Адаптація до дитячого садочку

 За місяць до того, як віддавати дитину в дитсадок:

• Розповідайте про садочок, про те, що там роблять діти, як там все влаштовано.

• Гуляйте поблизу дитсадка, наголошуючи, що скоро і ваш малюк туди ходитиме.

• Відповідайте на всі запитання дитини тільки правду.

• Приділіть досить уваги тому, щоб навчити дитину ділитися іграшками, обмінюватися іграшками, відстоювати своє.

• Наголошуйте на рызниці між особистими і спільними іграшками.

• За тиждень до знаменної дати: сходіть з малюком в дитсадок на екскурсію, зайдіть в майбутню групу, познайомтесь з вихователькою.

• Говоріть з вихователькою доброзичливо, ввічливо, щоб продемонструвати дитині, що з нею вона буде в безпеці.

• Кожного дня нагадуйте дитині, що скоро (напр. наступного понеділка) вона піде в дитсадок.

Перший день в дитсадку

Приведіть дитину в той час, коли вихованці гуляють на вулиці. Залишайтесь з дитиною увесь час, поки діти на прогулянці. Розмовляйте з вихователькою, намагайтесь спонукати дитину до самостійної гри з дітьми. Якщо ви привели дитину в групу, а не на прогулянку: мама повинна бути у вільному доступі для дитини, не залишайте малюка, будьте з ним. Перебування в садку не більше 2 годин.

Після закінчення прогулянки заберіть дитину додому, похваліть її за перший день в дитсадку. Влаштуйте вдома маленьке свято “Перший день в дитсадку”. Сходіть з малюком в кафе, або в парк, проведіть весело час разом.

Обов’язково говоріть протягом дня про те, що сьогодні знаменний день, а завтра ви теж підете в дитсадок.

Другий день в дитсадку

Приводьте дитину в групу перед прогулянкою. Так, щоб малюк побув трохи в групі, а потім разом з усіма збирався і вийшов на вулицю. На цей раз залишайтесь дещо в стороні (в роздягалці, на відстані і.т.п.) Але все ще не залишайте малюка в садку, нікуди не йдіть. Тривалість перебування в дитсадку — 2 год. Якщо дитина виявить бажання побути довше, ніж в попередній день — можна, але не змушуйте до цього.

На шляху додому, зробіть щось приємне для малюка (купіть щось смачненьке, маленьку іграшку, погуляйте довше, сходіть на гойдалку і т.п.)

Вдома продовжуйте обговорювати з близькими, який малюк молодець — ВЖЕ ХОДИТЬ в дитсадок!

Третій день в дитсадку

Цей раз приходьте зранку. Дивіться по дитині: варто залишити її в групі з вихователькою, а самій відлучитись. Але обов’язково скажіть: “Ти побудеш з вихователькою і дітками, а я піду в магазин, на збори батьків, на роботу, на зустріч і т.п., я повернусь, коли ви будете гуляти і заберу тебе”. Якщо ваш малюк дуже тривожний і не відпускає — не йдіть, але протягом першого тижня в садку намагайтесь домовитись із ним, щоб погодився.

Залишаючи дитину, при ній обміняйтеся номерами телефону з вихователькою. Наголосіть, що малюк може звертатится до виховательки, якщо захоче в туалет, пити або щось інше.

Приходьте за дитиною на прогулянку. Швидше за все, малюк захоче ще погратися з дітками. А можливо і пообідати. Тривалість перебування в садку регулюйте, зважаючи на бажання і настрій дитини. Якщо вона хоче залишитись на обід — прекрасно.

Перший тиждень в дитсадку

Перший тиждень водимо дитину в садочок лише на півдня. На сон ще не залишаємо. Звичайно, якщо дитина сама проявить ініціативу — забороняти не потрібно!

Будь-які зміни в тривалості перебування дитини в садку повинні вноситися лише за згодою самої дитини.

Будь-яка ініціатива дитини залишитись на довше — повинна підтримуватися.

Хваліть малюка за те, що він пішов у садок, радійте разом з усіма близькими, що трапилася така подія!

Якщо правила садочку дозволяють, можна дати дитині з собою улюблену іграшку, щоб малюку було легше.

Створюйте позитивні емоції після відвідування садка, але з кожним днем зменшуйте інтенсивність. Якщо в перший день ви ходили разом на морозиво, катались на каруселях, відвідали зоопарк, то в останній день тижня досить просто купити дитині маленький презент (олівці, наклейки, печиво, улюблений фрукт)

Правильно реагуйте на почуття дитини. Якщо малюк плаче, не забороняйте і не заперечуйте його почуття. Скажіть, що ви розумієте, як йому сумно, важко без мами. Нехай відчує, що ви приймаєте його почуття, що вони нормальні.

Другий тиждень в дитсадку

Тепер домовляйтеся з дитиною про те, щоб залишати її в групі до сну, а ви самі тим часом підете на роботу / у справах і т.п.

Приходьте за дитиною так, щоб вам доводилося трішки зачекати, поки закінчиться обід.

Хваліть словами за проведений день в дитсадку, уважно слухайте і співпереживайте дитині.

Протягом тижня говоріть дитині, що діти залишаються в дитсадку для денного відпочинку (сну), скажіть, що скоро і він (ваш малюк) теж буде залишатися на денний сон. Йому виділять його власне ліжечко, ви купите йому гарну піжамку, а забирати його будете одразу після сну. Він прокинеться, а ви уже його чекаєте!

В кінці тижня домовтеся з дитиною про те, щоб залишитися на денний сон. Прийдіть забирати дитину так, щоб довелося зачекати, поки вона прокинеться.

В кінці тижня влаштуйте невелике свято “Малюк ходить в дитсадок вже 2 тижні!”

Далі поступово збільшуйте тривалість перебування настільки, на скільки потрібно. Намагайтеся наполегливо переконувати, домовлятися з дитиною, щоб на це отримувати її згоду.

Пам’ятайте, якщо малюк пропускає дитсадочок більше, ніж 21 день, вам доведеться знову пройти всі кроки для адаптації. Можливо, це відбудеться дещо швидше, ніж в перший раз, але будьте готові до чергового “Першого разу в дитсадок”

Успішність дитини у багатьох видах діяльності залежить від здатності проявити самостійність, керувати своїми діями, домагатися поставлених цілей, які ставляться перед дитиною у вихованні та навчанні. Все це набувається поступово і тільки з допомогою дорослого, батька. Щоб допомогти дитині придбати перераховані раннє навички, потрібно знати, як в залежності від вікових особливостей формується самостійність, управління дій.

1. Мова як регулятор поведінки

У 3-4 роки мова дорослого є регулюючою. Щоб дитина розуміла нас, наші вимоги, вказівки: вони повинні бути чіткими, конкретними і не тривалими за змістом. По словесній інструкції дитина ще не може виконувати складні дії. Можна давати їх покроковими інструкціями, де перехід від одних дій до інших.

2. У пізнавальній сфері за допомогою активності зору, слуху, тактильних відчуттів тіла, рук, ніг, дитина не може тривалий час підпорядковувати свою увагу і поведінку правилами запропонованих дорослими. Звідси, необхідно розвивати у дитини пізнавальний інтерес до тривалих видами діяльності, які вимагають спостережливості, посидючості. Формуйте у дитини інтерес до об'єктів природи, вчить спостерігати за змінами в природі. Вчіть фіксувати увагу дитини на зміни, які відбуваються в найближчій обстановці, на столі, в кімнаті. При тривалої розумової, фізичної навантаження дитина втомлюємо.

3. У вихованні і навчанні враховуйте вікові особливості дітей. У 2,2 - 3 роки дитина усвідомлює себе як окремої людини, відмінного від дорослого, формується образ «Я» (з допомогою дорослого). Дитина прагне бути самостійною. Так дозвольте дитині бути самостійним, успішним в тій діяльності, до якої він може впоратися сам. (Приклад: культурно - гігієнічні навички). Щоб дитина прагнула бути самостійним, виконував дії, які йому під силу:

- слухати дорослого;

- виконувати прості прохання, доручення;

- умів наслідувати, повторювати елементарні рухи в грі, дії з іграшками, предметами;

заохочуйте похвалою, подбадриванием, створюйте маленькі ігрові сюрпризи. Коли дорослий вимагає від дитини, пам'ятайте, що йому не так легко це зробити і зорієнтуватися. Він прагне опановувати правилами (але не завжди), переносить вимоги у різні ситуації.

• Не варто переживати і наполегливо вимагати від дитини виконувати всі ваші вказівки. У цьому віці діти більше спираються на свої особисті, егоїстичні інтереси.

• Поставлену мету завдання або доручення, дитина може підмінити на свою (відповідає віку). Приклад: батьки попросили дитину намалювати паркан, а він намалював траву, дощик.

• Виконання дій дитини у певних видах діяльності (приклад: вміння слухати розповідь, пізнавати щось нове, культурно-гігієнічні навички, бажання займатися творчістю, конструювати з кубиків споруди, ліпити з пластиліну) залежить:

- від особистої зацікавленості;

- від умінь, які сформувалися за допомогою дорослих; -від умінь дорослого зацікавити дитину до певної діяльності за допомогою ігрових прийомів, методів заохочення, похвали.

• Гра та ігрові прийоми є кращою стимуляцією для формування

самостійності, управлінням дій.

У рухливих іграх вчіть дитину нескладних рухів за зразком.

Показуйте і навчайте дитину взаємодіяти з предметами конструкторами, розбірними іграшками. При цьому зверніть увагу, як дитина ставиться до труднощів, якщо у нього щось не виходить:

- швидко втрачає свій інтерес і кидає займатися діяльністю (потрібно розібратися в чому справа) дитина за віком втомлюємо, або погано себе почуває, можливо йому важка ця діяльність і потрібно не раз дитині показати і навчити в певній діяльності; знання, які даються можуть бути не за віком; у дитини відсутня завзятість, наполегливість а це важлива якість при навчанні; - дитина нервує і при цьому не просить допомоги дорослого (дитина можливо прагне бути самостійною, але вигляду малих знань, навичок йому важка діяльність, вчіть словесно дитини звертатися за вашою допомогою);

• Пам'ятайте, саме у цьому віці дорослий зразок для наслідування.

Дитина прагне копіювати ваші дії з іграшками, предметами. У настільних іграх, при взаємодії з іграшками, розігруйте сюжет гри, спонукайте дитину уважно стежити за зразком дій. Щоб дитина міг повторювати за вами.

4. Виховуйте культурно-гігієнічні навички

• Продовжуйте вчити дітей під контролем дорослого самостійно мити руки перед їжею, після прогулянки.

• Допомагайте і спрямовуйте дитину до звичкою бути охайним, акуратним.

Під час прийому їжі, при одяганні, зняття одягу і складанні її в певне місце.

• Привчайте дитину користуватися індивідуальними предметами (носовичок, серветки, рушник, гребінець) і складати їх у належне місце.

Від того як ся культурно-гігієнічні навички сформується звичка і ставлення до трудової діяльності. Вміння працювати розвиває характер і цілеспрямованість, прагнення доводити поставлену мету до кінця

Сім порад для батьків, як підтримати дитину 

під час війни

Війна зумовлює сильний стрес, розчарування, страх. Як дорослим впоратися з такими емоціями, а відтак допомогти дитині? Радимо скористатися порадами від ізраїльських колег

Слухайте

Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі — ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.

Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися

Не уникайте складних розмов

Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.

Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів (-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. А відтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова

Контролюйте контент, який споживає дитина

Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Крім цього, навіть дошкільники можуть самостійно шукати відповіді на запитання, які їх цікавлять, в інтернеті. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла

Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини

Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.

Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід у минулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит і режим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога

Потурбуйтеся про себе

Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви — надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй — подбати про свій стан та психічне здоров’я.

Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо відчуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впоратися, зверніться по допомогу до фахівця — практичного психолога, психотерапевта

Підтримуйте рідних і приймайте підтримку

Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки

Вірте у краще

Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я

Як заспокоїти дитину, що перебуває в епіцентрі бойових дій (за матеріалами американського національного центру по роботі з ПТСР)

• Криза трьох років

Всеукраїнський тиждень взаємодії з батьками 

Посилання на вебінари:

1.Психологічний супровід дітей з ООП в кризових ситуаціях: поради батькам.    https://youtube.com/live/vN42m_cG2Lg?feature=share

2. Ознаки психологічної травми в дітей дошкільного віку та шляхи психологічної підтримки для батьків.   https://youtube.com/live/Yr9zIo-pot8?feature=share

3. Емоційна підтримка дітей за допомогою арт-занять вдома.   https://youtube.com/live/b5GOX5tJMqU?feature=share

Що робити якщо дитина агресивна? 

Якого небудь стійкого визначення агресії вчені не виробили. Але будь-яка мама і будь-який тато, спостерігаючи за поведінкою своїх і чужих дітей, цілком здатні визначити, коли дитина проявляє агресію. Інша справа, що не кожен з нас може при цьому реагувати на її прояви адекватно.

Агресія наших дітей - це завжди крик про допомогу. Діти, як і всі інші люди, мають право на будь-яке людське почуття, у тому числі і на агресію.

Три роки - це криза в розвитку особистості дитини. Пов'язана вона з тим, що дитина починає шукати своє місце серед інших людей. Дитина весь час експериментує з межами дозволеного. Проявляється крик в тому, що все прагне робити самостійно.

Чому виникає агресія в цьому віці і що з нею робити? По-перше, самостійні прагнення дитини не відповідають придбаному досвіду та навичкам. Дитина, намагаючись повторити те, що роблять дорослі, як правило стикається з тим, що в нього багато чого не виходить. Батькам важливо розуміти, що відбувається, і намагатися допомогти маляті в освоєнні невідомих дій. Це забирає багато часу, сил, але іншого способу навчити дитину жити немає.

Звичайно, прояви цієї необхідної кризи приносить багато клопоту: з дітьми в цьому віці дуже важко домовитися, вони кажуть "ні" на будь-яку нашу пропозицію. Будь-яка дія або явище, що порушують вільно чи мимоволі плани дитини, викликають напади цієї люті. У цьому віці діти можуть кидатися на батьків і близьких буквально з кулаками. Саме трилітки часто кажуть батькам що ненавидять їх.

У три роки вже можна навчати дитину висловлювати своє невдоволення словами. Як це зробити? По-перше, треба звертати увагу дитини на його власну поведінку. Коли дитина замахується на маму, мама повинна обов'язково зупинити агресію, тобто буквально взяти за руку, але читати нотації в цьому віці марно. У відповідь на агресивні дії або слова батьки багато говорити: "Я розумію твої почуття, бачу, що ти зараз ображений і засмучений. Зі мною таке теж буває. Але вважаю, що неправильно битися або обзиватися. Давай краще заспокоїмося і поговоримо", - і постарайтеся переключити дитину на якесь інше заняття або об'єкт. Звичайно, немає ніякої гарантії, що дитина в ту ж секунду перестане злитися. Але будьте впевнені, він запам’ятає вашу поведінку, ваш спосіб реагування на чужу агресію і коли-небудь їм скористається.

Ситуація загострюється тим, що саме в цьому віці більшість дітей потрапляють в дитячий садочок. Це серйозне випробування практично для кожної дитини. Невідоме лякає, а страх викликає агресію. Часто можна спостерігати, як трирічний малюк виривається, плаче, кусається, коли його ведуть в дитячий сад. Іноді він цілком спокійно переносить перші дні нового життя, тому що його вмовили. Але коли дитина розуміє, що це "на все життя", він може відчувати крайнє незадоволення, а значить, і стати агресивним.

Найбільш сильну і глибоку агресивну реакцію на дитячий садок проявляють діти, занадто залежні від матері. Слід розуміти, що такого роду агресія не завжди спрямована, вона також може до пори до часу не виявлятися у крику, сльозах, тупання ногами, а копитися, перетворюватися у форму самоагресії. Найчастіше це виливається в нескінченні соматичні захворювання.

Як правило, психологи спокійно ставляться до агресії дошкільнят, що виникає в процесі їх спілкування. Багато з них вважають, що батькам, якщо справа не йде до серйозної бійки, взагалі не варто втручатися в сварки малолітніх граючих дітей. Єдине, про що все-таки варто подбати, - вже в цьому віці вчити дитину усвідомлювати свої негативні почуття і емоції і виражати їх багатьма способами, тобто не тільки за допомогою кулака, а й словами, жестами, мовчанням, за допомогою гумору. Як ми вже казали, навчити цьому можна єдиним способом: самим різноманітно і конструктивно реагувати на агресію.

У чутливих, зі слабким типом нервової системи дітей може виникнути ще одна форма захисту: самоагресії. Виражається вона в нападах самобичування у випадку невдачі: я погана, я дурна, раз у мене нічого не виходить. Деякі діти можуть навіть бити себе по руках або кусати. Це серйозний сигнал для батьків: швидше за все він означає, що дитині важко тягнути вантаж надій, які ви на нього поклали. Так висловлюють своє крайнє незадоволення надто завантажені діти, позбавлені можливості навіть грати скільки і коли хочуть. Самоагресія руйнівно діє на особистість і в кращому випадку може покласти початок серйозних комплексів неповноцінності, а в гіршому - стати причиною справжнього психічного захворювання.

Принципи спілкування з агресивними дітьми.

Пам'ятайте, що заборона і підвищення голосу - самі неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, і, знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність вашої дитини буде знята. Дайте дитині можливість свою агресію, перемістіть її на інші об'єкти. Дозвольте йому побити подушку або розірвати "портрет" його ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність в даний момент знизилася.

Показати дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ньому спалахів гніву або погані висловлювання про своїх друзів або колег, будуючи плани "помсти".

Нехай ваша дитина в кожний момент часу відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити чи пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Нехай дитина залишається одна в кімнаті і висловить все, що накопичилося на адресу того, хто його дратує.

Запропонуйте дитині, коли важко стриматися, бити ногами і руками спеціальну подушку, рвати газету, комкати папір, штовхати консервну банку або м'яч, бігати навколо будинку, писати всі слова, які хочеться висловити у гніві.

Дати дитині пораду: в момент роздратування, перш ніж щось сказати або зробити, кілька разів глибоко вдихнути або порахувати до десяти.

Можна послухати музику, голосно поспівати або покричати під неї.

Можна попросити дитину намалювати почуття гніву, тоді агресія знайде вихід у творчості.

Поради батькам

Батьки можуть навчитися керувати поведінкою своїх агресивних дітей, для цього слід:

Звернути особливу увагу на ігри дитини. В іграх діти здійснюють свої мрії, фантазії та страхи.

Обговорювати з дитиною на кого вона хоче бути схожа, які якості характеру, її приваблюють, а які ні.

Стежити за тим, який приклад ви подаєте дитині. Якщо дитина судить інших людей, нагороджує їх "ярликами", можливо вона повторює ваші дії.

Бути готовим уважно вислуховувати дитину, якщо вона хоче розповісти вам свій сон. У сні діти часто бачать те, чого їм не вистачає в житті. Особливу увагу звертайте на повторювані сюжети сновидінь.

Заохочувати дитину говорити про те, що її хвилює, що вона переживає, навчити дитину прямо говорити про свої почуття, про те, що їйподобається, а що ні.

Пропонуємо Вам кілька ігор.

"Кулачок" 

Дайте дитині якусь дрібну іграшку або цукерку і попросіть її стиснути кулачок міцно-міцно. Нехай вона потримає кулачок стислим, а коли розкриє його, рука розслабиться, і на долоні буде гарна іграшка. Вправа сприяє усвідомленню ефективних форм поведінки, зміщення агресії і м'язової релаксації.

"Подушкова битва"

Для гри потрібні маленькі подушки. Гравці кидають один в одного подушками, видаючи переможний клич, б'ють один одного ними, намагаючись потрапляти по різних частинах тіла. Сюжетом гри може бути "Битва двох племен" або "Ось тобі за +". Зауваження: гру починає дорослий, як би даючи дозвіл на подібні дії, знімаючи заборону на агресію.

"Уходи, злість, йди!"

Гравці лягають на килим по колу. Між ними подушки. Закривши очі, вони починають з усією силою бити по підлозі, а руками по подушкам з гучним криком "Уходи, злість, йди!" Вправа триває 3 хв.. Потім учасники за командою дорослого лягають у позу зірки, широко розставивши ноги і руки, і спокійно лежать, слухаючи музику - 3 хв. Застереження: стежіться, щоб б'ючи ручками по подушці, діти не попадали дуже часто по руках сусіда. Окремі попадання корисні

Коли тато в ЗСУ

У багатьох дітей відсутність батька, котрий перебуває на війні, може викликати складні емоції та реакції. Наприклад, дитина раптом перестає спілкуватися з однокласниками, друзями, стає дратівливою, неврівноваженою, емоційною. Така реакція типова для ситуацій, коли у школі чи серед оточення у всіх дітей батьки поруч, і лише в неї єдиної — батько боронить країну в лавах ЗСУ. Також ця реакція може з’явитися й щодо родичів, якщо дитина не відчуває від них підтримки та розуміння.

Як допомогти дитині?

У таких ситуаціях важливо знайти баланс між чесністю та чутливістю. Замість уникання запитань необхідно розмовляти з дитиною відкрито. Діти виражають свої емоції по-різному. Надайте їм підтримку, висловлюйте свою любов і розуміння. Створюйте безпечне середовище для вираження їхніх почуттів, дозволяючи їм розмовляти про свій біль, страх тощо.

Реакції дітей на відсутність батька

*Емоційна відданість*

Дитина може виявляти надзвичайну гордість та відданість своєму батькові, який служить на передовій. Вона може це виражати у своїх словах, діях, а також у шануванні та наслідуванні військового способу життя.

*Пасивність та втрата інтересів*

Деякі діти можуть впасти в пасивність, втратити інтерес до своїх улюблених занять, таких як спорт, мистецтво чи гра. Вони можуть відчувати втому і втрату мотивації через тривожність і прагнення бути ближче до відсутнього батька.

*Занадто рання дорослість*

Деякі діти можуть намагатися взяти на себе ролі та відповідальність, які зазвичай відводяться дорослим. Вони можуть відчувати необхідність брати на себе більше обов’язків у сім’ї.

*Підвищена залежність*

Також дитина може стати більш залежною від інших дорослих, намагаючись знайти заміну відсутньому батькові. Вона може шукати підтримку і захист у бабусі, дідуся, інших родичів або вчителів.

*Соматизація*

Головний біль, біль у животі, нездужання, алергічні реакції — можуть бути реакцією на емоційний стрес. Надавайте дитині необхідну медичну допомогу разом із психологічною підтримкою.

*Втеча в уявний світ*

Зависання в гаджетах, комп’ютерних іграх, втеча у власну альтернативну реальність — розглядайте це як механізм виживання дитини, спосіб зняття стресу, але водночас допомагайте їй зберігати зв’язок із реальністю.

*Релігійні та духовні пошуки*

Дитина може звернутися до релігії й духовності як до джерела підтримки та відповідей на свої запитання, якщо не отримує цього від рідних.

Пам’ятайте: ваша підтримка грає визначальну роль у допомозі дитині. Будьте поруч, створюйте коло спілкування, в якому дитину будуть підтримувати, розуміти, в якому дитина не буде відчувати емоційного напруження.

ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВО ЛЯГАТИ ДИТИНІ СПАТИ НЕ ПІЗНІШЕ 21:00?

Все своє дитинство ми чули фразу: «Вже дев'ять.  Дітям час спати!»

🌙 Поступово звички змінюються, причому не лише у дорослих, а й у дітей.  Якщо раніше о 9-й вечора ми вже лежали в ліжку, то сучасну дитину в цей час важко умовити навіть надіти піжаму.

✔️Дитина має лягати спати рано.  І не треба жодних виправдань!  Це необхідно тому, що гормон росту починає вироблятися в четвертій стадії сну, тобто приблизно о 00:30, якщо лягти рівно о 21:00.  

Якщо дитина лягає спати дуже пізно, вона залишається менше часу на вироблення цього гормону

💡 До того ж, згідно з експериментами у цій галузі, діти з правильним режимом сну більш сконцентровані на уроках і краще запам'ятовують матеріал.  Ще один значний плюс у тому, що діти з режимом мають менший ризик розвитку хвороби Альцгеймера у дорослому житті.

ПОМИЛКИ БАТЬКІВ, ЯКІ УСКЛАДНЮЮТЬ ДИТИНІ АДАПТАЦІЮ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА

«ПРОЩАЛЬНИЙ КОНЦЕРТ» НА ПІВГОДИНИ.

- Коли ви стоїте на порозі, обіймаєте дитину, як у кіно про прощання з кораблем у відкритому морі, дитина думає: «Мабуть, тут щось небезпечне». Краще коротке й тепле: «Па-па, гарного дня!» - і впевнений крок до дверей. Ваша спокійна поведінка = спокій дитини.

«ПІДКУП ЗА ВІДВІДУВАННЯ »

- Оце «Підеш у садочок - куплю шоколадку»… Знаєте, чим закінчується? Дитина починає торгуватися. Сьогодні шоколадка, завтра - велосипед. І так до 18 років.

ТАЄМНІ ЗМОВИ З ВИХОВАТЕЛЕМ.

- Знаєте, коли батьки підморгують  вихователю й шепочуть: «Якщо заплаче - одразу дзвоніть», або «Сьогодні не змушуйте його спати», дитина не гірше за Шерлока Холмса все розуміє. І потім думає: «Ага, тут можна домовлятися, я - особливий». У групі ж правила для всіх однакові - так дитині простіше звикати й почуватися частиною команди, а не таємним агентом із власною місією.

«РЯТУВАННЯ» ВІД САДОЧКА.

- Залишаємо дитину вдома через «не хочу» чи легкий нежить? І тоді малюк думає: «Так, садочок таки страшний, раз мама мене рятує». А регулярність і передбачуваність - наші найкращі союзники.

ДРАМИ НА ТЕМУ РОЗСТАВАННЯ.

- Фрази типу «Як же я без тебе?» чи «Мамочка буде сумувати» викликають у дитини почуття провини. Замість гратися з друзями вона переживає за вас. Краще: «Я тебе люблю, а ввечері в розкажеш, що було цікавого!»