Історія ЛІЦЕЮ

Серед мальовничих степів Машівщини протікає річка Тагамлик, (притока річки Ворскли), що в перекладі з тюркської мови означає «Царська». А на правому березі її розташоване село, яке у назві перегукується з річкою і має назву Новий Тагамлик. Засноване воно ще у 17 столітті.

Складний і тернистий шлях довелося пройти жителям цього села, переживаючи всі історичні процеси, але люди вижили. І завдяки їм ми, молоде покоління, маємо можливість жити в такому красивому селі, яке зачаровує своєю красою і довершеністю, відчувати шепіт трав, шум зеленого саду перед школою, який був посаджений ще у 1900 році нашими прапрабабусями і прапрадідами біля існуючої на той час Вознесенської церкви, на службу до якої сходилися люди з усієї округи. Церква була зруйнована в часи «застою», і якщо нині сад веселить нас співом дзвінкоголосих пташок, то майже століття тому над ним, як і над усім селом, великими групами кружляли тільки чорні ворони.

Про цей час життя наших пращурів описано у повісті нашого земляка, уроженця села Огуївка, Михайла Івановича Конон-Рижого « Підрубане коріння». Він описав страшний голодомор, що відбувся у 1933 році, особливо у квітні-травні. Письменнику тоді було 13 років, але він все добре пам’ятає. І на зустрічі з нами, стоячи перед нинішнім садом, з слізьми на очах, згадував як на високих гіллях цих дерев хмара гайвороння кричала цілий день. «...І як їм було не кричати, коли ми, пацани, лазили на ці дерева, з гнізд діставали рябенькі яйця і вдома з них готували вечерю.» А ще ходили вони з черпаками понад берегом річки Тагамлик і виловлювали з її дна дріб’язкову поживу - черепашок, всіляких молюсків, маленьку рибку.

Мерли люди від голоду і в селі Огуївка, і в селі Новий Тагамлик, і в селі Козельщина, і в селі Вільне. Та і в сім’ї письменника з 12 дітей залишилось 4.

Разом з голодомором у 1933 - 1934 роках посилилися репресії проти українського народу, особливо проти інтелігенції. Письменник розповідав, що випускники тих років вдячні учителям Новотагамлицької середньої школи, за їх щирий труд, який дав змогу реформувати правильний світогляд у ті тривожні, неспокійні часи. Учителі рятували дітей від голоду шкільними сніданками - шматочками чорного житнього хліба і мискою пшоняного кулешу, за що їм всі були уклінно вдячні. У очах тих дітей вони були «Прометеями», які в своїх руках несли вогонь життя і світло розуму. Згадав Михайло Іванович Василя Андрійовича Марієч -учителя української мови і літератури, якого звинуватили органи НКВД у націоналізмі і пізньої осені його не стало. Другою жертвою став учитель історії Жорняк. Йому було приблизно 42 роки, мав чудовий характер, крім історії вів хоровий і драматичний гуртки, сам чудово грав на бандурі і співав. У кінці грудня 1936 року його ув'язнили. В цей же рік був репресований і учитель трудового навчання Руденко П.Н. Учитель з села Козельщена - Кучеренко Андрій Іванович теж потрапив до рук ГУЛ АГУ. У193 7 році була заарештована найулюбленіша учителька Михайла Івановича - це перша його учителька - Ольга Степанівна. Розповідаючи про неї уже сивий дідусь не зміг стримати сльозу, яка стікала по його, вкритому глибокими зморшками, обличчю. «її краса, вишуканість у одязі, природна ввічливість зачаровувала. Чотири роки вона вела наш клас, і це від неї я перейняв, насамперед, людяність і жадобу до знань, розуміння краси навколишнього світу. Часто ми виходили з нею на широкі луги біля берегів річки, де вона розповідала про життя кожної квіточки й травинки.»

А ми всі дивилися на Михайла Івановича і розуміли - скільки страждань довелося перенести цій людині, але з якою теплотою він згадував про своїх учителів і про рідну школу. Про історію створення якої ми майже нічого не знаємо.

Тому ми вирішили створити пошуковий загін і вивчити історію створення школи на території рідного села, дослідити етапи будування її і ознайомитися з долями тих людей, які внесли вагомий вклад у розвиток і процвітання її.

Члени нашого пошукового загону, спілкуючись з старожилами села, (велику допомогу у зібранні матеріалу надала Шерстюк Настя Михайлівна, корінна жителька, 1925 року народження, яка з 1945 по 1985 рік працювала техробітни-цею у місцевій школі) дізналися, що перші осередки освіти у селі зафіксовані ще у 1900-му році. Тоді діяли міністерське зразкове училище з ремісничим відділенням, церковнопарафіяльна школа та чоловіча недільна школа для дорослих.

На території села зберігся будинок, у якому з 1914 року діяла, так звана, земська школа (1-4 класи). /Нині у цьому будинку знаходиться церква. /

У 1930 - 1940 роках діти навчалися у будинку, який був побудований на місці нинішнього будинку культури, а також у двох будинках, які колись слугували батюшці місцевої церкви.

За часи Великої Вітчизняної війни один будинок повністю був спалений німецькими окупантами, у двох інших було зруйноване і спалене все обладнання. Після визволення Машівщини від німецько-фашистських загарбників відновлю-вати навчання у школі довелося Нагірному Трохиму Петровичу, який ще у 1941 році приїхав у село і став директором школи, читав історію.

З 5 жовтня 1945 року, демобілізувавшись з лав Радянської армії, директором школи і учителем хімії став Шерстюк Григорій Гнатович, який народився і виріс у Новому Тагамлику, мав дружину, сина і доньку.

Завдяки Нагірному Т.П. і Шерстюку Г.Г. були відбудовані три шкільні будинки.

У 1948 році Шерстюк Г.Г. був переведений на іншу посаду, а учителем фізики і директором школи був призначений Кошовий Олексій Григорович, який разом з дружиною, Костюченко Галиною Григорівною, учителькою математики, переїхали з села Перещепина Новосанжарського району.

Про директорство Олексія Григоровича жителі села говорять з повагою. При ньому був закладений фундамент «глиняної» школи.

Біля центральної школи були побудовані три господарські будинки, теплиця, їдальня. Великою заслугою педагогічного колективу на чолі з

Кошовим О.Г. було по садження великого саду навколо школи, а також алеї в центрі села. Старожили до цього часу згадують, як на суботниках усім селом висаджували молоді саджанці яблунь, як їх пізніше упорядковували і доглядали.

На долю Олексія Григоровича і педагогічного колективу випала ще і складна робота з «дітьми війни», коли в одному класі навчалися діти різних вікових груп. Але до кожного з них чуйний учитель умів знайти свою стежину. Говорять, що він дійсно був Учителем з великої літери. До виходу на пенсію (1964р.) Кошовий О.Г. працював на посаді директора школи.

У 60-х роках відбулася реорганізація Новотагамлицької школи. Із навколишніх сіл: Козельщини, Огуївки і Латишівки, де до цього часу діяли осередки Новотагамлицької початкової школи, усі учні стали навчатися у відремонтованих приміщеннях в с. Новий Тагамлик.

25 серпня 1964 року на посаду директора школи був призначений Огуй Олексій Петрович, який ще з 1947 року працював у цій школі спочатку діловодом, учителем фізкультури, завучем, учителем математики.

Він народився у с. Огуївка у 1920 році. З 1939 по 1946 рік був на фронтах Великої Вітчизняної війни, після її закінчення повернувся у рідне село. Про нього згадують як про вимогли¬вого, але, в той же час, доброго, справедливого керівника. Його дуже любили як діти, так і колеги. Дванадцять років пропрацював Олексій Петрович директором школи. А у 1976 році був вибраний на посаду голови сільської ради.

У цьому ж році директором Новотагамлицької школи стала учитель початкових класів Потькало Любов Петрівна, яка розпочала свою педагогічну діяльність у Козельщинській початковій школі. Після попередників-чоловіків вона приклала значних зусиль, щоб утримати і примножити їх надбання у розвитку Новотагамлицької школи.

Випускники тих років згадують її, як доброго порадника і хорошого наставника.

Одинадцять років пропрацювала Люба Петрівна директором школи, а потім, за станом здоров "я, залишила цю посаду і до 2004 року працювала учителем української мови і літератури, а також бібліотекарем.

З директорством Люби Петрівни закінчилася ера «Директорів-довгожителів». Всі наступні змінювали один-одного через один-два роки.

Так з 1987 по 1988 рік директором школи був Хурдей. З 1988 по 1989 рік директором школи булаГалавур Г.П. З 1989 по 1990 рік - Кривошей О.О.

З 1990 року директором школи був призначений Пилипенко Володимир Петрович. І першу свою святкову лінійку, приурочену святкуванню Дня Знань, Володимир Петрович проводив із почесними гостями. І на ній же головою колгоспу Осетровим Олександром Миколайовичем була дана обіцянка розпочати будівництво нової школи.

До виконання цієї хорошої справи підключилася також обласна профспілка на чолі з головою - Леонідом Вернигорою, Олександром Івановичем Прокопенком - наступником Осетрова О.М., заврайвно - Сергієнком Є.В. Всі ці люди не шкодували ні сил, ні здоров"я, щоб таку хорошу справу втілити в життя. І їх дії не були марними.

У грудні 1992 року завершилось будівництво красивого, двоповерхового будинку, який став окрасою всього села. На Новий рік і учні, і учителі святкували новосілля. Радості не було меж. Невідомо звідки бралися сили і ідеї для створення все нових і нових виховних заходів, концертів. Не звертаючи увагу на недооформлені приміщення, діти включалися у активне шкільне життя. Цікаво пройшло свято, приурочене Дню народження Т.Г.Шевченка.

Такої урочистої лінійки, яка відбулася 25 травня 1993 року, село не бачило давно. Адже це була перша лінійка, яку директор школи Пилипенко Володимир Петрович проводив на подвір"ї нової школи. Тут зібралися жителі усього села. Всі були щасливі із-за того, що, нарешті, діти і Нового Тагамлика будуть навчатися, як і більшість дітей району, у нових, добротних, світлих класах, а не у пристосованих, попівських будинках з пічним опаленням.

Тільки десятикласникам не зовсім було весело. Вони з жалем розлучалися з своєю старою-новою школою, гордістю не лише Нового Тагамлика, а й усього району.

Класним керівником цього випуску був Дарунда В.Ю.

Після закінчення школи Гладкова Юлія навчалася у ПДПІ, а Васильчук Олег і Позивна Олеся - у Полтавському сільськогосподарському інституті.

З 1994 по 1997 рік директором школи був Дарунда В.Ю. У цьому році випускник Гріщенков Володимир закінчив школу з срібною медаллю.

З 1997 по 2001 рік директором школи була Ландар Т.В.

1997 рік для Новотагамлицької школи став рекордним. Були здобуті перші місця у туристичних змаганнях (7 грамот). Команда легкоатлетів зайняла перше місце з кросового бігу.

Команда КВК виборола перше місце і захищала честь району на обласному конкурсі в с.м.т. Решетилівка.

У цьому ж році випускниця школи Деркач Наталія отримала срібну медаль.

2000 рік був для школи «золотим», бо приніс золоту медаль для випускниці - Марченко Ніни.

З 2001 по2003 рік директором школи була Карацюпа Т.А. В 2001 році випускниці Андрян Діані була вручена золота медаль.

З 2003 по 2004 рік директором школи був Карацюпа А.О.

З 2004 по 2006 рік директором школи був Шкрябін І. В. На посаду директора школи у 2006 призначили Карацюпу Т.А., 2010 призначено Ландар Т.В.

Проаналізувавши всю нашу пошукову роботу з даної теми, ми прийшли до висновку, що не дивлячись на те, які б історичні процеси не відбувалися у країні, життя на землі буде існувати до того часу, допоки будуть жити творчі, ініціативні люди. Такими були і є наші учителі. Світла пам’ять тим, які уже відійшли у вічність, низький уклін тим, які на заслуженому відпочинку і щире спасибі за чуйність і доброту нинішнім учителям нашої такої красивої школи.

Завдяки цим «святим» людям школа нині процвітає одна на все село. Так як зруйновані буревієм «культурної революції» в часи перебудови сільський клуб і бібліотека сліпо й з докором вдивляються в наші душі своїми чорними зіницями розбитих вікон. Куди піти нам, молодому поколінню, та й, взагалі, усім селянам, тим, котрі хочуть відчути себе справді людьми? Тому й тягнемося всі до школи - світоча науки й культури. А там, разом з наставниками, стараємося кожне свято - чи то державне, чи професійне, чи релігійне, або ж спортивні змагання перетворити на справжнісіньку виставу, захопливу феєрію.

Так хочеться сподіватись, що і через десятиріччя наша школа не буде зруйнована, так як все інше у селі, а буде процвітати, і на подвір"ї буде бігати галаслива малеча, а на святкових лінійках, на почесному місці випускників стоятиме не 5 учнів, а хоча б 25.