Екскурсія у минуле

Початком розвитку освіти в селі Попівка, на території Каріківки (так називалася в давнину та частина села, де нині знаходиться Попівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ) вважають дві дати. Перша з них – це 1837 рік – відкриття приватної школи в хаті, яка належала пану Лиману. Її учні ( а кількість їх в залежності від пори року коливалася від 6 до 14) були переважно дітьми вихідців із козацького стану. Ще одна знаменна дата – серпень 1889 року. Саме тоді на території Преображенської церкви почала діяти друга в селі церковно – приходська школа. Викладання в ній велося священиком, який навчав дітей лічбі, читанню, чистописанню. Головну ж увагу приділяли вивченню Закону Божого. Однак трирічна церковно – приходська школа була єдиним осередком навчання для сільських школярів. Саме тут, у єдиній класній кімнаті, навчалися маленькі жителі села азам знань, що виводило їх , так би мовити, у люди. Адже вміння читати і писати відкривало для селянських дітей перспективу влаштуватися на роботу в місто, що мало на той час неабияке значення.

Коли в 1918 році було проголошено Декрет про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, церковно –приходська школа №2 була передана в руки держави. На жаль, на період громадянської війни навчання було тимчасово припинене, і лише в 1922 році – знову відновлено . Тепер школа мала нову назву – Попівська початкова школа №2. Завідував школою Тихін Васильович Високоморний. Саме за його ініціативи було створено так званий шкільний громадський комітет, який займався проблемами матеріального забезпечення школи, поставками палива ( дров, торфу та вугілля), наданням фінансової допомоги дітям – сиротам. Прийняття у червні 1924 року Закону про загальну початкову освіту сприяло значному збільшенню чисельності школярів. З вересня цього року до шкіл №1 та №2 почали ходити понад 600 дітей, яких навчали 16 вчителів. Серед них відомі: Т.В.Високоморний, Т.С.Високоморна, А.І. Матвієнко, Н.П.Осипенко, Г.О. Лисенко, К.І. Слізко. Зусиллями вчителів при школі було відкрито курси по ліквідації неписьменності серед дорослого населення села. І доводилося освітянам при тьмяному світлі гасових ламп навчати у третю зміну землеробів і робітників, аби тим не було соромно перед власними дітьми, що не вміють читати та писати. До 1 травня 1930 року не писемність у селі було практично ліквідовано.

Життя потроху налагоджувалося. Однак фашистська окупація з вересня 1941 року до жовтня 1943 року перервала навчання юних жителів Попівки. Відразу ж після звільнення села вчителі намагалися відновити навчання в обох школах. Однак ці зусилля не увінчалися успіхом. Шкільні приміщення були зруйновані, не було ні підручників, ні зошитів для письма. Та й учнів до школи було дуже важко зібрати. Навіть слабкі дитячі рученята були потрібні в кожній родині, аби сіяти і доглядати врожай, відбудовувати зруйноване війною. Тому регулярні заняття в Попівській початковій школі №2 почалися лише у вересні 1945 року. Завідуючою школи було призначено випускницю Конотопського учительського інституту Ольгу Григорівну Савченко. Поряд з нею працювали Тетяна Михайлівна Зименко , Галина Микитівна Іскра, Катерина Іванівна Слізко. Згодом до них приєдналася Софія Іванівна Бондаренко.

1950 рік став новою віхою в розвитку освіти. Попівська початкова школа №2 була реорганізована в семирічку. У 1950/1951 навчальному році тут навчався 321 школяр, а педагогічний колектив школи складався з 15 вчителів на чолі з директором школи Тимофієм Андрійовичем Галашком. Більшість із них, такі як Тимофій Андрійович, Катерина Іванівна Слізко, Петро Петрович Маленко, Ольга Тимофіївна Пичик, Ольга Григорівна Савченко, Варвара Михайлівна Зименко, Софія Михайлівна Кривунь, Софія Іванівна Бондаренко, Тетяна Прокопівна Боярчук, Ганна Андріївна Прокопенко все своє життя віддали рідній школі. Тут закінчувалися їх трудові біографії. Та не згасала любов до цих самовідданих працівників освітянської ниви у серцях їх вихованців, а пам’ять про них і досі живе серед молодших колег.

Звичайно, кожен вчитель увічнює себе у своїх учнях. А їх, відомих не лише у нашому селі, але й далеко за його межами, зі стін Попівської школи №2 вийшло чимало. Нижче ми розповімо про уславлених наших земляків, людей, які завжди з великою гордістю носили звання випускника Попівської початкової, Попівської семирічної, а згодом – і Попівської восьмирічної школи №2.