Адаптація дітей до дошкільного закладу завжди була й лишається психологічно найбільш складним періодом як для дитини та її батьків, так і для педагогів. Урахування специфіки адаптаційного періоду допоможе не лише знайти правильний підхід до малюка, а й закласти передумови для його успішної соціалізації в новому колективі.

Досить часто доводиться спостерігати, як дитина не хоче йти до дитячого садка, аргументуючи своє небажання безліччю доказів. Та, мабуть, чи не найголовніша причина, яка викликає нехіть, — це те, що їй там нецікаво.

Початок відвідування дошкільного закладу — це не лише нові умови життя та діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, нове середовище, взає­мини, обов'язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожного малю­ка активного психологічного і фізіологіч­ного пристосування. Прийшовши до до­шкільного закладу, дитина опиняється в нових соціальних умовах, переживає зміну звичного розкладу та способу жит­тя, тож у неї виникає відчуття неста­більності. У цей період життя малюки часто демонструють неадекватні пове­дінкові прояви, що пов'язано з труднощами адаптації до нових умов. Звикання до дитячого садка найчастіше супроводжується порушен­ням емоційного стану дошкільника, погіршен­ням сну, апетиту, підвищенням захворюваності. Відбувається адаптація. Що ж це таке?

Адаптація— пристосування організму до нових обставин, а для дитини дошкільний заклад саме і є новим, ще невідомим просто­ром, із новим середовищем, новими взаємина­ми. Адаптація включає широкий спектр індиві­дуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливо­стей дитини, від сімейного ставлення, від умов перебування в дошкільному закладі.

У різних дітей адаптація відбувається по-різ­ному, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в ди­тини ігрових навичок, її контактності, добро­зичливості, емоційної залежності від матері тощо. Ураховуючи зазначене, можна виокре­мити три групи дітей за характером при­стосування до нових умов життя.

Перша група — ті, для кого процес адапта­ції легкий і безболісний. Вони комунікабельні, самостійні, врівноважені, проявляють зацікав­лення іграшками й діяльністю. Батьки спілку­ються з дитиною доброзичливо, з повагою.

Друга група — малюки, які адаптуються по­вільніше й важче. Поведінка нестабільна. Періоди зацікавлення грою змінюються періо­дами байдужості, вередування. Бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей. Навич­ки гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостійні: дещо можуть робити самі, але здебільшого залежні від дорослого. З боку батьків спостерігається нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, розважливі звертання змінюються погрозами або послабленням вимогливості, неуважні­стю.

Третя група — діти, які важко пристосову­ються до нового для себе побуту. Як правило, несамостійні, неконтактні. Звичні до неста­більності в режимі дня, швидко втомлюються. Ігрові навички в них не сформовані. Сон, апе­тит — погані або зовсім відсутні. Висока за­хворюваність іще більше вповільнює звикання до нового середовища і нових вимог.

Основні етапи (фази) перебігу адаптації дитини до умов дитячого садка

1.«Шторм»— у відповідь на комплекс нових впливів усі системи організму дитини відповідають бурхливою реакцією і значним на­пруженням. Підвищуються збудливість, тривож­ність, можливе збільшення агресивності або заглиблення у себе. Погані сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна буря триває від 2—3 днів до 1 —2 місяців (в окремих дітей).

2.«Шторм ущухає» — період несталого пристосування, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакцій на зовнішні впли­ви. Дитина продовжує приглядатися до нового оточення, робить спроби долучитися до спіль­ної діяльності, стає більш активною, зацікавле­ною, врівноваженою. Цей період триваліший, ніж перший, — від 1 тижня до 2—3 місяців.

3.«Штиль» — період відносно сталого при­стосування. Організм віднаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умо­ви життя, режим дня, спілкування. Дитина по­чинає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати реальну участь у заняттях. Зменшується захворюваність, ста­білізуються сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2—3 тижнів до півроку.

Причини важкої адаптації

1. Несформованість позитивного наста­новлення на відвідування дитячого закладу. Щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформува­ти в неї позитивне очікування майбутніх змін. Досить часто батьки зі співчуттям ставляться до відвідування дитиною дитячого садка. Уна­слідок такого ставлення дитина теж починає страждати, вередує, відмовляється відвідувати дитячий заклад. Іноді батьки залякують дитину відвідуванням дитячого садочка. У деяких ви­падках дитина не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку, про те, що там на неї чекає.

2. Несформованість навичок самообслу­говування. Інколи батьки, бажаючи заощадити час, поспішають нагодувати, одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування в неї не­обхідних практичних умінь і навичок. Такі діти, потрапляючи до дитячого закладу, почуваються безпорадними та самотніми — вони не можуть самостійно одягатися, користуватися туалетом.

3. Значних труднощів у період адаптації за­знають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з однолітками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілку­вання своєї дитини з ровесниками, щоб убез­печити її від поганого впливу. Наслідком цього є недовіра до інших, конфліктність, невміння попросити, невміння зачекати.

4. Значна невідповідність домашнього ре­жиму режимові дитячого закладу. У випад­ках, коли домашній і садочковий режими кар­динально відрізняються в часі й послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов може відчути дискомфорт.

Період адаптації важкий не лише для ди­тини, а й для вихователя, тому батьки повинні позитивно налаштовувати малюка на зустріч із вихователем.

ЗАВДАННЯ ВИХОВАТЕЛЯ В ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ

З першого дня дитини в дошкільному за­кладі вихователь активно співпрацює із сім'єю, щоб полегшити адаптацію дитини. Працювати буде легше, якщо педагог дізнається від бать­ків про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важ­ливо, щоб мама відчула: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конк­ретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.

Було б добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, і жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Розташувати­ся треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче йде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж малюк тулиться до мами — не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки захоче.

Теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дит­садок, і її настрій, і готовність попрощатися з мамою, залишитися у групі. Так само важ­ливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною.

Вихователь має представитися дитині. Фор­ма звертання може бути будь-якою, яку він сам вважає прийнятною: скажімо, тьотя Катя, або просто на ім'я. Не варто наполягати, щоб діти зверталися до вас на ім'я та по батькові. Така «доросла», безумовно ввічлива, форма досить складна для дитини щодо її вимови.

Потрібно ввести дитину в групу, познайоми­ти її з дітками (спочатку з кількома, а знайомство з усією групою дітей слід зробити поступовим), звернути її увагу, як цікаво й весело граються діти; дати їй роздивитись іграшки; лагідно за­певнити, що в дитсадку їй буде добре.

Перші контакти з дитиною — контакти до­помоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий допомагати й захищати її в цьо­му новому місці.

Від початку перебування дитини в дошкіль­ному закладі педагог має забезпечити, насам­перед, психологічний і фізичний комфорт для дітей, пом'якшити труднощі переходу від до­машнього до суспільного способу життя.

У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини та заслужити її довіру, це — основне завдання вихователя.

Налагодженню теплих стосунків сприяють також індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок із сім’ї, не реагують на уза­гальнене «діти». Але звертатися слід до них, з одного боку, індивідуально, на ім'я: «Маринко, ходімо мити ручки», а з іншого — наголошува­ти на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання «діти» тощо: «Діти, тепер усі сідай­те за столики!».

Усі незвичні дітям дії слід проговорювати, пояснювати, багаторазово повторювати: «За­раз ми всі будемо одягатися на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф — це в нас Оленчина шафа, це — Петрикова, а це — твоя. А ти, Іринко, молодець, сама свою шафу знайшла».

Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тих речей, з якими вдома не стика­лися або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід — слід пам'ятати, хто що вміє, в кого які проблеми.

Водночас вихователь має привертати увагу дітей одне до одного, домагатися, щоб вони запам'ятали, як кого звуть, бажано, щоб звер­талися на ім'я одне до одного і до вихователя. Для цього слід використовувати ритуали ві­тання й прощання з кожною дитиною: «Ось, діти, і Оленка прийшла. Доброго ранку, Оленко! Давайте всі разом із нею привітаємося...».

Виходячи з типових для адаптаційного пе­ріоду труднощів зі сном, апетитом, нестабіль­ністю гігієнічних навичок тощо, вихователю слід максимально враховувати вікові й індиві­дуальні особливості дітей. Якщо дитина погано їсть, недопустимо годувати її силоміць. Якщо не засинає, можна дати іграшку, посидіти з нею, заспокоїти, дозволити не спати, а просто поле­жати із заплющеними очима.

Якщо вихователі й батьки разом добро­зичливо, але твердо спрямують життя дитини в нове русло, жодних особливих проблем із дитиною не буде.

Дотримання правил прийому новачків дасть змогу встановити довірливі стосунки з ними та їхніми сім'ями, а також, що особливо важли­во, — зберегти здоров'я дітей.

ІГРОВІ ТЕХНІКИ, ЩО СПРИЯЮТЬ ПРОЦЕСУ АДАПТАЦІЇ

Реалізація ігрових технік полегшить адапта­цію дітей до нових соціальних умов, допоможе їм адекватно сприймати себе та інших дітей, опанувати конструктивні форми поведінки й основи комунікабельності.

Гра «А мене звати...»

Мета: розвиток бажання познайомитися; на­вчання ввічливо звертатися одне до одного; роз­виток відчуття єдності, причетності до групи.

Матеріали: квітка або м'яч.

Кожна дитина, стоячи у колі, звертається (по черзі) до свого сусіда праворуч, передає йому квітку або м'яч, називає своє ім'я і за бажанням трохи розповідає про себе.

Гра «Луна»

Мета: навчання запам'ятовування імен ді­тей групи; розвиток єдності, задоволення від перебування в центрі уваги.

Діти сидять у колі на килимі. Дитина, яка сидить праворуч від психолога, промовляє своє ім'я і плескає у долоні: «Ма-ри-на». А діти всієї групи повторюють за нею це ім'я, як луна. Отож, ім'я кожної дитини повторюватиметься кілька раз.

Гра «Равлик»

Мета: продовження знайомства дітей одне з одним; розвиток уваги, пам'яті, вміння відпо­відати на сигнал.

Діти довільно рухаються по кімнаті, а на сиг­нал «Равлик!» присідають, називаючи по черзі своє ім'я, і набирають пози равлика.

Гра «Велике дерево»

Мета: навчання відчуття того, що разом, у гурті, краще і гратися, і вчитися, і працювати, і відпочивати; розвиток позитивної мотивації до відвідування дошкільного закладу.

Діти стоять у колі, взявшись за руки, утво­рюють велике, сильне дерево. Прислухаються, як шелестять його листочки, коли дме вітер (діти разом розгойдуються). Відчувають, як во­но жи ве, дихає (дихають разом: крок уперед — вдих, піднімають руки; крок назад — видих, опускають руки).

Робимо висновок: «Коли ми разом — нас багато, і ми велике, міцне дерево».

Гра «Потяг»

Мета: закріплення вміння знайомитися; розвиток слухового сприйняття, координації рухів; сприяння нейтралізації негативної емоційної енергії та агресивної поведінки.

Психолог. Зараз ми з вами зробимо потяг. Спочатку я буду локомотивом, коли їхатиму по колу, то плескатиму в долоні й промовля­тиму своє ім'я: «Оле-на...».

Я зробила коло, а тепер на моє місце не­хай стане хтось із вас, а я стану, як і ви, ва­гончиком — причеплюся до «локомотива». Тепер він поїде, а ми всі разом промовляти­мемо його ім'я: «Дмит-ри-ку, Дмит-ри-ку...».

Рушаймо!

І так, доки всі діти по черзі не будуть «локо­мотивом» і не візьмуть участь у грі.

Гра «Морський банан»

Мета: розвиток відчуття єдності, згурто­ваності; формування навичок самоконтролю та комунікабельності.

Грають групами по п'ятеро дітей, сидячи на лаві. Психолог перед початком гри пояс­нює, що морський банан — це гумовий човен, формою дещо схожий на банан. Пропонує ді­тям уявити, що вони катаються на морському банані: для цього мають міцно тримати одне одного за лікті, щоб не розірвався ланцюжок, і ніхто не впав у воду.

За командою психолога діти нахиляються праворуч, ліворуч. Завдання: не загубити ні­кого з «пасажирів» і не зробити нікому боляче. Якщо хтось «падає» з банана, всі разом мають вигукнути його ім'я.

Гра «Клубочок»

Мета: закріплення знань дітей одне про одного, вміння звертатися до товаришів на ім'я, брати участь у колективній грі; формувати позитивне ставлення до відвідування дитячого садка.

Психолог стоїть у центрі кола, яке утворю­ють усі діти групи. Він виконує роль клубочка. Один із малюків перший підходить до психо­лога, бере його за руку; в цей час уся група називає разом ім'я цієї дитини; потім те саме робить друга дитина, беручи за руку вже пер­шу дитину і «намотуючись» навколо «клубоч­ка» — психолога.

Гра завершується, коли остання дитина «намотається» навколо клубочка. Висновок, до якого мають дійти діти: «Разом — добре; мене всі знають, і я знаю всіх».

Гра «Відгадай, хто тебе покликав»

Мета: закріплення навичок позитивної соціальної поведінки; диференціювання слу­хового сприйняття.

Грають по двоє, третя дитина — ведуча. Діти, кожен по черзі, називають ведучого на ім'я. Завдання ведучого — відгадати, хто його покликав.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це остання стадія інфекційної хвороби, що має назву ВІЛ-інфекція. Збудником хвороби є вірус імунодефіциту людини (скорочено ВІЛ), який вражає клітини крові, так звані СД4-лімфоцити, що забезпечують гомеостаз організму людини і захищають його від інфекційних захворювань, розвитку злоякісних пухлин та інших уражень. Внаслідок дії ВІЛ відбувається глибоке ушкодження імунної системи, і людина стає беззахисною перед збудниками різних інфекцій. Хвороба розвивається повільно, протягом 8–12 років і закінчується клінічною картиною, яку назвали СНІДом. До цього часу СНІД залишається невиліковною хворобою.

Що таке цей ВІЛ?

Збудник ВІЛ-інфекції відноситься до групи повільних (ленті-) вірусів і входить до підгрупи ретровірусів. Генетична програма вірусу закодована в його РИК. Щоб клітина зрозуміла команду вірусу, в його складі є спеціальний фермент - зворотна транскриптаза, за допомогою якої інформація з вірусної РНК переходить на клітинну ДНК і керує нею. Наслідком дії цього механізму є побудова компонентів вірусу, які накопичуються переважно в клітинах крові, нервової системи та інших. Кількість вірусу в крові має спеціальний термін - вірусне навантаження, воно визначає стан хвороби. З ростом рівня вірусного навантаження не спрацьовує контроль з боку імунної системи, що призводить до розвитку симптомів хвороби.

Шляхи інфікування.

ВІЛ-інфікована людина - це носій вірусу, здатний заражати здорову особу. Зараження відбувається, коли вірус з організму ВІЛ-інфікованого разом з кров'ю, спермою чи виділенням піхви, або з грудним молоком матері потрапляє в кров здорової людини чи дитини.

Вірус передається:

• при статевих стосунках з ВІЛ-інфікованою особою, коли через слизову оболонку статевих органів (піхви, члена), прямої кишки чи ротової порожнини вірус проникає в організм статевого партнера;

• через кров, насамперед через спільні шприци та голки при внутріш-ньовенному введенні наркотичних речовин, а також забруднений кров'ю, нестерильний медичний інструмент;

• дитині від ВІЛ-інфікованої матері - інфікування відбувається під час вагітності, пологів чи годуванні грудним молоком.

Підступність ВІЛ-інфекції у тому, що після зараження людина може довгий час не відчувати ознак хвороби, вважати себе здоровою і водночас заражати інших -насамперед своїх сексуальних партнерів та партнерів по голці. Період безсимптомного носійства може тривати 8 - 10 і більше років, після чого розвивається СНІД.

Збудник СНІДу найчастіше вражає:

• ін'єкційних споживачів наркотичних речовин, що користуються спільними шприцами, голками, при фасуванні наркотику та введенні його ін'єкційним шляхом;

• сексуальних партнерів ВІЛ-інфікованих, що не застосовують засоби індивідуального захисту - презервативи. Особливо небезпечний щодо ризику зараження анальний секс: слизова оболонка прямої кишки надзвичайно чутлива до пошкоджень, через які вірус проникає в кров. Дещо менш ризикованим є оральний секс, хоча віруси зі сперми можуть проникати в організм і через поранену оболонку ротової порожнини.

Ризик зараження зростає при наявності у партнерів венеричних хвороб, оскільки в уражених місцях статевих органів скупчується велика кількість інфікованих ВІЛ лімфоцитів. Доведено, що жінки в 3 рази частіше заражаються при статевому акті від інфікованих чоловіків, ніж чоловіки від інфікованих жінок.

У випадку вагітності ВІЛ-інфікованої жінки ризик народження інфікованої дитини в значній мірі залежить від стану здоров'я вагітної, кількості вірусу в її крові, симптомів хвороби, особливо ураження шийки матки та піхви, тривалості пологів, числа попередніх вагітностей. Наукові дослідження свідчать про те, що плід може бути інфікованим уже на 8 - 12 тижні вагітності, проте у більшості випадків зараження немовлят відбувається в момент пологів.

Не виключена можливість ураження ВІЛ при порушенні правил гігієни при голінні, манікюрі, татуюванні та деяких інших косметичних процедурах, а також при медичних маніпуляціях, які супроводжуються пошкодженням цілісності шкіри чи слизових оболонок з використанням нестерильних інструментів. Правильна і своєчасна обробка косметичного приладдя та стерилізація медичного інструментарію (чи використання одноразового) забезпечують безпеку їх застосування.

СНІД не передається:

Хоча ВІЛ вражає весь організм, до цього часу не доведена можливість інфікування через піт, сечу, сльози, слину, оскільки кількість вірусних частинок в цих рідинах надзвичайно мала для зараження. Хвороба не передається побутовим шляхом: через повітря при чханні, кашлі, при спільному проживанні, роботі в одному приміщенні, користуванні посудом. Не треба боятись подати руку чи обійняти інфіковану і хвору людину, не страшні також дружні поцілунки, якщо на губах відсутні виразки чи, тріщинки. Безпечним щодо зараження ВІЛ є спільне відвідання місць громадського користування – лазні, сауни, басейну, туалету. СШДом не можна заразитись в громадському транспорті.

Передача ВІЛ через укуси комарів чи інших комах не доведена, бо коли комар жалить людину, він впорскує свою слину, де вірусу практично немає. В організмі комахи вірус розмножуватись не здатний.

Визначити інфекцію можна:

У відповідь на проникнення вірусу, в організмі людини через 1–3 місяці утворюються антитіла. Їх поява є свідченням ВІЛ-інфекції, а виявляються антитіла за допомогою дослідження крові. Обстеження на СНІД проводяться в кабінетах довіри, де за бажанням це можна зробити анонімно.

Зразки донорської крові досліджуються комплексно на ВІЛ, віруси гепатитів В і С, сифіліс в діагностичних лабораторіях станцій переливання крові. Якщо в порції крові виявлено хоча б один з цих збудників, вона знищується.

Вагітні жінки дворазово обстежуються на ВІЛ за добровільною згодою в жіночих консультаціях при взятті на облік та оформленні на пологи.

В лабораторіях діагностики СНІДу обласних (міських) центрів профілактики СНІДу обстежують контингенти людей, що відносяться до груп ризику: це особи, що вживають наркотики ін'єкційним шляхом, ведуть безладні статеві стосунки або мають статеві контакти з ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД.

Всі відомості стосовно ВІЛ-інфікованої особи є конфіденційними

Невідкладна медична допомога ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД надається в усіх лікувально-профілактичних закладах України.

Планова медична допомога надається у спеціалізованих відділеннях (палатах) інфекційних лікарень, центрів профілактики і боротьби зі СНІДом, наркологічних диспансерів (лікарень) та протитуберкульозних лікарнях (для лікування ВІЛ-інфікованих з активними формами туберкульозу).

Диспансерний нагляд за хворими на ВІЛ-інфекцію/СНІД здійснюється диспансерними відділеннями центрів з профілактики та боротьби зі СНІДом або кабінетами інфекційних захворювань поліклінік за місцем проживання.

Перебіг хвороби

Перші симптоми хвороби спостерігаються в середньому через 1,5–3 місяці після інфікування. Це так звана гостра стадія ВІЛ-інфекції, і вона спостерігається не у всіх інфікованих. Для гострої стадії характерна тривала лихоманка, схуднення, нічне пспітніння, збільшення лімфатичних вузлів. Продовжується недуга 2–3 тижні, і людина нібито одужує, проте вірус залишається в організмі і може інфікувати інших.

Період безсимптомного вірусоносійства триває від кількох місяців до багатьох років (8 і більше). Протягом всього цього часу ВІЛ-інфікована особа почувається здоровою. Проте врешті вірус долає імунний захист і знижує опірність організму. Як наслідок, розвивається СНІД, який проявляється інфекційними хворобами, найчастіше це тривалі запалення легень (пневмонії), туберкульоз, вірусні хвороби (оперізуючий лишай, герпес, цитомегаловірусна інфекція), у деяких хворих розвиваються пухлини чи ураження нервової системи.

Хвороба тягнеться кілька років, людина виснажується і гине.

Хоча ефективних ліків від СНІДу ще немає, проте розроблено так звані антиретровірусні препарати, які впливають на рівень вірусу в крові, знижують його і цим значно подовжують життя ВІЛ-інфікованих, зменшують число смертей від цієї хвороби. Висока вартістьтаких препаратів поки що робить їх малодоступними більшості інфікованих людей. Найкращим і найдешевшим засобом запобігання зараження ВІЛ залишаються профілактичні засоби, дотримання та застосування яких дозволить виключити зі свого життя ризиковані миттєвості.

Головним інструментом профілактики є всебічні знання про хворобу, шляхи інфікування та чинники, що сприяють цьому. Таким чином, зв'являється можливість захистити себе, зменшити шкоду від ВІЛ та наркотику для особистості та суспільства.

Чи можна вберегти себе від СНІДу?

На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження нових випадків інфікування. У зв'язку з цим, необхідно:

• приймати правильні щодо свого здоров'я рішення, намагатися протистояти таким факторам ризику, як потреба експериментувати, самоутверджуватись під тиском з боку однолітків та наркодільців;

• уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування. Застосування презервативів значно знижує можливість інфікування партнера не тільки ВІЛ, але й збудниками венеричних захворювань, вірусних гепатитів. Купуючи презервативи, слід звертати увагу на строки їхньої реалізації та наявність спеціальної змазки, що засвідчує напис в анотації - проти інфекційних хвороб (іnfections diseases prevention) чи АНТИСНІД. Рекомендується вживати латексні презервативи;

• сексуальні стосунки з особами, що вживають наркотики, здебільшого неконтрольовані і вже тому небезпечні. За даними статистики 30 - 50 % осіб, що вживають наркотики ін'єкційним шляхом, інфіковані ВІЛ отож, вірогідність інфікування надзвичайно висока;

• пам'ятати, що венеричні хвороби сприяють поширенню ВІЛ, а тому їх потрібно терміново лікувати;

• не застосовувати вже використані, брудні шприци та голки при введенні наркотиків. Для кожної ін'єкції слід використовувати одноразовий стерильний шприц та голку, а якщо це неможливо, то кип'ятити шприци багаторазового вживання чи промивати їх дезрозчином;

• важливо знати, що вагітні ВІЛ-інфіковані жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію, для проведення профілактичного лікування.

ВАШЕ ЗДОРОВ’Я – У ВАШИХ РУКАХ!

ЄДИНИЙ СПОСІБ ДІЗНАТИСЯ ЧИ Є В ОРГАНІЗМІ ВІЛ – ПРОЙТИ ТЕСТУВАННЯ