Казковий Всесвіт
Дорогий читаче, можливо, серед образу моїх казок Ви впізнаєте: себе або когось із знайомих, знайому ситуацію або почуття. Нехай збуваються всі Ваші найсвітліші мрії !
З любов'ю, шаною, найкращими побажаннями до всіх вас, оточуючого світу та нашого Творця
Melissa Lewis
Збірка 4 «Чому?»
Ескіз
На троні одного королівства за всю історію побувало чимало різних царів, королів і справжніх нечестивців. Від чого королівство то розквітало унікальними обдаруваннями, то через недобрі справи у світі в’януло до повного забуття.
Ось так одного непростого періоду на трон королівства сів черговий король, який пообіцяв своєму народу процвітання королівства на весь світ.
Але від початку правління замість виконання своїх гучних обіцянок, новачок, засукавши рукава, зайнявся воістину злими масштабними діяннями як у власному королівстві так і у світі. Вдягнувши маску чесноти, він вмудрявся руками своїх наближених і руками власного народу вбивати, руйнувати, обкрадати, залякувати, обманювати своє та інші королівства.
Тому королівство і справді прославилося на весь світ, але зовсім не добрими справами чи якимись досягненнями, а морально знищеним власним народом, звірськими злодіяннями та руйнуваннями у своєму та інших королівствах.
Незважаючи на все це, професійний лицедій, як ні в чому не бувало, активно займався самопрославленням. Самозакоханий лицемір хотів увічнити своє «превосходительство» в пам’яті багатьох поколінь і для цього закликав сотні митців, які повинні були відобразити його в різних величних іпостасях. Безліч картин і хвалебних од було створено і розіслано кожному жителю королівства, щоб ті з ранку до вечора, незважаючи ні на що, самовіддано молилися, схилялися перед ним і вихваляли на весь світ.
До певного часу за всім цим спектаклем уважно спостерігали небеса. Але якось до нього спустився один із янголів і, поставивши перед королем величезне дзеркало, попросив:
- Пане, будь ласка погляньте в дзеркало і дайте відповідь самі собі: «Хто ти?»
Дайте відповідь не своєму народу, який весь час свого правління лише обманювали, залякували, обирали, який міг би процвітати добрими справами та успіхами.
Дайте відповідь не своїм наближеним порадникам, які не мають жодної власної думки.
Дайте відповідь не світові, який намагаєтесь весь цей час обдурити.
Дайте відповідь не дітям і своїм нащадкам, яким ох і нелегко доведеться жити з такою залишеною «спадщиною».
Дайте відповідь не Богові, в якого не вірите. Хоча все одно скоро постанете і перед ним, і перед своїми батьками. Що їм скажете? Чи таких успіхів сина хотіла Ваша мама, не досипаючи ночами і плекаючи при недугах? Що розповісте їм: про вбитих дітей, жінок, мирних жителів, руйнування того, що не будували, про морально знищений рідний народ?
Подивіться і дайте відповідь самі собі: «Хто ти?»
Король глянув у дзеркало, в ту ж мить маска виткана з вдавання та брехні безповоротно впала і він побачив справжнього себе.
Король люто розмахнувся і дзеркало розлетілося по всьому королівству мільйонами гострих уламків. На кожному уламку пам’ятним ескізом застигло зображення злого потворного карлика. Незабутні уламки надовго встромилися і ще довго кровоточили в серці кожного жителя королівства та їхніх нащадків. А найбільший уламок блискавично пронизав зарозумілого жорстокого правителя, від чого в ту ж мить зруйнувалася чергова імперія зла.
Чому?
Якось діти, поспостерігавши за світом навколо, запитали свого батька:
- Чому в нашому цивілізованому світі допускається безкарне скоєння злочинів більших ніж ті, що вчинив будь-який найзлісніший серійний маніяк-убивця?
- Чому у нашому цивілізованому світі допускаються безкарні смерті ні в чому не винних дітей, жінок, мирних людей?
- Чому у нашому цивілізованому світі допускаються безкарне руйнування того, що не будував, і загибель того, що не творив?
- Чому в нашому цивілізованому світі допускаються безкарне вторгнення в чужу країну та масові звірські вбивства задля присвоєння чужих територій?
- Як можуть заплющувати очі, не діяти, спокійно вживати їжу, спокійно спати, жити ті, хто обрали правителя, який масово звірські вбиває дітей, жінок і беззбройних мирних людей тим більше не зі своєї країни?
- Хіба можна назвати здоровими людьми тих, які, зловживаючи владою, є загрозою загибелі всьому людству? І чому їх допускають до управління масами?
- Хіба можна на все це заплющувати очі і безкарно виправдовувати пишномовними словами: «Це така політика країни»
- Хіба можемо ми називатися цивілізованим світом і людьми, поки існують війни, безкарність і бездіяльність при масових звірських вбивствах, а не об’єднання, наприклад, в питаннях збереження навколишнього світу, від стану якого прямо пропорційно залежить життя і здоров’я нашого та майбутніх поколінь?
- Який приклад надається всім нам, дітям, заплющуючи на все це очі? Батько відповів:
- Поки ми живі, усе в наших руках. Щоб усе змінити та покращити, необхідні усвідомленість та дії кожного з нас.
Хліб з маслом
В одну з епох на Планеті було Королівство, де жило не мало розумних та талановитих людей. За добрих часів Королівство процвітало, дружило з усім світом. Таланти виблискували на всю Планету у сфері нових відкриттів, нових технологій.
Але змінювалися правителі, змінювалося і життя людей у Королівстві. Одного разу в Королівстві настали нелегкі часи. Блиск талантів померк. Люди думали лише про те, що поїсти, так як із їжі залишилися лише хліб та вода.
Проте серед мас з’явився той, хто пообіцяв усіх у Королівстві нагодувати.
Сідаючи на трон, він громоголосо оголосив:
- Я всіх вас нагодую! Відтепер ви будете їсти хліб та з маслом! Люди, як завжди, довірливо повірили і йому.
Новий король і справді активно розпочав будівництво величезного маслозаводу.
Багато інших заводів припинили свою роботу, працювали лише ті заводи, які підтримували розвиток маслозаводу. Таланти взагалі були повністю занедбані.
Хоча на той час інші королівства активно розвивалися, дружно об’єднувалися в питаннях збереження, вдосконалення та благоустрою спільного для всіх феноменального навколишнього світу, який ряснів різноманітними унікальними яскравими істотами. Усі навколо прагнули підтримувати чистоту повітря та води, спільних для всіх, прагнули якнайкраще озеленити Матінку-Планету. Постійно були потрібні все нові проекти та таланти-фахівці.
Але це Королівство було найбільш обвішане оголошеннями з працевлаштуванням на маслозавод. Здебільшого були потрібні чоловіки для роботи з начебто привабливими умовами.
Проте ті, хто йшов працювати на маслозавод, практично всі безслідно зникали.
При цьому с розвитком маслозаводу в Королівстві, у світі довкола теж стали відбуватися жахливі події – і тут, і там убивали дітей, мирних беззбройних людей. Руйнувалися відомі всім чудові міста.
Однак усі люди Королівства були поміщені в інформаційну клітину, яка була побудована з брехні та залякувань. На незліченні питання:
– Куди зникають люди?
- Що знаходиться за стінами такого величезного маслозаводу?
- Хто надає накази масово вбивати людей у світі?
- Хто вбиває наших братів, сестер та їхніх діточок з сусіднього королівства?
- Хто руйнує світ довкола і навколишнє середовище спільне для всіх?... Але на всі запитання була одна відповідь:
- Це вас не стосується!
І внаслідок цього, Королівство було майже повністю ізольоване від зовнішнього світу. Маслозавод у Королівстві процвітав, всі справді вдосталь мали вершкове масло, всі безтурботно працювали, спокійненько вночі засинали і питання вже більше ніхто не задавав. Хоча крім масла та хліба, власне, нічого й не було. Але і масло було дивним. На вигляд масло як масло, добре намазувалося на хліб, але при смакуванні масло починало кровоточити. І по губах, руках кожного текла справжня людська кров. До кінця такої трапези кожен був по вуха у крові.
В якийсь момент люди хотіли збунтувати, що не хочуть їсти та годувати своїх дітей таким маслом. Але бунтуючих поміщали в ще більш жорстоку кліть. Маслозавод процвітав би й надалі, якби не один випадок.
Ідучи своєю доріжкою, Король випадково оступився і йому довелося покинути трон.
Люди Королівства нарешті полегшено зітхнули, так як Їм не хотілося ні самим їсти, ні годувати своїх дітей та майбутні покоління таким кровоточивим маслом.
Вони обрали нового короля, який зруйнував цей маслозавод, відновив світ навколо і Королівство знову почало блищати добрими талантами та здоровим глуздом.
Бал
Є музика, яка зцілює, радує, надихає.
Але є музика, яку нікому не побажаєш пізнати.
Ось так одного разу на весь, здавалось, цивілізований світ прозвучала найжахливіша, найбездарніша музика - музика війни. І серед наймирнішого тихого живописного краю безпричинно утворилося море крові, розрухи, дитячих і материнських сліз. А по морю форсував, як ні в чому не бувало, величезний незграбний дерев’яний корабель з каютою посередині, яка яскраво світилася і де грала зовсім інша музика. Під музику вальяжно танцювали пані та панове в розкішних бальних шатах. Все навколо сяяло, співало, танцювало, і немов кожен намагався перевершити інших у догідливому блискучому реверансі капітанові, який водночас керував кораблем і диригував музикою за бортом. Навколо каюти на кораблі зібралися люди зовсім іншого рівня життя. Напівголодні, у злиденній напіврозтріпаній одежі вони покірно, з відкритим ротом лише спостерігали за велично гарним театралізованим балом.
І навіть, коли за бортом лунав крик душі мирних беззбройних братів і сестер, плач матерів і дітей, корабель, як ні в чому не бувало, продовжував свій кривавий шлях.
Чарівний острів
За всю історію людства у тих чи інших куточках світу було багато різних правителів. По- різному вони правили. По різному і люди реагували на тих, хто починав зловживати правом керувати масами та їх долями.
І в один із часів, зазнавши крайню межу жорстокості, несправедливості та байдужості до людей, народ вирішив по-своєму виправити ситуацію, в яку потрапив, звичайно, із-за своєї наївності та довірливості. А народ, коли захоче, завжди діє набагато мудріше від більшості керівних структур, будь-коли створених.
Один з правителів, зовсім засліпший від допуску до загальнолюдських грошей та вкрай розбалуваний обслуговуванням на кожному кроці прислугою, абсолютно забув про свою відповідальність і зобов’язання піклуватися про добробут та розвиток свого народу. З ранку до вечора він тільки й наказував:
- Нумо, народ, мені цього….
- Нумо, народ, мені того….
- Нумо, народ, не те….
- Мені це, та це ….
І в результаті народ просто відіслав його на безлюдний острів. Де не було жодної людини, жодного засобу зв’язку, жодного предмета цивілізації. Окрім піску, сонця, декількох десятків дерев та безкрайнього океану - навколо нічого не було. Правитель, відразу не зрозумівши що відбулося, відчайдушно заволав:
- Народ, ти де?! Нароооооод!!!!!!!
Але у відповідь відгукнувся лише шум хвиль та вітру.
Правитель, не звиклий жити без прислуг та комфорту спочатку ледь-ледь не загинув від відчаю.
Але з часом був змушений самостійно і добувати їжу, і облаштовувати житло. Взагалі, в нього з’явилося багато цікавих справ, звичних для буденного життя простих людей. І, головне, у нього великими темпами змінювалися і думки, і відношення до всього оточуючого світу.
Пройшло не так багато часу - і у колишнього правителя відродилися зовсім інші цінності. Це все відбулося завдяки звичайному перебуванню на острові, який чарівним чином змінював усіх, хто на нього потрапляв. Тому його так і назвали Чарівний острів.
Винахідники
Іноді запитують:
- Як це «ламати – не будувати»?
- А ось так. Розповім одну історію.
З одного боку лісу жив хлопчик Єгор з небагатої багатодітної сім’ї. Сім’ї, якій як дружнім працьовитим бджолам або мурахам, нудьгувати було ніколи.
Єгор допомагав не лише батькам, бабусі, дідусеві, братам та сестрам. Взимку та влітку для своїх численних лісових друзів він будував різні будиночки, годівниці, звільняв їх із пасток і захищав від лютих лап. Багатьох урятував і дав притулок Єгорка під час негоди.
Для більш різноманітного харчування лісових жителів Єгор разом із братами та сестрами підсаджували у лісі горіхи, ягідні кущі та плодові дерева.
Серед лісу діти виявили джерело, облагородили його, і з того часу воно служило всім як лісове озеро.
Помічники лісу зміцнювали величезні мурашники, захищаючи їх від недоброзичливців.
Але в якийсь час у Єгорки та його команди добавилося роботи. Хтось став услід все рушити, по лісі все більше почало з’являтися жорстоких капканів, злісних пасток. Озеро, багато пташиних гнізд і кілька найбільших мурашників було зруйновано. Навіть диких бджіл хтось потривожив і порушив їхнє гніздо.
Єгорка та його команда довгий час не могли встежити, хто ж це так безцеремонно та жорстоко вторгався у життя лісу?
Як пізніше виявилося, з іншого боку лісу оселилася нова сім’я. Це були мама, тато та син Гена. Вони приїхали з далеку. Батьки постійно були на роботі. Дитина, хоча вже далеко і не грудна, матеріально була забезпечена всім, але через постійну відсутність батьків була надана сама собі. Освоївшись на новій місцевості, Гена замість уроків прогулювався лісом і руйнував усе, що міг. А вдома став винаходити та споруджувати ще й усілякі пастки для лісових звірів.
З того часу багато лісових сімей постраждало від такого сусідства і ніхто не міг упіймати на гарячому злісного лісового шкідника.
Якби не один випадок. Якось, як завжди замість уроків, Гена вирушив на пошуки нових злочинів. І попався у свій власний капкан, який був розміщений поблизу розлючених ведмедів, які недавно прокинулися і гарно пам’ятали, хто ображав влітку їх діток, а взимку не давав спокійно спати їх ведмежій родині.
Дорогі друзі, за бажання ви можете придумати подальшу кінцівку та самостійно визначити долю лісового лиходія.
Острів
Серед морів та океанів є безліч різних островів, але є острів, який називається Островом Дружби. Острів по праву належав найдобрішому у світі краю і був під його дбайливим лагідним крилом.
Діти з усього світу збиралися на ньому. Цілий рік острів сяяв на весь світ райдужними переливами дитячого сміху, грайливими променистими сплесками води, апетитними різноманітними смаколиками, подорожами з гідами справжніми знавцями усіх секретів острову, душевними піснями під нескінченним зоряним небом біля вогнища.
Дітлахи поверталися додому засмаглі, радісні, щасливі, сповнені здоров’я, щирих почуттів, позитивних емоцій та вражень. У кожного були справжні друзі з усього світу, з якими вони обмінювалися найкращим, і їхня дружба зміцнювалася на благо всім.
Але одного дня острів примовк. Злісні темні хмари повисли над ним. Величезна недружелюбна заздрісна жаба нагло влізла на острів і самозакохано любувалася на своє відображення у воді. Вона захотіла заволодіти островом, щоб лише зі своєю сім’єю хлюпатися у водоймі.
Однак її величезне тіло не тільки приховало сонце на острові, а й власним дітям приходилося брудними манівцями пробиратися до водойми.
Жаба була настільки огидною, що навіть їстівні мошки відлетіли з острова і ні їй, ні дітям не було що поїсти.
Гидка потвора безцеремонно розпласталася на сонці, страшенно квакала на весь світ і від власної нудьги пускала кораблики, які одразу промокали і тонули.
Що і було, якби б не одна чапля, яка дуже зголодніла від довгого шляху. Пролітаючи разом зі своєю зграєю острів, вона побачила розкішний обід - величезну жабу. Чапля, не роздумуючи, відлучилася від зграї і сита до сита продовжила свій шлях.
Тієї ж миті виглянуло лагідне сонечко і Острів Дружби знову щедро засяяв на весь світ.
Мітла
Посеред квітучого саду на берез і величавої водойми стояла мальовнича, яскрава як писанка, хатина. Ще здалеку кожен міг замилуватися казковими квітами на її стінах. Але зазвичай мало хто з непроханих гостей наважувався навіть наближатися до неї. Тому що хатина славилася дивовижною мітлою.
Не раз мітла безпощадно вимітала шкідників, які зазіхаючи на чуже, хотіли пробратися до хатини.
Колись давно мітлі не раз приходилося боротися з набігами дрібних, але дуже настирних мурах з далекого краю. Вони прогризли навіть стіну і озвірілою кагалою атакували кожну солоденьку крихітку. Багато лиха наробили злісні мурахи. Попоборолася мітла із тією напівдикою ордою.
Якось сусідські миші, учуявши золоті зернята, пробралися до хатини і намагалися в ній панувати. Вони тягли по норам все смачненьке. І тут диво-мітла була у нагоді.
Було, що й зубаті кроти з далекого малородючого краю підібралися по своїм норам близько до хатини і хотіли перетягти собі запаси господарів відразу з декількох хатин. Дружні господарі, об’єднавши зусилля, назавжди відбили охоту у наглих прибульців.
Гарно мітла ганяла і бобрів, які хотіли заволодіти водоймою і переобладнати її на свій лад.
А в одну холодну днину мітлі прийшлось боротися і із сусідськими тарганами, які у пошуках ласих шматочків пробралися по старих шляхах мурах і, як навала оскаженілих зголоднілих зомбі, зухвало вдерлися в хатину з усіх щілин із якоїсь сусідської занедбаної хати. До останнього мітла вимела і цю прибулу нечистоту.
Не забувала мітла боротися і з хатніми павуками, які підло обплітали своїми хитрісними пастками все, що залишалося хоч на мить без уваги.
Тому господар хатини завжди з особливою майстерністю підбирав для мітли добірні міцні прутики. Він складав прутик до прутика у міцну зв’язку. І з ранку до пізнього вечора дружні прутики віртуозно вимітали і непроханих гостей, і зібравшийся бруд по усім закуткам.
Лише у великі свята, коли добрі гості і вся родина збиралася за святковим столом, мітла спочивала, але завжди стояла напоготові на самому почесному місці, як справжній оберіг, неподалік червоного кута.
…….
Багато років пройшло з початку будівлі хатини, багато й поколінь народилося з того часу. Одні держалися батьківської хатини, інші збудували хату поряд. Тільки живи та господарюй біля рідної колиски, яка плекала, викормила, зростила. Але деякі з них, хоч і мали вже свою власну хатину, із-за своїх зростаючих амбіцій претендували ще й на ту чи іншу частку батьківської спадщини. І на шляху таких зростаючих бажань на заваді не ставала ні батьківська святиня, ні ті, з ким виросли під одним дахом, а, навпаки, такі жадібні сусіди вважали навіть ближніх заклятими ворогами.
Ось саме такі горе-сусіди батьківської колиски немов навмисно робили ті чи інші капості.
То складали своє сміття прямо вздовж забору, від чого утворювалися справжні розсадники всякої нечистоти, саме тої, що у холодну голодну днину розбрідалася і намагалася володарювати в батьківській хатині та у інших сусідів.
То якось горе-сусіди розвели у себе бобрів. А ті перебралися до берегів, де спокон віку стояла батьківська хатина. І бобри почали переобладновувати та будувати свої будівлі на берегах, які здавну зазнали чимало лиха від чужаків, бажаючих будь яким чином заволодіти і хатиною і берегами. Бобри зносили все на своєму шляху. Навіть дерева з пташиними гніздами були знесені.
Діти, які зосталися під батьківським дахом і весь цей час оберігали, плекали батьківську святиню, дбали про добробут і хатини і маєтку навколо, заходилися проганяти нахабних бобрів.
Щоб ви думали? Навмисне не придумаєш - горе-сусіди заявили, що це їх бобри і всі боброві будівлі разом з берегами також належать їм.
Засумували добропорядні діти, гірко та болісно було, що відчули таке від найближчих. Але добре пам’ятаючи батьківський заповіт та гіркий багатовіковий досвід своїх предків, впевнено без сумнівів вкотре взялися за мітлу. Нещадно вичистили і ріднесенькі береги від бобрів, їх будівель та мостів по яким почали, як злісна навала, перебиратися різні сусідські шкідники, і смітники з нечистотою колишнього братського горе-сусіда повичищали до блиску.
Повернулися птахи зі своїми діточками. Відбудували, відновили все дбайливі, віддані діти.
Лише тоді заспівав, засяяв, розквіт чудовий батьківський край.
Цілитель
Пані Смерть і Пані Хвороба не розбирає, яке місце у суспільстві займаєш і яким багатством володієш. Їх блискавичному вибору підвладний кожен із нас.
Ось так у період поширення однієї з тяжких хвороб, у чіпких обіймах лікарняних ліжок виявилося одразу кілька коронованих осіб нашого світу.
Корони були підібрані та одягнені власноруч, здобувши владу та капітали не завжди добрим промислом.
Вперше опинившись у ролі жертв і відчайдушно тремтячи від безнадійності, деякі з них у болісних пошуках зцілення великим дивом опинилися у наймогутнішого Цілителя, що жив в скромній халупі біля підніжжя високих гір.
І коли королі зі своїми почетами стали під’їжджати один за одним до обителі Лікаря, люди, що зібралися, тихо перешіптувалися:
- Дивіться, та це ж Король Винаходів! - показуючи на неосяжного блондина, схожого на перекошений від недуги пончик.
– А це – Нафтовий Король! - вказуючи на виснажену, але все одно сяючу від золота, діамантів, шовків людину.
- А це – сам Кривавий Король! Навіть він тут, - і з транспорту, що під’їхав, підтримуючи під руки вивели крихітного чоловічка зовсім блідого вигляду з величезними вухами, довжелезним носом та крихітними хитрими оченятами.
- Король Ширпотреба теж завітав лікуватися! - показали на людину ще меншого
зросту, зовсім блідого, але все одно юркого і щохвилини швидко щось говорючого мовою, здавалося, одному йому зрозумілою.
- Король Залежностей власною персоною! - тихо представили сіро-зеленого худорлявого довготелесого чоловіка.
Кожен король зі своєю свитою намагався якнайшвидше пробратися до цілителя, у якого на той час зібралося чимало людей різного рівня життя. Короновані особини одразу ж збунтувалися, вимагаючи прийняти їх особисто.
Але Цілитель ставився до всіх однаково. І вигуки: « Та ти знаєш хто я? « просто ігнорував. Ледве погодившись прийняти найзухваліших і несамовито волаючих, Цілитель коротко і дохідливо попросив залишити корони, багатства та супровід подалі від його обителі.
Королі та ще кілька людей поринули у процес лікування і наближені не бачили їх якийсь період часу.
Коли лікування було закінчено, кожен король отримав крихітний талісман із коротким написом: «Не оглядайся». Як пізніше розповів один з королів, це було нагадування: «Якщо хоч на мить повернешся до злочинів, недуг повернеться, а дорогу до Цілителя вже ніколи більше не знайдеш». Як саме Цілитель лікував невідомо. Але він не лише виліковував кожного, хто до нього звертався; Чудо Лікар пробуджував любов, яка може розцвісти рясним пишним цвітом в кожному.
Ось так і королів після лікування начебто підмінили. Навіть найближчі їх не відразу могли впізнати. Королі стали не тільки сяюче здоровими, помолоділими, сповненими сили, енергії, радості, але і їхні думки, слова і, головне, вчинки та дії стали відтоді зовсім іншими.
Король Ширпотреба після приїзду додому все нажите до останньої монети відтепер вкладав в декілька проектів. Один із них: виробництво одягу виключно з натуральних рослинних тканин. Але з того часу його головним проектом стало глобальне очищення Планети від будь-яких забруднень та сміття. Він матеріально зацікавив людей очистити Планету, оплачуючи кожен виявлений навіть найменший шмат пластику, пластмаси або поліетилену. Жебраки і навіть ті, кому були терміново потрібні гроші, з величезним азартом збирали сміття і за короткий час ставали багатими. Більшість з них власноруч розробляли різні пристрої для збирання сміття з глибин ґрунту та вилову сміття навіть із самих глибин будь-яких за масштабом водойм. При цьому іноді навіть змагаючись у примноженні багатства на збиранні сміття та зміни рівня життя. З тих пір Король Ширпотреба іменувався в народі Король Чистоти, оскільки завдяки йому Планета по-справжньому була якісно очищена.
Король Винаходів, який раніше примножував капітал на винаході різних шкідливих речовин, товарів, продуктів харчування, з того часу кожну монету вкладав у озеленення Планети фруктовими, ягідними та горіховими насадженнями.
Спонсовав розробку та застосування програмного забезпечення з вирощування доброти, турботи, щирого кохання, а також будівництво екологічних будиночків, доступних кожному. Завдяки йому Планета перетворилася на справжній фруктово- ягідний горіхово-медовий рай, а його відтепер величали Нектарний Король.
Нафтовий Король замість виснаження надр Планети відтепер до єдиної монети вкладав у розробки з використання екологічно чистих і безпечних джерел енергії.
А також монетизував очищення ґрунту, водних, повітряних ресурсів від продуктів нафтопереробки. З того часу його назвали Король Екоенергій.
Кривавого Короля взагалі ніхто не впізнавав і спочатку багато хто не вірив у його перетворення. Раніше живучи і досягаючи всього за рахунок війн, людських страждань, тепер цей Король переповнювався і по-справжньому світився зсередини любов’ю, добротою, турботою про кожну живу істоту. Він із щирою радістю допомагав кожному, хто до нього звертався. Особливо він багато став допомагати дітям-сиротам, дітям із слабким здоров’ям, дітям із бідних сімей. Він щиросердечно дбав про кожну дитину з усього світу як про своїх рідних дітей. Також він щиро дбав про благополуччя всіх живих істот нашого світу. З тих часів діти та всі люди його дуже полюбили і після всіх його послідуючих добрих діянь охрестили його Король Любові та Доброти.
Ніхто не впізнавав і Короля Залежностей, який заради грошей, слави і титулу раніше теж був готовий на все і свого часу завдяки йому було зруйновано безліч доль і занапащено безліч душ. А тепер, сяючи від щастя, Король від А до Я оплачував усі найкращі проекти із заняття спортом та здорового способу життя дітей, молоді та людей різного віку. Також він спонсорував відродження та примноження любові до книг. До гроша тепер віддавав тим, хто володів і безкорисно навчав методикам досягнення радості, задоволення, щастя без застосування будь-яких хімічних речовин, добавок або чогось подібного. Люди з усього світу стали його справжніми друзями. І одноголосно він отримав титул Король Радості та Щастя.
А Планета з того часу по-справжньому засяяла на весь Всесвіт.
Унікальний дар
Як згукнеться, так і відгукнеться
Якось два брати заволоділи всією Планетою і розділили владу над нею порівну.
Пройшло багато років, і брати вирішили зустрітися та поділитися своїми успіхами.
Старшому братові не терпилося блиснути своїми величезними володіннями і він запропонував брату оглянути його володіння першими. Але огляд його володінь тривав лише кілька днів.
Старший брат за основу вибрав тактику: “Поділяй і владарюй”. Весь цей час він воював і намагався знищити різноманітність народів, бажаючи їх підкорити собі у всьому. Він знищував їхню культуру, мови, традиції, відбирав землі та прилеглі водойми. Сварив між собою братні народи, а якщо це не вдавалося, просто порівнював їх із землею. І в результаті його величезна підвладна обпалена зруйнована похмура територія була в основному порожня. Подекуди були збіднілі поселення. І лише в декількох архітектурно красивих містах, побудованих за рахунок неправди, крові та страждань інших, життя било дивним ключем. Веселощі, свята, урочистості у величних хоромах правителя і низка колінопреклонених подаянь від людей незрозумілої суміші народностей, які не пам’ятали ні своє походження, ні історію, але називали себе єдиним народом. Це було головним і єдиним здобутком старшого брата за час свого правління. З великою гордістю він демонстрував брату свої, як йому здавалося, величезні досягнення. Але молодший брат помітив, що старший живе в якійсь тривозі, весь час оглядається навкруги, підозріло дивиться на кожного, навіть своїм радникам та багаторівневій охороні, яка супроводжувала його скрізь, не довіряв.
Коли ж поїхали до меншого брата, то побачили зовсім інший світ.
Всі володіння молодшого правителя рясніли різноманіттям, дружбою, добротою, звучали гарними добрими піснями, духмяніли всілякими найкращими плодами.
Як виявилося, менший брат зберіг усі до єдиного народу зі своїми мовами, традиціями, культурами.
- Кожен народ - це унікальний дар і криниця справжніх скарбів, - повідав брат братові.
Кожна ділянка землі, природи, водойм була з любов’ю збережена, плекана, доглянута народами, які народилися і виросли в цих краях.
Вулиці, будинки були збудовані та прикрашені співзвучно місцевим традиціям та особливостям краю.
У кожному краї місцеве населення працювало та проводило дозвілля у своїх добротних національних костюмах найкращої якості.
У кожного до єдиного народу була збережена рідна мова, яка була носієм та зберігачем унікальної культури. А для спілкування між народами вивчали іншу мову спільну для всіх.
Народи між собою і з правителем товаришували, приїжджали один до одного в гості, обмінювалися своїми найкращими дарами та виробленими товарами.
Братів-правителів, як і всіх гостей, народи зустрічали з особливою гостинністю та привітністю. З ранку до вечора подавали паруючі найкращі страви та напої національної кухні, співали свої унікальні милозвучні народні пісні, танцювали приголомшливо запальні народні танці, обдаровували неймовірно витонченими витворами народного декоративно-прикладного мистецтва.
Старший брат після зустрічі з кожним народом лише дивувався, наскільки його меншого брата люди по-справжньому поважали. Насправді, всі народи щиро любили свого правителя і були вдячні за добре благородне ставлення до них, за можливість зберігати століттями створене і надану свободу розвивати краще на благо всім.
Наприкінці їхньої подорожі молодший брат показав свій зовсім крихітний будиночок без жодних огорож, охорони та особливих благоустроїв. Боятися йому не було кого та й, як виявилося, вдома він практично не жив. Щодня він проводив у тих чи інших друзів-народів, які приймали його з братньою сердечною теплотою та щирою радістю.
Після невідомо наскільки довгої подорожі казково яскравими дивовижно дружніми згуртованими володіннями молодшого брата старший запитав:
- Але як же тобі вдалося створити такий світ? В чому секрет? Менший брат коротко відповів:
- Мій девіз: «Збережи, підтримай, примнож, дружи».