Школа починається з керівника

Перш ніж продовжити розповідь про розвиток освіти в нашому селі, хочеться більш детально розповісти про людей, які взяли на свої плечі нелегкий тягар керівництва Попівською школою №2 , починаючи з 1950 року і закінчуючи сьогоденням. Звичайно ж, мова піде про директорів школи.

У серпні 1950 року, коли остаточно було прийняте рішення про реорганізацію Попівської початкової школи №2 у семирічку, педагогічний колектив цього навчального закладу доручили очолити Тимофію Андрійовичу Галашку. За плечима цього ерудованого, розумного чоловіка вже була робота на освітянській ниві, вища педагогічна освіта, нелегкі випробування у горнилі Великої Вітчизняної війни...Вона застала Тимофія Андрійовича у рідному селі вчителем Другої Попівської неповної середньої школи, яка 15 червня 1941 року здійснила свій сьомий випуск. А вже через тиждень всіх вчителів призовного віку було мобілізовано, адже почалася війна. Білу вчительську сорочку довелося змінити на солдатську гімнастерку. Чимало тяжких випробувань випало па долю старшини Галашка. Зазнав він разом з тисячами братів по зброї і гіркоти відступу, і розпачу втрат. А коли потрапив до Сталінграду, де горіли небо і земля, палали навіть кам’яні будівлі, не раз пригадав усі кола пекла, описані в „Божественній комедії” Данте. Та доля оберігала солдата. Вижив артилерист, вийшов живим із того страшного горнила, і повернулися його фронтові дороги у зворотній бік – на захід. А восени 1943 року, коли Сумщину було звільнено від окупантів, Тимофія Андрійовича після лікування у прифронтовому госпіталі демобілізували, як і багато інших педагогів. Адже тепер перед ними стояло не менш важливе завдання – відбудовувати зруйновані школи, навчати дітлахів. Прийшов воїн – фронтовик додому на початку 1944 року. А вже наступного дня знову став учителем Попівської середньої школи, аби залишатися ним до завершення 1949/1950 навчального року. А потім був призначений директором новостворюваної семирічної школи на Каріківці. Тимофій Андрійович прийшов сюди не сам, а з колективом соратників, однодумців, які погодилися працювати під його керівництвом. Він був прикладом для колег у сумлінному ставленні до справи виховання підростаючого покоління.

Перегортаючи книги протоколів засідань педагогічної ради за 1950 – 1970 роки, можна з виступів директора побачити, як вболівав він душею за стан успішності і за поведінку учнів, як піддавав нищівній критиці тих учителів, які не прагнули до самоосвіти, самовдосконалення. А ще доводилося постійно дбати про ремонт пристосованих під класи приміщень , яким було майже по сто років. Ясною мрією директора було будівництво нової школи. Тому й залишився після виходу на пенсію у 1971 році працювати у своїй школі рядовим учителем, аби допомогти новому директору добитися здійснення цієї мрії.

Справу, розпочату Тимофієм Андрійовичем, продовжив Олександр Петрович Кривунь, який того ж таки 1971 року став директором нашої школи. Адже мав він на той час чотирнадцятирічний досвід роботи вчителем, у відділі освіти знали і цінували його як талановитого організатора, людину з високим почуттям обов’язку.

Відразу ж після цього призначення почав Олександр Петрович за підтримки Тимофія Андрійовича вести наполегливу роботу над тим, щоб на місці старих, напівструхлявілих приміщень колишньої ЦПШ виросла нова школа. Через три роки наполегливих зусиль справа нарешті зрушила з мертвої точки. Готувалася проектна документація, почали навіть копати котлован для закладання фундаменту.

Але вже за кілька тижнів будівельні роботи було припинено, бо ківш екскаватора розкопав склад боєприпасів часів минулої війни. І знову – тривоги, недоспані ночі, роботи по розмінуванню всієї території на місці новобудови та навколо старої школи...Клопотів тих вистачило аж на сім років. І коли першого вересня 1981 року відбулося – таки урочисте відкриття новозбудованої сучасної двоповерхової школи, найбільше слів подяки і учні, і їх батьки, і керівництво району сказали на адресу Тимофія Андрійовича та Олександра Петровича, які разом зуміли здолати усі перешкоди і домоглися будівництва школи.

За сімнадцять років роботи на посаді директора Попівської восьмирічної школи №2 Олександр Петрович Кривунь зумів створити напрочуд міцний і дружній педагогічний колектив. Адже був справжнім чарівником, який міг будь – яку конфліктну ситуацію розрядити за допомогою жарту чи навіть пісні. Тому й тягнулися до нього колеги, горнулися вихованці, цінували і поважали батьки. Багато учнів Олександра Петровича й самі обрали нелегкий фах педагога, аби прийти працювати в рідну школу і продовжувати справу свого Вчителя.

У серпні 1988 року відкрилася нова сторінка в історії нашої школи . Адже саме того року , після виходу Олександра Петровича Кривуня на заслужений відпочинок, колектив школи очолив колишній її випускник, а на той час – дипломований вчитель біології та хімії з десятирічним досвідом роботи – Михайло Дмитрович Спицький. І вже в перший рік перебування на цій посаді зумів доказати, що дбатиме про школу незгірш попередніх її керівників. Адже розпочав він свою діяльність із прагнення перетворити просторі і світлі коридори школи у справжню казку. Бригада художників, запрошених Михайлом Дмитровичем, перетворила перший поверх школи у чарівний дивосвіт живої природи, де знайшлося місце для пейзажів рідного села, і для малюнків різноманітних птахів та звірів, і для екологічного залу.

А ось коридори другого поверху прикрасили картини з історії українського народу. А на чільному місці було розташовано барельєф із зображенням геніального сина України – Тараса Григоровича Шевченка. Численні гості, які відвідують нашу школу, із захопленням говорять, що подібної краси їм не доводилося бачити навіть у міських школах. Звичайно, навчання в такій школі робить наших учнів кращими, духовно і морально вищими. І величезна заслуга в тому - саме керівника школи Михайла Дмитровича Спицького.

На уроках хімії біології та природознавства у Михайла Дмитровича панують цілковите взаєморозуміння і повага. Адже, працюючи натхненно, з вогником, вчитель вміє підібрати свій чарівний ключик до серця кожного вихованця. А тому кожен його урок багатий за змістом, оригінальний за формою і методами навчання і викликає в учнів бажання знати і вміти якомога більше. Саме на уроках Михайла Дмитровича учні відчувають себе дослідниками, мають змогу зіставляти, порівнювати і знаходити істину. І як наслідок – переважна більшість учнів предметами , які викладає М. Д. Спицький, оволодівають на високому та достатньому рівнях. А ще керівник знаходиться в постійному пошуку співпраці з усім педагогічним колективом, аби створити в школі всі умови для навчання та виховання справжніх громадян нашої держави. І в тому, що багато випускників Попівської загальноосвітньої школи після її закінчення обирають професію педагога, чимала заслуга саме її директора Михайла Дмитровича.