«97» (1924 рік)
«97» — перша п'єса Миколи Куліша. Вийшла в багатьох редакціях, перша — 1924 року, остаточна — 1929. Входить до так званої «трилогії про село». На початку п'єси було зазначено «Доби голоду 1921–1922 року на Херсонщині». Перший варіант драми так і мав називатися — «Голод». Це перша п'єса про реальне радянське життя доби голоду 1921-1922 року на Херсонщині.
Куліш створив трагедію народу, над долею якого свинцевою хмарою, неначе фатум, висіла нова влада й штучно створений нею голод, а перед ним стояли вороги — ті, кого охрестили куркулями й оголосили поза законом. Протистояння особи й держави, людини і влади, уміло трансформувалося: замість повстати на владу, незаможник зробив те, що було легше — пішов на куркуля; і брат — зробив те, що підказала йому влада — пішов на брата; і син — доніс на батька.
П'єса «97» принесла письменникові й щастя першого творчого успіху, і гіркоту розчарувань.
«Отак загинув Гуска» (1925 рік)
Комедія «Отак загинув Гуска» - одна з перших п'єс, де Микола Куліш зосередив увагу на типовому представникові українського народу. Хоч драматургічна розповідь ведеться з саркастичною уїдливістю, часто в гротесковій, буфонній формі, але найхимерніші речі виглядають тут реалістичними.
Побудувавши твір за принципами комедії, драматург надав йому й сатиричного спрямування – це швидше політична сатира на більшовицьку владу, написана в жанрі комедії. Усю увагу автор зосередив на образі Саватія Савловича Гуски – колишнього чиновника Московської імперії та його сім'ї. Це був певний поступ у творчості вже відомого драматурга. Комедія «Отак загинув Гуска» була створена в результаті ґрунтовної переробки юнацької п'єси «На рыбной ловле», написаної ще до імперіалістичної війни.
«Комуна в степах» (1925 рік)
«Комуна в степах» — п'єса Миколи Куліша про пошук селянською біднотою нових шляхів у житті.
Входить до так званої «трилогії про село». Один із перших драматичних творів письменника, який відтворив спроби сільської бідноти крокувати по життю новими шляхами. Її прем’єра в харківському театрі “Березіль” відбулася 17 жовтня 1925 р.
До постановки режисер Павло Береза-Кудрицький залучив провідних акторів, як-то: Степан Шагайда, Амвросій Бучма, Валентина Чистякова, Рита Нещадименко, Петро Масоха, Мар’ян Крушельницький.
«Хулій Хурина» (1926 рік)
«Хулій Хурина» — міфічний закулісний персонаж однойменної п’єси, що явила собою сатиру на партійно-радянський апарат в Україні та стала причиною подальшої опали письменника та переслідування радянською владою. Сюжет п'єси розгортається навколо святкування чергової дати Жовтневої революції та заходів із ним пов'язаних. Революційних героїв, тобто тих, на прикладі яких пізніше вчили радянську молодь, таких як Матрос Желєзняк, Комісар Котовський, «Червоний командир» Кіквідзе та інших, на той час ще просто не було, тому героїв треба було терміново «створити»…
Задля підготовки до ювілею, радянськими партійними функціонерами розпочинаються активні пошуки могили революційного героя і вчителя Хулія Хурини задля його подальшого вшанування. Усі заходи було спрямовано на пошуки гіпотетичної могили, якої могло й не бути та, що найважливіше для самих розшукувачів, не повинно було бути взагалі. Утім, наперекір здоровому глузду, пошук усе одно відбувався.
«Зона» (1926 рік)
П’єса «Зона» розкриває проблему нової особистості, що формується під тиском більшовизму. У цій мелодрамі драматург звернувся до теми переродження революційної ідеї та катастрофи фанатизму.
Саме не спроможність співіснувати з реальністю, яка суперечила моральним нормам головного героя , що так глибоко в’їдалася в його єство та поступово пригнічувало, виробляла процеси гниття, призвела його до самознищення як відмову та небажання існувати в бруді.
Таким чином, смерть головного героя – це очищення (катарсис) від усього земного, що є протиріччям добра, краси та моральності.
«Народний Малахій» (1927 рік)
«Народний Малахій» - трагікомедія Миколи Куліша в чотирьох діях, що поєднує класичні реалістичні риси з модерністськими.
Гостра й безжалісна сатира на пореволюційну дійсність у радянській Україні, глибокий і трагічний дисонанс між гаслами революції та реальними наслідками — характеризують твір Миколи Куліша.
Ім'я головного героя, Малахія, означає «пророк, посланець Божий», що вказує на основну проблему п'єси — проблему фальшивого самопроголошеного месії.
Автор наголошує на неможливості втілення в життя утопічної ідеології та утвердження гуманістичних цінностей шляхом утиску індивідуальної свободи та людських жертв.
«Мина Мазайло» (1929 рік)
«Мина Мазайло» висвітлює процес русифікації України, яку в 1920-х рр. більшовицькі ідеологи здійснювали, назвавши словом «українізація». Українізація «згори» не означала серйозних намірів щодо відновлення повноправного функціонування української мови. Тому в роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин втратив почуття належності до своєї нації, потребу користуватися рідною мовою.
Названу драму недарма називають “філологічним водевілем”, адже проблематика твору й усі події в ньому розгортаються навколо одного питання — самобутності української мови. Ця проблема у персонажів драми має різне вирішення.
«Закут» (1929 рік)
«Закут» — п'єса Миколи Куліша 1929 року, одна з версій твору «Зона», кардинально переробленої так, що вийшла зовсім нова п'єса.
У порівнянні з п'єсою «Зона́» Радобужний виведений тут як досвідчений і підступний політикан, позбувся певної прямолінійності характер Бруса, Пуп перетворився на Овчара, образ якого багато чим нагадує самого Куліша.
В архіві П. Зенкевича зберігся текст російського перекладу, датований 22 листопада 1929 року. На ньому напис рукою М. Куліша: «Текст перевода мною прочитан. Перевод, полагаю, сделан вполне удовлетворительно. М. Куліш». Там же зберігається і авторський рукопис, з якого зроблено переклад Зенкевича. Хоча Всероскомдрам підтримав «Закут» (у протоколі обговорення було сказано: «Пьеса очень хорошая, заслуживает продвижения на большую сцену», цей твір М. Куліша так і не мав сценічної історії.
«Патетична соната» (1929 рік)
«Патетична соната» - справді виняткове явище в українській драматургії як спроба поєднати в єдине ціле рух, музику, слово. Матеріалом для п’єси послужили бурхливі події 1917—1919 років. За своєю суттю вони так відповідають настрою сонати - настрою шукань, поразок і перемог!
У центрі дії - образ талановитої піаністки Марини, яка на роялі дає «світлий роздум бунтарного духу», а в буденному житті під іменем Чайки відстоює самостійну Україну. Грою дівчини захоплюється поет і мрійник Ілько Юга, який бентежно кохає її, «вірить у Петрарку і вічну любов». Він сам учиться грати на геліконі, прагнучи досягти таких висот майстерності, щоб гасити зорі на небі. Його духовною сонатою стає шлях від ідилічного мрійництва до очищення і спокути.
П’єса М. Куліша засуджує пріоритет класових цінностей над загальнолюдськими, засуджує суспільство, засноване на крові, сльозах, руїні.
«Вічний бунт»
(1932 рік)
«Вічний бунт» — п'єса Миколи Куліша, одна з найважливіших творів для ідейно-мистецького поступу автора як драматурга, написана 1932 року.
Письменник будує її у формі диспуту романтика зі скептиком, проте цей диспут полягає у тому, що люди 30-их років відповідають людям майбутнього: «От якби драматург майбутнього писав про нас п'єсу, він, вочевидь, сказав би так..» — раз у раз повторюють герої «Вічного бунту», вибудовуючи певні версії суспільного життя тієї доби: індустріалізації, примусової колективізації, розгрому села, запровадження «ударницьких термінів» тощо.
П'єса важлива саме порушеною проблемою — «вічного бунту» проти всього протиприродного, консервативного.
Сценічної історії п'єса так і не мала.
«Маклена Ґраса» (1933 рік)
«Маклена Ґраса» — соціально-психологічна драма М. Куліша. У творі відображено кризові процеси життя Польщі початку 30-х років. У побутовій, на перший погляд, а насправді узагальнено-символічній формі драматург розкриває суттєві закономірності суспільного буття XX століття, головна з яких — дегуманізація суспільства. Якими мають бути стосунки людини й суспільства, суспільства й людини?
Матеріал для сюжету цього твору, узято з реального життя, з повідомлення польської преси. Купець, збанкрутувавши внаслідок кризи 1929 року в Польщі, спочатку застрахував своє життя, а потім найняв за п’ятсот злотих безробітного, щоб той його вбив і не виказав таємницю.Поліція арештувала купця, який хотів, щоб за його смерть родина одержала величезну страхову премію.
Драматург по-філософськи переосмислив подію, подавши її в ракурсі соціального протистояння, наповнивши характери героїв реальним змістом, хоча й час, і місце дії, і ситуація досить умовні.
«Прощай, село» (1933 рік)
«Поворот Марка» - п’єса була закінчена в лютому 1933 року та опублікована під назвою «Пpощай, село!». Зміна назви у представленому виданні 1934 року була вимогою видавництва – в оригінальній назві цензори вбачали натяк на знищення українського села під час примусової колективізації та штучного голоду.
"Прощай, село" — остання п'єса з трилогії про українське село. У п'єсі показано традиційне протистояння між бідняком і хазяїном, тими, хто підтримує "партійну лінію" і хто опирається їй.
Автор розуміє, що нове життя зруйнувало чудові старовинні обряди та традиції, не давши нічого натомість: діти відмовляються від батьків, найбільш передові активісти влаштовують біля вогнища танці, де згорають святині предків — ікони.