Глосарій для вивчення питання на засідання педагогічної ради 

«Про розвиток пізнавальної активності і креативних компетентностей 

учнів через проблемно-пошукову роботу»

Коли в учителя  в голові сумніви, 

то в учнів – цілковита темрява

Педагогічна мудрість 

        Пізнавальна активність, це такий стан учня, що характеризується прагненням до учіння, розумових напруг і проявленням вольових зусиль у процесі оволодіння знаннями. Пізнавальна активність – це виявлення перетворюючого, творчого відношення індивіда до об’єкта пізнання, вибірковість у підході до об’єктів пізнання, визначення після вибору об’єкта мети, завдань, котрі необхідно вирішувати, перетворення об’єкта в наступній діяльності. Пізнавальна активність є особистісним утворенням, що відбиває інтелектуальний відгук на процес пізнання, живою участю, розумово-емоційною чуйністю учня в пізнавальному процесі. 

Суть проблемного викладу полягає в тому, що вчитель висуває, формулює проблему, сам її розв'язує, показуючи шлях розв'язання в ЇЇ справжніх, але доступних для розуміння учнів суперечностях, розкриває хід думки в процесі розв'язання проблеми.

Призначення цього методу полягає в тому, що вчитель показує зразки наукового пізнання, наукового вирішення проблем, ембріологію знання, а учень не лише сприймає, усвідомлює і запам'ятовує готові наукові висновки, але й стежить за логікою доведення, за плином думки вчителя чи іншого засобу (кіно, телебачення, книга), контролює її переконаність, переконується в правильності такого аналізу. У нього виникають сумніви, запитання щодо логіки і переконаності як доведення, так і самого вирішення; він сам бере участь у прогнозуванні наступного кроку мислення, досліду і т.д.

Сутність частинно-пошукового (евристичного) методу навчання виражається в наступних його характерних ознаках:

— знання учням необхідно здобувати самостійно;

— учитель організовує не повідомлення чи виклад знань, а пошук нових знань з допомогою різноманітних засобів;

— учні під керівництвом учителя самостійно розмірковують, розв'язують пізнавальні завдання, створюють і розв'язують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, роблять висновки і т.ін., в результаті чого в них формуються усвідомлені міцні знання.

Метод, при якому учитель організує участь школярів у виконанні окремих кроків пошуку, названий частинно-пошуковим або евристичним. Учитель конструює завдання, ділить його на допоміжні, накреслює план пошуку, а сам план реалізує учень. Користуючись цим методом, учитель використовує різноманітні засоби - усне слово, таблиці, дослід, картини, натуральні об'єкти. Цей метод може бути побудований індуктивно або дедуктивно, при поєднанні прямої і побічної взаємодії учасників процесу. Головне ж у всіх випадках полягає в способі організації пізнавальної діяльності учнів.

Сутність дослідницького методу навчання передбачає наступне:

— учитель разом з учнями формулює проблему, на розв'язання якої визначається певний відрізок навчального часу;

— знання учням не повідомляються. Учні самостійно здобувають їх у процесі вирішення (дослідження) проблем, порівнюючи різноманітні варіанти отриманих відповідей. Засоби для досягнення результату також визначають самі учні;

— діяльність учителя потребує оперативного управління процесом розв'язання проблемних завдань;

— навчальний процес характеризується високою інтенсивністю, навчання супроводжується підвищеним інтересом, отримані знання відзначаються глибиною, міцністю, дієвістю.

Дослідницький метод навчання передбачає творче засвоєння знань, виконує досить важливі функції. Він покликаний, по-перше, забезпечити теоретичне використання знань; по-друге, оволодіння методами наукового пізнання в процесі пошуку цих методів і використання їх; по-третє, сприяє формуванню рис творчої діяльності; по-четверте, є умовою формування інтересу, потреби в такій діяльності. В результаті дослідницький метод сприяє формуванню повноцінних, добре усвідомлених, оперативно й гнучко використовуваних знань і формуванню досвіду творчої діяльності.

Враховуючи ці функції, сутність дослідницького методу можна визначити як спосіб організації пошукової, творчої діяльності учнів, спрямованої на розв'язання нових для них проблем. Учні розв'язують проблеми, які вже розв'язані суспільством, наукою і є новими лише для школярів. У цьому полягає велике навчальне значення вирішення таких проблем. Учитель подає ту чи іншу проблему для самостійного дослідження, знає її результати, етапи вирішення і ті риси творчої діяльності, які необхідно проявити в процесі її розв'язання. Побудова системи таких проблем дозволяє передбачувати діяльність учнів, поступово формуючи необхідні риси творчої діяльності.

         Пошукова діяльність – це така діяльність, що спрямована на виявлення та віднайдення нових знань, закономірностей, характеристик, особливостей явищ реальної дійсності через здійснення послідовних цілеспрямованих дій.

           Дидактичні умови організації пізнавально-пошукової діяльності: створення на уроці різнотипних пізнавальних ситуацій; наявність у вчителя індивідуального стилю роботи; евристичний характер навчального матеріалу та завдань; встановлення на уроці міжпредметних зв’язків; створення для учнів ситуацій вибору; присутність атмосфери позитивного співробітництва; створення ситуацій успіху; використання адекватної системи оцінювання навчальних досягнень школярів; форма проведення уроку; вибір засобів унаочнення; використання дидактичних ігор. 

Метод «асоціативний кущ» . Які асоціації виникають при зустрічі зі словом креативність? Компетентність, кмітливість, комунікабельність

Результативність, реагування, рефлексія

Емоційність, ерудиція, емпатія

Актуальність, активність

Талант, тьютор, тренінг

Вимогливість, винахідництво, взаємодія

Науковість, наполегливість, новація

Інтелект, інтроверсія, інтуїція

Самоактуалізаія, самоосвіта, самоконтроль

Тьворчість, толерантність

До методів захопленого викладення матеріалу відносяться:

♦ ілюстрація положень науки подіями сучасності;

♦ використання уривків творів художньої літератури, легенд.

♦ використання приладів з техніки;

♦ використання парадоксів;

♦ звернення до раптових зіставлень;

♦ розгляд прикладів, узятих з життя;

♦ аналіз предметних фокусів, ігор, тощо;

♦ наведення прикладів використання розглядуваних закономірностей в житті, в мистецтві, в побуті, в техніці;

♦ проведення екскурсів в історію науки;

♦ передбачення фантастичних ситуацій (що було б, якби...).

Проблемне викладання грунтується не на передаванні готової інформації, а на отриманні учнями певних знань та вмінь шляхом вирішення теоретичних та практичних проблем.

Технологія проблемного навчання включає такі етапи діяльності:

• створення проблемних ситуацій;

• збирання і аналіз даних, необхідних для розв'язання проблеми, актуалізація життєвого досвіду;

• визначення причинно – наслідкових зв'язків, формування гіпотез;

• формулювання висновків.

Проблемне навчання

- Новий навчальний матеріал учні отримують під час вирішення теоретичних та практичних проблем.

- Під час вирішення проблеми учні долають усі труднощі, їхня активність і самостійність досягають високого рівня. Темп навчання залежить від індивідуально-психічних якостей учнів.

- Підвищена активність учнів сприяє розвитку позитивних мотивів навчальної діяльності, зменшує необхідність формальної перевірки результатів.

- Результати навчання є достатньо високими та стійкими. Учні легше використовують отримані знання на практиці та водночас розвивають свої вміння і творчі здібності.

- Під час проблемного навчання педагог не дає готових знань, а організовує їх пошук учнями шляхом спостереження, аналізу фактів, активної розумової діяльності.

- Процес навчання, навчально-пізнавальна діяльність уподібнюється науковому пошукові й характеризується в поняттях: проблема, проблемна ситуація, гіпотеза, засоби вирішення, експеримент, результати пошуку тощо.

6 правил створення проблемної ситуації:

1. Перед суб'єктами учіння слід поставити таке практичне, або теоретичне завдання, виконання якого вимагає засвоєння нових знань і опанування нових навичок і умінь.

2. Завдання має відповідати розумовим здібностям суб'єктів учіння.

3. Проблемне завдання дається до пояснення матеріалу, що вивчається.

4. Проблемними завданнями можуть бути:

• засвоєння навчального матеріалу;

• формулювання запитання, гіпотези;

• практичне завдання.

5. Одна і та сама проблема може бути створена різними типами завдань.

6. Розв'язанню дуже складної проблемної ситуації суб'єкт викладання сприяє шляхом указування суб'єкту учіння причини невиконання даного йому практичного завдання, або неможливості пояснення ним тих чи інших фактів.

Креативна компетентність – здатність до розв’язання будь-якої  навчальної задачі творчо; бажання і вміння діяти не за зразком, а оригінально, передбачати новизну під час розв’язання навчальних завдань тощо.

Механізм виявлення пізнавального інтересу

1.Активізація діяльності учнів, залучення їх у процес самостійного пошуку.

2.Відповідність типу і структури уроку, методів і прийомів навчального  змісту виучуваного матеріалу.

3.Психологічне налаштування учнів на спільну роботу з учителем.

4.Роль мотивації теоретичного та практичного значення матеріалу.

5.Виховання любові до  предмета, ставлення вчителя до предмета.

6.Збудження емоційних та мотиваційних станів.

Засоби підвищення пізнавального інтересу

  • показ новизни навчального матеріалу;

  • доступність виучуваного матеріалу;

  • показ практичної ролі знань, зв'язок із життям;

  • досягнення сучасної науки;

  • емоційність учителя;

  • спонукання до навчальної діяльності;

  • створення проблемної ситуації;

  • методи стимулювання.

Критерії розвитку пізнавального інтересу

1.Широта розумової діяльності.

2.Самостійність мислення.

3. Швидкість орієнтування при розв'язанні нестандартних завдань:

  • уміння думати;

  • визначення аналогій.

4. Проникнення в сутність явища:

  • виділення головного, суті;

  • проблемна ситуація;

  • прийом несподіваності;

  • узагальнення.

5.Усвідомлення учнем своєї навчальної діяльності, процесу мислення.