Embedded Files
Адаптація вихованця до дитячого садочка
В житті майже кожної дитини наступає такий особливий етап, як входження її в нові умови життя – умови дитячого садка. На ступінь легкості, або, навпаки, важкості пристосування малюка впливають такі фактори: настрою батьків, соціальний досвід дитини, розвиток дій із предметами, рівень оволодіння мовою, рівень самостійності дитини, дотримання режиму дня вдома та дошкільному закладі.
Щоб зберегти психічне та фізичне здоров’я дитини, формування її первинної життєвої компетентності, - перш за все здійснюється через взаємодію з родинами вихованців. Родини майбутніх вихованців запрошуються на заняття. Казково обладнане приміщення, сучасний дизайн, різноманітне предметно-ігрове середовище, яке включає не тільки сюжетні та розвивальні іграшки, а й звичайні побутові речі: кольорові мочалки, кришечки, прищіпки, застібки, ґудзики, дозволяють малюкам цікаво та корисно проводити час.
Формування первісних навичок соціалізації в системі всебічного розвитку у грі та різних видах діяльності, а саме: оздоровчої гімнастики, логіки , казкового світу, чарівної фантазії фарб і веселих ноток. Весь час поруч з дитиною знаходиться рідна людина, яка допомагає виконувати завдання, грається , спілкується.
Ігри з сухим та вологим піском, водою, мильними бульбашками допомагають знімати психічне напруження, а маніпулювання камінчиками, каштанами , крупою розвиває дрібну моторику рук дитини та сприяє розвитку мовлення й мислення. Вирішуючи проблему адаптації, великої уваги надаємо роботі з батьками, бо саме їхнє усвідомлення майбутніх змін, їхня турбота про емоційний стан, який переживатиме донька чи син, залишившись без рідних, визначатимуть особливості входження дитини в нові умови життя.
Кожна дитина потребує емоційної участі батьків і родини у співпереживанні, у спів участі до своїх проблем і труднощів. Дитина завжди шукає у дорослого підтримки, втіхи, схвалення. Безліч запитань виникає у турботливих батьків: « Чи сподобається моїй крихітці у новому оточенні ? Чи буде їй там зручно і комфортно? Чи знайде дитина собі нових друзів? Чи не буде весь час плакати і кликати маму і тата?».
На ці та багато інших запитань батьків доводиться розповідати на засіданнях консультаційного пункту « Педагогічна вітальня» .
Подолання труднощів періоду адаптації дітей до дошкільного закладу сприяють заняття з елементами тренінгу з батьками. Як неможливо навчитися кататися на велосипеді без велосипеда, так і батькам недостатньо тільки послухати чи прочитати про різноманітні ігри та вправи з дітьми. Треба відпрацьовувати ці вміння на заняттях, де робота проводиться в підгрупах. Рольові ігри, мозкові штурми, обговорення ситуацій, виконання домашніх завдань роблять заняття з батьками цікавими і захоплюючими.
На цих заняттях зростає довіра батьків до працівників дошкільного закладу, здатність розраховувати на їхню підтримку та допомогу. Батьки мають змогу спостерігати роботу фахівців, учитися в них і переносити нові знання у свої сім'ї.
Емоційне вигорання вихователів
На розвиток синдрому емоційного вигоряння мають багато чинників. До них можна віднести специфіку професійної педагогічної діяльності, характеризується високою емоційною завантаженістю і наявністю великої кількості емоціогенних факторів, які впливають на працю вихователя і можуть викликати сильну напругу і стрес. Необхідність співпереживання, співчуття, моральна відповідальність за життя і здоров'я ввірених йому дітей, сприяють виникненню несприятливих емоційних станів і формування захисного поведінки.
Вплив організаційного фактора в умовах ДНЗ частіше всього проявляється в неблагополучній психологічної атмосфери в педагогічному колективі. Одностатевий склад колективу, наявність конфліктів по вертикалі і горизонталі, знервована обстановка спонукають одних розтрачувати емоції, а інших шукати способи економії своїх психічних ресурсів.
Низький соціально-психологічний статус професії вихователя, розчарування собою і вибраною професією, конкретною посадою, місцем роботи, незадовільна заробітна плата і недостатнє суспільне визнання результатів педагогічної діяльності сприяють напрузі і формування ситуативної або особистісної тривожності вихователів.
До симптомів емоційного вигорання відноситься:
емоційне виснаження, песимізм, апатія, депресія;
напруженість у відношенні до людей;
занижена самооцінка, негативне сприйняття себе, життя, перспектив;
часта дратівливість;
психосоматичні нездужання (втома, стомлення, безсоння, шлунково-кишкові розлади тощо);
зниження активності.
Що робити якщо дитина агресивна?
Якого небудь стійкого визначення агресії вчені не виробили. Але будь-яка мама і будь-який тато, спостерігаючи за поведінкою своїх і чужих дітей, цілком здатні визначити, коли дитина проявляє агресію. Інша справа, що не кожен з нас може при цьому реагувати на її прояви адекватно.
Агресія наших дітей - це завжди крик про допомогу. Діти, як і всі інші люди, мають право на будь-яке людське почуття, у тому числі і на агресію.
Три роки - це криза в розвитку особистості дитини. Пов'язана вона з тим, що дитина починає шукати своє місце серед інших людей. Дитина весь час експериментує з межами дозволеного. Проявляється крик в тому, що все прагне робити самостійно.
Чому виникає агресія в цьому віці і що з нею робити? По-перше, самостійні прагнення дитини не відповідають придбаному досвіду та навичкам. Дитина, намагаючись повторити те, що роблять дорослі, як правило стикається з тим, що в нього багато чого не виходить. Батькам важливо розуміти, що відбувається, і намагатися допомогти маляті в освоєнні невідомих дій. Це забирає багато часу, сил, але іншого способу навчити дитину жити немає.
Звичайно, прояви цієї необхідної кризи приносить багато клопоту: з дітьми в цьому віці дуже важко домовитися, вони кажуть "ні" на будь-яку нашу пропозицію. Будь-яка дія або явище, що порушують вільно чи мимоволі плани дитини, викликають напади цієї люті. У цьому віці діти можуть кидатися на батьків і близьких буквально з кулаками. Саме трилітки часто кажуть батькам що ненавидять їх.
У три роки вже можна навчати дитину висловлювати своє невдоволення словами. Як це зробити? По-перше, треба звертати увагу дитини на його власну поведінку. Коли дитина замахується на маму, мама повинна обов'язково зупинити агресію, тобто буквально взяти за руку, але читати нотації в цьому віці марно. У відповідь на агресивні дії або слова батьки багато говорити: "Я розумію твої почуття, бачу, що ти зараз ображений і засмучений. Зі мною таке теж буває. Але вважаю, що неправильно битися або обзиватися. Давай краще заспокоїмося і поговоримо", - і постарайтеся переключити дитину на якесь інше заняття або об'єкт. Звичайно, немає ніякої гарантії, що дитина в ту ж секунду перестане злитися. Але будьте впевнені, він запам’ятає вашу поведінку, ваш спосіб реагування на чужу агресію і коли-небудь їм скористається.
Ситуація загострюється тим, що саме в цьому віці більшість дітей потрапляють в дитячий садочок. Це серйозне випробування практично для кожної дитини. Невідоме лякає, а страх викликає агресію. Часто можна спостерігати, як трирічний малюк виривається, плаче, кусається, коли його ведуть в дитячий сад. Іноді він цілком спокійно переносить перші дні нового життя, тому що його вмовили. Але коли дитина розуміє, що це "на все життя", він може відчувати крайнє незадоволення, а значить, і стати агресивним.
Найбільш сильну і глибоку агресивну реакцію на дитячий садок проявляють діти, занадто залежні від матері. Слід розуміти, що такого роду агресія не завжди спрямована, вона також може до пори до часу не виявлятися у крику, сльозах, тупання ногами, а копитися, перетворюватися у форму самоагресії. Найчастіше це виливається в нескінченні соматичні захворювання.
Як правило, психологи спокійно ставляться до агресії дошкільнят, що виникає в процесі їх спілкування. Багато з них вважають, що батькам, якщо справа не йде до серйозної бійки, взагалі не варто втручатися в сварки малолітніх граючих дітей. Єдине, про що все-таки варто подбати, - вже в цьому віці вчити дитину усвідомлювати свої негативні почуття і емоції і виражати їх багатьма способами, тобто не тільки за допомогою кулака, а й словами, жестами, мовчанням, за допомогою гумору. Як ми вже казали, навчити цьому можна єдиним способом: самим різноманітно і конструктивно реагувати на агресію.
У чутливих, зі слабким типом нервової системи дітей може виникнути ще одна форма захисту: самоагресії. Виражається вона в нападах самобичування у випадку невдачі: я погана, я дурна, раз у мене нічого не виходить. Деякі діти можуть навіть бити себе по руках або кусати. Це серйозний сигнал для батьків: швидше за все він означає, що дитині важко тягнути вантаж надій, які ви на нього поклали. Так висловлюють своє крайнє незадоволення надто завантажені діти, позбавлені можливості навіть грати скільки і коли хочуть. Самоагресія руйнівно діє на особистість і в кращому випадку може покласти початок серйозних комплексів неповноцінності, а в гіршому - стати причиною справжнього психічного захворювання.
Принципи спілкування з агресивними дітьми.
Пам'ятайте, що заборона і підвищення голосу - самі неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, і, знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність вашої дитини буде знята. Дайте дитині можливість свою агресію, перемістіть її на інші об'єкти. Дозвольте йому побити подушку або розірвати "портрет" його ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність в даний момент знизилася.
Показати дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ньому спалахів гніву або погані висловлювання про своїх друзів або колег, будуючи плани "помсти".
Нехай ваша дитина в кожний момент часу відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити чи пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Нехай дитина залишається одна в кімнаті і висловить все, що накопичилося на адресу того, хто його дратує.
Запропонуйте дитині, коли важко стриматися, бити ногами і руками спеціальну подушку, рвати газету, комкати папір, штовхати консервну банку або м'яч, бігати навколо будинку, писати всі слова, які хочеться висловити у гніві.
Дати дитині пораду: в момент роздратування, перш ніж щось сказати або зробити, кілька разів глибоко вдихнути або порахувати до десяти.
Можна послухати музику, голосно поспівати або покричати під неї.
Можна попросити дитину намалювати почуття гніву, тоді агресія знайде вихід у творчості.
ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВО ЛЯГАТИ ДИТИНІ СПАТИ НЕ ПІЗНІШЕ 21:00?
Все своє дитинство ми чули фразу: «Вже дев'ять. Дітям час спати!»
🌙 Поступово звички змінюються, причому не лише у дорослих, а й у дітей. Якщо раніше о 9-й вечора ми вже лежали в ліжку, то сучасну дитину в цей час важко умовити навіть надіти піжаму.
✔️Дитина має лягати спати рано. І не треба жодних виправдань! Це необхідно тому, що гормон росту починає вироблятися в четвертій стадії сну, тобто приблизно о 00:30, якщо лягти рівно о 21:00.
Якщо дитина лягає спати дуже пізно, вона залишається менше часу на вироблення цього гормону
💡 До того ж, згідно з експериментами у цій галузі, діти з правильним режимом сну більш сконцентровані на уроках і краще запам'ятовують матеріал. Ще один значний плюс у тому, що діти з режимом мають менший ризик розвитку хвороби Альцгеймера у дорослому житті.
ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА В ДИТЯЧОМУ САДКУ
Гіперактивна дитина в дитячому садку може вимагати особливого підходу від вихователя. Це корисні поради для ефективної роботи з такою дитиною:
1. Структурованість і розпорядок: Створіть чіткий і передбачуваний режим дня. Гіперактивним дітям важко орієнтуватися в хаосі, тому регулярність і повторюваність допоможуть їм відчувати себе впевненіше.
2. Короткі і чіткі інструкції: Використовуйте прості, зрозумілі команди. Уникайте довгих пояснень і зосереджуйтеся на конкретних діях.
3. Забезпечте фізичну активність: Плануйте рухливі ігри або вправи на випускання зайвої енергії. Це може допомогти дитині зосередитися після активної діяльності.
4. Позитивне підкріплення: Підтримуйте хорошу поведінку за допомогою похвали та винагород. Використовуйте систему мотивації, щоб підкреслити досягнення дитини.
5. Індивідуальний підхід: Вивчайте інтереси та особливості гіперактивної дитини, щоб адаптувати методи виховання до її потреб.
6. Кути відпочинку: Організуйте куточок для відпочинку або зону, де дитина може заспокоїтися і розслабитися у разі перевантаження.
7. Співпраця з батьками: Постійно підтримуйте контакт з батьками, щоб спільно вирішувати проблеми та налаштувати спільну стратегію виховання.
8. Терпіння і спокій: Гіперактивні діти потребують особливої уваги і розуміння. Не варто втрачати самовладання, краще демонструвати спокій і впевненість.
Важливо пам'ятати, що гіперактивність – це не просто поведінкова проблема, а особливість розвитку, яку можна ефективно коригувати з допомогою правильного підходу.
Page updated
Google Sites
Report abuse