В любові є початок і кінець, і людина народжується, щоб помирати-про ці вічні істини ми не завжди задумуємося, а поет подумав про це образно, метафорично і народився прекрасно-печальний філософський вірш:
Любов моя поплаче і простить,
Та я про те нічого ще не знаю...
В сльозах, як діти, вибігли хрести
І для обіймів руки розкидають...
Так міг сказати тільки Григорій Лютий.