Наш захисник, учень Новомиргородського ліцею №2 Альошін Ярослав Павлович народився 03 листопада 1996 року у місті Новомиргороді. Зі слів мами Наталії Ярослав зростав чуйним, чесним та хоробрим  хлопцем, справжнім патріотом своєї країни.   Здобувши базову середню освіту юнак вступив до Бобринецького коледжу, а згодом - до Уманського національного університету садівництва. Майбутній захисник був цілеспрямованим та наполегливим, тому не зупинився на досягнутому. Далі він проходив строкову службу, а по закінченню  - підписав контракт з ДСПУ та  продовжував виконувати військовий обовʼязок у Херсонському прикордонному загоні.

24 лютого 2022 року о 4:00 українська земля затремтіла... Війна.....Ціною власного  життя  уродженець Новомиргородщини разом із побратимами першим стримував нещадного ворога. Молодший сержант, прикордонник Ярослав Павлович героїчно загинув, виконуючи бойове завдання. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно. Наш Герой спочиває у братській могилі на Херсонщині.  Низький уклін, вічна пам'ять і шана відважному та незламному захиснику.

«…ми воюємо за свою землю, за своїх дітей, батьків, друзів, рідних. Ми на своїй землі…» - ці слова мовив захисник Олександр Завірюха, учень Новомиргородської ЗШ № 2 (нині ліцей). Ерудований, відповідальний, активний та амбітний. Cправжній лідер, вмілий організатор, адже  завжди згуртовував учнівський колектив та брав участь у позакласних і спортивних заходах. Його поважали й цінували однокласники, друзі та вчителі за  винахідливість, гострий розум та відкрите до світу серце. Таким Олександр запам’ятався педагогам ліцею. По закінченню школи він залишився працювати у рідному місті. Зі щемом Героя згадує родина: «Олександр був прикладом справжньої відданості сім’ї. Мав особливий зв’язок із донечкою, яка була татовим маленьким щастям та сенсом життя. Його любов і повага залишаться в пам’яті назавжди».

2015 року мирне, сповнене планів і надій, життя змінилось. Наш земляк добровільно став на захист української землі. Воїн проходив службу у складі 3 полку ССО і протягом трьох років тримав оборону в зоні АТО. З першого дня повномасштабного вторгнення хоробрий та нескорений захисник продовжував боронити Україну. 10 вересня 2022 року Олександр Завірюха загинув, виконуючи бойове завдання. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни військовослужбовець ЗСУ посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою «Хрест сил спеціальних операцій». Подвиг Олександра назавжди ввійде в історію ліцею. Низький уклін та вічна слава Герою! Пам'ятаємо!

Вшановуємо пам'ять Героя, сина, батька, дідуся, однокласника, товариша Атреп'єва Романа Івановича, який віддав своє життя, захищаючи кордони нашої держави. Роман Атреп'єв закінчив Новомиргородську загальноосвітню школу № 2 у 1986 році. Навчався, працював, виховував дітей, ростив онуків, любив життя, захоплювався риболовлею, мріяв..., та клята війна все зруйнувала. 12 червня 2023 року Роман Іванович був мобілізований до лав ЗСУ. Пройшов навчання та служив гранатометником 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу механізованої роти військової частини А 2980. 10 жовтня 2023 року героїчно загинув під час виконання бойового завдання в с.Первомайське Покровського району Донецької області... На віки-вічні його ім'я буде вписане в історію нашої громади та України, як воїна – Героя.

Встаємо перед ними на коліна                                              

І молимось за мертвих і живих...                                       

Когось не дочекалися родини                                             Найкращих ми втрачаємо синів...                                          Безмежна вдячнісь Герою!.. Пам'ятаємо...

«А ти на небо зовсім рано полетів,

В обійми Бога, що прийняв тебе до себе.

Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,

Залишив біль і смуток, що без тебе…»

Кльоз Микола Степанович народився та зростав у місті Новомиргороді. Навчався у Новомиргородській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 (нині ліцей). Серед однокласників вирізнявся кмітливістю та допитливістю. Після закінчення школи на досягнутому не зупинився: юнак вступив до Кіровоградського технікуму механізації та сільського господарства. Життя набирало все більших обертів: Микола здобував середню спеціальну освіту, опісля проходив строкову військову службу й незабаром одружився. Міцна молода сім’я мешкала у рідному місті. Згодом любляча родина виховувала двох діток, а потім й онуків. Їх життя було мирним та щасливим, допоки спокій не порушили війська країни-агресора. 23 лютого 2023 року Микола Степанович пішов добровольцем до лав ЗСУ. «Хто, якщо не я, захистить наших дітей», - це слова батька і позиція гідного громадянина України. Захисник став командиром кулеметного відділення кулеметного взводу і боронив території на Сході України. 15 липня 2023 року воїн героїчно загинув, виконуючи завдання у районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району. За старання та сумлінне виконання службових обов’язків, виявлену витримку та мужність, відданість військовій присязі та українському народові  молодший сержант нагороджений грамотою та «Комбатанським хрестом»  посмертно. Низький уклін, честь і вічна слава Герою! Пам’ятаємо!

Кожен воїн, який ціною власного життя виборював свободу та гідність, право України лишатися незмінною на карті світу, став символом надлюдської стійкості та мужності. Грозан Віктор Васильович, учень Новомиргородської ЗШ  І-ІІІ ступенів №2 (нині ліцей), люблячий чоловік, турботливий батько, мужній та відчайдушний воїн, одним із перших став на захист рідної землі. З 15 квітня 2022 року Віктор Васильович доєднався до лав нацгвардії, згодом боронив кордони у складі бригади спецпризначення «Азов».  Кажуть, що живе лиш той, хто не живе для себе, хто для інших  виборює життя. Таким самовідданим був і наш земляк. Він завжди стійко тримався на полі бою. Побратими називали військовослужбовця «Зевс». Завжди ініціативний та цілеспрямований. Попереду в нього було ціле життя з мріями й планами на майбутнє. З 24 липня по 1 грудня 2023 року воїн брав участь у пекельних боях, а 8 травня 2024 року героїчно загинув на Донеччині. За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету України, нагороджений Орденом «Богдана Хмельницького» ІІ ступеня, а також медаллю «За військову службу України», медаллю «Учасника бойових дій» та Грамотою за зразкове виконання службово-бойових завдань на Сході України. Колектив ліцею пам’ятатиме Героя як світлу, оптимістичну, життєрадісну і щиру особистість. Маємо жити так, щоб бути гідними пам’яті Віктора Грозана та усіх наших захисників. Віктору  назавжди – 47.

«…Десь довгим клином линуть журавлі...

Полеглі воїни над небом України...

Ми пам'ятати будемо завжди

Ціну єднання і ціну свободи!

І крізь віки нам ген борця нести

В цвітіння нації найкращого народу!» (Катерина Мартусь)

Вічна слава Герою! Пам'ятаємо!

Щодня ми з глибоким сумом і вдячністю згадуємо наших Героїв, які віддали життя за свободу України. Їхні подвиги – наш обов’язок пам’ятати, їхня мужність  - вічний приклад для наслідування. Баланенко Руслан Сергійович народився 31 грудня 1990 року в селі Костянтинівка. Навчався у Новомиргородській ЗОШ №2 (нині ліцей)  до 2008 року. Після закінчення школи наш земляк здобував освіту у Кіровоградському технікумі механізації сільського господарства. Згодом працював слюсарем. У 2013 році Руслан був  призваний на військову службу, а за рік боронив території Луганської та Донецької областей від ворога. Після повернення із зони АТО одружився та оселився на Черкащині. Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації на територію нашої держави захисник не зміг залишитися осторонь та без вагань повернувся до лав ЗСУ, приєднався до  4 танкової механізованої бригади розвідувальної групи у Донецькій та Харківській областях. Життя Руслана обірвалося 17 січня 2023 року на одному з найнебезпечніших напрямків фронту, у місті Бахмут, де точилися важкі бої, де не вщухали ворожі обстріли, де земля просякнута кров’ю цвіту нації. Герою було лише 33…Рідні, друзі та побратими  пам’ятають бійця як світлу та позитивну, стриману, мудру і водночас дуже хоробру людину зі сталевою витримкою та незламною мужністю. Щира вдячність! Безмежна шана! Вічна пам’ять Герою! 

Гідність для тих, хто гідний.

Воля для тих, хто вільний.

Мужність для тих, хто мужній.

Сила для тих, хто сильний… (Юрій Руф).

Наш земляк Садчиков Віталій Григорович народився та виріс у  місті Новомиргороді. 1 вересня 1995 року Віталій вперше переступив поріг  Новомиргородської ЗОШ (нині ліцей) № 2. Вчителі згадують майбутнього захисника комунікабельним, здібним та відповідальним учнем, який завжди сумлінно виконував доручення. Для рідних та друзів  залишився у пам'яті щирим, надійним та привітним товаришем. Здобувши базову середню освіту, разом із татом займався столярством. Спільна робота стала справою життя. Згодом юнак проходив строкову службу у морфлоті, опісля продовжив майструвати. З 2015 року столяр став на захист Батьківщини, змінивши знаряддя праці на автомат і берці. Відважний воїн, учасник АТО,  був нагороджений відзнаками Президента України «За участь в антитерористичній операції».  З початком повномасштабного вторгнення  Віталій пліч-о-пліч із побратимами  захищав суверенітет та територіальну цілісність України. 28 лютого 2022 року захисник проходив службу у 53 бригаді на посаді стрільця, помічника гранатометника 1-го стрілецького батальйону військової частини А053в.  1 березня 2023 року військовослужбовець героїчно загинув під час виконання бойового завдання. З особливим щемом у серці ми пам’ятаємо подвиг вірного друга, відважного воїна, який  віддав за мирне небо найцінніше - життя, в  пошані схиляємо голови перед рідними Віталія Садчикова. ЧЕСТЬ І СЛАВА! ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Я з тих, хто серед перших прийняв бій,

Я йшов вперед під вибухи гармат.

Я теплу ковдру кольорових мрій

Змінив на тяготи війни та автомат...

Радул Андрій Олександрович народився та виріс у родині шахтаря.  З 1981 по 1992 рік навчався у Новомиргородській ЗОШ № 2 (нині ліцей). Згодом здобув освіту машиніста та був призваний на строкову службу, а після демобілізації працював гірником у  копальні рідного міста. З початком повномасштабної війни у березні 2022 року Андрій добровільно став на захист Батьківщини. Старший сержант, заступник командира бойової машини сміливо стримував ворога до 7 липня 2023 року.  На 48 році життя молодий, відданий Україні, захисник  героїчно загинув біля селища Кераміка Покровського району Донецької області. Наш вихованець, земляк, військовослужбовець Збройних Сил України Андрій Радул поповнив стрій Небесних Воїнів. Навіки його ім'я буде вписане в історію Новомиргородського ліцею № 2,  громади та України, як воїна – Героя.

Війна... Скільки страждань, горя, болю, гіркоти, зруйнованих життів несе її  холодний подих. Повномасштабне вторгнення російських військ  в Україну перекреслило мрії багатьох молодих українців.  За суверенітет і територіальну цілісність Батьківщини віддали життя кращі сини та доньки, серед яких 16 учнів Новомиргородського ліцею № 2. Пам’ятати їх, знати і берегти імена, хоробрі та світлі обличчя, життєві історії  — наш священний та громадянський обов’язок.

1 жовтня у закладі освіти стартує загальношкільний проєкт "Герої не вмирають" з метою зберегти, зафіксувати спогади безпосередніх учасників подій, людей, котрі знали загиблих Героїв особисто.

Наш захисник,  учень Новомиргородського ліцею № 2 Олександр Грищенко добровільно став на захист Батьківщини у 2015 році. Воїн, який пройшов страшну дорогу боїв у найгарячіших точках фронту, до останнього подиху залишився вірний військовому обов'язку та Україні. Олександр героїчно загинув 24.06.2023 року під час виконання бойого завдання. Низький уклін, вічна пам'ять і шана відважному та незламному захиснику.

11 листопада Руслану Прудиусу, учню Новомиргородського ліцею № 2, мало б виповнитися 26 років. Будучи чесним та справедливим він не зміг залишитися осторонь подій 2022 року, тому з  початку повномасштабного вторгнення російських військ пішов добровольцем боронити  Батьківщину. Сумлінно й відповідально захисник ніс службу в 56 окремій мотопіхотній бригаді Збройних Сил України. Попри страшні обставини він завжди залишався добрим та людяним, вірним побратимом та хоробрим воїном. Любляча родина постійно підтримувала Руслана, терпляче чекала на його повернення. На жаль, 7 лютого 2023 року  життя справжнього патріота та незламного командира обірвалося. Ми втратили вірного сина українського народу, а рідні - цілий всесвіт… Новомиргородці пам’ятають його як активного спортсмена, нападника футбольної команди «Одна родина». Саме тому 23 березня 2024 року відбувся турнір з мініфутболу на честь Героя. Під час змагань було зібрано кошти на підтримку ЗСУ. 31 серпня 2024 року мати воїна Наталія Гуцуляк разом із футболістами приєдналася до благодійного забігу «Шануємо воїнів. Біжу за Героїв України», який присвятила Руслану. Для люблячої дружини захисник назавжди залишився найкращим чоловіком, а для сина - чудовим батьком. Вічна слава завжди буде поруч з іменем Героя! Пам'ятаємо!