Одного разу бабуся розповіла мені ось таку незвичайну казку:

На одній казково красивій, живій та феноменальній Планеті жило-було Чудовисько. Воно було чимось схоже на велетенського восьминога, який з усіх боків охопив своїми жадібними лапами всю Планету. Чудовисько було дуже древнє. За багато століть і тисячоліть кожна його лапа, розташована під сонцем по різні боки Планети, набула своє характерне забарвлення, свої звички, свої особливості добування їжі й укриття від негоди. Чудовисько розмістилось і займало практично всю Планету. Воно панувало і на її поверхні, і під її покровом, підпорядкувало собі також водні і повітряні простори. І навіть до космічних просторів Всесвіту Чудовисько все більше простягало свої лапи, залишаючи там характерний слід.

Чудовисько в усі часи бажало пізнати також Творця всього Всесвіту і його таємниці. Кожна лапа чудовиська сформувала своє власне поняття про Творця і по- своєму спрямовувалася до нього. Але Творець бачив, що дане творіння, здавалося, при всіх закладених задатках до безмежного вдосконалення, все ж таки прагне пізнати його таємниці лише з метою турботи про власне тіло та душу. Тому Творець і для даного творіння здається невидимим. І для нещирого розуму, що прагне та розвивається тільки егоїстично, з метою всесвітньої безпеки, Творець і його таємниці до кінця незбагненні. На жаль, підтверджуючи свою справжню недалеку сутність, Чудовисько в різні часи уявляло і видавало себе за нібито пізнавшого Творця, і використовувало це ще й для управління та поклоніння іншими перед ним.

А колись давним-давно дане творіння було зовсім крихітним. Весь світ покладав на нього свої надії, надавши малечі всі найкращі умови для життя і вдосконалення. У ті часи був достаток чистого насиченого киснем повітря і кришталево прозорої води. Радували око і догоджали душі розкішні, родючі і різноманітні ландшафти, які гармонійно підтримували складну незвичайну екосистему і життя на Планеті. Крім цього Чудовиська на Планеті були створені унікальні, дивовижні, неповторні всілякі види тваринного і рослинного світу.

Але проходили роки, століття, тисячоліття, а розпещене, егоїстичне, невдячне і тільки розростаюче Чудовисько все піклувалося виключно про себе. І так і не бажало замислитися про своє справжнє призначення на такій феноменальній Планеті, яка є єдиною живою Планетою в окрузі, здатній дарувати і підтримувати життя живих істот. Чудовисько не прагнуло бути дбайливим мудрим господарем на Планеті. Навпаки, відчувши свою силу та перевагу над іншими живими істотами, воно перетворилося в жорстокого, безвідповідального, егоїстичного володаря світу, якому було цінно тільки домінування над іншими заради наживи і задоволення особистих бажань, неважливо, якою ціною.

Чудовисько, щоб розмістити свою розросшу нехитру сутність, щоб набивати ситніше черево, щоб задовольняти свої примхливі бажання з кожним роком захоплювало все більше земель і їх дарів, по-варварськи і безвідповідально винищуючи все на своєму шляху. Воно безповоротно знищувало величезні території лісів і джунглів, виснажувало надра Планети, засмічувало і грубо втручалося в водойми. Своєю діяльністю отруювало повітря, воду і все навколо. І саме такі вторгнення і варварські знищення сприяли в усі віки катаклізмам і катастрофам, руйнували екосистему і позбавляли природного місця існування, а відповідно і життя багатьох різновидів яскравих, унікальних, чудових представників живих істот. Також щоб насичувати свій зростаючий апетит, Чудовисько захоплювало в бранці своїх, як воно називало, «молодших братів», позбавляючи їх найголовнішого – свободи, для того щоб втішати своє себелюбство, всіляко експлуатувати та піддавати нескінченним болісним тортурам.

Захоплюючи землі, але не вміючи піклуватися про них і лише безвідповідально виснажуючи, деякі з лап почали нападати на сусідні миролюбиві лапи. При цьому, прагнучи будь-якою ціною захопити якомога більше чужих володінь і бажаючи згодом завоювати весь світ. Замість того, щоб мудріше мислити; щиро дружити; усвідомлювати, що всі вони - єдине ціле; вчитися між собою домовлятися; створювати разом по-справжньому корисне; жити в мирі та злагоді, лапи лише примудрялися воювати і панувати один над одним. Деякі з лап, хто для нападу, а хто для залякування, винайшли ще й смертельно отруйні вибухонебезпечні речовини. І чим більше був страх, боягузтво і невміння створювати мир навколо, тим смертоноснішою руйнівнішою була речовина.

В результаті, не замислюючись про наслідки своїх дій і безвідповідально вдаючись до швидкого збагачення, Чудовисько лише захоплювало, виснажувало, знищувало, руйнувало, вбивало один одного, отруювало, як ніхто інший з представників живого світу, самому собі й іншим повітря та воду, всіляко робило свою їжу мертвою. І цими діями здавалося бажало та власноруч провокувало включення програм самознищення. Хоча при всіх цих руйнівних діяннях, не соромлячись, все одно жадало лише зробити свою душу вічною або ж ще й перебратися на іншу планету, так і не навчившись бути по-справжньому господарем і на цій неперевершеній Планеті. А тільки перетворивши більшу її частину в напівзолочене, замуроване, ідеальне за формами, але фактично все більш мертве царство, навколо якого височіли лише купи токсичного сміття, безжиттєві водойми та пустелі. Царство Чудовиська і Планета все більше покривалися пеленою їдкого диму та смогу.

-  Бабусю, а хто ж це Загадкове Чудовисько і що це за Планета? - запитав я.

-  Людство, тобто. всі ми і наша Планета Земля, – відповіла моя улюблена бабуся. І я ще довго розмірковував над цією казкою і засобами як припинити примноження руйнувань і зла на нашій рідній загальній для всіх Планеті?

На одній чудовій Планеті " Натхнення " було всього дев’ять міст. Завдяки своїм правителям і жителям, кожне місто було унікальним та по своєму надихаючим світом для жителів Планети.

Правитель першого міста «Блиск і Свіжість» любив чистоту. Він привчив жителів по-справжньому любити своє місто і бути охайними. Щоранку від пилу та бруду відмивалися будинки, дороги, дерева, квіти і навіть тутешні гори сяяли чистотою на сонечку. Повітря було насичене ароматом квітів та хвойної свіжості. По місту можна було пересуватися хоч і босоніж. Така в цьому місті була бездоганна чистота.

Правитель другого міста «Грація та Сила» любив спорт. Він дбав не тільки про власне здоров’я, але і про красу та фізичну форму жителів міста. У цьому місті неможливо було не займатися спортом. Всі вулиці, парки, сквери були повністю обладнані різноманітними стадіонами, спортивно-тренажерними майданчиками, біговими та вело доріжками, скейтмайданчиками, ролледромами. По місту переважно пересувалися на велосипедах, роликах та іншому спортивному транспорті. Тому повітря в місті було насичене киснем і здоров’ям. Жителі будь- якого віку були стрункі та красиві.

Правитель третього міста любив здорову вітамінну їжу, при цьому також піклуючись і про громадян свого міста «Здоров’я та Довголіття». Парки, вулиці, узбережжя цього міста були засаджені різними сортами фруктових дерев і горіхів. Краса міста була підкреслена дивовижними живими огорожами з апетитною солодкою малиною і різнокольоровою смородиною. Ажурні альтанки привітно обплів соковитий медовий виноград. На клумбах рясніла ароматна полуниця і брусниця. Навіть вулиці цього міста мали відповідні апетитні назви: Малинова, Грушева, Яблунева, Абрикосова, Персикова, Бананова, Гранатова, Апельсинова, Мандаринова, Мигдальна, Фісташкова та Кедрова. Фруктів, ягід і горіхів з надлишком вистачало кожному жителю. Місто було також насичене чистим повітрям, тому що жителі в основному пересувалися пішки, на велосипедах або на невеликих сонцемобілях, на яких було зручно перевозити і пригощати один одного фруктами та горіхами.

Четвертий правитель був дуже розумним і допитливим. В своєму місті «Жива книга» він створив видавництво книг унікального формату та дизайну. Кожна книга виглядала, як жива. За змістом підбирались книги, корисні саме для Всесвіту, Планети та людей. Маленькі діти та дорослі практично відмовилися від будь-якої поверхневої інформації. Вони розвивали свій розум, читаючи із задоволенням книги.

Правитель п’ятого міста «Еволюція та вдосконалення» розумів, що для справжнього розвитку людства необхідне вдосконалення закладених найкращих людських якостей і здібностей. Була розроблена спеціальна програма, і мешканцям було надано все необхідне для розвитку безмежних можливостей кожної людини.

Правитель шостого міста «Мистецтво та Краса» любив творчість, красу, мистецтво. Під його керівництвом в місті були збудовані всілякі сучасні обладнані майстерні, де кожен міг займатися і вдосконалюватися в обраному виді мистецтва. В місті була численна кількість культурних установ: театри, музеї, палаци, бібліотеки. Завжди доглянуті парки і вулиці були гармонійно доповнені витонченими композиціями статуй і фонтанів. Кожен будинок був окремим вишуканим витвором мистецтва, оздоблений неповторними колонами, скульптурами, мозаїками, фресками і барельєфами. Навколо звучала жива піднесена оркестрова музика і справжня поезія. Навіть світанки і заходи сонця здавалися урочистішими і яскравішими для творчості натхнених мистецтвом.

У сьомому місті «Наука та Розум» жили цілі покоління найкращих вчених різних областей. Правитель був по-справжньому мудрим. Він всіляко сприяв розвитку технологій, спрямованих на відновлення та збереження: здоров’я людей і екологічного стану всієї Планети. Для вчених були створені найкращі умови. Для вивчення та постійного вдосконалення технологій вчені були забезпечені необхідною інформаційною та технологічною базою. А технології для одноразової споживчої користі, які тільки виснажують, витрачають і забруднюють Планету, були просто заборонені.

Восьме містечко «Діалог з Творцем» було невеликим і віддаленим. У ньому жила невелика група людей, які відріклися від мирського життя і повністю присвятили себе просвітлінню, пізнанню і живому спілкуванню з Творцем.

Правителі і жителі цих восьми міст дружили. Вони обмінювалися один з одним своїми плодами знань та праці.

Тільки дев’яте місто «Вічних веселощів» було як окрема країна. Правитель цього міста пристрасно любив тільки багатство і земні розваги. Методом його правління був самий недалекоглядний шлях, який враховував тільки інтереси правителя. Він сприяв будівництву та розвитку в місті всіляких розважальних закладів та установ з легкими здобутками ціною життя, здоров'я та моралі людей. В місті цілими днями миготіли зазиваючі вивіски і гриміла подоба музики. Атмосфера незмивно просочилася чадом, аморальністю і порожнім сміхом. Це місто жахливими темпами розросталося і охоплювало дедалі більшу частину цієї чарівної Планети. Здавалось, життя міста вирувало вічним святом і веселощами. Але насправді з кожним днем все більше нагадувало зниклі стародавні міста.

Дорогий друже, а в якому оточенні ти мріяв би жити? 

Який би світ ти створив для свого міста, країни і Планети для себе, своїх рідних та близьких?

         Одній дружній родині був дарований чарівний чайник. Чайник був чималенький, так як розрахований на велику дружню родину. Зовні розписаний славнозвісним Петриківським розписом з яскравими чудовими квітами, в цілому він виглядав, як звичайний чайник. Але, як і інший український посуд, мав свої власні секрети і умів творити дивовижні чудеса.

Відпочиваючи, подорожуючи і відвідуючи різні куточки Планети, родина мала власноруч збирати натуральні цілющі запашні квіти, трави і ягоди. А потім у будь- яку пору року, за допомогою чудодійного чайника родина могла відтворювати спогади і про ліс, і про луки, річки, сади, степи, березові та липові гаї, гірські та морські простори. Потрібно було лише покласти зібрані трави у чайник, залити їх окропом і відбувалося справжнє диво. Квіти на чайнику ще більш яскравішали, і кімната починала наповнюватися ароматами та спогадами про красу ландшафтів, де були зібрані духмяні трави.

Літніми вечорами після спекотного дня духмяний чарівник збирав родину у бесідці, оповитій виноградом. Свіжість і аромат запашної м’яти, лимонної меліси, лісного чабрецю, гірського лимонника або розмарину втамовували спрагу і дарували прохолоду гір, бадьорість водойми, тінь саду і затишок лісу. І у доброзичливому колі родини з задоволенням пригадувалися весняна капіж та грайлива, бурхлива річка після танення льоду; жаданий первоцвіт і торжество весни з безкраїми просторами квітучої кульбаби; свіжість, роса, туман та спів пташок на зорі; соковиті лугові трави і квіти; пісня вітру серед молодих берізок та розкішна тінь під кронами квітучої липи; перші краплі дощу по верхівках дерев і довгоочікуваний грозовий дощ у спекотні дні; очищення, тиша після зливи та божественної краси веселка над рікою; гармонія, весняний аромат квітучого хвойного лісу після дощу та дзюрчання лісових струмочків; ніжний аромат вечірніх матіол і колискова цикад; бурхливість гірських водопадів, прохолода високих гір, загадковість печер та унікальне поєднання гірського, морського і хвойного повітря.

А коли за вікном люта зима, сніг, мороз, вітер завиває і немов лякає, що знесе, заморозить усе на своєму шляху. Але при цьому вся родина вдома, у печі впевнено тріскотять дрова. В домі тепло. На столі гора пирогів, млинців або тістечок. Кіт задоволено муркотить і з особливою наснагою доглядає свою шубку. Закипає ключова вода, заливається в чайник із травами. І будинок наповнюється теплими ароматами і яскравими барвами літа: лісу з сонячними галявинами, саду з соковитими плодами, річок з різнокольоровими луками. У паруючій ароматом чашці з сяючо-медовим чаєм відкривається квітка, набухають немов тільки зібрані крихітні лісові ягоди. Як у чашці, так і в домі пробуджується справжнє літо. А у серцях починають лунати теплі нотки і бальзамом для душі пригадуються дари літа: облиті сонцем безкраї степи, бездонна глибина літнього неба і високо ширяючі птахи; мальовничі луки і легкі, як подих вітру, різнокольорові оксамитові метелики, неуловимі коники-стрибунці, швидкі ящірки у траві; річкове яскраве латаття та, немов маленькі гелікоптери, віртуозні бабки; квітучий сад і працьовиті бджоли; майські жуки та медова акація, бузок, жасмин, каштани; воркування голуба і феєрія клумбових троянд; ластівки, шпаки, солов’ї та розкішна калина під вікном; ранковий передзвін птахів і ласкаві промені пробудженого сонця; дзижчаща комашня та щедрі лавандові, гречані, соняшникові і пшеничні поля; свіжий мед і налиті сонцем яблука, груші, персики; велич лісу і стрекіт сороки, ритмічний стук дятла, пророкування зозулі, артистичні наслідування пародистки сойки; гриби, ягоди та дружні родини лісових звірят; спекотне сонце, чайки і таке звабливе сяюче в проміннях море.

Чари духмяного чарівника благотворно впливали на весь організм: кожна клітинка насищалася вітамінами і мікроелементами; зміцнювався імунітет, підвищувався життєвий тонус, дарувалися сили, радість, позитивний настрій і натхнення на нові мандри; упорядковувалися думки; врівноважувалась душа після трудового дня; організм винагороджувався умиротворенням і солодким відновлюючим сном.

Життєдайний чарівник не тільки у різні години єднав родину. Він також знову і знову запрошував дорогих гостей та друзів.

А коли хтось занедужував, духмяний чарівник, як справжній друг, був самий перший у допомозі: липовий цвіт, калина, смородина, малина, суниці, ніжні пелюстки чайних троянд, солодка таволга, лікарська ромашка, мати-й-мачухи, сонячні квіти нагідок - разом з медом лікували, зігрівали і на ноги підіймали силою дарів нашої чудової Планети.

Тому українського розписного духмяного чародійника любила вся родина, і з особливим теплом згадували ті, хто був в гостях.

      В одній затишній оселі у добрих господарів була незвичайна Макітра. Що то була за Макітра. Не Макітра, а справжнє диво.

Макітра-чарівниця з ранку до вечора вершила справжнісінькі чудеса. Вона, як рання пташка, ні світ ні зоря прокидалася, і навколо неї все кипіло, шкварчало, парувало.

Спочатку в ранішній напівтемряві тихо, майже невагомо, переміщалися глечики, сковорідки і миски.

Потім, здавалось відразу, чистилася картопля, цибуля, морква, шинкувалася капуста, у діжі замішувалося тісто, на печі клекотіла вода, обсмажувалися гриби, шкварчала на сковорідці цибуля. У печі тріскотіли дрова. Робота кипіла.

На столі, накритому вишитою скатертиною, чекали сметана і хрін. Від пахощів кіт улесливо муркотів, собака терпляче ворочався у будці.

Коли в домі всі тільки прокидалися, Макітра, як царівна в розмальованому казковими квітами вбранні, велично сяяла посеред столу. І, як справжня господиня, добродушно запрошувала апетитно паруючою кожен раз новою стравою.

А коли всі приходили додому зі школи, з роботи, макітра-моторуха вже привітно чекала і завзято зазивала духмяною смачною стравою.

То борщ з м’ясом, то вареники зі сметаною, картопля з маслом і кропом, пампушки з часником, полуниці з вершками, різдвяна багата кутя, голубці, гарбузова каша, капуста з грибами, рум’яні пироги з маком, соковиті яблука і груші з медом.

А у вихідні та святкові дні стіл прикрашався білосніжною скатертиною. І Макітра, як добра господиня, доброзичливо збирала навколо себе ще й гостей.

Але одного дня макітра засумувала. І залишилася на полиці. Засумував і весь дім. Кіт не муркотів, а спав у закутці біля печі. Собака сумно гавкав на кожного перехожого, немов би очікуючи когось іншого.

На радість всім, це було недовго. В швидкості всі повернулися додому. В хаті прозвучав малечий голос. Ще один представник з’явився у дружній родині. І невдовзі Макітра-турботлива майстриня - знову радувала всіх своїми смачними шедеврами.

     В мальовничому краї нашої планети з ‘явились на світ діточки. Як тільки вони народилися, все навколо їм здалося холодним, галасливим, сліпучо яскравим, таким лякаючим, незвичним і незвіданим. Але відразу ж діточок обняли ніжні мамині руки і немов окутали самою теплою, доброю, приємною, надійною турботою, захистом і любов’ю. В цих таких рідних руках і світ здавався не таким загрозливим і непривітним. Хотілось, щоб саме ці надійні руки були завжди поруч. І відтепер, крім них, нічого не було потрібно.

І мамині руки і справді були поруч і кожну мить супроводжували у цьому невідомому, ще зовсім незрозумілому житті.

Були поруч і вдень, і вночі, коли було жарко чи холодно, коли хотілось їсти чи пити, коли болів животик чи прорізувались зубки. Турботливі руки могли всю ніч на проліт поправляти ковдру, годувати найсмачнішим молоком, гладити, обіймати, тішити, пестити. Тільки поклич - і найдобріші руки були відразу поруч. Вони, здавалось, розуміли з півслова, з пів дотику, з пів погляду.

Передбачливі мамині руки оберігали і від негоди, і від недоброго слова, від настирних комах, і від таких же цікавих вуличних кошлатих котів, кремезних собак і забіяк.

Коли діти хворіли, коліна й долоні збивали, співчутливі руки лікували, ще більше до себе пригортали, силою материнської любові зціляли.

Наймудріші руки допомагали робити перші і послідуючі важливі кроки у житті. Терпляче навчали читати, писати, рахувати, мислити. Навчали любити красу, мистецтво, людей, рідний край і Бога.

І хоч діти були далеко не шовковими та ідеальними, і не раз капризи, лінь, пустощі, норовистість доводилось викорінювати, а кращі звички і риси характеру прищеплювати, але серед людей завжди дітками пишалися, хвалили і тільки краще говорили.

Щоб дітки були здорові і красиві, за ними доглядали мамині руки дбайливі. Кожен день крихітних діток купали, чистили вушка, нігті зрізали. Зубки біленькі разом вичищали. Від маківок до п’яток дітки аж блищали. Одяг без кінця люблячі руки прали, прасували і на місце складали.

Навколо діток також все сяяло, квітло, благоухало. Кожен день умілі руки для любих діток створювали свято, красу і затишок.

Щоб дітки як краще зростали, золоті руки їх різноманітними стравами частували. Найсмачніші в світі борщі, салати, котлети, вареники готували. Найкращі пироги, кулічі, торти випікали. Для їжі найкорисніші вітаміни підбирали, власноруч для діток ягоди і горіхи збирали, а овочі, фрукти в саду, огороді дбали.

Щедрі руки турбувалися, щоб у діточок було все найкраще. Вкладали в діток все, що могли віддати, вкласти і зробити. І в кожну мить були готові віддати останній шматочок їжі, одягу, любу частку душі та серця.

Здавалось, що для цих щиро люблячих рук діти були найбільшим натхненням і всім білим світом. І вони готові були дістати любу зірку для своїх діточок, тільки б ті були завжди щасливі.

Руки були по-справжньому чарівні. Так як із маленьких зерняток, зростили квітучих розумних дитяток. І з кожним днем діти все більше розуміли, що ці руки найтепліші, наймиліші, найніжніші, найнадійніші, найгідніші, найдорожчі, найрідніші у всьому білому світі. Розуміли, що саме через ці руки з ними з самого народження контактував сам Бог. Руки, які були Божими Янголами для підростаючих дітей.

Так як у будь-яку добру і тяжку хвилину мамині чуткі руки були і справді весь цей час поруч, були завжди надійною опорою. Могли пожаліти, підтримати, захистити, підказати, направити, порадіти, порозуміти і вислухати.

Як ніхто, ці вірні руки ніколи не покидали, не зраджували, не обманювали, не кривдили, не підводили, зберігали любі секрети, все прощали і були завжди відкритими для дітей.

Навіть втративши в якусь мить будь-яку підтримку, тендітні руки важко працювали, гроші заробляли, щоб милі дітки були ситі, одягнені і ні в чому не потребували.

Хоч часто і дуже зморені мамині руки відразу дбали і про здоров’я, і про зовнішній вигляд, і про розвиток, і про щасливе життя діточок. І у будь-яку годину були ці неповторні руки для дітей самими найкращими, добрими, надійними друзями, помічниками, наставниками і порадниками.

І коли зросли діти і пішли дорослими стежками, їм все одно здавалось, що так буде вічно. Вічно, що тільки поклич - і мамині руки будуть поруч, вічно будуть підтримувати, вічно будуть чекати, де б не були діти, вічно буде можливість їм подякувати, досказати добрі слова, поцілувати, обняти.

Але в одну мить зовсім втомилися ці святі руки. Не втримались, полетіли разом з Янголами до Бога. До Бога у вічній молитві за діточок.

Приїхали діти, а їх вперше ніхто не зустрічав. І немов завмер, захолов, занімів весь білий світ. Все заболіло, згіркло у вічній невимовній безпорадній тузі.

Як не звали, як не молили діти, але…не відкликалися більше мамині руки. Тільки яскраві спогади і мудрі наставляння ще довго звучали у серцях дітей.

      У невеликому містечку народилася Душа. Вона любила цей світ у всіх його барвах, звуках, ароматах. Душа раділа кожній миті буття, раділа кожній квітці, кожній живій істоті, сонцю і всьому оточуючому.

Душа не вміла ані красиво співати, ані малювати, ані прикрашено говорити. Проте вона могла співпереживати і відчувати чужу біль. В усьому Душа бачила живого Творця нашого світу. І будь-яку біль, страждання сприймала як біль і страждання Творця. Всіма своїми силами намагалася допомогти, хоча б чимось втішити, підбадьорити і порадувати кожного стражденного, хто зустрічався на її життєвому шляху.

Однак більшість не цінували чистоту та доброту Душі. Вірніше, як то кажуть, просто користувалися її добротою і знущались, як могли. Душа все смиренно терпіла. Все одно дивилась на світ та оточуючих з любов’ю.

Але в якийсь момент втрутився Творець. Він не міг допустити, щоб одна з кращих його часток незаслуговано страждала. І в одну мить забрав її у всіх, розмістивши в найкрасивішому, найдобрішому світі.

             Ще довгі роки ті, хто залишився, згадували доброту тієї Душі. Але було пізно.

      На широких просторах нашої Планети ріс незвичайний Ліс. Зовні Ліс виглядав майже весь час однаково. Завжди мав величавий, строгий вигляд. І тільки взимку одягав білу пухнасту шубу. А ось зсередини Ліс, як і кожен з нас, мав свою неповторну душу, свої секрети, скарби і своє відношення до тих, хто приходив до нього в гості.

Ліс був будинком для звірів, пташок, комах та рослин, які були його невід’ємною складовою частиною. Всі разом вони складали гармонійний мир і були однією з найважливіших часток всієї екосистеми Планети. Головною цінністю Лісу було безкорисне виробляння чистого свіжого повітря. Крім того, він був справжньою скарбницею здоров’я для людей і всього живого світу.

Усіх людей, хто мав добре серце, розумів цінність Лісу і з бережливістю ставився до нього і його дарів, Ліс зустрічав як своїх рідних дітей і дорогих друзів. Щедро дарував їм свої найкращі скарби і відкривав найсокровенніші таємниці.

А саме, як привітний господар, відкривав для добрих друзів найрясніші галявини з найкращими грибами, найсмачнішими ягодами, цілющими запашними травами. Пригощав корисним найчистішим березовим соком та джерельною водою. Насищав добірним найсвіжішим повітрям. Догоджав витонченими ароматами свого вічнозеленого царства. Це і подих лісової землі після довгої зими, пахощі квітучих кущів та квітів, цілющі хвойні ефіри та кисневі повітряні коктейлі після дощу.

Ліс, як у самій добрій казці, великодушно дарував своїм добросердечним друзям приємні зустрічі з лісними звірами. Верхівки сосен і птахи співали наймилозвучніші пісні. Розкішні шовкові трави і мох пестили стомлені стопи. А грайливі ласкаві сонячні промінчики, яскраві метелики, красиві пейзажі переповнювали душу легкістю і щастям.

Благодатна атмосфера, тиша і гармонія Лісу відновлювали сили після міської метушні і негативу, упорядковували думки, сприяли очищенню душ, винагороджували піднесеними почуттями та натхненням.

Добрі гості у будь-яку погоду під покровом Лісу відчували розкішний домашній комфорт і затишок.

А ось для тих, хто мав будь-які злі наміри або безвідповідально поводився до дарів і володінь Лісу, були зовсім інша гостинність, дарунки і зустрічі з такими непроханими гостями.

Коли кривдники Лісу з’являлися на горизонті, птахи притихали, звірі трималися якомога далі. Найсмачніші гриби та ягоди, немов також всі дружно зникали. Замість них навколо рясніли лише вовчі ягоди, мухомори та бліді поганки.

В Лісі зловмисникам було сухо і спекотно, а взимку пронизливо морозно і сиро. На злодійських шляхах павутиння так і заліпляло їм очі. Недобрі обличчя зустрічало колюче гілля. Смола липла до рук та одягу. З ніг до голови вироблялись сажою обпечених ними дерев, кущів, квітів та домівок мешканців Лісу. А голови лиходіїв притягували опадаючі шишки і спиляні ними дерева. Туман і найзаплутаніші стежки, немов навмисне, гаяли їх час.

Ворожі ноги знаходили скрізь кропиву, гілки з сучками і капкани своїх же приятелів. Найніжніші ділянки тіла лиходійників збирали озброєних кліщів, мурашок і комарів.

В результаті знаходячи тільки вужів і гадюк, зловмисники скоріше шукали дорогу додому.

Але, на жаль, дуже часто такі персони так і не усвідомлювали згубність своїх дій та важливість Лісу для всієї Планети.

     На фантастичній Планеті жили були два рідних брата - Серце і Мозок. Вони були нерозлучні з самого крихітного віку, хоча по норову були дуже різні. Серце було покірне, лагідне і чуйне. Воно вірно служило своєму братові, цілодобово виконуючи свою роботу. А Мозок ніколи нікого не слухав, і навіть свого мудрого рідного брата. І був Мозок хоч і розумний, начитаний, але його нестримний норов, запальність, образливість і метушливість чимало клопоту і проблем доставляли обом братам.

І ось так одного разу, коли брати подорослішали, вони вирішили покинути рідні краї. Брати мріяли краще пізнати Планету, на якій жили. Вони завантажили в човен кожен свої речі і на світанку відплили від рідних берегів.

Пройшов день, але вони не так вже й далеко відплили по річці.

Уздовж берегів виднілися все ті ж знайомі пейзажі рідного краю. Як виявилося, Мозок взяв з собою не тільки те, що було необхідно в дорогу. Він взяв все, що накопичив за життя. І весь човен був переповнений речами Мозку.

Мозок замість того, щоб докласти всіх зусиль і плисти до все нових берегів, цілими днями переглядав і перекладав з місця на місце свої речі. Брати сиділи в своєму човні і фактично нікуди не пливли. Мозок без кінця переходив з однієї крайності в іншу. То він діставав старі речі, альбоми і занурювався в минулі спогади, сумуючи і смакуючи минулі негаразди. Серце при цьому, відчуваючи тугу брата, наповнювалося гіркотою та сумом.

Бувало також, Мозок прокинеться, як то кажуть, не з тієї ноги. Або не виспиться, засидівшись допізна за переглядом пошти та новин людей з усього світу. І потім цілий день п’є то один підбадьорюючий напій, то інший. А серце лише зітхає і відчайдушно колотиться після безсонної ночі.

По дорозі Мозок примудрявся накопичувати ще й нові образи. Образи і невдоволення на весь світ. І тримав їх важким тягарем на Серці. Кожна образа, як камінь, впивалася і ранила Серце до тих пір, доки Мозок, шкодуючи тільки себе, згадував про ці образи.

В інші дні Мозок цілими днями ніжився на сонечку і марив про світле майбутнє. Але при цьому нічого не робив. Пролітали дні, а їх човен все безцільно плив повільною течією річки. Мозок, не бачачи особливих змін навколо, засмучувався. І з кожним днем все більше песимістично дивився і на їх подорож, і на життя в цілому. Серце при цьому зовсім умовкало і, споглядаючи на брата, стискалося від болю.

Мозок почав усвідомлювати невірність своїх дій. Але тільки ще більше виснажував себе і Серце почуттям провини і досади. А вголос сердився і висловлював невдоволення оточуючими просторами і незвичним заняттям. Його недобрі думи і висловлювання залишалися гірким їдким осадом на Серці.

Але найбільше Мозок знесилював себе і брата своєю незібраністю, занепокоєнням і метушнею. Йому завжди хотілося зробити все відразу. Він перескакував з однієї справи на іншу, так і не виконуючи до кінця жодну з них. Через це він ще більше турбувався і метушився. Серце при цьому тільки щосили билося і щось шепотіло. Але в такій метушні від баламутного брата, голос Серця зовсім не було чути.

І в один день, Мозок знесилено вимкнувся і міцно заснув. Виснажене Серце також вперше за довгий час хоч трохи відпочивало. Воно тихенько пульсувало і намагалося щосили жодним зайвим рухом не розбудити рідного брата.

Виснажений, змучивший сам себе і брата, Мозок безпробудно спав декілька днів. А коли повністю відновив сили і прокинувся, то вперше за довгий час прислухався до тихого, але такого рідного голосу брата. Серце шепотіло: «Мрііія!»

Мозок відразу ж пригадав про найголовніші предмети, які вони готували до подорожі. І тільки тоді Мозок вперше усвідомив непотрібність багатьох речей, які взяв з собою, і вони везли весь цей час. Він рішуче став вивантажувати одну за одною валізи. Валізи, переповнені і минулими образами, і гіркими спогадами, і колекціями непотрібної інформації, і цілі накопичення з шкідливими звичками та лінню.

І коли Мозок позбувся маси непотрібних речей, а залишив тільки найнеобхідніші для подорожі цінності, то на самому дні побачив Парус. Це був Парус Мрій їх з братом. Він зовсім про нього забув. Брати разом встановили Парус. Дістали скоріше компас і карту з зазначеними місцями їх цілей. І повністю зосередившись на діях по досягненню мрії, їх корабель нарешті помчав по хвилях ріки.

Невдовзі перед ними щоранку стали відкриватися все нові і нові водні простори та небачені до цього казково красиві пейзажі берегів.

З тих пір Мозок дуже беріг брата і сили їх обох. І завжди перед здійсненням якоїсь дії все спочатку гарненько обмірковував, кожне рішення погоджував з братом, і тільки потім вони дружно діяли, досягаючи жаданих цілей.

      В щасливій родині народилися два брата. Батьки їх дуже любили і з самого народження надали їм все найкраще. Кращі продукти харчування, кращі книги і знання, краще оточення і атмосферу в домі.

Дітям з самого раннього віку пояснювали, що людський організм влаштований, як комора, в якому від народження є всі необхідні полиці. Зокрема, полиці для здоров’я, сили, знань, любові та доброти. І за кожною з них необхідно доглядати, поповнювати найкращим, а непотрібне прибирати.

Брати росли і розвивалися міцними, здоровими, вродливими і розумними людьми.

Але коли вони виросли, кожен з них обрав свій самостійний шлях до здоров’я, щастя і довголіття.

Один брат продовжив розвивати і поповнювати свою комору організму всім найкращим. Він, як і раніше, дбав про своє здоров’я, харчувався здоровою їжею, займався спортом, всіляко розвивав розум і свої кращі здібності. Він ставив будь- яку мету і з легкістю досягав її. Його життя вирувало і рясніло здоров’ям, силою, натхненням і любов’ю.

А другий брат пішов зовсім по-іншому шляху. У нього виявився внутрішній протест до всього, чого вчили батьки. Він був молодий, здоровий, розумний, сповнений сили та енергії. Йому здавалося, що так буде завжди, незалежно від його дій. І він став поповнювати полиці своєї комори всім тим, що раніше було заборонено і недоступно. Починаючи від некорисних продуктів і закінчуючи поверхневою інформацією та бездіяльністю. Від такого захаращення його організм ослаб і зледащів. Він вважав непотрібним продовження занять спортом, пізнання світу і розвитку.

Поступово запаси, закладені від народження батьками в дитинстві, були розтрачені і витіснені новим способом життя. І колись здоровий, сильний і розумний, хоча і досі ще молодий чоловік, перетворився на безпорадну, обрюзглу людину зі згаслим поглядом, недалекими думками і відсутністю світлої мрії.

І з часом він помітив, що його кращі друзі - найцікавіші люди - кудись зникли. Тепер його оточували такі ж безрадісні, бездіяльні, з примітивними поглядами і прагненнями люди.

Також він дивувався, що на нього зовсім по-іншому тепер дивляться і дівчата. Деякі мимохідь поверхнево дивилися на нього і швидше проходили повз. А інші зовсім ніби не помічали його.

І одного разу в сусідньому будинку оселилася нова мешканка. Наш герой в неї закохався. Але розумів, що він їй таким навряд чи сподобається. І вперше прийняв рішення все змінити. Перш за все змінити себе, свої звички і спосіб життя.

Він згадав все, чого вчили батьки. Зрозумів, що його брат продовжив і тільки удосконалив свій спосіб життя. І завдяки цьому, виглядав молодо і його життя було зовсім іншим.

Трохи поміркувавши, він склав план дій. І поступово звільнив свої засмічені полиці від усього зайвого і шкідливого. При цьому заповнюючи їх тільки найкориснішим. Минуло не так вже й багато часу, як його життя стало відновлюватися і перетворюватися. Він відчував себе легко, ніби заново народився. Вперше за довгий час радів всьому, що його оточує. Його життя наповнилося яскравими барвами, як ніби він вперше прозрів.

Багато років він навіть не дивився у дзеркало, так як розлюбив відображення в ньому. А тепер, проходячи повз дзеркально чистої вітрини, він придивився і, побачивши власне відображення, не міг повірити власним очам. Немов на нього дивився його знайомий з далекого минулого. Він згадав себе і зрозумів, що,змінивши спосіб життя, буквально помолодшав і виглядав на багато років молодше.

По дорозі додому він розмірковував над новими ідеями. А у дворі, побачивши ту саму дівчину, яка йому сподобалася, не відразу повірив, що вона посміхається саме йому. Він навіть озирнувся. Але у дворі нікого крім нього не було. Дівчина підійшла до нього. Вони нарешті познайомилися. Виявилося, що тепер у них дуже багато спільних інтересів і їх цілі в житті багато в чому співпадають. З тих пір вони не розлучалися ні на мить, разом поповнюючи полиці організму усім найкращим. І відповідно їх життя наповнювалося успіхом, радістю і щастям.

      Жили були два серця. Вони були як два маленькі, але дуже працьовиті насосики. Серця працювали цілодобово. Вдень і вночі вони тихо стукотіли, перекачуючи кров і доставляючи корисні речовини. Жили і працювали серця по сусідству неподалік один від одного. Але їх життя дуже відрізнялося.

Одне серце дотримувалося здорового способу життя і завжди було у відмінній формі. Воно прокидалося і лягало спати в один і той же час. Вранці любило подихати свіжим повітрям і активно виконувало ранкову зарядку, яка заряджала енергією і силою на цілий день. Серце любило пити чисту воду. А також приймати комфортні водні процедури, радіючи ним, як мале дитя. Також воно любило смачненько поїсти, віддаючи перевагу вітамінам і корисним поживним речовинам. А вночі серце відпочивало, набиралося сили і тихо пульсувало розмірено як годинник. І це серце було завжди веселим, бадьорим і активним цілий день.

А другому серцю дісталася інша доля, і воно працювало, як то кажуть, за двох. Спати лягало це серце пізно, за ніч не встигаючи відпочити. Вранці різко прокидалось, сердячись на весь білий світ. Пило, їло без розбору, квапливо на ходу. Цілий день потім сиділо, на екран тільки гляділо. Без зарядки, руху, кисню і води. Тільки солодощі та булки, зовсім забуваючи про вітаміни. І цьому серцю згодом було дуже важко працювати. Воно швидко втомлювалося, часто боліло і здавалося несло на собі якусь важку ношу.

І одного разу серце дуже захворіло. Лежачи цілий день в ліжку, воно замислилося, чому йому так боляче і важко. На вулиці співали птахи і благоухало весною, а воно прикуте до ліжка. І тільки здалеку спостерігає, як проходить життя. І серце, згадавши про посмішку і спосіб життя свого сусіда, усвідомило, що все в його руках. І вирішило тепер жити по-іншому.

Поступово, кожен день змінюючи свій спосіб життя, серце знову відновило колишню силу і здоров’я. І ефективно працюючи, все більше раділо успіхам.

      На Острові Доброти і Турботи народився Гуллівер-мандрівник. Батьки надали все найкраще для його зростання та розвитку. Коли Гуллівер підріс, він переплив на інший острів. Це був Острів Знань. На цьому острові маленький мандрівник навчився читати, писати, товаришувати і бути мужнім. А коли він став зовсім дорослим, покохав красиву дівчину і опинився на Острові Любові. 

Згодом у них народився син. Щоб родина була всім забезпечена, Гуллівер відправився на Острів Втілення Мрій, де кожен міг заробити гроші на все, про що мріє. Першим його придбанням був невеликий корабель, на якому він міг самостійно плавати. Кожен раз,

повертаючись додому, Гулліверу необхідно було пропливати повз острів, на якому завжди було шумно та весело. Перші часи Гуллівер навіть не дивився в бік цього невідомого острова. Він скоріше прагнув на свій рідний Острів Любові, де на нього чекали дбайлива дружина і підростаючий син.

Але одного разу Гуллівера покликали з цього острова. Не втримавшись від цікавості, він повернув до загадкового, незвіданого йому до цього часу острову. Коли зійшов на берег, то побачив таких же Гулліверів, які безтурботно пили якийсь напій з маленьких пляшечок. При цьому вони по-своєму співали, танцювали і веселилися. З’ясувалось, що це був Острів Безтурботності. А той, хто його покликав, був господарем цього острова. Він солодко і улесливо запропонував Гулліверу приєднатися до всіх і випити його нібито чудодійний напій. За його словами, Гулліверу теж стане легко і весело. Завжди пишаючись своєю сміливістю і відвагою, Гуллівер вирішив спробувати цей розхвалений напій. Він придбав його всього за декілька монет і відразу ж пригубив. Йому насправді стало тепло, легко і весело. Гуллівер тепер з легкістю приєднався до всіх, безтурботно пив цей незвичайний напій, співав, веселився, забуваючи і про сім’ю, і про корабель. З тих пір він кожен день, повертаючись з роботи, сходив на цей острів до своїх нових друзів. Але з кожним разом острів чомусь рідшав. І на ньому було все менше його тепер улюблених друзів.

Минуло не так вже й багато часу, як Гуллівер опинився на острові, на якому не було ні сім’ї, ні його друзів, ні рідних, ні близьких. Як сюди потрапив, він не пам’ятав. Але коли прийшов до тями, Гуллівер зрозумів, що знаходиться на Острові Забуття і Самотності. Так як навколо не було жодної живої душі. Хотів піднятися, але не зміг. Він лежав і думав: «Як опинився на цьому острові?» Знову спробував піднятися і 

тільки тоді помітив, що все його тіло навколо прикуте до землі все тими ж самими маленькими пляшечками з колись настільки веселим напоєм, який він випивав останнього часу щодня. Як не намагався Гуллівер, але ні піднятися, ні вирватися не міг. Як виявилося, його тіло втратило колишню силу, спритність, красу та здоров’я. І тепер його слабке змучене тіло безпорадно лежало, розпластавшись на цьому острові.

Знесилений Гуллівер зміг лише на мить трохи підняти голову і побачити крізь густий безпросвітний туман в очах тепер назавжди зникаючі далекі острови, де він колись жив. Це і Острів Любові, де, змучені від горя та туги, залишилися дружина і син. Також Острів Доброти і Турботи, де чекали хоча б невеликої доброї звістки безпорадні посивілі батьки. Острів Втілення Мрій, де він розвивався і міг здійснити будь-яку мрію. І все далі, і далі відпливав, віддалявся проданий ним за мізерні гроші корабель. На якому він колись міг вільно плавати по просторах морів та океанів життя.

      В одному розкішному краї матінка Земля проростила зернятка. З одних виросли різноманітні дерева і утворилися затишні гаї, плодові сади та казкові ліси. З інших проросли шовкові трави, кольорові запашні квіти, колосисті злаки, які устелили і прикрасили широкі поля, луги і степи.

Тільки з одного зернятка проросло якесь своєрідне диво. Воно перекочувалося з краю в край по прекрасних просторах Планети. І зовсім не спрямовувалося ні укорінюватися, ні утворювати свого саду, чи поля. Його так і звали Перекотиполе. Зросле Перекотиполе мало пишні стебла та красивий цвіт, яке приваблювало бджіл і перехожих. Але як тільки з’являлося насіння, воно разом зі своїм корінчиком стрімголов мчалось за попутним вітром. Його насіння губилося в дорозі. І згодом проростало в різних куточках Планети.

Іноді Перекотиполе зупинялося, замилувавшись красивим плодовитим садом з соковитими плодами або широким родючим полем з добірними злаками.

        Але це було лише на коротку мить. Дув вітер, і все більш сухе та колюче Перекотиполе безтурботно

котилося далі. І так перекочувалося з одного кутка Планети до іншого. При цьому навіть не згадуючи і       не цікавлячись долею свого посіяного насіння.

      На одній Планеті народився Мозок. Спочатку він був абсолютно незаповненим, але повністю відкритим навколишньому світу.

Підростаючи, він кожен день вбирав і накопичував все, що відбувалося навколо. А з часом відтворював побачене, почуте і прочитане. Також він дуже любив мріяти. Спочатку мрії були невеликими. Мозок вивчав необхідне для досягнення бажаного і здійснював свої дитячі мрії.  

Коли Мозок виріс і став самостійним, то вирішив, що досить дорослий. Немов все знає, все вміє і вчитися більше не потрібно. Він припинив поповнювати свою бібліотеку книгами і зовсім забув про них. Минуло не так вже й багато часу, як самовпевнений Мозок зовсім зледащів і ослаб. Майже весь час він лише спав. Так як був у силі лише натискати на кнопочки сучасної техніки і переглядати коротку поверхневу інформацію. При цьому посміхаючись або роблячи розумний вигляд всезнаючого. Найстрашніше - мозок перестав ставити перед собою цілі і досягати їх. Його життя стало безрадісним, безглуздим і монотонним.

Але одного чудового дня Мозок почув від перехожих уривок незвичайної розмови, в якому пролунало питання: «Що ти корисне зробив для Планети?» Він прийшов додому і теж замислився над цим питанням. Мозок, втративши минулу силу, довго лежав і міркував. В думках пронеслися дитинство, його перші дорослі кроки. І усвідомив, що за весь цей час здійснював тільки свої дрібні примхи та бажання. А для людей і для Планети по-справжньому нічого корисного не зробив. Він зрозумів, що прожив цей час даремно.

Пробуджений Мозок зібрався з думками. Поставив по-справжньому високу мету і почав діяти. На шляху до мети знаходилися потрібні люди, інформація і все необхідне для досягнення. Здавалося, шлях прокладався сам собою. Коли були помітні позитивні результати від досягнення однієї мети, Мозок відразу ж ставив наступну. Кожен раз все більш значну, вищу та кориснішу для людей і Планети. Для Планети, на якій він народився, дихає і живе.

Мозок в буквальному сенсі розцвів, так як тепер кожен день розкривав і удосконалював невикористані раніше здібності. Його життя наповнилося справжнім змістом і невичерпним щастям.       

      Жила-була Муха. Вона була однією з найбільших песимісток. Все у неї боліло і тільки спати весь час хотіла. Не було зовсім ні сил, ні настрою. Все навколо для неї було сумним і сірим. Всі навколо дзижчали і, здавалось їй, ображали. Всюди вважались тільки небезпечні павуки і страшні їх павутини. Нікому її бідну, нещасну пожаліти. Одна вона і немає захисників для неї в усьому білому світі.

І подруги у неї були такі ж завзяті песимістки. Зберуться вони і дзижчать безугавно, все скаржаться один одному на своє невдале життя. І могли вони дзижчати без діла цілими днями.

Але одного разу, нашу Муху, все також безцільно літаючу над своїми краями, знесло вітром у глибоку яму. І вона, впавши на саме дно ями, мало не загинула. Вибираючись з ями, вона пообіцяла собі, якщо виживе, то почне своє життя по- іншому.

Коли Муха вибралася, вона полетіла, долаючи всі повітряні потоки, які несли її назад в яму. І перш ніж летіти в свої рідні краї, Муха попрямувала до струмка, де гарненько вимила свої лапи і крила. І, гріючись на сонці, сиділа і мріяла про те, як буде жити далі.

Через деякий час неподалік від неї сіла ніжиться на сонечку якась незнайома їй Муха. Вона виглядала зовсім не так, як її колишні подруги. Це була Муха з гордою поставою, підтягнутим черевом, впевненим мудрим поглядом і витонченої легкої чарівною посмішкою.

Наша Муха підлетіла до неї і запитала: «Звідки ти і чим займаєшся?» Благородна Муха дружелюбно повідала їй власну історію, як стала оптимістичною та успішною.

І з того дня наша Муха як перетворилася. У неї з’явилися цілі. Вона стала виглядати по-іншому. Бачила навколо тільки найкраще і ефективне для досягнення своїх цілей, а в навколишніх тільки позитивне. Більшість її давніх подружок і друзів навіть самі, здавалось, безнадійні песимісти, бачачи значимі позитивні зміни в ній, теж брали приклад і змінювалися на краще.

І світ в тутешніх краях здавалося для всіх також перетворився. Вірніше, вони стали бачити його по-іншому, цінували і вдосконалювали.