Відгуки критиків

22 березня 1984 року Гуляйпільська районна газета познайомила читачів із рецензією "Кринична глибина слова" Геннадія Літневського на першу поетичну збірку Григорія Лютого "Крилатий кінь"

Письменник - рецензент звертає увагу читачів на любов поета до природи. "Бо тут уже не любов до природи в її найпоширенішому, "дачному" варіанті, а просто відсутність дистанції між ліричним героєм (читай-автором) і природою. Він не відділяє себе від неї, почувається частиною її"

Геннадій Літневський відзначає цілісність творів Григорія Лютого, їхню народнопісенну простоту і поряд з такою селянською розважливістю - несподівану парадоксальність деяких образів ("Шука сухий нічліг собі вода...") і думок, наприклад:

Ти вже не любиш мене,

Я так любив тебе,

Що зовсім переміг твою любов...

1 грудня 1985 року в газеті "Индустриальное Запорожье" Костянтин Сушко друкує рецензію "На одном, на своем коне" на нову збірку поезій Григорія Лютого, де, зокрема, є такі рядки:"... ідею збірки і її зміст повністю передає назва - "Крона вічності". Поет пише про те, що його оточує. Він пише про щоденне, про земне, а значить, про вічне. Його думки, які виникають при огляді звичайних речей, буденних явищ, стають нашими".

Не тіло гріти.

Просто розуміть,

Шо в хаті тепло,

діти - у сухому.

Що де не хороше,

але найкраще вдома.

16 травня 1987 року в газеті "Комсомолець Запоріжжя" Анатолій Ковтун друкує рецензію "Це вірші чесні" на книжку "Червона літера вогню". Рецензент говорить, що у книзі немало рядків, присвячених рідній землі. Батьківщина в Григорія Лютого завжди конкретна, - підмітив Анатолій Ковтун, - це і Гайчур, що "вітрам шляхи переступив", і Любимівка, де "літають хрущі понад хатою", це- "глиняна гора, з якої все село звело свої хороми і хатини". Скільки трепетного синівського благоговіння в словах, звернених до землі:

Ось я - зернина.

Посій мене,

мною вроди.

15 липня 1990 року "Запорізька правда" подає рецензію "Повернення до себе" Анатолія Рекубрацького на книжку "Хліб любові", в якій читаємо: "Поезія Григорія Лютого - явище в українській літературі неординарне. Цього ніколи не зрозуміють практики, у яких навіть на найглибший ліричний рядок знайдеться аргумент: "Ну, то й шо... А хліба ж від цього не побільшає". Саме тому й виник духовний голод суспільства,вгамувати який не сила навіть найчистішим ліричним струменем.

Може, саме такі думки вкладав поет у назву збірки, а може, й ні. У нього своєрідне трактування:

Мій хліб - любов. Однині й назавжди.

Нехай мене любов моя годує.

Є легший хліб.

Єство ж моє гидує

Нелюбий хліб - страшніший від біди.

7 лютого 1999 року Григорію Івановичу Лютому виповнилося 50 років. А 5 лютого у газеті "Запорізька правда", вітаючи ювіляра, одна з вихованок Григорія Лютого, гуляйпільська поетеса Любов Геньба писала: "Саме такий він - Лютий - одержимий, простий, скромний і справедливий, як ця земля, що народила поета і виткала його долю білотканим полотном, щоб вишивав він на ньому кожне слово".

Не грали ми відколи,

Душа моя горить,

Гуляє Гуляйполе,

Як бубони - двори.

Гуляє Гуляйполе,

Гуляйполе гуля!

Комусь хай очі коле,

А ми, брат, звідтіля.