ВІЛ-інфекція – це соціально небезпечне інфекційне захворювання, що розвивається внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), довготривалого переживання (персистенції) ВІЛ в лімфоцитах, макрофагах та клітинах нервової тканини. Хвороба характеризується прогресуючою дисфункцією імунної, нервової, лімфатичної та інших систем організму. Відповідно до сучасних уявлень ВІЛ-інфекція відноситься до невиліковних хвороб, має тривалий хронічний перебіг і, в разі відсутності ефективної терапії, закінчується смертю хворого.

На сьогодні ВІЛ-інфекція поширена по країнам усіх континентів і її поширення в світі носить назву пандемії ВІЛ/СНІДу, а в Україні розвивається епідемія ВІЛ/СНІДу. В країні зареєстровано понад 170 тис. ВІЛ-інфікованих, але за підрахунками експертів про свій ВІЛ-статус знає лише третина інфікованих; загальна кількість людей, які живуть з ВІЛ в Україні, сягає 377 600.

ВІЛ передається:

• Через кров - при потрапляння крові чи інших біологічних рідин, що містять кров (сперма, виділення піхви, грудне молоко) від ВІЛ-інфікованої особи до здорової людини. Найчастіше цей шлях реалізується при ін’єкційному введенні наркотичних речовин брудними шприцами та голками, що вже використовувались іншими особами.
• Статевим шляхом - підчас незахищених статевих стосунків, незалежно від того чи це вагінальний, оральний чи анальний секс.
• Внаслідок передачі вірусу від інфікованої ВІЛ матері до її дитини підчас вагітності, пологів та годуванні груддю. Ризик інфікування зростає під час годування дитини груддю, при важкому перебігу хвороби у матері та складних пологах.

ВІЛ не передається:

• При спільному користуванні побутовими речами, посудом, роботі в одному приміщенні
• У лазні та сауні
• Підчас поцілунків
• Обіймах та рукостисканні
• При чханні та кашлі
• Через поручні, дверні ручки, столи, стільці
• При укусах комарів чи інших комах.

Після інфікування вірус починає швидко розмножуватись, вражає різні клітини, органи та системи організму. Через 6-8 тижнів у третини інфікованих розвивається гостра ВІЛ-інфекція, яка протікає у формі лихоманки зі слабкістю, підвищенням температури, болях в суглобах, як це часто спостерігається при ГРЗ, у інших - цей період проходить непомітно. Через 1,5-3 місяці після інфікування в крові інфікованої людини з’являються антитіла до ВІЛ, на виявленні яких ґрунтується діагностика ВІЛ-інфекції. Період, що проходить від часу інфікування до формування антитіл до ВІЛ, називають «сероконверсіонним або діагностичним вікном».

Після закінчення гострої стадії ВІЛ-інфекції розвивається безсимптомний період, який триває 8-10-12 років: здебільшого людина відчуває себе здоровою, веде звичайний спосіб життя, хоча періодично збільшуються лімфовузли, часто з’являються простудні захворювання. Такі люди є носіями ВІЛ і являють найбільшу загрозу для своїх сексуальних партнерів та партнерів по голці, не можуть бути донорами крові і органів. Вірус, що знаходиться весь цей час в організмі, постійно вражає клітини імунної системи, так звані СД4 лімфоцити, які захищають організм від вторгнення мікроорганізмів ( бактерій, вірусів, грибків і т.ін.). В здоровому організмі їх кількість становить 1000 в мл. крові. Кожного року кількість СД4 в крові ВІЛ-інфікованого зменшується в середньому на 50 клітин, і коли їх кількість падає до 300-200 і нижче порушується система імунного захисту і розвиваються захворювання, спричинені збудниками різних інфекцій, які в практиці ВІЛ-інфекції/СНІДу мають назву опортуністичних інфекцій. Людина погано себе почуває, відзначає схуднення, слабкість, стомлюваність. Ця стадія хвороби називається СНІД і проявами його можуть бути герметична інфекція ( насамперед оперізуючий герпес), грибкові ураження шкіри і слизових оболонок, активується або первинно розвивається туберкульоз.

Щороку в Україні діагностується від 2 до 3 тисяч хворих на СНІД. Для надання медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію створена мережа спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів – центрів профілактики і боротьби зі СНІДом, які здійснюють диспансерний нагляд за ВІЛ-інфікованими і хворими на ВІЛ-інфекцію та СНІД, діагностують стадію хвороби, визначають тактику лікування. Починаючи з 1996 року, в світі впроваджується так звана комбінована антиретровірусна терапія (АРТ), яка впливає безпосередньо на ВІЛ, пригнічує розмноження вірусних частинок і сприяє зміцненню імунітету, зростанню кількості СД4, що повертає хворому здоров’я. В законодавчому порядку встановлено безоплатне лікування хворих на ВІЛ-інфекцію за рахунок Державного і місцевих бюджетів, коштів донорських організацій.

Головним важелем у попередженні поширення ВІЛ-інфекції в країні є дотримання здорового способу життя, відмова від ризикованої щодо інфікування ВІЛ поведінки, насамперед вживання наркотиків, обов’язкове використання при статевих контактах засобів індивідуального захисту – презервативів. Свідоме ставлення до свого здоров’я забезпечить захист від СНІДу.

1. Хвороба, спричинена вірусом імунодефіциту людини – ВІЛ, призводить до смертельної хвороби – синдрому набутого імунодефіциту людини (СНІД). ВІЛ та СНІД - невиліковні.

2. Людина, уражена вірусом, може виглядати здоровою і почуватися добре довгі роки, навіть, якщо вона є носієм вірусу.

3. Вірус може передаватися на всіх стадіях захворювання через кров, сперму, овуляційні та вагінальні виділення, грудне молоко.

4. Найчастіше ВІЛ-інфекція передається статевим шляхом. Молоді дівчата особливо вразливі до ВІЛ при сексуальних контактах.

5. Молоді люди, які мають захворювання, що передаються статевим шляхом, також становлять групу високого ризику щодо ВІЛ-інфікування.

6. Найбільш уразливі молоді люди, які вживають наркотики ін’єкційна, або мають сексуальні контакти з ін’єкційними споживачами наркотиків. ВІЛ-інфекція може також передаватися через нестерильні інструменти при пірсингу, татуажі та інших маніпуляціях, в яких є контакт з кров’ю.

7. Ризик інфікування при статевих контактах зменшується, якщо партнери використовують презерватив.

8. Тест на ВІЛ здійснюється системою охорони здоров’я і, в першу чергу, центрами профілактики СНІДу. Тест на ВІЛ є конфіденційним і має супроводжуватися до та після тестовим консультуванням.

9. ВІЛ-інфекція не передається через обійми, потискання рук, користування туалетом, басейном, постільну білизну, кухонний посуд, укуси комах тощо.

10. Дискримінація людей, які живуть з ВІЛ, – це порушення прав людини.

<> СНІД, або Синдро́м набу́того імунодефіци́ту — важке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який вражає імунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму захворюванням.

1 грудня з 1988 року відзначається як Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано в США у 1983 році. Впродовж двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч осіб заражується цією хворобою. Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу в організмі впливає на імунну систему так, що навіть проста нежить може призвести до смерті людини.

Збудник — вірус, що має вигляд спіралі у трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і має три типи: ВІЛ 1 та ВІЛ 2, що є дуже поширеними у Західній Європі, та ВІЛ 3, на який страждають переважно американці та африканці. Вірус вражає Т-лімфоцити, що служать для його розмноження, та макрофаги, що розносять його по організму.

ВІЛ руйнує Т-лімфоцити, і це призводить до втрати організмом захисних реакцій, внаслідок чого активізується, так звана, умовно-патогенна флора організму і різко підвищується ймовірність смертельних запалень, уражень нервової системи, розвитку онкологічних захворювань.

Джерело інфекції — безпосередній носій ВІЛу. Зараження можливе при:[1]:

• статевому контакті з інфікованим;
• кровообміні з інфікованим (в тому числі при ін'єкційному вживанні наркотиків);
• вигодовуванні грудним молоком інфікованою матір'ю малюка[2].

Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то за останніми дослідженнями, ця дитина не обов'язково має бути носієм вірусу[3]. При проведенні антиретровірусної терапії ризик передати вірус від матері до дитини знижується до 6 відсотків.

ВІЛ не передається через поцілунок, спільному користуванні туалетом або ванною, посуду, при рукостисканні, через укуси комах

Коли світ вперше зіткнувся з ВІЛ-інфекцією, здавалося, вона виникла із нізвідки, але зараз вчені-генетики точно знають, де і коли вірус вперше вразив людей.

Коли 35 років тому американські медики вперше виявили СНІД, він здавався таємничим і страшним. І це не дивно. Хвороба вражала імунну систему молодих і здорових людей, залишаючи їх беззахисними перед будь-яким захворюванням. Звідки з'явився цей страшний вірус, ніхто не знав.

Причини поширення саме цієї форми ВІЛ-інфекції виявляються історичним збігом обставин

Сьогодні нам відомо значно більше про те, як і чому ВІЛ-інфекція стала глобальною. Безсумнівно, вагому роль в її поширенні зіграли секс-працівники. Але не менш суттєвий внесок зробила торгівля, крах колоніалізму і соціально-політичні реформи XX століття.

ВІЛ-інфекція, скоріше за все, виникла в центральній частині західної Африці і вражала спочатку мавп, зокрема, людиноподібних мавп. Потім вірус почав випадково переходити на людей, очевидно, через те, що вони їли м'ясо диких тварин, заражених ВІЛ.

Деякі люди, приміром, мають штам вірусу, дуже схожий на той, що виявили у димчастих мавп-мангабеїв. Але вірус імунодефіциту, який прийшов від звичайних мавп, не став глобальною проблемою.

Нашими найближчими родичами є людиноподібні мавпи, шимпанзе та горили, з якими ми тісніше пов'язані, ніж з іншими мавпам. Але навіть тоді, коли ВІЛ передавався людям від людиноподібних мавп, він не став глобальною проблемою людства.

Штам вірусу, який походить від людиноподібних мавп, як правило, відноситься до типу ВІЛ 1. Але випадки захворювання людей однією з його форм – ВІЛ 1 групи О – в значній мірі обмежується західною Африкою.

Image captionВірус імунодефіциту мавп вважають попередньою формою ВІЛ

Насправді, широке розповсюдження серед людей отримав лише один вид вірусу – ВІЛ 1 групи М (від англійського слова major "основний"), який передався людям від шимпанзе. Більше 90% випадків ВІЛ-інфекції складає зараження саме вірусом М. Звідки виникає справедливе запитання: чому він такий особливий?

Дослідження, опубліковане в 2014 році, мало дивні висновки: у вірусу групи М немає нічого особливого.

Він не є особливо заразним, як можна було би очікувати. Втім, схоже, що його глобальному поширенню сприяли обставини. "І ними стали радше екологічні умови, ніж еволюційні чинники", – каже Нуно Фаріа з Оксфордського університету.

Вперше інфікування людини штамом ВІЛ 1 групи М сталося, скоріше за все, в 1920-ті роки

Професор Фаріа і його колеги склали генеалогічне дерево ВІЛ-інфекції, проаналізувавши різноманітні ВІЛ-геноми 800 інфікованих людей з центральної Африки.

Нові мутації в геномі відбуваються з постійною швидкістю, тому, порівнюючи дві послідовності геномів і підраховуючи розбіжності, можна з'ясувати, коли два геноми виокремилися від їхнього спільного попередника.

Ця методика, приміром, виявила, що спільний предок шимпанзе і людини жив щонайменш 7 мільйонів років тому.

"Віруси, які містять рибонуклеїнову кислоту, – такі як ВІЛ – мутують в мільйон разів швидше, ніж ДНК людини", – пояснює професор Фаріа. Це означає, що "молекулярний годинник" ВІЛ цокає дуже швидко.

Настільки швидко, що вчені виявили, що всі геноми сучасного вірусу імунодефіциту мали спільного попередника не більше 100 років тому. А початком пандемії ВІЛ 1 групи М слід вважати 20-ті роки минулого століття.

Вчені пішли далі. Оскільки вони знали, де отримали кожен із зразків ВІЛ, вони змогли точно визначити місце початку пандемії. Це місто Кіншаса – зараз столиця Демократичної Республіки Конго.

І нарешті, вчені звернулися до історичних архівів, щоб дізнатися, чому ВІЛ-інфекція, яка виникла в одному африканському місті в 1920-і роки, перетворилася на всесвітню пандемію.

Для вибуху захворювання в 1960-і склалися сприятливі умови

Причиною цього став певний збіг історичних, соціальних і політичних обставин.

У 1920-і роки Конго була бельгійською колонією, а місто Кіншаса – тоді відоме як Леопольдвіль – тільки-но отримало статус столиці. Місто стало першим судноплавним портом на річці Конго, воно швидко зростало і приваблювало тисячі молодих чоловіків, які вирушили сюди на заробітки. А працівники секс-індустрії охоче почали допомагати їм витрачати свої доходи. Вірус швидко поширився серед населення.

І він не обмежився містом. Дослідники виявили, що столиця бельгійської колонії в 1920-і роки мала найкращу транспортну інфраструктуру в Африці. Завдяки розвиненій залізничній мережі, якою користалися сотні тисяч людей щороку, всього за 20 років вірус поширився на 1 500 кілометрів.

Для вибуху захворювання в 1960-і склалися сприятливі умови.

Image captionПандемія ВІЛ почалася в столиці Демократичної республіки Конго – Кіншасі

На початку того десятиліття сталася ще одна зміна.

Демократична республіка Конго отримала незалежність і стала привабливим місцем працевлаштування для багатьох молодих людей з франкомовних країн світу, зокрема з Гаїті. Коли через кілька років ці молоді гаїтяни повернулися додому, вони привезли на західне узбережжя Атлантики особливу форму ВІЛ 1 групи М, відому як "підтип Б".

Історія поширення ВІЛ ще не завершилася

В 1970-х роках вірус прийшов у великі космополітичні міста Америки – Нью-Йорк та Сан-Франциско - де сексуальна революція сприяла росту сексменшин, які ховались тут від переслідувань. І так вірус знову скористався соціальними та політичними обставинами і швидко поширився в Європі та США.

"Враховуючи ці обставини, немає жодних сумнівів, що інші види вірусу поширилися би так само швидко, як і підтип Б", – зазначає Нуно Фаріа.

Історія поширення ВІЛ ще не завершилася. Наприклад, в 2015 році спалах захворювання, пов'язаний з вживанням наркотиків, відзначили в американському штаті Індіана.

Image captionКлітина, яка інфікована ВІЛ

Американські Центри з контролю і профілактики захворювань аналізують послідовності генома ВІЛ і ретельно збирають дані про місце і час зараження, говорить Йонатан Град з Гарвардської школи громадської охорони здоров'я в Бостоні.

"Ці дані допомагають зрозуміти масштаби спалаху інфекції, а також визначати, коли заходи охорони здоров'я виявлялися ефективними".

Метод генетичного аналізу є корисним для спостереження і за іншими патогенами. У 2014 році професор Град і його колега Марк Ліпсіч опублікували аналіз поширення в США стійкої до ліків форми гонореї.

"Оскільки ми зібрали генетичний матеріал від хворих з різною сексуальною орієнтацією, з різних міст і у різний час, ми змогли визначити, що розповсюдження вірусу відбувалося із заходу країни на схід", – пояснює Марк Ліпсіч.

Image captionВіруси імунодефіциту інфікують клітину

Більше того, вчені можуть підтвердити, що стійкий до ліків вид гонореї поширюється переважно серед чоловіків, які мають статеві контакти з чоловіками. Визначення груп населення з високим ризиком захворювання допомагає частіше проводити медичні скринінги і таким чином контролювати поширення вірусу.

Вчені впевнені, що такі небезпечні патогени, як ВІЛ і гонорею, необхідно вивчати крізь призму людського суспільства.

ВІЧ - це вірус імунодефіциту людини. Це ретровірус, вперше виділений Люком Монтеньє в 1983 році в Парижі. Особливість ретровірусів в тому, що вони відтворюють свій генний матеріал в людських клітках. Це означає, що інфіковані клітки залишаються таким до кінця свого існування.

ВІЛ-інфекція - це стан організму людини, в крові якої присутній вірус. ВІЛ-інфекція протікає протягом багатьох років. Якщо ВІЛ-інфекцію не лікувати, то через 6-10 (інколи до 20) років імунітет - здатність організму протистояти різним хворобам, поступово знижується і розвивається СНІД - синдром набутого імунодефіциту.

Перша інформація про синдром набутого імунодефіциту (СНІД, англійською мовою - AIDS) з'явилася в середині 80-х років минулого століття, коли лікарями було виявлено невідоме до того моменту захворювання, при якому дорослі люди страждали від імунодефіциту. На той час такі симптоми зустрічалися лише як вроджена вада недоношених новонароджених дітей. Лікарі встановили, що у цих хворих зниження імунітету - імунодефіцит - був не природженим, а придбаним в зрілому віці.

Тому хвороба в перші роки після її виявлення стали називати СНІДОМ - синдромом набутого імунодефіциту.

Відомі на сьогоднішній день методи лікування (високоактивна антиретровірусна терапія або ВААРТ) дозволяють людині з ВІЛ-інфекцією (ВІЛ-позитивному/ній) зберігати нормальний рівень імунного захисту, тобто запобігають СНІДу впродовж багатьох років.

Таким чином, лікування надає ВІЛ-позитивній людині можливість прожити довге і повноцінне життя. Людина залишається ВІЛ-позитивною, але СНІД у неї не розвивається. При лікуванні також знижується ризик передачі вірусу.

Механізм дії вірусу такий: потрапляючи в організм, ВІЛ приголомшує певну категорію кліток, що мають на поверхні так звані Cd4-рецептори. До них відносяться імунні клітки: Т-лімфоцити і макрофаги, а також клітки мікроглії, які відносяться до нервової тканини. Основний ефект вірусу виявляється на стадії СНІДУ і в тому, що імунна система стає слабкішою, тобто розвивається імунодефіцит: людина стає уразливою до багатьох інфекцій, які називають опортуністичними (супутніми). До опортуністичних інфекцій відносяться: пневмоцистна пневмонія, туберкульоз, кандидоз, оперізує лишай та ін..

Лікування ВІЛ-інфекції починають, коли концентрація вірусу в крові різко збільшується або в одному мілілітрі крові залишається менше двохсот кліток (Т-хелперів), які протидіють інфекції. До цього моменту імунна система ВІЛ-позитивної людини успішно протистоїть різним захворюванням і необхідності в прийомі ліків немає.

Імунна система людини

Учені, що вивчали перші випадки захворювання СНІД, прийшли до виводу, що основна його особливість - переважна поразка імунної (захисної) системи, що виявляється в повній беззахисності організму хворого перед порівняно нешкідливими мікроорганізмами, а також злоякісними пухлинами.

На відміну від більшості захворювань, СНІД не характеризується набором загальних для всіх пацієнтів симптомів. Оскільки він є результатом пошкодження імунної системи, недостатність її функціонування, що утворюється, дозволяє розвиватися певним опортуністичним інфекціям або пухлинам. Їх називають опортуністичними, оскільки вони викликані мікроорганізмами, які, як правило, не є патогенними, але викликають захворювання у людини, імунна система якої ослаблена.

Більшість людей, які інфікуються ВІЛ, не помічають, що вони інфіковані. Спочатку будь-який збиток від ВІЛ не має зовнішніх ознак. Така інфекція називається безсимптомною і може продовжуватися багато місяців або років.

Сьогодні на сам ВІЛ можна впливати за допомогою антиретровірусних препаратів, що уповільнюють прогрес ВІЛ-інфекції аж до запобігання розвитку СНІД.

Україна залишається в категорії країн з концентрованою стадією епідемії ВІЛ-інфекції, що зосереджена серед окремих груп населення високого ризику інфікування ВІЛ. Сьогодні епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції в Україні знову характеризується зростанням кількості зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції в більшості регіонах України.

Зменшення абсолютної кількості СІН серед вперше зареєстрованих випадків ВІЛ інфекції спостерігається останні 4 роки з 7105 випадків у 2009 році до 5933 випадків у 2013. У структурі шляхів передачі ВІЛ, частка статевого шляху передачі серед осіб з вперше в житті встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на кінець 2013 р. складає 54,2%.

Катастрофічних перспектив, які нас очікують у майбутньому, можна уникнути лише уважним ставленням до проблеми кожною людиною. Ваші знання - можуть захистити Вас. Дізнайтеся про ВІЛ/СНІД більше.

ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини, який розвивається та розмножується в організмі людини і призводить до повної втрати захисних сил організму та розвитку СНІД.

СНІД – це синдром набутого імунодефіциту, тобто хвороба, викликана вірусом. Віруси є збудниками багатьох хвороб, наприклад, грипу, герпесу, навіть деяких видів раку. Для своєї життєдіяльності вірус повинен проникнути в живу клітину. В разі ВІЛ – це імунна клітина людини.

Перші випадки захворювання на СНІД було діагностовано в 1981 році у США. Протягом двох років було з’ясовано загальну картину хвороби, виявлено її збудника – вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), розроблено методи, за допомогою яких знаходять цей вірус в організмі людини, встановлено механізм негативної дії вірусу на організм. Офіційно ВІЛ був виділений та ідентифікований у 1983 р. французькими вченими на чолі з Монтеньє в Пастерівському інституті в Парижі (одночасно із американськими вченими з Національного Інституту Здоров’я на чолі з Робертом Галло). Термін СНІД застосовують до найпізніших стадій ВІЛ-інфекції. Офіційні критерії ВІЛ/СНІДу розроблені Центром боротьби та попередження захворювань в Атланті (штат Джорджія), де проводяться спостереження за поширенням інфекції у Сполучених Штатах.

Віруси, в тому числі й ВІЛ, виявляються за допомогою спеціальних методів дослідження крові. Коли вірус потрапляє в організм, імунна система починає виробляти в імунних клітинах специфічні білки – антитіла, які борються з вірусом. Наявність антитіл у крові людини свідчить про те, що в її організм потрапила інфекція (наприклад, коли аналіз крові показує наявність антитіл до ВІЛ, це означає, що людина інфікована ВІЛ). Але слід знати, що з моменту проникнення ВІЛ в організм проходить від 2 до 12 тижнів, протягом яких організм продукує достатню кількість антитіл, щоб їх вже можна було виявити в крові. В цей інкубаційний період (його називають “вікно”) сучасними методами дослідження неможливо виявити вірус в організмі, оскільки він ще не накопичився в достатній кількості. Тому людям, що проходять тестування на ВІЛ, рекомендується навіть за наявності негативного результату повторити аналіз через три місяці.

Носії ВІЛ протягом тривалого часу можуть виглядати й почуватися здоровими, хоча відразу після інфікування спостерігаються симптоми, що нагадують гостре респіраторне захворювання або застуду. Потім настає прихований період, коли вірус себе ніяк не проявляє. Цей період може тривати роками. Весь цей час ВІЛ-інфікована людина почувається добре і, не підозрюючи, що в неї ВІЛ-інфекція, може заражати інших. Та з часом імунна система все більше ослаблюється, а вірус сильнішає.

Збудник СНІДу - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) - відноситься до ретровірусів. Своєю назвою ретровіруси зобов'язані незвичайному ферменту - зворотної транскриптазі (ревертазі), що закодована в їх геномі і дозволяє синтезувати ДНК на РНК-матриці. Таким чином, ВІЛ здатний продукувати у клітках-господарях, таких як "хелперні" Т-4 - лімфоцити людини, ДНК-копії свого геному. Вірусна ДНК включається в геном лімфоцитів та інших клітин, що мають спеціальні рецептори для вірусів і боротьби з ними. Це призводить до руйнування всієї імунної системи. До цих пір невідомі навіть теоретичні підходи до рішення такої задачі, як очищення генетичного апарата кліток людини від чужорідної (зокрема, вірусної) інформації. Без рішення цієї проблеми не буде повної перемоги над СНІДом.

У результаті цього протягом років організм втрачає свої захисні засоби і не в змозі протистояти збудникам різних інфекцій і убивати пухлинні клітки. Головними причинами смерті при СНІД є інфекції та злоякісні новоутворення, з якими ослаблений ВІЛ-інфекцією організм не може боротися. Середня тривалість життя інфікованої людини складає 7-10 років.

Епідемію ВІЛ/СНІД фахівці визнають як першу у відомій історії людства дійсно глобальну епідемію. Ні чума, ні чорна віспа, ні холера не є прецедентами, тому що ВІЛ/СНІД не схожий на жодну з цих і відомих хвороб людини. Чума уносила десятки тисяч життів у регіонах, де вибухала епідемія, але ніколи не охоплювала всю планету разом. Крім того, деякі люди, перехворівши, виживали, здобуваючи імунітет і брали на себе працю по догляду за хворими і відновленню постраждалого господарства. ВІЛ/СНІД не є рідким захворюванням, від якого можуть випадково постраждати деякі люди. Провідні спеціалісти визначають у наш час ВІЛ/СНІД як "глобальну кризу здоров'я", як першу дійсно все земну і безпрецедентну епідемію інфекційного захворювання, що дотепер на третій декаді епідемії не контролюється медициною і від нього вмирає кожен хто заразився.

Перші захворілі ВІЛ/СНІДом була група гомосексуалістів що виявлені в 1981 році. У плині першої декади поширення вірусу-збудника йшло переважно серед певних груп населення, що називали групами ризику. Це наркомани, повії, гомосексуалісти, хворі уродженої гемофілії (тому що життя останніх залежить від систематичного введення препаратів з донорської крові).

Однак до кінця першої декади епідемії вірус ВІЛ/СНІД вийшов за межі названих груп ризику. Він вийшов в основну популяцію населення.

Існують ТРИ основні шляхи передачі ВІЛ від однієї людини до іншої:

1. При статевому контакті з ВІЛ-інфікованою людиною, коли сперма чи вагінальні виділення інфікованої людини потрапляють на слизові оболонки вагіни, пеніса, ротової порожнини або прямої кишки, з яких вірус проникає в кров іншої людини.
2. Коли цілісність шкірних покривів порушується гострим предметом (голкою, бритвою або інструментом для нанесення татуювання), яким перед цим користувалася інфікована людина і кров якої залишилась на цьому предметі. Ризик інфікування ВІЛ найбільший при повторному використанні шприца чи голки для введення ліків або наркотиків після вірусоносія, а також при переливанні крові, що містить ВІЛ.
3. ВІЛ також може передаватися плоду від інфікованої матері під час вагітності, пологів чи після народження дитини через молоко матері.

ВІЛ/СНІД поширюється також з інфікованою кров'ю.

Це підступна невиліковна хвороба, яка не має характерних симптомів, але все-таки деякі з ознак даного захворювання можуть бути такими:

• Стійкий сухий кашель.
• Тривала, більше трьох місяців, лихоманка (підвищення температури) незрозумілої причини.
• Збільшення лімфовузлів (окрім пахових).
• Різке зниження ваги.
• Тривала діарея.
• Часті головні болі, слабкість, зниження пам'яті і працездатності.
• Запалення слизистої оболонки порожнини рота, білуватий наліт, виразки.
• Нез'ясовне зниження зору і сліпота.
• Пітливість вночі.

ПАМ'ЯТАЄТЕ: якщо у вас з'явився якийсь симптом, описаний тут, це зовсім не означає, що у вас СНІД. Ці симптоми можуть бути обумовлені іншими захворюваннями, не пов'язаними з Віл-інфекцією, тому завжди потрібно пройти обстеження і з'ясувати причину недуги. У будь-якому випадку, розумним рішенням буде звернення до лікаря.

Вірус імунодефіциту людини НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ через:

• спільне з ВІЛ-інфікованим користування верхнім одягом;
• рукостискання;
• спільне користування “фонтанчиком” для питної води;
• посуд, їжу;
• домашніх тварин;
• туалети (унітази);
• чхання та кашель;
• контакти в громадському транспорті (наприклад, у години “пік”);
• обійми;
• монети та паперові гроші;
• постільну та натільну білизну, рушники, мило, мочалку;
• укуси комарів та інших комах;
• плавання в басейні;
• дверні ручки та спортивні снаряди;
• дружні поцілунки.

Заходи профілактики. Основна умова - Ваша уважність!

Статеві контакти - найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу. Тому надійний спосіб запобігти зараження - уникати випадкових статевих контактів і використовувати презерватив.

Внутрішньовенне вживання наркотиків не тільки шкідливо для здоров'я, але і значно підвищує можливість зараження вірусом.

Будь-який інструментарій (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті при різних маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління і т.п.), де може міститися кров людини, зараженої ВІЛ, потрібно стерилізацізувати. Вірус СНІДу не стійкий, гине при кип'ятінні миттєво, при 56С градусах - протягомі 10 хвилин. Можуть бути використані і спеціальні дезрозчини. Спирт не убиває ВІЛ.

Перевірка донорської крові обов'язкова.