ЧОМУ ВАЖЛИВО НАВЧАТИ ДІТЕЙ СТВОРЮВАТИ АРТ ІЗ БУДЬ-ЧОГО

Сучасна педагогіка та психологія розвитку дедалі більше акцентують увагу не на відтворенні знань, а на формуванні мислення, гнучкості та здатності до креативного пошуку.

Одним із найефективніших способів цього є створення дітьми мистецьких об’єктів із будь-яких доступних матеріалів — природних, побутових чи утилізованих.

Таке творення має не лише естетичну, а й когнітивно-нейропсихологічну цінність: воно активує мережі мозку, відповідальні за уяву, саморегуляцію, просторове моделювання й системне мислення.

1. Пошукова активність як основа навчання

У процесі творчого пошуку матеріалів дитина реалізує базовий нейроповедінковий механізм “seeking system” (Я. Панксепп) — систему, що активує дофамінергічні процеси мотивації та орієнтації на новизну.

Вона стимулює дослідницьку поведінку, формує інтерес до середовища та внутрішню готовність до відкриттів.

Таким чином, створення арту з будь-чого сприяє самостійності мислення та внутрішній мотивації, які є центральними факторами когнітивного розвитку (Р. Дісі, Е. Райан, теорія самодетермінації).

2. Розвиток системного та просторового мислення

Коли дитина конструює з елементів, що не мають готової форми, вона створює нову систему з окремих частин.

Цей процес формує системне мислення (П. Сенге) — здатність бачити взаємозв’язки, закономірності й функціональні залежності.

Паралельно активізується просторовий інтелект (Г. Ґарднер), що пов’язаний із візуально-образним моделюванням і формуванням внутрішніх репрезентацій предметного світу.

Так діти вчаться не просто «творити», а мислити структурно, що стає базою для подальшого розвитку наукового, технічного чи дизайнерського мислення.

3. Нейропсихологічна активація уяви

Творення з підручних матеріалів залучає default mode network (DMN) — нейромережу, яка активується під час уяви, вільного асоціювання, внутрішнього мовлення та символізації.

Ця мережа є базою для формування наративного мислення, емоційної рефлексії й здатності до емпатії (Raichle et al., 2001).

Таким чином, творчий процес перетворюється на психологічний механізм самопізнання, де дитина через дію осмислює власний досвід, емоції й внутрішні стани.

4. Когнітивна гнучкість і здатність до інновацій

Креативна діяльність із нестандартними матеріалами вимагає від дитини постійного переходу між різними стратегіями мислення.

Це розвиває когнітивну гнучкість — ключову характеристику інтелекту за моделями Р. Стернберга та Дж. Гілфорда.

Когнітивна гнучкість дозволяє дитині:

швидко змінювати підхід до завдання;

переносити знання з однієї сфери в іншу;

долати стереотипи мислення.

Таким чином, дитина не лише вчиться творити — вона вчиться адаптуватися, що має фундаментальне значення в умовах невизначеного соціального й технологічного світу.

5. Толерантність до невизначеності та подолання страху помилки

У роботі з «непередбачуваними» матеріалами результат завжди відкритий. Це створює безпечний простір для експерименту без страху оцінки.

Так формується толерантність до невизначеності (R. Engelhardt, 2011) — здатність діяти ефективно в ситуаціях, де немає готових відповідей.

З психологічної точки зору, така практика знижує рівень перфекціонізму, тривожності й розвиває самоприйняття, що є передумовою психічної стабільності.

6. Соціальний вимір креативності

Колективне створення арту з підручних матеріалів сприяє розвитку соціальної креативності — вміння творити у взаємодії.

У таких процесах розвиваються навички емпатії, комунікації та кооперації, які сучасна психологія визначає як ядро соціально-емоційного інтелекту (SEL) (Durlak et al., 2015).

Таким чином, арттворення стає не лише індивідуальним, а й соціально інтегруючим процесом, що підсилює почуття спільності та підтримки.

Навчання дітей створювати арт із будь-чого є не просто художньою практикою — це педагогічна стратегія розвитку адаптивного мислення.

Вона поєднує в собі:

*нейропсихологічну стимуляцію пошукових і уявних мереж мозку;

*формування системного й просторового мислення;

*розвиток когнітивної гнучкості та соціальної креативності;

*зміцнення внутрішньої безпеки й здатності до саморегуляції.

У підсумку, така дитина не лише творить — вона вміє перетворювати обмеження на можливості, що є ключовою компетенцією майбутнього.

Практичні прийоми для педагогів і психологів

“Матеріал у пошуку себе”

Дитина отримує кілька випадкових предметів і створює з них образ. Потім описує, як вони «зустрілися».

→ Розвиває символічне мислення та асоціативність.

“Архітектура хаосу”

Із підручних матеріалів створюється конструкція без попереднього плану, а потім дитина пояснює логіку її побудови.

→ Розвиває системне мислення й толерантність до невизначеності.

“Знайди мистецтво в середовищі”

Діти досліджують простір (шкільне подвір’я, кімнату, парк) і фотографують «випадкові композиції» — плями, форми, лінії.

→ Активізує пошукову активність і уважність до деталей.

“Експеримент без правил”

Надати дітям набір матеріалів без завдання. Після створення — рефлексія: “Що мене здивувало? Що змінилось у процесі?”

→ Формує внутрішню мотивацію, знижує страх помилки.

“Колективна інсталяція”

Група дітей створює спільний об’єкт із різнорідних елементів. Кожен додає частину, що символізує його стан.

→ Розвиває кооперацію, емпатію та соціальну креативність.

Вікторія Назаревич 2025

Улюблена іграшка — місточок до спокою для дітей-переселенців

Для дитини, яка змушена залишити свій дім, улюблена іграшка стає не просто забавкою, а символом безпеки та стабільності. Вона допомагає впоратися з тривогою, відчуттям втрати, повертає знайоме й рідне у новому, незвичному місці.

Іграшка — це емоційний якір.

Вона зберігає запах дому, дотик батьків, спогади про щасливі моменти. Дитина через неї переносить свій внутрішній світ — турбується, грає, розмовляє, висловлює почуття, які ще не може пояснити словами.

Нажаль цього ведмедика дитина забула у нас в садочку, бо була вимушена їхати далі.