Психологічна підготовка до незалежного оцінювання та іспитів.

Психологічний супровід випускників під час ЗНО та іспитів передбачає перш за все профілактику стресів та психологічну підготовку до процедури тестування. Підлітків варто навчати долати напруження, організувати повторення матеріалу.

Підготовка до ЗНО та ДПА в умовах карантину

Випускники 9, 11 класів!

Пропонуємо Вашій увазі загальні та актуальні під час карантину рекомендації для максимально успішного складання тестів ЗНО, ДПА. Для того, щоб Ви могли впевнено впоратися з тестовими завданнями, почніть готуватися заздалегідь. А як не розгубитися під час тестування, Вам підкаже цей матеріал.

Рекомендації щодо відновлення

психічної рівноваги:

Подивись на ситуацію по-іншому!

У нашому житті багато залежить від психологічного налаштування та погляду на ситуацію. Подивіться на карантин та перенесення термінів ЗНО та ДПА не як на обмеження, а як на додаткову можливість закріпити власні знання, опанувати себе та вдосконалити отримані навички.

Плануй!

Витрать один день, щоб спланувати свій режим дня та розклад підготовки до ЗНО або ДПА. Пам`ятай, що обов`язково має бути час і на підготовку, і на відпочинок.

Підготуй місце для занять, прибери зайві речі, зручно розташуй підручники та посібники. У інтер`єр кімнати додай жовтий та фіолетовий кольори, щоб підвищіти інтелектуальну активність. Для цього вистачить малюнка чи естампа в зазначених тонах.

Дбай про свій психологічний стан та шукай ресурси, що наповнюють позитивними емоціями!

Хвилюватися, мати сумніви, нервувати – це природня реакція організму на стресову ситуацію, але застрягання на негативних емоціях може завдавати шкоди організму й зменшувати продуктивність підготовки.

У ситуації гострого стресу (при панічній атаці):

1. Зроби кілька глибоких вдохів. Цим ти зменшиш почуття нервозності й хвилювання, що першими виникають у стресовій ситуації.

2. Потягнись, щоб зменшити м`язовий тиск, бо більшість з нас реагує на стрес м`язовим напруженням.

3. Розправ плечі, розслаб грудні м`язи, щоб було легше дихати. Повтори всю послідовність ще 4 рази.

4. Повністю розслабся.

5. Відволікайся. Вийди в коридор, роздивись малюнки, помий руки, відчуй, що напруга поступово зменшується.

6. Використовуй такі техніки, як діафрагмальне дихання, візуалізація, рахування.

7. Наповнюй свій день діяльністю, що відновлює ресурси: фізичні вправи, малювання, вишивання, моделювання, дозований перегляд фільмів та слухання музики, контактування з домашніми тваринами.

Загальні методичні рекомендації «Як успішно пройти ЗНО?»

Тренуйся!

Перед офіційним тестуванням варто виконувати якнайбільше опублікованих тестів – просто заради тренування. Не можна навчитися добре розв'язувати тести, не виконуючи їх, підмінюючи цю практику іншими видами контролю й самоконтролю. Таке тренування дасть змогу не тільки краще ознайомитися з типовими конструкціями тестових завдань, а й збагатить іншим досвідом –самоспостереження й оптимального розподілу часу впродовж тестування.

Поспішай!

Тренуйтеся зі секундоміром у руках. Порівнюйте час, потрібний для виконання тестів. Обмежуйте його. Без таких обмежень, що змушують працювати в максимально швидкому темпі, без імітації змагальної ситуації неможливо змоделювати той стрес (напругу), причиною якої є будь-яке тестування.

Випробовуй!

Під час тренування застосовуйте правильну тактику, тобто дотримуйтеся всіх рекомендацій, як правильно вирішувати окреме завдання чи тест загалом. Наприклад, не слід двічі перечитувати малозрозумілу інструкцію, а треба відразу ж ознайомитися з варіантами відповідей. Тоді зміст відповідей прояснить Вам, що ж саме є необхідним у інструкції до даного завдання. Це конкретний приклад тактики, яку треба випробовувати. Її можна освоїти й ефективно застосовувати, тільки активно тренуючись розв'язувати тести.

Пропускай!

Треба навчатися пропускати важкі чи незрозумілі завдання. Пам'ятайте: у тесті завжди знайдуться такі завдання, з якими Ви обов'язково впораєтеся. Просто нерозумно не набрати балів тільки тому, що Ви не добралися до «своїх» завдань, а застрягли на тих, навчальний матеріал яких Вам не відомий. Звичайно, така тактика не завжди може бути успішною. Якщо тест побудований за принципом «сходів» і починається з легких запитань, то не варто пропускати всі перші завдання.

Угадуй!

Якщо Ви впевнені у виборі, але інтуїтивно можете віддати перевагу якійсь відповіді перед іншими, то інтуїції варто довіряти! Така довіра, як правило, допомагає набрати більше балів.

Відкидай!

Багато завдань можна швидше вирішити, якщо не шукати відразу правильної відповіді, а послідовно відкидати ті, які точно не підходять. Метод відкидання дозволяє концентрувати увагу всього на одній-двох ознаках (і це легше), а не відразу на п'ятьох-сімох (що набагато складніше).

Скорочуй вибір!

Якщо декілька відповідей (1-2) із чотирьох чи п'яти варіантів здаються Вам зовсім не відповідними, а інші підходять із однаковою ймовірністю, то в такому разі правильніше буде не пропускати цього завдання, а намагатися обрати відповідь із інших просто навмання. Застосовуючи таку тактику, Ви отримаєте більше балів. Це – теорія ймовірності. Адже «негативне знання» (про те, яка відповідь свідомо не годиться) – це теж знання, і нерозумно відмовлятися від його використання.

Думай тільки про поточне завдання!

Коли Ви бачите завдання (питання), то забувайте все, що було в попередньому: як правило, завдання в тестах не пов'язані одне з одним. Тому знання, які Ви застосували в одному (вже розв'язаному Вами), як правило, не допомагають, а тільки заважають сконцентруватись і правильно розв'язати інше завдання. Ця установка дає Вам та іншим безцінний психологічний ефект – забудьте про невдачу в минулому завданні (якщо воно виявилося Вам не по зубах). Думайте тільки про те, що кожне нове завдання – це шанс набрати бали.

Читай завдання до кінця!

Саме непрочитання завдання до кінця може стати причиною того, що Ви зрозумієте умову завдання за «першими словами», а кінцівку добудуєте у власній уяві. Це найпростіший спосіб зробити прикрі помилки в найлегших питаннях.

Не засмучуйся!

У будь-якому професійно підготовленому тесті чимало завдань, із якими Ви просто не зможете впоратися (так заплановано). Навіть більше, усі 100 % завдань зможуть виконати лише одиниці з сотень тисяч! Тому немає жодного сенсу розхлюпувати емоційну енергію на передчасне розчарування. Навіть якщо Вам видаватиметься, що Ви допустили занадто багато помилок і просто завалили тест, то пам'ятайте: дуже часто таке відчуття є помилковим. Адже після порівняння Ваших результатів із результатами інших учасників може з'ясуватися, що інші допустили ще більше помилок. У підсумку Ви одержите якщо не найвищий тестовий бал, то цілком пристойний. Ця установка особливо потрібна «круглим відмінникам», які звикли при звичайних методах контролю домагатися максимального результату (завжди дванадцятки). Якщо Ви хочете стати класним «тестовим бійцем», навчайтеся не тільки наносити удари, а й «тримати» їх (якщо висловлюватися термінами боксу). Треба категорично відмовитися від комплексу відмінника, який не звик непохитно переносити окремі локальні невдачі.

Заплануй два кола!

Сплануйте середній час на кожне завдання таким чином, щоб за дві третини (максимум три чверті) відведеного часу пройти всі завдання «за першим колом». Тоді Ви встигнете набрати максимум балів на легких для Вас («своїх») завданнях, а потім зможете подумати й дібрати щось на важких, які Вам спочатку довелося пропустити.

І найголовніше з найголовнішого!

Візьміть із собою необхідні документи для входу в пункт тестування:

• сертифікат ЗНО;

• документ, за яким Ви реєструвалися (паспорт або свідоцтво про народження);

• запрошення-перепустку.

Сплануйте і передбачте час на добирання до пункту тестування. Зважайте на корки та ремонт доріг. Виїжджайте завчасно. Будьте готові до різної температури повітря у Вашій аудиторії. Візьміть пляшечку води. Не забудьте дві щасливі ручки чорного кольору. Пам'ятайте, що більшість людей, які Вас оточує, і, зокрема, ми бажаємо Вам успіхів!

Торгівля людьми

18 жовтня 2007 року за ініціативи Європейського Парламенту започаткований день боротьби з торгівлею людьми як день консолідації діяльності з підвищення рівня обізнаності щодо феномену торгівлі людьми, особливо - жінками та дітьми, небайдужості громадськості до цього явища та візуалізації проблеми на глобальному рівні.

ПРОТИДІЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ. Про це варто знати!

Серед найголовніших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв – «біле рабство», «торгівля людьми», «контрабанда людьми». За оцінками експертів щорічно 1-2 млн. людей стають «живим товаром». Наприкінці ХХ сторіччя з його проявами зіткнулась і Україна.

Складна економічна ситуація в Україні, високий рівень безробіття, недосконалість законодавства та правова необізнаність громадян є основними умовами, що сприяють цьому явищу. Прагнучи кращої долі, люди їдуть за кордон шукати добру роботу. Спритні ділки щороку використовують сотні таких шукачів.

Наша держава – це країна, з якої, як правило, здійснюється експорт жінок на світові ринки інтимного бізнесу – в Туреччину, Італію, Польщу, Іспанію, Німеччину, країни колишньої Югославії, Угорщину, Чехію, Грецію, Російську Федерацію, Об’єднані Арабські Емірати, Ізраїль, Сполучені Штати Америки та інші країни. В міжнародній системі Україна визначена як країна - постачальниця жінок. Саме громадянки України зараз складають значну частину живого «товару» на відкритих і таємних ринках Європи та Азії. Ряд експертів одностайно висловлюються про те, що торгівля людьми є однією з галузей кримінального бізнесу, що розвивається найбільш стрімкими темпами в світі; у цій індустрії домінують добре організовані кримінальні синдикати; одержані прибутки йдуть на фінансування інших різновидів злочинної діяльності, в тому числі торгівлі наркотиками та зброєю.

На сьогодні проблема боротьби з торгівлею людьми (особливо жінками) стала надзвичайно актуальною для нашої держави. Україна, як і більшість країн Центрально-Східної Європи, вже має досить тривалий сумний досвід втрати значної кількості жінок і дівчат, вивезених з її території за кордон, де вони стають жертвами різноманітних методів та форм експлуатації, найпоширенішою з яких є примушення до заняття проституцією.

Негативний вплив від торгівлі людьми полягає ще й у поширенні венеричних захворювань, СНІДу, формуванні моральної деградації та відчуженості особистості, втрати родинних зв’язків, зруйнуванні суспільної моралі, небезпечному «звиканні» громадської свідомості до негативного явища, поширенні депресивних синдромів та суіцидальних тенденцій, зростанні агресивності та жорстокості. Торгівля жінками сприяє знищенню генофонду нації, оскільки злочинними угрупованнями втягуються у проституцію лише фізично здорові та найпривабливіші дівчата.

Принаймні тридцять громадських організацій по всій Україні допомагають постраждалим від торгівлі людьми, надаючи медичну, психологічну та юридичну допомогу. В громадських організаціях працюють справді небайдужі люди, жертвам забезпечується конфіденційність і безоплатність послуг.

З 2002, за підтримки МОМ, було засновано Медичний Реабілітаційний Центр, а також 5 притулків для постраждалих від торгівлі людьми у регіонах. 91% потерпілих після проходження курсу реінтеграції були працевлаштовані або повернулись до навчання, і лише 2% виїхали за кордон з різних причин.

Пам'ятка "Насильство в сім'ї"

Наслідки насильства в сім'ї - це стреси і велика кількість психологічних проблем, в тому числі психічні розлади, психосоматичні захворювання, аж до наркоманії і суїциду, зруйновані сім'ї і покалічені долі. І дуже часто такі злочини залишаються безкарними.

Якщо Ви або Ваші близькі страждають від домашнього насильства, не потрібно це терпіти й приховувати. Краще раз і назавжди припинити знущання, ніж соромитися зізнатися в цьому, прирікаючи себе і своїх дітей на довгі страждання. Сучасне розвинуте суспільство не сприймає насильства, а рішення проблеми заподіянням фізичного болю повинне раз і назавжди зникнути зі «списку можливих варіантів».

Якщо необхідно терміново припинити насильство, слід телефонувати за номером 102.

Пам’ятка учням

1. Пам’ятайте, що насильство над вами, здійснене вашими батьками, не є нормою життя. Насилля – неприпустима річ у стосунках людей.

2. У сім’ї ви маєте право на те, щоб до вас ставилися з повагою, не ображали.

3. Пам’ятайте необхідні правила безпеки: зокрема, не варто тут же кидатися на допомогу, коли тато б’є маму, особливо, коли він - з небезпечними предметами в руках; ваше завдання – якомога швидше сховатися, залишити домівку взагалі – на допомогу покличте дорослих, які краще знають, як діяти за таких обставин.

4. Ви маєте право на захист, якщо навіть найрідніші люди принижують вашу гідність.

5. Поділіться своїми проблемами з учителем, класним керівником, психологом, зверніться до міліції.

6. Не вірте у погрози з боку кривдників.

7. Ви маєте право висловлювати і відстоювати свою думку. Чітко і однозначно висловлюйте осуд щодо насильницької поведінки взагалі.

8. Знайте, коли вас постійно контролюють, принижують, примушують до чогось, використовують в спілкуванні з вами лайливі слова, – це насильство.

9. Не вважайте, що ви заслужили на таке ставлення з боку дорослих. Ніхто, в тому числі ваші батьки, рідні, не має права принижувати вас, поводитися жорстоко стосовно дитини – це карається законом. В Сімейному кодексі (ст.. 150, ч. 7) написано: «Забороняються фізичні покарання дітей батьками. Та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина може податі до суду, до громадських організацій, якщо виховання не належне».

10. Навчіться розрізняти поняття «добро» і «зло». Все, що принижує людську гідність, – є зло, все, що звеличує гідність людини, – добро.

Поради, які можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.

1. Передусім варто пам'ятати народну мудрість: "Хто сам себе береже, того й лихо оминає". Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще "легкими") проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей - уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.

2. Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до відділу поліції або на номер "102" і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників поліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.

3. Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

4. Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

5. Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).

6. Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обміркуйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів, соціальних служб чи громадських організацій, послуги яких є безкоштовними.

7. Подумайте, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

8. Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організацій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї.

Насилля - це сміття, яке треба виносити з дому!!!

Насильство в сім'ї - це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю". Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти.

Розрізняють чотири види домашнього насильства:

• фізичне;

• психологічне;

• економічне;

• сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї - це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї - це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї - це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї - це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

Психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; намагання справити враження людини, що живе в злиднях; демонстрація страху перед появою батьків; страх фізичного контакту, острах іти додому; депресія, спроби самогубства; уживання алкоголю або наркотиків; психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії); нав’язливі страхи (фобії); насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот; почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання "привілеїв" дорослих:

поводження з дітьми як із рабами чи слугами; покарання, поводження як із підлеглими; поводження як із своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

2) залякування:

використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот; погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо; погрози розлюбити дитину; загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею; приниження; використання скарг для тиску на дитину; використання дітей у якості довірених осіб; крики; непослідовність; присоромлення дитини;використання дітей у конфліктах між батьками; "торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини.

Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток.

Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство - це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля - зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожують, його вчинити, співробітники органів внутрішніх справ можуть вжити таких заходів:

- винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

- взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;

- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

- чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

- розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

- відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів поліції чи кримінальній поліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

ЯКУ ПРОФЕСІЮ ОБРАТИ?

Кардинально важливою та значущою в сьогоденні є проблема оптимального визначення учнівською молоддю свого професійного майбутнього.

Саме з цією метою, протягом березня 2019 року, серед учнів 9 та 11 класу було проведено он-лайн діагностування на новій платформі «Моя професія: консультаційна мережа» яку презентувала служба зайнятості.

Програма тестування основана на діагностиці й зіставленні трьох основних факторів успішного професійного навчання й самореалізації:

· професійна мотивація визначає глибинні професійні інтереси й цінності

· структура інтелекту – рівень розвитку інтелекту (ІQ), специфіку структури здібностей,

· психологічні схильності – схильність до певних видів професійної діяльності.

Проходження усіх тестів гарантує високу результативність діагностики та максимально приближений професійний вибір для людини, яка проходить тестування.

За результатами повного тестування учням були запропоновані не приблизні напрями професійної самореалізації, а конкретні професії відповідно особистісних інтересів та схильностей, із зазначенням відсотка відповідності.

Учні мали можливість проаналізувати отримані результати, як самостійно, так і з батьками або звернутися за консультацією до соціального педагога чи фахівців центру зайнятості.

Кордони особистості

Про кордони особистості кажуть досить часто, ще частійше мова йде про вміння відстоювати власні кордони й не порушувати кордони інших.

Що ж таке кордони особистості?

Кордони особистості – це межа, яка відокремлює одну людину від іншої, незрима межа, яку створює людина, намагаючись позначити різницю між власним внутрішнім світом і світом іншої людини. Особисті кордони потрібні для збереження цілісності особистості, вони є межею дозволеності у взаємодії з іншими людьми.

Більша частина проблем, у відносинах, на думку психолога Світлани Остапцової, виникає саме тому, що ми не можемо зрозуміти, де знаходяться ті самі кордони. Тобто, де закінчуємося ми самі і починається інша людина. Ці кордони умовні, вони не визначаються тілесністю. Їх неможливо визначити фізично, тому що особистість людини є більш широка, багатогранна у своїх проявах. Їх не можна побачити, але можна відчути.

Через власні кордони ми краще відчуваємо і розуміємо себе, що впливає на самооцінку. Ми розуміємо свої можливості. Це також є критерієм, згідно якому ми відрізняємо своє і не своє – почуття, бажання, думки.

Тож, спробуємо розібратись, що входить у власні кордони особистості і якими вони бувають:

Фізичні кордони

Це, насамперед діапазон фізичного простору, який ми надаємо собі, а також наша дистанція відносно іншої людини при спілкуванні. Фізичні кордони можуть бути гнучкими в залежності від того, хто знаходиться поряд із нами. З людьми, яким ми довіряємо більше, кордони, зазвичай, стають менш жорсткими. Також фізична дистанція може відчуватись нерівномірно з різних боків. Наприклад, зі спини, зазвичай людина може сприймати іншу людину на більш близькій відстані і не відчувати при цьому порушення фізичних кордонів. Саме через це у великому натовпі людей ми намагаємось уникати контакту очима з іншою людиною і знаходячись у незручному просторі, де фізично не вистачає місця, намагаємось повернутись спиною. Тим самим ми захищаємо власні фізичні кордони у несприятливих умовах, до яких потрапляємо, наприклад, у транспорті в час-пік.

Територіальні кордони

Це безпосередньо фізичний простір, який оточує нас. Це може бути власна кімната, особистий куточок, майстерня, робочий стіл, або навіть шухляда в меблях, якщо не має можливості розширити територіальні кордони. Але це територія, яку ви використовуєте, облаштована за вашим бажанням і та, в яку не можуть втручатись інші без вашого дозволу.

Саме тому, що існують територіальні кордони, нам не подобається, коли беруть наші речі, або перекладають щось на нашому робочому місці, або з добрими намірами хтось з рідних допомагає нам «навести лад у речах».

Часові кордони

Це про те, як ми розпоряджаємось власним часом. Чи дозволяємо іншим людям займати наш час, коли не хочемо цього, або нам це незручно. Чи багато часу приділяємо обов’язковим справам і зустрічам і недостатньо спілкуємось із тими, з ким прагнемо. До часових кордонів також відноситься те, яким чином ми організуємо свій час: чи постійно поспішаємо, чи робимо все спокійно і розмірено, чи ми зазвичай проявляємо спонтанність, чи обираємо планувати.

Особистісні кордони

Ці кордони містять в собі наші особисті вподобання, наш характер, цінності та принципи, особисті якості, інтереси та хобі, мрії, бажання та потреби, почуття, переживання, звички, цілі і прагнення.

Все це складає основу нашої особистості, робить нас тими, ким ми є. Ми не зобов’язані виправдовуватись за те, що складає кордони нашої особистості, але важливо пам’ятати, що інша людина також має кордони, які ми не можемо порушувати

Соціальні кордони

Певно, що в різних ситуаціях ми поводимось по-різному. Це залежить від зовнішніх обставин, людей, які нас оточують, нашого внутрішнього стану. В соціальні кордони входить і рівень довіри до оточення, і ті правила та норми, які важливі для нас, і теми, на які ми готові і не готові розмовляти з тими чи іншими людьми в момент спілкування.

Соціальні взаємодії з людьми, які нам неприємні, або цінності і норми яких різко резонують з нашими власними порушують наші соціальні кордони.

Для того, щоб відстоювати власні кордони, треба для початку навчитись помічати їх порушення. Я точно знаю, що за всіма п’ятьма пунктами ваші кордони хоч раз, але порушувались. Інше питання – чи чутливі ви до цього, чи вже звикли і вмовили себе змиритись?

Навчіться помічати у повсякденному житті ті моменти, коли хтось порушує ваш особистий простір, як ви реагуєте на це, що робите у відповідь. А також, будьте уважні до інших і слідкуйте, як саме ви обходитесь з особистими кордонами інших. В цьому також є багато інформації про ваш спосіб взаємодіяти.

Директор Новосибірського Монтессорі Центру Боброва Наталія Борисівна розповідає про наступний експеримент

Цікавий експеримент

Американськими вченими був проведений унікальний експеримент. На добре обладнаний дитячий майданчик запросили дітей віком 3-х – 4-х років і дали їм можливість грати так, як їм захочеться.

Спочатку діти пересувалися по всьому майданчику, але через деякий час стали збиратися в центрі майданчика в групки, які ставали все більш численними. До кінця першої години всі діти сконцентрувалися в центрі майданчика.

На наступний день ці ж діти грали на цьому ж майданчику близько 2-х годин, але весь цей час діти або маленькі їх групки грались окремо, були рівномірно розподілені по всьому майданчику.

У першому і в другому випадках все було однаковим, крім одного: в першому випадку майданчик не був обгороджений, у другому – навколо майданчика спорудили парканчик, тобто візуально позначили межі майданчика.

Цей приклад яскраво демонструє те, що у дітей є потреба у виставленні кордонів, меж, правил. Вони інтуїтивно розуміють, що позначені межі означають безпеку. Насправді межа – це ще й основа людських стосунків. І ступінь відповідальності за виконання зобов’язань, за прийняття рішень, за доведення до кінця початої справи, за своє життя, врешті решт.