Перша професійна художниця України:
до 185-річчя від дня народження
МАРІЇ РАЄВСЬКОЇ-ІВАНОВОЇ
Перша професійна художниця України:
до 185-річчя від дня народження
МАРІЇ РАЄВСЬКОЇ-ІВАНОВОЇ
Спогади сучасників
Катерина Задонська
Сучасниця Марії Дмитрівни Раєвської-Іванової харків'янка Катерина Задонська залишила спомини про своє родинне життя. У спогадах «Быль ХІХ столетия» вона пише про навчання своєї доньки Олі в школі малювання М. Раєвської-Іванової:
«Вчора я бачила героїню, а не героя. Це пані Раєвська — керівниця малювальної школи. Я шукаю для Олі уроки малювання, мені порадили школу Раєвської». І далі вона описує зовнішність і манеру спілкування Марії Раєвської: «У неї відкрите, добре обличчя, вона дуже вродлива, на вигляд їй років сорок, але вона дуже свіжа і спілкується з доброю усмішкою…\
Марія Раєвська-Іванова
15 вересня 1878 року. Сьогодні Оля в перший раз малювала в школі. Їй сподобалася майстерня і дійсно вона має веселий вигляд: фрески на стелі представляють сцени з життя українських дітей, все блищить, чисто. Олі важко було малювати на мольберті, але Раєвська сказала, що у неї виходить добре. Я така щаслива, коли бачу, що мої сподівання виправдовуються». (Задонская Е. Быль ХІХ столетья. Т. 4. Харьков : Мирный труд, 1909. С. 31– 32.)
М. Д. Раєвська-Іванова пише про постійну нестачу коштів для школи. Тому учні дуже часто влаштовували спектаклі і «живі картини» на користь школи. На один з таких заходів потрапив видатний український мовознавець, професор Харківського університету Олександр Опанасович Потебня.
Діти Катерини Задонської
Олександр Потебня
«Це був ″вечір″, улаштованій Раєвською на користь художньої школи. Були співанки, балетні танці, ″живі картинки″ та сценка ″На екзамені″. Потебня сидів з дружиною в третьому ряді крісел. Мені було його дуже добре видно із ложі другого ярусу. Він, очевидячки, нудився, але сценка ″На екзамені″ так йому сподобалась, що він тішився, як дитина, голосно реготався, здіймав окуляри, витирав лоба хусткою й міцно хлопав в долоні. На жаль, я не пригадую назви п'єси, але класну дошку, крейду в руках учня, його засоромлене й дурне обличчя уявляю собі і зараз. Мабуть були недоладні і запитання, мабуть і відповіді». (Савінов М. П. Зернятка спогадів про О. О. Потебню // Харківський університет ХІХ — початку ХХ ст. у спогадах його професорів та вихованців. Харків, 2010. С. 237.)
«Серед учнів Харківської малювальної школи був і юний Олексій Бекетов. Школа відіграла доленосну роль в становленні особистості юнака, також саме тут відбулася перша зустріч з юною художницею Ганною Алчевською — майбутньою дружиною, музою архітектора. У школі Олексій потоваришував з юнаками, такими же учнями, які згодом своїми талантами уславили Харківську малювальну школу і на довгі роки стали його друзями.
Учнівські малюнки Олексія Бекетова не збереглися, але, за спогадами, його перші самостійні роботи вже свідчили про тяжіння до реалістичних традицій в живописі.
Ганна та Олексій Бекетови
Художниця і педагог М. Д. Раєвська-Іванова обстоювала проблему національного в мистецтві, підкреслюючи окремішність і самостійність українських художніх мотивів, вважаючи їх своєрідними хранителями національного духу поряд з піснями, вишивкою, тканинами, гончарними виробами. Вихованці її школи вивчали випалювання, тиснення на шкірі й дереві, розпис на порцеляні, живопис по єдвабу (коштовній шовковій тканині) та оксамиту, техніку розмальовування кахельних печей і настінного живопису.
Харьковские губернские ведомости. 1890. 25 февраля.
На той час такий вид художньої освіти був новим як для Харкова, так і взагалі для українських земель. Хоча проблема її розвитку стояла дуже гостро для всіх теренів країни. У широкому розвитку художньо-промислової освіти засновниця школи вбачала один зі шляхів позбавлення широких мас від злиденності. Такий підхід потребував комплексного розв’язання низки проблем. На базі її приватної школи було створено школу мистецтв, яка діяла як громадський заклад.
Крізь все життя Олексій Миколайович Бекетов пронесе повагу до своєї вчительки і наставниці в мистецтві. Коли у 1894 році через хворобу засновниці школі загрожувало закриття, академік підтримав Марію Дмитрівну, викладав учням історію красних мистецтв, незважаючи на символічну оплату його роботи».
(Академік архітектури О. М. Бекетов: образотворча спадщина. Харків, 2024. С. 35–36).