"Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці — між Шекспіром і Шилером, або Мольєром і Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних, а з того, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба що з Піранделло."
"Я вважаю п'єсу "Мина Мазайло" за виключну річ, як і взагалі Куліша я вважаю за геніальну людину!"
ІРИНА ФАРІОН
"Основна ідея його драм - це сутичка яскравої індивідуальності із суспільством, це абсолютна невписаність людини в суспільний контекст, це постійні конфлікти людини з суспільством і конфлікт людини із собою."
"Гострий гоголівський профіль, чорнильна щіточка вусів, нервові, але стримані рухи. І тільки очі були такі мінливі, такі щедрі, що через них ставало видно, яке складне, напружене, суперечливе життя кипить глибинах цього незмірно багатого людського єства."
"Суттєве у психологічному фарсі Миколи Куліша те, що, всупереч багатьом твердженням, мовна проблема, хоч і яка важлива, не головна в ньому,— вона лише зовнішній сюжет “дискусії з національного питання”, лише символ, знак проблеми глибшої, суспільно-громадської, зумовленої відчуттям (чи запереченням) як свого “національного я”, так і своєї загальнолюдської сутності."
"Микола Куліш - це еволюційна натура, це інтелектуальний та світоглядний характер, позбавлений статики. Цілком закономірно, що й погляди на характер, зміст і прямування національного ставлення до категорії національного теж були еволюційними, динамічними й розвивалися разом з самим М. Кулішем."
"Світоч"
На 110-ліття М.Куліша
Душа його була відкрита людям,
Рахманна, як у березні рілля,
А серце променем із тьми-полуди
Маячило і пропікало груди,
Аби від горя рідний край зцілять.
Таврійським небом снив на чужині,
У Харкові — Чаплинкою й Херсоном.
Розбудженій вкраїнській стороні
Гараздів зичив і державних дзвонів.
Куліш Микола Гурович одвагу
У герцях виявляв не раз, не два,
Любов’ю й кров’ю пишучи слова:
«І розуму й добра всеперевагу
Широкий світ повинен визнавать».
Із твору в твір, від селищ і до градів
Зернята сіяв він гуманності та правди.
Тужив з Вишневим і з Стоножкою журився,
А з Мусієм Кописткою він хоробрився.
В глухому «закуті» шукав хоч крихти світла,
Радів найменшому, та очисному вітру.
Із Мокою леліяв рідну мову,
Її палітру щедро-веселкову.
На цілий світ «Соната» неспаленна,
А з нею і «Малахій» і «Маклена»,
Шекспірівські продовживши стежини,
Оспівують відродження натхненне
Її величності — Людини.
Про п'єсу Миколи Куліша «Мина Мазайло».
"Усі постаті комедії — тільки легкі й дотепні маски, і спроби знайти політичний зміст у комедії тільки позбавляють її головної її прикмети — нечуваної в українському театрі легкості."
"А тим часом український театр дістав свою найкращу комедію, може свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, ґрацію на підложжі глибокого, але тільки натякненого змісту."
"Микола Куліш - такий собі “ломоносов із Чаплині” закинув на плечі полотняну торбинку, яку мати Уляна зібрала...і вирушив у путь. Почвалав він у науку…"
"Драматургія ставала для нього літературною терапією, здатною здолати душевну каламуть, соціальне сум’яття, особисту незлагоду."
"Новий час потребував нової драматургії, а отже, і режисури, уособленням чого на певний час стають Харків і творчий тандем Куліш–Курбас. Загалом зовнішність обох письменників по-експресіоністськи контрастувала: вишуканий, елегантний європеєць Курбас, який вдягався в костюми англійського крою, і трохи незграбний непоказний Куліш, звиклий довгий час носити одяг із чужого плеча, але обидва блискучі оратори, обидва фанати театру й, сьогодні можемо сказати, масштабні фігури свого часу."