Шановні колеги та батьки!

Міністерство освіти і науки України занепокоєне ситуацією щодо поширення агресивної субкультури серед підлітків.

За даними Нацполіції, штучне поширення субкультури ПВК Редан — це спроба російських пропагандистів провести чергову інформаційно-психологічну операцію. Пропагандисти прагнуть втягнути у противправну діяльність підлітків, щоб дестабілізувати ситуацію всередині країни.

Що таке ПВК Редан

— це агресивна субкультура, яка виникла в рф, де влаштовувала масові бійки у різних ТРЦ. Зазвичай її учасниками стають саме підлітки.

За твердженням психологів, більшість підлітків стають учасниками різних течій чи субкультур через дві важливі потреби — соціалізації та приналежності. До небезпечних субкультур схильні ті, хто невпевнений у собі, має низьку самооцінку і комплекси, у кого є труднощі у спілкуванні, відсутні друзі, напружені стосунки з ровесниками чи батьками, несприятлива сімейна ситуація, хто протягом довгого періоду зазнавав цькування та буллінгу.

Ще одна причина того, чому неповнолітні стали жертвами провокацій — проживання досвіду війни. Підлітки самі собою емоційно нестабільні, а під час війни їхня емоційна нестабільність зростає удесятеро. Зазвичай, подібні психологічні операції, на кшталт “ПВК Рьодан”, ворог запускає, орієнтуючись на емоційно нестабільну аудиторію.

Представники субкультури називають себе павуками та носять одяг із зображенням павука та четвірки. Це вказує на джерело появи руху — японський аніме-серіал Hunter x Hunter, що розповідає про бандитське угруповання під назвою Геней Рьодан.

Учасники субкультури виступають проти “навколофутбольних фанатів, уродженців Кавказу та мігрантів”.

Провокування конфліктів і масових бійок між підлітками

— таку мету ставлять перед собою організатори зібрань молоді, — повідомляється на офіційному веб-порталі Нацполіції України.

З метою припинення масових протиправних дій, аби застерегти дітей від необдуманих вчинків, подолання конфліктів та формування толерантних стосунків серед представників різних субкультур сучасної молоді, рекомендуємо:

• з’ясувати першопричини, які спонукали підлітків приєднатися до небезпечних субкультур та надати відповідну допомогу в їх подоланні;

• ознайомити учасників освітнього процесу із існуючими молодіжними субкультурами, їхніми основними рисами, позитивним і негативним спрямуванням;

• з’ясувати позитивну роль молодіжних субкультур у процесі адаптації і самоствердження юної особистості;

• провести заняття з елементами тренінгу «Всі ми – різні, всі ми – рівні», творчі дискусії на тему «Молодіжні субкультури: за і проти», «Вчимося бути толерантними», «Що спільного ?», «Біла ворона», «Чарівне озеро»;

• створити колажі «Світ толерантності» і «Світ інтолерантності», «Риси толерантної особистості» тощо.

Для того, щоб навчити дітей безпечній поведінці у виховній системі закладу освіти необхідно систематично приділяти увагу національно- патріотичному вихованню, культурі взаємостосунків школярів, методам ненасильницького спілкування тощо.

Педагогам необхідно налагодити взаємодію з батьками, зокрема:

• рекомендувати батькам звертати увагу на контент, який споживає дитина й бути в курсі її інтересів;

• разом з дитиною пройти базовий курс кібербезпеки й обговорити його; слідкувати, чи не відбувається у дитини різких перепадів настрою; проводити більше часу зі своїми дітьми та вибудовувати довірливі

• стосунки;

• звертати увагу на поведінку дітей, коло спілкування та способи проведення дозвілля.

Батькам, у яких складна комунікація з підлітками, варто звернутись до практичного психолога закладу освіти, або, наприклад, до фахівців проєкту Міністерства освіти і науки України та UNICEF “Поруч”, де можна отримати безкоштовну допомогу з метою формування нових життєвих цінностей, розвитку вольових якостей, поліпшення взаємин дитини з батьками та ровесниками тощо.

Відповідно до ст.53 Конституції України, ст. 58 Закону України «Про освіту», ст.29 Закону України «Про загальну середню освіту» на Вас покладені обов’язки:

1. Забезпечити своєчасне відвідування учнем усіх навчальних занять.

2. Забезпечити учня необхідним навчальним приладдям.

3. Цікавитися навчальними досягненнями учня.

4. Забезпечити акуратний, діловий зовнішній вигляд учня.

5. Нести відповідальність за правопорушення учня.

Ст. 51. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття.

Ст. 52. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом.

Ст. 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Ст. 68. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. 

Ст. 141. Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини незалежно від того, чиперебували вони у шлюбі між собою…Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежитьна їх батьках…

Ст. 150. Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їхздоров’я,фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Ст. 155. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.При неналежному виконанні батьками (одним з них) батьківських обов’язків або призловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися за захистом своїх прав таінтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади або безпосередньодо суду (якщо вона досягла 14 років).

Ст. 164. Батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо будевстановлено, що він (вона): не забрали дитину з пологового будинку або з  іншого закладуохорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неїбатьківського піклування;  ухиляються  відвиконання  своїх  обов’язків  по  вихованнюдитини, жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами;вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування табродяжництва; засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини. Позбавлення батьківських прав  провадиться  тільки  в  судовому    поряд-ку.

Ст. 166. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язків по утриманнюдитини.

Ст. 170. Суд може прийняти рішення про відібрання дитини від батьків і передачу її наопікування органів опіки і піклування незалежно від позбавлення від батьківських прав,якщо, залишення дитини в осіб, у яких вона перебуває, небезпечне для неї. У винятковихвипадках при безпосередній загрозі життю або здоров’ю дитини, орган опіки і піклування
вправі прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, навихованні яких вона фактично перебуває.

1.  Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2.   На кожного з батьків покладається   однакова  відповідальність   за  виховання,навчання і розвиток дитини.

3.   Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:
— Постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умовидля розвитку їх природних здібностей;
— Поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя,шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народнихтрадицій та звичаїв;
—  Сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноціннудомашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
—  Виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Ст. 180. За доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (шляхом особистого прикладуабо психічного чи фізичного спонукання до вживання спиртних напоїв).

Ст.184.4.1.   Систематичне  ухилення   від   виконання  обов’язків   щодо   забезпеченнянеобхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Ст. 184.4.3. За   вчинення неповнолітнім у віці від 14 до 16 років правопорушення, якепередбачає відповідальність згідно з Кодексом про Адміністративні правопорушення.

Ст. 184.4.4. До неповнолітніх, які не досягай   14-16 років   і   відповідно до  ст..  122 Кримінального  кодексу  не  є  суб’єктами  злочину  і  не  можуть  нести  кримінальноївідповідальності, застосовуються примусові заходи виховного характеру, які передбаченіст.. 23 Кримінального кодексу, а батьки несуть адміністративну відповідальність.

Ст. 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування.
Злісне невиконання батькамиобов’язків по догляду за дитиною…що спричинило тяжкінаслідки — карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленнямволі на той самий строк.

Ст. 167. Зловживання опікунськими правами
Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному – караєтьсяштрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправнимироботами на строк до двох років.

Ст. 303. Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцієюч.З. Діївчинені щодо неповнолітнього або організованою групою,   караютьсяпозбавленням волі від трьох до п’яти років.

Ст. 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність
Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом,азартними іграми — карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленнямволі на той самий строк.

1.  Право та обов’язок батьків забрати дитину з родильного дому або іншого закладу охорони здоров’я.

2.2.  Обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

2.3. Право дитини на ім’я, прізвище та по-батькові

2.4. Право дитини на вираження своєї думки.

Одним з особистих немайнових прав дитини, як підкреслює М.В. Антокольська,  „є право дитини вільно виражати свою думку ”. Положення ст.171 СК відповідає частині 5 ст.51 Конституції, яка передбачає охорону державою сім’ї, дитинства, материнства, батьківства, а також частинами 7і 8 ст.7 СК. Необхідно відмітити, що права дитини на врахування його думки з питань, що стосуються його  особисто, а також з питань, що стосуються його сім ї, має не тільки сімейно-правовий, а й публічно-правовий характер. Необхідно також підкреслити, що „думка дитини, що стосується його прав, не має вирішального значення для вирішення всіх суперечок, що стосуються його життя”, як зазначає Червоний Ю.С. Згідно частини 3 ст.171 СК суд має право постановити рішення проти волі дитини, якщо його вимагають і інтереси дитини. ”. Це право дитини закріплено в загальній формі в ст.12 Конвенції про права дитини та в ст.171 СК. Ст.171 СК встановлює, що „дитина має право бути вислуханою з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, повинна бути вислуханою при вирішенні між батьками, іншими особами суперечок про виховання, місце проживання, в тому числі суперечок про позбавлення батьківських прав, відновлення в батьківських правах, а також суперечок про управління майном

2.5.Право та обов’язок батьків на виховання дітей.

Найважливішим серед батьківських прав та обов’язків є право та обов’язок батьків на виховання дітей. Виконання цього права є одночасно обов’язком. Як зазначає Антокольська,  „виховання являє собою тривалий процес впливу на дітей. Цей процес передбачає як виконання батьками цільових дій для досягнення певного результату, так і нецільовий вплив на дитину, який відбувається постійно в процесі спілкування батьків та дітей, та впливу, який чинить на дитину поведінка та приклад батьків”.

У ст. 150 СК визначено коло обов’язків батьків з виховання дітей. „Батьки зобов’язані виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім ї, свого народу, своєї Вітчизни, піклуватися про здоров’я, фізичний, духовний та інтелектуальний розвиток дитини, забезпечити отримання дитиною повної середньої освіти, підготовці до самостійного життя”. Яким чином виконуються ці обов’язки, вирішують самі батьки.

Виховання – це процес, що передбачає не тільки вчинення певних дій батьками, але й відповідну реакцію збоку дітей. Відповідно до цього, праву батьків з виховання дитини передує право та обов’язок дитини отримувати гідне виховання.

Як вже було зазначено, батьки самі обирають принципи та форми виховання своїх дітей. Разом з цим право батьків, як і багато інших прав, має свої межі. Тому, як вказано у частині 3 ст.151 СК,  „батьки можуть вибирати форми та методи виховання, окрім таких, що суперечать закону, моральним засадам суспільства”. Частина7 ст.150 СК забороняє фізичне покарання дитини батьками, а також використання ними інших методів та видів покарання, що принижують особисту гідність дитини.

Але необхідно відмітити, що формулювання частини 7 ст.150 СК є не зовсім точною. Гідність людини – це суб’єктивна категорія. Тому одне і те саме покарання , що застосовується до різних дітей може принижувати або не принижувати їх гідність.

Право та обов’язок батьків та дітей на виховання носить взаємний характер, тобто у батьків та дітей є одночасно і права, і обов’язки по вихованню дітей. Як підкреслено у літературі, праву батьків на виховання дітей відповідає обов’язок  дітей не чинити батькам перешкод при виконанні цього права в інтересах самих дітей. При цьому необхідно враховувати, що виконання цього обов’язку не завжди може бути скинене на самих дітей, а забезпечуватися, насамперед, батьками, а також закладами та особами, покликаними створити необхідні умови для нормального психофізичного та духовного розвитку дитини. Праву батьків, як підкреслює Антокольська, протистоїть обов’язок дітей «терпіти виховання». Батьки, як було зазначено, вправі застосовувати деякі міри примусу до своїх дітей для того, щоб добитися від них бажаної поведінки. При цьому необхідно, щоб поведінка батьків відповідала інтересам дитини (частина 2 ст.155 СК). Сімейному вихованню дитини надається явна перевага, бо жодні інші форми суспільного виховання не можуть порівнятися з ним. Право та обов’язок батьків на особисте виховання дитини – це заснована на законі міра можливої та гідної поведінки батьків у відношеннях з дітьми.

2.6. Право та обов’язок батьків на представництво та захист прав та інтересів своїх дітей

Одним з особистих немайнових прав та обов’язків батьків є також  право та обов’язок  батьків на представництво та захист прав та інтересів своїх дітей. Як було підкреслено, особисті правовідносини між батьками та дітьми мають строковий характер. З досягненням дітьми повноліття або з набуттям дітьми повної цивільної та сімейної дієздатності вони, як правило, зупиняються.

Необхідно розрізняти виконання батьками прав та обов’язків на представництво та захист прав та інтересів своїх дітей в галузі цивільного матеріального права та в галузі цивільного процесуального права. В галузі матеріального права, як було показано, батьки є законними представниками тільки свої малолітніх дітей. В галузі ж цивільного процесуального права батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Як і будь-які інші права, батьківські права мають свої межі та мету виконання. При здійсненні батьківських прав та виконанні обов’язків, у тому числі й права на представництво та захист прав та інтересів дітей, батьки повинні виходити з меж та мети здійснення прав та виконання обов’язків, передбачених ст.155 СК, а також з загальних принципів регулювання сімейних відносин, у тому числі, з правил чч.7 і 8 ст.7 СК.

Частина 1 ст.155 СК встановлює загальні положення відносно здійснення батьківських прав та виконання обов’язків, згідно з якими „батьки повинні поважати права дитини та його людську гідність”. Іншими словами, батьки повинні відноситися до дитини як до рівноправного члену суспільства, як до самостійної особистості, повинні не порушувати його права та інтереси, що охороняються законом.

Частина друга ст.155 СК встановлює допустимі межі здійснення прав та обов’язків батьків. Здійснення батьківських прав не повинне суперечити інтересам дитини. Аналогічні норми містяться і в міжнародному законодавстві. „Під інтересами дитини, як підкреслює В.А.Рясенцев, необхідно розуміти збереження його здоров’я, нормального психічного та фізичного розвитку, виховання в ньому якостей, необхідних суспільству”. Визначення інтересів дитини охоплює також необхідні матеріальні, побутові умови життя дитини. Визнання існування інтересів дитини не обов’язково припускає осмислення ним своїх потреб. Це залежить від віку дитини. Хоча не можна не враховувати при встановленні поняття «інтерес дитини» і суб’єктивний момент: мається на увазі прихильність дитини до одного з батьків, або до іншого члена родини.

Слід також зазначити, що поряд з інтересами дитини, інтереси батьків також мають право на захист. Вони не можуть просто ігноруватися або приноситися в жертву інтересам дітей. Це, насамперед, не гуманно по відношенню до батьків та недоцільно з виховної точки зору, оскільки може негативно відобразитися на дитині, сприяючи розвитку його егоїзму. Саме тому діюче законодавство зорієнтоване на знаходження балансу між інтересами батьків та інтересами дитини. І тільки у тому разі, коли протиріччя між ними настільки серйозне, що пошуки компромісу опиняються безрезультатними, перевага віддається інтересам дитини.

      Проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ

Преамбула

      Беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй знову підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини і в гідність та цінність людської особи і сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові та поліпшенню умов життя при більшій свободі;

      беручи до уваги, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини проголосила, що кожна людина повинна володіти всіма зазначеними в ній правами і свободами без будь-яких відмінностей за такими ознаками як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні або інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інша обставина;

      беручи до уваги, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи і належний правовий захист, як до, так і після народження;

      беручи до уваги, що необхідність у такій спеціальній охороні була вказана в Женевській декларації прав дитини 1924 року і вказана у Загальній декларації прав людини, а також у статутах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями добробуту дітей;

      беручи до уваги, що людство зобов'язане давати дитині краще, що воно має,

ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ

      проголошує цю

ДЕКЛАРАЦІЮ ПРАВ ДИТИНИ

з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, для їх власного блага і блага суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово застосовуваних відповідно до таких принципів:

Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім'ї.

Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім'я і громадянство.

Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов'язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім'ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім'ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.

Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.
  

Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу.

Принцип 9.Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Вона не повинна бути об'єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров'я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

Док. ООН A/RES/1386(XiY)