Для викладачів

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УРАХУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ СТРЕСУ В УЧНІВ

За стресовими станами, страхом, тривогою і агресією дітей стоїть, як правило, конфлікт у міжособистісних стосунках, конфлікт між культурою страху і культурою сорому. Запобігти збудливості, тривоги, страхів дітей значно легше, ніж потім їх знімати. Збереження позитивного стану дитини забезпечать такі рекомендації:

1. Безпосередньо спостерігати за поведінкою учня, студента та його взаєминами з одногрупниками, реакцією в природних умовах або в умовах психолого – педагогічного експерименту;


2. Уважно вивчати особливості сімейного та позаколеджного оточення, умов його виховання (повнота сім'ї, культурний та освітній рівень її членів, кількість дітей, ставлення членів сім'ї одне до одного, наявність фактів зловживання членами сім'ї алкоголем чи наркотиками, використання батьками брутальних засобів виховання, реакція їх на агресивні дії дитини та ін);


3. Створювати атмосферу спокою, доброзичливості, стабільності, рівноваги;


4. Позитивно висловлюватися, надавати емоційну підтримку, спрямовану на формування у дитини впевненості віри у себе;


5. Піклуватися про наповнюваність аудиторій, створення "куточків затишку", центрів діяльності, у яких дитина матиме змогу спілкуватися з однолітками у невеличкій підгрупі;


6. Педагогам та батькам узгоджувати виховні дії між собою;


7. Відсутність авторитаризму й пригнічення особистості дитини, відмовитись від заборони самостійних дій та рішень, надавати їй права вибору;


8. Розумно організовувати режим життя, привчати до певного розпорядку з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей;


9. Забезпечувати фізичне, розумове й емоційне навантаження відповідно до можливостей кожної дитини, запобігати перевтомі;


10. Особливу увагу приділяти дитині у час кардинальних змін у житті - переведення до іншого класу, прийшов новий вчитель, або відбулися зміни у складі родини тощо;


11. Прагнути уберегти дитину від стресогенних чинників, відмовитися від залякування, від створення ситуацій, які її турбують;


12. Розумно, виважено реагувати на прояви агресії, негативізму, впертості у дитини;


13. Надавати змогу вільно обирати для себе вид діяльності, задоволення її природної потреби у спілкуванні;


14. Розвивати у дитини здібності адекватного сприйняття себе та інших;


15. Зауваження робити лише в м'якій, доброзичливій формі. Бажано, щоб критика супроводжувалася конкретною порадою та впевненістю студентів щодо виправлення своїх недоліків або помилок;


16. Вчителю необхідно пам'ятати, що дуже часто серед агресивних дітей помічається низький рівень інтелектуальних здібностей, неуважність, слабка пам'ять; вони або занадто повільні, або, навпаки, дуже імпульсивні. А тим часом наявність відхилень у психічному розвитку часто стає причиною сильних перевантажень дітей, емоційного дискомфорту, конфліктних ситуацій з батьками, вчителями, однокласниками, втрати інтересу до навчання і до школи в цілому. Тому, для підтримки постійної уваги, необхідної працездатності під час заняття - завдання їм бажано добирати різноманітні та змінювати форму роботи;


17. Знаходити шляхи для зниження суб'єктивної значущості ситуації і завдань студентів, переносити акцент на усвідомлення ними стрес-факторів під час діяльності і формування почуття впевненості в успіху при взаємодії з високотривожними дітьми.


18. Дітям з низьким рівнем агресивності давати завдання, що передбачають виявлення ініціативи та самостійності. Також їм дуже потрібні заохочення та доброзичлива увага, щоб зміцнювалась впевненість у своїх силах.


19. Могутнім засобом корекції емоційного стану є спілкування з природою, що заспокоюють, урівноважують душевний стан дитини. Добре, якщо ця діяльність супроводжується слуханням музики, співом;

20. Позитивні результати дає проведення аутотренінгу. За допомогою слова можна цілеспрямовано впливати на психіку дитини, викликати бадьорий, життєрадісний настрій, знижувати агресивність, знімати збудження, тривожність, посилювати функції внутрішніх органів, мобілізувати резерви організму, допомагати долати страх, нерішучість, зневіру у себе.


Особистісно зорієнтований підхід у навчанні грунтується на сприйнятті індивідуальності, самоцінності дитини як носія суб'єктивного досвіду, який складається у неї з перших днів життя. Студент має право на особистісний шлях розвитку та вибір засобів навчальної діяльності в межах її завдань.


*Викладач, ставлячись до студента як до особистості, з використанням свого психолого - педагогічного досвіду, дає йому змогу саморозвиватися й самореалізовуватися, враховує його можливості, особливості, здібності. Взаємодія між вчителем та учнем має будуватися на основі єдності позицій, бажань, а не вимушеного спілкування.

* Найголовніше завдання вчителя: максимально активізувати внутрішні ресурси своїх вихованців, щоб вони самі могли успішно впоратися з різноманітними навчальними, а в подальшому - виробничими проблемами. Дітей слід навчити на оптимальному рівні виявляти свій інтелектуально - вольовий і моральний потенціал.

* Особистість педагога - лише передумова виховання дитини. Трансляція його позитивних якостей відбувається лише тоді, коли він, встановлюючи зв’язки з дітьми, створює й збагачує їхній досвід емоційних переживань.

* Якщо вчитель ставитиметься до учня без справжнього інтересу і поваги, у того не буде жодних підстав сприймати себе як особистість.

* Щоб зрозуміти студента, його думки, почуття, вчинки, треба брати емоційну участь у стосунках з ним, навчитися відчувати до нього постійний інтерес. Позиція безпристрасного арбітра згубна для справи.

* Якщо виник конфлікт зі студентом, не шукайте способів будь-що утвердити свою правоту. Спробуйте знайти взаємоприйнятні шляхи його розв’язання.


Посібник_Безпечний-простір_робота-з-вчителями-по-розвитку-стресостійкості-у-дітей_2017.pdf

Чути себе: як боротись з професійним вигоранням викладачам?!

У всьому винна перевтома....

Вигорання – це реакція людини на хронічну втому. Вона починає негативно ставитись до роботи та предмету своєї професійної діяльності, у неї знижується самооцінка.Це захисний механізм організму, який часто не усвідомлюється. Він виникає, коли у нас на роботі стреси, і ми не можемо з ними впоратись. Ми не відпочиваємо, накопичуємо негатив і щоб якось з ним впоратись, людина перестає відчувати.

Професійне вигорання – це тема всіх, хто працює в соціальній сфері: вчителів, психологів, медиків. Симптоми в них одні, але проявлятись можуть по-різному. У вчителів це черствість, загнаність у певні рамки. Це проявляється в тому, що вчитель не змінює програму, яку вичитує з року на рік, бо в нього пропадають внутрішня творчість, бажання розвиватись, бути ширшим, давати більше дітям. У нього постійна втома на фізичному та емоційному рівнях. Вчитель перестає горіти своїм предметом. Він у ньому не зацікавлений, тому не зацікавлені і діти. Він приходить додому і відчуває, що хоче лягти на диван і більше нічого не робити.

Стадії вигорання

Перша стадія. Напруга

Це адаптація до професійних вимог, коли вчителю дають певну зону відповідальності, але його навичок недостатньо. Є два варіанти: він або розширює свої навички (позитивна внутрішня мотивація), або каже, що не зможе. У другому випадку це – перший дзвіночок, що він прямує не в тому напрямку. На цій стадії в людини може коливатися самооцінка – від варіанту “я нічого не вмію” до “я все можу”. Але частіше проявляється “я нічого не вмію”. Можуть бути проекції про те, що інші думають, що ви не професіонал. Інші можуть так і не думати, але є внутрішня позиція. Часто в таких випадках вчителі не хвалять дітей: я себе не можу похвалити, тому й інших. Можуть з’явитися відчуття загнаності в клітку, тривожність, апатія або легка депресія.

Друга стадія. Резистенція

Вчитель відчуває сильний стрес. Це ситуації, які він не може конструктивно подолати. Наприклад, за два тижні треба зробити річний план, а він ніяк не встигає. І його постійно запитують: “Ну, що, вже зробили?”. Це за два тижні виснажує вчителя більше, ніж він виснажився би за рік. Тоді з’являються неадекватне реагування на певні події в житті (наприклад, безпричинна агресивність), емоційно-моральна дезорієнтація (можуть з’являтись любимчики, а до інших дітей – упереджене ставлення), знехтування професійними обов’язками. Часто знижується рівень емоцій, тобто вчитель не емпатує.

Третя стадія. Виснаження

До ознак двох інших стадій додаються психо-фізіологічні реакції. Вчитель починає часто хворіти, у нього щось болить. Це психосоматика, коли хвороба є виправданням, чого я на ту роботу не можу йти. Плюс – коли людина не дозволяє собі паузи, це робить за неї організм.

 Та є психологічні та педагогічні методики, які діагностують емоційне вигорання. 

!Наприклад, можна пройти тест на визначення емоційного вигорання!

Як боротися з вигоранням?

Розслаблення

Дозвольте собі вільний час, протягом якого відволічіться,відкрийте для себе "світ нових захоплень"  займайміться спортом. Це ж не тільки емоційне, але й тілесне. Вчитель коли напружується, у нього кам’яніють плечі, болять шия, ноги. Треба робити собі масажі на руках, ногах. Можна слухати музику, тому що вона вирівнює емоції і дає заряд бадьорості, гуляти вечорами. Але вчителі мені кажуть: “У нас домашні завдання, контрольні, коли то відпочивати?”. Та треба знаходити час і для себе.

Не забувати про “хочу”

Треба пам’ятати, що емоційне вигорання з’являється, бо люди забувають про власні потреби. Про те, що їм потрібно не тільки їсти, пити і працювати, а є якісь задоволення від життя. Можна намалювати схему ваших справ, розділивши їх на “треба” і “хочу”. Коли в колонці “треба” багато всього, а в “хочу” – мало, то тут буде емоційне вигорання. Коли в нас ці категорії розділяються десь 50 на 50, нічого не буде. У вас у житті буде баланс. А емоційне вигорання відбувається, коли баланс порушений.

Піти у відпустку

Я уявляю емоційну сферу людини у вигляді глечика. Вигорання – це коли її позитивні емоції зменшуються, їх лишається зовсім трішки на дні. І коли вона йде у відпустку, то має цей глечик наповнити.

Спробувати отримувати задоволення від роботи

Є дуже особливі люди, які себе налаштовують, що їм хочеться те, що треба робити.  Якщо вам щось кардинально не подобається у викладанні предмету, то треба або говорити з керівництвом, або домовлятися з колегами, або спробувати зробити предмет таким, як ви хочете. Тобто змінювався формат роботи. Класичні уроки вже не діють. Тому можна шукати способи зробити уроки цікавішими як для дітей, так і для вас.

Чути себе

Ви відчуваєте дзвоник, коли щось не так, але від вас залежить, будете ви з цим щось робити чи далі йтимете стежкою, коли все погано. Треба чути себе. Коли потрібно вирости професійно, від вас залежить, чи сприймете ви це як можливість, чи опустите руки. І від вас залежить, чи дозволите ви собі розслабитись, відчуваючи втому.

Методика “Моє професійне дерево”

Треба взяти аркуш: на одному боці написати “За що я можу сказати “спасибі” своїй роботі”, а на іншому – “За що моя робота може сказати “спасибі” мені”. До кожного треба написати щонайменше 20 тверджень. Якщо вийде, то емоційного вигорання нема.

Перша сторона аркуша показує відношення людини до роботи, від чого вона отримує задоволення, а друга – наскільки вона може похвалити себе за свою роботу. За що, вона думає, її цінять та за що вона ціните себе. Це дає емоційний ресурс.

Якщо у вас виходить від 5 до 8 пунктів, а потім – “мені більше нема, про що писати”, це не просто дзвіночок, це вже набат. Якщо до 15 пунктів “дякую роботі” і 3, коли робота може сказати “спасибі” вам, то це знак того, що ви себе не цінуєте в роботі. І тут треба шукати моменти, чому ви важливі для своєї роботи.

В будь- якому разі, потрібно пам'ятати : "Життя одне - радіти вартоо кожну хвилину та насолоджуватися повнотою його незвіданості"!

Бережіть себе та своє ментальне здоров'я!!!