Мета: навчитися формулювати зауваження у конструктивному полі.

Теоретична частина

Нерідко вчителі відчувають, наскільки важким є завдання керувати класом так, щоб учні (а всі вони таки різні) займалися на заняттях своєю основною справою — вчилися. Коли перед вами багато учнів, кожний із яких обтяжений своїми проблемами, і коли ці проблеми сприяють тому, що вони стають агресивними, упертими, пасивними, егоїстичними, незговірливими, галасливими, що «перебувають думками в хмарах», — від цього дійсно можна нервувати!

У цій ситуації у багатьох викладачів виникає емоційна напруга та нестерпне бажання зробити зауваження учням. Тому треба намагатися озброїтися такими фразами (зауваженнями), які в будь-якій ситуації вас не підведуть. Але досить часто підводять...

Типові (неконструктивні) зауваження. Вони часто сприяють зміцненню учнів у їхній позиції «Я — поганий». Їх поділяють на такі три групи:

1) зауваження, що вимагають;

2) зауваження, що придушують;

3) непрямі зауваження.

Розглянемо їх докладніше, тому що вони є досить поширеним інструментом для зміни поведінки учнів.

Зауваження, що вимагають, точно повідомляють учневі про зміни в його поведінці, бажані для викладача: що варто зробити, як треба робити, як було б краще зробити. Викладач сам приймає рішення й чекає, що учень його реалізує.

Зауваження, що вимагають, розподіляють на п’ять видів:

1) накази, команди, указівки: «Виплюнь зараз же жуйку»; «Негайно сядь»;

2) застереження, погрози: «Якщо ти не займешся виконанням завдання, я залишу тебе доробляти його після уроків»; «Якщо ти будеш продовжувати так поводитися, то скоріше вилетиш із цього навчального закладу»;

3) нотації, проповіді: «Ти б краще вчився, а не мобілкою займався»; «У твоєму віці вже варто знати, як поводитися»;

4) повчання: «Ти ніколи не зможеш дочитати параграф, якщо будеш постійно дивитись у вікно»; «Книги, як відомо, призначені для читання, а не для малювання»;

5) поради: «Я б на твоєму місці ніколи б так не поводився»; «Шановні, обговоріть свої проблеми на перерві!»

Усередині кожного такого зауваження заховано повідомлення «Ти — поганий»: ти не можеш самостійно вирішити, ти ні на що не здатний. Тому будь-яке зауваження краще починати зі слова «Я» і говорити про свої почуття і складнощі, що виникли у зв’язку,

наприклад, із поведінкою дитини. Учитель тим самим як би розкривається перед учнями, розраховує на їхнє розуміння й допомогу... Хоча робити це досить важко, особливо вчителю, який «має бути завжди правий». Але звичка робити зауваження саме в такій формі може стати своєрідним щепленням, що в подальшому вбереже педагога від переходу на обвинувачувані «Ти- висловлювання».

Зауваження, що придушують, ще «гірше», ніж ті, які вимагають. Вони змішують учня з брудом, знижують його самооцінку, принижують його. Ці зауваження містять оцінку, осуд, критику, глузування. Їх поділяють на чотири категорії:

1) обвинувачення, осуд, критика, протиставлення: «Як тільки бійка, я завжди знаю — це Павлов»; «Ну, ти мені й набрид»; «Ні, тобі вийти — не можна»;

2) обзивання, глузування: «Ви скачете, як череда диких тарганів»; «Ви просто покидьки суспільства»; «Треба ж, як ти розійшовся! Давно «двійок» не одержував?»;

3) інтерпретація: «У вас що, хлопчики, проблеми із дисципліною?»; «Я розумію, Павленко, ти написав це, щоб продемонструвати свої незвичайні здібності. Добре, щоб вони поширювалися й на орфографію»;

4) допитування, випитування, розслідування: «Чому це ви сидите не на своїх місцях?»; «Як ти можеш сподіватися скласти іспити, коли ти пропустив стільки занять?»; «Хто зробив підказку, негайно відповідайте!»

Незалежно від того, який буде ефект зауваження, що придушує — пропаде й ніяк не вплине на поведінку учня або засвоїться ним як ще один доказ його неадекватності. І в тому, і в іншому випадку він розкодує (зрозуміє) сховане повідомлення викладача: «Ти — поганий».

А тепер розглянемо непрямі зауваження. Вони містять у собі глузування, сарказм, дражніння, зауваження, що розважають: «Ніколи раніше мені не доводилося працювати з та-кими учнями!», «Ну що, Іване, викликати тебе сьогодні безглуздо, так?», «Почекаємо, хлопці, нехай наш клоун закінчить виступ!», «Я дуже сподіваюся, що ти закінчиш все- таки училище, станеш викладачем, і в тебе будуть сотні таких же учнів, як ти сам!» Чимало викладачів віддають перевагу непрямим зауваженням, тому що. їм здається, що учні легше переносять непрямі зауваження, тому що вони значно «м’якше» (у порівнянні з тими, що вимагають і придушують), однак, сховану частину «Ти — поганий» замаскувати не вдається.

Що ж є спільним для таких неконструктивних зауважень?

Насамперед те, що всі вони містять сховане повідомлення «Ти — поганий». Його мають на увазі, легко вбудовуючи в будь-яке зауваження: * «Припини!» (команда). Розкодування: «Ти — поганий, тому що не розумієш, що варто зупинитися»; * «Краще заспокойся, а то... (погроза). Розкодування: «Ти — поганий, тому що не знаєш, що варто заспокоїтися, і не розумієш, що буде, якщо ти цього не зробиш»; * «Варто було б краще знати!» (нотація).

Розкодування: «Ти — поганий, тому що не розумієш, що тобі варто було б краще знати»;

* «Роби, як я сказав!» (приписання). Розкодування: «Ти — поганий, тому що сам не зможеш керувати собою, тоді роби, як я сказала»;

* «Ти поводишся, як маленька дитина!» (обзивання). Розкодування: «Ти — поганий, дотепер не зміг подорослішати і поводишся, як дитина»;

* «Ти цього не знаєш, а намагаєшся фантазувати» (аналізування). Розкодування: «Ти настільки поганий, що навіть цього не знаєш, та й збагнути не можеш»; * «Зазвичай ти такий гарний хлопчик» (позитивне оцінювання). Розкодування: «Ти — поганий, не можеш бути завжди гарним хлопчиком»;

* «Я думаю, тобі буде краще завтра» (переконання). Розкодування: «Ти поганий, навіть не можеш почувати себе добре, можливо, завтра тобі й пощастить»; * «Чому ти це зробив?» (випитування). Розкодування: «Ти — поганий, навіть не представляєш, що ти накоїв»; * «Подивіться; ще один Михайло Ломоносов!» (сарказм). Розкодування: «Ти — поганий учень із непомірною самооцінкою».

Друга спільна характеристика таких зауважень — вони сфокусовані винятково

на учневі й зовсім нічого не повідомляють про педагога. Якби викладач повідомив про те, що він відчуває з приводу поведінки учня, який вона справляє на нього вплив, то зауваження було б більше конструктивним, наприклад: «Мене гнітить шум, який ви утворюєте»; «Мені важко працювати, коли хто-небудь пересідає з місця на місце». Крім того, такі зауваження не містять негативної оцінки особистості учня, що дозволяє йому бути розумним і йти назустріч викладачу, а не пручатися, гніватися, хитрити.

Загалом конструктивні зауваження мають низку переваг:

* вони сприяють появі в учнів бажання змінити поведінку;

* вони містять мінімальну негативну оцінку учня;

* вони не руйнують взаємин у системі «вчитель - учень».

Структура та особливості конструктивних зауважень.

Вони за своєю повною формою містять три частини. Зробити подібне зауваження не просто. Але цього можна навчитися. Насамперед, учні мають зрозуміти, що становить проблему для викладача. Якщо учні не можуть навіть припустити, чому це викладач робить зауваження, воно заздалегідь приречене на неефективність. Тому першою частиною такого зауваження є опис педагога, що не засуджує та не обзиває його: «Коли я бачу папірці, що лежать на підлозі...»; «Коли ви малюєте в зошиті...»; «Коли я не можу знайти журнал, що лежав на столі...»; «Коли мене перебивають під час пояснення...» Зверніть увагу, що в цій першій частині зауваження говориться про те, що є результатом поведінки учня. Саме це турбує педагога. Конструктивне зауваження не містить обвинувачення, оцінки, моралізування, приписання, оцінки, навіть у посиленій формі — коли конкретизовано автора

неприйнятної поведінки: «Коли ти вертишся...»; «Коли ти штовхаєш сусіда...»; «Коли ти перебиваєш мене...» Як бачимо, викладач не повідомляє про своє сприйняття ситуації в цій частині зауваження. Однак, описувати ситуацію, неприйнятну для вас, повідомляти тільки факти не так уже просто, нам постійно хочеться внести в цій опис своє особисте відношення до фактів. Порівняйте, що виходить у цьому випадку з вищенаведеними прикладами першої частини неконструктивного зауваження: «Коли я бачу, що не можу довіряти деяким несвідо-мим учням...»; «Коли ви виявляєте таку нечесність по відношенню один до одного...»;

«Коли я бачу, що ви настільки ледачі, що залишили сміття на партах...»; «Коли ви скачете по класу, як дикі звірі...»

Перша частина зауваження має містити тільки опис фактів і нічого більше.

Цю частину завжди треба починати зі слова «Коли», або це «Коли» потрібно явно мати на увазі. Це необхідна умова. Адже ви аж ніяк не весь час засмучені поведінкою певного учня, а тільки в певних випадках. Саме цей мінливий характер вашого невдоволення й необхідно донести до учня. Роблячи конструктивні зауваження, ви фокусуєте увагу на специфічній поведінці. Роблячи зауваження неконструктивні, ви фокусуєте увагу на особистості учня. У першому випадку учень почуває, що його приймають, у другому випадку — ні.

Друга частина зауваження, яке складається з трьох частин, є, мабуть, найскладнішою для більшості викладачів. У ній описують той конкретний і відчутний ефект, що буде мати неприйнятна поведінка учня, зазначена в першій частині для викладача: «Коли ви залишаєте двері в кабінет відкритими (безоцінний опис ситуації), виникає протяг, і мені сильно дме (значимий ефект)»; «Коли ви не складаєте навчальні посібники назад у шафу (безоцінний опис ситуації), я витрачаю багато часу на збирання (значимий ефект)...»

Тільки в тому випадку, коли учень погодиться з тим, що результати його поведінки дійсно створюють проблему для викладача, він одержує підстави для зміни своєї поведінки. Практично всі учні (більшість дорослих також), не замислюються про вплив результатів своєї діяльності на інших людей, вони просто не уявляють, що є причиною виникнення проблем у довколишніх людей. Скажімо так — вони це роблять «не зі зла». Тому, коли ви повідомляєте іншій людині про ефект її поведінки, найпоширеніша реакція: «О, вибачте, я не припускав...», або «Я не думав...», або інші варіації.

Третя частина конструктивного зауваження повідомляє учневі про ті почуття й емоції, які відчуває викладач у результаті того ефекту, про який було повідомлено в другій частині: «Коли ви залишаєте двері в кабінет відкритими (безоцінний опис ситуації), виникає протяг, і мені сильно дме (значимий ефект), і я боюся, що можу застудитися (почуття)»; «Коли ти висуваєш ноги з-під парти (безоцінний опис ситуації), я можу спіткнутися (значимий ефект), і я боюся впасти й розбитися (почуття)». У вищенаведених зауваженнях сказано про можливий ефект і про те, що цей ефект викличе певні почуття. Така послідовність викладу

(поведінка - ефект - почуття) повідомляє учневі, що почуття виникають стосовно можливого ЕФЕКТУ, але не ПОВЕДІНКИ учня.

Можливе й опускання якої-небудь частини трискладного зауваження. Загальне правило тут таке: бажано повідомляти про неприйнятну ситуацію й про почуття. Повна форма зауваження є дуже діючим інструментом педагога, але ним, як знаряддям головного калібру, не варто користуватися постійно. Найкраще його застосовувати в найбільш відповідальних випадках.

Як бачимо, застосування в спілкуванні з учнями конструктивних зауважень потребує від викладача певних зусиль, але вони варті того, бо сприяють встановленню вза-єморозуміння і тим самим попереджають конфліктні ситуації.

Практична частина

Сформулюйте конструктивне зауваження у кожній з наведених ситуацій.

Ситуація 1. Учень надто висувається з вікна.

Ситуація 2. Учень відстав від групи на екскурсії

Ситуація 3. Викладач із наснагою готовив урок. Один з учнів не слухає його, позіхає, штовхає сусіда.

Ситуація 4. Учні залишили клас, не прибравши його.

Ситуація 5. Учень постійно перепитує у сусіда, яке завдання та на якій сторінці у підручнику.

Ситуація 6. Учень голосно коментує слова вчителя.

Ситуація 7. Учні граються у мобільному телефоні та не слухають пояснення вчителя.

Ситуація 8. Учень постійно запізнюється на урок.

Ситуація 9. Учень регулярно забуває зошит.

Ситуація 10. Учень відмовляється виконувати завдання.

1. Теоретична частина

Портфоліо в перекладі з англійської означає «папка, справа, посада»; з італійської – «папка з документами», «папка спеціаліста»; з французької – «викладати», «формулювати», «нести», а також «аркуш», «сторінка» або «досьє», «зібрання досягнень».

На початку 2000-х років портфоліо почали запроваджувати на освітніх просторах пострадянських країн.

Однозначного тлумачення терміна портфоліо не існує. Кожен із дослідників і практиків пропонує своє визначення. Отже, портфоліо – це

· візитна картка, сукупність відомостей про людину, організацію, досье, тобто сукупність документів, зразків робіт, фотографій, що дають уявлення про можливості, послуги фірми чи спеціаліста;

· представлення у фактах педагогічних якостей і досягнень викладача, що складається із документів, які створюють уявлення про специфіку підходу та ступінь ефективності професійної роботи вчителя;

· візитка вчителя, що містить певні анкетні дані, інформацію про підвищення кваліфікації, досягнення, педагогічні технології і методи, які використовує вчитель, творчі роботи й методичні матеріали, відгуки про його роботу й публікації;

· індивідуальна папка, у якій зафіксовані особисті професійні досягнення вчителя в освітній діяльності, результати навчання, виховання і розвитку учнів, внесок педагога в розвиток системи освіти;

· спосіб фіксування й накопичення матеріалів, що демонструють рівень професіоналізму вчителя, його вміння вирішувати професійні завдання, а також показують рівень підготовленості педагога та активності в класних і позакласних видах діяльності.

Як бачимо, тлумачення відрізняються лише акцентами.

Загальне визначення терміна зі словника іншомовних слів і виразів указує на такі дві основні закономірності портфоліо:

· візитна картка (тобто інформація, яка дає уявлення про особу, а в широкому розумінні – людину як особистість);

· досье (тобто сукупність документів, які формують уявлення про здобутки у професійній діяльності цієї особистості).

Це інструмент для забезпечення моніторингу професійного зростання педагога.

Робота над портфоліо розвиває дослідницьку культуру вчителя, удосконалюючи особистісну, соціальну й професійну компетентність – уміння самостійно здобувати, аналізувати й ефективно використовувати інформацію, раціонально працювати у світі, що постійно змінюється. Орієнтучись на самооцінку й рефлексію, портфоліо вчителя може стати мотиваційною основою діяльності педагога та сприяти його особистісному розвитку, стимулюючи до самоосвіти й удосконалення професійної підготовки.

Практична значущість портфоліо для педагога:

· підвищення професійної майстерності (якість);

· реальнее уявлення про результат діяльності;

· основа для атестації;

· основа для участі в конкурсних і грантових програмах;

· презентація результатів роботи соціуму через систематизацію напрацювань.

Види портфоліо:

· за метою:

- портфоліо – власність;

- портфоліо – звіт;

· за змістом:

- портфоліо досягнень (найбільший акцент робиться на документи, які підтверджують успіхи в тій чи іншій діяльності);

- проблемно зорієнтоване портфоліо (робота вчителя над індивідуальною науково – методичною проблемою);

- тематичне портфоліо (акцент зроблено на представлення творчих робіт в одній або кількох сферах діяльності);

- презентаційне портфоліо (представлення основних результатів роботи за певний проміжок часу для проведення експертизи на відповідність заявленій кваліфікаційній категорії);

- комплексне портфоліо (містить елементи вище перерахованих портфоліо).

Нові форми портфоліо:

- електронне портфоліо;

- паспорт компетенцій та кваліфікації.

Мета ведення портфоліо вчителем:

· систематизація досвіду;

· чітке визначення напрямів розвитку, що полегшує самоосвіту або консультування з боку колег і адміністрації;

· об'єктивніша оцінка професійних умінь;

· допомога в атестації, в отриманні вищої категорії, вищої посади при участі в конкурсі.

Залежно від мети створення виділяють такі види портфоліо:

1.«Тека досягнень» спрямована на підвищення власної значущості вчителя і відображає його успіхи (містить грамоти, дипломи вчителя й учнів, сертифікати, інформацію про перемоги в конкурсах тощо).

2. Рефлексивне портфоліо простежує динаміку особистісного розвитку вчителя, допомагає проаналізувати результативність його діяльності як у кількісному, так і в якісному сенсі протягом певного періоду (містить статті, відео із записом уроків та позакласних заходів, що демонструє якісні зміни в методиці викладання, удосконалення стилю викладання, набуття і розвиток навичок викладання тощо).

3. Проблемно – тематичне портфоліо пов’язане із написанням статті, реферату, наукової роботи, доповіді на конференції, узагальненням результатів діяльності за певною проблемою.

4. Методичне портфоліо містить зібрані або створені педагогом методичні матеріали, що підтверджують рівень його професіоналізму.

5.Презентаційне портфоліо містить стислий виклад основних досягнень учителя, відомості про його освіту, професійний досвід, наукові й методичні інтереси.

6. Комплексне портфоліо об’єднує всі перераховані види портфоліо або деякі з них.

Як окремий вид деякі дослідники виділяють портфоліо, підготовлене для проходження атестації.

Вимоги до оформлення портфоліо і принцип роботи

1. Системність і регулятивність самомоніторингу.

2. Достовірність.

3. Об'єктивність.

4. Націленість автора на самовдосконалення.

5.Структуризація матеріалів, логічність і лаконічність всіх письмових пояснень.

6. Акуратність і естетичність оформлення.

7. Цілісність, тематична завершеність представлених матеріалів.

8. Наочність результатів роботи.

9. Технологічність.

Правила складання портфоліо:

ü якомога точніше сформулювати портфоліо, самокритично оцінивши свої можливості і здібності;

ü визначити вигляд і структуру портфоліо, види рефлексії і критерії оцінки;

ü зібрати наявні документи і матеріали і розташувати їх в певному порядку;

ü скласти перелік;

ü всі документи повинні бути датовані, у них повинні бути вказані посади і звання рецензентів, авторів, які пишуть рекомендації за результатами портфоліо (наприклад, до атестації);

ü важливо періодично поповнювати портфоліо відповідними документами і відстежувати результати роботи відповідно до поставлених цілей;

ü вказати джерела, що використані для роботи.

Для полегшення роботи над портфоліо варто завести папки накопичувачі, розміщуючи в них створені матеріали за рубриками. Можна складати картотеки матеріалів, що дозволить якісніше готуватися до проведення уроків. Необхідно постійно контролювати процес і результати своєї діяльності, адже без цього складно своєчасно коригувати зроблене, давати йому оцінку, удосконалювати роботу. Доцільно скласти план самоосвіти, що допоможе своєчасно вносити в освітній процес елементи нового, і забезпечить систематичне зростання педагогічної майстерності. Корисно використовувати кожну можливість поділитися досвідом або взяти участь у вивченні досвіду іншого вчителя.