Застосування тортур відоме впродовж історії як засіб покарання, залякування та отримання признань. У середньовіччі широко використовувалися тортури, пов'язані з розшуковою діяльністю кримінального процесу, зокрема практика Інквізиції. Прикладами таких тортур може бути симуляція втоплення, коли вода лляться на обличчя людини, що блокує доступ повітря до верхніх дихальних шляхів.
У Європі обмеження застосування тортур встановлені лише з кінця XVII століття, пов'язані з поширенням гуманістичних ідей Просвітництва. Наприкінці XVIII століття провідні держави Європи, такі як Австрія та Прусія, повністю заборонили застосування тортур. У Росії тортури формально скасовано вже в 1801 році, що відбулося раніше, ніж у багатьох європейських країнах.
У ХХ столітті тортури повертаються в практику в країнах з тоталітарними та репресивними режимами, хоча їх застосування ґрунтується вже не на законі, а на таємних наказах і інструкціях.
В сучасному світі тортури заборонені конституціями і законами більшості держав. В деяких випадках застосування тортур вважається міжнародним злочином. З початком війни в Україні проблема катувань стає особливо актуальною.
Ця дослідницька робота фокусується на тоталітарних злочинах, зокрема використанні електрики на території СРСР. Працівники НКВС використовували різні методи, включаючи звуковий спосіб, припікання шкіри цигаркою та світловий спосіб. 10 січня 1939 року Сталін особисто підписав шифрограму, що схвалювала застосування тортур під час слідства.Текст шифрограми звучав наступним чином:
«Шифротелеграмма И.В. Сталина секретарям обкомов, крайкомов и руководству НКВД—УНКВД о применении мер физического воздействия в отношении "врагов народа"
10.01.1939
26/ш Шифром ЦК ВКП(б)
СЕКРЕТАРЯМ ОБКОМОВ, КРАЙКОМОВ, ЦК НАЦКОМПАРТИИ, НАРКОМАМ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ, НАЧАЛЬНИКАМ УНКВД ЦК ВКП стало известно, что секретари обкомов — крайкомов, проверяя работников УНКВД, ставят им в вину применение физического воздействия к арестованным как нечто преступное. ЦК ВКП разъясняет, что применение физического воздействия в практике НКВД было допущено с 1937 года с разрешения ЦК ВКП. При этом было указано, что физическое воздействие допускается как исключение, и притом в отношении лишь таких явных врагов народа, которые, используя гуманный метод допроса, нагло отказываются выдать заговорщиков, месяцами не дают показаний, стараются затормозить разоблачение оставшихся на воле заговорщиков, — следовательно, продолжают борьбу с Советской властью также и в тюрьме.
Опыт показал, что такая установка дала свои результаты, намного ускорив дело разоблачения врагов народа. Правда, впоследствии на практике метод физического воздействия был загажен мерзавцами Заковским, Литвиным, Успенским и другими, ибо они превратили его из исключения в правило и стали применять его к случайно арестованным честным людям, за что они понесли должную кару. Но этим нисколько не опорочивается сам метод, поскольку он правильно применяется на практике. Известно, что все буржуазные разведки применяют физическое воздействие в отношении представителей социалистического пролетариата, и притом применяют его в самых безобразных формах.
Спрашивается, почему социалистическая разведка должна быть более гуманной в отношении *заядлых* агентов буржуазии, *заклятых* врагов рабочего класса и колхозников. ЦК ВКП считает, что метод физического воздействия должен обязательно применяться и впредь, в виде исключения, в отношении явных и неразоружающихся врагов народа, как совершенно правильный и целесообразный метод. ЦК ВКП требует от секретарей обкомов, крайкомов, ЦК нацкомпартии, чтобы они при проверке работников НКВД руководствовались настоящим разъяснением.
Секретарь ЦК ВКП(б) И. СТАЛИН.»
У цьому контексті, особливий акцент у нашому дослідженні буде зосереджено на зловживанні електрикою в рамках тоталітарних режимів, зокрема в Сталінському СРСР. Історія використання електрики як інструменту тортур та засобу репресій має свої власні особливості, які варто розглядати в контексті глобальної історії тоталітаризму та злочинів проти людяності.
Розвиток тоталітарних режимів у ХХ столітті призвів до нових методів та технологій, включаючи електрику, які використовувалися для насильства, покарання та пригнічення населення. Однією з основних задач цього дослідження є розкриття та аналіз таких тоталітарних злочинів із застосуванням електрики в контексті репресивних політик Сталіна, а також порівняння цього підходу із злочинами нацистського режиму.
Це дослідження буде докладно аналізувати історію використання електрики в якості інструменту тортур та методів фізичного впливу, зокрема в контексті секретних наказів та інструкцій, які регулювали цю практику в тоталітарних режимах. Також буде звертано увагу на реакцію міжнародної спільноти на виявлені злочини та їх визнання як міжнародних злочинів, зокрема в контексті сучасних стандартів прав людини та воєнного права.
1. Масштабна електрифікація як символ міцності влади та пропагандистський символ
Масштабна електрифікація в історії може розглядатися як символ міцності влади та пропагандистський засіб. Цей процес, що включав в себе розгортання широкої мережі електроенергетики та електрифікацію нації, використовувався владою для визначення своєї сили та привертання уваги громадськості.
У контексті цього розділу необхідно згадати так званий «план ГОЭЛРО — скорочення від рос. Государственная комиссия по электрификации России».
План ГОЭЛРО — це план електрифікації Радянської Росії, який був розроблений Головним електротехнічним управлінням (ГОЭЛРО) при Всеросійському Центральному Виконавчому Комітеті (ВЦВК) і Госплані СРСР в 1920 році.
На рис. 1 наведена обкладинка плану. Він представляв собою установчий документ.
Комісію для розробки плану утворено 21 лютого 1920 року за вказівкою Володимира Леніна під головуванням Гліба Кржижановського. У її складі працювало понад 200 осіб. Електрифікацію розуміли як технічну реконструкцію економіки на найновітнішій електроенергетичній основі. 29 грудня 1920 року план ГОЕЛРО затвердив 8-й Всеросійський з'їзд Рад. При його розробці найбільша увага фахівців приділялася Південному економічному району, до якого входили як відповідні території РСФРР, так і землі УСРР без урахування кордонів між республіками.
План ГОЕЛРО, розрахований на 10—15 років, передбачав реконструкцію старих і побудову нових 20 теплових і 10 гідравлічних електростанцій потужністю 1750 тисяч кВт·год, що разом мали виробляти 9 мільярдів кВт·год електроенергії, накреслював створення важкої промисловості, широке будівництво залізниць, розширення посівних площ і підвищення врожайності земель і масове кооперування селянства.
Електростанції мали стати основою промислового розвитку певного значного промислового вузла чи району. Від цього й назва — ДРЕС (Державна районна електростанція). У Південному районі за планом передбачалося збудувати електростанції для виробітку 560 тисяч кВт·год електроенергії, найбільше — на Придніпров'ї та в Донбасі.
За планом ГОЕЛРО в Україні передбачалося будівництво 9 електростанцій: Штерівської, Гришинської, Лисичанської, Ізюмської та інших. З планом пов'язаний початок широкого використання гідроресурсів, планувалося спорудження Олександрівської (нині Дніпрогес) потужністю 200 тисяч кВт з подальшим її розширенням і Бузької ГЕС, будівництво електростанцій, які працюють на доменних і коксових газах, комбінованих з вугіллям: Петрівської, Юзівської, Макіївської. Потужність запланованих електростанцій мала становити 1 мільйон кВт.
Планувалося об'єднати після відбудови та спорудження в єдину систему 24 електростанції заводів і шахт, збудувати ДРЕС у Лисичанську, Гришиному, звести Запорізьку ГЕС (Дніпрогес) на Дніпрі потужністю 200 тисяч кВт з подальшим її розширенням. За планом передбачалося на базі енергії Дніпрогесу будівництво заводів із виплавки алюмінію та виробництва якісної сталі, збільшення в 10 разів порівняно з 1920 роком видобутку вугілля, здійснення випуску машин для металургії, паливної індустрії, сільського господарства й транспорту.
У квітні 1921 року створено Комісію з електрифікації України. Реконструкції за цим планом підлягали металургійна й хімічна промисловість Донбасу, залізниця Петроград — Москва — Харків — Юзівка з перетворенням її на потужну магістраль з наступною електрифікацією, передбачалося створення наскрізного дніпровського водного шляху Київ — Херсон.
В цей час з’являється образний вираз «лампочка Ілліча». Розмовна назва побутової лампи розжарювання, яку використовували без плафона, "лампочка Ілліча" в СРСР з'явилася після поїздки Володимира Леніна на свято в село Кашино у 1920 році. Там відбувся запуск місцевої "електростанції" з розвідною мережею, виконаної зі старих телеграфних проводів. Спочатку поняття відносилося до електрифікації Росії, а особливо сільської місцевості. Поїздка мала великий вплив на радянську культуру, і згодом про цю подію було написане оповідання для дітей, а в Кашино утворений музей. Однак в 1990-ті він розпався і був розкрадений.
Після цієї поїздки пропаганда радянської Росії розробляє плакат (рис. 2). Після публікації хрестоматійної фотографії, яку використовували як пропаганду досягнень радянської влади, поняття "лампочка Ілліча" почало набувати негативно-іронічного відтінку. Особливо в зв'язку з тим, що навіть в 1980-х багато населених пунктів в сільській місцевості не були електрифіковані. Також назва "лампочка Ілліча" поширилася на всі приклади нашвидку вирішеної проблеми освітлення в складських, виробничих і тому подібних приміщеннях. Справа в тому, що класична «лампочка Ілліча» є побутовою лампою розжарювання, патрон якої підвішений до стелі за провід і вільно звисає. Така конструкція виглядала не надто надійною, втім радянська пропаганда завзято відстоювала ідеї революційності та підтримувала культ вождя.
У публіцистиці та пропаганді, спрямованих на підтримку електрифікації, а також у художній літературі, де висвітлювалась роль Леніна, електричний світ не лише називали "лампочкою Ілліча", але також "ленінським світлом", "благодатним ленінським світлом" чи "світлом Ілліча". В виданнях, що виходили в часи Радянського Союзу, у збірках "пословиць радянського народу" часто цитувалася така фраза, яка протиставляла дореволюційний і радянський періоди: "Була коптилка да свіча — тепер лампа Ільича".
На плакатах, присвячених електрифікації, дуже часто можна було побачити портрет Леніна. Існує чимало прикладів буквального ототожнення образу Леніна та електричного світла. У книзі Тетяни Тес "Марш молодих" із фотомонтажами С. Сенькіна є зображення, на якому велика лампа накалювання має напис "Комсомол — керівник електрифікації", а всередині лампи — пластина у формі силуету Леніна.
У віртуальному музеї сучасної історії Росії є експонат — лампочка з ниткою накалювання у формі силуету Леніна, виготовлена робітниками лампового заводу до XII з'їзду Російської комуністичної партії в 1923 році
У результаті розгляду масштабної електрифікації як символу міцності влади та пропагандистського інструменту радянської Росії, стає очевидним, що цей процес мав значущий вплив на розвиток суспільства та формування ідеологічного образу влади та культу вождя. Електрифікація, зокрема через реалізацію плану ГОЕЛРО, стала не лише технічним прогресом, а й символом стратегічних планів держави.
Використання її як пропагандистського інструменту відбивалося у створенні позитивного образу влади та ідеології. Сполучення з іменем Леніна та позначенням "лампочка Іліча" чітко ілюструє цю симбіозу технічного досягнення та пропаганди. Проект електрифікації слугував не лише розвитку інфраструктури, а й формуванню позитивного іміджу влади, підкреслюючи її визначальну роль у розбудові країни. Отже, масштабна електрифікація виступала не лише технічним досягненням, а й важливим аспектом формування ідеологічного ландшафту.
2. Використання електрики в діяльності НКВД
Застосування електрики під час репресій у тоталітарних режимах, таких як сталінський режим і націонал-соціалістичний режим нацистів, електрика використовувалася як ефективний і жорстокий засіб під час репресій. Досліджувані випадки безжалісного використання електричного струму включали злочинні досліди, в яких людей піддавали тортурам, а також навмисне знищення інфраструктури. За допомогою електроструму тоталітарні режими намагалися зламати відчайдушну волю своїх жертв і отримати безумовне підкорення.
Говорячи про тортури Сталінського режиму перше, що згадується – Пшеничники. Пшеничники — невелике село у Тисменицькому районі. Більш відоме тим, що у 2011 році тут виявили страшну знахідку — під півметровим шаром грунту, недалеко від поля, знайшли захоронення більш, ніж 600 людей. Два роки знадобилося на загальну ідентифікацію і підготовку до перепоховання останків. 9 травня вони були перезахоронені. Знову — у Пшеничниках. Це було масове захоронення жертв радянських тортур.
Застосування електрики під час репресій є одним із найжорстокіших методів тортур, використовуваних політичними режимами для каральних цілей. Цей метод відомий своєю ефективністю в індукуванні фізичного та психічного страждання, а також в зламуванні опозиції та отриманні примусових зізнань.
У 1939 році Західна Україна була приєднана до СРСР, тож, радянські каральні органи розпочали боротьбу з інакомислячими, намагаючись якнайшвидше радянізувати всю територію. Під прес репресій потрапили представники політичних сил, громадських організацій, учасники визвольної боротьби у 1917-1921 роках члени ОУН. Репресії продовжилися і після повернення у 1944 році радянських органів влади. Хочу підкреслити що у 1939-1941 роках НКВС діяло доволі жорстоко, застосовуючи до в’язнів різноманітні тортури. Використовували навіть електричний струм. У Станіславові було знищено велику кількість людей. Сьогодні про точні цифри жертв говорити не доводиться, — зазначив директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Ярослав Коретчук.
Способи використання електрики в репресивних практиках є різноманітними. Застосування електричного струму під час допитів широко практикувалося у Станіславській та Коломийській тюрмах, в яких були електричні стільці, а в Коломийській тюрмі навіть оригінальна електрична шафа.
За словами одного із в'язнів, електричний стілець нагадував “крісло такої форми як у дантистів. Перед кріслом є підставка на ноги, ззаду залізна підойма під голову. Опертя з боків покрите чорною масою. В'язня садовили на крісло. Ланцюжками зв'язували йому руки і ноги. Ноги вкладали в начиння з водою і корковим дном, щоби діяння електричного струму не було засильне. При кріслі була ще з переду клямра, якою оперізувано в'язня довкола живота, коли вже сидів на кріслі. Потім пускали електричний струм котрий діяв годину або й півтори. Мука в'язня була страшна.
Але особливо страшною була для в'язнів Коломийської тюрми електрична шафа. Вона, за словами однієї з ув'язнених, якій довелося відчути її дію на собі, “мала розміри 138 см висоти, 87 ширини і 105 довжини. Всі чотири стіни і накриття зі скла, в дерев'яній оправі. Всі стіни і накриття на завісах мають замки. Шафа стояла на підлозі, а під нею грубий кабель.
У часописі «Воля Покуття» опубліковано свідчення молодої пані про електричні засоби катувань, застосовувані чекістами зокрема й до неї у львівській тюрмі: «Старшина відкрив передні половинки і впустив мене всередину, тут же їх закривши. Я стояла, тоді як він сів, щоб щось записати. Незабаром я відчула, що мої ноги втрачають відчуття, а до серця наближається щось, викликаючи слабкість. Це був електричний струм. Я втратила свідомість. Старшина відновив мене і знову поставив питання: "Визнайте, що ви належите до тайної української організації". Я мовчала. Він знову замкнув мене у шафі, включив світло так, що воно сліпило. Знову електричний струм, і все в мені враз провалилося.
Коли я прийшла до тями, я опинилася на кріслі. Старшина гладив мою голову і просив: "Це було необхідно. Я хочу вас випустити. Підпишіть". Я мовчала. Тоді він сказав: "Ми даємо вам три дні на обдумування. Я впевнений, що ви погодитеся". Він провів мене в іншу кімнату, де в скляній шафі стояло залізне крісло з молодим хлопцем. "Якщо ви не признаєтеся і не підпишете папір, те ж саме може трапитися із вами", - тихо сказав старшина, зупинивши мене. Руки хлопця були прив'язані, перед ним був прив'язаний ремінь. Чекіст ввів вилку в отвір і подав електричний струм. Під кріслом видно було дві рукоятки, одну з яких чекіст рухав вправо і вліво, а ногою іншу - вгору і вниз. Він регулював потужність струму. Хлопець посинів. Його голова впала. Чекіст облив його холодною водою і підняв подушечку, на яку опиралося плече хлопця, що піднімало його вгору (за допомогою відповідної пружини), і посадив його на цю подушечку. Тепер ноги хлопця опиралися на другу опору, що була вище, а голову він прив'язав до залізного опору, підкрутивши його вгору. Чекіст взяв якийсь пристрій і провів ним по висках хлопця. Хлопець знову втратив свідомість. Тоді чекіст полив його голову водою, щоб привести його до тями, і знову почав ставити питання.
Під впливом мук хлопець визнав все. "Ось бачите", - сказав старшина. - "І отже, два тижні. Я чекаю". І відправив мене з конвоєм в темну підвал. Говорять, що тих, хто вже був на електричному стільці і все розповідав, знову саджали і вбивали електричним струмом. Таким чином, не залишилося жодних свідків.
Лише небагатьом в'язням, які після 3-4 місяців катувань "не признавалися" в "скоєних злочинах", вдавалося вибратися з тюрми. Ті, кому вже винесли вирок Військовий трибунал, через місяць-два відправляли в пересильну тюрму, а звідти - в один із спецтаборів. Згідно з наказом НКВС СРСР "Про порядок направлення засуджених у виправні трудові табори НКВС" від 10 грудня 1939 р., для різних категорій "ворогів" існували відповідні типи виправно-трудових таборів (ВТТ) та райони спецпоселення, залежно від їх "соціальної небезпеки"»
Також у своїй діяльності НКВДисти використовували електричні кайдани, які накладаються на руки або ноги жертви, дозволяючи виконувачам тортур контролювати інтенсивність та тривалість електричного впливу. Це підсилює ступінь страждання та вразливість жертви. Ударні палиці, які мають електричні наконечники, використовуються для нанесення болю та покарань. Це стає надзвичайно деморалізуючим засобом впливу, оскільки жертва відчуває біль та страх одночасно.
Під час політичних репресій у Сталінські часи використання електрики, зокрема "відбійних апаратів", було загальнопоширеним для витягнення зізнань від політичних опонентів. Використання електрики як засобу тортур стало другорядним елементом тоталітарних режимів, спричиняючи фізичні та психічні муки. Експерименти, проведені американськими психологами, підкреслюють, що під впливом стресу люди можуть стати знаряддями тоталітаризму. Захист прав людини та боротьба з тоталітаризмом визначають основи гуманізму та справедливості в сучасному світі. Використання електроенергії під час репресій є жорстоким і нелюдським методом контролю та покарання. Ці дії порушують основні права людини тощо.
3. Експерименти американських психологів
Після Другої світової війни американські психологи проводили експерименти з використанням електричного струму для вивчення впливу на психологію людини. Експеримент Шоклі показав, як електрошоки впливають на поведінку людини під час стресу та тиску з боку авторитарних структур. У США експерименти з використанням електрики також проводилися в психології, спрямовані на вивчення поведінки людини, яка стає знаряддям тоталітаризму.
Один із таких експериментів, відомий як експеримент Мілгрема, був проведений у 1960-х роках. Стенлі Мілгрем народився у 1933 році у родині нью-йоркських євреїв. Вчився відмінно, навіть виступав у театрі. Досвід, отриманий під час вистав, переніс у свої майбутні експерименти.
Після війни вступив до Гарварду, де зосередив діяльність на психології у соціальних аспектах. У 1959 – 1960 роках навчався під егідою психолога Соломона Аша, який вивчав соціальний конформізм.
Досвід Соломона Мілгрем теж згодом намагався застосувати у своїх експериментах. І от на початку 1960-х, працюючи доцентом в Єльському університеті, Стенлі розпочав дослід, який згодом назвуть неетичним, неправильним і незаконним.
Тоді Мілгрем надихнувся ідеєю почати власний експеримент, який зміг би довести, що всередині кожної людини живе такий собі Ейхман. Після цього євреї почали називати Мілгрема монстром і дияволом.
Експеримент провели у Єльському університеті, куди Мілгрем через оголошення у газеті запросив 40 чоловіків. Учасникам повідомили, що дослідження нібито спрямоване на пам'ять і вивчення різного матеріалу. Мовляв, одна людина виконуватиме роль викладача, інша – студента, а ролі між запрошеними розподілять випадковим чином.
Насправді ж усі учасники дістали папірець із надписом "викладач", а нібито студенти були спільниками Мілгрема. Далі викладач, тобто один із учасників, мав поставити запитання студенту (актору, який був із Мілгремом заодно). Якщо відповідь правильна, ставилося наступне запитання. Якщо ж ні, студент отримував удар струмом. Насправді ж, студент не отримував ударів, адже був актором, який майстерно імітував ураження струмом. Щоразу, коли викладач натискав на важіль, було чутно лише звук.
Усіх учасників розсадили так, аби викладач не бачив студента. Тільки в окремих випадках із сусідньої кімнати чулися крики і стогони студента, якого б'ють струмом за неправильні відповіді. Поруч із викладачем в одній кімнаті сидів експериментатор. У цьому випадку він виконував роль, скажімо Гітлера, який віддавав накази та інструкції. Щоразу, коли викладачі відмовлялися бити струмом студентів, експериментатор мав переконати піддослідних у тому, що все нормально.
Студенти настільки увійшли в ролі, що не повірити їм було й справді неможливо. Вони так майстерно імітували удари, що більшість піддослідних навіть почали жаліти про те участь в експерименті. Ось у цьому і заключалася головна суть досліду. Коли студент починає кричати і благати про припинення експерименту, сам експериментатор починає переконувати викладача у правильності його дій.
Цей експеримент показує, що більшість людей можуть бути дуже покірними, коли отримують вказівки від авторитетної особи, навіть якщо це суперечить їхнім власним моральним переконанням.
4. Електрика та навмисне знищення інфраструктури
У період тоталітарного сталінського режиму в СРСР електрифікація, замість того, щоб служити розвитку інфраструктури для благополуччя населення, стала знаряддям репресивної влади та знищення опозиції. Електроенергія, як симбол сучасності та технічного прогресу, стала також інструментом політичного тиску та засобом навмисного знищення інфраструктури для владарів режиму.
Колективізація та електрифікація сільськогосподарських угідь часто виливалася в руйнування сільської інфраструктури. Села, як центри соціальної та економічної активності, піддавалися насильницьким змінам, що призводило до великих соціальних конфліктів і знищення існуючої інфраструктури.
Радянський уряд вчиняв багато дій, що приносили шкоду українському народові та інфраструктурі. Один з таких випадків підрив Києва 1941 року — проведена восени 1941 року радянська спецоперація зі знищення в окупованому німцями Києві важливих об'єктів життєзабезпечення (електростанції, водопроводу, мостів через Дніпро, адміністративних будівель), а також Успенського собору Києво-Печерської лаври і житлових будинків у центрі міста, переважно на Хрещатику. Унаслідок вибухів і пожежі, яка тривала від 24 до 29 вересня, історичний центр Києва зазнав нищівного руйнування. Всього в районі Хрещатика зруйнували 324 будівлі, тисячі киян залишилися без даху над головою.
Таким чином, електрифікація в тоталітарному СРСР стала не лише символом прогресу, але й інструментом контролю, репресій та знищення інфраструктури, що слугувало інтересам авторитарного режиму.
Висновки
У даному рефераті розглянуті різні аспекти використання електрики у контексті тоталітарних режимів, які домінували в різних історичних періодах та країнах. Зазначено, що масштабна електрифікація визначалася як символ міцності влади та ефективний пропагандистський інструмент. Проаналізовано роль електроенергії у структурі політичної ідеології, зокрема на прикладі радянського плану ГОЕЛРО.
Детально розглянуто використання електрики в діяльності НКВД, де цей технічний засіб слугував для впровадження психологічного тиску та фізичних тортур над політичними опонентами. Зазначено, що електричний струм став інструментом репресій, що підкреслювало тоталітарну природу режиму.
Подано відомості про експерименти американських психологів, які досліджували вплив електричного струму на людську психіку та поведінку. Ці експерименти вказують на можливості використання електричної стимуляції для маніпулювання та контролю над індивідуальною психологією.
Окрема увага приділена зв'язку між електрикою та навмисним знищенням інфраструктури, зокрема під час Другої світової війни в Києві. Знищення об'єктів інфраструктури електричними вибухами вказує на те, як технологія може бути використана для служіння воєнним та стратегічним цілям.
У висновках підкреслено, що електрика виступає не лише як технічний засіб, але і як символ влади, контролю та репресій у тоталітарних режимах. Використання електрики в цих контекстах свідчить про важливість технологій у формуванні та зміцненні тоталітарних структур влади.