1. Сформуйте у себе позитивне ставлення до дитячого садка, налаштуйте себе на те, що дитині тут буде добре, її буде доглянуто, оточено увагою, вона отримає підтримку.

2.Уникайте будь-яких негативних розмов у сім'ї про дитячий садок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негатив не ставлення до відвідування дитячого садка.

3. Створіть спокійний, безконфліктний клімат у сім'ї.

4.Заздалегідь потурбуйтеся про те, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближеним до розпорядку дня у дитячому садку (ранній підйом, час денного сну, прийоми їжі, прогулянки).

5.Ознайомтеся з режимом харчування та меню у дитячому садку.

6.Навчайте дитину їсти неперетерті страви, пити з чашки, привчайте тримати ложку.

7. Відучіть дитину від підгузків. Виховуйте у неї потребу проситися до туалету.

8.Учіть дитину впізнавати свої речі: білизну, одяг, взуття, носовичок.

9. Учіть гратися іграшками. Скажімо, ляльку можна годувати, колисати, гойдати; пірамідку — збирати, розбирати.

10.Привчайте дитину після гри класти іграшки на місце.

11.Пограйтесь удома у дитячий садок з ляльками: погодуйте їх, почитайте казку, поведіть на прогулянку, покладіть спати.

12.Виховуйте у дитини позитивний настрій та бажання спілкуватися з ін шими дітьми.

13.Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини — привчайте її до ситуацій, в яких потрібно змінювати форми поведінки.

14.Підготуйте для малюка індивідуальні речі: взуття та одяг для групи, 2-3 комплекти змінної білизни,чешки для музичних занять, носовичок.

15. Повідомте медичну сестру про стан здоров'я вашого малюка. 

1. Правило паузи. Порахуйте до десяти. Запитайте себе «Що відбувається?», "Що відчуває зараз дитина?".

2. Не дайте сильним почуттям захопити і вас. «Заземляйтеся» - фізично посувайтеся, відчуйте землю під ногами, подихайте (видих в два рази довший за вдих).

3. Дайте дитині час і простір самій впоратися з раптово нахлинувшою емоцією; дайте попити води.

4. Коли спаде основний потік емоцій, спробуйте обійняти і приголубити дитину. Зараз вона, як ніколи, потребує вашого прийняття. Ваш спокій і слова розуміння «Я тобі співчуваю», "Я тебе розумію" - кращий засіб для примирення.

5. Називайте почуття чи емоцію, яку відчуває зараз дитина: "Ти сердишся,бо я...", "Ти засмутилася, через те..."

6. Дитина, бачачи, що дорослий здатний витримувати (контейнувати) напругу її емоцій, засвоює, що вона у безпеці, її люблять, навіть, коли вчинки її погані, її приймають. Вона вчиться розрізняти наміри і вчинки, почуття і способи вираження почуттів.

Відкласти справи заради розмови з дитиною:

Під час спілкування з дитиною не варто займатися іншими справами. Дитина може подумати, що вона вас не така цікава, як, наприклад, комп’ютер.

Розмова на рівні зросту дитини:

Під час розмови надзвичайно важливо знаходитися на рівні дитини, наприклад сісти разом на диван або дорослому присісти. Це необхідно для встановлення зорового та емоційного контакту.

«Відображене вислуховування»:

Демонструйте дитині, що чуєте її (наприклад, словами «угу», «так», «а далі», «що-що»…) дозвольте дитині проявити власні почуття, доведіть дитині, що правильно зрозуміли її повідомлення.

Мова тіла:

Уважно слідкуйте за «мовою тіла» дитини, яка під скаже, як почувається дитина, розмовляючи з вами.

Підтримка та похвала:

Прояви підтримки можуть бути не тільки на словах, але й у вигляді усмішки, обіймів, погляду тощо.

Тон голосу:

Обирайте правильний тон голосу, розмовляючи на делікатні інтимні для дитини, теми.

Емоційне включення:

Під час розмови проявляйте власні почуття щодо теми, яку ви обговорюєте.

Робіть паузу:

Під час розмови дайте можливість  дитині подумати, просто помовчати, не вимагайте негайної відповіді.

Спілкування: коли, про що і як

Почуття і діяльність: чим займалася впродовж дня, що вдалося найкраще, з ким грала, чи ні з ким не посварилася, чому дивувалася, що хоче спробувати зробити вдома сама або разом з батьками тощо.

Природа: спів пташок, краса квіточки, планування прогулянки  в парку, правила поведінки в природі.

Предметне довкілля: для чого потрібна певна річ, як нею користуватися, як зводяться будинки, яким транспортом можна найшвидше дістатися додому.

Праця дорослих: як минув ваш робочій день, які справи чекають на вас удома, чим може допомогти.

Свята: чому відзначають те чи інше свято, як до нього готуються, як ви відзначали його в дитинстві, які є сімейні традиції.

Художні твори: що читала вихователь у дитсадку, який віршик учили, яку книжку читатимете вдома, чому саме цю книжку.

Навіщо дітям Інтернет?

Повертаючись ввечері з робити і спостерігаючи за своїм сонним дитям з грайливими очима біля ноутбука, ми задаємо собі одне питання: який магніт сидить у просторах Інтернету і притягує увагу всіх дітей?

Насправді, все дуже просто. Діти — це маленькі особистості, які «ковтають» спілкування та інформацію, як повітря — жадібно і захоплено. Для них Інтернет — інша планета, на якій вони відчувають себе комфортно і вільно. Чому? Та тому, що можна покрутити її, як глобус, і знайти той континент, ту потребу, якої так не вистачало, і реалізувати її одним кліком миші.

Як убезпечити свою дитину в Інтернеті: технічні засоби

Дуже просте правило — навчити чомусь можна лише тоді, коли ти сам розумієшся у питанні. Так, відсутність комп’ютерної обізнаності у батьків у більшості випадків є основною причиною зниження онлайн-безпеки дітей.

Безпека вашої дитини в Інтернеті починається саме з вас. Адже від вашої обізнаності й комп’ютерної грамотності, у першу чергу, залежить, наскільки безпечним для дитини буде віртуальний світ. Що треба робити?

— Слідкуйте, аби на комп’ютері не було небажаної для дитини інформації.

— Регулярно переглядайте електронну скриньку, не залишайте у відкритому доступі документи й файли «для дорослих».

— Налаштуйте запаролений вхід до комп’ютера для різних користувачів.

— Очищуйте історію браузера від слідів перебування на небажаних для дитини сайтах; своєчасно видаляйте матеріали небажаного змісту, аби виключити можливість їх перегляду неповнолітніми.

— Перевіряйте історію браузера, щоб розуміти, якими сайтами та сервісами користається дитина.

— Не забувайте про те, що заборонені ресурси можуть завантажуватися автоматично під час відвідування сайтів з контентом, який не містить небезпеки для дітей. Тож не варто одразу сварити дитину за відвідування сайтів із небажаним контентом — вона могла бути абсолютно до цього не причетною.

Необхідно також навчитися правильно підбирати програмне забезпечення для захисту дитини від інформаційних загроз.

Антивіруси. Антивірусне програмне забезпечення захищає комп’ютер від шкідливих програм, діяльності хакерів, спаму, шпигунського ПЗ і т.д. Важливо: антивіруси потрібно регулярно оновлювати, аби забезпечити максимальний захист.

Приклади антивірусів:

— Kaspersky Internet Security. Окрім основних функцій захисту, надає можливість створити окремий профіль для дитини з бажаними параметрами та обмеженнями.

— Panda Internet Security 2009. Запобігає доступу до небажаного контенту в Інтернеті.

— ESET Smarty Security 4. Дає можливість налагодити персональний брандмауер.

Батьківський контроль для ПК. Такі програми працюють за принципом «чорного» або «білого» списків. Хоча «чорні списки» постійно оновлюються, проте далеко не завжди небажані сайти вчасно відстежуються. «Білі списки» включають сайти, рекомендовані для дітей, в чому й полягає їхня перевага.

Також варто взяти до уваги безпечні для дітей пошукові системи: gogul.tv, search.icensor.ru, quinturakids.com

Користуючись наведеними вище порадами, ви зможете бути спокійними за вашу дитину — користування Інтернету буде не лише цікавим і корисним, але й безпечним.

Поради експертів: діти дошкільного віку

Діти дошкільного віку мають непереборне бажання пізнавати щось нове, постійно ставити запитання й шукати відповіді на них. Тому варто потурбуватися про те, щоб Інтернет, як джерело знань, не становив небезпеки. Маленькі діти повинні користуватися Інтернетом під наглядом дорослих ще й тому, що їм потрібна допомога в навігації під час пошуку сайтів і при спілкуванні.

Крім того, однією з найважливіших діяльностей для дітей дошкільного віку є гра. Грають діти з великим задоволенням, зокрема й у комп’ютерні ігри, які, хоча й можуть бути корисними, з розвагами за комп’ютером не можна переборщувати.

Для підвищення безпеки вашої дитини в Інтернеті варто притримуватися кількох правил.

— Навчіть дитину правилам конфіденційності й поведінки в Мережі — люди в Інтернеті, а особливо у соціальних мережах, можуть видавати себе за кого завгодно, тому варто обережно ставитися до нових віртуальних знайомих.

— Поясність, для чого й як правильно створювати ніки для чатів, форумів, блогів, мережевих ігор і т.д. Придумайте разом з нею хороший нік і безпечний пароль.

— Виключіть можливість використання дитиною служб миттєвих повідомлень (Skype, ICQ тощо), електронної пошти й чатів.

— Не дозволяйте дитині користуватися голосовими службами взаємодії з товаришами по мережевих іграх. Багато з сучасних мережевих ігор дають можливість гравцям розмовляти одне з одним — цього варто уникати.

— Створіть для дитини робоче середовище з обмеженим списком дозволених сайтів.

— Користуйтеся інформаційними фільтрами та засобами блокування небажаного контенту — Net Nanny Parental Controls, McAfee Safe Eyes, CYBERsitter тощо.

— Використовуйте програмне забезпечення для контролю ресурсів, що відвідує дитина.

— Використовуйте пошукові сервіси, призначені для дітей — kidsclick.org, askkids.com тощо.

— Підключіть послугу «Батьківський контроль» від Київстар, аби виключити доступ до небажаних ресурсів через мобільний Інтернет.

— Проявляйте зацікавлення віртуальним життям дитини, не ігноруйте її запитань.

— Хваліть дитину, якщо вона робить щось правильно й спокійно пояснюйте, що потрібно робити, якщо дитина помиляється.

Пам’ятайте — безпека дитини у Мережі залежить, у першу чергу, від вашої обізнаності в цьому питанні, тож варто бути в курсі того, що відбувається в Інтернеті, які програми й ігри виходять. Дотримання цих правил захистить вашу дитину від неприємностей, які може спричинити Інтернет.

Насильство в сім’ї – це не та тема яку можна обговорювати жартома. Це тема яка несе страх, сором, відчай. На жаль, проблема насильства, а особливо домашнього насильства є актуальною в нашому суспільстві. Про те, говорити та вирішити проблему не так просто. Оскільки жертви що потерпають від насильства в сім’ї настільки емоційно скуті, та залякані, що «виносити сміття з хати» вони просто бояться… Випадки коли члени сім’ї потерпають від насильства дуже багато і перш за все що повинна зробити жертва – перестати звинувачувати себе, думати що це норма, а головне звернутися по допомогу.

Насильство в сім’ї – це перш за все, дія фізичного, психологічного, сексуального, економічного характеру одного члена сім’ї по відношенню до іншого.

Види насильства:

До фізичного насильства відносять:

– побої

– тілесні ушкодження

– штовхання

– ляпаси

– удари та кидання предметами в жертву

– погроза зброєю, поранення

– перешкода у вільному пересуванні (дому, вулиці)

– перешкода або відмова у допомозі при потребі в медичній допомозі (хворий, поранений, вагітна)

– псування майна

– образа дітей

– відмова у забезпеченні сім’ї необхідними товарами (харчі, речі першої необхідності)

– умисне перешкоджання відпочинку вночі, позбавлення сну

Психологічним насильством вважають дію на психіку члена сім’ї, до них відноситься:

• Погрози, образи,

• Приниження вдома, на публіці

• Критика

• Ігнорування (почуттів, особи)

• Насміхання (над релігійними переконаннями, особистими поглядами )

• Заборона (користуватись телефоном, виходити на роботу, спілкуватися з родичами)

Шляхом таких дій завдається шкода психологічному здоров’ю, спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе.

Ще одним видом насильства являється економічне насильство, яке характеризується позбавленням житла, одягу, майна, коштів, це жорстокий і принизливий фінансовий контроль одного члена сім’ї іншим.

Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» визначає ще один вид насильства, такий як сексуальне насильство, а саме посягання на сексуальну недоторканість членів сім’ї.

І так, до сексуального насильства відносять:

• Примушення до сексу, навіть якщо ви чоловік та жінка (проти волі)

• Секс з жорстокістю, садистськими нахилами

• Примус партнера до сексуального зв’язку з іншими партнерами

• Примушення спостерігати за сексуальними зносинами інших людей

Згідно Сімейного кодексу України від 10.01.2002 №2947-111, поняття сім’я а також члени сім’ї – це особи які перебувають у шлюбі; не перебувають у шлюбі, але живуть разом як сім’я; їхні діти; особи що перебувають під опікою; родичі прямої чи не прямої лінії споріднення що живуть разом.

Відповідно до цього, суб’єктами вчинення насильства в сім’ї можуть виступати:

• Чоловік та жінка (одруженні, неодружені але живуть разом)

• Батьки (щодо рідних дітей, чи дітей під їхньою опікою)

• Дід, баба

• Вітчим, мачуха

• Опікун, піклувальник, усиновитель, всиновлена особа

• Родичі прямої і не прямої лінії що проживають разом

Закон про насильство в сім’ї не поширюється на колишнє подружжя, навіть якщо розлученні чоловік та жінка живуть на одній території.

Проте насильство з боку розлучених батьків щодо дітей (рідних чи всиновлених) розглядається як насильство в сім’ї.

Що робити якщо ти потерпаєш від насильства в сім’ї?

1. Звернутися в 102.

2. Скласти письмову заяву на ім’я представників правоохоронних органів, де коротко потрібно вказати обставини справи та вимогу щодо притягнення до відповідальності конкретну особу.

3. Підтвердити факти документальними доказами.

Що робити якщо тобі завдали тілесних ушкоджень?

Якщо жертві сімейного насильства було завдано тілесних ушкоджень, потрібно негайно звернутися до правоохоронних органів та медичних установ. Поліція надає направлення на медичне обстеження, а медичні висновки про тілесні ушкодження стають вагомим доказом в справі про насильство в сім’ї.

Які заходи відповідно Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» повинні зробити правоохоронці?

1.     Дільничні інспектори після прийнятої заяви про насильство в сім’ї, повинні винести офіційне попередження кривднику, та роз’яснити права , дії злочину та наступні наслідки при не припиненні насильницьких дій. Таке попередження проводиться під розписку кривдника.

2.     У триденний термін взяти на профілактичний облік. Тобто, заповнити спеціальну картку обліку при скоєння злочину і відправити її до управління в справах сім’ї та молоді, а також до служби справ неповнолітніх (якщо від насильства постраждав неповнолітній). Зняття з обліку можливе лише якщо протягом року від останнього вчинку дії насильства, випадок не повторився.

3.     Якщо кривдник уже знаходиться на обліку, то йому виноситься захисний пропис. Відповідно якого кривднику буде заборонено: – чинити акти насильства в сім’ї; – розшукувати жертву; – отримувати інформацію про місцезнаходження жертви; – відвідувати або вести телефонні розмови з жертвою. Обмеження встановлюються на термін до 90 діб з моменту винесення захисного пропису.

Якщо людина потерпає від насилля, вона часто:

• Звинувачує себе, вважає себе винною у всіх нещастях;

• Боїться осудження з боку інших;

• Боїться і соромиться говорити про насильство;

• Не вірить про допомогу та підтримку;

• Не вірить про можливі зміни та налагодження ситуації;

Такі ознаки свідчать про те, що терміново потрібна допомога!

Україна залишається в категорії країн з концентрованою стадією епідемії ВІЛ-інфекції, що зосереджена серед окремих груп населення високого ризику інфікування ВІЛ. Сьогодні епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції в Україні знову характеризується зростанням кількості зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції в більшості регіонах України.

Катастрофічних перспектив, які нас очікують у майбутньому, можна уникнути лише уважним ставленням до проблеми кожною людиною. Ваші знання - можуть захистити Вас. Дізнайтеся про ВІЛ/СНІД більше.

ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини, який розвивається та розмножується в організмі людини і призводить до повної втрати захисних сил організму та розвитку СНІД.

СНІД – це синдром набутого імунодефіциту, тобто хвороба, викликана вірусом. Віруси є збудниками багатьох хвороб, наприклад, грипу, герпесу, навіть деяких видів раку. Для своєї життєдіяльності вірус повинен проникнути в живу клітину. В разі ВІЛ – це імунна клітина людини.

Перші випадки захворювання на СНІД було діагностовано в 1981 році у США. Протягом двох років було з’ясовано загальну картину хвороби, виявлено її збудника – вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), розроблено методи, за допомогою яких знаходять цей вірус в організмі людини, встановлено механізм негативної дії вірусу на організм. Офіційно ВІЛ був виділений та ідентифікований у 1983 р. французькими вченими на чолі з Монтеньє в Пастерівському інституті в Парижі (одночасно із американськими вченими з Національного Інституту Здоров’я на чолі з Робертом Галло). Термін СНІД застосовують до найпізніших стадій ВІЛ-інфекції. Офіційні критерії ВІЛ/СНІДу розроблені Центром боротьби та попередження захворювань в Атланті (штат Джорджія), де проводяться спостереження за поширенням інфекції у Сполучених Штатах.

Віруси, в тому числі й ВІЛ, виявляються за допомогою спеціальних методів дослідження крові. Коли вірус потрапляє в організм, імунна система починає виробляти в імунних клітинах специфічні білки – антитіла, які борються з вірусом. Наявність антитіл у крові людини свідчить про те, що в її організм потрапила інфекція (наприклад, коли аналіз крові показує наявність антитіл до ВІЛ, це означає, що людина інфікована ВІЛ). Але слід знати, що з моменту проникнення ВІЛ в організм проходить від 2 до 12 тижнів, протягом яких організм продукує достатню кількість антитіл, щоб їх вже можна було виявити в крові. В цей інкубаційний період (його називають “вікно”) сучасними методами дослідження неможливо виявити вірус в організмі, оскільки він ще не накопичився в достатній кількості. Тому людям, що проходять тестування на ВІЛ, рекомендується навіть за наявності негативного результату повторити аналіз через три місяці.

Носії ВІЛ протягом тривалого часу можуть виглядати й почуватися здоровими, хоча відразу після інфікування спостерігаються симптоми, що нагадують гостре респіраторне захворювання або застуду. Потім настає прихований період, коли вірус себе ніяк не проявляє. Цей період може тривати роками. Весь цей час ВІЛ-інфікована людина почувається добре і, не підозрюючи, що в неї ВІЛ-інфекція, може заражати інших. Та з часом імунна система все більше ослаблюється, а вірус сильнішає.

Збудник СНІДу - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) - відноситься до ретровірусів. Своєю назвою ретровіруси зобов'язані незвичайному ферменту - зворотної транскриптазі (ревертазі), що закодована в їх геномі і дозволяє синтезувати ДНК на РНК-матриці. Таким чином, ВІЛ здатний продукувати у клітках-господарях, таких як "хелперні" Т-4 - лімфоцити людини, ДНК-копії свого геному. Вірусна ДНК включається в геном лімфоцитів та інших клітин, що мають спеціальні рецептори для вірусів і боротьби з ними. Це призводить до руйнування всієї імунної системи. До цих пір невідомі навіть теоретичні підходи до рішення такої задачі, як очищення генетичного апарата кліток людини від чужорідної (зокрема, вірусної) інформації. Без рішення цієї проблеми не буде повної перемоги над СНІДом.

У результаті цього протягом років організм втрачає свої захисні засоби і не в змозі протистояти збудникам різних інфекцій і убивати пухлинні клітки. Головними причинами смерті при СНІД є інфекції та злоякісні новоутворення, з якими ослаблений ВІЛ-інфекцією організм не може боротися. Середня тривалість життя інфікованої людини складає 7-10 років.

Епідемію ВІЛ/СНІД фахівці визнають як першу у відомій історії людства дійсно глобальну епідемію. Ні чума, ні чорна віспа, ні холера не є прецедентами, тому що ВІЛ/СНІД не схожий на жодну з цих і відомих хвороб людини. Чума уносила десятки тисяч життів у регіонах, де вибухала епідемія, але ніколи не охоплювала всю планету разом. Крім того, деякі люди, перехворівши, виживали, здобуваючи імунітет і брали на себе працю по догляду за хворими і відновленню постраждалого господарства. ВІЛ/СНІД не є рідким захворюванням, від якого можуть випадково постраждати деякі люди. Провідні спеціалісти визначають у наш час ВІЛ/СНІД як "глобальну кризу здоров'я", як першу дійсно все земну і безпрецедентну епідемію інфекційного захворювання, що дотепер на третій декаді епідемії не контролюється медициною і від нього вмирає кожен хто заразився.

Перші захворілі ВІЛ/СНІДом була група гомосексуалістів що виявлені в 1981 році. У плині першої декади поширення вірусу-збудника йшло переважно серед певних груп населення, що називали групами ризику. Це наркомани, повії, гомосексуалісти, хворі уродженої гемофілії (тому що життя останніх залежить від систематичного введення препаратів з донорської крові).

Однак до кінця першої декади епідемії вірус ВІЛ/СНІД вийшов за межі названих груп ризику. Він вийшов в основну популяцію населення.

Існують ТРИ основні шляхи передачі ВІЛ від однієї людини до іншої:

1.  При статевому контакті з ВІЛ-інфікованою людиною, коли сперма чи вагінальні виділення інфікованої людини потрапляють на слизові оболонки вагіни, пеніса, ротової порожнини або прямої кишки, з яких вірус проникає в кров іншої людини.

2.   Коли цілісність шкірних покривів порушується гострим предметом (голкою, бритвою або інструментом для нанесення татуювання), яким перед цим користувалася інфікована людина і кров якої залишилась на цьому предметі. Ризик інфікування ВІЛ найбільший при повторному використанні шприца чи голки для введення ліків або наркотиків після вірусоносія, а також при переливанні крові, що містить ВІЛ.

3.  ВІЛ також може передаватися плоду від інфікованої матері під час вагітності, пологів чи після народження дитини через молоко матері.

ВІЛ/СНІД поширюється також з інфікованою кров'ю.

Це підступна невиліковна хвороба, яка не має характерних симптомів, але все-таки деякі з ознак даного захворювання можуть бути такими:

·  Стійкий сухий кашель.

·  Тривала, більше трьох місяців, лихоманка (підвищення температури) незрозумілої причини.

·  Збільшення лімфовузлів (окрім пахових).

·  Різке зниження ваги.

·  Тривала діарея.

·  Часті головні болі, слабкість, зниження пам'яті і працездатності.

·  Запалення слизистої оболонки порожнини рота, білуватий наліт, виразки.

·  Нез'ясовне зниження зору і сліпота.

·  Пітливість вночі.

ПАМ'ЯТАЄТЕ: якщо у вас з'явився якийсь симптом, описаний тут, це зовсім не означає, що у вас СНІД. Ці симптоми можуть бути обумовлені іншими захворюваннями, не пов'язаними з Віл-інфекцією, тому завжди потрібно пройти обстеження і з'ясувати причину недуги. У будь-якому випадку, розумним рішенням буде звернення до лікаря.

Вірус імунодефіциту людини НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ через:

·  спільне з ВІЛ-інфікованим користування верхнім одягом;

·  рукостискання;

·  спільне користування “фонтанчиком” для питної води;

·  посуд, їжу;

·  домашніх тварин;

·  туалети (унітази);

·  чхання та кашель;

·  контакти в громадському транспорті (наприклад, у години “пік”);

·  обійми;

·  монети та паперові гроші;

·  постільну та натільну білизну, рушники, мило, мочалку;

·  укуси комарів та інших комах;

·  плавання в басейні;

·  дверні ручки та спортивні снаряди;

·  дружні поцілунки.

Заходи профілактики. Основна умова - Ваша уважність!

Статеві контакти - найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу. Тому надійний спосіб запобігти зараження - уникати випадкових статевих контактів і використовувати презерватив.

Внутрішньовенне вживання наркотиків не тільки шкідливо для здоров'я, але і значно підвищує можливість зараження вірусом.

Будь-який інструментарій (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті при різних маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління і т.п.), де може міститися кров людини, зараженої ВІЛ, потрібно стерилізацізувати. Вірус СНІДу не стійкий, гине при кип'ятінні миттєво, при 56С градусах - протягомі 10 хвилин. Можуть бути використані і спеціальні дезрозчини. Спирт не убиває ВІЛ.

Перевірка донорської крові обов'язкова.

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку своїх дітей.Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття. Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей ,створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.                           

Життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

Якщо:

• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

• Дитину висміюють, вона стає замкнутою;

• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;

• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;

• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов       у цьому світі.

Пам’ятка для батьків з правового виховання

Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

Коли порушуються права дитини?

·         ·Коли немає безпеки для її життя та здоров’я.

·         ·Коли її потреби ігноруються.

·         ·Коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження.

·         Коли порушується недоторканість дитини.

·         Коли дитину ізолюють.

·         Коли дитину залякують.

·         ·Коли вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім’ї рішення.

·         ·Коли вона не може вільно висловлювати свої думки та почуття.

·         ·Коли її особисті речі не є недоторканими.

·         Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.

·         Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

    Як реагує дитина на порушення її прав?

·         Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона       грубить, блазнює, б’ється, замикається в собі і т.д.)

·         Її турбує особиста безпека і любов до неї. Вона часто буває в поганому настрої.

·         Може втекти з дому.

·         Може приймати наркотики або алкоголь.

·         ·Може робити спроби суїциду (замаху на своє життя).

 Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

·         Пам’ятати що дитина – це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які потрібно поважати.

·         Забезпечити її фізичну безпеку. Впевнитись, що вона має телефони 101,102,103,104, імена та телефони близьких родичів, сусідів.

·         Навчити її казати «Ні», навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.

·         Негайно припинити фізичну та словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

·         ·Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями та думками.

·         Пам’ятати про її вік та про те, що вона має особисті особливості.

·         Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

·         Залучати дитину для створення сімейних правил.

Діти в суспільстві найбільш вразливі.

Діти, права яких порушуються часто стають соціально і психологічно дезадаптованими.

Кожна дитина чогось боїться: злочинців,  які можуть увірватися в квартиру, собаки, води, не хоче спати без світла у своїй кімнаті. Її можуть тривожити різні «побутові звуки». Такі реакції нормальні. Якщо дитина здорова, більшість з цих страхів із часом минають.                                                          

  Слід зрозуміти, що страх, тривога, переляк – невід’ємний етап розвитку кожної людини. Страх має велике значення для нашого існування – це оборонний рефлекс людини. Тривога і страх різні емоційні стани. Страх - реакція мозку на реальну загрозу, а тривога виникає тоді, коли людина уявляє собі якусь загрозу. Дитина або відтворює реальні небезпечні ситуації, які вже дослідила, або створює власний світ тривог – він багатий на стільки, наскільки багата дитяча уява. У будинку діти найчастіше бояться стінних шаф, комор, антресолей, різних дверець у стінах, незвичайних маленьких вікон, картин, плям і тріщин. Страх провалитися в інший світ, метафорично представлений у «страшилках» і дитячих літературних творах, має під собою реальні підстави. У свідомості дитини світ видимий і спроектований на нього, як на екран, світ психічних подій, реальність та фантазія не завжди адекватно накладаються одна на одну. Вікова причина такої особливості – брак психічної саморегуляції, не сформованість механізмів самосвідомості, що не дозволяє впоратися з ситуацією. Батькам треба поважати і розуміти страхи дітей, допомагати їм уникати контакту з чинниками, що провокують страхи. У жодному випадку не слід сміятися з дітей, називати їх боягузами. Потрібно вчити дітей долати тривогу і страхи.

Як подолати дитячі страхи?

Візуалізація. Визначити свій страх – означає зробити перший крок до його подолання. Намалювати-пройти півдороги. Малюючи, дитина вивільняє власний страх, конкретизує його, переносить у матеріальний світ. Намалюйте свій колишній страх. Так ви, по-перше, покажете, що боятися можуть усі, і в цьому немає нічого ганебного; по-друге, своїм прикладом дасте малюку зрозуміти, що страх можна перемогти. Потім запропонуйте дитині намалювати що-небудь, чого вона боялася, «коли була маленькою». Після цього можна перейти до нинішніх страхів. І тепер, коли в середині малюка більше не живе страх, ним можна маніпулювати: десь розмістити, щоб він більше не вибрався. Наприклад, домалювати навколо чудовиська клітку або трьохлітрову банку, чи ізолювати інакше, так як запропонує дитина. Коли страх буде замкнено, з ним можна вчинити по різному:

- знищити аркуш із зображенням, а значить-знищити і сам страх, наприклад, розірвати на дрібні шматочки і спалити. Якщо у малюка з’являться сумніви, краще запитайте у нього самого, який спосіб найдієвіший;

- зробити страх доброзичливішим. Розповісти, що чудовисько нещасне, тому в нього такий страшний вигляд. Можна згадати вигляд самого малюка, коли він плакав: з червоним носом і з червоними очима;

- поміркуйте разом із дитиною, чим страх може бути засмучений. Придумайте разом, що могло б порадувати страх, наприклад, домалювати йому торт, повітряні кульки або причепити бантик.

Трансформація. «Найкраща зброя проти страху – сміх», – стверджує не тільки професор Люпин, персонаж  Гарі Поттера, але й психологи. Спробувати цей спосіб для боротьбі з дитячими страхами можете і ви. Щоб подолати власний страх, треба попросити дитину уявити в комічному вигляді те, чого вона боїться. Наприклад, одягти монстра у смішний одяг, поставити на ролики або розмалювати його в яскраві, радісні кольори. Перетворіть це у гру, заохочуючи фантазію малюка і підтримуючи його гарним настроєм. Так працюють не лише з вигаданими страхами, але і з реальними об’єктами: суворим учителем, прискіпливою сусідкою. Можна трансформувати ситуацію, перетворивши її зі страшної в успішну чи смішну і для більшої переконливості відтворити це у грі. Наприклад, озброївшись чарівною шваброю і ліхтариком-лазером, винищити «монстра темряви», чи  повторити сюжет страшного сну так, щоб дитина вийшла переможцем із ситуації. Якщо дитині важко повернутися до  травматичної ситуації, запропонуйте розіграти схожий, але не ідентичний сюжет за допомогою іграшок. Підійдіть до цього як до театрального дійства. Придумайте сюжет, розподіліть ролі, створіть разом декорації, виберіть або пошийте іграшки – діючих персонажів. 

  Ще один варіант можливої трансформації ситуації – показати її хорошу сторону. Так темрява, якої дуже  часто бояться діти, наповнена зірками і добрими, казковими чарами. Це – найкращий час для гри у схованки та перегляду діафільмів.

Поступове зближення. Буває й так, що лише одна згадка про причину страху викликає у дитині паніку. Це трапляється тоді, коли малюк пережив травматичну ситуацію. Ще гірше, коли така ситуація повторювалася кілька разів і встигла закріпитися. Аби допомогти дитині  подолати подібні страхи, спочатку слід логічно пояснити подію і розповісти, що треба робити, щоб знову не потрапити в таку ситуацію.

  Радимо починати з предметів, побічно пов’язаних  із страхом. Так, дитині, яка постраждала від укусу собаки, можна показати мультик, тематично пов’язаний із цією твариною. Наприклад «Рукавичка», «Котик Гав», або «Бобік у гостях в Барбоса». Потім подарувати м’яку іграшку, а після того, якщо є можливість, і цуценя. Доглядаючи за маленькою, майже безпорадною істотою, дитина не тільки подолає свій страх перед собаками, але й отримає друга і захисника.

  Пам’ятайте, що на боротьбу зі страхом може піти від кількох хвилин до кількох тижнів або навіть місяців. Який би спосіб ви не обрали, успіх перемоги над дитячим страхом насамперед залежить від щирості, доброзичливості, з якою ви простягнули руку допомоги своєму маляті, і вашої готовності змінюватися, щоб допомогти дитині.

Як подарувати дитині справжнє свято?

1. Прийміть вибір дитини не брати активну участь в святах, ранках чи конкурсах. Прийміть та не заперечуйте її почуття.

2. Не змушуйте дитину виступати. Оскільки, не відчуваючи напруги, малеча може розслабитись і почати отримувати задоволення від свята, адже дитина навіть не беручи участь в дійствах, спостерігає, бере своє, вчиться чомусь, переживає за інших і з іншими.

3. Будьте на боці дитини, коли вона не хоче брати участь в різних іграх. Якщо учасники свята заохочують на сцену, а ваш малюк відмовляється, допоможіть йому. Ви звісно можете підбадьорити дитину і запропонувати вийти, але тільки тоді, коли ви бачите, що вона вагається. Та коли дочка чи син сильно впирається, варто прийняти їх сторону і допомогти їм відмовитись. Таким чином ви збережете довіру та взаєморозуміння зі своєю дитиною.

4. Почекайте, поки син чи дочка самі проявлять ініціативу приймати участь в іграх. Час від часу пропонуйте, але не наполягайте: “Хочеш вийти та прийняти учать в конкурсі?», «Чи ти хочеш просто подивитися? Якщо ні, можеш посидіти і поспостерігати”.

5. Не акцентуйте на сором’язливості увагу фразами подібними до таких: «ну чого ти боїшся», «там нічого страшного», «тобі ніхто там нічого не зробить», «ну чому ти такий сором’язливий». Адже дитина пізнає себе через фрази і відношення значимих дорослих, а тому вірить кожному слову. Необережно сказані фрази «всього боїшся», «такий замкнений», «всіх соромишся» можуть стати для дитини визначенням її особистості та прикріпитись до неї у вигляді «ярлика».

6. Не порівнюйте сина чи дочку з іншими активними дітьми. Таким чином можна занизити самооцінку дитини, дати зрозуміти, що вона гірша за інших і малюк ще раз може переконатись в тому, що немає сенсу показуватись на публіці. Краще звертати увагу на особисті результати та порівнювати із власними досягненнями.

7. Формуйте адекватну самооцінку малечі. Як це зробити читайте тут.

8. Давайте дитині гарний приклад – якщо ви самі соромитесь виступати на публіці, то дитина це може наслідувати.

9. Дитяче свято – це не виступ від якого залежить все життя вашої дитини, тому не варто муштрувати дитину численними репетиціями і цим самим збільшувати її рівень тривоги перед фінальним виступом. Натомість спробуйте вселити дитині, що в будь-якому випадку все вийде, свято відбудеться. Звичайно, що ні в якому разі не карайте та не залякуйте дитину за невдалий виступ, наприклад, за вірш, який вона не виразно розповіла. Навіть, якщо дитина зазнала невдачі, завжди знайдіть за що можна її похвалити. Крім того, реакція батьків на можливу невдачу навчить і саму дитину діяти відповідним чином в неприємні моменти.

10. Під час свята присутність батьків для дітей є надзвичайною підтримкою. Батьківський настрій передається малечі в повній мірі, на нього вона орієнтується. Якщо мама чи тато нервують з приводу того, що малеча забула слова чи вихователі одягнули чешки не того кольору, то досить ймовірно, що дитина теж буде хвилюватись і закриватись в собі.

Джерело: Дитячий психолог. Перший український сайт для батьків  та дитячих психологів. Автор :Анна Лунькова .

·        Доброго ранку, носик, доброго ранку щічки, доброго ранку вушка, доброго ранку шийка, доброго ранку плечики і т.д. — торкаємося різних частин тіла, промовляючи слова (можливо, цілуючи). Треба пройтися по всьому тілу.

·        Ліпка. Розминати тіло, як тісто, чи пластилін.

·         Колобок. Спочатку "засипати" муки — пройтись легкими рухами по всьому тілу, потім,"налити" води — рухи, що гладять. Ліпимо тісто, а потім робимо колобок — дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки — колобок "випікся".

·        Поцілунки. Квадратний, трикутний, овальний — цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму.

·        Якого кольору поцілунок (є прекрасна книга "якого кольору поцілунок). Наприклад, я тебе зараз цілую жовтим поцілунком, малиновим, райдужним в т.д.

·         Люлечка. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися.

·         Обійманці. Обійми мене, сильніше, ніж я.

·        Кенгуру. Дитина сідає животик к нашому животику і міцно обіймає.

·         Призначити дитину головною по рахунку обіймів.

·        Діду. Діду, де ти там, не морозь (щічки, носик, попу, животик, ніжки...) нам — дорослий каже слова,торкається до якоїсь своєї частини тіла. Діти — називають її і також торкаються. Потрібно пройтись по всьому тілу.

·        Коврик. Простукати себе, все тіло, мов коврик.

·        Орангутан. Стукати із криком "ЯЯЯЯЯ" себе по грудній клітині, мов мавпа.

·        Торкатися один одного "різними доторками" — як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком.

·         Сніговик. "Ліпимо" із тіла дитини сніговика. Просимо напружити всі м'язи, наче він змерз. А потім "гріємо сонечком" — а зараз вийшло сонечко в сніговик тане. І дитина розслабляється.

·         Очищення. Сонечко чи вода проходить (із нашими торканнями) по тілу зверху донизу — і змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає.

·        Малювати на животику, спині різні букви чи прості форми, а дитина має вгадати, що це.

·        Домик. Ти Домик — це у тебе підлога, (ніжки) стіни (проходимо по всьому тілу доторками), криша — голівка. Ти в домику. (Можна покласти руку на серце).

·        Квітка чи дерево. Запитати у дитини, ким вона хоче бути, якої квіткою, чи деревом. Торкнутися стоп — (в тебе дуже міцне коріння, воно із землі бере все, що потрібно для життя і міцно тримає тебе.). Торкнутися боків (У тебе такий стрункий сильний міцний гнучкий стовбур. Він може зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зламається. Він витримає всі вітри та урагани). Торкнутися голівки — (а це твоя крона — красива, ніжна, соковита, сильна). Ти — дерево Життя.

·        Робимо масаж

Рейки, рейки, шпали, шпали...

Їхав поїзд із Полтави.

 Ось віконце відчинилось —

Горошинки покотились.

Йшли курчата, ціпу-ціпу,

Дзьобали собі на втіху.

А за ними гусенята

Теж пощипують завзято.

Далі йшла сім'я слонів,

Тупали, аж гай шумів.

От директор-молодець

Стіл поставив і стілець

Та друкує на машинці

Лист малесенькій дитинці:

«Люба доню! Рідна пташко!

Висилаю жовту чашку,

В неї сонячні бочки

І на денці — крапочки».

Переспів Мирослави КІМ.

Важливо! Тілесні ранкові ігри для дітей (важливі в будь-який час — дітям і дорослим, але вранці саме зараз вони просто необхідні). Від нашої "тілесності" зараз буде залежати, як ми впораємося із емоційним навантаженням, травмуванням. Важливо пам'ятати, що зараз діти і дорослі навряд чи зможуть грати в ігри, робити практики із закритими очима — поки що ми можемо намагатися контролювати всі процеси. Якщо дитина в стресі, торкаємося тільки частин тіла, закритих одягом. Наші доторки — не поверхневі, не лоскочуть, а трохи проминають. Дитина може якусь гру просити повторювати багато разів — ця гра для неї найтерапевтична.