Ой, не крийся, природо, не крийся.
Що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш… А чого так сичі
Розридалися в лузі.
Твої коси від смутку, від суму
Вкрила прозолоть, ой ще й кривава.
Певно й серце твоє взолотила печаль,
Що така ти ласкава.
А була ж ти — як буря із громом!
А була ж ти — як ніч на Купала…
Безгоміння і сум. Безгоміння і сон. —
Тільки зірка упала…
Ой там зірка десь впала, як згадка.
Засміялося серце у тузі!
Плачуть знову сичі… О ридай же, молись:
Ходить осінь у лузі.
Ви знаєте, як липа шелестить
у місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов'ї…
"Я твій" — десь чують дідугани,
А солов'ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
6 травня 1911
Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п'янить.
Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг...
Їхав козак на війноньку
Їхав козак на війноньку,
Сказав: "Прощай, дівчинонько,
Прощай, дівчино, чорнобривая,
Їду в чужую сторононьку.
Дай же, дівчино, хустину,
Може, я в бою загину,
Темної ночі накриють очі, –
Легше в могилі спочину".
Дала дівчина хустину,
Козак у бою загинув,
Темної ночі накрили очі, –
Вже він в могилі спочинув.
Добрії люди насилу
Взяли хорошу дівчину.
Ген серед поля гнеться тополя
Та й на козацьку могилу.