2-3. Морально-філософське наповнення єршалаїмських розділів твору. Трагізм долі митця (майстра). Проблеми кохання та творчості в романі М. Булгакова. Засоби комічного (сатира, сарказм, пародія та ін.).

Опрацювати матеріал

Морально-філософський зміст єршалаїмських розділів твору

Головний герой єршалаїмських розділів — прокуратор Понтій Пілат, його історія значно обсяжніша за два короткі епізоди з Ієшуа Га-Ноцрі, однак морально-філософський зміст цих розділів пов'язаний із мандрівним проповідником.

Проповідь Ієшуа — це спроба знайти відповідь, як вижити в жорстокому тоталітарному суспільстві, де втрачена довіра між людьми, а суспільні взаємини побудовані на залякуванні. На думку Ієшуа, потрібно не втрачати віру в людей, тому що «лихих людей немає на світі». До кожного можна достукатися і знайти добро в його душі, звідси постійне звертання (навіть до убивць) «чоловіче добрий».

За спогадами сучасників, Михайло Булгаков уважав головним в образі Ієшуа його «безкомпромісне розуміння, що боягузтво є найбільшим пороком». Саме страх перед можливим насиллям робить людей лихими і змушує до вчинків, які суперечать ідеалам «істини і справедливості». Повністю подолав свій страх і став справді «доброю людиною» лише Ієшуа. Понтій Пілат пошкодував, що не переступив через свій страх, тож провів у каятті майже дві тисячі років. Майстер змирився зі своїм страхом, тому не потрапив у «світло», а отримав лише «супокій».

Те, що Понтій Пілат виявився здатним на муки совісті та розкаяння, виглядає в романі прикладом торжества добра і справедливості. Доля Пілата несе в собі великий позитивний заряд для громадян тоталітарного суспільства — подолання страху і щире каяття рано чи пізно очищає душу і дає прощення.

Філософська проблематика роману «Майстер і Маргарита»

• проблема добра і зла;

• проблема свободи волі людини;

• проблема морального вибору людини;

• проблема справедливості і милосердя;

• проблема стосунків влади і людини, влади і митця;

• проблема невідворотності покарання

Трагізм долі митця. Проблеми кохання і творчості

Трагізм долі митця глибоко розкритий на прикладі долі майстра — одного з головних героїв роману «Майстер і Маргарита». Образ майстра в багатьох моментах дуже схожий на самого Михайла Булгакова, починаючи від ставлення до творчого процесу, небажання писати ідеологічно заангажовані твори і закінчуючи такими важливими біографічними подробицями з життя письменника, як заборона на публікацію його творів і шалені нападки літературних критиків.

Саме майстрові належать проникливі слова, що є ключами для розуміння роману: «Певно, коли люди до краю зневажені, як ми з тобою, вони шукають рятунку від потойбічної сили! Ну, що ж, згоден шукати там».

Майстер відрізняється від усіх згаданих у романі письменників, він єдиний не зраджує своєму натхненню, незважаючи на політичну ситуацію та ідеологічні потреби влади. Герой рішуче заперечує, коли його називають письменником, він — майстер, тобто Справжній Митець. Роман про Понтія Пілата герой не писав, а «творив», «компонував», «вгадував».

Роки натхненної праці над романом припали на найкращий період в житті майстра, це був час його великого кохання до Маргарити, його «таємної дружини», захопленої творчістю героя (роман її «поглинув», «у цьому романі — її життя»). Однак усе змінилося, коли майстер вирішив опублікувати твір. І ось тут героєві довелося мати справу з людьми «зі скошеними до носа від безнастанної брехні очима» — письменниками і літературними критиками, які не служать мистецтву, а обслуговують ідеологічні потреби тоталітарного режиму. Його почали цькувати в пресі.

Майстер готовий був здатися, але його кохана, впевнена у таланті свого обранця, спонукала до нерівної боротьби, що лише посилило запал критиків. Тоді майстер відчув страх і спалив роман. Передчуття його не підвели — того ж вечора героя заарештували за доносом, що він зберігає у себе нелегальну літературу. Спалення рукопису фактично врятувало автора від серйозних проблем, після арешту він провів у в'язниці лише три місяці. Але й цього виявилося достатньо: «В очах його зринали й тріпотіли страх і шал».

Доля митця, який не готовий обслуговувати потреби влади, в тоталітарному суспільстві трагічна, сповнена смертельних небезпек. Його чекають не лише заборона на друк, цькування, а й допити, арешти, в'язниця і смерть. Цей шлях пройшло чимало знайомих Михайлові Булгакову митців (наприклад, поет Осип Мандельштам і режисер Всеволод Мейєрхольд).

Для сатиричного зображення автор використовує іронію (до прикладу, завжди підкреслено іронічним є спілкування Воланда та його почту з мешканцями Москви), пародію (грандіозною пародією на літературне і театральне життя виступають у романі представники письменницьких організацій, їхні збори, побутове життя, розподіл матеріальних благ) і сарказм (наприклад, єдине в романі позитивне зображення державної установи стосується психіатричної лікарні; саркастичним є твердження, що письменник — це людина з членським квитком письменницької організації). Розділи, присвячені долі майстра, постають як глобальний трагічний гротеск — допомогти справжньому митцеві в тоталітарній країні може лише диявол.

Майстра чекала інша доля — страх довів його до психіатричної лікарні і зруйнував майбутнє митця, залишивши тільки кохання до Маргарити: «У мене більше немає жодних прозирань, ані натхнення також, ніщо мене довкола не обходить, окрім неї, мене зламали, мені тоскно...» Його переслідувало божевільне бажання викреслити роман зі свого життя, так ніби й не було, і повернути «золоту пору», коли він жив «в підвалі невеликого будиночка в садку». Водночас герой готовий зректися не лише роману, а й Маргарити, щоб не зламати їй життя.

Відданість майстра коханій зустріла не меншу відданість Маргарити, для якої життя без коханого — «порожнеча». Відчайдушна жінка пішла на угоду з Воландом, щоб урятувати свого обранця. Але правда життя полягала в тому, що справжній митець, навіть зрадивши своєму призначенню, не міг вижити в тоталітарному суспільстві, тому порятунок чекав на майстра лише у світі вічності.