Зброя для дитини зі здоровою психікою - не спосіб вбивати, на знак героїв.

 Тати та мами зараз частіше ламають голову не над тим, як говорити з дитиною "про ЦЕ", а як говорити про війну.

 Психотерапевти Роксана Ящук та Олена Ляшенко радять відповідати на всі запитання. Але важливо не сказати зайвого! Так що не варто репетирувати, як говорити - краще вивчити назубок, чого дитині не можна чути, в якому настрої ви не були б.

1. "Ти ще малий про таке думати. Не твого розуму справа"

 Заборони лише посилюють відчуття тривоги та невизначеності.

2. "Тата можуть убити на війні. Твій тато там, де небезпечно"

 Хоч би як ви самі хвилювалися, дитина повинна відчувати впевненість, що для її сім'ї все завершиться благополучно. Інакше в нього зникне відчуття безпеки світу, а у віці до 10 років такі переживання болючі і закладають на майбутнє такі риси характеру, як недовіра до оточуючих, песимізм.

3.  "Виростеш - теж воюватимеш"

 Хоч би яких політичних поглядів ви дотримувалися, дитину треба готувати до мирного життя, а не до битв. Це питання навіть не моралі, а душевного здоров'я. "Захищати людей у ​​майбутньому" - формулювання, яке допомагає дитині рости сильним та сміливим. "Воювати, мстити" і т. д. - плани, які руйнівно діють на незміцнілу психіку.

4. "Ми повинні боротися, щоб перемогти всіх ворогів"

 Війну не можна представляти дитині у спосіб вирішення конфлікту. Не варто будувати фрази так, щоб дитина думала, що її близькі підтримують війну або вітали її початок.

5. "Тебе я ніколи не пущу на війну!"

 Протилежна помилка: дитина, яка заявляє, що піде боротися, як тато, або всіх звільнить "від поганих", не повинна стикатися із засудженням, глузуванням, заборонами. Інакше він, особливо хлопчик, переживатиме, що "стане дезертиром, боягузом, бо мама надто боїться за нього". Найкраще підтримати його намір стати захисником. А потім пояснити, що до такої ролі треба готуватися: наприклад, робити зарядку та бігати, щоб стати сильнішим. Рятувати, але поки що пташенят, кошенят, щенят, а не людей. Важливо також наголосити, що воєнні дії скоро закінчаться, але він може застосовувати свої вміння у мирному житті.

6. "Наш ворог - така країна, люди такої національності"

 Не можна прищеплювати страх, підозрілість чи ненависть до цілої країни, народу. Знову ж таки, крім моральної сторони питання, це може викликати розщеплення у свідомості у дитини, яка має друзів різних національностей, родичів, улюблених акторів або музикантів.

7. "Ти злякався вибуху, побаченого по телевізору? А солдати не бояться, трусишко"

 Соромитись за прояв тривоги не можна. Так ви не допоможете позбутися дитині страху, а лише заженіть переживання вглиб, привчивши і в майбутньому секретничати. Страхи, які малюк намагається самотужки придушити, можуть обернутися фізичними нездужаннями, такими як нервові тики, заїкуватість, енурез, розлади сну та апетиту.

8. "Люди сварилися, билися, ось як ти з однокласниками, а потім почали вбивати один одного. Ось що буває, якщо не вмієш миритись"

 Добрі виховні наміри у цьому разі недоречні. Для дитини небезпечно думати, що звичайні бійки можуть перерости у вбивства. Або малюк почне уникати будь-яких з'ясування стосунків, щоб не стати жертвою, через що інші діти можуть вважати його слабаком або робити "цапом-відбувайлом". Або дитина стане боятися сама себе, спалахів гніву - і такі переживання в дорослі роки чреваті депресіями, схильністю до зайвої самокритики.

9. "Викинь свій пістолет. Зараз я розповім тобі, що таке справжнє поранення..."

 У жодному разі не можна описувати поранення, наслідки застосування зброї. Останніми місяцями психологи все частіше займаються дітьми, яким батьки самі живописали жахи битв. Наприклад, одна мама втомилася від того, що сини днями грали у війну, вигукуючи підслухані десь слова "колоради", "бандерівці", яких ніколи не вживали в будинку. Коли хлопці вкотре вибігли з криками "Ти вбита!" - Вона вирішила серйозно поговорити. Мовляв, коли поріжеш палець – боляче, а рани – це величезні криваві дірки по всьому тілу, від яких довго доводиться мучитися. Результатом розмови був нервовий зрив одного з дітей, після чого його довго довелося лікувати.

КОМПЕТЕНТНО

Дитина – за природою оптиміст

Психотерапевт Офра Аялон.

Умовчати про страшні події набагато небезпечніше, ніж відверто поговорити, вважає психотерапевт Офра Аялон.

 Психотерапевт Офра Аялон - один із найвідоміших у світі фахівців із роботи з дітьми, які зіткнулися з військовими подіями. Вона працювала у Югославії, Ізраїлі, країнах Південно-Східної та Центральної Азії. Іноді психотерапевт приїжджає до колег до Києва.

 - Не варто боятися травмувати дитину однією згадкою про битви, - стверджує Офра Аялон.

Джерело інформації: https://imzo.gov.ua/psyholohichnyj-suprovid-ta-sotsialno-pedahohichna-robota/materialy-dlia-vykorystannia-v-roboti-pid-chas-voiennykh-diy/

Посилання на документ

❗️Відчуття тривоги, страху і пригнічення під час таких невизначених часів як війна, є невідворотними.

Діти в залежності від віку по різному реагують на стрес та кризову ситуацію. 

🔰• Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та боятися незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків.

Психіатри звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички, спостерігається порушення сну, коли діти вночі скрикують, проявляють страх. Якщо дитина так реагує, то у неї з психікою все гаразд. Дитина об’єктивно реагує на ситуацію, і батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. У маленьких дітей дуже гнучка психіка, яка витісняє елементи страху.

✅Допомога дорослого. Насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт. Тримайте дітей у теплі і безпеці. Тримайте їх подалі від гучного шуму і хаосу. Частіше обіймайте і притискайте їх до себе. По можливості дотримуйтесь графіку годування і сну. Говоріть спокійним та лагідним голосом.

🔰• Діти 4–6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. 

✅Допомога дорослого. Діти потребують, насамперед, безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину. Приділяйте дітям більше часу та уваги. Постійно нагадуйте їм, що вони знаходяться в безпеці. Поясніть, що вони не винні у події, що сталася. Намагайтеся не розлучати дітей з тими, хто піклується про них: з братами, сестрами та близькими. По можливості виконуйте звичні процедури і дотримуйтесь режиму. Простими словами, відповідайте на питання про те, що сталося, без страшних подробиць. Дозвольте дітям триматися поруч з дорослими, якщо їм страшно і вони чіпляються за дорослих. Будьте терплячими з дітьми, які повертаються до поведінки, притаманної більш молодшому віку, наприклад, смокчуть палець або мочаться в ліжко. По можливості створіть умови для ігор і відпочинку. Якщо дорослий поранений, перебуває у вкрай пригніченому стані або за іншої причини не може піклуватися про свою дитину, постарайтеся допомогти йому організувати догляд за дітьми. Тримайте дітей та їх близьких разом і не дозволяйте розлучати їх. Наприклад, якщо дорослого відвезли, щоб надати йому медичну допомогу, спробуйте відправити з ним дітей або докладно запишіть інформацію про те, куди його відправляють, щоб діти змогли зустрітися з ним.

🔰• Діти 7–10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, у яких дитина бачить себе «рятувальником», «зацикленість» на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. 

✅Допомога дорослого. Батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і за можливості забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

🔰• Діти 11–13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. 

✅Допомога дорослого. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. Приділяйте дітям час та увагу. Допоможіть їм займатися звичними справами. Поясніть, що сталося і що відбувається зараз. Дозвольте їм сумувати, не чекайте, що вони виявляться сильнішими. Вислухайте їх міркування і страхи без засуджень і оцінок. Чітко визначте правила поведінки і поясніть, чого чекаєте від них. Запитайте, чого вони побоюються, підтримайте їх, обговоріть, як краще вчинити, щоб залишитися неушкодженим.

Заохочуйте їх прагнення приносити користь оточуючим, і надавайте таку можливість.

Також майте на увазі, що діти часто збираються навколо місця події і можуть стати свідками жахливих подій, навіть якщо вони або їх батьки або піклувальники безпосередньо не постраждали. У хаосі кризи дорослі часто поглинені своїми турботами і не можуть уважно стежити за тим, чим зайняті діти, що вони бачать або чують. Постарайтеся захистити дітей від трагічних дій або розповідей очевидців.

🔰• Діти 14–18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. 

✅ Допомога дорослого. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями.

Джерело інформації: https://imzo.gov.ua/psyholohichnyj-suprovid-ta-sotsialno-pedahohichna-robota/materialy-dlia-vykorystannia-v-roboti-pid-chas-voiennykh-diy/

Посилання на документ

Ваче подолав 5 криз, 3 банкрутства та 1 вигорання. І саме це дозволило йому створити власну систему, за допомогою якої він почав досягати цілей в 3-4 рази швидше та допоміг сотням людей змінити себе.

⠀Тривожність

Часто люди продумують негативні сценарії, навіть коли немає причин турбуватися. У нас все ще мозок печерної людини — тоді виживали тривожні, а не безтурботні. Але постійні негативні думки пожирають колосальну кількість енергії.

⠀Зовнішня гра

Наша особистість — це два «Я». Внутрішнє робить все заради себе, а зовнішнє — те, що від нас очікують інші. Наприклад, людина не хотіла бути юристом, але боялася розчарувати батьків. І тепер робота викликає огиду, бо вона не на своєму місці.

⠀День бабака

У якийсь момент стає ясно, чого очікувати від завтрашнього дня. Це дає відчуття безпеки, тому що нове мозок часто сприймає як небезпеку. Постійне повторення веде до нудьги та провокує «день бабака».

Багатозадачність

Ефективність знижується в середньому в 5 разів, якщо ви одночасно працюєте над декількома завданнями, адже тоді на виконання витрачається більше часу та вашої енергії.

⠀Шкідливі звички

Наш мозок їх дуже любить, тому що вони приносять задоволення. Спочатку їжа та відпочинок були дефіцитом, але сьогодні вже є можливість отримувати їх у будь-який момент.

Пам'ятайте: наша тваринна складова мозку не знає норми, тому звички треба контролювати.

 ЩО РОБИТИ?

·  Шукайте те, що вас заряджає. Це може бути спілкування з менторами, прогулянки, благодійність, тиша, музика, подорожі, котики — що завгодно.

·  Є правило «золотої години». На початку дня у нас найбільше енергії, а ми витрачаємо її на дрібні справи — перевірку пошти тощо. Ми як Ferrari, яке тягнеться в пробці зі швидкістю 10 км/ год. Спробуйте відключити телефон та зайнятися одною найважливішою справою. Дбайте про те, щоб вас не відривали від роботи.

·  Обов'язково займайтеся спортом. Також робіть перерви впродовж робочого дня. Під час відпочинку повністю перемикайтеся на щось інше.

·  Спіть 8 годин та не користуйтеся гаджетами після 21:00. Прокидайтеся у фазі швидкого сну або в один і той же час. І не намагайтеся відіспатися у вихідні, інакше організм раз у раз перебудовується, ніби він постійно потрапляє в різні часові пояси.

·  І пам'ятайте — аби впровадити звичку потрібно приблизно 45 днів. Визначте час та місце для неї. Заручіться підтримкою наставника, регулярно надсилайте йому звіти :)

Залежність від азартних ігор

Епідемія ігроманії охоплює людей різних вікових категорій, все більше затягує в свої сіті підростаюче покоління. Про залежність від азартних ігор можна говорити тоді, коли людина вже не може відмовитись від них, хоч як би просто це не здавалось на перший погляд. Контингент ігроманів включає всі соціальні прошарки суспільства. Серед залежних велика кількість людей з грошовим достатком. Немало і тих, хто ледь кінці з кінцями зводить, просаджуючи останні гроші на ігрових автоматах. Якщо немає грошей, людина може вдатись до криміналу чи винести цінні речі із дому, заклавши їх в ломбард.

Азарт від захоплення грою діє на мозок як наркотична речовина. Гравець постійно хоче відчувати сплески емоцій, ейфорію від перемоги чи почуття відчаю при поразці. Це затягує все глибше, на саме дно, коли гра змушує витрачати велику суму грошей. Варто зупинитись, але важко, а часто − не можливо. Гравця важко відірвати від гри, це викликає у нього агресію. Всі думки та інтереси пов’язані у нього переважно зі грою.

Залежними часто стають люди, які відчувають душевну пустоту і намагаються чимось її заповнити, в даному випадку – іграми. Залежність від азартних ігор має декілька стадій:

1. Людина пристає на гру періодично, мріючи про великий виграш. Це початкова стадія. Легко піддається лікуванню.

2. Якщо гравець грає часто і в основному програє, це викликає відчай. Призводить до депресії та втрати ще більших грошей, які потрібні, щоб виправити ситуацію і покращити фінансовий стан.

3. Ігроманія в кінцевому рахунку викликає відчуття абсолютної безпорадності. Часто супроводжується думками про самогубство. В такому випадку хворому потрібне термінове лікування.

Згубна звичка не повинна займати головне місце в житті. Не треба втікати від реалій життя в такий спосіб.

Залежність від комп’ютера

З розвитком нових технологій та появою різноманітних гаджетів залежність від інтернету набуває все більших масштабів. Інтернет робить життя зручнішим, якщо використовувати його з розумом. Але в більшості випадків людина тільки марно витрачає час, підсівши на соцмережі, віртуальні знайомства чи онлайн-ігри.

Залежність розвивається дуже швидко. Людина занурюється в штучний світ ілюзій, реальність стає для неї не цікавою. Навіть, якщо молодь збирається разом, вони мало спілкуються, бо кожен сидить у своєму гаджеті.

Можна спостерігати такі ознаки комп’ютерної залежності:

• значна кількість часу біля комп’ютера;

• приймання їжі перед монітором;

• відсутність інших захоплень;

• втрата сенсу життя, неадекватність;

• агресивність на заборону грати в комп’ютерні ігри.

Довгий час, проведений за комп’ютером, негативно впливає на фізичний стан. Відчуваються різі в очах, втомленість, головний біль. Довге сидіння призводить до розвинення сколіозу. Якщо з різних причин немає доступу до інтернету, у ігроманів виникає почуття тривоги, страху і відчаю.

Ігроманія у дітей

Якщо дитині важко спілкуватись з однолітками, вона часто занурюється в комп’ютерний світ. Та ігри не приносять користі. Порушується нервовий стан, яскраві кольори та світло монітора пошкоджують зір, погіршується навчання в школі. Жорстокі комп’ютерні ігри негативно впливають на ще не сформовану дитячу психіку. Є дуже багато суїцидальних ігор. Як результат, багато нещасних випадків, що виникли на цьому фоні.

Щоб допомогти дитині позбавитись залежності, потрібно заповнити життя цікавими подіями. Ходити разом по магазинах, до кінотеатру, в кафе. Корисним буде відпочинок на природі. Потрібно обмежити час, проведений за комп’ютером чи смартфоном. Краще замінити його читанням цікавих книг, активною грою з друзями.

Життя різноманітне й цікаве, та, на жаль, сучасні діти його майже не бачать, бо крім комп’ютера їх нічого більше не цікавить.

Якщо не вдається вирішити проблему самостійно, краще скористатись допомогою спеціалізованого центру.

Як позбутись ігроманії самостійно

Першим кроком в боротьбі з будь якою залежністю є усвідомлення проблеми і бажання самого хворого звільнитись від неї. У боротьбі зі шкідливими звичками дуже важливою є сила волі, хобі та цікаві заняття. Головне – знайти інший сенс життя, заповнити той простір, який займали ігри. Важливо не потрапити в другу халепу. Спорт допомагає гарно підвищити емоційний стан і привести тіло в чудову фізичну форму. Подорожі дають незабутні враження. Здоровий сон є кращим відпочинком для мозку чи психіки.

Потрібно поставити ціль і йти до неї. Час дуже швидко плине, тому не варто марнувати життя на непотрібні речі.

Якщо ситуація складна, краще звернутись до фахівців. Спеціалісти нададуть якісні послуги лікування ігроманії.

Порада від психолога: 

Якщо ви помітили за собою або за кимось із своїх близьких залежність від гри, знайдіть у собі відвагу, аби звернутися по допомогу. Ігроманія - це лише проблема, а хвороба, визнана Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Лікування хворих на ігроманію триває від кількох тижнів до кількох років. На першому етапі хворий приймає лікарські препарати – антидепресанти. На другому підключаються психологи, психіатри та психотерапевти. Ігромани, як і алкоголіки, не визнають себе хворими. Тому інколи виводити людей із важкої залежності дуже важко. 

Звертайтеся за допомогою до лікаря - нарколога, або до спеціальних центрів із лікування ігроманії. Подбайте про своє здоров'я або здоров'я близької людини.

В умовах сьогодення актуальною і однією з найпопулярніших стала парадигма використання інформаційно - комунікаційних технологій для підтримки процесу навчання, безпосередньо для підвищення якості навчання на всіх рівнях освітнього процесу. В умовах карантинних заходів, що почалися у 2020 році для багатьох педагогів, батьків і дітей використання таких технологій стало справжнім викликом і виснажливою працею. Однак досі багатьом не довелося усвідомити можливі ризики застосування різноманітних форм і інструментів навчання із використанням інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема ризики розповсюдження та застосування технологій у повсякденному житті та неоднозначний вплив на здоров’я учнів у процесі навчання з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. В таких умовах батькам, вчителям освітніх закладів та суспільству важливо адекватно реагувати на зміни, що тривають, продумавши систему заходів, спрямованих на збереження здоров’я молодого покоління.

Вже стало ясно, що комп’ютери не можуть виконувати функції вчителя, чи підручника та розповсюджувати свій вплив на інші «об’єкти» (йдеться про учнів). Доцільно розглядати використання інформаційно-комунікаційних технологій в процесі навчання з позицій: підвищення ефективності навчального процесу та забезпечення рівних можливостей для здобуття освіти; турботи про здоров’я молодого покоління, які використовують комп’ютери у процесі навчання, в тому числі логістичних (усі процеси пов’язані з транспортуванням, зберіганням та опрацюванням навчального матеріалу); навчальні матеріали у цифровому вигляді не можуть виключати використання традиційних друкованих матеріалів і неоднозначно впливають на здоров’я підростаючого покоління; усвідомлення та накопичення відомостей учнями, батьками та вчителями щодо обізнаності про ризики, пов’язані із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій в процесі навчання та очікуваних результатів використання технологій в навчальних закладах та вдома. Необхідною вимогою є чіткий розподіл навчальних матеріалів, їх універсальність із можливість їх гнучкого використання в навчальному процесі. Наприклад, наявністю інструментів для зміни змісту та сценарію навчальних матеріалів, їх доступність та вільна поширюваність.

Проблемою сьогодення в школі є також неготовність учасників освітнього процесу до раціонального використання сучасних технологій. Усім учасникам освітнього процесу доцільно керуватися в своїй роботі відомим принципом медицини «Primum non nocere» («Не нашкодь»). Йдеться про те, що повсюдному використанню інформаційно-комунікаційних технологій повинні передувати ґрунтовні дослідження щодо можливих наслідків такого використання, в тому числі для здоров’я підростаючого покоління, та пропедевтична підготовка відповідних стратегій та методологій відповідних досліджень.

Безперечно, інформаційно-комунікаційні технології є засобом для інтелектуального розвитку дітей, але їх використання в навчальних закладах потребує ретельної організації праці вчителя та учнів на уроках і чітко спланованого режиму роботи адміністрації школи в цілому [1]. Вчителі по-різному оцінюють науково-дослідні навички молоді та результати впливу інформаційно-комунікаційних технологій на навчання учнів. Близько 77 % опитаних педагогів вважають, що Інтернет та цифрові інструменти пошуку позитивно впливають на дослідницьку роботу студентів. Крім того, 87 % вчителів зазначають, що з використанням інформаційно - комунікаційних технологій формується молоде покоління з короткою концентрацією уваги та 64 % з них переконані, що з використанням інформаційно  - комунікаційних технологій більше відвертається увага молоді, тому вони аж ніяк не допомагають у процесі навчання. В такій ситуації важко переоцінити значення своєчасного і продуманого розвитку пам’яті у дітей. Для різних вікових категорій використовуються різні методики із врахуванням особливостей процесів мислення дитини на кожному етапі. Дитина постійно сприймає нові повідомлення, а доросла людина – певними порціями. Увага дитина «перескакує» від подразника до подразника, а в дорослої людини вона здебільшого контрольована. Медики пов’язують це з різною швидкістю обмінних процесів в організмі дитини та дорослого. Неоднозначним питанням є дослідження щодо використання Інтернету та електронного листування в початковій школі, що можливе лише у віці 10-12 років. На основі даних Всесвітньої організації охорони здоров’я у понад 70% дітей навіть нетривала робота з використанням комп’ютера призводить до сильної втоми, тривожності та зниження концентрації уваги. Тож, набагато доцільніше дітям займатися ліпленням, розвивати пам'ять і т.д. із використанням інформаційно-комунікаційних технологій в контексті встановлення міжпредметних зв’язків різних дисциплін [2].

Варто акцентувати увагу такожі на тому, що тривале перебування у світі віртуальної реальності у підлітковому віці може стати причиною адиктивної поведінки (від англ. аddiction — схильність, згубна звичка), що характеризується прагненням перебувати за комп’ютером якомога довше та є проявом соціальної дезадаптації. Сприяти розвитку залежності можуть дефекти виховання в сім’ї: гіпоопіка, емоційна нестабільність, зайва вимогливість батьків тощо. Симптоми залежності можна умовно розділити на три групи: психічні (почуття радості, ейфорії при контакті з комп’ютером, роздратування або пригнічення без нього, відсутність контролю за часом, емоційна нестійкість і т.д.); соціальні (виникнення проблем у взаєминах з оточуючими, економічні проблеми, пов’язані з витратами грошей, нехтування особистою гігієною); духовні (втрата сенсу життя, духовне зубожіння).

Часто комп’ютерна залежність пов’язана з «інтернетоманією», що призводить майже до такого ж руйнування особистості, як алкоголізм і наркоманія. Стадії інтернет­залежності: зацікавленість, втягування, повна залежність із тяжкими симптомами відміни під час «відлучення» від ПК. В інтернет­залежних молодих людей ризик алкоголізації вищий у 7 разів, а наркотизації — у 6,8 раза, ніж в інших підлітків [3]. Інтернет­залежність (сетеголізм) може проявлятися у гемблінгу (ігроманії), нав’язливому веб­серфінгу, спілкуванні у соціальних мережах тощо. Формуванню інших форм девіантної поведінки сприяє небезпека, з якою діти і підлітки можуть зустрітися, перебуваючи в режимі онлайн: експлуатація довіри (їх можуть спокусити на вчинення непристойних дій, участь у сектах тощо); доступ до порнографії; доступ до сайтів із деструктивним змістом (інструкцій з виготовлення чи покупки наркотичних речовин, вибухівки та ін.) [4].

Усе більше інформаційних технологій та сучасних пристроїв покликано покращити та полегшити життя дітям та підліткам. Упровадження у широке користування мобільних телефонів, стаціонарних та портативних комп’ютерів, бездротового Інтернету та інших технологічних нововведень потребує досконалого вивчення їх впливу на зростаючий організм та розробки ефективних і здійснюваних санітарно­гігієнічних норм їх використання. Необхідним є проведення профілактичних заходів щодо попередження технологічних залежностей у підлітків в Україні. Вони повинні включати як широке інформування населення щодо ризиків безконтрольного використання комп’ютера, мережі Інтернет, мобільних телефонів, так і підготовку лікарів з психологічних особливостей підліткового віку та надання підліткам медико­соціальної допомоги [5]. В умовах сучасної освіти проблемі нераціонального використання інформаційно – комунікативних технологій необхідно приділяти значно більше уваги, оскільки окрім вищевказаних факторів впливу на психофізіологічний розвиток молодого покоління є також значна кількість наукових даних, які описують негативний вплив інформаційно-комунікаційних технологій на психофізіологічний розвиток молодого покоління. Важливо зберігати баланс між користю для прогресу і шкодою для здоров’я і пропагувати усвідомлене, раціональне використання сучасних технологій в освітньому процесі.

Список використаних джерел

1 Вплив інформаційно-комунікаційних технологій на психофізіологічний розвиток молодого покоління. “Science”, the European Association of pedagogues and psychologists. International scientific-practical conference of teachers and psychologists “Science of future”: materials of proceedings of the International Scientific and Practical Congress. Prague (Czech Republic), the 5th of March, 2014/ Publishing Centerof the European Association of pedagogues and psychologists “Science”, Prague, 2014, Vol.1. 276 p. - S. 190-207.

2. Гриб’юк О. О. Вплив інформаційно-комунікаційних технологій на психофізіологічний розвиток молодого покоління [Електронний ресурс] / О. О. Гриб’юк // Інститут інформаційних технологій та засобів навчання НАПН України. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.inpsy.naps.gov.ua/Images/Files/tezy-zvitna-iitzn-2015+_139_1425503072_file.pdf.

3. Егоров А.Ю. Нехимические зависимости / А.Ю. Егоров. — СПб.: Речь, 2007. — 190 с.

4. Малкова Е.Е. Клинико-психологические феномены формирования компьютерной зависимости у современных подростков [Электронный ресурс] / Е.Е. Малкова, Н.И. Калин // Медицинская психология в России. — 2012. — № 4(15). — Режим доступу: http://www.medpsy.ru/mprj/archiv_global/2012_4_15/nomer/nomer03.php.

5. Єщенко А. В. Вплив інформаційних технологій на здоров’я підлітків [Електронний ресурс] / А. В. Єщенко // ЖУРНАЛ «ЗДОРОВЬЕ РЕБЕНКА» 3 (46). – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://www.mif-ua.com/archive/article/36202.