Насильство в сім’ї

Що ми зазвичай розуміємо під насильством?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

· Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

· Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

· Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

· Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

· Ламання та знищення особистих речей;

· Використання брутальних слів, лайка;

· Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

· Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

· Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

· Звинувачування у всіх проблемах;

· Крити кування думок, почуттів, дій;

· Поводження із ним/нею як із прислугою;

· Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

· Нехтування дитиною;

· Нехтування обов’язків стосовно дитини;

· Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

· Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

· Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

· Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

· Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

· Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

· Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

· Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

v Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

v Діти відчувають сум.

v Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

v Реагувати надто агресивно;

v Не визнавати авторитетів;

v Бути пасивними чи пригніченими;

v Мати вигляд заляканих;

v Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2. Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

· Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

· Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Фізичний розвиток

Підлітковий вік пов'язаний насамперед з перебудовою усього організму дитини, що зумовлено статевим дозріванням.

Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.

Прискорюється ріст, досягаючи у хлопчиків найвищих показників у 13 років і продовжуючись до 15-17. У дівчаток цей процес розпочинається та закінчується на два роки раніше. Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця і судинної системи масі тіла, що не дозволяє постачати потрібну кількість крові до різних ділянок тіла, зокрема, до мозку.

Вага головного мозку майже така, як у дорослої людини. Продовжують розвиватися специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім'яні), відбувається внутрішньоклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачуються асоціативні зв'язки між різними його ділянками. Досконалішими стають гальмівні процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Усе це виражається в розумовій активності підлітка, зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкірки тощо.

Водночас підлітки надміру збудливі, їхня поведінка нестійка, імпульсивна, дії часто некеровані, безконтрольні, неадекватні стимулам.

Бурхливий ріст та перебудова організму спричиняють стрімке підвищення інтересу до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного "Я". Через його гіпертрофоване значення підлітки дуже болісно переживають вади (справжні та надумані) своєї зовнішності. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу ніжність, зайва вага або худорлявість — усе це дратує і нерідко призводить до виникнення почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й неврози.

Відомі випадки психічної анорексії, коли дівчатка, прагнучи виглядати як фотомоделі, дотримувалися спочатку надзвичайно строгої дієти, а потім узагалі відмовлялися від їжі, доводячи себе до цілковитого фізичного виснаження.

Важкі емоційні розлади, пов'язані з реакціями підлітків на свою зовнішність, пом'якшуються за умови теплих, довірливих стосунків із близькими. Зрозуміло, що останні мають виявляти максимальну тактовність та глибоке розуміння проблематики, яка хвилює підлітка.

Психологічні новоутворення

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується передусім відчуттям дорослості. Однак варто зазначити, що зводити останнє лише до бажання наслідувати дорослих, хоча це справді має місце у поведінці підлітків, — явно обмежуватися тільки зовнішнім боком явища, не розкриваючи його психологічної сутності. Підліток суб'єктивно пов'язує дорослість не стільки з наслідуванням, скільки із приналежністю до світу дорослих (Д.І. Фельдштейн). Підліток намагається зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми, тому для нього і мужність, і сміливість, і одяг важливі передусім у зв'язку з цією соціальною позицією.

Об'єктивної дорослості у підлітка ще немає. Суб'єктивно ж вона виявляється:

1. В емансипації від батьків. Підлітки вимагають суверенності, незалежності, поваги до своїх таємниць. Виділяються "сфери впливу" батьків і однолітків. У питаннях стилю одягу, зачіски, часу повернення додому, дозвілля, вирішення шкільних і матеріальних проблем підлітки більше орієнтуються не на батьків, а на однолітків. Однак у їх ставленні до фундаментальних аспектів соціального життя головним усе ж таки залишається вплив батьків.

2. У новому ставленні до навчання. У підлітків розвивається прагнення до самоосвіти, причому часто не пов'язане з навчанням у школі. Багато хто стає байдужим до оцінок. Іноді спостерігається розходження між інтелектуальними можливостями й успіхами в школі: можливості високі, а успіхи низькі.

3. У романтичних стосунках з однолітками іншої статі. Тут має значення не стільки факт симпатії, скільки форма стосунків, запозичена у дорослих (побачення, розваги тощо).

4. У зовнішньому вигляді й манері одягатися. Підліток прагне визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча для цього відсутні реальні передумови — і фізичні, й інтелектуальні, й соціальні. Лише у спеціально організованій діяльності можна створювати ситуації, в яких взаємини з дорослими (й однолітками також) відповідали б претензіям і потребам підлітків. Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування.

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

Підлітковий період — це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей.

Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання й афективні реакції.

Складність полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не є) дорослими повною мірою. Та все ж саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов'язково розвиватиметься, і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці.

Кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світові дорослих. Власне, йдеться про переорієнтацію з норм і цінностей дитячого світу на інші, дорослі, вироблення особистісних новоутворень, які відіграють особливу й вирішальну роль в оволодінні дитиною соціальною ситуацією дорослого (Д. І. Фельдштейн).

Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Водночас підлітки гостро потребують доброзичливої й тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала реалізації їхнього прагнення до самостійності.

Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків. У поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішня сторона життя дорослих і те враження, яке їхні вчинки справляють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними й безконтрольними.

Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм украй важко визнати свою провину публічно, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особистості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію.

Ставлення старших підлітків до своїх учинків більш свідоме. Вони вже схильні до самоаналізу, хоча не завжди здатні справитися з ним. Старших підлітків цікавить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні якості.

Інтенсивно формується здатність переходити від одного виду діяльності до іншого, що ґрунтується на засвоєнні загальних закономірностей побудови людської діяльності. Це означає, що підліток уже вміє ставити перед собою мету, складати план дій, може оцінити та підібрати необхідні засоби, співвіднести їх із діями інших людей тощо. Орієнтуючись на інших, він уміє враховувати їх почуття та інтереси, бажання й характери, може зрозуміти інших та самого себе.

Отож, цілком зрозумілою є педагогічна вимога організації життя підлітків таким чином, щоб вони засвоїли якомога більше загальнокультурних навичок дій з матеріальними предметами, оволоділи змістом основних форм суспільно корисної діяльності (уміли працювати, навчатися, займатися спортом, мистецтвом, організовувати діяльність інших людей тощо).

Освоєння змісту різних видів діяльності пов'язане також із формуванням у підлітків моторних навичок. Фізіологічні особливості підлітків уже дозволяють їм освоювати складні рухи. Якщо в цьому віці не навчитися їздити на велосипеді, танцювати, працювати різними інструментами і т.п., то пізніше це буде зробити набагато важче, а інколи й неможливо.

Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, що проявляються в самооцінці підлітка, його оцінці ефективності різних видів власної діяльності та своїх стосунків із дорослими й однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості виступає рефлексія.

Самооцінка в цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки. Переважна орієнтація підлітка на самооцінку пов'язана передусім із його прагненням до самостійності та незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе (Є. І. Савонько).

Починаючи із шостого класу, інтенсивно розвивається особистісна та міжособова рефлексія, внаслідок чого підлітки починають вбачати причини конфліктів чи, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами в особливостях власної особні тості (Н.І. Гуткіна).

Характерна для молодшого школяра рівновага позитивних і негативних самооцінок поступається місцем різкому невдоволенню собою, що поширюється як на навчальну діяльність, так і на систему взаємин з оточуючими загалом. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопчи¬кам.

Виникає інтерес до себе та оточуючих, прагнення зрозуміти особливості людини та її взаємини з іншими людьми, мотиви її вчинків та переживання. Яскраво виражена установка на порівняння себе з іншими. Особливо це стосується вчинків, адже саме у них виражається ставлення людини до чогось або ж до когось.

Розмірковування підлітка про себе, про своє життя не абстрактні, як це характерно для ранньої юності, а стосуються передусім того, що відбувається з ним, його стосунків з іншими людьми, життєвих планів тощо.

Приблизно в 11-12 років виникає інтерес до свого внутрішнього світу, у подальшому відбувається поступове ускладнення й поглиблення самопізнання. Завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється схильність до са¬моаналізу. Образи "Я", що створює у своїй свідомості підліток, відображають усе багатство його життя. Уявлення про фізичне "Я ", свій розум, здібності у різних сферах, силу характеру, товариськість, доброту та інші якості, інтегруючись, утворюють когнітивний компонент "Я-концепції" підлітка. З ним тісно пов'язані оціночний і поведінковий компоненти. Для підлітка важливо не просто знати, який він насправді, але й розуміти, наскільки значущими є його індивідуальні особливості, їх оцінка істотно залежить від системи цінностей, що складається завдяки впливу родини й однолітків.

Підліток оцінює власні вчинки, прагнучи осмислити їх наслідки в майбутньому. Він намагається зрозуміти свої особливості, усвідомити власні недоліки, ще зумовлено потребою правильно будувати взаємини з дорослими й однолітками, відповідати вимогам інших людей та своїм власним. Останнє зумовлює домінуючу орієнтацію підлітка на позитивне в іншій людині (точніше, на те, що він вважає таким), готовність брати з неї приклад. Орієнтація на певні зразки багато в чому визначає зміст нової системи життєвих цінностей та загальну спрямованість формування особистості підлітка.

У цьому віці привабливими можуть стати зовнішні ознаки дорослості, в яких підліток вбачає характерні риси й переваги цього статусу (куріння, випивка, доросла мода в одязі, косметика, форми відпочинку, флірт тощо). Освоєння подібних ознак часто ототожнюється з утвердженням і демонстрацією власної дорослості найлегшим шляхом — через наслідування.

Поступово розширюються і поглиблюються уявлення підлітків про себе, однак інших людей вони поки що оцінюють повніше й правильніше, ніж себе. Особливо це стосується тих, із ким у них склалися близькі стосунки.

Підлітки відкриті для спілкування з людьми — однолітками й дорослими, замкнутість зумовлена відчуттям, що їх не розуміють, переживанням несправедливості чи неповаги щодо себе.

У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від думки та ставлення оточуючих. Підлітки намагаються демонструвати свої кращі риси, заслужити схвальні відгуки — особливо від тих, чия думка для них важлива. Страх виявити незнання або невміння може стати причиною надмірної сором'язливості та невпевненості в собі, набути хворобливого характеру. Усе це часто маскується напускною розв'язністю, бравадою й грубістю, які покликані прикрити внутрішню невпевненість.

Цей вік характеризується емоційною нестабільністю та імпульсивністю поведінки. Підлітки часто спочатку діють, а вже потім думають про наслідки, хоча усвідомлюють при цьому, що варто було б вчинити навпаки.

Ганна Фрейд так описує особистісну нестабільність у підлітковому віці: "Підлітки винятково егоїстичні, вважають себе центром Всесвіту і єдиним об'єктом, гідним уваги, та водночас у жоден із наступних періодів свого життя вони не здатні на таку відданість і самопожертву. Вони вступають у пристрасні любовні взаємини — лише для того, щоб обірвати їх так само раптово, як і розпочали. З одного боку, вони з ентузіазмом включаються у життя співтовариства, а з іншого — прагнуть самотності. Вони вагаються: сліпо підкорятися обраному лідеру чи зухвало бунтувати проти будь-якої влади. Вони егоїстичні й корисливі, та водночас сповнені піднесеного ідеалізму. Вони аскетичні, але раптово поринають у примітивну розпусту. Іноді їхня поведінка щодо інших людей груба і безцеремонна, хоча вони неймовірно чутливі. їхній настрій коливається між сяючим оптимізмом і найпохмурішим песимізмом. Іноді вони працюють із невичерпним ентузіазмом, а іноді повільні й апатичні".

Помітного розвитку набувають вольові якості — наполегливість, цілеспрямованість, вміння долати перешкоди і труднощі тощо.

Підлітки, на відміну від молодших школярів, здатні не тільки на окремі вольові дії, але й на вольову діяльність. Вони вже в змозі самі поставити перед собою мету та спланувати її досягнення.

Недостатність волі полягає передусім у тому, що, проявляючи величезну на¬полегливість в одному виді діяльності, підлітки можуть не виявляти її в інших видах.

Ще Л.С. Виготський зазначав, що у підлітків найчастіше спостерігається не слабкість волі, а слабкість цілей, коли підліткам просто немає заради чого долати перешкоди, включаючи і власні лінощі. Поява ж важливої мети вирішує і проблеми волі.

Бурхливо розвивається емоційна сфера, що характеризується різкими щ ходами від надмірної рухливості до спокою, від піднесення до байдужості. Підвищена емоційність підлітків зумовлена статевим дозріванням та неврівноваженістю процесів збудження й гальмування.

Переживання набувають дедалі більшої стійкості. У підлітковому віці спостерігається подальший розвитокпочуттів як узагальнених і відносно стійких переживань (інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.). Почуття стають тривалішими й стійкішими, що зумовлює посилення їх впливу на різноманітні стор життя підлітків.

Інтенсивно формуються моральні почуття, завдяки чому засвоювані підлітками норми поведінки можуть стати ефективним поштовхом до дій.

У підлітковому віці поступово відбувається перехід від ситуативного переживання краси явищ природи, музичних і літературних творів, творів живопису до стійких естетичних почуттів, які є наслідком систематичного виховання.

Аналіз змісту та динаміки переживань підлітків протягом цього вікового періоду свідчить, що і для молодших, і (особливо) для старших підлітків негативні переживання пов'язані з пізнанням самого себе. Причому з віком кількість таких переживань невпинно зростає.

Є всі підстави вважати, що зумовлено це не стільки віковими особливостями, скільки є результатом інтеріоризації, засвоєння підлітками тих уявлень і оцінок, які дають їм інші люди, передусім батьки та вчителі (Н.Н. Толстих). Для таких оцінок характерні наступні особливості: висловлювання дорослих про позитивні риси підлітків, як правило, дуже скупі, мають украй абстрактний характер і не змінюються з віком; судження про недоліки, навпаки, гранично конкретні, різноманітні, змінюються з віком. Саме вони максимально впливають на процес особистісного самовизначення підлітків, хоча психологи переконані, що у становленні особистісної самоідентичності дуже важливо спиратись на позитивні сторони свого "Я".

Переживання підлітків, які, як правило, мають позитивний характер, — це ті, що пов'язані із самореалізацією, з активною роботою щодо розвитку власної особистості.

Характеризуючи інтереси підлітка, передусім зазначимо, що, у порівнянні І молодшим шкільним віком, вони набувають більшої цілеспрямованості, активності та глибини. З іншого боку, інтереси багато в чому мінливі, й лише у старших підлітків набувають певної стійкості.

Саме в цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості.

Нерідко можна спостерігати і визначеність професійних намірів, що супроводжується серйозними зусиллями, спрямованими на підготовку до омріяного майбутнього. Чим конкретніші та стійкіші професійні наміри підлітка, тим диференційованіше його ставлення до навчальних предметів (останні чітко розмежо¬вуються як «потрібні» та «непотрібні»).

Самостійна діяльність таких підлітків дедалі більше набуває характеру самоосвіти у певному напрямку і з чіткою метою — оволодіти знаннями, необхідними для майбутньої професійної діяльності.

Підлітковий вік – дуже важливий період у розвитку ідеалів особистості. Якщо для молодших підлітків такими ідеалами виступають образи конкретних людей, то у старших підлітків вони набувають синтетичного характеру, базуючись на узагальненні уявлень про людей, якості яких їм імпонують. Ідеали стають взірцем для наслідування, правилом, згідно з яким намагаються діяти підлітки.

ПОТРЕБИ ПІДЛІТКІВ, ПРО ЯКІ ПОТРІБНО ЗНАТИ БАТЬКАМ

Основне завдання, найважливіша потреба підлітка протягом перехідного періоду — це розвиток власної індивідуальності. Це чималий подвиг, і він насправді може затягнутися до зрілості. Однолітки та групи однолітків стають набагато важливіші, ніж батьки або викладачі. За іронією, підлітки шукають власної індивідуальності, прагнучи при цьому схвалення однолітків і приєднання до певних груп. Належність до певної групи або компанії подібних на тебе осіб дуже важлива.

Секс і сексуальні відносини також виходять на перший план. Підлітковий вік — це час, коли багато хто вперше переживає поцілунки, прихильність і секс. Серйозні стосунки й розриви разом із безліччю емоцій є достатньо поширеними замолоду.

Батьки можуть допомогти своїм дітям відповідати вимогам їхніх потреб, пов'язаних із розвитком, так...

Зрозумійте, що ця стадія розвитку вимагає від підлітка прийняття власних рішень. Це - частина процесу перетворення на незалежну особистість з унікальними особливостями. Давайте підліткам більше нагод чинити на власний розсуд, відповідати за свої дії. Використовуйте покарання за порушення й заохочення за слухняність. Враховуйте тиск однолітків, який часто впливає на поведінку підлітків.

Знову ж, дозвольте підліткам самим приймати рішення й пожинати результати, позитивні або негативні. Можливо, цим ви найбільше допоможете їм досягти зрілості. Хоча це може стати і школою важких ударів: ніщо так не вчить жити, як власний досвід.

Установіть правила поведінки, вдома, і вони мають бути дуже стійкими. Також упевніться, що ваша дитина розуміє обмеження: час сну, час повернення додому, виконання домашніх завдань, мінімальні оцінки, друзі, заняття та інше. Для кожного пункту можна прописати наслідки його невиконання. Дитина має запам'ятати, що її дії (або бездіяльність) призведуть до заздалегідь установлених наслідків.

Наслідки можуть бути позитивними — наприклад, нагорода за гарну поведінку. Ці параметри будуть змінюватися від ранньої юності до старшого віку. Вам потрібно стежити за ознаками депресії, занепокоєння, зловживання чимось або іншою поведінкою, яка вказує на проблеми цієї стадії розвитку.

Якщо ви помітите такі симптоми, підтримайте дитину і запропонуйте допомогу, але в жодному разі нічого не вимагайте. Відомо, що підлітки можуть зашкодити собі, намагаючись здаватися незалежними й особливими. Для декого погана індивідуальність — це краще, ніж відсутність її або індивідуальність когось іншого.

У нашому суспільстві, в якому є кілька процедур, пов'язаних із соціальним статусом особистості, протиправна поведінка найчастіше впливає на зміну цього статусу. Статус «поганого хлопця» або «вільної дівчини» може стати ознакою індивідуальності та способом набуття цієї індивідуальності. Намагайтеся не реагувати емоційно на поведінку підлітків. Прості, розумні й раціональні реакції, наголошення на наслідках не загострять і так уже натягнутих ситуацій.

Потоваришуйте з підлітками. Будьте готові до відкритих, чесних розмов, однак не вимагайте їх. Підлітки стають сконцентрованими на собі й не обов'язково думають про те, що відчувають їхні батьки. Вони можуть неохоче розкривати інформацію про себе. Але коли з'являється нагода, такі відкриті, чесні бесіди виявляються дуже цінними. Підтримуйте якісь сімейні заняття, наприклад, походи, спорт, настільні ігри, відвідини ресторанів/кінотеатрів, щось, на що може погодитися підліток, але від чого може й відмовитися. Відмова від таких сімейних заходів — це частина відділення від сім'ї, що є важливим і необхідним.

Допоможіть підліткові перейти на нову стадію юності та зрілості, допомагаючи позбутися минулого. Не ставтеся до підлітка, як до дитини. Не ставтеся до шістнадцятирічного так само, як до тринадцятилітнього. Ставтеся до вісімнадцятирічного, як до дорослого. Підлітки цінують, якщо їх сприймають як відповідальних осіб, і, звичайно, прагнуть цього. Як батькам, вам належить шукати підтримки й керівництва, читати книжки, відвідувати заняття з проблем виховання.

Спілкуйтеся і регулюйте поведінку. Це теми, які є цікавими й водночас необхідними при вихованні підлітків.

Відмова від спілкування, від суспільства може призвести до кримінальної поведінки або ізоляції.

Якщо все мине досить добре, дитина виросте, досягне зрілості та стане відповідальним громадянином дорослого світу. Однак це не означає, що потреби, пов'язані з розвитком, зникнуть. їх заступлять вищі. Одруження, сім'я, робота, соціум — усе це стане важливим для дорослої людини.

ПОРАДИ З ВИХОВАННЯ «ВАЖКИХ» ПІДЛІТКІВ

Як упоратися з підлітком? Що ж трапилося із цією милою маленькою дитиною, яка була у вас лише кілька років тому? Підлітки можуть бути дуже складними, і це не має дивувати вас, з огляду на всі зміни перехідного віку, з якими їм доводиться зіштовхуватися. Вам доведеться бути дуже терплячим, щоб упоратися з цим.

Попри те, що ви колись самі були підлітками й, можливо, складними для своїх батьків, від вас, проте, потрібно буде багато зусиль, щоб зрозуміти, через що доводиться проходити вашій дитині. Ви маєте налагодити зв'язок із нею.

Це завжди непросто, і вам доведеться дуже постаратися під час цих двох важливих періодів у житті ваших дітей — юності й молодості. Вашим дітям знадобляться всі настанови і все ваше розуміння, які ви можете їм дати. Спілкування й розуміння протягом складних періодів можуть задати тон для життєвих рішень, які доведеться робити вашій дитині.

Нижче наведено кілька корисних рад, які придадуться батькам при вихованні підлітків і налагодженні зв'язку з ними:

1. Інтерес.

З'ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б із ним зайнятися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових зусиль, аби довідатися, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде непросто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків із нею.

Пам'ятайте: щоб бути гарним батьком, вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість.

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть самі про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому і більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня.

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуватимуться комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійних однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв'язання різними підходами. Безперечно, важливо чинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на тому, що ваша дитина назавжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратися з п проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4. Терпіння.

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваше терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому що ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацією значно краще.

5. Упереджувальний підхід.

Тільки-но ви помітили, що в дитини з'явилися проблеми (алкоголь, наркотики), вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам треба подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтеся сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджувальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6. Єдиний фронт.

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові або доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не може втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть вищі шанси на успіх.

Як бачите, є поради, покликаю допомогти батькам важких дітей робити правильний вибір і вміти успішно жити з важким підлітком. Звісно, буде нелегко, і для того, щоб упоратися з усім, із чим вам доведеться зіштовхнутися, від вас буде потрібна велика сила волі. Та зрештою, за умови, що ви допоможете дитині з усім цим упоратися, ваш важкий підліток переросте всі свої проблеми.

Як виховати обдаровану дитину?

Американський доктор Девід Льюіс, узагальнивши досвід тисяч сімей, де виросли обдаровані діти, дає рекомендації щодо виховання майбутніх талантів. Вони полягають у виконанні таких правил:

Я відповідаю на всі запитання дитини терпляче і чесно.

Я поставив стенд, на якому малюк може демонструвати свої роботи.

Я не сварю дитину за безлад в кімнаті і на столі, якщо це зв’язано з творчим заняттям і робота ще не закінчена.

Я доручаю дитині посильні завдання, допомагаю їй будувати власні плани, приймати рішення.

Я беру дитину у цікаві поїздки, купую книги і матеріали для її улюблених занять.

Я ніколи не кажу своєму нащадку, що він чимось поступається перед іншими дітьми чи навіть дорослими.

Я привчаю дитину самостійно мислити, заохочую ї фантазувати, придумувати історії, вчити вірші, розучувати пісні.

Я щодня знаходжу час, щоб побути наодинці, поговорити.

Я ніколи не докоряю дитині за помилки.

Вчу вільно спілкуватися з дорослими будь-якого віку.

Якщо ви виконуєте тільки 20 відсотків з того, про ще йде мова, треба замислитися.

Але якщо дані правила є у вашій сім’ї нормою, то можливо, іноді варто знизити виховний запал і надати більшу свободу і собі, і дитині.

Анкета

Чи розвиваєте ви здібності своєї дитини?

1.Чи сприймаєте серйозно дорослі запитання та висловлювання дитини?

2. Чи доручаєте дитині доручення, які їй під силу?

3. Чи допомагаєте дитині будувати її особисті плани та приймати рішення?

4. Чи говорите дитині, що вона гірша за інших?

5. Чи привчаєте дитину мислити самостійно?

6. Чи спонукаєте дитину вигадувати історії, фантазувати?

7. Чи вчите дитину вільно спілкуватися з дорослими будь-якого віку?

8. Чи дозволяєте дитині гратися з усяким непотребом?

9. Чи знаходите в заняттях дитини щось гідне схвалення?

10. Чи розвиваєте в дитині позитивне сприймання її здібностей?

11. Чи відсторонюєтесь від невдач дитини, кажучи: «Я теж цього не вмію?»

12. Чи заохочуєте в дитині максимальну незалежність від дорослих?

13. Чи віддаєте перевагу самостійному виконанню дитиною головної частини роботи (за яку вона сама взялася), навіть якщо не впевнені в позитивному виконанні?

14.Чи існують теми, які ви зовсім виключаєте з обговорення дитиною?

15.Чи хвалите дитину за вивчені вірші, розповіді, пісні?

Оцінювання результатів.

Спочатку згідно з ключем підрахуйте бали.

Запитання 1; 2; 3; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 12; 13;15

Так – 2 бали.

Іноді – 1 бал.

Ні – 0 балів.

Запитання 4; 11; 14

Так – 0 балів.

Іноді – 1 бал.

Ні – 2 бали.

Складіть суму балів та оцініть рівень відповідного показника:

· інтелектуального розвитку шкала включає запитання – 1; 8; 9 ; 12

· творчих досягнень - 2; 3; 5; 6 ; 10

· здатності до саморегуляції – 4; 11; 14

Коли ви підрахуєте свої результати, ви зрозумієте, яким рівням ви відповідаєте.

До записника батьків

Насамкінець ми пропонуємо батькам, які займаються стимулюванням творчої активності дитини, дотримуватися наступних рекомендацій:

1. Забезпечуйте дитині максимальну самостійність у творчості. Не давайте їй прямих інструкцій, допомагайте діяти незалежно.

2. Не робіть поспішних висновків. На основі ретельного спостереження й оцінки визначте сильні й слабкі сторони дітей.

3. не стимулюйте ініціативи дітей і не робіть за них те, що вони можуть зробити самостійно. Можете тільки трішечки допомогти їм.

4. Намагайтеся не квапитися із судженнями про результати творчості дітей.

5. Пропонуйте дітям виникли в них проблеми вирішувати творчо. Пробувати різні варіанти.

Підсумки

У будь-якому випадку дорослий повинен надавати дитині допомогу, але не «керувати» нею, не командувати, не регламентувати її творчу діяльність.

Майбутнє належить тільки дітям. Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасним.

Пам’ятайте, що дитина – дзеркало життя своїх батьків.

Поради батькам, які допомагають дітям учитись

· Намагайтеся займатися з дитиною так, щоб вона не нудьгувала під час занять. Інтерес — найкраща з мотивацій.

· Повторюйте вправи. Розвиток розумових здібностей дитини визначають час і практика. Якщо якась вправа не виходить, зробіть перерву, поверніться до неї пізніше або запропонуйте дитині легшийваріант завдання

· Не виявляйте зайвої тривоги з приводу недостатніх успіхів і незначного просування або навіть деякого регресу вашої дитини.

· Будьте терплячими, не поспішайте, не давайте дитині завдань, що виходять за межі її інтелектуальних можливостей.

· У заняттях з дитиною треба знати міру. Не змушуйте дитину виконувати вправу, якщо вона весь час крутиться, стомилася, неврівноважена. Спробуйте визначити межі витривалості дитини, збільшуйте тривалість занять щоразу на невеликий відтинок часу.

· Бажано використовувати ігрову форму занять, оскільки діти погано сприймають чітко регламентовані, повторювані, монотонні заняття.

· Уникайте несхвальної оцінки, знаходьте слова підтримки, частіше хваліть дитину за терпіння, наполегливість тощо. Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Формуйте в неї впевненість у своїх силах, високу самооцінку.