Відкрите музичне заняття з використанням мовленнєвих та музично-рухових вправ 

за системою Карла Орфа

   «Фантазію і здатність до переживання слід розвивати у ранньому віці. Усе, що дитина переживає, все, що в ній пробуджене і виховане проявляється впродовж усього  її    життя».                                                                                                                                                               Карл Орф 

      16.11.2017р. музичний керівник Цаценко Оксана Леонідівна провела відкрите музичне заняття на тему: "Використання мовленнєвих та музично-рухових вправ за системою Карла Орфа".

   Композитор ввів термін "елементарне музикування", тобто процес, що складається з декількох елементів: співу, імпровізації, руху та гри на музичних інструментах. К. Орф розробив дитячі пісеньки, п'єси і вправи, які легко можна змінювати та створювати нові разом з дітьми. Для того, щоб розвинути у кожного малюка музичний слух і здібності, які тією чи іншою мірою є абсолютно у всіх, треба дати змогу дитині бути ДІЯЧЕМ. Тому, що більше різних інструментів, бодай навіть і саморобних, запропонувати дітям, то краще. Здавалося б, бавиться малюк: шарудить, стукає і нічого більше. Але насправді він розвиває почуття ритму, почуття міри, відчуття динаміки, словом, свою природну музикальність.

   Методика Карла Орфа враховує індивідуальні особливості дитини і дозволяє ефективно взаємодіяти дітям з різними навичками, здібностями і потребами , закладає величезний потенціал для розвитку, для подальшої творчої діяльності. На музичному занятті панувала атмосфера ігрового спілкування , де кожна дитина нарівні з дорослим могла проявити свою індивідуальність та ініціативність, їм надавалася свобода поведінки.

Використання мовленнєвих та музично-рухових вправ за системою карла орфа на музичному занятті з дітьми дошкільного віку

Час не стоїть на місці, все змінюється. Сучасна педагогіка не є виключенням. Все більше і більше в українській педагогіці розвивається та застосовується музична система німецького композитора Карла Орфа. Все більше відкривається навчальних закладів, у яких використовується система та основні принципи «Шульверка».

«Шульверк» – це антологія музики для дітей, вперше видана більше 40 років тому. Вона зібрана і відібрана Орфом для співу і танців з акомпанементом ансамблю орфівських інструментів. Кожна невелика п’єса з «Шульверка» є простою партитурою, доступною для виконання навіть маленьким дітям.

Орф дуже піклувався про якість матеріалу, з яким діти стикнуться вперше, тому основу «Шульверка» склав південно-німецький фольклор. Інтерпретація фольклору – ось одна з основних ідей сучасної українського педагогіки, що спрямована на орфвиховання. Основним призначенням «Шульверка» є залучення всіх дітей до музики, незалежно від їх здібностей, розкриття індивідуально-творчих сил, розвиток природної музичності. Створюючи «Шульверк», Орф замислював винайти музичну гру-імпровізацію, яка могла б підготувати дітей до подальшого музичного навчання і дати поштовх творчому мисленню на роки вперед.

Таким чином, система Карла Орфа побудована на синтезі різних видів діяльності (спів, рух, гра на музичних інструментах).

Основні принципи педагогіки Карла Орфа:

1. креативність;

2. варіативність;

3. комунікативність.

Проводячи заняття за методикою Карла Орфа, ставляться наступні завдання:

1. Поєднання креативного та імітаційних методів, які визначаються цілями кожного заняття.

2. Розвиток відчуття ритму, слуху, тактильних відчуттів.

3. Розвиток у дітей комунікативних навиків, уміння домовлятися, погоджувати свої дії.

4. Розвиток відчуття відповідальності, уміння взяти ініціативу на себе.

5. Прищеплювання уміння слухати один одного і себе не тільки під час музикування.

6. Розвиток здатності радіти успіху іншого, допомагати іншому.

7. Розвиток музичності дітей, їх емоційного світу, сприйняття музики, створення слухацького досвіду.

8. Освоєння гри на ударних інструментах, інструментах дитячого оркестру.

9. Виконання пісень, розспівок, мелодій на основі заданого тексту.

10. Придбання навиків гри в ансамблі (музичення).

Головне завдання таких занять – допомогти дітям в естетичній грі увійти до світу музики, відчути і пережити її емоційно, створити передумови до формування творчого мислення, сприяти практичному засвоєнню музичних знань. Гра в оркестрі розвиває слух, відчуття ритму, уміння грати в ансамблі. Особливу, дуже важливу увагу в концепції Орфа ми приділяємо музикуванню з акомпанементом «звукових жестів» (термін Р. Кєєтман). Звукові жести – це гра звуками свого тіла: плескання по стегнах, грудях, притупування ногами, клацання пальцями. Власне це дало поштовх для розвитку ще одного креативного напрямку в педагогіці, який є вже давно популярним у Європі, - body percussion.

Більше двадцяти  років я використовую  на музичних заняттях елементи системи музичного виховання Карла Орфа (Carl Orff). Це дає змогу оптимально поєднувати кілька видів діяльності дошкільників: логоритміку, спів, рух та гру на музичних інструментах. Така синкре­тична діяльність дуже подобається дітям і, водночас, розвиває їх­ній творчий потенціал, адже діти не лише слухають чи виконують музичні п’єси, а й самі творять музику. Принаймні цього прагнув сам Карл Орф. Він написав багато вправ, пісень, ігор, у процесі ви­конання яких дозволена творча свобода — варіаційність та імпро­візація.

Працювати за системою музичного виховання Карла Орфа я по­чала з розучування з дітьми мовленнєвих та музично-рухових вправ. Сутність цих вправ за Карлом Орфом — у декламації віршів або прози під супровід:

— «озвучених» жестів — плескання, виляскування тощо;

— голосових звукових ефектів — кряхтіння, шепотіння, цо­кання язиком тощо;      

— ритмічного акомпанементу шумових музичних інструментів. За аналогією до текстів орфівських мовленнєвих вправ я вирішила підібрати власний літературний матеріал — лічилки, дражнилки, заклички, потішки, казки тощо. Зосередили увагу на тих творах, до яких було найлегше підібрати супровід.

Такі вправи доступні дітям і молодшого, і стар­шого дошкільного віку. Проте зазвичай молодші до­шкільники супроводжують текст вправ рухами, запро­понованими вихователем або музичним керівником, а старші — підбирають супровід самостійно.

Забавлянки

Використання рухових елементів під час мовленнє­вих вправ допомагає навчити дітей зображати музичні звуки, плескаючи у долоні, виляскуючи пальцями, тупа­ючи ногами тощо. У дітей формуються швидкість реак­ції, терплячість, кмітливість, адже потрібно і дочекатися моменту вступу своєї «партії», і, власне, не прогавити цей момент. Крім того, поєднання слів і рухів сприяє ще й ліп­шому запам’ятовуванню текстів дітьми, формуванню у них чіткої дикції.

Таким чином добре знайомі забавлянки зазвучали

І так:

Комар, комар, комаруха    (плесканняу долоні)

Кусай, кусай поза вуха.         (виляскування пальцями)

Комар, комар, комарай,        (плесканняу долоні)

Біжи швидше, утікай — (виляскування пальцями)

Д-з-з-з!     (плесканняу долоні)

Ой, без дуди, без дуди (плесканняу долоні)

Ідуть ніжки не туди.    (тупання ніжками)

А як дудочки почують:         (плесканняу долоні)

Ду-ду-ду, ду-ду-ду.    (імітування гри на дудочці)

Самі ніженьки танцюють.     (тупання ніжками)

Ду-ду-ду, ду-ду-ду.    (імітування гри на дудочці)

Старші дошкільники часто виявляють ініціативність і само­стійність у підборі жестово-ритмічного супроводу до запропонова­ного тексту. Наприклад, вірш-забавлянку Платона Воронька «Кожу­шок» діти декламують так:

Йшов сніжок на торжок,       (тупання ніжками)

Продавати кожушок.

Кіт купив того кожуха,         (виляскування пальцями)

Загорнувсь по самі вуха.

Як забіг у нім до хати, (частіше тупання ніжками)

Хутро стало розтавати.         (струшування «води» з рук)

Сів Воркотик за мішком   (плескання по колінах)   

Тай  умився кожушком.        (імітування умивання)

З особливим захопленням дошкіль­ники розігрують казки, супроводжую­чи свої дії «озвученими» жестами та грою на шумових музичних інстру­ментах. Добираючи той чи той спосіб озвучення персонажу, діти через зву­ки вчаться передавати його характерні риси, настрій та особли­вості поведінки.

Українська народна казка

«Курочка Ряба»

Жили собі Дід (тупання ногами)

та Баба, (шаркання ногами)

і була в них Курочка Ряба. (гра на шумовому інструменті «куд-ку-дах»)

Знесла Курочка яєчко   (глухий сплеску долоні)

не простеньке, а золотеньке.

Дід бив-бив — не розбив,       (стукання паличками по дерев’яній поверхні)

Баба била-била — не розбила. (частіше стукання паличками по дерев'яній поверхні)

Бігла мишка,        (шелестіння папером)

хвостиком зачепила,

яєчко упало          (стукання дерев'яним молоточком по дерев'яній поверхні)

і розбилось.         (сплеск у долоні)

Дід плаче,   (стукання по трикутнику)

Баба плаче, (частіше стукання по трикутнику)

а Курочка кудкудаче:    (гра на шумовому інструменті «куд-ку-дах»)

«Не плач, Діду, не плач, Бабо. (гра на дзвіночках)

Я знесу вам інше яєчко,          (глухий сплеску долоні)

не золоте, а просте.       (гліссандо на металофоні)

Ось і казочці кінець,

а хто слухав — молодець.      (оплески)

Система музичного виховання Карда Орфа містить такі елементи:

• мовленнєві вправи

• музично-рухові вправи

• гру на елементарних музичних інструментах

• елементарний музичний театр

Озвучення казки за допомогою вка­заних прийомів допомагає сором’язливим дітям стати сміливішими і рішучішими; мовчунам — виступити у ролі казкарів- оповідачів тощо. У цілому збагачується ін­тонаційне мовлення дітей, їхня діяльність набуває ознак невимушеності, емоційності.

«Безкінечні» ігри

Для поліпшення настрою дошкільників, активізації у них пози­тивних емоцій я використовую також перлини народного гумо­ру — так звані «безкінечні» ігри. Наприклад, такі:

Сів Карпо на колоду ( плескання по колінах)

Та й упав у воду. (гра на тарілочках)

Викис, вимок, виліз, висох.

Знову сів на колоду та й упав у воду і т. д. (гра на тарілочках)

Відомо, що у пам’яті зберігається лише 10 відсотків того, що ми просто чуємо, а решта 90 відсотків — того, що ми робимо. Ось чому дуже важливо вводити у процес музичної діяльності дошкільників активну дію, рухи, жести. Я на своєму досвіді переконалася, що мовленнєві та музично-рухові вправи за системою музичного вихо­вання Карла Орфа — чи не найбажаніший для дітей засіб відкриття світу музики, оволодіння грою на елементарних музичних інстру­ментах, активізації потреби фантазувати і творити.

Пісочна терапія: суть та завдання. Яку пісочницю та пісок обрати для заняття.

     На сьогоднішній день у психологічній та психотерапевтичній роботі використовують різні методи і техніки. Одним із популярних методів є пісочна терапія.

Пісок – це надзвичайно цікавий і загадковий матеріал. Він здатний знімати нервову напругу, покращувати настрій, викликати найбагатші асоціації. Гра з піском захоплює і дорослих, і дітей. За допомогою таких ігор можна виразити свої відчуття та переживання. Не потрібно спеціальних навичок щоб працювати з цим матеріалом, оскільки всім дітям він знайомий і зрозумілий.

Завдання пісочної терапії

• Розкриття індивідуальності.

• Активізація творчих здібностей та фантазії.

• Розв’язання психологічних проблем.

• Позбавлення комплексів та страхів.

• Зняття внутрішнього напруження та отримання емоційного задоволення.

• Розвиток координації рухів, дрібної моторики, орієнтації в просторі.

• Формування навичок позитивної комунікації.

• Покращення пам’яті, уваги і просторової уяви.

 Пісочниця – це зменшена модель навколишнього світу, де діти можуть вільно творити, не боячись щось зламати чи зіпсувати. Зазвичай виготовляється з дерева. Пісочницю можна зробити самому чи придбати і користуватись нею в домашніх умовах. Але щоб досягнути потрібних результатів в терапії варто займатись із спеціалістом. В кабінеті психотерапевта зазвичай є певні правила і норми щодо розміщення та наповнення пісочниць.

Види пісочниць

Юнгіанська пісочниця

Це дерев’яний ящик, який має чітко встановлені параметри – 50/70/8 см. Саме такий розмір є комфортним для сприймання.  Дно і борти пофарбовані блакитним кольором, що символізує небо та водойми. Пісочницю можна поділити горизонтально на дві зони (жіноча та чоловіча) чи на три (минуле, теперішнє і майбутнє). Або ж вертикально на три частини - думки, емоції, дії. При можливості використовують 2 пісочниці – для сухого та мокрого піску.

Столи варто розміщувати в центрі кімнати, щоб до них був забезпечений вільний доступ зі всіх сторін.

Окремо на стелажах розміщуються мініатюрні фігурки, які є необхідними у пісочній терапії. Їх має бути достатня кількість і дуже важливо дозволити дитині самостійно обирати предмети для роботи. Дивлячись на вибір дитини, можна зрозуміти причину виникнення проблеми. Особливістю під час занять з піском є те, що психолог уважно спостерігає, а не керує. Це дозволяє краще зрозуміти почуття та емоції дитини.

Набір іграшок та предметів для пісочної терапії

• Люди. Повинні бути різної статі, віку, а також різних спеціальностей. Сюди ж належать фігурки персонажів казок, легенд та міфів.

• Тварини: Свійські, дикі, морські, доісторичні, а також герої мультфільмів. Бажано, щоб були сім’ї тваринок.

• Птахи: Дикі та домашні, а також казкові літаючі істоти (динозаври).

• Комахи: Метелики, жуки, павуки, мухи та ін.

• Морські мешканці: Риби, восьминоги, краби, морські коники та зірки, мушлі та ін.

• Житло людей. Сучасні будівлі та предмети меблів, споруди шкіл, лікарень, магазинів, хатинки із казок та житла різних народів.

• Муляжі посуду та продуктів харчування.

• Транспорт наземний, повітряний і водний.

• Рослинність: Дерева, трава, квіти. Можна використовувати і природні матеріали – каштани, жолуді, кора дерев, насіння рослин і т.д.

• Аксесуари: Картинки, фотографії, тканини, намистинки, гудзики, прикраси та ін.

Світлова пісочниця

Ідеальний дидактичний матеріал в ігровій терапії. Підходить для шкіл, інклюзивних ресурсних центрів, сенсорних кімнат. Саме ця пісочниця ідеально підходить для пісочної анімації, яка є одним з найефективніших методів в розвитку дітей. Цей дивовижний процес не залишає нікого байдужим, покращує емоційний стан. Підходить для дітей з різними темпераментами. Займаючись даним видом творчості, гіперактивні дітки стають врівноваженими, скуті розслабляються, агресивні  втихомирюються, тривожні заспокоюються. Дитина, яка займається малюванням на піску відчуває себе справжнім художником і митцем.

Інтерактивна пісочниця

Це сучасне і революційне обладнання, яке підходить для пісочної, сенсорної та ігрової терапії. Ця пісочниця дозволяє створити власний світ, який без зайвих зусиль змінюється чи доповнюється. За допомогою програмного забезпечення можна відтворити природні явища відповідно до законів фізики.

Використання інтерактивної пісочниці сприяє розвитку мовлення, комунікативних навичок, стимулює зорову, тактильну системи, а також розвиває загальну моторику та координацію рухів.

Який пісок використовується?

     Пісок для наповнення пісочниць може бути різним. Основне щоб він був якісним: екологічним та чистим.  Можна використовувати пісок з берега річки, озера чи моря. Але перед роботою його потрібно очистити і кварцувати.

     Для пісочної анімації найкраще підійде дуже дрібний та сухий пісок. Мокрий стане в пригоді, коли захочеться зліпити об’ємні фігури чи будівлі. Також в цьому випадку можна використовувати кінетичний пісок. Особливість кінетичного піску в тому, що він дуже приємний на дотик, не липне до рук та одягу, легко вичищається з будь-яких поверхонь і не залишає слідів. А щоб заняття стали ще цікавішими та захоплюючими можна працювати з кольоровим піском.

     В інтернет магазині «Інклюзія: реабілітаційне та корекційне обладнання» ви можете отримати необхідну консультацію щодо обладнання для пісочної терапії та обрати для себе найбільш відповідний варіант.

Ідеї В. О. Сухомлинського та їх здійснення

Володіючи неабияким даром слова, Василь Олександрович розповів про свої педагогічні пошуки, ідеї і знахідки в статтях, брошурах і книгах, присвячених найрізноманітнішим питанням педагогічної теорії і практики. У своїй сукупності вони дають уяву про цілу педагогічну систему, на формування якої впливали філософські і поетичні традиції українського народу. За 34 роки напруженої роботи його погляди еволюціонували від окремих сторін навчально-виховного процесу до створення цілісної педагогічної системи формування всебічно розвиненої особистості.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. він шукав нові підходи до підвищення грамотності і успішності учнів та вдосконалення форм навчання, досліджував взаємозв'язок умов і результатів навчання ("Головне — якість уроку", "Педагогічні причини відсіву учнів", "Наш план проведення екзаменів", "Інтерес до навчання — важливий стимул навчальної діяльності"). У той же час його хвилювали і проблеми організації керівництва навчальною і виховною роботою ("Замітки директора", "Наша робота з батьками", "З практики директора школи", "Директор на уроці" та інші).

У 50-х — на початку 60-х років з'являються монографічні роботи В. Сухомлинського. Особливої уваги він надає трудовому вихованню, політехнічній освіті школярів ("Виховання колективізму у школярів", "Підготовка учнів до трудової діяльності" та ін.). Виховання постає педагогічно організованою працею учнів і одночасно виступає одним із важливих шляхів формування всебічно розвиненої особистості.

Найважливішим етапом у творчості Василя Олександровича стали 60—70 рр. Одна за одною виходять його монографічні роботи — "Духовний світ школяра", "Формування моральних переконань молодого покоління", "Людина неповторна", "Моральний ідеал молодого покоління", "Народження громадянина". Він концентрує свою увагу на розумовому і моральному вихованні.

Уже після його смерті, у 80-і рр., продовжують виходити нові твори — "Методика виховання колективу", "Розмова з молодим директором школи", " Батьківщина і серце", "Книга про любов". Ці книги збагачують його концепцію виховання новими напрямами: педагогічна етика; шкільне, сімейне і статеве виховання; активізація і онтимізація навчального процесу; керівництво духовним життям школярів; виховання громадянськості. В. О. Сухомлинський видав декілька збірок художніх мініатюр. Твори В. О. Сухомлинського перекладені на різні мови, видані в Болгарії, Румунії, Югославії, Китаї, Польщі, Японії, Таїланді. їх тираж становить 12 млн. примірників.

Головна мета його педагогічної творчості — формування всебічно розвиненої особистості. Василь Олександрович створив реальний зразок особистості з живими думками і почуттями, визначив її вчинки і дії. При цьому він обгрунтував шляхи, засоби і методи формування людини відповідно до цілей суспільства з урахуванням індивідуальних і вікових особистостей розвитку дитини.

В. О. Сухомлинський всебічно розкрив роль і значення школи як об'єктивного фактора виховання особистості. Школа — це місце, де дитина повинна відчувати щастя, повноцінність свого духовного життя, радість праці і творчості. До школи він підходить діалектично — від "школи під голубим небом", школи природи, чуттєвого, емоційно-конкретного сприйняття світу до школи як джерела духовності, культури, моральних цінностей, місця розв'язання протиріч і конфліктів.

Василь Олександрович ставив високі вимоги до вчителя, вимагав, щоб він був авторитетом для дітей. Під авторитетом він розумів не звеличеність і відокремлення від дітей ерудицією, вимогами і формальним управлінням дитиною. Як видно з книги "Серце віддаю дітям", важливе значення мають, багатогранні емоційні стосунки з дітьми в дружному колективі, де вчитель не лише наставник, а друг і товариш.

Він включив до числа активних педагогічних впливів на підростаюче покоління сім'ю і громадськість, школу для батьків, не забував про реальні трудові відносини дітей з виробництвом. У його педагогічній системі виховання особистості здійснюється через тріаду: школа — сім'я — громадськість, які органічно взаємопов'язані.

Процес пізнання В. О. Сухомлинський розглядав як керовану школою і суспільством діяльність підростаючого покоління щодо оволодіння знаннями. Він досліджував мотиви, емоції, стимули і включив їх у систему активного педагогічного впливу. Результати різних форм впливу на процес пізнання він ставив у залежність від пробудженого почуття подиву, радості відкриття, емоційної сприятливості і тісного зв'язку з практикою, життям. Він вважав емоційну насиченість процесу навчання законом щодо розвитку дитячого мислення.

У багатьох працях Василь Олександрович всебічно проаналізував процес спілкування як закономірність виховання, він виділив усі типи педагогічного спілкування, розглядав його в тісному зв'язку з діяльністю людини.

Виховання всебічно розвиненої особистості він розглядав як єдність усіх його компонентів — розумового, морального, фізичного і естетичного. Щодо морального виховання, то він знайомить вихованців з нормами загальнолюдської та національної моралі, пробуджує моральні почуття, виробляє моральні звички і через вправи в моральних вчинках приводить до наукового світогляду, стійких звичок високоморальної поведінки. Ідеал майбутнього збігався в нього з загальнолюдським гуманістичним ідеалом, який утверджувався протягом віків і поєднував любов і повагу до людини з боротьбою за торжество справедливості, розуму, гуманізму, непримиримості до зла.

Колектив він розумів як багатство індивідуальностей, у якому дозріває особистість. Василь Олександрович збагатив і систематизував теорію і методику виховання шкільного колективу, розробив форми його організації, мету і мотиви діяльності. У своїй практиці він застосовував індивідуальне виховання, у якому враховувалися співвідношення суспільних, колективних і особистих інтересів.

У його педагогічній системі категорія особистості займає центральне місце. Дитина — це активний і самодіяльний індивід, який не "вчиться на дорослого", а живе повноцінним і цікавим життям. Дитина — це розвиваюча система індивідуальних /характеру, темпераменту, розуму, інтересів, бажань, почуттів/ якостей в єдності з соціально економічними відношеннями, тобто через школу, сім'ю, вулицю, село, друзів, працю. Кожна дитина — це цілий світ, світ, що не відкритий і не досліджений.

Величезного виховного значення Василь Олександрович надавав слову, його ролі в духовному світі дитини. Мову, слово він трактував широко — це і слово вчителя, і книга, і мова природи, і мова музики, живопису. Усі вони покликані розбудити допитливість дитини, сприяти прояву творчості, показати зв'язок з Батьківщиною, з народом. Книга — важливий засіб формування інтересів особистості. Василь Олександрович склав рекомендований список книг, куди ввійшли скарби світової культури.

П'ять променів пронизують систему В. О. Сухомлинського: продуктивна праця, творчість" довіра, співпереживання, краса. "Краса сама собою впливає на душу і не вимагає роз'яснень", — писав Василь Олександрович. Виховувати красою — це вести дітей від тонких спостережень над оточуючою природою до глибокого і емоційного проникнення в шедеври літератури, музики, живопису, розуміння і усвідомлення людських дій, вчинків, відносин і до намагання творити прекрасне руками. В. О. Сухомлинський намагався виховати у дітей творче ставлення до будь-яких видів діяльності.

Через "уроки мислення", "уроки творчості" він підводив виховання до усвідомлення необхідності самовдосконалення. Казку, гру, вигадку, красу природи, мистецтво він вважав могутніми стимулами творчості. Василь Олександрович пов'язував творчість з розвитком волі, емоцій, почуттів дитини, він об'єднував дитячу думку, фантазію і діяльність.

І, насамкінець, традиції. Вони становили суттєву частину його педагогічної системи, у якій злилися патріотичні, національні звичаї з оригінальними педагогічними формами, які носили романтико-героїчний характер. Добре відомі такі традиції Павлиської школи, як: святкування дня Невідомого героя, День першого дзвінка, День останнього дзвінка, Свято першого хліба та інше.

Василь Олександрович увів у педагогічну науку такі поняття, як "культура почуттів", "духовність", "натхненність", розуміючи під цим єдність пізнання, емоцій і діяльності. Він бачив мету і підсумок виховання й освіти підростаючого покоління у формуванні в нього звички трудитися, усвідомлювати свій трудовий обов'язок — позитивно ставитися до будь-якої справи, навіть дуже непривабливої і важкої.

Великий педагог закликав культивувати красу людської любові, коли людина морально вдосконалюється, створює сім'ю, продовжує людський рід, творить людське "Я" в самому собі. Цінним є розвиток В. О. Сухомлинським теорії виховання дітей шестирічного віку, методики навчання учнів читати і писати на основі емоційно-естетичного сприйняття світу в умовах активної мислительної діяльності. Актуальними є його, підходи до системи заохочень і покарань учнів, використання оцінки, її ролі і значення, оптимальність домашніх завдань.

Василь Олександрович проявив глибоке знання діалектики виховного процесу, показав взаємозв'язок усіх складових частин навчання і виховання. Поєднання теоретичних узагальнень з багатим практичним досвідом сприяє незгасаючому інтересу широкої громадськості до його педагогічної творчої спадщини