні – від цього нікуди не дітися, і ця інформація різна, вона може викликати у дітей різну реакцію. І найкраще, що ми можемо зробити, якщо дитина прийшла та сказала, що почула щось тривожне чи неоднозначне у школі, соцмережах чи від знайомих – все детально обговорити.

Потрібно промовити усе: що дитина почула, що про це думає, як вона почувається, чи страшно, чи вірить у це. Потрібно обговорювати суперечливі меседжі, які приходить з-за меж мікросоціуму, у якому дитина зростає.

Ваш меседж має бути дуже прямим: “Ми, як сім’я, думаємо, що війна буде. І ми будемо робити це, це і це. Хтось може вважати, що війни не буде, хтось може мати іншу точку зору, але ми – твої батьки, і наша функція – тебе захистити. Ми за тебе відповідальні, і для цього ми будемо вживати таких-от заходів”. Втіште дитину своїм авторитетом і переконуючи, що з вами вона буде у безпеці.

Говорити дитині, що війни точно не буде – це також неправильно. Не заперечуйте цього, особливо коли про неї усі говорять. Уявіть, що військове вторгнення все-таки трапиться – це спричинить неабиякий стрес у дитини. А тепер уявіть, що перед цим батьки весь час говорили, що жодної війни не буде. Дитина вважатиме, що її обманули – і це може стати ще більшим стресом, аніж сам факт війни.

Не перекладайте відповідальність на дитину!

Функція батьків – захистити своїх дітей. І якщо дитина лякається, нашою функцією є пояснити, не нівелюючи її почуття: “Я розумію, що тобі страшно, я розумію, що це незвична для тебе ситуація, нам також страшно, але ми батьки й зробимо усе можливе, щоб тебе захистити”.

Ні в якому разі не перекладайте на дитину ще й свій страх! Ні в якому разі не перекладайте на дитину відповідальність за свою безпеку – це категорично заборонено. Функція батьків – робити так, щоб дитина навіть у найекстремальнішій ситуації почувалася захищеною.

Пам’ятайте завжди, що ви дорослий, що є речі, які ваших дітей не стосуються. Починаючи з найдрібнішого, що у вас понизилася зарплата, завершуючи глобальними, такими, як безпека під час війни. Дитині необхідно пояснити що відбувається та який план дій, але без перекладення на неї відповідальності.

Дуже страшно та складно приймати рішення, особливо у таких екстремальних і масштабних ситуаціях, як початок війни у твоєму місті. Але пам’ятайте: наші діти не можуть нам нічим допомогти. У них немає навичок, досвіду, вони занадто маленькі для раціональних рішень.

❓Що з нею відбувається?

Імовірно, дитина відчуває дистрес. За сильного нервового потрясіння, особливо під час зіткнення з досвідом, витримати який дитині не під силу, вона може «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Потрібна ваша підтримка!

👉 Як допомогти?

1) Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально!»

2) Поясніть дитині й те, що сталося.

Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Постарайтеся разом із сином чи донькою займатися чимось приємним — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом.

😭 ДИТИНА ДУЖЕ ЧАСТО ПЛАЧЕ

❓Що з нею відбувається?

У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін. І це природно, що дитина сумує. Коли вона плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають заспокоїтись. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль — зверніться по допомогу. Благополуччя вашої дитини залежить від вашого власного.

🛑 ДИТИНА ПОЧИНАЄ ПОВОДИТИСЬ НЕОБЕРЕЖНО, РОБИТЬ ЩОСЬ ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНЕ

❓Що з нею відбувається?

Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна(ий). Доведи, що я тобі дорогий — захисти мене!»

👉 Як допомогти?

Наскільки це можливо, дайте дитині змогу відчути себе в безпеці. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки. Дайте малюку зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, і що він дорогий вам. І що ви не хочете, щоб із ним трапилося щось погане. Не кричіть на дитину, будь ласка!

Небезпечна поведінка може бути проявом аутоагресії. Чому? Страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе. Пограйте в ігри, що випускають агресію. І розкажіть дитині про більш позитивні способи привернути до себе увагу.

😱 ДИТИНА ЛЯКАЄТЬСЯ ЧОГОСЬ, ЧОГО НЕ БОЯЛАСЯ РАНІШЕ

❓Що з нею відбувається?

Діти молодшого віку вірять у те, що батьки всемогутні й можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, що сталося, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі.

Багато що може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні — це пережитий досвід.

😴 У ПІДЛІТКА ТРУДНОЩІ ЗІ СНОМ: СОН ПЕРЕРИВЧАСТИЙ, СНЯТЬСЯ КОШМАРИ, ПІДЛІТОК БОЇТЬСЯ СПАТИ ОДИН

❓Що відбувається?

У перші місяці після сильного стресу кошмари — нормальне явище. Під час сну мозок інтенсивно обробляє інформацію про події, що відбулися. Однак якщо кошмар повторюється багато разів чи надто правдоподібний — доведеться згодом звернутися до психолога.

Уривчастість сну частіше викликається тривогою, якоюсь незавершеною справою чи спазмуванням м’язів, через яке складно розслабитись.

👉 Як допомогти?

Поясніть, що так працює мозок. Розкажіть про те, що ви теж відчували страх, відчували себе безпорадно, і це нормально.

Придумайте порядок відходу до сну, який виконуватиметься за будь-яких обставин, і оголосіть, що він має бути дотриманий щодня. Тоді підліток точно знатиме, чого чекати. Обійміть і скажіть, що ви нікуди не пропадете. Ключова фраза: «Я з тобою, я поруч».

💚 ГАРНА НОВИНА

Психіка дітей і підлітків має величезні резерви самовідновлення і саморегуляції.

Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.

Обов'язково взяти себе в руки, вмити дитину/дати їй випити води, обійняти дитину, можна сказати:

• подивися на мене, дивись у мої очі;

• дихай як я: зроби вдих, видих, вдих;

• я поряд, я бачу, що тобі страшно, я поряд із тобою, ти злякався, зараз ти в безпеці;

• я люблю тебе, я поряд;

• я роблю все, щоб тебе захистити.

"Обійняти дитину, взяти за руку. Сказати, що зараз дуже складна ситуація. Сталося те, чого ми побоювалися. І нам важливо бути дуже зібраними й допомагати одне одному. Ми разом. Армія зараз робить усе можливе, щоб ми були в безпеці. Ми можемо чути страшні звуки, навколо люди можуть боятися, можливо, нам потрібно буде перейти в безпечніше місце... Які речі іграшки ти хотів би взяти з собою?

Ти пам'ятаєш, що зараз дуже важливо робити те, що я говорю.

Мені самій страшно. Але я впевнена, що ми впораємося. І наша армія зараз нас захищає. Якщо є можливість, пропонуйте рух, потягушки, дихання — ніби дме на квітку. Дайте дитині доручення, невелику відповідальність – стежити за іграшкою. Телефон на зарядку, і дайте пограти в тетріс", — зазначає Світлана Ройз.

1. Коли збираєте дитину в сховище, поясніть, що кожен герой казок проходить випробовування на сміливість та можливість витримати щось неприемне. Пригадате казки, які читалі дитині та визначіть, які там були випробовування. Це допоможе дитині зрозуміти не унікальність ситуації, допоможе запустити механізми адаптації.

2. Звісно, у сховищах холодно або жарко, тісно, темно і лячно. Але в нас є уява! Пограйте з дитиною в гру «А зараз вигадаємо щось кольрове, щось дивне, щось з вухами, та інше».

Так ми зможемо зменьшити вплив депривації від замкнутого простору.

3. Коли лунают вибухи та постріли, але Ви захищені, можно з дитиною уявляти великі крила Янголів, що боронять наших солдат, та допомогають їм нас захищати.

4. Малюнки захисникам. Коли у дитини виникають питання, що ми можемо зробити в допомогу, - малюйте з малечею малюнки підтримки та сміло викладайте їх у соціальні мережі. Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

5. Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання за планом, вивчення іноземної мови теж допоможуть стабілізувати організму психічну систему після дезорганізацїі війсковим станом.

Наш Мир вкрали!

Наш спокій руйнують!

Наш добробут руйнують!

Тож, не дамо зруйнувати Душі наших дітей війною🙏🏻

Надягніть дитині на голову шапку, можна додатково підгорнути її у районі вух

Можна зробити з тканини пов'язку, яка закриває вуха. Бажано обрати тканину, яка не викликає свербіж на шкірі.

Якщо є така можливість, виклристовуйте беруші або спеціальні навушники, які приглушають звуки.

Запопонуйте дитині послухати через навушники музику або аудіоказку.

Наспівуйте монотонним голосом улюблені пісні дитини, можна при цьому трохи похитуватись.

Якщо ваша дитина ехолалить в такі моменти, підтримайте цю ехолалію. Адже це спосіб заспокоєння.

Якщо вам вдалось зберегти спокій і ваше серцебиття не прискорене, притісніть дитину до грудей так, щоб вона чула стукіт вашого серця. Можна накинути зверху будь-яку річ, яка відгородить вас від зовнішнього світу, можна затулити інше вухо долонею.

Використовуйте ковдру, простирадло, куртку, яку можна накинути на голову та приглушити звуки.

Пробуйте різні способи! Поєднуйте. Вигадуйте свої. Уважно спостерігайте за дитиною, часто вони самі підказують, яким чином їм можна допомогти.

Безсоння – стан, коли виникають складнощі засинання або підтримання тривалого сну, що тривають від кількох днів.

У стані стресу високий рівень адреналіну призводить до того, що навіть під час сну організм не відпочиває, а продовжує активно працювати. Від цього людина прокидається ще більш втомленою. Виникає "замкнене коло": стрес викликає безсоння, а безсоння посилює стрес.

Ознаки безсоння:

• людина важко засинає, навіть якщо відчуває сильну втому протягом дня;

• прокидається по кілька разів за ніч, неможливість спати вночі, відчуває втому після пробудження;

• труднощі із концентрацією уваги, відчуття сонливості вдень.

• через недосипання виникають втома, соматичні захворювання, можуть виникати галюцинації.

Як позбутися безсоння та допомогти собі заснути

Якщо ви у хоча б умовно безпечному місці для налагодження режиму сну, можна використати такі способи:

• Спробуйте лягати та вставати в один і той самий час, навіть, якщо не спиться. Варто вибрати час, коли відчуваєте найбільшу сонливість. Пам'ятайте, що перші 3 години сну дозволяють організму відновитися на 70%.

• Намагайтеся засинати до опівночі для максимального вироблення мелатоніну

• Не читайте новини мінімум за пів години до сну

• Якщо є потреба стежити за сигналами повітряної тривоги - краще встановлювати чергування між собою, так щоб в інших була можливість хоча б 3 години сну без перерв

• 20 хвилин сну протягом дня також можуть значно покращити самопочуття і відновити сили

• Застосовуйте дихальні техніки: прислухайтеся до власного дихання, спробуйте вдихати й затримувати подих, повільно видихати

• Перед сном застосовуйте мініскринінг тілесних відчуттів: уважно дослухатися до власного дихання, зосередитися на відчуттях у пальцях рук, поступово піднімаючи внутрішній погляд уваги вище до ліктів, плечей… Так само "проскануйте" внутрішнім поглядом решту тіла.

• Якщо не вдається заснути, спробуйте встати та зайнятися тими справами, які зазвичай приносять заспокоєння: читання книжки, в'язання…, але НЕ перегляд новин. Щойно з’явиться найменше бажання заснути, ідіть у ліжко.

• Невеликі фізичні навантаження протягом дня та хоча б мінімальне перебування на свіжому повітрі між повітряними тривогами збільшать ймовірність вчасного засинання.

• Відновіть, наскільки це можливо, довоєнний графік життя. Рутинні справи дозволяють відволіктися від стресу та зберігати звичний ритм життя.

Стрес асоціюється в більшості людей з негативними відчуттями. Це — фізична та психологічна реакція тіла, яка допомагає нам краще впоратися з критичною ситуацією. Організм виділяє гормони, що прискорюють частоту серцевого ритму і приводять м’язи у повну бойову готовність. Але хронічний стрес може мати важкі наслідки.

Симптоми хронічного стресу

Причиною стресу можуть стати буденні турботи, проблеми на роботі або випадкова сварка з родичами. До хронічного стресового стану призводять серйозніші життєві обставини на кшталт невтішного діагнозу лікаря, війни чи смерті близької людини.

Стрес впливає на емоції, настрій та поведінку людини. Не менш важливим, а часто й більш серйозним, залишається його вплив на людський організм.

Симптомами хронічного стресу можуть бути:

• дратівливість;

• тривожність;

• депресія;

• головні болі;

• безсоння.

Вплив на організм

Центральна нервова й ендокринна системи

Центральна нервова система (ЦНС) відповідає за реакцію “бий або біжи”. Гіпоталамус дає наднирникам сигнал виділяти гормони стресу адреналін і кортизол. Вони прискорюють серцебиття, внаслідок чого кров активніше приливає до м’язів та органів, які в надзвичайній ситуації потребують її найбільше.

Коли небезпека минає, гіпоталамус має “наказати” всім системам повернутися до нормального стану. Але якщо цього не відбувається, реакція триває і далі.

Під впливом хронічного стресу ЦНС стає вразливою, що може призвести до змін у поведінці, стати причиною переїдання, недоїдання, зловживання алкоголем, наркотиками або до соціальної абстиненції.

Респіраторна та серцево-судинна системи

Реагуючи на стрес, людина дихає швидше, намагаючись розподілити багату на кисень кров по тілу. Якщо ви маєте такі проблеми з диханням, як астма чи емфізема, стрес може завдати труднощів.

Серце у стані стресу також працює швидше. Судини стискаються і спрямовують більше кисню у м’язи задля забезпечення сили для термінової реакції. Це сприяє підвищенню кров’яного тиску. А постійна гіпертонія своєю чергою посилює ризик інсульту й серцевого нападу.

М’язова система

М’язи напружуються, аби в разі необхідності захиститися від імовірних травм. Як правило, вони повертаються у спокійний стан. Але хронічний стрес тримає м’язи в постійній напрузі — це викликає больові відчуття по всьому тілу.

Травна система

У стані стресу печінка виробляє додатковий цукор (глюкозу), щоб забезпечити нас енергією. Але якщо цей стан перетікає у хронічний, організм може не впоратися з підвищеним рівнем глюкози, що збільшує ризик розвитку діабету ІІ типу.

Надмірний викид гормонів, прискорене дихання та серцебиття можуть вивести з ладу систему травлення. Підвищена кількість шлункової кислоти провокує ризик розвитку печії або кислотного рефлюксу. Стрес не стане причиною виразки шлунка, але можуть відкритись уже існуючі виразки.

Окрім того, хронічний стрес впливає на те, як їжа рухається травною системою. Залежно від особливостей організму наслідками бувають діарея, запори, нудота, блювота і болі в животі.

Імунна система

Стрес стимулює імунну систему. За форс-мажорних обставин це працює нам на користь, бо допомагає уникнути інфекцій та пришвидшує загоєння ран. Але з часом гормони стресу навпаки роблять імунну систему вразливішою до вірусних захворювань. Це, як мінімум, збільшує час, необхідний організму для відновлення після хвороби або травми.

Зв’язок між стійкими негативними переживаннями та розвитком аутоімунних захворювань однозначно доведено вченими з Американського інституту дослідження стресу.

Репродуктивна система

Короткочасною реакцією на стрес у чоловіків є викид тестостерону, але від регулярного емоційного виснаження його рівень із часом зменшується. Це впливає на вироблення сперми, спричиняє еректильну дисфункцію і навіть може призвести до імпотенції. Також підвищується ризик зараження чоловічих статевих органів інфекційними захворюваннями.

У жінок стрес впливає на перебіг циклу — менструація стає нерегулярною та болючішою. До того ж постійне нервове виснаження посилює фізичні симптоми менопаузи.

Хронічний стрес називають "тихим вбивцею" XXI століття. Тому не варто відкладати до останнього та ігнорувати чисельні сигнали, які вам посилає організм.

Головні правила співіснування і спілкування з підлітком пояснює Марія Гончаренко, член Української спілки психотерапевтів, представник психоаналітично орієнтованої психотерапії, автор тренінгів для підлітків «Подолання».

1. Забудьте про виховання, подумайте про себе. Більшість батьків, які звертаються до психотерапевтів, роблять одну й ту саму помилку: вважають, що підліток — «поламана» дитина, яку потрібно «підправити», і вона буде, як раніше, милою і слухняною. Зрозумійте, виховувати людину в цьому віці вже пізно. Вплинути — так, виховати — ні. Важливіше ужитися і домовитися про майбутнє, тому спробуйте відповісти на просте запитання: «А що потрібно вам самим? Якого життя поруч з підлітком ви хочете?»

Формально той, кому не виповнилося 18 років, — ще не дорослий. Однак людина поводиться як вередлива і безвідповідальна дитина, допоки її вважають дитиною.

2. Не говоріть постійно про те, що відчуваєте. Не розраховуйте на модну техніку «Я-висловлювання», коли ви говорите про те, що відчуваєте у відповідь на чиїсь вчинки. Це прекрасно працює для дітей і дорослих. Але не для підлітків, у яких вдосталь власних переживань. Вони просто не почують. Якщо тінейджер знаходиться на стадії знецінення дорослих, ви ризикуєте отримати таке: «Мені плювати, що ти там відчуваєш». Зачекайте років 10, тоді зможете розповісти синові чи доньці про все, що витерпіли. Бажано, з гумором. А поки не варто говорити: «Ти не прийшов опівночі додому, а я місця собі не знаходила». Краще: «Ти приходиш пізно і не даєш мені спати. Мене це не влаштовує».

3. Не драматизуйте. Батьки підлітків нерідко самі схожі на підлітків: занадто схвильовані і все сприймають у чорно-білому кольорі. Емоційність тінейджерів заразлива. Істерики, конфлікти, сміливі надії та розчарування — реалії підліткового життя. Їх переживали всі. А глобальні проблеми — швидше виняток з правил. Тому не драматизуйте. Якщо вже емоції переповнюють, підключайте розум і заспокоюйтеся так, як вмієте: від дихальних технік до крапель валеріани.

4. Не з’ясовуйте, хто головний. Люблячі батьки можуть наполягати на тому, що 16-річна людина — ще дитина. Але підсвідомість не обдуриш. Вона підказує, що на вашій території з’явився ще один дорослий. І якщо не член команди, то конкурент. Тож розгорнеться справжня битва за владу і ресурси. А вам здаватиметься, що ви виховуєте дитину. У хід підуть дошкульні слова: «Це мій будинок, і ти будеш жити, як я сказав», «Тут немає нічого твого, все куплено на мої гроші» і «Права голосу не маєш, поки не почав заробляти». Однак подумайте, чи потрібна вам така «зброя» у цій боротьбі? Відмова від конкуренції — це не відмова від керівництва. Батьки знаходяться нагорі сімейної ієрархії, оскільки беруть на себе відповідальність. І тому встановлюють правила. Але якщо ви постійно доводите це на словах (особливо забороненими прийомами) значить, щось пішло не так: головує дитина, або ви живете без правил.

5. Скеруйте жіночу конкуренцію в правильне русло. У матері й доньки часто домішується ще й жіноча конкуренція за звання «хто на світі всіх миліша». Донька виграє через вік і рідко хто з дорослих зізнається навіть собі, що заздрить молодості. Тому жінки витісняють ці почуття думками на кшталт «вона жахливо виглядає». Якщо ви — мама, і вас дратує імідж дівчини-підлітка, добре подумайте: якби зустріли таку особу на вулиці, усміхнулися б чи нахмурилися? А в юності — як би поставилися до такої однокласниці? Усвідомлена конкуренція може принести користь. Вона дозволить матері відсторонено оцінити доньку як жінку. Мудра мама допоможе перетворити мінуси на плюси. А плюси навчить подавати з гідністю. До того ж спроби дівчини-підлітка виглядати «крутіше» матері прийме з любов’ю і повагою. Небезпечно зовсім уникати розмов про зовнішність. Якщо обмін жіночої інформацією у доньки з мамою не налагоджений, дівчина більше ризикує захворіти на анорексію або довести себе до нервових зривів, орієнтуючись на однолітків.

6. Будьте екскурсоводом по життю. Загрози і диктат не діють на підлітків. Вони намагаються зробити все навпаки. Найгірше рішення — образитися, відсторонитися і дозволити безконтрольно набивати шишки. Або, навпаки, потурати і намагатися заслужити дружбу тінейджера. Уявіть, що ви екскурсовод, який розповідає, що де знаходиться і куди приводить. Попереджайте про наслідки, а не бурчіть. Діліться власним досвідом. Показуйте більше ситуацій та прикладів. Не повчайте, а пояснюйте свою точку зору. З вашого боку не має бути заборонених тем. Підліток повинен знати, що з вами можна говорити про все: евтаназію, аборти або долю вимираючих племен Амазонки. Якщо вас щось турбує в житті підлітка, а той відмовляється про це говорити, не чіпляйтеся із запитаннями, а розкажіть історію. Але без теоретизування і нотацій.

7. Говорити про секс і алкоголь — пізно. Сексуальна просвіта та бесіди про алкоголь і наркотики потрібні були раніше. Максимум у молодшому підлітковому віці. Тінейджеру взагалі не до розмов — його крають емоції і гормональні бурі. Підліток проявить те ставлення до сексу і різних хімічних речовин, яке в нього склалося раніше. Не встигли? Тоді говоріть вчинками, а не словами. Наприклад, дома має діяти заборона на куріння для всіх членів сім’ї. А якщо вживати алкоголь у вас прийнято лише на свята, то введіть санкції за порушення цього правила. Однак ви маєте бути готові до розмов про новий досвід підлітка. Якщо він ділиться з вами сумнівами і невдачами, це ознака довіри.

8. Права додаються до відповідальності. Якщо підліток хоче розширення прав — це супер. Але разом з ними збільшується і зона відповідальності. Тобто якщо «дитинка» вимагає купити «іграшку» (гаджет чи щось інше) вартістю у вашу місячну зарплату, вона зобов’язана взяти участь у веденні сімейного бюджету і перейнятися витратами. Забезпечувати себе повністю підліток поки не може, але він здатен, наприклад, не тільки підзаробляти на розваги, а й сплачувати частину комунальних послуг. А батьки мають виділити йому житловий простір і ставитися до заведеного там порядку (хай навіть безладу) так само шанобливо, як до території сусіда. Якщо тінейджер не заробляє, він може вкладати свою працю. За певні роботи нагородою є сам результат, а покаранням — його відсутність. Наприклад, якщо син або дочка постійно забувають купити продукти, ви можете «забути» зготувати їжу. Праця в жодному разі не має перетворитися на «рабські повинності». Підліток має право відмовитися або взяти на себе подвійне навантаження. Але і сім’я, відповідно, витрачає мінімум або максимум коштів на те, що хоче підліток. І все це без зайвих слів, докорів і умовлянь.

9. Використовуйте соцмережі. Соцмережі вам потрібні не для того, щоб відстежувати контакти підлітка і контролювати, що пише син або донька на своїй сторінці. Використовуйте їх за прямим призначенням: діліться інформацією, власною позицією, підтримуйте інтерес до себе. Ваші діти можуть так і не дізнатися, що ви колись танцювали сальсу або знаєтеся на історії Середньовіччя. Найбільше вони знають про те, як ви їсте, прибираєте, дивитеся фільми і ходите до магазинів. То покажіть їм себе з іншого боку. Дружити із сином або донькою — не найкраща ідея, адже в батьків інша місія. А ось стати френдом підлітка ви можете.

10. Дозвольте себе критикувати. Не прагніть бути ідеальними батьками: яким би щасливим не було дитинство, кожен клієнт психоаналітика пригадає чимало промахів тата і мами. Тож дайте підлітку покритикувати себе вдосталь, інакше він не зможе відокремитися від батьківських установок і почати самостійно мислити. Однак відрізняйте критику від хамства. Нехай тінейджер каже, що хоче, але не грубить батькам. Вимагайте ввічливості, не бійтеся цим озлобити. Підліток навчиться критикувати в прийнятній формі, це допоможе в дорослому житті. У цей період з’ясується, що все, що ви робили — не так, як треба, і навіть на шкоду. А самі ви безнадійно відстали від життя. Найголовніше — не впадайте в почуття провини. Правду про себе як про батька чи матір ви дізнаєтеся років через 10-20. А поки вимагайте конструктивних пропозицій, до звинувачень не дослухайтесь.

• Розгубленість після того, як щось трапилося

Доступно поясніть дитині, що сталося.Уникайте деталей, які можуть налякати дитину. Відповідайте на всі запитання дитини без роздратування, поясніть, що зараз сім’я перебуває в безпеці. Повідомте своїй дитині, що буде далі, особливо те, що стосується школи та місця проживання.

• Почуття відповідальності та провини (діти можуть переживати, що з їхньої вини щось сталося, або хвилюватися за інші сім’ї та їхніх дітей)

Дайте дитині можливість поділитися своїми переживаннями. Поясніть їй: “Після нещастя багато дітей (та й дорослі теж) думають, що все могло би бути інакше, але це не означає, що вони винні”.

Переконайте свою дитину в тому, що вона не винна, і поясніть їй, чому це відбулося. Ви можете сказати: “Спробуй пригадати, як лікар нам сказав, що Мурчика вже не можна врятувати. Вже було запізно, ти не винен”;

”Бабуся з нами не поїхала, бо вона так вирішила. Ми всі хотіли, щоб вона була поруч. Давай їй зателефонуємо”.

• Постійний страх, що ситуація може повторитися; реакції на спогади

Говоріть: “Це лише спогади, зараз ти в безпеці, я поряд”. Постарайтеся зробити так, щоб дитина не бачила репортажів про те, що трапилося. Краще вимкніть телевізор взагалі. Телесюжети та розмови про подію провокують страх того, що подія повториться. Але якщо дитина захоче з вами поговорити про це, вислухайте її.

• Переказування того, що трапилося; відтворення у грі

Нехай ваша дитина вводить спогади про подію у свої малюнки та ігри. Знайте, що така поведінка є нормальною. Стежте, щоб в іграх та малюнках результат завжди був позитивним. Наприклад: “Ти можеш спробувати намалювати, який вигляд матиме наш будинок, коли ми його знову побудуємо. Тоді ми краще зможемо його уявити”.

• Поганий сон; кошмари; страх спати наодинці

Заспокойте дитину. Скажіть: “Так, це був поганий сон. Давай подумаємо про приємні речі, щоб вони тобі наснилися. Спробуй заснути, а я гладитиму тебе по спинці”.

• Зміни в поведінці; незвично агресивна чи неспокійна поведінка

Організуйте дитині активний відпочинок: нехай більше рухається і так відволікається від своїх почуттів. Скажіть їй: “Ходімо погуляємо? Іноді буває корисно рухатися, це дозволяє впоратися з сильними почуттями”.

• Скарги на тілесні болі – головний біль, біль у животі, м’язах

З’ясуйте, чи є медична причина болю – відвідайте лікаря. Якщо ні, то заспокойте дитину. Скажіть, що така реакція є нормальною. Зробіть масаж м’язів, погладьте по голові/животу, зробіть разом дихальні вправи. Впевніться, що ваша дитина достатньо спить і рухається, правильно харчується та п’є багато води.

• Спостереження за тим, як батьки реагують на нещастя. Діти не хочуть додатково навантажувати батьків своїми проблемами

Залишайтеся якомога спокійнішими, щоб не посилювати хвилювання дитини. Ви можете сказати: “Так, у мене зламана кістка, але лікар її перев’язав, і мені вже краще. Напевно, ти злякався, коли побачив, що я поранився”. Дайте дитині можливість поговорити про ваші і свої почуття.

• Дистанційованість, почуття сорому й провини

Створіть комфортні умови для обговорення з підлітком травматичної події і його почуттів. Підкресліть, що його почуття нормальні. Скорегуйте його почуття надмірної відповідальності й провини, реалістично вказавши на те, що насправді можна було зробити, щоб запобігти ситуації. Наприклад: “Ми не могли взяти бабусю з собою, бо вона не хотіла їхати і самостійно прийняла рішення залишитися. Твоєї вини тут немає”.

• Збентеженість через власні страхи, ранимість, страх здатися ненормальним

Допоможіть підлітку зрозуміти, що його почуття нормальні. Скажіть: “Я почувався так само, боявся, був безпорадним. Більшість людей почуваються так, коли з ними відбувається нещастя, навіть якщо вони зовні спокійні”.Заохочуйте його підтримувати стосунки з близькими та однолітками. Наприклад: “Дуже дякую, що пограв зі своєю маленькою сестричкою. Їй вже набагато краще”.

• Страх перед тим, що подія повториться; реакції на спогади

Допоможіть підлітку розібратися в ситуації, поясніть різницю між нещастям і пов’язаними з ним спогадами. Порадьте так: “Якщо тобі щось нагадує про цю подію, ти можеш спробувати сказати самому собі: “Зараз мені сумно, бо я згадав про нещастя, але тепер усе інакше, тому що все позаду, і я в безпеці”.

Поясніть йому, що повідомлення про подію по телебаченню можуть викликати страх того, що все повториться: “Якщо дивитися телевізор, можна зробити собі ще гірше, тому що показуються ті самі картинки. Може давай вимкнемо телевізор?”

• Раптова зміна у відносинах із людьми

Підлітки можуть віддалятися від батьків, родини, однолітків, можуть різко реагувати на поведінку батьків. Збирайтеся частіше всією сім’єю і говоріть про те, як ви всі почуваєтеся. Зверніть увагу на те, що саме сім’я і друзі надають необхідну підтримку у разі нещастя. Скажіть: “Знаєте, наші почуття абсолютно нормальні після того, що ми пережили. Добре, що ми тримаємося разом”.

Маленькі справи й прості завдання

Це те найголовніше, що ми можемо зробити і в підвалі, і в бомбосховищі, і в місті, що в облозі, і за кордоном. Річ у тім, що життя наше розвалилось, і мозок звідусіль отримує сигнал SOS: «На мене скрізь чатує небезпека», «Я не знаю, чи вціліють мої близькі», «Тут все не так, як було в мене вдома/у моїй країні». Коли ми отримуємо таких сигналів через край — психіка потроху ламається, організм дає збій. Травма практично неминуча.

І саме тому необхідно робити ЗВИЧНІ справи й дії за будь-якої нагоди. Так у мозок надсилатиметься сигнал: «Все добре, наскільки це зараз можливо. Ми в безпеці».

Що може бути вашими щоденними опорними рутинами?

• Вигул домашнього улюбленця.

• Вихід на каву в кафе, яке досі працює поруч із домом.

• Готування смачних обідів.

Раджу фіксувати все, що ви робите протягом дня: «Ось я прокинулась і поснідала, нагодувала дитину. Сфотографувала пиріжки й виклала швидкий рецепт у сторіз». Психіка буде вам вдячна — така фіксація для неї — це як знак: «Я справляюсь з усіма труднощами».

Ревізія ресурсу

«На скільки в мене вистачить грошей?» — нормально ставити собі це питання. Далеко не в усіх, хто виїхав з України чи втратив роботу, є сили ОДРАЗУ починати будувати своє життя з нуля. На це потрібен додатковий ресурс. Нам треба зараз навчитися говорити собі: «Ти не маєш цієї ж секунди кидатись у бій і шукати роботу», «Не потрібно будувати плани, якщо не хочеться». Саме так: зараз добре уникати довгострокового планування.

До прикладу, у вас є сума грошей, якої вистачить на два місяці. Ви можете сказати собі: «Цього місяця я займаюсь тим, щоб «зберегти» себе і відновитись. Я дбаю про здоров’я, гуляю з дітьми».

«На скільки в мене вистачить їжі?» — теж важливе для багатьох запитання. У мене є клієнти, які кажуть: «Щогодини мені потрібно подивитися, що є в холодильнику». Відповідаю: «І це дуже добре — робіть це і переконуйтесь, що ви захищені». Страхи про базові речі мають бути вгамовані.

Коло спілкування

Чую від людей: «Начебто щиросердно спілкуються зі мною знайомі, друзі. Але мені важко підтримувати спілкування. Я відчуваю, як втрачаю енергію. Що робити?» Не соромтесь, намагаючись «вичавити» із себе інтерес чи підтримуючи активно бесіду, де вам намагаються співчувати, давати поради. Навіть у комунікаціях зараз все відбувається за законами воєнного часу.

Одна з найпоширеніших історій, коли киянам, які залишились у місті, починають наполегливо радити: «Що ж ти там сидиш, якнайшвидше виїжджай! Я так хвилююся за тебе. У новинах щодня такі жахи, це ж неможливо». Так, люди роблять це з внутрішніх міркувань піклування. Але це сильно розхитує внутрішній стан співрозмовника.

Я хочу донести до українців: люди, які проживають у містах під облогою чи на тимчасово окупованих територіях або під обстрілами, мають дуже важливу цінність всередині себе: вміння зберігати внутрішній спокій. Наскільки ми вміємо зберігати внутрішній спокій — настільки ми працездатні, активні, здатні робити користь для себе і оточуючих. Отже, найдорожчий ресурс, який нам можуть подарувати інші люди — не ліки й не продукти, а нормальний врівноважений стан. Тож люди, на яких ви можете обпертись у цьому розумінні — ваш безцінний ресурс.

А якщо людина — у геть поганому, панічному стані, важливо проговорювати: «Ось ці і ці дорогі мені люди живі. Поряд зі мною — ось такі люди. Вони можуть мені допомогти ось у цьому й цьому». Так, ви маєте просто вголос перераховувати, що цінного є у вашому житті. Це і людський ресурс у тому числі.

Не концентруватися на втратах

Дуже багато жінок пишуть мені про те, скільки всього ми втратили за ці тижні війни. Хочеться сказати: «Та ми все життя втратили». Наші втрати багато в чому неосяжні. Нас переповнює страх, розпач, розгубленість. Та ось моя думка: таке нескінченне важке горювання відбирає немислимо багато сил. Рекомендую наплакатись досхочу, наридатись. Якщо накриває злість — можна кричати в подушку, гарчати. Але не затискати в собі ці емоції — вони потім перетворюються в тілесну напругу, а там і психосоматичні хвороби поруч.

Отже, назліться як слід. А от «смакування» планів, що не збулися, відкладіть у дальню комірчину — бо це вони висмоктують із вас дорогоцінну життєву енергію.

Ваші ресурси з минулого (втрачені гроші, нерухомість) — це вже минуле. Женіть від себе думки про них. Так, згодом ви все це обов’язково відрефлексуєте, відгорюєте, інтегруєте у своє життя. Є умова: ви це маєте зробити у благополучному місці, у більш-менш зібраному стані. Коли відчуєте в собі бодай трішки більше сил для цієї рефлексії й налагодження внутрішнього життя. А от просто зараз ми живемо в режимі виживання. І те, що має найбільше значення, — піклування про базові потреби. Про те, що відбувається сьогодні, завтра й на відстані «протягнутої руки». Тільки в такому випадку в нас є шанс на стратегії та рефлексії в майбутньому.

Приємні емоції під час війни та пошук вдячності

Глибина переживання простих насолод у час війни — дуже висока. Ви зовсім по-іншому можете сприймати смак ранкової кави, смак свіжого хліба, обійми рідних. Знаходьте те, за що ви можете подякувати новому дню. Мені в коментарях пишуть: «Зробила велике прання. Все так чудово пахне. І порошок улюблений ще залишився». Всі, хто не виробив до війни правильну життєву філософію вдячності, мають прекрасну нагоду зробити це просто зараз.

Смійтеся, не стримуйте себе. Це не соромно! Це зараз ліки для українців. Сміх не лише знижує напругу, а й допомагає відсторонитися від гірких і важких думок. Це як сльози, тільки інший «заряд» розрядки. Гортайте меми перед сном. Мій улюблений: «Звідки стільки воєнних аналітиків? Нормальні ж вірусологи були!».

Відмова від «накручування»

У жахливих умовах опинилися тисячі українців. Мені пишуть люди: «Сиджу в бомбосховищі, води немає. Як бути?» У такій ситуації дуже легко розкачати негативні емоції на максимум. А можна, навпаки, навчитись самозаспокоєння — молитись, медитувати. Навіть якщо вам радше хочеться застосувати звичну поведінку з накручуванням. Домовтесь із собою: «Якось я із цим упораюсь! Що б не було — упораюсь».

Стрес – це реакція організму на подразнення, де подразником є ситуація. Більшість дітей сьогодні перебуває під впливом стресу, оскільки посилюється психічна діяльність дитини у зв’язку з необхідністю засвоєння і переробки великого обсягу інформації (інформаційний стрес). Виникає перенапруження фізіологічних систем організму під впливом емоційних чинників (емоційний стрес).

У невеликих кількостях стрес може бути «позитивним». Але надмірний стрес – «токсичний» і може вплинути на поведінку дитини, її працездатність, здоров'я, взаємини з оточенням і в родині.

Причини стресу у дитини:

• патологічні спадкові фактори;

• особливості особистості;

• вік (юнацький, пізній);

• особливі періоди життя;

• тяжкі «удари долі» (смерть чи розлучення);

• негативні потрясіння;

• стихійні лиха;

• нездатність чи втрата довірливих взаємовідносин зі своїм близьким оточенням;

• низький рівень чи відсутність соціальної підтримки;

• фізичні та емоційні перенапруження під час навчання;

• великі зміни в сім'ї (розлучення, переїзд або навіть народження нового члена сім'ї);

• надмірно щільний графік (навчання, зайняття спортом, відвідування гуртків тощо) і невеликій перепочинку між різними видами зайнятості.

• психологічний тиск на самого себе (людина-«приклад» у всьому і боязнь робити помилки);

• шкільний стрес (страх покарання та отримання незадовільної оцінки, нездатність засвоїти шкільний матеріал, перевтома під час навчальних занять);

Дослідження показують, що негативний вплив стресу є більш глибоким на дітей, які молодші 10 років. За даними Американської психологічної асоціації, близько 20% дітей повідомляють про те, що вони відчувають сильну тривогу і напруження, але на жаль, тільки 3% батьків можуть оцінити наявність стресу у своєї дитини.

Війна позначається на дітях інакше, як на дорослих. Перебування в укриттях, вимушений переїзд, втрата звичного середовища, друзів, іграшок — ці та інші фактори можуть викликати тривогу та стрес у дітей. Ви можете допомогти своїй дитині зняти напругу з допомогою простих вправ.

Для початку:

• Знайдіть тихе місце подалі від відволікаючих факторів.

• Намагайтеся пояснити правила гри зрозумілою й доступною для дітей мовою.

• Не обов’язково пробувати зробити всі вправи одразу. Спостерігайте за дитиною, наскільки вона залучена, за можливості спробуйте ще раз.

1. Квітка та свічка

Це проста вправа на розслаблення, що сприяє глибокому диханню.

Уявіть, що у вас в одній руці приємно пахне квітка, а в іншій — запалена свічка.

• Повільно зробіть вдих через ніс, й уявіть, що відчуваєте запах квітки.

• Повільно видихніть через рот, наче задуваєте свічку.

• Повторіть кілька разів.

2. Лимони

Ця вправа допоможе зняти м’язову напругу.

Уявіть, що у вас у руці лимон.

• Уявіть, ніби ви підходите до дерева та зриваєте два лимони, по одному в кожну руку.

• Сильно здавіть лимони, щоби вичавити сік — вичавлюйте, вичавлюйте, вичавлюйте!

• Киньте лимони на підлогу та розслабте руки.

• Потім повторюйте, доки соку не набереться на склянку лимонаду.

• Після останнього натискання та кидка струсіть руки, щоби розслабитися.

3. Лінивий кіт

Ця вправа допоможе зняти м’язову напругу.

Уявіть, що ви лінивий кіт, який щойно прокинувся після приємного довгого сну.

• Широко позіхніть.

• Помурчіть як кіт: «мяу-мяу».

• Тепер витягніть руки, ноги та спину — і потягніться повільно, як кіт — і розслабтеся.

4. Пір’їнка і статуя

Ця вправа допоможе зняти м’язову напругу.

Уявіть, що ви пір’їнка, що літає в повітрі приблизно десять секунд.

• Раптом ви завмираєте й перетворюєтеся на статую. Не рухайтеся!

• Потім повільно розслабтеся, знову перетворюючись на пір’їнку, що літає в повітрі.

• Повторіть декілька разів. Переконайтеся, що закінчите пір’їнкою в розслабленому стані.

5. М’яч для зняття стресу

Ця вправа знімає м’язову напругу та масажує руки.

Зробіть собі м’ячик для зняття стресу, наприклад, для цього ви можете наповнити повітряні кульки сухим горохом або рисом.

• Візьміть м’яч в руку, можете взяти два в обидві руки, стисніть м’яч і розслабте руку.

• Поекспериментуйте зі стисканням м’яча. Знайдіть спосіб, який підходить саме вам, змінюйте швидкість стискання, силу та тривалість стискань так, як вам буде подобатися.

6. Черепаха

Ця вправа знімає м’язову напругу.

Уявіть, що ви черепаха, яка йде на повільну, розслаблену прогулянку.

• Уявіть, ніби раптово почався дощ.

• Щільно згорніться калачик під панциром десь на десять секунд.

• Уявіть, що знову вийшло сонце, тому можна вилазити з панциря та продовжити розслаблену прогулянку.

• Повторіть кілька разів. Переконайтеся, що завершуєте вправу прогулянкою, щоби ваше тіло розслабилося.

Джерело: https://www.savethechildren.org

Екранний час — це можливість розвитку, навчання та спілкування з іншими в мережі. Але під час воєнного стану, коли все навчання перейшло в онлайн, діти проводять надто багато часу в гаджетах. Які ознаки надмірного часу онлайн? Чим це загрожує? Та як допомогти дитині контролювати свій час зі смартфоном?

Які ознаки надмірного часу онлайн у дітей?

• Уникання соціальної взаємодії: коли розмовляєте з дитиною, то вона відповідає вам, але постійно дивиться в екран, не відриваючись від того, що там відбувається.

• Дитина стає агресивнішою без явних на те причин, жаліється на відчуття перевантаженості звичними справами: не виконує обов’язки по дому та домашню роботу, бо скаржиться на втому.

• Погіршуються успіхи в навчанні, дитина стає неуважною та не може сконцентруватися на виконанні завдань.

• Дитина не може припинити користуватися інтернетом або скоротити цей час.

• Дитина не може дочекатися наступної можливості скористатися інтернетом і часто запитує: «А коли можна буде вже зайти в інтернет?»

• Дитина може жалітися на фізичне самопочуття — головний біль, біль у шлунку, поганий зір.

• Дитина не реагує на присутність інших людей поруч, так, ніби вона сама в кімнаті чи приміщенні, і в цей час уся її увага — в екрані девайса.

• Коли дитина довго не може зайти в мережу, то вона стає агресивною, стаються істерики.

Звичайно, кожен окремий симптом не вказує на те, що дитина надмірно проводить час у мережі. Але якщо п’ять із цих пунктів ви помічаєте постійно, це привід замислитися: можливо, дитина забагато часу проводить в інтернеті, і це впливає на її психологічний стан.

Чим небезпечна надмірна кількість часу онлайн?

• Погіршення уваги. Технології дуже швидко розвиваються та вимагають миттєвої реакції, що впливає на тривалість уваги у дітей молодшого віку та підлітків.

• Ризик виникнення депресії. Підлітки та діти, які проводять багато часу онлайн, частіше повідомляють про проблеми психічного здоров’я.

• Ожиріння. Діти, які сидять у гаджетах, проводять менше часу на свіжому повітрі. У них розвиваються технологічні звички, що не передбачають фізичної активності. Це може призвести до підвищення рівня ожиріння.

• Проблеми соціальної взаємодії. Багато хто з користувачів вважає, що краще писати тексти чи спілкуватися в соціальних мережах, а не говорити особисто з людиною. Навіть коли діти перебувають разом, вони можуть більше часу проводити з телефоном, ніж у комунікації чи грі одне з одним.

• Проблеми з поведінкою. Діти молодшого шкільного віку, які проводять з гаджетами більше, ніж дві години на день, схильні до соціальних проблем та проблем з увагою.

• Насильство. Діти схильні повторювати те, що вони бачать на екрані телевізора чи в гаджеті, а наразі все більше контенту зображує саме сцени насильства. Також це може стати причиною того, що дитина вирішуватиме складні ситуації за допомогою насильницьких дій.

• Персонажі на телебаченні та у відеоіграх часто показують ризиковану поведінку, наприклад, куріння та алкоголізм, а також підсилюють гендерно-рольові та расові стереотипи.

Як говорити з дитиною про екранний час?

Цифрове середовище стало невід’ємною частиною життя сучасних підлітків. Проте важливо говорити з дитиною про екранний час та наслідки надмірного перебування в онлайні. Ось на що варто звернути увагу дитини.

Контент

Поцікавтесь, з яким контентом найчастіше взаємодіє дитина — це відео, онлайн-гра чи перегляд інформаційних матеріалів. Це дозволить зрозуміти, через що дитина проводить багато часу в мережі, бо, наприклад, перегляд відео може займати годину часу, а проходження одного рівня гри — кілька годин.

Інтерес

Що саме зацікавлює дитину в цьому? Чому саме такий тип контенту вона обирає? Що корисного бере з нього?

Час

Чи помічає дитина час, який проводить в інтернеті? Як вона думає, що саме впливає на збільшення часу онлайн? Наприклад, в онлайн-грі не помічаєш, як спливає час. Як дитина може контролювати свій час онлайн? Скажімо, використовувати будильник чи таймер.

Альтернатива

Поцікавтесь, чи є щось у реальному житті, що подобається дитині, окрім цифрового середовища? Можливо, вона давно хотіла спробувати гру на музичному інструменті чи зібрати найбільший пазл. Як дорослі можуть підтримати дитину для реалізації цього?

Як допомогти дитині контролювати свій час онлайн?

Освітній проєкт #stop_sexтинг пропонує топ правил для дітей та підлітків, які ви можете обговорити разом з ними.

• Встанови режим «не турбувати», коли виконуєш важливу роботу, наприклад, домашнє завдання.

• Обмеж використання додатків, наприклад, тільки година в Instagram на день — це допомагає виконувати все заплановане на день.

• Важливо віднайти баланс між онлайн та офлайн: слідкуй, скільки часу без перерв «сидиш» в інтернеті, та роби паузи для фізичної розминки.

• Налаштовуй приватність для власної безпеки в мережі. Пам’ятай про те, що краще не розголошувати приватні дані (у тому числі місце свого перебування), оскільки наші онлайн-друзі, якщо ми їх не знаємо в житті, так і залишаються незнайомцями.

• Доповнюй свій активний час в інтернеті, коли граєш в ігри чи виконуєш якісь завдання, пасивним — перегляд відео на YouTube, наприклад.

• Не забувай про спілкування наживо з тими, з ким ти живеш чи з ким можеш зустрітись із дотриманням правил безпеки під час війни.

• Пам’ятай: проблеми зі сном, роздратування, коли немає поблизу гаджета, небажання бачитися з друзями — ознаки розвитку надмірного часу онлайн. Будь уважним до себе!