Рональд Рейган
За визначенням психологів, шість років - початок активності механізму уяви, відображення неіснуючого. Дитина, яка діє самостійно, постійно перебуває у стані «польоту». Книги, ігри, танці, спритні рухи - усе насичене гармонією, яку ця маленька особистість намагається опанувати власноруч. Гармонійна психомоторика сприяє особистісному розвитку, допомагає пізнавати навколишній світ і себе як частину світу, що сприяє розвитку дитини.
У шестирічок механізм уяви домінує над усіма іншими. Дитина виконує величезну роботу, створюючи фантастичні образи, і живе в казковому світі. Тому завдання дорослих, особливо вчителів і батьків, які намагаються не приборкати цей механізм творчості, розвивати та вивчати його. Отже, заздалегідь, до вересня, починається підготовча робота із прийому дітей до першого классу: визначити готовність дитини до шкільного навчання; вивчити індивідуальні психологічні особливості дитини, рівень шкільної зрілості; виявити дітей, які потребують особливої уваги до свого розвитку, забезпечити з перших днів їх перебування у школі індивідуальний підхід до них; скласти індивідуально-психологічну картку на кожну дитину; розробити конкретні рекомендації батькам, учителям із розвитку чи активізації окремих психічних процесів.
Індивідуальні особливості дитини, відповідність розвитку психічних процесів її віковим нормам свідчать про «шкільну зрілість» шести- і семирічок.
Дуже довго вважалось, що критерієм готовності дитини до школи є рівень її розумового розвитку. Л. Виготський визначив, що "готовністю до шкільного навчання є не стільки кількісний запас уяв, скільки рівень пізнавальних процесів".
Д. Ельконін про те, що при вивченні дітей у перехідний період від дошкільного до молодшого шкільного віку «діагностична схема має включати діагностики як новоутворень дошкільного віку, так і початкових форм діяльності наступного періоду» та об'єднує чотири етапи визначення готовності дитини до школи: загальна, інтелектуальна, мотиваційно-вольова, особистісно-психологічна.
Рекомендації батькам щодо успішної адаптації п’ятикласників до нових умов навчання
Будь-які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, зокрема такі, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, до нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.
1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до батьків, класного керівника, шкільного психолога.
6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі дитина звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Головне у особистості дитини молодшого підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання (при підтримці батьків).
12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей
Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями. Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.
Потурбуємось про тіло:
• намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;
• побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
• організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;
• харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
• дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);
• не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
• не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
• теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.
Про емоційну стабільність:
• не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч спокійного дорослого.
• не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, менше теленовин про страшні події. У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;
• створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
• подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;
• читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
• якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
• Можливо, що рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);
• дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
• дайте дитині зрозуміти: ви серйозно ставитеся до її переживань;
• поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;
Про осмислення подій:
• Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, сумують. Постарайтеся пояснити коротко (4–5 фраз) і спокійно.
• Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки у їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
• У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.
• Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.
• Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.
Особлива важливість гри:
• зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ.
• вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
• заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів)
Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.
Виховання в сім’ї хлопчика (рекомендації)
Виховання хлопчика в сім’ї – справа не з легких. Багато хто мріє, що «виростять справжнього мужчину». Але дивлячись на кількість незрілих чоловіків, просто дивуєшся, звідки вони беруться? На чоловіках у сучасному суспільстві лежить велика відповідальність: відповідати за безпеку сім’ї, забезпечувати потреби членів сім’ї, знаходити або будувати житло, допомагати у вихованні дітей – ці функції не такі прості і виконувати їх непідготовленій до життя людині не так-то просто.
В старовину і аж до початку ХХ століття в переважній більшості сімей батько був незаперечним главою сім’ї. Батько вирішував всі нагальні питання сім’ї, брав на себе відповідальність за свої рішення. Головне те, що батько був прикладом справжньої чоловічої поведінки для синів, вів себе як лідер, вожак зграї. А мати була його опорою, правою рукою у веденні господарства і вихованні дітей. Підростаючи, хлопчики, дивлячись на батька, вчилися тому, як повинен поводитися чоловік. Батько виховував їх своїм прикладом. Адже діти, і це давно доведено, підсвідомо копіюють поведінку батьків. Причому, копіюють як у дитинстві, так і в зрілому віці. Але чию поведінку копіюють сини? Батька звичайно.
І перше рішення, яке приходить на розум – це привести в дім справжнього чоловіка, який буде любити маму та дитину, займатися вихованням дитини. Якщо це неможливо, то доведеться виховувати свого сина самостійно. Жінка в першу чергу повинна засвоїти, що хлопчик – це чоловік, він головний у домі. Ставтеся до нього, як до мужчини, при будь-якій можливості радьтеся з ним, давайте йому можливість приймати рішення. Однак, виховання сина не можна вважати повноцінним без чоловічого оточення. Щоб заповнити цей пробіл, віддайте дитину в спортивну секцію. Не зайвим буде і просто спілкування хлопчика з тренерами.
Мама говорить: «Моєму синові вже 10 років він м'який, як дівчинка. Постійно ображається: трохи що - в сльози. Він погано сходиться з іншими дітьми. Немає ніяких захоплень, нічого не хоче робити. Як мені бути? Його виховувала моя мама, поруч не було чоловіка, який виховав би в ньому мужність."
Коментар. Хлопчик виховується в неповній сім'ї, без батька, а мама у зв'язку з цими обставинами змушена взяти на себе роль годувальника та утримувати сім'ю. В результаті хлопчик виховувався бабусею, й перед очима не було гідного чоловічого прикладу. В результаті чого хлопчик засвоїв жіночі установки і погляди на життя. Зазвичай, бабусі дуже сильно переживають за життя і здоров'я своїх онуків. Дуже часто можна почути такі фрази: “Туди не ходи – там небезпечно. Це не роби – поранишься. Тяжкості не тягни – надірвешся. На сходи не залазь – впадеш." і т. д. Постійні заборони і застереження позбавляють дитини ініціативності, породжують страхи, невміння постояти за себе, дати відсіч, долати труднощі. Незнання етапів розвитку дитини, виховання в неповній сім'ї, а також підвищена увага до сина у вигляді зайвого занепокоєння, постійні окрики, «осмикування» заглушають в ньому мужність, спотворюють його чоловічу природу. Потрібно серйозно задуматися про майбутнє хлопчика. Не слід контролювати кожен його крок, спробувати налагодити спілкування. Хоча міру ризику та межі дозволеного батьки визначають самі, але в цьому обов'язково потрібно враховувати індивідуальні особливості розвитку дитини, життєвий досвід.
У віці 7-13 років хлопчики зазвичай віддаляються від матері і починають орієнтуватися на батька. І саме в цей період дуже важливо, щоб в найближчому оточенні був значимий дорослий чоловік, на якого можна рівнятися. Але що робити, якщо батька немає?
По-перше, не впадати у відчай і не панікувати. Виростити хлопчика без батька цілком реально. Для цього потрібно створити/знайти позитивний приклад серед своїх родичів, друзів, сусідів, вчителів, тренерів. Дуже важливо, як жінці і мамі стежити за собою і працювати над собою. Ви не повинні бути завжди втомленою жінкою, для якої кожен день – це суцільне розчарування, а син мямля і скиглій.
Знайдіть відповідну художню літературу, чи документальні фільми, де є образ мужньої людини: сильного, сміливого, спритного, розумного, турботливого і доброго. Дивіться фільми та читайте книги разом з сином, а потім обговорюйте їх, шукайте відповіді на виникаючі питання. Покажіть дитині, що можна робити правильний вибір, надавайте, пропонуйте варіанти виходу з конфліктних ситуацій, допоможіть не впадати у відчай, не нервувати і не здаватися у важких ситуаціях і т. д. Якщо темперамент вашого сина дозволяє, то можна віддати його в якісь гуртки чи секції. У будь-якому гуртку він буде вчитися спілкуванню, досягненню цілей, не залежно від того – танці це або боротьба. У багатьох подібних видах діяльності тренери – це чоловіки, тому, порадившись з сином, напевно можна підібрати щось підходяще. Станьте ближчою до свого сина. Цікавтеся його життям, дізнайтеся про його інтереси і вподобання. Проводьте час разом, просіть його допомогти в чомусь. Наприклад, донести сумку до будинку, відкрити двері, поступитися місцем в автобусі і т. д. Обов'язково робіть акцент на тому, який він турботливий і сильний, як добре справляється з перешкодами. Порівнюйте його з його ж досягненнями.
У нас прийнято виховувати хлопчиків в строгості, щоб вони з малих років знали, що таке сила, мужність. Тому до хлопчиків зазвичай ставляться суворіше, ніж до дівчаток, підвищують голос, карають. Багато тат застосовують у вихованні хлопчиків і фізичну силу, вважаючи, що такі дії тільки загартують дитини, виховають у ньому терпіння, волю, відповідальність за свої вчинки, вміння постояти за себе якщо що. Проте вже доведено, що хлопчики більш гостро сприймають і психологічний, і фізичний тиск. Вони більш вразливі, вразливі перед образами, криками, покараннями. Тому-то хлопчики і огризаються, хуліганять частіше дівчаток, таким чином відстоюючи своє право. Буває, що хлопчики не показують своїх почуттів, тримають образу в собі, що іще гірше.
Щоб хлопчик виріс справжнім чоловіком не потрібно його надмірно лаяти, карати. Для виховання повноцінної особистості потрібно періодично хвалити, підбадьорювати хлопчика, заохочувати його в справах, не приховувати своєї любові до нього.
Незважаючи на стереотипи, хлопчик, так само як і дівчинка потребує любові, ніжності, ласки. Адже той, хто отримує ласку, може швидше навчитися віддавати її іншим. А значить, тоді син найімовірніше виросте люблячим чоловіком і батьком. Щодо виховання в синові сили, то мудріше буде завести домашню тварину або залучати хлопчика до догляду за молодшим братом чи сестрою. Адже справжня сила, як чоловіка, так і взагалі людини полягає не в прояві своїх фізичних можливостей, а в здатності піклуватися про ближніх, про тих, хто слабший, допомагати.
Більшість хлопчиків бояться плакати, бо вважають це проявом слабкості. Та і від дорослих часто можна почути: «Не плач, ти ж хлопчик!». Тому вони соромляться показувати свої сльози, побоюються глузувань однолітків. Навіть, якщо хлопчикові боляче, його просять терпіти, мовляв, адже ти чоловік, це дівчаткам дозволено плакати, а тобі ні. Різних і психологічно, і фізично важких ситуацій, образ, розчарувань на шляху у хлопчика буде в житті вистачати. Так що ж весь час терпіти? Звичайно, ні, адже постійно тримаючи в собі всі емоції, переживання майбутній чоловік піддає себе небезпеці. Він ставить під загрозу своє здоров'я. Тривоги, нервове перенапруження, постійні переживання, які не знаходять виходу, призводять згодом до інфарктів, інсульту, виразки та інших захворювань, як психологічних, так і психосоматичних. Тому на плач мають право всі і хлопчики теж.
Часто можна спостерігати таку картину: мама чи бабуся несе велосипед свого «дитяти», а син чи внук волочиться за нею хвостом. Хлопчику забороняють бігати по калюжах, валятися в снігу, щоб не застудився. До останнього носять його на руках, не дозволяють кататися з високої гірки і т.д. А через роки дивуються, чому хлопчик виріс таким нерішучим, несамостійним, залежним від батьків. Так, необхідно турбуватися за своїх дітей, опікати їх, виховувати, направляти, але потрібно і міру знати.
Щоб у хлопчика сформувалося правильне уявлення про те, якою повинна бути справжня жінка і як правильно себе вести по відношенню до неї, важливий приклад як батька, так і матері. Якщо ж мати буде вести себе завжди як лідер, неприступна скеля, то чи буде син співчувати жінкам, жаліти їх, співпереживати їм? Ні, швидше за все, він буде вважати належним не допомагати жінкам або навіть, навпаки, буде очікувати від них допомоги. Тому необхідно показувати хоч іноді синові свою слабкість, жіночність.
Дівчатка люблять няньчити своїх ляльок, годувати їх, грати з ними. Адже цей процес дуже важливий, таким чином, дівчинка готує себе до майбутньої ролі матері. А як же хлопчики готуються до ролі батька? Часто ніяк. Адже ігри у них зовсім інші: войнушки, риболовля, полювання та інші. Та й немає у них тих, на кому б вони тренувалися, адже в ляльки хлопчикам не прийнято грати. І дарма. Граючи ляльками, діти не тільки репетирують майбутні ролі мами і тата, а й проходять етапи статевого виховання. Вчені провели дослідження, в ході яких було виявлено, що чоловіки, які не грали в дитинстві в ляльки, мають більше проблем у відносинах з дружиною. А у тих, хто мав можливість грати з ляльками, легше налагоджуються контакти з протилежною статтю. Тому не потрібно переживати, якщо син вирішив пограти ляльками, а не лише машинками. Навпаки, варто заохочувати такі позиви дитини проявляти свою турботу, ніжність, які він в майбутньому буде дарувати і вам, батьки.
Виховання хлопчика в сім’ї: рекомендації
Якщо ви хочете, щоб ваш нащадок не сидів у вас на шиї до кінця життя (Одна мама сказала про свого 17 –літнього сина: « Я вже зараз люблю свою майбутню невістку за те, що вона буде терпіти мого сина»), хочете, щоб син створив міцну сім’ю і досягнув успіхів у житті, тоді вам треба хотіти знати про виховання хлопчика в сім’ї.
1. Навчайте правил безпеки. Оскільки хлопчики люблять все досліджувати та ризикувати, то слід з дитинства вчити їх обережності і вмінню прораховувати наперед всі наслідки тієї чи іншої поведінки. Ви можете читати казки чи підбирати мультики про правила безпеки, розмірковувати з малим, чому він упав чи вдарився.
2. Навчайте самостійності. Хлопчики потребують більшої свободи ніж дівчатка. Однак, тут важлива тонка грань між свободою та контролем. Крім того пам’ятайте, що свободу треба давати тільки в тому, чому ви вже навчили дитину. Якщо ви не пояснили чітко, як ходити в магазин по хліб, то краще не відпускайте дитину. Тому, що часто бувають ситуації, коли батьки сварять дитину за те, чому вони його ще не навчили. Хлопчики люблять самостійність, тому їм можна пояснити, що ви їм будете довіряти до тієї пори, доки вони оправдовують довіру ( зробив не так, як обіцяв – наступного разу не повірять…). Треба підтримувати ініціативу, адже справжній мужчина повинен бути рішучим та ініціативним. Якщо дитина запропонувала щось не те чи не так, варто одобрити і трохи скоректувати, але ні в якому разі не відкидати пропозицію дитини.
3. Розвивайте лідерські якості. Мужчина повинен вміти бути лідером. Для цього залишайте іноді останнє слово в суперечці за свої сином там, де це можливо, застосовуючи фрази: «Давай так і зробимо», «Нехай буде по-твоєму», «Мені подобається твоя пропозиція». Дуже цікаво спостерігати, коли батьки радяться з дитиною. ( Ситуація в магазині, коли хлопчик років 10 оцінював сукні, які вибирала мама: «Ні, тобі не пасує. Це не твій колір. А в цьому ти симпатична…» Мама щоразу запитувала: «Ну, а як ця сукня?». Звичайно, шопінг люблять не всі чоловіки. Але думаю, справа не в цьому, а в тому, щоб навчати дитину в усьому мати свою думку і розуміти її цінність. Це важливий момент у вихованні хлопчика.
4. Навчайте хлопчика бути мужчиною. Тата зазвичай вчать цьому власним прикладом. Вони (тата) допомагають мамам виходити з транспорту, носять важкі сумки, роблять важку роботу вдома, приймають важливі рішення, турбуються про сім’ю і т.д. Хлопчик частіше всього відображає таткову поведінку. Проте мамина роль у цьому питанні також велика. Мама може іноді бути слабкою і потребувати допомоги свого сина. Він може допомогти нести сумку, дати мамі таблетку, допомогти принести стілець, закрутити шуруп…А для сина немає більшого щастя, як мамині щасливі очі, мамина похвала. Тільки, коли хвалите, не говоріть лише: «Ти – молодець!». Правильніше буде акцентувати, за що саме ви хвалите: «Мені приємно, що ти мені допомагаєш!», «Ти справжній мужчина!», «Ти такий сильний!». Такою похвалою ми покажемо, що саме нам подобається і до чого хлопчику прагнути.
5. Відірвіть від маминої спідниці. З моменту народження та років до 5-6 малюк в основному знаходиться з мамою, від якої він залежить практично в усьому. Тому в цей час він живе по суті в жіночому світі. І мамам це дуже подобається, адже майже завжди з ними поряд маленьке цікаве улюблене хлопченя. Після п’яти років хлопчики починають більш свідомо цікавитися світом чоловіків, однак психологічно все так же залежать від мам. У віці від дев’яти до дванадцяти років дитина живе в ніби у цих двох світах. Але все-таки при вихованні хлопчика всім мамам слід розуміти, що хлопчик – майбутній чоловік, тому поступово його треба відучувати від маминої спідниці. Хлопчик повинен все більше спілкуватися з татом, дідусем, дядечком і займатися чоловічими справами. Мамі не варто тиснути на сина, який дорослішає, своїми емоціями, щоб він більше проводив з нею часу чи робив усе тільки так як вона хоче. Інакше ми отримаємо на виході маминого синочка, рішення якого обмежені маминими рішеннями.
6. Пояснюйте конкретно, чого ви хочете. Особливістю хлопчиків є те, що вони не розуміють натяки і можуть виконувати тільки прямі прохання. Хоча деякі хлопчаки все-таки іноді розуміють «замислувату» мову батьків. Однак краще говорити: «Прибери речі в своїй кімнаті на місця», а не «Що за вибух у твоїй кімнаті відбувся?».
7. Дотримуйтесь дистанції. Мами дуже люблять проявляти свої емоції поцілунками і обіймами. Малюкам також це подобається. Але у вихованні хлопчиків в сім’ї настає момент, коли вони починають вважати, що тактильні контакти - це для маленьких. Не варто намагатися довести зворотне. Якщо ви на людях будете тримати таку дистанцію, яку хоче хлопчик, вдома він може дозволити вам, мами, трохи більше. 18-річний син знайомої років з 12 став сердитися, коли мама на вулиці хотіла взяти його за руку, обійняти, навіть під руку не можна було взяти. Але вдома і в 20 років він міг підійти вечерком, сісти поряд і покласти голову на мамине плече, щоб вона погладила його волосся, поцілувала.
8. Учіть хлопчика проявляти свої емоції. Часто, виховуючи хлопчиків, від них вимагають зібраності, сміливості і десь навіть жорсткості. Одначе тримати всі емоції в собі не корисно нікому – це шлях до інфаркту і депресій. Запитуйте у сина, що йому сподобалося, що не сподобалося, чим він розстроєний, чому радий? Це допоможе йому ділитися своїми емоціями та розуміти чужі.
9. Не намагайтесь виростити супергероя. Бути хлопчиком – не означає бути надміру сильним, надміру міцним, надміру виносливим і взагалі бути супергероєм. Все добре в міру. Впевненість у собі, уміння не боятися бути самим собою – це також якості мужчини.
Отже, виховання хлопчика в сім’ї – приємне, хоч і непросте заняття. Тому рекомендую уміти визначати ту межу свободи, яка дитині під силу в даний момент і давати йому цю свободу. І крім цього любити свого хлопчика всім серцем, але розуміти, що це особистість, яку треба поважати і з якою треба рахуватися.
Виховання в сім'ї хлопчика - це цілком здійсненне завдання, осилити яке можуть навіть самі недосвідчені батьки. Головне – любов, своєчасна турбота і розумна поведінка, тоді з вашого хлопчика виросте самий справжній чоловік
За матеріалами "Освіторія"
Поради батькам щодо зняття психологічного напруження у дітей
Глибоке дихання. Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, -хворобливість і хвилювання.
Фізичні навантаження. Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.
Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому.
Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Вчені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.
Живопис. Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.
Позитивні емоції. З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.
Музика. Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Відомий невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.
Спілкування з природою. Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій, - відпочиньте з нею серед природи.
Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників, оскільки це та діяльність, без якої дитина шести років не може нормально жити і розвиватись. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість забезпечити умови, необхідні для розгортання справжньої гри: ініціатива, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування.
Тому доцільно батькам учнів першого класу подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час. Причому, чим більший вибір ігор, тим легше розкрити індивідуальні можливості й обдарування кожної дитини, створити оптимальні умови для її повноцінного розвитку.
Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей, поведінку уявних персонажів, їх ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми, на чуттєвому рівні прилучається до культури середовища, що її оточує. Другий фактор, яким зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості, засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.
Пам'ятайте:
* Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.
* Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
* Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
* Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
* Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
* Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
* Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.
* Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень.Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей. Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів. Існує термін "шкільна фобія", тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками.Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків. Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї "навчальну фобію".Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.
Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта.Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях.
Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму. Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.
Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень.
Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту. Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.