Казковий Всесвіт
Дорогий читаче, можливо, серед образу моїх казок Ви впізнаєте: себе або когось із знайомих, знайому ситуацію або почуття. Нехай збуваються всі Ваші найсвітліші мрії !
З любов'ю, шаною, найкращими побажаннями до всіх вас, оточуючого світу та нашого Творця
Melissa Lewis
Збірка 3 «Рай на Землі»
Замурована Планета
Яких тільки чудес не зустрінеш у світі.
Ось так серед нескінченного мільярда дивовижних, але зовсім холодних пустельних Планет, зірок та інших космічних тіл відбулося феноменальне диво.
З самої глибини серця світобудови з’явилася на світ нова Планета.
Вона, як казкова квітка, розкрила свою потужну програму життя і зазвучала, заблагоухала на весь Всесвіт.
Усі її клітинки були переповнені різноманітними запрограмованими життями. Кожне торкання сонця пробуджувало на Планеті все нові та нові життя. З крихітних клітинок і зерняток зростали живі істоти та організми. Вони були самих неймовірних форм, розмірів, забарвлень і структур.
Лише на цій Планеті були всі складові для життя. Сонце, кришталево чисте повітря, родючий ґрунт, жива вода та загадкова енергія дарували і підтримували життя на Планеті протягом багатьох століть.
Здавалося, гармонія та благодать навічно запанували на цій Планеті. Але, як і зазвичай буває, нічого не буває вічного.
Одні з істот бажали ще і ще більшого блага. Облаштовуючи свої поселення та оселі, вони величезними темпами стали знищувати все живе навколо та замуровувати Планету, яка їм подарувала життя, зростила і підтримувала їх подальше існування.
Планета, як і кожна мати, смиренно все терпіла. Однак музика життя поступово притихала в ній.
Лише маленька пташка співала: «Схаменіться милі дорогенькі, не губіть нашу матінку рідненьку»
Проте палючий вітер, нещадно знищував все на своєму шляху і кудись далеко ніс її пісню. Пташечка одна-однісінька безпорадно і все більш беззвучно продовжувала співати на майже повністю замурованій Планеті.
Найбагатша людина Всесвіту
Одного разу на Планеті поширилися чутки про найбагатшу людину Всесвіту.
І один дуже заможний король, який вважав себе найбагатшим, вирішив розшукати цю людину.
Ось так одного разу з першими променями сонця в одне з міст в’їхав, здавалося, нескінченний караван з незліченними багатствами короля, жадаючого побачити багатшого себе і помірятися у кого більше багатства.
До короля з гостинними дарами вийшов місцевий правитель, який славився мудрістю. Він запитав:
- Вельмишановний пане, чим удостоєні такої честі бачити Вас тут? Багатій без зволікання відповів:
- Кажуть, у вашому краї живе найбагатша людина Всесвіту. Чи можу я її побачити? Тутешній правитель промовив:
- Знаю такого. Я накажу своїм підопічним відшукати і привести його.
Невдовзі на міській площі зібрався величезний натовп місцевих зівак. А коли тутешній правитель проголосив:
- Покажіть найбагатшу людину Всесвіту!
Натовп розступився і перед ними постав чоловік невисокого зросту в досить- таки скромному вбранні, котрому не вдавалося приховати тіла, якого торкнулися життєві негаразди.
Короля, одягненого в сяючий розкішний одяг і оточеного величезним натовпом дружин, наложниць, друзів-порадників і слуг, здавалося, ні чим було здивувати. Уже багато років його погляд був порожнім та холоднокровним. Але раптом в його очах загорілися веселі ікринки і король, не витримавши, розреготався. Крізь нестримний сміх він запитав:
- Та хіба може цей жалюгідний каліка бути найбагатшою людиною Всесвіту?
Багато хто з натовпу і оточення, догоджаючи туго набитому гаманцю, підтримали його сміхом.
Коли король трішечки заспокоївся і його сміх притих, він, звернувшись до тутешнього правителя, коротко сказав:
- Доведи!
І правитель попросив чоловіка в скромному вбранні, так досі нічого і не зрозумівшого що відбувається:
- Друг мій сердешний, заспівай нам будь ласка!
Чоловік скромно посміхнувся і заспівав дуже красивим чуттєвим голосом. Здавалося, його пісні лилися з самої глибини душі. Вони то височіли до самих небес, то ласкаво торкалися самих глибин серця кожного.
Кожна пісня була як окреме сказання, розповідаюче та відображаюче його любов до кожного: дерева, квітки, звіра, птаха, людини, річки, океану, зірки, до Творця та усього Всесвіту. Його пісні були сповнені любові, турботи і вдячності усьому навколишнього світу і Творцю. Вони, як провідна зірка, направляли, по- справжньому збагачували, надихали, зціляли, перетворювали, наповнювали любов’ю і найкращими почуттями.
Він співав, і ніхто не смів навіть ворухнутися. Всі були зачаровані його співом і мудрими казковими піснями. Часом його голос притихав, але його знову і знову просили продовжувати співати.
Під час співу заможний король, як вперше прозрів. Він, та і багато інших усвідомили, що головне багатство - багатство душі, а все інше - лише дешева мішура.
В’язні та Царі
Колись давним-давно на Планеті Земля мешкало безліч живих істот. Яскраві, надзвичайні формою, розміром, будовою, звичками, кожен із них виконував незамінну роль у нашому величезному, прекрасному, колись цілком гармонійному світі.
Але в один із часів Людина уявила себе Царем цього світу. І через гордовитість та зарозумілість самопроголошений Цар не зміг вчасно зупинитися у своєму бажанні домінувати над цілим світом. А лише навпаки, з кожним роком, сторіччям, тисячоліттям жорстокість і насамперед спрага влади, комфорту та грошей заглушила порозуміння головного призначення людей на цій Планеті.
Люди по-справжньому цілком поневолили навколишній світ. Не замислюючись про будь-які наслідки, люди повністю зруйнували його гармонію. Захоплюючи території, вони брали в бранці всіх, кого тільки могли і залишали при собі тих, хто приносив найбільший зиск. Спочатку лише для харчування та домашніх потреб, а згодом для різних шоу та розваг, які гарно продавалися. Вбиваючи інстинкти, позбавляючи свободи, відбираючи і безповоротно руйнуючи природні середовища проживання, нові Царі покалічили долі безлічі живих істот.
Згодом Планета більше нагадувала не яскравий живий різноманітний світ, а запилену, виснажену пустелю. Живі істоти з тих часів, де й були, то це в клітинах, зоопарках, заповідниках, акваріумах, на ланцюгах або біля господарської миски. Фактично безпорадні та позбавлені основних інстинктів, вони покірно чекали лише на чергову подачку від Царьків.
Царьків, які облаштували Планету лише для особистих зручностей та потреб. Царьків, які вирішили, що Планета створена лише для них. При цьому зовсім забувши і про своє призначення, і про призначення всіх створених живих істот.
Брязкіт ланцюгів і дзвін золотої монети стали головним символом на Землі.
Храми та Палаци Творця
В одному чудовому краї жила Ластівка. Ще в дитинстві вона втратила близьких і була одна єдина в цілому світі. Але вона не відчувала себе одинокою. Птаха зростала під дахом величавого золотоверхого храму і багато чула від людей, що є той, хто створив все навкруги і весь цей світ. І тому Ластівка дуже мріяла знайти Творця всього живого, а також знайти відповіді на дуже багато питань, які зародилися у душі Ластівки ще з самого дитинства.
Проте окрім палких свічок, красиво розписаних стін, ікон, дзвону колоколів, брязкітку монет та співу людей вона під дахом храму нічого не бачила і не відчувала.
І тому кожного ранку вона в пошуках їжі відлітала подалі від рідного дому то до луків, то до лісів, садів, річок. А в дорозі, іноді повністю занурюючись у свої роздуми, птаха широко розправляла крила і здіймалась так високо, немов хотіла долетіти до самих небес. В ці моменти вона отримувала безліч відповідей на свої запитання. Але спускаючись до Землі, вона навіть не наважувалася повірити і усвідомити, що нарешті отримала відповіді, які так хотіла знайти. А повертаючись додому, то і повністю про все забувала, тому що вдома не було з ким навіть пощебетати. На храмовому подвір’ї були тільки ворони, голуби та горобці, які майже нікуди далеко не відлітали, нічим не цікавилися, цілими днями каркали та гомоніли, змагаючись за шмат хліба, який перепадав від служителів храму та прихожан.
Минали дні, душа Ластівки палала, бажаючи знайти достовірні відповіді. І одного разу Ластівка відлетіла як ніколи далеко від свого дому. Вона долетіла майже до самого моря. Щоб трішки перепочити вона присіла на гілочку з величезними запашними південними квітами і побачила поряд Чайку. Пташки майже відразу розщебеталися розговорилася на своїй пташиній мові. Виявилося, що і Чайка була одинокою у своєму колі. Морські знайомі Чайки гомоніли з ранку до ночі, вирішуючи питання, як і де зловити побільше рибки, щоб поїсти. І тільки ця Чайка уже давно шукала відповіді на такі ж запитання, як і Ластівка. Білокрила птаха розповіла:
- У пошуках істини я багато подорожувала заморськими країнами і знайшла багато відповідей. Хоча насправді, відповіді вже є у кожному палкому живому серці, яке замислюється над подібними питаннями, і далеко кудись летіти не обов’язково.
І Чайка далі продовжила свою розповідь:
- Справжні Храми та Палаци Творця - це і є ліс, і гори, і степи, луки, небо, річки, моря, океани, навіть жаркі пустелі, усі-усі простори світу. А весь світ - це єдиний великий Храм Творця. Всі ці Палаци, як і душа Творця, завжди відкриті для кожного, в незалежності від того, хто ти і який ти. Будь ти хоч птаха, хоч комаха, хоч звір чи риба, хоч людина.
- Але навіщо ж люди споруджують різні за будовою та убранством золотоверхі храми? Запалюють там свічки, співають молитви, прикрашають у свята, оберігають їх, не смітять там, не завдають там нікому шкоди і не руйнують в них нічого, взагалі смиренно поводяться в своїх храмах. В той же час зовсім по іншому поводяться в справжніх Храмах Творця? - не втерпівши запитала Ластівка. Вона хотіла відразу скоріше почути відповіді на всі свої запитання.
- Як ти вже помітила, більшість птахів зайняті буденними питаннями. Так і люди, на рівні птахів, тварин та більшості інших живих істот думає лише, що поїсти сьогодні і як краще облаштувати житло. Бог потрібен лише коли їм зле або щось потрібне. Більшість людей із-за своєї пихатості зовсім втратили контакт з Творцем. Вони вигадали, що самі найрозумніші у світі і забажали, щоб усі приклонялися перед ними. Мріючи про вічне життя душі та тіла, люди і збудовують безліч різних храмів. Хоча ні про душу, ні про її розвиток по суті ніхто не дбає і зовсім не замислюється, для чого і хто вони на цій Планеті.
- А як побачити Творця? І що ж чекає він навзаєм?
- Його образ ніхто не бачив. А от відчути його та його любов може кожен в будь- яку хвилину. Відчути серцем. Для цього не потрібні навіть слова чи молитви. Це мова загальна для всіх істот, мова відкритого палкого живого серця, такого ж як у Творця. Творець - це безкінечна безумовна любов і йому взагалі не потрібні ні зведення храмів, ні їх красиве убранство, ні позолота, ні палаючі свічки, ні пожертви. Всі прикраси та багатство - все вже є. Але, я думаю, Творцю як і кожному звичайному творцю, хотілось би хоча б звичайного бережливого ставлення до його створінь та обдумування наслідків своїх дій кожним.
Промовивши ці слова, Чайка замовкла і сумно замислилась про щось. А потім, стрепенувшись, радісно запропонувала Ластівці:
- Якщо хочеш, дорога Ластівка, ми можемо разом досліджувати цей світ і Творця. Ластівці дуже сподобалася ця пропозиція. І вона більш не поверталася до дому, де зросла. А збудувала собі нового будинка у скелі над морем неподалік від будиночка Чайки. І від того часу вони вже разом шукали відповіді на свої запитання та раділи світу Творця.
Паровоз
По одній планеті мчав незвичайний Паровоз. З кожною хвилиною він лише набирав швидкість і його розміри також збільшувалися.
Спочатку в ньому були тільки начальник потягу та помічник.
Але перехожі, бачачи яскраві, сяючі, з усіма мислимими і немислимими зручностями вагони, сідали в нього спочатку по одному, потім десятками, сотнями, тисячами, …. мільйонами. Вагони додавалися відповідно до кількості пасажирів, умови та зручності також все більш удосконалювалися та їхня різноманітність постійно збільшувалася.
Згодом весь цей потяг, який мчав фактично без зупинок, нагадував яскравий карнавал, що світиться, рухається і звучить різними тембрами.
Смачні закуски, гроші та дорогі напої текли рікою - озиратися чи дивитися на всі боки було ніколи.
І лише одиниці сходили на полустанках. А, прийшовши до тями, вони не відразу змогли впізнати рідну матінку Планету. Спустошена, засмічена, запилена - ось що побачили зійшовші пасажири від слідів несучого напролом у невідому далечінь загадкового Паровоза під назвою цивілізація наших днів.
Невичерпне джерело
Давним-давно в нашому нескінченному Всесвіті відкрилося джерело.
І вдень, і вночі будь-якої хвилини кожен міг насититися вдосталь з цього воістину живлющого джерела під назвою любов Творця.
До нього знаходили шлях у різних потребах. Джерело наповнювало серця спраглих і допомагало у всьому необхідному.
Одні дякували, інші забували про це. Треті намагалися набирати з запасом. Четверті хотіли випробувати джерело та забрати все собі. Але джерело насичувало лише необхідне і продовжувало живити всіх спраглих.
А інші взагалі задумали обмежити доступ до джерела, заплутуючи, розпускаючи невірні чутки і бажаючи, щоб про джерело знали лише обрані, а інші щоб про нього забули і не зверталися до його допомоги. Але джерело омивало все навколо своєю абсолютною любов’ю, змивало все зайве і кожен спраглий все одно знаходив до нього шлях.
Шанс
У неймовірних глибинах душі Творця, яка сповнена справжніх чудес, зароджуються безліч крихітних іскорок. Кожна іскорка, як маленьке зернятко, зберігає різноманітні програми життя.
Такі диво зернята мають шанс прорости в душі кожної народженої людини.
У іскорок-зерняток однаково потужний потенціал. Але залежно чим займається і чого прагне у своєму житті людина, іскорка-зернятко може розвинутися до неймовірно чудових форм та розмірів і бути схожою з божественно чарівними квітами. При відходженні людського тіла такі розвинуті іскорки повертаються і возз’єднуються зі своїм первородителем, тобто з Творцем. Вони чудова прикраса та радість Творця.
А у власників, які не розвивають себе ні як людську сутність, ні як духовне створіння, іскорки перетворюються на камінь і навіки залишаються разом із застиглим тілом.
Планета «Радість»
Як всі ми знаємо, Творець - це поєднання найсвітліших енергій та почуттів - радості, любові, благодаті. І тому при створенні живих істот та усього світу, Творець вклав в кожного однаковий механізм радості, любові та благодаті.
Минало багато років, тисячоліть, а, як вірно користуватися цим механізмом, більшість людей так і не пізнали. Якщо і радів хтось один, то інші зазнавали якісь незручності, а іноді навіть пошкодження. При цьому механізм починав працювати, але згодом знову зупинявся. Унаслідок такого невміння користуватися, здавалося, цим простим механізмом, багато було згублено доль та безповоротно зруйновано у нашому світі. Поки люди все ж таки не навчилися управляти цим механізмом.
А сталося це так. Один король правив вже дуже і дуже довго. Здавалось, у нього було все для щастя та радості. Але ні він, ні його оточуючі не були ніколи радісними.
Одного разу, гуляючи зі своєю свитою по величезному міському саду, король побачив зовсім простого хлопця у супроводі друзів.
- О, диво! – не втримався король, так як компанію друзів оточували ще й всілякі птахи та звірі. Всі вони веселою юрбою немов світилися від радості, щастя, любові та благодаті.
Король палко забажав бути таким же щасливим і радісним. Він наблизився до щасливої компанії і попросив хлопця, який був центром цієї дивовижної юрби, поділитися секретом щастя та радості. Виявилося секрет був не складним, але хлопець зазначив, що все потрібно виконувати з точністю. А саме, треба було свідомо обмірковувати кожен свій крок так, щоб від його впливу раділи всі і все навкруги. А якщо тобі радісно, а комусь від цього завдається шкода, то механізм радості не спрацює.
-Справжня радість - це радість всіх без винятку! - підкреслив хлопець. Саме тоді механізм безперебійно і з найбільшою потужністю запрацює.
Незабаром усе королівство немов хтось замінив. Тепер це було королівство найщасливіших найрадісніших людей. Бачачи такі позитивні зміни, і інші сусідні королі дуже швидко перейняли позитивний приклад.
Пройшло не так вже й багато часу, як і в усьому світі запрацювали на повну потужність і відтоді не припиняли своєї позитивної роботи взаємопов’язані між собою механізми радості, любові та благодаті усіх без винятку.
- Ура!!! Нарешті, запрацювало!!! – раділи, переповнювалися щирою любов’ю та благодаттю всі - Божі створіння і Планета, весь світ і сам Творець. Нарешті люди навчилися жити в гармонії зі світом дарованим всім для справжньої радості і увесь світ повністю преобразився, оновився, наповнився новою силою.
Біль Творця
У кожного з нас бувають найкращі моменти життя.
Ось так в один із найкращих моментів буття, з найкращої частини своєї душі Творець проявив наш світ.
Як і кожен з батьків, Творець бажав найкращого для своїх творінь. Тому, як наймудріший із батьків, він с самого початку не втручався і дозволив самостійно зростати і розвиватися рідному дитю – нашому світу. А надійна сильна рука батьківська рука завжди була готова допомогти.
У дитя було все і для життя, і для розвитку. Але творіння, на які Творець покладав свої найкращі надії як на сотворців, не завжди тішили Творця.
Навпаки, з кожним днем зростаючи, занадто впевнені в собі сотворці розвивали в собі не найкращі здібності. До Творця, як до свого батька, дуже й не зверталися за порадою. Через свою зрослу черствість і невдячність майже взагалі втратили з ним зв’язок.
У руках розбещених дітей створений світ ув’яз у війнах, вбивствах, руйнуваннях, хворобах, виснаженнях, засміченнях, жорстокості, егоїзмі, поверховості, споживацтві.
Одне з найкращих творінь – наш унікальний світ – стали незагоєною раною та болем Творця.
Конвеєр смерті
Людство завжди від самої появи
відзначалося майстерністю
Але не завжди хотіло подивитися правді у вічі
і називати все своїми іменами
Якось посеред райського саду завжди самостійні діти загралися і в запалі затіяли незвичайну гру.
Вони звели невелику конструкцію і в райському саду стали по одному зникати чудові живі істоти.
Діти підростали, а їх конструкція лише ускладнювалася і розросталася. З того часу і райський сад став уже не тим. Спочатку в саду, дарованому батьком, було все для життя та розвитку зростаючих дітей. Але щоб розвивати та доглядати сад необхідно було думати. Амбіціозним, у всьому впевненим юнцям цього зовсім не хотілося. Власна конструкція їх захоплювала більше.
І тому, коли діти виросли, замість райського саду, височів налагоджений конвеєр смерті. На виході якого були яскраві упаковки з блискуче красивими назвами та картинками.
І тут і там лише чулася здивованість:
- А, де ж рай? Він був тут? Чи буде на небесах?
Велика інвентаризація
Янгола Охоронця всім
Янголи помічники Творця завжди мали дуже багато роботи по всьому Всесвіту. На нашій Планеті вони також постійно працювали. Одні допомагали потребуючим, інші супроводжували і запалювали іскорки життя, треті за необхідності підтримували згасаючий вогонь життя.
Допомагаючи, янголи проявляли себе лише у вигляді торкання ніжного сонячного промінчика, крапель дбайливого теплого дощу, подиху лагідного вітерця, змаху крил птиці, підтримки рятувальної хвилі, доброї посмішки перехожого, теплих мохнатих лап домашнього улюбленця.
Виконуючи всю цю рутинну роботу, кільком янголам дуже захотілося побачити і почути світ, втілившись у живому тілі.
І одного разу спустившись на Землю, янголи втілилися в групу людей, які допізна затрималися і скрупульозно виконували якусь роботу.
Як виявилось, це були аудитори.
Наступного ранку помічники Творця прийняли спільне рішення провести велику інвентаризацію Планети.
Один із найстарших янголів зберігав у своєму серці всі первинні дані всього на Планеті з часів її створення. Тому помічники Творця негайно приступили до роботи.
Починаючи з повітряних, водних просторів і надр Землі, і, закінчуючи всіма живими істотами аж до найменших створінь, команда янголів провела повну інвентаризацію за напрочуд короткий час.
Провівши аналіз і порівнюючи, що було і що є на даний момент, янголи помітили великі зміни. А саме, величезні прогалини багатьох найменувань.
На жодній Планеті янголи не зустрічали такого нерозумного поводження з рідною Планетою та стількох втрат. Вони дуже здивувалися, як ще існує життя на цій Планеті.
Повернувшись до обителі Творця, янголи вирішили допомогти Землі, підтримуючи та захищаючи всіх інженерів-розробників та всіх, хто щиро працює на благо Планети.
Під ковпаком
Єдність – це сила
Якось над кількома великими країнами нависла безпросвітна завіса із смогу та диму. Країни опинилися під ковпаком. Спочатку серед мас пішла паніка. Потім від нестачі кисню люди схиляли голову та безпробудно засинали. Тихий сон співав свою пісню і огортав усе довкола.
Лише одна маленька дівчинка, одразу усвідомивши, що відбувається, сховалась у невеликому притулку, куди не проникав смог. Вона палко молилася до небес, щоб вони врятували її маму, тата і всю Планету. Небеса не втрималися від такого палкого благання і послали благословенні вітри, що розвіяли димову завісу, яку люди утворили самі. Мама, тато дівчинки та багато інших було врятовано.
Але з того часу люди всіх країн серйозно задумалися, щоб подібне не повторилося. Усвідомивши, що всі вони єдине ціле, країни згуртувалися і зібрали найкращих розробників з усього світу.
Були розроблені найкращі фільтри на все, що засмічувало повітря і все навколо.
Вийшла найсуворіша постанова обов’язкового застосування цих фільтрів.
До того ж поступово впровадили нові та замінили всі види енергії, що забруднюють, руйнують та виснажують Планету.
Серед випробуваних видів енергій були: сонячна енергія пустель та інших жарких куточків Планети, де сонячна енергія виробляється з надлишком цілий рік; енергія вітрів, у місцях де вони мали постійний потужний потенціал та інші відновлювані види енергії, які розробники з того часу знаходили, випробовували їх на безпечне застосування для Планети та всього навколишнього світу та впроваджували на нашій чудовій Планеті.
Відлига
З часів початку розвитку колективізму на Планеті виникли поняття: моє, не моє, твоє, їхнє, наше, ваше. З розвитком такого погляду на дарований світ, на Планеті збудовувались всілякі кордони між окремими людьми та колективами людей. Такі поділи крижаною брилою поселялися і згодом лише розвивалися в серцях людей.
Крижана брила егоїзму керувала і твердила:
- Хочу, щоб було моїм!
На Планеті з’явилися заздрість, війни, ворожнечі та ворожість один до одного. Люди розділилися і ненавиділи один одного через походження, колір шкіри, віросповідання, розмір грошового стану, будь-які відмінності від себе. Поділили водні та повітряні простори, землі та все що з ними. Поділили навіть Бога, створивши своїх.
Люди поділялися і віддалялися один від одного. Дбати про дарований навколишній світ і один про одного як про єдине ціле, навіть і не думали. Все що добре:
- Це моє, а всі навколишні питання, проблеми, наслідки необдуманих дій – мене не стосується.
І тут і там проголошувалося:
- Діли, розділяй, володарюй!
- Відбирай, убивай, принижуй, руйнуй!
- Війна, влада – примноження грошей!
- Їж, пий, гуляй, веселись!
- Живи сьогоднішнім днем, а завтра може й не настане!
- Не помітно викинь!
- Краще собі, а їм що доведеться!
- Продай непотрібне, та дорожче!
- Гроші з нічого!
- Зароби мільйон, мільярд... не важливо якою ціною!
Але в один момент егоїзм досяг апогею. Світ опинився в чіпких клешнях хвороб та смертей. І все це через фактично не живі та непридатні основні життєво важливі дари - воду, повітря, спустошеність надр, зруйнованість екосистеми та безповоротне зникнення біорізноманіття, від якого прямо залежить гармонійність світу, збагачення будь-якою ціною, створення не корисних для здоров’я продуктів харчування.
Коли Планета перетворилася на суцільний відчутний для кожного біль, люди лише тоді усвідомили, що є єдиним цілим. Що необхідно об’єднуватися не в ворожнечі та ненависті один до одного, а об’єднуватися у вирішенні загальнопланетарних питань.
Насамперед, люди зацікавили один одного і зібрали все сміття, очистили весь техногенний бруд, відновили життєво важливі для всіх живих істот дари – водні, повітряні простори, надра землі. Створили нові загальні системи зі збирання, вторинної переробки та утилізації сміття, відходів.
З того часу на Планеті був створений справжній генератор рішень. А саме, замість будь-яких керівників відтоді були відповідальні. По вирішенню ключових питань призначили найкращих загальнопланетарних відповідальних. Зокрема, відповідальних за відновлення, безпеку та розвиток всіх: водних ресурсів; повітряних просторів; надр землі; екосистеми; біорізноманіття; відбору та насадження зелених насаджень необхідних для життя, здоров’я та здорового харчування всіх і всього.
Для такого генератора рішень були відібрані найкращі розуми світу. Це були абсолютно безкорисливі, самовіддані, щирі особистості, для яких було створено всі умови для дослідження, роботи та розвитку.
Ці відповідальні постійно відбиралися та призначалися всіма людьми Планети. За їхньою роботою та результатами постійно скрупульозно спостерігав увесь світ. У разі потреби, відповідальні переобиралися та коригувався напрямок їх роботи.
А коли на Планеті розтанула остання крижина егоїзму та поділу, а з нею і остання межа між «моїм і не моїм», у наш світ прийшла духмяна, співуча, тріумфуюча, яскрава, ласкава, квітуча весна. На Планеті та в серцях людей назавжди запанували тепло, щирість, любов. Навколишній світ засяяв любов’ю, добротою, чистотою, здоров’ям, благодаттю, турботою один про одного і про навколишній світ як про єдине ціле.
Мрійландія
Одна маленька дівчинка любила спостерігати з віконця свого притулку за дітьми, що біжать зі школи. Діти кудись поспішали, а когось зустрічали дорослі прямо біля школи і відвозили на своїх блискучих авто. Обійми, поцілунки, турбота - ось що заворожувало дівчинку, яка від народження пізнала холод і байдужість навколишнього світу.
А одного разу заплакана дівчинка заснула прямо на підвіконні, і раптом її гукнула фея:
-Привіт, моя дорогенька, полетіли зі мною до країни Мрійландія!
Дівчинка мовчки кивнула головою, фея вручила їй крильця, і вони піднялися над Землею.
Коли прилетіли, фея промовила:
-Ми прилетіли. Тут можна здійснити будь-яку мрію. Все, про що ти мрієш, можна тут знайти. Я відлітаю у свою мрію, а ти прилітай сюди завжди, коли забажаєш: коли засинаєш, коли тобі сумно чи самотньо. Країна Мрійландія завжди поруч, і вона на тебе завжди чекає.
Фея непомітно зникла, а перед дівчинкою відкрився неймовірно яскравий світ. Тут було багато радісних дітей, іграшок, книг, каруселей, і всього, про що дівчинка коли-небудь мріяла. Вона торкалася будь-якого предмета, і він опинявся у неї. Це були і іграшки, і кошеня, і рибки, і папужка. Їй так сподобалася ця країна, що вона прилітала сюди відтепер завжди. У будь-які моменти її сльози просихали, серце не стискалося від болю та образ, а здіймалося в мріях і її сонне личко сяяло від посмішки.
І так би тривало вічно, але в один із днів прочинилися двері її кімнати в притулку.
Увійшли кілька дорослих. Вихователь дівчинки оголосив:
– Це твої нові батьки.
Дівчинка відразу не могла повністю усвідомити та повірити почутому.
А коли вони разом приїхали додому, у дівчинки тепер були по-справжньому і свої книги, і свої іграшки, своя окрема кімната, свій новий одяг, смачна їжа. Відтоді вона займалася не тільки у звичайній школі, а також вивчала фортепіано та співи у музичній школі, живопис у художній. Їй подарували кошеня, рибок, папугу та багато іншого, про що дівчинка могла лише мріяти. А найголовніше, у неї відтепер були дбайливі люди, що полюбили її як рідну доньку.
Прийомні батьки, які не мали своїх дітей, ще довго дивувалися, як батьки могли покинути рідну дитину. Таку чудову, гарну, розумну, талановиту дівчинку. З кожним днем, роком донька радувала їх все більше.
А дівчинка не могла повірити диву, що сталося. Багато років вона день у день прокидаючись, насамперед перевіряла, чи не зник її новий світ. Вона знову і знову торкалася, обіймала, цілувала все, що в неї тепер було. А у мами та тата питала:
-Ви мене не покинете?
Диво Планета
Якось на світ з’явився незвичайний малюк. З самого народження він дивувався і захоплювався кожним об’єктом довкола як справжньому дивом.
Мама, тато і всі оточуючі пояснювали:
- Будь-який процес і будь-який предмет твоєї пильної уваги - це звичайна справа.
Але дитина, навіть підростаючи, не переставала дивуватися всьому. А коли малюк заговорив, першою та найчастішою фразою у нього було:
- Та хіба це не диво?!
З цим питанням, повним захоплення, він звертався до мами, тата, до всіх оточуючих, показуючи на сонце, хмари, постійно мінливе небо, ширяючих птахів, плаваючих рибок, повзучих ящірок, дощ, сніг, вітер, проросле зернятко, різноманітні рослини, комах, тварин, на серця мами, тата, своє серце, що весь час б’ються, дихають носики, на всевидючі очі, всечуючі вуха, руки, що вміють стільки відчути і зробити, ноги, що вміють стрибати, бігати, скакати, ходити і все, що здавалося іншим звичною справою.
Дорослі не розуміли невгамовного інтересу та здивування всьому у малюка.
А малюк вдивлявся в холодні байдужі очі дорослих і не розумів, чому всі до єдиного оточуючі так холоднокровно до всього ставляться і нічим навколо, навіть власним організмом, не цікавляться, не дорожать, не дивуються і наче переситилися всіма цими неймовірними чудесами, які малюк все більше відкривав і вивчав до безкінечності. Він зростав і все міркував над питанням:
-Хіба це не дива? Диво життя і диво існування нашого світу посеред безкінечного Всесвіту?
Але, окрім нього, більш ніхто не звертав на всі ці дива ніякої уваги.
Тому коли малюк став дорослим, він став поетом і продовжував захоплюватися і оспівувати у своїх віршах Планету, де на кожному кроці дива. І його життя і справді переповнювалося неймовірними чудесами.
Подорожня
Відчуваючи спрагу, кожен з нас намагається якнайшвидше вгамувати її. Ось так одна душа відчувала невгамовну спрагу пізнати Бога - Творця всього живого.
Душа одяглася і вирушила в дорогу. Багато років вона подорожувала різними просторами нашого світу. Душа вдивлялася в обличчя, сподіваючись побачити його серед перехожих. Шукала у різних куточках Планети. Шукала все про Нього у різних книгах. Будь-яка звістка була як довгоочікуваний ковток води. Але спрага чомусь не вгамовувалася, і душа невтомно продовжувала шлях.
Вітри, дощі, сніги, морози, сонце нещадно обпалювали і розтріпували її одяг, але вона йшла далі за своєю мрією.
У дорозі зустрічалося багато подорожніх та паломників, але кожен мав свій шлях.
Не раз вона бачила міраж і вірила у довгоочікувану зустріч. Але, наближаючись, міраж відразу зникав, і душа відчувала ще більшу тугу та спрагу.
Не раз вона все думала, що втрачена, відкинута, забута, і надії побачити Творця вже немає.
Душа зносила не одну пару взуття, доки не знайшла довгоочікуване джерело. Знеможена, майже втративша всіляку надію, вона пригубила цілющу вологу, яка тут же її наситила і чудотворним світлом пролилася в кожний куточок душі. Від чого душа назавжди втратила власні межі і злилася докупи з якимось невідомим до цього світлом нескінченної радості, любові, благодаті. Нікому невідомо, скільки вона перебувала в єднанні з тим світлом, яке так шукала. Боячись знову відчути крижану розлуку, душа з трепетом все тримала єднаючу ниточку, щоб ні на мить її не перервати. Але світло більше ніколи не зникало. Світло, що пролилося зсередини, осяяло і все навколо. Світ засяяв новими фарбами. З того часу душа багато усвідомила. Усвідомила, що Бог є скрізь. Відтепер, дивлячись у вічі всіх живих істот, душа бачила у кожному Бога. Дивилася на ліси, луки, гори, річки, озера, моря, океани, і там був Бог. Тепер вона усвідомила чому могла нескінченно дивитися на будь-які простори, воду, небо у будь-який час доби, оскільки це і є бездонні очі Бога.
З тієї зустрічі душа скинула свій благий одяг і прикрасилася в найкраще вбрання. Бо відтепер вона мала нове життя. Душа назавжди знайшла Бога і ні на мить з Ним не розлучалася.
Рай на Землі
Можливості дарів Творця, як і людське пізнання, не мають меж
Люди завжди задавалися питаннями:
- Всесвіт - нескінченний?
- Чи є ще Планети, де Людина могла б жити?
– Де знаходиться рай?
Ось у таких пошуках люди створювали та створюють космічні кораблі, ракети щоб вивчати та борознити простори нашого Всесвіту.
А в один з піків розвитку технологій стартувало серійне виробництво космічних кораблів, оснащених долати будь-які космічні простори протягом багатьох років.
Одного дня один за одним було відправлено незліченну кількість космічних кораблів у пошуку кращих планет. Експедицію очолив розробник цих кораблів зі своєю командою. Вони підтримували інші кораблі з усіх технічних питань, на яких вирушили в експедицію всі охочі. Одні – бажали знайти кращі умови для життя, інші – кращі умови для бізнесу, треті вирушили на пошуки втраченого раю.
Коли всі космічні кораблі відлетіли, на Планеті залишилося не так багато людей. Як не дивно, залишилися ті, хто щиро любив Планету і не шукав ні кращої планети, ні кращих умов, ні раю.
Ті, хто залишився, вирішили докласти всіх зусиль щоб відновити Планету.
Насамперед, вони очистили Планету. Від чого автоматично очистилися води та повітря.
Припинили спустошення дарів Землі. Від чого відновився ґрунт та живий світ навколо.
Потім присутні сплановано озеленили всі простори Планети. Припинили виготовлення поліетилену, пластику, пластмаси, будь-яких токсичних чи хоч чимось шкідливих речовин. Від чого поступово відновилася біосфера, гідросфера, атмосфера та екосистема загалом.
Планета знову наповнилася яскравими барвами та багатством рослинного і тваринного світу. На Планеті знову: заяскравіли різноманітні живі істоти, радісно заспівали всілякі птахи, весело задзижчали медоносні трудівники. Навколишній світ знову переповнився кришталево чистим повітрям, а всі водоймища від самих крихітних до самих масштабних – прозорою бірюзовою живою водою.
Ті, хто залишився також створили цілу систему освіти для підростаючих нових поколінь, яка навчала, виховувала і прививала від самого народження любов і турботу про своє здоров’я, про один одного та навколишній світ.
Мешканці Планети Земля назавжди забули, що таке хвороби, війни та ненависть один до одного. Їм і не було коли ворогувати. Вони були повністю залучені в життя нового світу, який розквіт від їхнього бажання та зусиль. Планета відновилася і знову стала справжнім духмяним, величаво співучим раєм, де правили доброта, любов, турбота, здоров’я, радість, благодать.
А через декілька десятків років на Планету повернулися кілька космічних кораблів. Серед них був головний корабель із керівником експедиції та його командою. Спершу вони ледь впізнали Планету і спочатку подумали, що потрапили до раю чи прибули на нову Планету.
- Ура!!! Земля!!! - вигукнули мандрівники, зрадівши і впізнавши рідну Планету.
А коли емоції стихли, проголосили:
- Справжній рай був, є та буде на Землі!
- Але де ж усі інші кораблі?
Керівник експедиції та його команда розповіли, що багато кораблів і справді знаходили планети, де є життя. Хоча, коли досліджували нові планети, виявлялося, що умови існування на нових планетах значно відрізнялися від нашої. Найчастіше місцеві повітря, води, бактерії та багато інших факторів були непридатними для життя на нових планетах народженим на Землі. Але, в основному, пасажири більшості кораблів особливо не вникали в будь-які з цих подробиць. Після довгого пошуку, побачивши планету зовні хоч чимось схожу на нашу, від радості знахідки відразу припиняли будь-який зв’язок з головним та іншими кораблями. Лише за спостереженнями з боку стало відомо, що, розміщуючись на нових планетах, новоприбулі продовжували поводитися, як і на Планеті Земля. Ледь торкнувшись нової Планети, вони відразу ж починали захоплення Планети і намагалися взяти владу та керівництво в свої руки. З перших днів вводили свої порядки та гроші. Продовжували так само смітити, оббирати все, що можна. Намагалися навіть переобладнати саму структуру планет.
Внаслідок чого, місцеві жителі, не довго роздумуючи, випроваджували зі своїх Планет таких прибульців разом із їхнім сміттям, відправляючи на своїх кораблях на всі чотири сторони. І багато хто з них, припинивши будь-який зв’язок, і справді, губилися в невідомому напрямку.
Ті з небагатьох прибулих усвідомили, що ріднішої планети не має і, надихнувшись безмежними можливостями відновлення рідної Планети, в обов’язковому порядку пройшли створену систему навчання. Після чого стали активно допомагати у питаннях відновлення Планети та підтримки раю.
А через деякий час один за одним все ж таки повернулися й інші кораблі.
Земляни, що повернулися, долучилися до загального процесу відновленого світу і більше не шукали раю на інших планетах, зберігаючи спільними зусиллями даровану всім нам унікальну Планету Земля.
Бджолиний оберіг
Мій милий, улюблений прополіс!
Як же люблю я Тебе. З дитинства з Тобою знайома. Ти як щирий найкращий друг
Завжди допомагаєш, рятуєш, лікуєш тепер і моїх дітей. Мій милий, улюблений прополіс.
Ти таємний дар.
Рятуй же! Бережи ж Ти бджіл і всіх, кому потрібний!
Білий дар
О сіль! Ти, як справжній Бог, розчинилася довкола без остатку.
О, сіль! Ти, як королева, в найурочистішому безціннішому кришталево сяючому вбранні.
О, сіль! Ти, як таємниця Творця, на очах у всіх, але прихована для сліпого нерозумного серця.
О, сіль! Ти, як любов, без тебе прісне і життя, і будь-яке вишукане блюдо.
О, сіль! Ти, як найкращий охоронець життя, зберігаєш, живиш, підтримуєш усе довкола.
О, сіль! Ти, як цілюща зміїна отрута, в умілих руках даруєш життя, у невмілих – смерть.
О, сіль! Ти, як найкращий у світі лікар, вміло без болю та скальпу лікуєш безнадійно хворих та вихвачуєш із хижих лап смерті.
О сіль! Ти, як спадщина дітям, створена, подарована і доступна всім нам у будь- який час доби.
О, сіль! Ти чарівний священний білий дар! Як перед Богом, схиляюся перед Тобою і дякую за все!
У житті, як у єдиній монеті, завжди є дві сторони.
У житті, як у казці, завжди хочеться добрих сюжетів і кінця, але неминуче буде й драматичний епілог.
У житті, яку смугастої зебри, темні смуги змінюються світлими, а часом і навпаки.
У житті, як у випитому келиху, насолода кохання колись все одно змінюється гірким осадом розлуки.
У житті, як на маскараді, в прорізах масок, що зустрічаються, вчишся вгадувати щирість і брехню.
У житті, як у кіно, спостерігаєш наяву сюжети боротьби добра і зла.
У житті, як на війні, чужий стає ріднішим за брата, а друг часом вибирає стежку ворога.
У житті, як у адвокатській практиці, слову не віриш, довіряєш лише фактам.
У житті, як в орфографії, вчишся розставляти тире, коми, а де жирну точку.
У житті, як уві сні, навіть у старості мрієш, що все молодий.
У житті, як у природі, фарби, аромати, смаки змінюються разом із подоланими рельєфами.
У житті, як на полюванні, лише іноді зловиш удачу, але частіше вона вислизає з рук.
У житті, як у швидкому поїзді: промчить не помітиш навіть зупинок, та й зворотного квитка ніхто не дасть.
У житті, як на вершині гори, біля підніжжя чудові краєвиди дитинства, молодості та водночас крок до прірви.
У житті, як у календарі, за чередою свят та буднів не помічаєш, як безповоротно закінчуються дні.
У житті, як і у пори року, в довгі холодні вечори лише згадуєш жменьку теплих яскравих соковитих днинок безтурботного дитинства.
У житті, як у музиці, у кожного своя мелодія, пісня та танець.
У житті, як у карт, не знаєш, що буде завтра.
У житті, як у грі, іноді тобі щастить, а іноді віддаєш усі свої ставки.
У житті, як у дружбі, змінюються вулиці, змінюються обличчя.
У житті, як у кінних перегонах, не завжди твій кінь прийде першим.
У житті, як у шахах, як не підбирай комбінації, але колись і тобі поставлять мат.
У житті, як з книгами, обираєш тих, з ким цікаво.
У житті, як у кулінарії, інгредієнти ті самі, але на виході у кожного свої страви.
У житті, як на рингу, поки що живий - борись.
У житті, як у казино, серед чесних гравців є і шулер.
У житті, як у школі, весь час навчаєшся, але все одно робиш помилки.
У житті, як у дитинстві, у кожного своя улюблена цукерка, але колись і вона не допоможе.
У житті, як у лотереї, не завжди буде так, як хочеться.
У житті, як у погоді, настрій змінює фарби і відчуття.
У житті, як у штормі, переможе найміцніший.
У житті, як у саду, чим краще доглядаєш за всім, що тобі належить, тим красивіше, рясніший і запашніший урожай.
У житті, як у магазині, у кожного кошик наповнений на свій вибір.
У житті, як у полі, що ширший простір, то більше необхідно докласти зусиль.
У житті, як у бою, борешся зброєю, яка в тебе є.
У житті, як у оркестрі, який підбереш склад, такою і буде музика.
У житті, як у неволі, на тебе одягаються незліченні пута, а коли настає година, ти сам вирішуєш які з них зняти, які залишити.
У житті, як на святі, всьому свій час, початок і кінець.
У житті, як під Новорічною ялинкою, у кожного свої подарунки та сюрпризи.
У житті, як у плетінні дорогого мережива, у кожного одна нитка, але свої орнаменти, візерунки та обсяг участі у полотнищі світобудови.
У житті, як у серфінгу, або ти підкоряєш, або загубишся серед хвиль.
У житті, як у зламаному ліфті, десь треба промовчати, інколи ж не можна.
У житті, як у театрі, у кожного своє амплуа, жанр та сюжети.
У житті, як у ювелірній справі, важливим є відшліфування як виробу, так і інструменту.
У житті, як у гончарній справі, щоб створити витвір мистецтва, необхідно позбавитися всього зайвого.
У житті, як у дорогому ресторані, розташуєшся, заплющиш очі, уявиш, що у мами в гостях, але відразу окликнуть і попросять усе оплатити.
У житті, як у фізиці, ми як короткий спалах, як мікроскопічний згусток енергії в безкрайому океані вічного буття.
У житті, як у джерела, якщо вдивлятися вглиб, не тільки вгамуєш спрагу, а й знайдеш скарби.
У житті, як у еволюції, кожен є лише крихітною ланкою в нескінченному ланцюзі. У житті, як з мрією, бажаєш одного, а виходить по-різному.
У житті, як у дуелі, кожен бореться за свою правду та на своєму рівні гідності.
У житті, як на кораблі, бувають різні береги, погода, зустрічні кораблі, айсберги, але, головне, впевненіше тримати штурвал і не загубитися у Бермудському трикутнику.
У житті, як у тренажерному залі, чим краще тренуєшся, тим більше перемог.
У житті, як лісі, кожен тягнеться, здається, що вище за інших, але не встигає навіть помітити, як зрубають під самий корінь або звалишся в несподіваний момент, так і не дотягнувшись до мрії.
У житті, як у ремеслі, у кожного своє призначення та внесок у загальну картину.
У житті, як у подорожі, сам вибираєш, куди і з ким іти.
У житті, як у альпінізмі, яку гору обереш таких вершин і досягнеш.
У житті, як у скарбниці, скільки накопичиш стільки і залишиш.
Шановні пані та панове! Будь ласка Продовжіть список, ..... Здається, він нескінченний, як і нескінченний світ.
Забутий Бог
Люди в усі часи шукали Бога, але з тих чи інших причин люди у своїй більшості просто втратили зв’язок із тим, хто створив та проявив наш світ. Світ ув’яз у великих і малих міжусобицях, катаклізмах і хворобах.
Але одного разу в пошуку виходу із ситуації, що склалася, у світі зібралися не маги, не чарівники, не супергерої, не чергові королі чи Боги, а просто кілька підлітків, друзів дитинства. Кожного з них із самого народження цікавило питання:
- Хто створив цей світ і все довкола? І чому при всіх сучасних можливостях у світі люди роз’єднані у питаннях єдиної Планети?
Всі разом вони вивчили всю накопичену людством інформацію про Творителя цього світу. І здивувалися тим крихтам та уривкам відомостей, які були.
Також шукачі істини виявили, що ні у віршах, ні піснях, ні в інших видах мистецтва, не кажучи вже про повсякденні предмети, ніде не оспівувався Всевишній нашого світу. Навіть серед безлічі молитов на різних мовах по суті не було молитов подяки Творцю. Якщо десь і згадувалося про Нього, то лише зовсім коротко. Фактично Творець світу був забутий.
Юні серця запалали бажанням виправити таке невігластво та невдячність.
- Якщо є творіння, значить є і Творець, який гідний великої подяки за подарований світ і за життя кожного з нас.
Друзі вирішили присвятити свої життя Творителю нашого світу. І при виборі шляху у дорослому житті друзі обрали пізнання та оспівування Всевишнього нашого світу та його творінь.
Троє з них опанували кілька видів мистецтва - музика, кіно, візуальне мистецтво, за допомогою яких оспівували Творителя та його дари.
Ще двоє друзів освоїли сферу науки та освіти підростаючих поколінь. Зібравши команду найкращих розробників, вони створили найкращі програми та ігри для підростаючих поколінь, які розвивали та примножували не агресію, не ненависть один до одного і навіть не примноження матеріальних благ. А примноження доброти, любові, здоров’я, турботи, справжнього благополуччя у світі.
Дехто з друзів створили асоціацію поетів та прозаїків, які пробуджували в кожному любов до книг, один до одного, до навколишнього світу, до Творителя.
Їхні книги стали справжнім пробудженням після довгого затемнення.
Ще кілька друзів побудували і переобладнали церкви у всьому світі, які об’єднали всіх людей у любові до єдиного Бога нашого світу та його дарів. І вдень і вночі служителі та парафіяни храмів з великою радістю урочисто співали вдячні молитви Творителю. Відтепер усі усвідомили, що серце Всевишнього завжди відкрите для спраглих сердець.
А решта команди друзів дитинства стали звичайними бізнесменами. Вони створили кілька світових брендів. І в кожному їхньому товарі було відображено велика любов та подяка Творцю за дароване життя в нашому світі.
І в якийсь момент увесь світ вдячно заспівав про Всевишнього та його творіння.
Пісні лилися щиро, впевнено з самої глибини душі.
Люди співали, танцювали, люблячи і дякуючи Творителю, його святим творінням, життю та один одному.
Всі усвідомили, що Творець - маяк вічності, джерело всіх істин, від якого необхідно не відступати ні на мить, а навпаки, вибудовувати все необхідне тільки навколо нього. А тіло кожного з нас як тимчасовий божественний сосуд, порошинка на безцінному ідеально налагодженому годинниковому механізмі. Без нас механізм вічного буття продовжить свій хід. Головне, не порушувати, а спробувати прожити гідно в унісон із вічністю.
У світі і в кожній живій істоті зазвучали найкращі пісні, затанцювали найкращі ритми, задухмяніли найкращі аромати, заграли найкращі переливи фарб, засяяли найкращі дари, розцвіли ніжні почуття та слова.
Добро, любов, вдячність прокинулися в кожній живій істоті.
Від такої любові після багатьох тисячоліть фактичного забуття навіть найскромніший Бог наш Творитель, якому ніколи не були потрібні ні шанування, ні слава; Бог, який завжди поблажливо ставився до побажань своїх дітей, вперше по справжньому прокинувся, стрепенувся і воістину зрадів. Це були найкращі нові сторінки в історії нашого світу.
Санта з країни духмяних троянд
На нашій Планеті є край, де троянди цвітуть і пахнуть як ніде у світі. Можливо, у відповідь Ви заперечите:
- На Планеті є багато країн, де вирощують безліч сортів троянд по красі ні з чим незрівнених.
- Але все ж таки в цьому краю аромат троянд як ніде у світі! – Впевнено відповім Вам.
- Де ж цей край? І чим він прославився? - зазвичай усі цікавляться. Розкажу Вам таку історію.
Давним давно на пагорбах прекрасного моря розташувався дивовижний край, де разом з променями сонця прокидалися і засипали прекрасні троянди, що благоухали на весь світ. Секрет їхньої унікальної краси та пахощів простий - у цьому краї народжуються і живуть самі чуткі та найдобріші люди, які з особливою любов’ю дбають про світ навколо.
В один з часів серед них жила людина, набагато добріша за Санта Клауса. Відомий усім Санта Клаус зазвичай дарує лише подарунки на Різдво. А Санта з країни духмяних троянд цілий рік виконував мрії та бажання дітей, які до нього зверталися. У цьому йому допомагала Квіткова Фея.
Дітей, які не доотримували батьківського тепла та уваги - вони присвячували у світ книжок та казок.
Дітей із бідних сімей – годували та одягали.
Безпритульним дітям будували будинки за красою схожі на лялькові будиночки, які за масштабністю виростали у казково красиві міста.
Дітей, обділених здоров’ям, обдаровували любов’ю, теплом, турботою, силою, радістю, і до них поверталося здоров’я.
У кого не було друзів – Санта та його помічниця дарували весь світ з його різноманіттям, дарували цілі луки квітів, дарували безмежність морів, океанів, теплоту, світло сонця та нескінченне зоряне небо.
Але одного разу до них прийшла маленька дівчинка і зі сльозами на очах попросила повернути їй батьків, без яких вона залишилася на цьому світі.
Санта запропонував їй найпухнастішого домашнього вихованця, але сльози не зникали. Санта хотів подарувати їй усі квіти цього світу та зірки на небі. Але біль душі не вщухав.
Тоді Санта рішуче сказав:
- Хочеш я буду твоїм батьком, моя помічниця Квіткова Фея буде твоєю мамою, а ти, як рідна донька допомагатимеш з нами дітям цього світу в їхніх потребах та бажаннях?
Заплакане личко дівчинки вперше за довгий час засяяло від усмішки, і вона розчинилася в ніжних обіймах нової родини.
З того часу вони всиновили і вдочерили ще багато діток, які залишилися без батьків. І їхня величезна сім’я довгі роки дружно допомагала дітям з усього світу і виховала багатьох найдобріших людей нашого світу.
Ось чим прославився край і Санта із країни духмяних троянд.
Доброго ранку!
Якось у відкрите вікно величезної бібліотеки осіннім вітром занесло напівсухий кокон. А коли з-за хмар виглянуло весняне сонце, заспівали птахи, світ наповнився пахощами квітучих нектарів, з відчиненого вікна бібліотеки випурхнув яскравий метелик.
- Доброго ранку, світ! - розправивши крила, зустрічав все навколо розкішний красень.
- Доброго ранку, весна, сонце! - усміхалася лагідному світилу щаслива душа.
- Доброго ранку, небо, твердь, птахи, звірі, жуки, люди, дерева, квіти, трави! - летів назустріч відкритим обіймам нескінченних просторів довірливий мандрівник.
- Доброго ранку, річки, моря, безкраї океани та їхні жителі! - захоплювалась силою бездонних глибин пробуджена радість.
- Доброго ранку, гори! - чемно кланялося застиглим кам’яним велетням палаюче серце.
- Доброго ранку, Творець! - дякувала і оспівувала кожну мить життя щира любов.