Казковий Всесвіт
Дорогий читаче, можливо, серед образу моїх казок Ви впізнаєте: себе або когось із знайомих, знайому ситуацію або почуття. Нехай збуваються всі Ваші найсвітліші мрії !
З любов'ю, шаною, найкращими побажаннями до всіх вас, оточуючого світу та нашого Творця
Melissa Lewis
Боже, якнайшвидше поверни додому кожного Святого воїна ЗСУ (ім'я)
-сповненого насолодою від перемоги,
-сповненого сили та здоров'я,
-сповненого мрій та впевненості про найкраще відбування України та світу на всіх рівнях, в усіх галузях і сферах.
Творець Всесвіту та усього живого, почуй же моє благання,
Будь ласка даруй же довгоочікуваний мир, свободу та радість моїй рідній Україні!
"Ох, діточки, загубите мене - загинете й самі" - здригнувшись від чергового вибуху, прошепотіла знеможена матінка Планета.
А діти абсолютно не зважали ні на попередження матері, ані на спустошений зруйнований світ, де народилися та жили зі своїми нащадки.
Вони все були зайняті. Одні - здобуванням лідерства в управлінні масами, другі - користуючись любою нагодою, продовжували примноження багатств, інші - занурившись в свій крихітний світ, займалися втіхою своїх примітивних бажань.
А Планету все більше охоплював дим та полум'я. Ненажерлива вогняна паща поглинала все на своєму шляху і збудовану вежу, з якої з молотка розпродувалася матінка Планета та її невід'ємні складові частини - надра, і цілі конвеєри виробництв різноманітних товарів, які лише засмічували світ. А діти все метушилися кожен навколо свого улюбленого ідола. Час від часу деякі з них немов збожеволів стрімголов забігали в усе більше зростаючу вогняну завісу. І ті, кому вдавалося повернутися, тремтячими руками тримали врятовані паперові або блискуче сяючі "скарби".
Саме так закінчилася одна занадто тривала епоха, коли тверді, рідкі та газоподібні надра матері Планети були майже всі нерозсудливо безвідповідально витрачені.
Вічний двигун життя людства та живих істот ледь не загинув разом з його підопічними. Як би б не один випадок, то ні Планети Земля, ні усього на ній живого давно б уже не було.
А сталося це так. Серед бурхливого хаосу війн, розрух, справжнього палаючого пекла на Землі несподівано пробилося джерело божественної краси. Кожен, хто міг підійти або хоча б наблизитися, зцілювався не лише тілом але й починав сяяти зсередини. Діти змученої стомленої матері один за одним преображалися. Від того часу вони ставали щиро люблячими, турботливими, радісними.
Діти Планети об'єдналися у добрих справах і почали дбати не лише про себе, але й один про одного, про всіх людей та живих істот. Нарешті вони пригадали і почали по справжньому дбати про рідну матінку Планету! Замість нерозсудливого безпощадного спустошення надр матері Землі для свого надмірного збагачення, діти об'єднавшись робили все нові і нові відкриття і спрямовували свої зусилля на використання безпечних технологій з застосуванням безмежних ресурсів доступних кожному.
Відтоді Святі Надра Матері Землі ніхто не ображав. З материнською любов'ю та турботою Земля продовжувала пестити, радувати, годувати найкращим своїх тепер дбайливих, відповідальних діток. А діти турбувалися про матір та один одного на радість Єдиному Творцю.
Загравшись в війни і розважаючись примноженням багатств будь якою ціною за рахунок один одного, люди не помітили, що стоять біля самісінького краю прірви, яка, як їм здалося, невідомо звідки з'явилася. Спочатку вони зникали в ній по одному але не придаючи цьому хоча б якої уваги, завзяті гравці продовжували свої азартні ігри і незабаром почали прискореними темпами направлятися широкою колонною в темну безповоротну безодню.
З тих пір прірва немов зачарувала їх. Відчайдушні гравці ще більш захоплено грали в свої ігри і прірва гостино приймала всіх, хто з нею так наполегливо загравав.
Але якось, направляючись до гостелюбної панянки, один з гравців підняв запилений камінь незвичної форми через який ледь не спіткнувся. Струхнув з нього дорожну пилюгу та грязюку і погляду мандрівника привідкрилися фраза: "Все є Бог, Бог є все", яка блискавичним спалахом встрепенула і осяяла осліпшу заблукалу душу, надавши довгоочікувану відповідь.
Заблукалий в ту ж мить вибіг з натовпу і як надалі віддалився від божевільної юрби гравців, які продовжували пристрастно грати з прірвою доти та не зжерла всіх, хто до неї завітав у гості.
Просвітлений, залишившись один на один зі своїми оновленими думками, ще деякий час дивився на темну прірву, в якій мить тому, міг би залишитися навіки. А коли нарешті відірвав погляд від ще голодної, люто ревучої пащі зловісної прірви, то немов вперше побачив світ широко відкритими очима, який залишили після себе всі вони навіжені гравці. Колись живий яскравий різноманітний світ тепер був міцно закутий ланцюгами смерті. Планета перетворилася на випалену, зруйновану війнами, збіднілу, тьмяну, виснажену, засмічену пустелю по якій поодиноко бродили лише бродячі собаки та коти.
Прозрілий впав на коліна і, омиваючись гіркими слізьми з самої глибини душі, вперше за довгий час звернувся до Творця:
- О Мій Творець, що ж ми накоїли! Прости нас! Прости, що заподіяли тобі стільки болю. Всі ці роки, тисячоліття ми жили посеред раю душі твоєї і власноруч згубили і рай, і довіру твою! О Всевишній, дай же нам останній шанс щоб відновити все!
Як виявилося, це був господар чималого зоопарку містер Адамс. Він полюбляв колекціонувати живих істот і, маючи можливість, закупив з усього світу різні види морських та сухопутних тварин, птахів, комах. В результаті, зібравши цілу колекцію живих істот, відкрив зоопарк відомий на увесь світ.
Тому містер Адамс усвідомивши, що також скоїв великий злочин проти створінь творця, в першу чергу побіг до клітин із звірами.
Він впав перед ними на коліна і палко пообіцяв:
- Мої рідні дорогі звірі, пробачте мене. Я зроблю все можливе щоб ви повернулися до своїх рідних домівок!
Розуміючи, що ті чи інші краї Планети вже не такі як раніше, містер Адамс обмірковує як відновити всі куточки Планети, щоб його підопічні змогли гідно повернутися додому.
Містер Адамс пригадує найбільше Сховище насіння, де зберігаються зразки всіх видів рослин створених Творцем.
Віднайшовши Сховище, він привідчинив дверцята Сховища і:
- О диво! - в чарівній колисці обплетеній і вистеленій духмяними квітами спала красуня. Від сонячного променя, який вперше за довгий час торкнувся її плеч і обличчя, золотокудра дівчина пробудилася. Містер Адамс запитав її:
- Хто Ви, юна леді? Чи працює Сховище? Чи збереглися насіння рослин світу?
На що пробуджена красуня відповіла:
- Мене звуть Хава або просто Єва.
Так всі насіння цілі та збережені. Ждуть свого часу.
- Цей час настав, дорога Єва! - пригадавши один одного і їх спільну справжню місію, вони повністю пробудилися.
- Адам, це ти? Я довго тебе чекала але знала, що ти скоро прийдеш!
- Так люба Єво, це я. Пробуджуйся нас чекають великі справи.
Сучасні оновлені Адам і Єва починають відновлення раю душі Творця, а саме нашої Планети.
Почесні обранці звуть з усіх куточків світу тих, хто залишився на Планеті, а саме, людей які щиро люблять: рідну матінку Планету, Творця і всі його творіння.
Об'єднавши зусилля, оновлена, повна сил і натхнення команда з великою любов'ю: очищають кожен дюйм Планети, засаджують різними видами рослин корисних не тільки людству, переобладнують енергетичні, транспортні, промислові сфери.
Звільняють усіх живих істот і розселяють їх у рідні відновлені куточки Планети. Сама ж команда чудотворців заселяє невеличку ділянку Планети, звільнивши майже всі континенти для вільного повноцінного життя живих істот. З часом відновлюються всі водойми, надра, рослинний і тваринний світ, озоновий шар і всі повітряні маси. Люди переповнюються любов'ю, добротою і турботою, усвідомивши навіки, що:
- Радість кожного - це радість Творця, радіє світ - радіє й Творець.
Тим часом загоїлись рани Планети, кудись безслідно зникла прірва, як ви всі тепер розумієте, створена людьми власноруч. Помалу оточуючий світ відновився і розквіт пишним яскравим сяючим благодатним радісним співучим духмяним первозданним цвітом.
Дорогі друзі, можливо, серед Вас дрімають сучасні оновлені обранці Адам і Єва, яких вже так зачекався наш Творець і Планета? Можливо, вже пора всім нам пробудитися від довгого сну? бо можна так і проспати, заснувши навічно, так і не зрозумівши хто є Творець, хто є всі ми, що є все навколо і як треба жити?
Якось Планетою заволоділи різні хвороби. Люди та живі істоти масово хворіли тією чи іншою хворобою.
Декільком ведучим вченим світу були виділені кошти на подолання цієї ситуації.
Один вчений використав свої кошти на заміну одних ліків своїми начебто новими.
Другий примножив мережі аптек по всьому світу. Аптек відтоді стало більше ніж продуктових магазинів.
Третій вчений побудував цілі комплекси багатозіркових лікарень, де люди з тих пір перебували більше часу ніж вдома.
Четвертий вклав всі гроші в вивчення хвороб. Ним були побудовані мережі лабораторій по вивченню хвороб.
Але хвороб від всіх цих дій не ставало менше, здавалось, вони лише примножувалися, ускладнювалися і їх ставало ще більше.
І якось ще одному вченому випав шанс спробувати вирішити цю проблему. Серед людей ходили чутки, що цей вчений трішки дивакуватий. Вночі на дозвіллі він полюбляв дивитися в телескоп на зоряне небо, а вдень грав в шахи у місцевому парку.
І коли йому запропонували вирішити питання з хворобами людства, вчений-дивак почав діяти зовсім дивно. Спочатку в нього навіть хотіли забрати відведені кошти. Так як замість того щоб лікувати ту чи іншу людину, впроваджувати свої ліки, будувати аптеки, лікарні, лабораторії, неординарний вчений об'єднав керівників всіх країн, світові компанії та організації. Спільними зусиллями вони розробили і запровадили нові безпечні технології і системи в різних сферах. Завдяки яким були очищені і оздоровлені всі без винятку простори Планети.
Планета оздоровилась і розквітла пишним сяючим цвітом. Кожна клітина Планети знову переповнилась бурхливим життям, яскравими барвами і милозвучними щасливими піснями.
Оздоровлюючи Планету, продукти харчування та питна вода стали знову якісними, а повітря цілюще чистим. І щоб Ви думали?
Люди і всі живі істоти масово! почали зцілюватися!
Відтоді тримаючись нової стратегії та відношення до Планети і довкілля, поступово про більшість хвороб взагалі всі забули. А аптеки, лікарні, лабораторії майже всі переобладнали на організації по вдосконаленню здоров'я Планети, людей, живих істот і всього оточуючого світу.
На одній Планеті, де кожен бажаючий міг побачити чудеса на кожному кроці, жили садівники. Кожен садівник вирощував власні вподобані квіти та рослини.
З часом садівники почали конкурувати один з одним. Всім хотілося величезних здобутків та ще й за найкоротший час. Такі господарі почали вирощувати лише найвигідніші рослини, а про ґрунт і середовище, де росли їх рослини, взагалі ніхто з них не дбав.
Саме завдяки таким господарям на цій Планеті завелися всілякі шкідники, які захоплювали все більше територій і виснажували ґрунти. Рослини не розвивалися, а лише чахли і здебільшого гинули.
Здавалось від цієї напасті не буде спасіння. Ненажерливі паразити лише розмножувалися і швидкими темпами смертоносно оволодівали майже усім світом.
І лише територію одного садівника паразити не могли і навіть не намагалися захоплювати.
Цей садівник-чарівник не вирощував рослини, які приносили лише добуток, не обирав рослини за вигідною формою та окрасою. Він доглядав лише ґрунт і середовище, де зростали його квіти та рослини. І в його по-справжньому чарівних руках кожна квітка розквітала пишним цвітом і навіть самі колючі і отруйні рослини починали плодоносити цілющими і корисними для всіх плодами.
Садівники, які хотіли, почали переймати його досвід. В результаті чого вони з легкістю перемагали шкідників і їх сади розквітали теж пишним духмяним цвітом. А ті, хто не бажали змінювати своє бачення добробуту, потопали в безкінечній боротьбі зі шкідниками.
Багато дивовижного та практичного створили люди. Здається, з кожним роком прогрес і розвиток у створенні всіляких благ для життя людей лише набирає обертів.
Але є багацько того, що недосяжно людям. Люди навчилися лише імітувати Всевишнього але людям з їх пихатістю і егоїзмом до створення бездоганних чудес ще дуже і дуже далеко.
Одним таким з найпростіших але справжніх чудес, які ми людство абсолютно не цінуємо і не зберігаємо, є жива природа і її жителі.
Чи помічали Ви колись таке диво?
В скажених безпощадних обертах сучасних буднів виділяєш хвильку щоб побувати в затишній компанії лісних друзів або в величавій компанії високих берегів та хвиль.
І гостинні розпростерті обійми таких вірних друзів приймають тебе як рідного будь-яким. Будь ти збентежений, знедолений, пошарпаний життям, такі гостини не обмежені ні часом, ні твоїм статусом чи досягненнями серед суспільства.
Але такі гостини завжди і неодмінно повертають тебе до буденного життя повністю відновленим, позитивним, радісним, врівноваженим, повним сил та натхнення.
Немов ти відвідав не звичайний улюблений куточок природи, а справжній найсучаснійший оздоровчий комплекс з фешенебельною прачечною. Так як повертаючись до буденного життя, крокуєш абсолютно невагомою ходою з душею немов прикрашеною білосніжним накрохмаленим найошатнійшим комірцем.
Гадаєте бути Богом так просто?
Безкрає вічне Буття на одинці зі своєю безкінечною бездоганністю і безсмертністю - це цілком непроста і навіть в чомусь нудьгувата ноша.
Тому, як найвеличнішому неперевершеному всесильному Творцю з пристрасною палкою душею обов'язково треба було вигадати найзахоплюючу найдивовижнішу розвагу, справжню творчу віддушинку.
І в якийсь момент серед безкінечного божественного буття Всемогущий проявив свою жадану мрію у вигляді дивовижного багатогранного світу з соковитою палітрою всіляких форм, структур, відчуттів та вражень.
Облачившись в такі собі по-справжньому солодкі окови, Бог з тих пір ніколи не нудьгував.
Відтоді кожну мить через призму незліченного різноманіття образів Всевладний міг споглядати справжнє багатолике дійство з найдивовижнішими безкінечно цікавими героями, сюжетами та жанрами, яке є справжнісіньким дивом і називається - Життя.
Кожної ранньої весни серед снігів і сонного лісу проростала диво-квітка, яка була передвісником наближення теплих деньків. Усі квіти, дерева, жителі лісу раділи і з нетерпінням чекали яскравого сигналу цього диво-первоцвіта, яке було немов крихітне весняне сонечко - сяюче, яскраве, ніжне.
Квітка всим своїм тендітним тільцем тягнулася до лагідних таких рідних промінчиків сонця і починала співати весняну пісню. Від такої милозвучної пісні увесь ліс пробуджувався і багатоголосо акомпонував диво-вокалісту.
Але якось квітка не розпустилася. Темні сили заволоділи тим краєм і тяжкий слід залишили в лісі. Довго все стояло сумним зруйнованим сірим. Здавалося, тепер ніколи не буде ні весни, ні сонечка, ні чудо-первоцвіта та його лісних побратимів.
Одної днини на галявину, де колись розквітала диво квітка присіло зовсім маленьке зайченя з пораненою лапкою. Зайченя гірко плакало, так як воно втратило і маму і тата.
Дитинча навіть не помічало, що його лапка кровоточила і воно саме ледь не загинуло. Гарячі слізки і крапельки крові капали на ще не розтанувший сніг. І в цю ж вмить відбулося справжнє диво.
Крижаний окровавлений сніг розтанув і посеред засмученого змарнілого лісу вперше за довгий час знову розквітла барвиста диво-квітка. З під важких темних хмар нарешті виглянуло лагідне сонечко, увесь ліс наповнився сяючим світлом і куди не поглянь яскравіли жовті та сині диво-первоцвіти.
Від такого дива навіть зайченя посміхнулося, а ліс нестримно задзвенів щасливими піснями, наповнюючись благоуханими ароматами весни.
Якось після довгої розлуки до ще молодого повного сил та ентузіазму діда приїхали онуки. Як відомий бізнесмен-мільйонер він відразу ж запропонував своїм любимчикам обрати розваги на їх вибір. Замість звичних для підлітків міських та туристичних розваг онука забажала відвідати краї, де живуть яскраві птахи та тварини, якими вона з самого народження милувалася в книгах та різних розкішних виданнях. А онук загадав діду подарувати йому подорож за справжніми скарбами, яку зазвичай здійснювали відомі мандрівники.
Дід поставив перед юннатами величезного золотого глобуса. І кожному надав можливість самостійно обрати маршрут їх жаданих подорожей.
Підростаючі туристи обрали місця, де ще ніколи не були, і, не гаючи часу, якнайшвидше відправилися у свої мандрівки з найкращими командами професіоналів, екіпіровками та всим необхідним для мандрівок.
Пройшов якийсь період часу і справжні мандрівники один за одним повернулися до діда-добряка.
Останні роки дід майже весь свій час захоплено займався улюбленим бізнесом. А, якщо і відпочивав, то це були лише обрані багатозіркові місця. І тому дід з нетерпінням чекав розповідей юних шукачів скарбів.
Зібравшись втрьох в залі засідань навколо того ж самого глобуса, онуки буквально огорошили завжди завзятого та оптимістичного діда.
Як виявилося, онука та її супроводжуюча команда як не шукали однак так і не знайшли ні тих яскравих тварин, птахів, комах, ні тих живописних охайних країв, якими вона так милувалася з самого дитинства у книгах та інших сучасних джерелах інформації.
А онук повідомив, що відвідав дивовижні за красою острови, прибережні ландшафти, джунглі та вічнозелені могутні ліси. Проте в більшості країв де він побував зі своєю експедиційною командою, замість славнозвісних підземних скарбниць та скарбів, вони знаходили лише наземні та підземні сховища сміття і навіть!.....вибухонебезпечні “дарунки”. Лише дякуючи діду, що забезпечив рідних онуків командами справжніх професіоналів та всим необхідним для небезпеки, юні дослідники залишилися живі.
Після таких розповідей власних онуків дід залишився один на одинці в своєму кабінеті і деякий час не виходив звідти.
А коли нарешті вийшов до онуків та своїх колег, то був сповнений ще більшого завзяття та нових проектів. В першу чергу він заснував дві світові організації і довірив своїм таким небайдужим онукам керувати ними.
Одна з них зберігала різноманіття живих істот і їх природні середовища. Друга світова організація очищала і робила небезпечними всі куточки Планети. Іншими ж проектами ще моложавий дід зайнявся сам. Відтоді це були організації, які приносили не примноження власного здобутку, а вирішували практичні загальнопланетарні питання.
Він впевнено знав, що всі заощадження в нові проекти допоможуть його нащадкам, рідним, близьким, знайомим та усім людям Планети жити в небезпечному здоровому середовищі не лише в межах їх країн але і в усьому взаємопов'язаному світі.
В одному казково чарівному лісі жив їжак Міланя та його названий брат Туманя.
Брати в раньому дитинстві втратили своїх батьків і тому їх виховав і викормив рідненький ліс і сусідські високі гори.
Міланя з дитинства був на подив допитливим і розумним. На відміну від інших їжачків та інших жителів лісу, Міланю турбувало не лише як ситніше поїсти та комфортніше, пишніше облаштувати свою нірку але його цікавила і доля лісу та рідних околиць, які з кожним роком все більш потерпали від всіляких катаклізмів та бід.
Не раз Міланя вступав у боротьбу то з вредоносними личинками, то з наглою гусінню, то з жуками-рогачами атакуючими молоді деревця та їх ніжні листочки.
Не рідко спасав Міланя і заблукалих у тумані їжачків. Сяйвом свого розуму він осяював не лише шляхи до рятівного спасіння у біді заблуд але й ліс та гори раділи і любили маленького захисника і розумника.
А найчастіше Мілані доводилося спасати свого горе-братика Туманю. Туманя не був таким розумним як його старший названий братик. Але його серце було ніжне, співчутливе та ще й влюбливе. Він був по справжньому закоханий у весь світ. Але із-за своєї недалекоглядності та довірливості Туманя раз у раз потрапляв у різні неприємності.
То Туманя наїдався якихось отруйних жуків і Мілані доводилося знахарювати і відволодювати шукача неприємностей. То якось заблукавши в якомусь черговому тумані збирач невеселих пригод ледь не застряг навічно в якомусь болоті. Саме Міланя врятував бідолагу і за допомогою сяйва свого розуму вивів його до рідних куточків лісу.
Якось вночі Туманя замість полювання на мілких гризунів залюбувався чарівним танком яскравих зірок і місяця-молодика, який немов розкішний човен тихо плавно курсував в унісон з зорями вздовж Чумацького шляху.
Але поки Туманя стояв з роззянутим ротом раптом з ні від куди з'явилася сова з хижими страшенними очима. Добре що поряд, як завжди, був Міланя. Не роздумуючи він швидко відштовхнув Туманю від розпростертих хижих лап, які завдяки рішучості і спритності Мілані вхопили лише якийсь камінь.
А якось зачарувавшись птахами, які ширяли вище сусідських гір і немов досягали сонця і небес, Туманя взагалі ледь не втратив життя. Споглядаючи політ пташок, Туманя взібрався на одну з невеликих гір але не помітивши стрімкий обрив, кубарем скотився і ще й враз ледь не потрапив до лисячої нори. Добре, що лисиця була десь на полювані. Міланя поспіхом очистив колючу шубку братика від якихось прилипших ріп'яхів і швиденько направив Туманю подалі від хижих хащ.
Але по дорозі Міланя вкотре пообіцяв горе- мандрівнику якось разом все ж таки взібратися на сусідську саму високу гору, по якій немов гуляли вночі - місяць та зорі, а вдень - сонце, хмари і птахи.
Міланя також мріяв відправитися у якісь далекі мандрівки але для нього було найбільш важливим оберігати околишній ліс, його жителів та молодшого названого братика-мрійника, який потребував чииималої уваги та захисту.
Споглядаючи світ все частіше дивуєшся впевненості і нахабності людини провозгласити себе найрозумнішою істотою і при цьому приймати рішення за інших істот.
В одному невеличкому містечку з'явилися яскраві афіши з феєрично дивовижним виступом якогось Діаманта.
Даша - донька одного з олігархів відразу ж придбала найкращі білети для себе і своїх найближчих друзів.
Як виявилося, це була вистава у дельфінарії, який завітав до їх невеличкого містечка.
Вистава дійсно була по-справжньому феєричною. Дельфіни, тюлені, морські котики один за одним все більш вражали глядачів. Оплески та емоції лише зростали, а завершуючий виступ дельфіна Діаманта розчулив до сліз радості та підкорив серця всих глядачів. Під щасливі оплески справжній супер герой виконував один за одним неймовірні трюки, малював казково чарівні картини, підспівував і чарівно танцював з тренером.
Як донці олігарха, Даші відразу вкрай захотілося володіти і цим красенем. Якнайшвидше вона повідомила батька про свою чергову прихіть і наступного ж дня її величність мала в своєму розпорядженні милого дельфіна. Однак виявилося, що дельфін не був таким веселим і жвавим як під час виступу. З того дня Діамант майже весь час проводив в одному з кутків акваріума і час від часу видавав якісь сумні звуки, схожі на дуже зажурену пісню.
Наступного ж дня Даша запросила подруг та друзів, які кожного разу лише дивувалися новим володінням дівчинки. Вони дружнім колом оточили величезний акваріум але дельфін не зворухнув ні з місця. Як не зазивала дівчинка щоб дельфін хоч щось намалював, заспівав чи виконав свої віртуозні трюки але дельфін так і залишався у своєму закутку.
Довго дівчинка бавилася з дельфіном. Спеціально для нього замовляла свіженьку рибку, розмовляла з ним, здавалося турбувалася про нього.
Іноді юна хозяйка навіть випускала нового підопічного поплавати у просторий басейн посеред двору. Зростаюча дівчинка Даша плавала разом з дельфіном, гралася з ним, обіймала, цілувала, любувалася ним, вигадувала для нього різні смішні прозвиська. І з часом Діамант звик до дівчинки, все більш з тугою в серці він з нетерпінням чекав дотиків її теплих рук, переливів її дзвінкого сміху і, головне, веселих прогулянок по більш просторому басейну.
Проте одного дня до басейну, де сам по собі грався ще зовсім молодий дельфін, прийшла дівчинка однак цього разу вона була не одна. Її тонкий вродливий стан ніжно обіймав якийсь хлопець. Діамант тут же зник в глибині басейну і як не кликала дівчинка Діамант не підпливав і не з'являвся доки хлопець був на подвір'ї.
Невдовзі Даша побралася з тим хлопцем, у них народилася малеча і з того часу їй було зовсім не до дельфіна та її колишніх розваг.
А одного дня юна мама взагалі наказала своєму батьку звільнити простір у її частині будинку, щоб як найкраще розмістити речі новонародженої малечі та нової сім'ї.
Акваріум з дельфіном майже за безцінь був проданий одній пристарілий вдові, яка змолоду була тренером в одному з дельфінаріїв.
Колись у одинокої жінки було декілька дельфінів але щоб поремонтувати дах та старенький будинок їй довелося багато чого розпродати.
З часом її все ж таки все більше турбувала одинока старість і тому вона вирішила знову придбати хоча б одного афаліна. Тим паче, що запропонована ціна за дельфіна була зовсім мізерною. В описі зазначалося, що дельфін майже осліпший, т.я. він не реагував ні на що. Жінка дуже зраділа новому недорогому придбанню, який був тепер єдиною надією скоротити і прикрасити її нерадісну одиноку старість.
Жінка розмістила дельфіна в зовсім невеличкий акваріум, пригостила рибкою, яку запасла по акції для нового товариша.
З кожним днем дельфін все більш згасав.
В його приголомшеній пам'яті калейдоскопом пригадувалися то ніжні обійми, палкі дотики, дзвінкий сміх і веселі прозвиська присвячені милою дівчинкою особисто для нього, до якої він звик і ще дуже довго вона була у його по справжньому чистому вірному серці, то спогади з дельфінарію, в якому він знаходився майже з самого дитинства.
І лише уві сні він відпочивав, згадуючи той далекий неосяжний справжній присмак свободи, який він так і не встиг пізнати.
Проте з часом майже всі спогади витіснилися бурчанням та доріканнями пристарілої жінки на долю, на дельфіна, якого потрібно було хоч чимось годувати. Ніякої користі він не приносив, лише вимальовував якісь малюнки на склі по справжньому тісного акваріума, який покривався все більшим шаром ілу.
А вночі, коли причитання нової господарки змінювалися на монотонне сопіння, дельфін тихенько починав співати свої зовсім сумні пісні, які виривалися від нестерпного болю розбитого вщент палкого ще зовсім юного серця.
Його пісні чула і розуміла лише зовсім крихітна рибка, яка жила у сусідському будинку.
Доля рибки також була не дуже прикрашена райдужними спогадами.
Майже з раннього дитинства вона кочувала з одного акваріума до іншого. До певного часу нею тішилися і перепродували один одному різні господарі, які ще не мали рибок або хотіли володіти більш диковиною живністю.
Так маленька рибка і опинилася у старого моряка, який тримав її для нагадування про мандри та минулі часи.
А колись дуже давно рибка народилася і жила у далеких краях посеред казкового лісу у невеличкому озерці з кришталево чистою водою.
Тому рибка дуже добре розуміла біль та тугу дельфіна, який співав по ночам. Хоча допомогти бідолашному дельфіну ніяк не могла. Вона лише прислуховувалася щоб пісні не замовкали і тихенько в унісон зітхала усим серцем.
Коли б не одна випадковість, то невідомо чи залишився б дельфін живий.
Місцеві крадії та перекупщики всього на чому можна хоч щось заробити вирішили поживитися легкою здобиччю. Для цього вони обрали черговий об'єкт - будинок старого моряка, який на той час провідував друга дитинства в іншому містечку. Проте ворюг чекало розчарування. Старий моряк давно роздарив і розпродав майже все, що нажив за багато років життя у подорожах. І з найціннішого в домі був лише маленький акваріум з крихітною рибкою. Добре підготувавшись до пограбування, злодії не бажали відступати від своєї мети легкої наживи. Тому поспіхом вони винесли те що було - акваріум з рибкою. І недовго роздумуючи, перебралися через паркан і влізли в сусідній будинок, в якому жила і якраз пішла на базар пристаріла жінка. Однак і тут вони не знайшли те, що бажали. Хоча угледівши порівняно величезного акваріума ще й з афаліном, злодюги весело підмигнули один одному. Один з них лише коротко промовив:
- Це вже більш гарненька здобич.
Ні секунди не роздумуючи, ворюги винесли акваріум з афаліном до своєї приготовленої автівки, де вже стояв маленький акваріум з рибкою.
Автівка злодіїв якнайшвидше вирушила у дорогу. Рибка і дельфін вперше і в останнє опинилися поруч. Дельфін був незнайомий з рибкою, і тому він продовжував перебувати у своїх гірких не радісних спогадах. А рибка не могла налюбуватися красенем дельфіном, якого вона ніколи не бачила, лише чула по ночам його сумні пісні.
Тим часом злодії продовжували свій шлях і вже активно домовлялися з покупцем, який забажав за кругленьку суму придбати афаліна і вони як можна швидше направлялися до покупця.
Радіючи вигідній угоді крадії вирішили позбутися порівняно не цінної для них рибки, яка була тепер лише зайвою улікою їх злодіянь. Проїжджаючи якусь річку, вони призупинили автівку і разом з акваріумом викинули рибку. Маленька красуня лише на мить цьому дуже зраділа, а в наступну мить її серце розірвалося від болю, так як тепер вона зрозуміла, що ніколи не почує, не побачить красеня-афаліна і абсолютно не буде знати подальшу судьбу її коханого нічного товариша.
Злодії швиденько продовжили свій маршрут до легких грошей, однак вкрай засліплені від радості очікуваних чималих грошей шукачі легкого добутку не побачили зустрічної автівки, в яку врізалися на максимальній швидкості. Дві автівки перевернулися догори ногами, а автівка з дельфіном і акваріумом покотилася з обриву. Акваріум вщент розбився і свідомість афаліна вмить обірвалася. Він знову опинився в тому яскравому невимовно прекрасному сні короткого спогаду з далекого дитинства з присмаком справжньої свободи, що снився йому кожен раз коли була нагода задрімати.
Однак в наступну мить його сон різко обірвався від дотику чогось дуже холодного і в той же час безкінечно прекрасного.
Дельфін привідкрив змучені очі і зрозумів, що це вже не сон, а він і справді вільно пливе у ріднесенькому безкрайому морі. Його радості не було меж. Нарешті він відчув і ще довго радів як малеча тому справжньому присмаку свободи, яким він лише марив у снах, коли був у неволі.
Невдовзі самий щасливий у світі дельфін освоїв і вивчив кожен куточок ріднесенького моря. Тепер він не чекав коли йому принесуть їжу або пригостять порцією риби за той чи інший трюк чи красивий профіль. З того часу він знав місця з самою свіжою і смачною рибкою.
Він радів усьому навколо, радів кожному вільному руху, кожній сяючо чистій крапелькі ріднесенького моря.
Вперше у нього з'явилися справжні друзі, йому тепер абсолютно не було коли страждати від власного болю. Його друзі були дельфінами-рятівниками. Всі разом вони спасали людей, жителів моря, попереджували кораблі про небезпеку.
А коли зустрів своє справжнє кохання, у Діаманта від щастя немов виросли крила. Зі своєю обраницею він щасливо здіймався і кружляв у красивому танку над хвилями.
Відтоді його пісні ніколи не були сумними.
Присвята зростаючому напівмісяцю і найближчій найяскравішій зірці.
Якось зірка закохалась в місяць. Однак той був настільки непостійним і непосидючим. То зростав, то зменшувався, то повертався одним боком до зірки, то іншим. Їх зустрічі також були ну зовсім не постійними і не стабільними. То місяць приходив на зустріч на цілу ніч, то зустрічі були зовсім короткими, а іноді взагалі місяць не з'являвся і десь немов ховався від зірки.
Але одного разу місяць пояснив своїй улюбленій зірці :
- Моя мила дорога зірочка, я завжди поруч, я завжди любуюся тобою і оберігаю всю твою зіркову родину. Це лише здається що я непостійний і несерйозний. Насправді я самий вірний і відданий тобі моя кохана і матері Землі. Я завжди поруч і ніколи не покину вас.
- Дякую, мій дорогий Місяце, - промовила зірка і розтанула за обрієм небуття разом з зростаючим напівмісяцем від взаємного кохання
В один з піків розвитку людства золота лихоманка вкотре пробудила темні сили, які почали проникати майже в кожне серце, кожну родину, кожну організацію та об'єднання. Зі швидкістю світла на Планеті почали з'являтися воїни темряви. Вони розставляли свої хитрісні пастки і напускали туман у свідомість людей. Від чого ті втрачали здатність відрізняти біле від чорного, світло від темряви, добро від зла.
Тільки одиниці, хто завжди міг або всим серцем прагнув навчитися чітко відрізняти світло від темряви, добро від зла в такі періоди смути на Планеті ставали справжніми лицарями світла. Вони впевнено тримали свій стяг і дарували світло тим, хто його жадав.
На жаль, лише коли апогей боротьби добра над злом досягав найкритичніших меж, люди починали пробуджуватися і тягнутися до світла.
Чим більше людей пробуджувалося, тим швидше зникали темні сили зла.
Катастрофи ніколи не бувають десь там далеко. Вони завжди так чи інакше стосуються кожного жителя Планети. А іноді розмір катастрофи усвідомити нікому, так як серед залишків загиблої цивілізації залишаються лише одиниці і це не завжди супермени.
Ось так з під груди каміння, майже з того світу ледь вибралася чимала собака. І в туж мить зникла ще під одними завалами обпеченої матінки Землі. Лише через деякий час відчайдушна бідолаха один за одним винесла в більш небезпечне місце дивом врятованих напівживих двох немовлят. Справді "народжені в рубашці" ще не знали, що більше ніколи не побачать ні тих здобутків та рівня якого досягла загибла в лічені секунди одна з високорозвинених цивілізацій, ні її героїв, ні своїх рідних матусь - двох подружок, які в останню мить перед фатальною масштабною катастрофою прикрили своїх діток власними тілами в якомусь підвальному укритті і застигли навічно.
Сніжка - собака найдобрішої у світі породи, не гаючи ні секунди по собачому привела до тями практично вже не дихаючих малят. Серед загальної могили людства та їдкого диму якось дивно пролунали дитячий плач та крик. Сніжка залишила малюків і ще більше заметушилася серед одного з звалищ. Вже через декілька хвилин Сніжка вистелила з якогось рваного трап'я щось на вигляд величезного гнізда, з одного боку якого розмістила ще галасливих немовлят, з іншого через декілька хвилин народила ще й своїх дитинчат. Звільнивши своїх малят від родових залишків, а людських - від слідів катастрофи, пухнаста дбайлива мати пригорнула до себе величезну сім'ю і накормила всіх вдосталь щедрим молоком породіллі.
Планета ще більш притихла, час від часу було лише чути то тихе дитяче сопіння, то жадібне посмоктування материнського молока.
Насправді тепер було нікому усвідомити, що Планета вперше за дуже довгий час настільки примовкла, немов завмерла. І з того дня неначе сльози матері, із дня в день тихо рясно омивали дощами спустошені краї від тяжких наслідків катастрофи, яку вкотре вчинили самі люди.
Минали дні, Планета все мовчала. Тільки двоє ще зовсім маленьких дитинчат дні на проліт безтурботно гралися з веселими добродушними такими ж зростаючими цуценятами. А Сніжці доводилося з великими труднощами відшукувати будь яку їжу щоб накормити молоком свою нову чималеньку сім'ю.
Лише згодом людські дитинчата більш свідомо почали дивитися на світ, в якому народилися- глиби каміння та випалена пустеля. Тому вони почали всі разом відправлятися на пошуки їжі, яку потім порівну ділили між усіма членами сім'ї.
І, можливо, завдяки зростанню серед напівживої пустелі, можливо, завдяки молоку найдобрішої породи собак, невідомо, але зростаючі діти з кожним днем ставали все більш люблячими і відданими один одному, собаці матері та цуценячим братам і сестрам.
Крім того діти все більш відчували і усвідомлювали в усьому допомогу якоїсь невидимої сили. Між собою вони називали її словом з самим простим значенням - Творець, тобто той хто створив все навколо, їх неньку та їх самих. Діти щиро раділи і дякували цій невидимій силі за кожен ковток чистої води та свіжого повітря, за кожну знайдену рослину чи квітку, за кожну врятовану живу істоту.
І помалу по слідам щирої любові та дяки, по слідам радості, щасливого сміху вже немаленьких дівчинки та хлопчика, по слідам добродушного гавкоту п'ятьох дублікатів мами-Сніжки все частіше почали з'являтися джерела з чистою питною водою, в прямому сенсі крізь каміння проростали кущі та деревця, які немов простягали дітям свої гілочки зі смачними ягідками та плодами, дощі все частіше чергувалися райдужними теплими днями, Планета помалу наповнювалася співом птахів, дзижчанням бджілок та барвами інших прекрасних живих створінь. З кожним днем діти все більше усвідомлювали і дякували за дива, які з зростаючою силою з'являлися навкруги.
Тому одною з перших будівель вже дорослих дітей був невеличкий храм поряд з домівкою, який вони прикрасили самими гарними духмяними квітами і власними творами присвяченим невидимій силі, яку вони, як і в дитинстві, називали Творцем. В тиші збудованого храму вдячні діти промовляли щирі слова любові та дяки цій незвіданій силі, яка подарувала їм життя, допомагала весь цей час, подарувала кожне з справжніх див їхнього життя.
І всі їх народжені діти-нащадки також були такими ж вдячними і любили Творця, як ковток свіжого повітря, який дарує кожен момент життя, як ковток материнського молока, який рятує від голодної смерті і допомагає зростати кожній малечі, як ковток чистої води, який насичує кожну клітинку тіла і Планети, як ковток оточуючої краси, достатку і благодаті, який живить тіло та прикрашає душу.
Відтоді на Планеті не було розбратів, агресії, ненависті, невдячності, егоїзму, самолюбства та безвідповідальності.
Помалу людський рід і оточуючий світ відновився. Це було вже зовсім нове покоління, нове сприйняття, нове відношення до оточуючого світу, нове життя на Планеті.
Якось Бог придивився на Планету яку створив для щастя людей і побачив дивну картину. Чоловік і жінка з однаково палкою душею і гарячим серцем кохали один одного але чомусь якось дивно спілкувалися один з одним з різних куточків Планети.
Бог торкнувся потилиці і подумав: " Де допустив помилку? Створив чоловіка і жінку для взаємної любові, для взаємодопомоги один одному. А ці двоє немов якась помилка природи - надав їм шанс знайти один одного проте ті сиділи як маленькі діти кожен у своєму гаджеті і то зізнавалися один одному у коханні, то робили боляче один з одному "
Сумно стало Богу, що так еволюціонувало кохання і люди, які могли дарувати радість один одному і разом зробили б стільки корисного для світу, витрачали час дарма.
Розсердився Бог і вимкнув інтернет цим двом дивакам. Лише тоді нарешті вони зустрілися, злилися воєдино як створив сам Бог і більше ніколи не розлучалися.
Якось на Планеті створеній бути раєм хтось навмисне почав розводити смертельно небезпечних змій.
Змії атакували то один, то інший край. Після чого залишалися масово пусті будівлі і навіть цілі міста, які нагадували застиглі міста Мерців.
В усьому цьому захотів розібратися Яромир- хлопчина якого зростили джунглі і тому йому були не страшні навіть самі отруйні ні змії, ні павуки чи будь-які смертельно небезпечні представники Планети. Ще в дитинстві він власноруч змайстрував флейту, за допомогою якої будь-яка небезпечна істота ставала смиренною і цілком підкорювалася звукам по справжньому чарівної флейти.
Яромир озброївся лише своєю чарівною флейтою і направився в саме небезпечне на Планеті місце, яке змії вже майже повністю підкорили своїм холоднокровним обіймам.
Яромир не гаючи ані секунди взявся за свою некровопролитну зброю і під чарівні звуки направив усіх змій в краї, звідкіля вони понаповзали.
Як виявилося цих змій розвів чолов'яга зовсім невеличкого зросту, з дуже крихітними очима і таким ж мізерним серцем і душею. Справжніх друзів у нього не було, за свою мізерність він був ображений на увесь світ. Весь час сидів у якомусь склепі, а в іншому разом з доньками, дружиною і сумнівними горе-приятелями вони розводили змій. За допомогою флейти і підбірки книг з мелодіями, які дісталися карлику у спадщину від такого ж "доброчинця", сімейка розігрувала вкрай небезпечні мелодії, які змушували змій ціленаправлено вбивати і спустошувати величезні міста і навіть цілі країни.
Яромир лише на декілька хвилин залишив змій на одинці зі своїми господарями, які відразу ж назавжди припинили свої злощасні мелодії. В іншу ж мить під звуки своєї флейти хлопчина направив змій у більш комфортабельніше місце ніж склеп - це було величезне місцеве болото повне смаковитих жаб та мошок. Змії від того часу не вбили жодної людини, жодної худобини, а смиренно і зі своєю зміїною радістю трималися свого рідного болота.
Колись давним давно на березі прекрасної водойми один з предків Адама зустрів справжню правнучку Єви. Однак їх зустріч була настільки віддаленою і короткочасною, що лише силует і образ правнучки Єви закарбувався в серці нащадка батька всіх людей.
Минуло багато часу проте потомок Адам все сумував і чекав на зустріч зі своєю рідною Євою. Занурений в спогади про Єву, сучасний Адам побудував славнозвісний театр, в якому ставилися найкращі у світі п'єси, створені від А до Я ще юним маестро.
Але ні в його житті, ні в одному з найголовніших дітищ-театрі не було самого важливого - його рідної Єви.
І якось досягши самих величавих вершин у світі культури, Адамів онук запросив на власне наймасштабніше дійство Єв з усього світу.
З усіх куточків Планети приїхали найчарівніші дівчата та жінки різних кольорів та відтінків, різних звучань та габаритів, різних талантів та вмінь.
Адамів нащадок не розгубився, глибини його творчості відразу направили цей чарівний різнобарвний потік красунь у корисне русло. А саме, всі красуні були задіяні в його величних феєричних незабутніх значимих для всього світу виставах.
Стількох Єв не вмістив навіть збудований велетенський театр славнозвісного майстра кіно та драми. Тому місцем проведення запланованих дійств став театр просто неба на лоні самого прекрасного куточка Планети.
Дійства - справжні мистецкі паради Єв розпочалися. Одна група Єв переливним хором співали найкращі пісні великого митця присвячені Планеті, Творцю та його створінням під акомпанемент другої групи - наймогутнішого симфонічного оркестру. В унісон божественно чарівної музики третя група казково вродливих Єв демонстрували масштабні вистави присвячені загальнопланетарним питанням.
Кінця і краю не було б фантастичним дійствам та нескінченим оплескам зачарованих багатомільярдним глядачам але Адамів потомок вкотре згадав Єву і усвідомив що головної Єви на його святі так і не має.
Маестро подав знак призупинити дійства і на якийсь час віддалився з групою своїх найвідданіших друзів. Він попросив все ж таки розшукати його кохану Єву і дізнатися про її судьбу.
Як виявилося Єві довелося виїхати з омріяних морських країв, де вона зустріла свого Адама. Вона повернулася до своїх рідних лісних околиць, обзавелася лишень власним котом і доглядала за пристарілим батьком. Зрідка приїжджаючи до найближчого великого міста вона з тугою проводжала потяги, які один за одним від'їжджали до краю, де жив коханий Адам.
За цей час Єва посивіла і її змарнілому погляду скрізь тільки-но мерещився коханий.
А на той час, як Адам наважився особисто приїхати до рідної Єви, він застав лише свіжий березовий хрест і кота, який клубком згорнувся і навічно заснув на могилі своєї улюбленої господарки.
Багато років тому назад одна гірська чаклунка закохалася в молодого хлопця. Як не збавлювала вона юнця, які тільки дарунки не дарувала йому але той так і не відповів їй взаємністю. Кам'яна красуня розлютилася і перетворила його на кам'яну скульптуру. Сама ж від гіркого розпачу розчинилася в небутті.
З часом в гірській долині навколо статуї виріс величезний диво сад. Всі лише дивувалися - господаря в саду не було але сад цілорічно був ідеально доглянутий. В саду завжди духм'яніли квіти, безперестанку гуділи бджоли, співали птахи, на міцному гіллі рясніли соковиті дивовижні плоди. Садом заволодіти ніхто не міг, лише легенди про диво сад і статую молодого чоловіка розповсюджувалися по світу і передавалися з покоління в покоління.
Але якось в сад прилетів крихітний метелик, він лагідно майже невагомо торкнувся могутнього плеча статуї зачарованого хлопця. І в ту ж мить посеред саду з'явився дивовижної краси замок, а сам хлопець обернувся в змужнілого дорослого чоловіка. Як виявилося хлопець був не таким вже й простим. Весь цей час його душа палала і створювала дивовижні твори у вигляді пісень та пьес. Коли ж невідомо звідки прилетів метелик, відтоді з рання і до пізнього вечора чарівний сад вітав яскравими гучними прем'єрами гостей з усього світу
Якось у мами ведмедиці народилося малятко не схоже на всіх її попередніх діток. Дитинча було настільки непосидючим, що мамі немало клопоту дісталося доки малеча підріс і набрався розуму.
Насправді, ще зовсім крихітний ведмедик був великим мрійником і з самого малечку намагався невідкладно досягати своїх мрій. Однією з найбільших мрій було дібратися до місяця, який немов звав до себе малечу вночі.
Якось малюк грав на галявині і помітив, що за одну ніч яскраво жовті квіти перетворилися на пухнасті кульки. Торкаючись, кульки розліталися на безліч крихітних парашутиків і літали в повітрі.
Він подумав : " Ось так я і долечу до місяця "
Не довго думаючи Ведмежа назбирав великий охапок пухнастиків і обережно приховав його в дуплі самого високого дерева. Дочекавшись ночі, пустун вибрався з під маминих лап, які слугували теплим ліжком для малечі. Місяць немов вже чекав його високо в небі. В променях холодного сяйва юний винахідник з легкістю віднайшов дерево і свій чималий букет, взібрався на саму верхівку дерева, ще раз з надією подивився на зустріч місяцю, підняв свій літальний винахід високо над головою, зажмурив очі, зробив крок для польоту, і..... добре, що мама ведмедиця відразу ж угледіла пропажу і її теплі розпростерті обійми своєчасно спіймали рідненького непосиду.
Однієї ночі крихітці взагалі не спалося. Він крутився вертівся і знову вибрався зі свого комфортного ліжечка. Бешкетник направився до водойми, яка була поруч. Його магнетично зачарувало те, що привідкрилося його взору. Не один, а відразу два місяця! Один так і був високо на небі, другий же був майже поруч, таке ж яскраве коло розмістилося прямісенько на воді.
Маленький затійник хотів якнайшвидше приступити до виготовлення корабля на якому він доплив би до своєї мрії. Але немов крила янгола Охоронця, мамині ніжні обійми і тепле молоко знову вчасно приспали маленького дзиґу.
Як тільки лагідні промені торкнулися їх краю, ведмежа відразу ж направився до майстрів будівельної справи - місцевих бобрів. З одним з бобрів його одноліткою він якось потоваришував і попросив допомогти зробити пліт.
- Друже, навіщо тобі пліт?
- Я хочу доплити до місяця
- Але ж він високо на небі, як ти до нього допливеш?
- Дурниці, я чітко бачив ще один місяць на воді і я хочу спробувати його досягти
- Це ж бо лише відображення місяця, а сам місяць завжди високо на небі, я ніколи не бачив але так говорила моя мама
- Допоможеш чи ні ? - нетерпляче запитав Ведмежатко
- Добре, я тобі допоможу з плотом але пам'ятай я тебе попереджав
Дітлахи разом змайстрували чималенький пліт і на прохання замовника залишили його в зазначеному місці край водойми.
Коли настала ніч, витівник дочекався маминого сну і рішуче направився на зустріч до своєї мрії. Місяць, як і всі останні дні вже немов чекав на Ведмежатка, холодне ясне сяйво освітлювало всю красу навколо.
Не вагаючись сміливий фантазер розмістився на приготовленому плоті і гарненько відштовхнувся від берега. Місяць на воді також вже чекав на нього. Ведмежатко швиденько почергово хлюпав лапками по воді і наближався до своєї мрії. Як тільки він досяг місяця на воді, в ту ж мить привітно розпростер лапки своїй мрії але..... в ту ж мить опинився в крижаних мокрих обіймах тутешньої водойми. Лише тоді Ведмедик пригадав, що ще не вміє плавати. Добре, що товариш знав про його задумку і відома команда рятівників, родина маленького бобра, врятували відчайдушного мрійника.
Багато років пройшло, багато й подій в житті відбулось з того часу, коли Ведмежатко був ще зовсім крихітним. Але він так і залишився великим мрійником і рішучим затійником.
Посеред квітучих холмів на березі безкрайої водойми жив хлопець Доротеос
Його відкрита ангельська душа була відкрита до всього живого. Він щиро і натхненно писав пісні присвячені своїй коханій Гері та їх омріяним далям
В якийсь день він прийшов до своєї нареченої щоб виконати для неї свою нову пісню але його ніхто не зустрів звичними теплими обіймами, запашною кавою та солодкими смаколиками. Його зустріли лише пуста кімната і обривок серветки на столі з коротким написом: " Вибач, я покохала іншого ". Як виявилось його палке віддане серце обміняли на далекі краї та більш заможнє життя.
Доротеоса з тих днів немов хтось підмінив. Завжди натхненний життєрадісний юнак перетворився в змарнілу постать з пустим поглядом. Замість надихаючих прогулянок по сповненим сонцем та яскравими барвами чарівним околицям, Доротеос почав відвідувати якісь темні сумнівні заклади.
І якось в одному такому напівпідвальному приміщенні, окутаному їдким димом та п'янким угаром, Доротеос уклав угоду з якимось загадковим чоловіком і обміняв свої ангельські крила на жезл чаклуна з кам'яним серцем. З тих пір його тішили лише багатство та п'янкі солодкі розваги.
В діамантово-золотому палаці, схожому на логово, який був йому переданий в додаток до жезла чаклуна, він разом зі своїми служницями відтепер мав одну з найулюбленіших розваг. За допомогою того ж чарівного жезла та шара з можливостями Всевидящого ока знаходив і почергово ненаситно викрадав душі гарненьких дівчат. Він перетворював їх на ляльок для своєї колекції, з якими забавлявся і розпоряджався їх подальшою долею як хотів. Одні згодом ставали теж його служницями, другі були приманкою для збільшення багатств, найбільш вподобаним дарував обручки та діток, а самих соковитих залишав для тих чи інших смачних забав.
З часом він вдосталь наситився багатством, своїми можливостями та яскравими іграми і якось замислився, що щастя в новому образі так і не відчув.
Якось його погляд привернула дівчина Мелета, в яку він немов закохався. За напрацьованою схемою і допомогою своїх служниць впевнений в собі чаклун почав передавати черговій симпатії всілякі блискучі різнокольорові дари, які були запрошенням до його палацу. Але Мелету не приваблювали ні його крижані дари, ні перспектива бути колекційною лялькою. Мелета з раннього ранку і до пізнього вечора проводила в своєму саду і милуючись співом птахів, доглядала свої квіти та деревця.
Чаклун як не крутив як не вертів свій чарівний жезл, як не тер чаклунський шар Всевидящого ока, які тільки дари не передав через своїх служниць але дівчина так і не прийшла до нього.
Від чого чаклун навіть заплакав і його кам'яне серце дивно здригнулося. Якась крижана завіса впала з його очей і пробудженому серцю стали не цікаві ні оточуючі багатства, ні веселі забави, навіть комфортабельний розкішно оздоблений палац став незручним, сірим та холодним.
Вперше за весь цей час він вибрався зі свого логова і відправився на пошуки чоловіка, в якого обміняв свої ангельські крила на приналежності чаклуна.
На шляху свого пошуку Доротеос зносив не одну пару взуття, не один човен змінив щоб переплити водойми, не одного коня та верблюда змінив щоб перетнути ту чи іншу місцевість.
За час мандрівки він побачив справжній світ і повну палітру його барв. Щоб втішити кожного страждущого, хто зустрічався на його шляху, Доротеос створив безліч нових пісень та творів.
Відчайдушний шукач так і не знайшов того чоловіка, якому настільки безпечно віддав свої крила. Не знайшов і ту дивакувату дівчину Мелету, яка завжди була одинокою в своєму крихітному саду.
Головним було те, що Доротеос обрів нові могутні крила, які подарували йому справжню любов, свободу, силу та щастя незалежні ні від присутності когось, ні від наявності чогось земного. Доротеос пізнав і полюбив увесь світ, а світ полюбив його і ще багато тисячоліть в кожному куточку Планети багатоголосо лунали його благословенні вистави та пісні, які були не лише втіхою, але й мотивацією для нових поколінь гідно жити та досягати справжніх вершин в образі людини
Існує думка, що якщо загадати бажання на День народження, воно обов'язково збудеться. Ось так брат і сестра, у яких був День народження в один день, загадали, щоб на Планеті зник біль втрати.
Бог замислився. Виконати обіцянку по багатьом причинам він не міг але подарував цим двом сиротам невеличку подорож у незвичайний світ. Це була інша сторона нашого світу, зазвичай невидима всім нам. В цьому світі не було ні болі втрати рідних та близьких, ні болі ненароджених дітей та майбутніх поколінь. В цьому світі взагалі не було ніякої болі, як і не було ні меж, ні граней. Все навкруги було щасливим, вічним і безкінечним. Діти зрозуміли, що все є душа Бога. Маленькі мрійники навіть захотіли залишитися по цю сторону світу. Проте Бог зробив так, щоб діти прокинулись від сну і забули про цю подорож, яка була дарунком на їх День народження.
Діти хоч і не пам'ятали тієї подорожі але відтоді зовсім по іншому бачили світ. Кожного року на свій День народження діти відвідували і пригощали чаєм та смаколиками різні кола друзів та страждущих. А глибоко в душі мріяли про світове чаювання і щоб ніде не було страждань, болю, граней та меж.
В невеличкому саду біля водойми жила маленька жіночка Богуслава. Її сад був засаджений квітами, ягодами, горіхами та фруктовими деревами.
В її довгих косах були вплетені верба і калина. Вона майструвала красиві садові фігури, розфарбовували їх і рівнесеньким рядком виставляла сохнути на сонці. Занурившись у свою роботу, жінка мріяла про добро та дружбу.
Але якось через паркан в її сад перешмигнула сусідка Антоніна, відома своєю жорстокістю та невіглаством. Це була здоровенна дівчина неохайного більш за все нетверезого вигляду.
Відразу птахи і навіть бджоли розлетілися хто куди.
Неадекватна нахаба заздрісно зиркнула на вироби беззахисної сусідки, безпричинно грубо штовхнула тиху господиню і безцеремонно почала "господарювати" в чужому саду. Вона руйнувала все, що попадало їй під руку: ламала гілля дерев, зривала ягоди і розтоптувала їх, вишматувала квіти разом з коренями, навіть пташині гнізда позбивала величезною палицею.
Тендітна Богуслава беззахисно почала звати сусідів на допомогу. Але скільки вона не звала, ті робили вигляд, що немов не чують її.
Якби б не дальня сусідка тітка Софія, то невідомо що і було б. Софія була також невеликої комплекції але її внутрішня культура не дозволяла прикривати очі на наруги і образи невинних та беззахисних.
Щойно почувши тривожні сигнали про чужу біду, Софія відразу ж залишила свої справи, ледь пробралася поміж сусідів, які зібралися з усього села і, обліпивши паркан з усіх боків, немов зачаровані споглядали через щілини, що відбувається у дворі звідки лунав страшений гуркіт та все більш стихаючі призиви про допомогу. Через зламану калітку Софія вбігла у двір, в саму рокову секунду вхопила за шкірку величезну нахабну тітку на підпитку і невідомо якою силою витягла чванливе одоробло з чужого двору.
Лише тоді всі хто зібрався осміліли, заповнили весь двір і почали співчувати майже непритомній господині. Одні безкінця запитували "Як справи?", теревенили якісь пусті слова співчуття і висловлювали свої думки про несправедливість, другі помалу фотографувалися на фоні руїн для соціальних сітей, треті з інтересом придивлялись на подвір'ї щось корисне для власних садиб.
Лише та ж сама тітка Софія заходилася дзвонити в необхідні інстанції, щоб забрали буйну сусідку на лікування, як виявилося, в перш за все від алкогольної залежності. А Богуславі допомогла відновити сад і все що було в її силах.
Якось на краю темної безодні опинилась жінка. Ще б мить і відчайдушна опинилась би в небутті. Але не звідки перед нею постала величава постать. Жінка хотіла відштовхнути в бік невідомого щоб не заважав на її призначеному шляху, з яким вона всією душею вже змирилася. Проте той навіть не торкаючись жінки немов перекрив їх шлях до прірви, а ще через мить вони невідомо як опинилися на якійсь чарівній галявині. В сяйві сонця збентежена жінка вперше свідомо поглянула на того, хто без її дозволу врятував від безодні. Чоловік з бездонними як синє море очами немов на троні возсідав на величезному камені і з відтінком іронії в куточках губ спокійно споглядав за врятованою ще досі як не в собі жінкою. Про що і чи була їх розмова і, взагалі, чи був той момент у її житті, невідомо. Проте лише за ту блискавичну мить співбесідники немов прочитали глибини душ один одного. А ще в наступну мить жінка опинилась в себе вдома. І це вже була немов зовсім інша людина. Так як з того часу жінка бачила світ зовсім по іншому і з кожного, хто зустрічався в неї на шляху, жінка немов зчитувала душі, створювала персонажі і вплітала в одну з казок, які вона почала створювати з тих пір. Ось так з'явилася у світі ще одна по своєму дивакувата вигадниця і казкарка
Найкраще вже створено,
тому майстри навчаються у природи,
а в небелицях буває і навпаки...
Іноді лісному мурасі достатньо влізти в шкаралупу горіха щоб опинитися на дасі хмарочоса з видом масштабного божевільного мурашника
А якщо попасти в поле зору місцевої бешкетної ворони, то загадковий політ в шкаралупі горіха, дах хмарочоса і навіть прощальний стусан злорадної ворони згадуватимуться милими в порівняні з польотом в самісіньку гущу епіцентра божевілля
Гул швидкісних автівок, хаотична біготня здоровенних велетнів зблизька вводять в гіпнотичне оципініння
- Агов, чого роззявив рота, поступись дорогою! - вигукнув брюхатий таракан, який котив величезну крихту солодкого печива
прямісінько на оторопіле крихітне створіння. Відскочивши в останню мить лісний гість вхопився за якусь мотузку, яка невдоволено прошипіла:
- А це ще хто ? Ану геть звідси ! - виявилось це був хвіст кремезної криси, яка з усієї сили струхнула непроханого пасажира прямісінько в поток велитнів
Вибравшись з під підошви одного з велетнів і відразу ж заодно безкоштовно проїхавшись в протекторі гостиного таксі в інший край божевільного мурашника новачок так і не встиг оговтатись в клюві голуба, який з поцілунком білосніжного крила коханої музи-чайки люб'язно вручив трофей:
- Чужоземний презент для Вас, мадам
Благо, що володарку морських дарів не здивуваєш захудалим десертом. Але навіщо ж розкидатися дарунками, якщо можна передарити гостинець багатодітній подрузі-ластівці, яка живе під самим дахом одного з хмарочосів
- Новенький волейбольний м'яч! - зраділи дітки ластівки. Але мамині апетитні смаколики, черв'ячки та личинки, малюкам були більш до смаку. З легким головокружінням мураха майже непошкодженим вибрався з гнізда і опинився в сітці якогось страховиська
Коли страховисько пробудилося, набираючі швидкість величезні лопасті кондіціонера вишвернули бідолаху в одне з привідчинених вікон
За цей час ставши вже теж трішки божевільним, новоприбулий намагався зрозуміти: Може це вже рай? Несподівано благодатна тиша приміщення, реалістичне видіння лісу:
- Нарешті мій рідний край! - в ту ж мить мрійник врізався в щось доволі міцне і знепретомлено рухнув поруч з картиною в різьбленій рамці
Отямившись його немов чекала подорож по безкінечним лабіринтам полиць з дивними фігурками велетнів, його лісних та інших побратимів і безліч-безліч порівняно крихітних хмарочосів та будинків різних розмірів і форм
В захоплені від вивчення облаштування різноманітних будівель, мандрівник не помітив як потрапив на якусь блискучу відполіровану дужку, вхопившись прокатнувся по ній і ледве знову не втратив свідомість, так як через скло величезних окулярів він побачив ще більш величезні очі....одного з велетнів. Але той немов не помічав Природженого Майстра По Командній Забудові Мурашників! і скрупульозно продовжував працювати над новим проектом. Від досади вже досвідчений шукач пригод не втримався і ледь не потрапив у філіжанку з паруючим чаєм
Коли велетень-майстер прикурив цигарку, лісний абориген, змалечку остерігаючись будь-якого диму та вогню, і зовсім передумав знайомитися
Не запрошений гість безшумно взібрався на дальню полицю і довгий час зацікавлено спостерігав за кожним рухом майстра
Коли сонечко прощально торкнулося нового дивного краю стомлений гість заснув
А прокинувся коли будиночок, в якому він заснув, здригнувся і загадково перемістився в якусь темну коробку без жодної щілини
Через деякий час коробку хтось розкрив і, хоч засліплений яскравим сонцем, мураха відразу ж впізнав тепер вже справжній рідний край з милими серцю звуками та ароматами. Чиїсь теплі лагідні руки підхопили безмежно щасливого мандрівника. Це був лісник, дбайливий господар їх країв. Він знав кожну птаху, кожен мурашник, кожну тваринку, кожне деревце і лікарську рослину в лісі
Лісник дуже здивувався, що в коробці з замовленим макетом його нового будинку був мураха але в нашому світі чого тільки не буває. Лісник турботливо відніс підопічного до найближчого в лісі мурашника і лише тоді спокійно повернувся додому
Через деякий час лісник лише дивувався, що в лісі почали з'являтися мурашники невиданих до того часу розмірів та форм
Зазвичай люди селекціонують найбільш рентабельні сорти рослин, породи тварин та інші товари речі. А це якось споглядаючи за світом, одна людина помітила, що зло почало занадто домінувати над добром. Люди замість розвивати навпаки немов втрачали людяність і перетворювались в напівлюдей.
Війни, безкарні злочини, безвідповідальність в процесі заробітку багатств, примітивність цілей, жага домінувати над іншими, ненависть один до одного, одним словом - моральна та духовна криза охопила весь світ. І ця людина вирішила селекціонувати доброту, любов, турботу, відповідальність та усвідомленість.
Але для будь яких дій та кроків навіть самих добрих потрібні кошти і зазвичай чималі. Життя швидкоплинне, заробити швидко потрібні кошти в неї не вдавалося і в надії, що серед підростаючих поколінь знайдеться той, хто матиме відразу і добрі наміри і можливість продовжити-втілити в життя проект під назвою "Селекція доброти та відповідальності", ця людина залишила в спадщину своє серце, а саме книгу яку Ви зараз читаєте.
Дорогі друзі для Вас створений канал на You Tube - Living Planet, де періодично будуть розміщуватися озвучені казки на фоні природи.
Запрошую разом примножувати добро, здоров'я, радість, любов, благодать, добробут і рай на Планеті.
https://www.youtube.com/channel/UCCtFS6wWImAdo0ZSvUiYBbw