Сторінка для вчителів

Для успіху в житті потрібні звязки, міцні нейронні звязки - жартують нейрофізіологи. Але насправді, нам потрібні гнучкі нейронні звязки, адже сьогодні потрібно не просто вчитися, а переучуватися.

"Неграмотними в ХХІ столітті будуть вважатися не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, хто не вміє учитись, розучуватись та переучуватися".

Елвін Тоффлер

Психолого-педагогічний ресурс педагогічних працівників

Професія педагога одна із тих, які вимагають величезної затрати психологічного ресурсу, оскільки має значну стресову забарвленість та, як наслідок, психоемоційне виснаження. Тим більше, що у зростаючих темпах сучасного життя з суттєвими економічними та соціально-політичними перетвореннями, значно збільшується кількість потенційних стресорів, небезпечних для психологічного здоров’я людини – все це вимагає неабияких особистісних ресурсів психологічного подолання.

Ефективність діяльності педагогічних працівників у сучасних умовах значною мірою залежить від наявності в ній необхідних особистісних ресурсів для регулювання ставлення до життєвих ситуацій і життєвих криз та розкриття особистісних ресурсів для регулювання ставлення до життєвих ситуацій, що швидко змінюються. Тому багато науковців працюють над вивченням механізмів подолання важких життєвих ситуацій і життєвих криз та розкриття особистісних ресурсів, що зумовлюють вибір людиною тих чи інших способів та стратегій психологічного подолання.

Проблема психологічного саморегулювання у психолого-педагогічній діяльності, його психофізіологічні основи та підвищення стресостійкості хвилює кожного педагогічного працівника. Професійна діяльність педпрацівників вимагає від особистості фахівця цілу низку якостей, що обумовлюють професійний успіх, а саме: наполегливість, постійне поповнення скарбниці знань, вироблення професійних навичок тощо. Але існує ще одна важлива умова – вміння керувати власними психоемоційними станами, здатність до адекватного відновлення психоемоційного балансу в умовах професійних навантажень та стресів. Успіх діяльності педпрацівника у багатьох випадках залежить від особистісних якостей, тому, що на думку В. Таланова та І. Малкіної-Пих, особистість фахівця у цьому виді професійної діяльності є своєрідним приладом праці. Ступінь психоемоційного дисбалансу у відповідь на стресогенні обставини прямо корелює з внутрішніми чинниками, які знаходяться у площині психічного світу особистості і це: емоційна ригідність, інтенсивне переживання власної професійної діяльності, болісне переживання невдач, знижена самооцінка, брак комунікативних навичок, зниження мотивації до професійної діяльності, низький особистісний ресурс тощо.

І однією з найважливіших умов успіху у психолого-педагогічній діяльності є здатність встановлювати стосунки з іншими людьми, уміння спілкуватися.

Тому наявність комунікативних блоків, загострення реакцій психологічного захисту, відсутність навичок безконфліктного спілкування і, як наслідок, невміння обрати адекватну психолого-педагогічну тактику роботи з дітьми, створює дискомфорт, що вміщує в собі як зовнішній так і внутрішній компоненти. Здатність педагогічного працівника до саморегуляції у непростих професійних та життєвих ситуаціях важко переоцінити. Під саморегулюванням розуміється здатність особистості до відновлення та підтримки психоемоційного балансу і адекватних адаптаційних механізмів у складних ситуаціях, знаходження точки рівноваги, що відображається також у соматичному стані людини.

На думку представників гуманістичного напрямку у психології, кожна людина має величезний потенціал розвитку, творчості та самовідновлення. Виникненню відновлювальних процесів у організмі сприяє релаксація. У стані релаксації відбувається не тільки відновлення захисних сил організму та покращення процесів адаптації, - вона сприяє застосуванню форм саморегулювання, включаючи вироблення навичок позитивного мислення. До важливих форм саморегулювання можна віднести аутотренінг, релаксацію, медитаційні практики, навички позитивного мислення і стресостійкості; сприяють саморегулюванню такі засоби, як використання кольору, ароматерапія, бібліотерапія, атрттерапія, музико терапія, використання почуття гумору як ресурсу психологічного подолання тощо.

Можливим ресурсом психологічного подолання розглядається також особистісна рефлексія. Феномен рефлексії досить давно привертав до себе увагу філософів, а починаючи з 20-х років минулого століття, рефлексія стала предметом власне психологічних досліджень. У працях вітчизняних класиків психологічної науки радянського періоду, як пише, досліджуючи стан проблеми, Н.М.Пеньковська, рефлексія виступає в якості одного з пояснювальних принципів організації і розвитку психіки людини і насамперед найвищої її форми – самосвідомості (Б.Г.Ананьєв, П.П.Блонський, Л.С.Виготський, С.Д.Рубінштейн). Сучасні дослідження присвячені різним аспектам проблеми рефлексії: рефлексія професійного становлення в студентські роки (М.Ю.Варбан, А.М.Веремчук) тощо.

Щоб зрозуміти, як пов’язані між собою рефлексія та процес психологічного подолання, необхідно розглянути суть процесу психологічного подолання.

(В широкому розумінні психологічне подолання включає всі види взаємодії суб’єкта з задачами зовнішнього чи внутрішнього характеру – спроби пом’якшити, вирішити, звикнути чи ухилитися від вимог проблемної ситуації; додаткові умови – як зовнішні, що характеризують саму задачу, так і внутрішні, що являють собою психологічні характеристики суб’єкта – загострюють зміст психологічного подолання. Відрізняючи його від простого пристосування).

Психологічне подолання – активна взаємодія особистості із ситуацією, яка відбувається у відповідності до логіки розвитку ситуації, залежить від значущості ситуації в житті людини та психологічних можливостей особистості, і спрямована на конструктивне розв’язання проблемної ситуації (Є.О.Варбан).

На сьогоднішній день в оглядах стану проблеми (Є.О.Варбан) виділяють три основні підходи до розуміння поняття «психологічне подолання»:

* як один зі способів психологічного захисту;

* як якість (ресурс) особистості;

* як динамічний процес в межах когнітивного підходу.

Л.І. Анциферова вважає, що на вибір стратегії подолання суттєво впливає процес «когнітивного оцінювання», тобто оцінка особливостей ситуації, вияв негативних та позитивних її аспектів, з’ясування смислу і значення того, що відбувається.

Вихід на рівень оволодіння ситуацією, коли з’являється бажання діяти, виникає потреба в активній зміні кризової ситуації – і є результатом внутрішнього, рефлексивного процесу перебудови свідомості, нового погляду на життя, нової життєвої стратегії.

При розгляді рефлексії як ресурсу психологічного подолання, найбільш доцільним є визначення, запропоноване Н.М.Пеньковською: «Під рефлексією розуміється інтегрована особистісна здатність робити предметом аналізу зовнішні і внутрішні чинники, на підставі чого відбувається прийняття рішення особистістю і визначення нею своєї поведінки, ставлення до себе та до соціуму». Таке визначення дозволяє розглядати і регулятивний аспект рефлексії (здатність людини регулювати свою діяльність і поведінку).

Отже, при особистісній рефлексії відбувається якісна перебудова свідомості, критичне осмислення того, що сталося, вольове і свідоме подолання кризи.

Вивчення психологічного стану та вироблення навичок саморегулювання у діяльності педагогічних працівників досить актуальне. Адже стійкість до фруструючих обставин, які зв’язані з особливостями професійної діяльності, а також здатність до саморегуляції залежить від ресурсних можливостей особистості щодо опору стресу, які необхідно підвищувати.

Як уникнути погіршення психологічного стану та "емоційного вигорання" в умовах дистанційного навчання

Як ви ставитесь до роботи, яку треба брати додому і робити щодня допізна, а ще й у вихідні та у відпустці? І ні, не лише в період дедлайнів і не тому, що ви працюєте віддалено або через те, що робота – ваша любов і пристрасть. Йдеться про щодня й понаднормово – за рахунок сну, відпочинку, спілкування з родиною, розваг, спорту, сніданку та вечері…

Працюючи дистанційно ми втрачаємо баланс між роботою та особистим життям. Зникають рамки робочого дня, вечір із родиною перетворюється у вечір з ноутбуком і новим завданням. Так непомітно ми виснажуємося і вже не в змозі контролювати свій емоційний стан. Це шкодить, в першу чергу, нам і нашому оточенню: дітям, нашій половинці. Тому, щоб уникнути «емоційного вигорання», працюючи вдома, слід дотримуватися певних правил розпорядку та організації.

Візьміть собі за правило заводити будильник для того щоб контролювати час, не пересиджувати за роботою біля комп’ютера. Дозвольте собі працювати за таймером від «сигналу» до «сигналу». За дзвінком вимикайте все та ідіть відпочивати.

Обов’язково робіть повноцінні обідні перерви. Не забирайте в себе можливість відпочити, переключитися з робочих завдань на турботу про себе і близьких. Тим більше, що шкідливо одночасно їсти і займатися розумовою діяльністю.

Проговорюйте спірні питання, які вас хвилюють по телефону з колегами, так ви уникнете непорозумінь і негативу, які можуть виникнути в ході роботи.

Обов’язково складайте список завдань на день і дотримуйтеся його. Якщо ви виконуєте якесь велике завдання, діліть його на кілька днів. По мірі виконання ставте позначки і ви будете бачити свій прогрес.

Вмійте бути ледачим! Проблема педагогів у тому, що вони розвивають бурхливу діяльність, але забувають думати про себе. Пам’ятайте: думати про себе – ваш головний обов’язок.

Хваліть себе самого тричі на день: вранці, вдень і ввечері. Застосовуйте таку магічну формулу самонавіювання:”Я геніальний, найкращий педагог. Усім педагогам педагог, мене діти слухаються, мене батьки поважають, мене адміністрація поважає, а як я сам себе люблю, цього і не висловити”.

Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести під музичний супровід, перегляд сімейного фото.

Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника.

Відомо, що саме фізична активність додає сил та енергії, покращує сон. На рівні психіки, фізичні вправи вдосконалюють здатність до планування та прийняття рішень, покращують настрій, знижують рівень тривоги та стресу, підвищують самооцінку. На біохімічному рівні, фізична активність стає природним джерелом для хімічних речовин мозку. Таким чином у мозку збільшується рівень серотоніну, ендорфінів тощо. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день.

«Як уникнути синдрому «професійного вигорання»?

— Любіть себе.

— Будьте уважні до себе: це допоможе своєчасно помітити перші симптоми втоми.

— З'ясуйте, що саме вас тривожить та зачіпає за живе.

— Припиніть шукати в роботі щастя або порятунку.

— Знаходьте час не тільки на робоче, а і на приватне життя.

— Припиніть жити життям інших. Живіть своїм власним. Не замість людей, а разом з ними.

— Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього роботу, запитайте себе: чи так це йому потрібно? Може, він впорається сам?

— Сплануйте свій день.

— Робіть «тайм-аути». Для забезпечення психічного та фізичного благополуччя дуже важливо відпочивати від роботи та інших навантажень.

— Навчіться керувати своїми емоціями.

— Відмовтеся від думки, що у вас щось не вийде. Якщо ви думаєте так, то це може стати істиною, оскільки ви самі переконаєте в цьому інших.

— Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться.

— Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день.

— Вмійте сказати “НІ”.

Дуже важливо навчитися контролювати свої думки та емоції. Варто пам’ятати: має значення не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймаємо.

На формування усвідомлення своєї вартості, позитивного сприйняття свого «Я», розвиток почуття самоповаги спрямована психологічна вправа «Мій портрет у променях сонця».

Дуже допомагає справитися з виснаженням, поганим настроєм арт-терапія. Це спосіб, який не має протипоказань та підходить кожному.

Малюйте наприклад, щось красиве – квіти, натюрморт, пейзаж з картинки чи з натури.

Співайте, танцюйте або пишіть щоденник чи оповідання.

Звісно, і сім’я – це потужний чинник. Добре, коли ви обговорюєте свої проблемні питання з рідними. Кожен член сім’ї має свої підходи вирішення проблем . Обмінюйтесь ними.

Психологічні умови створення "ситкації успіху" на уроці (психолого-педагогічні прийоми)

1. Ефект Розенталя, або „Ефект навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це вдається” тощо.

Якщо педагог буде переконувати учнів у реальності успіху, то успіх прийде. Англійський учений Стоуенс довів, що учні, яких заохочували, досягли значно більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не заохочували.

2. Прийом „Емоційне прогладжування” – констатація будь-якого факту успіху, прищеплювання дитині віри в себе, відкритість учителя для довіри і співчуття.

3. Прийом „Анонсування” – репетиція майбутньої дії, яка створює психологічний настрій на успіх перед класом. Це можуть бути додаткові індивідуальні заняття з окремими учнями. Добре заздалегідь оголосити приклади запитань самостійної роботи чи назвати прізвища учнів, яких не передбачається опитувати на наступному уроці (або навпаки), можна провести пробну контрольну роботу тощо.

4. Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь підготовлена педагогом ситуація, в якій учень отримує можливість зненацька для себе розкрити свої можливості.

5. Прийом „Рушай за нами”. Алгоритм цього прийому такий:

• діагностика інтелектуального фону колективу;

• вибір інтелектуального спонсора;

• фіксація результату та його оцінка.

Наприкінці цей прийом реалізується за допомогою окремих учнів, які „ведуть” за собою невстигаючих.

6. Прийом „Емоційний сплеск” корисний дітям, які емоційно реагують на похвалу і критику. Завдання вчителя – у кожного учня вивільнити енергію, ініційовану теплим словом підтримки вчителя.

7. Прийом „Навіювання” побудований на точному розрахункові, в якому головне – вибір гносеоносія, тобто джерела інтелектуального збудження. Алгоритм прийому такий:

• реалізована або несподівана радість учня;

• підтримка педагога;

•„збудження” окремих членів колективу (наприклад, створення ситуації змагальності);

• поява нових стимулів для саморозвитку кожного.

8. Прийом „Еврика”. Створюються умови, за яких дитина, виконуючи навчальне завдання, несподівано відкриває в собі невідомі досі здібності. Завдання вчителя – помітити це глибоко особисте відкриття, всіляко підтримати дитину, поставити нову мету і надихнути на її досягнення. Допомога вчителя у створенні ситуації відкриття має бути ненав`язливою, прихованою.

9. Прийом „Навмисна помилка”. Можна застосувати з урахуванням віку і знань учнів на відомому матеріалі, що використовується як опорні знання.

Створюючи ситуації успіху на етапі організації навчальної діяльності, слід пам`ятати про два основні правила:

• формування свідомого ставлення до результату навчальної діяльності має слугувати перетворенню результату на мотив для нової пізнавальної діяльності;

• у кожної дитини є задатки, які можуть розвинутися у здібності.

Вчителю про співпрацю з дітьми різних типів темпераменту

Дітей із сангвінічним темпераментом характеризують: легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі; вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності; здебільшого не сором’язливі, але стримані; легко спілкуються; користуються повагою ровесників; не схильні ображатись; беруть участь у громадській роботі класу і школи.

За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, в міру рухливими, адекватно реагують на зміну обставин, за несприятливих – виявляють байдужість, безвідповідальність, несамокритичність.

У роботі з такими дітьми слід враховувати:

· сангвініки швидко освоюють правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко втрачають;

· завдяки рухливості швидко піддаються як позитивному, так і негативному впливу;

· на зауваження дорослих реагують спокійно, не опираючись;

· такі учні досить комфортно відчувають себе, як при письмовій так і при усній відповіді. Зовнішні фактори їх майже не відволікають;

· досить відповідальні тривалі справи (наприклад звання старости класу, або керівника по дисципліні) сангвінікам не слід доручати. Вони проявлять незвичайну активність, та на протязі місяцю втратять усякій інтерес до цієї роботи. Але з сангвініків вийде справжній активіст у розважальних культмасових справах, або класний репортер;

· опитування домашнього завдання слід починати саме з таких учнів;

· сангвініки будуть брати активну участь у розборі нової теми, навіть якщо вона їм не цікава.

Діти холеричного типу темпераменту характеризуються: легкою збудливістю почуттів, силою і стійкістю їх у часі; енергійною та різкою поведінкою; бурхливо реагують на подразники; важко переключаються на спокійнішу справу; у колективі прагнуть самостверджуватись; люблять організовувати ігри; охоче залучаються до різних видів діяльності

За правильних умов виховання холерики виявляють активність, наполегливість у роботі, за неправильних – стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити " на зло”.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

· зважати на їхні особливості;

· бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість;

· при навчанні (особливо на заліку) враховувати те, що такій дитині легше буде відповідати усно, ніж писати все що їй відомо по даному питанню. Холерики тяжко переносять однотипну діяльність. Тому вони просто не зможуть виконати письмову роботу на високому рівні;

· пам’ятати, що чим довше йде робота (диктант, контрольна тощо) тим більше холерик зробить помилок;

· перевірку домашнього завдання також можна починати з холериків, вони навряд розгубляться від. Також холерики не відчувають ніяких труднощів від неочікуваних поточних запитань;

· у опрацюванні нової теми можете сміливо покладатися на їхню активність, якщо зможете заохотити та зацікавити їх. Проте, холерики як швидко запам’ятовують інформацію, так же швидко і забувають її.

У дітей флегматичного типу темпераменту : почуття важко збуджувані, проте тривалі і стійкі; флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів; уникає доручень, але отримавши їх, виконує бажання, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості; ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступивши в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього.

За сприятливих виховних умов такі діти виростають вдумливими, слухняними, організованими, добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприятливих – лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

· щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту;

· надати доручення, які в першу чергу потребують відповідальності та чесності. Тоді учень буде відчувати себе потрібним у колективі. Враховувати, що такої дитині краще дати не обмежену часом письмову відповідь, ніж викликати відповідати усно. В цьому випадку флегматик може почати з «іншого кінця» питання та його відповідь займе величезну кількість часу;

· враховувати, що високий темп ставлення запитань збиває з толку таку дитину;

· враховувати, що для флегматика не має нічого більш складнішого, як виконання завдань на відведений час. Однак саме такі учні можуть працювати дуже довго без суттєвих помилок та стомлення;

· не слід активно запитувати таку дитину під час пояснення нової теми. Їй, як нікому іншому потрібен час у оволодінні інформацією, але отриманні знання зберігаються у пам’яті флегматика надовго;

· враховувати, що ситуації у яких потрібно розподілити увагу або переключення її з одного виду діяльності на другий, флегматик переносить дуже важко.

Діти з меланхолічним темпераментом: надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі; сором’язливі; малоактивні; важко пристосовуються до нових обставин; відзначаються хворобливою вразливістю; швидко втомлюються; невпевнені у своїх силах; часто мають поганий настрій, почувають страхом перед труднощами ; скаржаться на ровесників; бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно.

Вчителю у роботі з такими дітьми слід :

· підтримувати таку дитину, підбадьорювати. Але не у якому разі не робити акцент на її помилках. Різке зауваження від вчителя може викликати великі труднощі під час наступної роботи на уроці. Такій дитині буде достатньо й вашого погляду;

· доручити дитині якусь корисну та важливу справу в класі. Меланхоліку просто необхідно відчути себе потрібним у класі;

· враховувати, переживання дитини. Якщо меланхолік за щось переживає, він не зможе дати повну відповідь на запитання, навіть якщо знає матеріал досконально. Тому має сенс запитати у такого учня, чи згоден він з отриманою оцінкою, або бажає перездати її протягом дня;

· враховувати, що меланхоліки побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Тому можливо має смисл залікові відповіді приймати у таких дітей в індивідуальній формі;

· при опануванні нової теми такі діти сидять мовчки, їм краще слухати, а дома ще раз самим прочитати, вивчити матеріал. Тільки тоді вони будуть впевненні у своїй відповіді, а отриманні знання залишаться у них надовго;

· перевірку домашнього завдання не слід починати з меланхоліків, вони легко можуть розгубитися. Краще надати їм декілька хвилин для підготовки;

· враховувати, що такі дітей дуже відволікає шум, та будь яка неспокійна обстановка;

· враховувати, що таких дітей особливо пугають: серйозні самостійні роботи на які відведено певний час; неочікувані запитання, потребуючі негайної відповіді;

· відповідь такої дитини не в якому разі не слід критикувати. Тому що меланхолік прийме це дуже близько та весь день буде переживати з цього приводу.

Процес навчання у школі збудований таким чином, що саме активні діти (сангвініки та холерики) мають великі переваги: вони швидко запам’ятовують, відновлюють інформацію, отримують оцінку і також швидко її забувають. Проте, меланхоліки та флегматики, якщо вчитель правильно побудує процес навчання, зможуть бути надійною опорою, тому що саме вони самостійно проникають глибше у тему та часто знають більше шкільної програми. Флегматики полюбляють зосереджуватися на будь яким виді діяльності, тому саме вони поступово розв’яжуть саму важку задачу. У них та сангвініках вистане самостійності для вирішення багатьох завдань. Саме для таких учнів оптимальною формою заліку будуть тестові завдання.

У природі ніколи не зустрічається «чистого» типу темпераменту. Але один-два з них ярко виражені у кожної дитини. Спробуйте врахувати ці особливості у своїй роботі, правильно роздавати завдання та опиратися на сильні сторони. Це забезпечить ефективність навчання та виховання кожного учня.