Кракатау 1883

Кракатау 1883 рік

Проміж островів Суматра і Ява, що в Зондській протоці, на Малайському архіпелазі в Індонезії розташований діючий вулкан під назвою Кракатау. Але світ дізнався про нього тільки після руйнівного землетрусу 20 травня 1883 року. У цей день над кратером на 11-кілометрову висоту раптово піднявся стовп диму і попелу. Підземні поштовхи почали поширюватися все далі і далі і досягли індонезійської столиці Джакарти. Незабаром все затихло, але вже через три тижні Кракатау знову захвилювався. У серпні у нього виникли два додаткових кратера, що викидали вулканічні гази і попіл. Більш ніж удвічі виріс і сам острів.

Після виверження острів і вулкан були повністю зруйновані.

По своєму типу Кракатау відноситься до стратовулканам, це підтверджується тим, що його виверження завжди супроводжувалися потужними вибухами, а так само викидом величезної кількості попелу. Сучасні вчені ретельно вивчили вулкан і прилеглі до нього території і прийшли до висновку, що стародавні виверження цього вулкана привели до глобальних кліматичних змін на всій території Землі. Такий висновок був зроблений після досконального вивчення кілець найдавніших дерев по всій Землі.

Зараз на місці колишнього вулкана з'явився новий, який назвали Анак-Кракатау, що означає «дитя Кракатау».

Цей вулкан періодично проявляє свою активність. Після його появи вже сталося понад 200 вулканічних землетрусів. Йому присвоєно другий ступінь небезпеки з чотирьох можливих, а зона в 1,5 км навколо нього заборонена для відвідувань туристів або рибалок

Найгучніший звук в історії людства

26 серпня зі страшним гуркотом вулкан Кракатау почав вивергатися, засипаючи все навколо попелом. Вважається, що це виверження було найгучнішим звуком в історії людства, що пролунав на поверхні планети.

Звук облетів навколо Землі чотири рази на всіх напрямках і вразив слух моряків, що знаходилися за 40 миль від нього. Вулкан Кракатау вивергався з нелюдською силою, посилаючи пульсації звуку, що чули за тисячі миль. Майже на 30 км вгору злітали камені, шматки гірських порід і пісок, а попіл піднімався ще вище. Гуркіт виверження досяг Австралії та Шрі-Ланки.

Вже через годину після вибуху Кракатау вся Джакарта занурилася в пітьму, Сонце сховалося за хмарами попелу. Густі тропічні ліси, тварини та люди загинули.

Виверження вулкана викликало потужне хвилювання в морі. П’ятдесяти метрове цунамі обрушилося на острови Яву і Суматру і знищило більше трьохсот міст і селищ. Остров’яни позбулися своїх будинків і рибальських суден, 36 тисяч людей загинуло. Хвиля цунамі досягла берегів Австралії, Африки і Південної Америки.

Виверження Кракатау вважається найсильнішим в історії вулканічних вибухів.

Під враженням від виверження вулкана Кракатау в 1883 році, яке викинуло в атмосферу стільки попелу, що захід сонця на кілька років став червонуватим, була написана відома картина Едварда Мунка під назвою «Крик».

Сікорський Ярослав, 6-А

Сікорський Артем, 6-А

Рік, що подарував надзвичайне мистецтво

Вулкани й зумовлені ними погодні явища також можуть залишати свій слід у мистецтві. Можуть навіть створювати цілі жанри, як у випадку з Мері Шеллі та монстром Франкенштейна чи Джоном Полідорі та його вампіром. Утім не варто забувати про слід, який вулкани залишили в живописі.

Вулканічні випари та попіл не тільки блокують частину сонячного випромінювання й охолоджують атмосферу, а й фарбують заходи сонця у видовищні кольори.

А митці ж полюбляють таке увічнити.

Хоча художникам і не завжди відомо, що стоїть за розкішною загравою вечірнього сонця.

Одним із прикладів є норвезький художник Едвард Мунк і його картина «Крик». На полотні зображено знайому спотворену фігуру, що кричить від горя, а на горизонті видніється червоне небо, яке посилює почуття приреченості та болю. Символізм криваво-червоного неба можна тлумачити як заманеться, а сцена, найімовірніше, ґрунтується на реальному заході сонця, який Мунк побачив на власні очі, гуляючи ввечері з двома друзями. Заграва вразила Мунка. Ось що художник пише у своєму щоденнику: «Раптом небо стало криваво-червоним. Криваві, схожі на вогняні язики, хмари звисали над темно-синім фіордом і містом, а я стояв самотою та тремтів зі страху. Я відчув, як вічний крик прорізається крізь природу».

Едвард Мунк — далеко не єдиний, кого вразило це явище. Газети всього світу в той час розповідали про вогняно-червоне вечірнє небо, що палає. А художники, не зволікаючи, кинулися до своїх мольбертів, аби його увічнити. Фотоплівки «Kodachrome» тоді ж не було.

Цього разу видовищні заходи сонця спричинив вулкан Кракатау в Індонезії, вибухнувши в 1883 році. Вогняні сутінки можна було побачити наступного року над Європою, а також над Осло. Доволі логічно й природно припустити, що червоне вечірнє небо, яке уявляв собі Мунк, пишучи «Крик», спричинене виверженням Кракатау.

Вулкан виплюнув на тридцятикілометрову висоту в стратосферу величезну кількість попелу, вулканічного пилу та діоксиду сірки, як частенько буває через виверження такого масштабу. У стратосфері часточки протрималися кілька років, доки спокійно не опустилися на землю. Вони заломлювали світло сонця, що сідало, створюючи те темно-червоне небесне сяйво, через яке тогочасні митці роззявляли роти.

Вечірні й ранішні заграви зумовлені тим, що сонячні промені зранку й увечері мусять долати довшу відстань, перш ніж досягти ока. Оскільки в атмосфері блакитні промені розсіюються набагато сильніше, ніж червоні, то кількість червоного світла, яке досягає очей, більше, коли сонце нижче. Явище, яке фарбує небо (у блакитне вдень, у червоніше ввечері) називається релеївське розсіювання. Що більше в атмосфері частинок, приміром вулканічного попелу та пилу, то сильніше розсіюється блакитне світло — через що небо і виглядає червонішим.

Іще один британський метр, якого захопили породжені виверженням вулкану Тамбора заходи сонця, — Вільям Тернер. Він присвятив майже рік написанню серії картин, які зображували мінливі червоні відтінки, які палали в небі після виверження Тамбори в 1815 році.

На картині «Дідона будує Карфаген, або розквіт Карфагенської імперії» зображено Сонце в мерехтливому ореолі з пилу, що утворився в повітрі після виверження.

Інший митець, який намалював вулканічно-червоне вечірнє небо, — британець Вільям Ешкрофт. Його настільки вразили вогняні вечірні небеса, які з’явилися після виверження Тамбор, що він написав не менше 500 тематичних картин упродовж 1815–1816 років. У деякі дні він навіть робив зарисовки щогодини, аби зафіксувати ледь вловимі зміни вечірнього світла.

Деякими з них можна насолодитися під вражаючий оригінальний саундтрек анґстремерки з 9 класу у представленому відео.

Дідона будує Карфаген, або розквіт Карфагенської імперії

Передчуття Апокаліпсису.mp4

Отже, вулкани надихали митців на створення багатьох шедеврів, які зачаровують нас століття за століттям. На жаль, за дивовижну гаму кольорів довелося поплатитися людськими стражданнями, не в останню чергу впродовж «року без літа».

Бекетова Дарія , 8А

Блінова Дар’я,9А

Page updated

Google Sites

Report abuse