Карантин — річ, звичайно, несподівана. Але цей час дистанційного навчання можна використати не тільки для захисту здоров'я, а ще й для тренування навички планування справ.

Пропонуємо вам поради, що допоможуть вам плідно працювати протягом цього часу. А головне — встигнути відпочити!

• Перша порада: свій ранок починайте в звичний для вас час. Ніжитися в ліжку будемо, як зазвичай, у вихідні дні.
• Друга порада: покладіть перед собою чистий папір, це буде ваш лист-план. Запишіть у два рядки: першочергове (наприклад: зарядка — пів години, душ — 10 хвилин, сніданок — 10 хвилин, прочитати робочу пошту — 5 хвилин та інше) та другорядне (погуляти з собакою/кішкою — півгодини, увійти в соцмережі та поспілкуватись із друзями — 20 хвилин та інше). Починайте свій день З ВАЖЛИВОГО!
• Третя порада: на кожне робоче завдання виділяйте час для його виконання (20-30 хвилин) та для ОБОВ'ЯЗКОВОГО ВІДПОЧИНКУ (15-20 хвилин).
• Четверта порада: виконуючи завдання, уважно читайте умови та користуйтесь короткими записами головних слів/думок. Це вам допоможе зосередитися на важливому в завданні. Якщо щось стало незрозуміло, не зволікайте. Лист або дзвінок другу/викладачеві стане в нагоді. Приємне спілкування та корисна порада допоможуть вирішити будь-яке завдання.
• П'ята порада: відмітьте у вашому листі-плані виконані заплановані дії. Похваліть себе та приступайте до списку справ другої колонки, обов'язково відпочиваючи після виконаного завдання.

- Дуже маленьким дітям потрібна коротка, проста інформація та запевнення, що вони в безпеці, та що люди, про яких вони дбають, є безпечними. Вони можуть запитати: чи я захворів?

- Запевніть їх, що всі наполегливо працюють над тим, аби люди в усій країні залишались здоровими.

- Поясніть, що зараз дуже мало людей у нашій країні хворіють на вірус.

- Скажіть, що не кожен отримає вірус, і що переважна більшість тих, хто його отримає, відновиться повністю.

- Дітям старшого віку може знадобитися допомога, щоб відокремити реальність від чуток і фантазій. Або надайте інформацію самі, або направляйте їх туди, де вони зможуть знайти точні та фактичні дані про поточний стан COVID-19. Наявність таких знань може допомогти їм відчути контроль над ситуацією.

- Діти можуть відчувати себе менш тривожно і більше контролювати ситуацію, коли їм дають вказівки, що вони можуть зробити для запобігання зараження. Дайте їм цю інформацію.

- Діти та молодь дивляться на дорослих у своєму житті. Адже саме вони показують їм, як реагувати на тривожні та стресові події.

- Якщо дорослі в їхньому житті здаються надто занепокоєними, їхня власна тривога може зрости. Якщо діти занепокоєні, нехай говорять про свої почуття з дорослими та переосмислюють свої думки та стурбованість.

- Приділіть їм додаткову увагу та час, щоб поговорити про їхні проблеми, страхи та питання.

- Пам’ятайте, що діти не завжди легко говорять про свої проблеми.

- Для молодших дітей характерно поставити кілька питань, повернутися до гри, а потім повернутись з подальшими запитаннями.

- Запевніть дітей та молодь, що багато повідомлень про COVID-19 в Інтернеті можуть базуватися на чутках та неточній інформації.

- Пам’ятайте: фактична інформація про вірус може допомогти зменшити тривожність.

- Уникайте постійного моніторингу або обговорення оновлень щодо статусу COVID -19, оскільки це може посилити тривогу.

- Постарайтеся обмежити їхній доступ до інформації в Інтернеті / телебаченні / соціальних медіа, яка може їх засмутити.

- Нагадайте дітям / молоді, що жодна людина чи група не несе відповідальності за вірус, але кожен відповідає за власну гігієну і дії.

- Нагадайте, що вони не повинні коментувати негативні дописи щодо інших та стосовно вірусу.

- Киньте виклик будь-яким негативним коментарям, які вони роблять, або будь-яким стереотипам.

- Поясніть, що означають негативні коментарі, як вони відрізняються від ваших цінностей.

- Заохочуйте дітей / молодь продовжувати виконувати домашні завдання, читати книжки, але не тисніть на них, якщо вони здаються засмученими або перевантаженими.

- Дотримуйтесь звичайного розпорядку дня, наскільки це можливо.

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз

Фото: автор – vadimphoto1@gmail.com, Depositphotos

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

Як дотримуватися психологічної гігієни в спілкуванні з дітьми на тему пандемії, щоб зберегти психічне здоров'я дітей на період до і після карантину.

Трохи про прогнози.

Діти тільки пару днів раділи продовженню канікул і знаходженню вдома. За час, поки вони знаходяться поруч з дорослими, вони чули багато різних версій (які нагнітають чи заперечують і ін.) Про те, що зараз відбувається у нас і у всьому світі. Вони реагують на цю інформацію, навіть якщо зовні це ніяк не проявляється. Їх психіка "заражена" тривогою. І якщо з цим нічого не робити, то через місяць-два (а може, й раніше) вона почне "вилазити" в різних формах: розлад сну, харчування, появою незвичайних страхів, патологічною прив*язаністю до батьків, погіршення поведінки, ОКР та т. д.

Чим це пояснюється?

У віці від 5 до 10 років у дітей з'являються страх втрати батьків і екзистенційні страхи - страх війни, нападів, катастроф, пошкоджень, заражень і т.д. За великим рахунком - це прояв страху смерті, страху «не бути». Наявність таких страхів вважається показником "нормального" розвитку дітей. Заважати дитині і оточуючим вони починають тоді, коли з ними не так обходяться: "годують" панікою, різною, частіше за все, суперечливою інформацією, запереченням стану або намагаються створити ілюзію благополуччя.

Дорослим зараз нелегко, вони знаходяться в деякому "зміненому" стані, коли необхідно блискавично перебудовуватися і адаптуватися до нових умов. Але їм важливо пам'ятати, що дітям в цих умовах життя необхідно спертися на авторитетну і сильну фігуру батьків, які допоможуть їм впоратися з тривогою.

Що робити дорослим?

* Визнати свій страх (навіть якщо ви не боїтеся зараження, вас можуть налякати зміни в суспільстві),

* Приймати (не заперечувати) страх дитини: "ти боїшся / тобі страшно", "боятися - це нормально", "страх допомагає бути обережним",

* Говорити, що згуртованість допоможе впоратися з будь-якими труднощами,

* Не робити тему пандемії головною і основною, про яку зараз живе вся сім'я,

* Зменшити інформаційне занурення дитини в новинні зведення (при дитині не варто переглядати новини на всіх каналах, зачитувати кожен пост зі стрічки, емоційно обговорювати вжиті заходи в державі),

* Збільшити знання про вірус і про запобіжні заходи (благо, вже є ілюстрована інформація для дітей),

* Інструктувати дитину, що їй потрібно зробити у разі, якщо з батьками щось станеться і вона не зможе самостійно викликати швидку допомогу (на який номер зателефонувати, яку адресу назвати, які дані про батьків дати, як описати стан батьків і т.д .). На цю тему можна написати / намалювати пам'ятку для дитини і повісити на видне місце,

* Якщо дитина перебуває поруч з сильно панікуючим дорослим, пояснити дитині, що є такий тип людей, який не може впоратися зі своїм страхом. І ці люди не погані і не хороші, вони так обирають. А ви будете з ним "обирати життя",

* Незважаючи на вік, нехай дитина багато грає. Грайте і ви з нею (якщо у вас є таке бажання). У грі дитяча психіка краще і швидше опрацьовує несвідомі страхи,

* Разом з дитиною (бажано, на ніч) придумуйте різні історії, казки, де в кінці перемагає добро, розсудливість і здоров'я ... психічне і фізичне :)

Бережіть фізичне і психічне здоров'я своє і своїх близьких!

Уявлення про свої і чужі емоції формуються у дитини під впливом реакції батьків на те, як вони ці емоції висловлюють.

І розвиваючи емоційну сферу дитини, батьки тим самим, вчать дитину здатності керувати своїми почуттями і розуміти почуття іншої людини.

Але буває і так, що батьки знецінюють, ігнорують, зневажають або засуджують емоції дитини, вважаючи, що підтримує її, вчить контролю емоційного стану, виховує «справжнього чоловіка».

Хоча який він цей «справжній чоловік»?

І якого чоловіка хоче бачити біля себе жінка?

І якщо батьки всіма силами виховують «справжніх чоловіків», то чому так багато дружин і дітей не задоволені своїми чоловіками і / або татами?

Кого ж тоді виховують батьки: чоловіка і батька або сина і хлопчика?

Ось такий ліричний відступ, і ми поміркуємо про це іншим разом.

А поки - про реакції батьків на прикладах.

Коли дитина плаче, наприклад, від того, що не отримала чогось, не була першою в змаганні або її іграшка загубилася або зламалася, що говорять батьки (намагаючись, природно допомогти дитині)?

- Нічого страшного, в інший раз виграєш ти ... (знецінення)

-Не капризуй! Досить ревіти! Що ти як оте дівчисько скиглиш ?! (Осуд, презирство)

- Це не страшно, все буде добре! (Знецінення, ігнорування)

- Та знайдеться твоя іграшка, нічого було розкидати! (Знецінення, помста)

- Я теж багато чого хочу! Багато хочеш мало отримаєш!

І, ставши дорослою, така дитина, напевно (звернувшись до своєї раціональної частини) буде виправдовувати батьків, говорити, що вони намагалися її підтримати цими реакціями і не визначить їх як відкидання, ігнорування або презирство.

Якщо ви теж так вважаєте, то задайте собі питання (і чесно! На нього собі дайте відповідь): Якби вам зараз, будучи дорослим, було важко, прикро або ви відчували несправедливість, така відповідь здалася б вам підтримуючою?

Вам би стало легше?

Ви відчули б, що вас розуміють?

Або б ви відчули, що інша людина просто відмахнулася від вас?

Що вона не розуміє вас?

І виростають з дітей, чиї емоції заборонялися (Не смій злитися на матір!), Засуджувалися (Що це за ниття?), Ігнорувалися (Нічого страшного) дорослі, які не розуміють свій емоційний стан (Що зі мною?), Не можуть виносити сильних емоцій, приглушаючи їх алкоголем, наркотиками або трудоголізмом, що живуть з почуттям провини за свої емоції (я егоїстка, я не повинна сумувати, адже мій чоловік хоче мені допомогти тим, що сміється над моїм сумом, я не вдячна ...)

Такі дорослі знецінюють свої почуття і почуття своїх близьких або стають такими «крутими мачо», які ігноруючи свої почуття, сміються над почуттями інших, або, вступаючи в численні сексуальні відносини, шукають в них любов і потрібність, не одержані в дитинстві.

Як же треба розвивати емоційну сферу дитини, щоб вона виросла люблячою, розуміючою і надійною?

1. Навчитися розуміти, що відчуває дитина. І для цього батькам важливо розвивати власну емоційність, щоб помічати відтінки емоцій своєї дитини. І якщо вам вдалося зрозуміти, що вона відчуває, потрібно обов'язково назвати цю емоцію і таким чином допомогти дитині усвідомити і дати назву тому, що з нею відбувається. «Уявляю, який ти злий!», «Розумію, це сильно тебе засмутило».

Розмовляючи з дитиною таким чином, ви вчите її звертати увагу на свій емоційний стан і визнаєте її значимість.

2. Приймати і визнавати почуття дитини, навіть якщо вони здаються вам недоречними, дурними або неправильними. Батьки часто бояться таких ситуацій, тому що не знають, що робити, вони шкодують дитину і не хочуть, щоб вона страждала. І вони намагаються швидше заспокоїти дитину і таким чином заспокоюють і себе, адже якщо дитина щаслива, щаслива і мати.

Але ситуації, коли дитина сильно схвильована, стурбована або розгублена - це ті ситуації, в яких вона найбільше потребує батьків.

3. Визнавати значимість почуттів дитини. Якщо ви проговорили вголос емоції, то ви визнали їх значимість і природність. «Це дуже прикро, коли на тебе не звертають уваги». «Я б теж розлютився, якби у мене відібрали іграшку».

Відомий випадок, коли американський психіатр і один з найвідоміших психотерапевтів минулого століття Мілтон Еріксон заспокоював дівчинку, яка впала і розбила собі коліно.

Всі дорослі вмовляли дитину, що «вже зовсім не боляче, вже все пройшло», але дівчинка продовжувала заливатися сльозами.

Тоді Еріксон сказав їй: «Зараз дуже боляче. І ще якийсь час буде боляче. А потім потихеньку почне проходити ». І дівчинка притихла. На цьому етапі ви теж як би говорите своїй дитині «Так, зараз тобі погано (боляче, образливо і сумно). І ще якийсь час буде так. А потім почне проходити ».

4. Називайте емоції словами. Не бійтеся помилитися. Якщо ви помилитеся, то дитина вас поправить: «Я не засмучена, я страшенно зла!»

5. Допоможіть дитині самостійно знайти вихід із ситуації.

Не давайте порад, вказівок або повчань, що варто зробити дитині ( «А ти дай їй здачу!», «Не розмовляй з нею, знайдеш іншу подружку!»).

Краще скажіть філософськи «Не проста ситуація. Що ж можна зробити? »

Так ви вчите дитину керувати своїми емоціями, а не придушувати їх. У дорослому віці ваша дитина зможе вибирати розумні способи управління своїми емоціями і не буде намагатися втекти від них

(«заїдаючи», запиваючи алкоголем, просиджуючи дні і ночі в комп'ютері і т.д.)

Паніка – психічний стан людей — несвідомий, нестримний страх, викликаний небезпекою, що охоплює людину. Вірус – це загроза, і в умовах нестабільності, у тривозі за своє життя і здоров’я близьких, не рідко ми втрачаємо критичне мислення і впадаємо в панічні стани.

Що можна зробити, щоб уберегти себе та корисно і безпечно провести час вдома з дітьми, в умовах ізоляції у зв’язку із загрозою розповсюдження короновірусу?

Ось декілька порад.

1. Обмежте контакти людей в соцмережах, від яких ви отримуєте інформацію про карантин, його перебіг, актуальний стан. Оберіть для себе декілька авторитетних осіб чи джерел від яких іде суха, фактична інформація, без зайвого аналізу ситуації та особистісних оціночних суджень.

2. Відслідковуйте свої почуття. Коли діти і батьки знаходяться в обмеженому просторі досить довгий час, закономірно що виникає дуже багато різноманітних ситуацій, на які ми так чи інакше реагуємо. Дуже важливо в цей момент зрозуміти які саме у вас почуття – страх, злість, тривога, лють, роздратування чи яке-небудь інше і відчути що саме їх викликало. Оскільки, може відбутись підміна почуттів, коли, наприклад, ви можете злитись на підвищення курсу валют і через це сильно накричати на дитину за розлитий чай. Намайгайтесь розмежовувати, які саме почуття і до кого чи чого, ви відчуваєте. Краще обговорити з дітьми почуття допоможуть такі книги: “Велика книга почуттів”, “Книга Від…до. Почуття: від суму до радості”, “Безліч емоцій. Що означає кожна?” та ігри: емоційний кубик, емоції на магнітах, меморі емоціїї, гра-розвивайка Емоції.

3. Не замовчуйте власні переживання стосовно карантину. Діти все відчувають, вони розуміють, що є певне напруження і батьки стривожені. Необхідно спокійно пояснити дітям ситуацію простою та зрозумілою мовою, без зайвої паніки сказати про свої відчуття занепокоєння та тривоги і розповісти про елементарні правила особистої гігієни, які можуть захистити від вірусів (регулярно мити руки, не брати нічого брудного до рота, зайвий раз не цілуватися і не обійматися…). Для маленьких дітей ці правила можна перетворити на гру.

4. Утворіть ритуали. Ізоляція – це свого роду криза, це зміна стабільності і звичайного режиму. Завдання для батьків в цей час організувати нові ритуали, які забезпечать стабільність дітям. Це можуть бути: фізична зарядка в певний час, телефонні та відео дзвінки з рідними, спільне приготування їжі, ігрові турніри з різноманітних настільних чи активних ігор.

5. Організуйте дітям ігрову діяльність. Під час карантину можна пограти в різні навчальні ігри або розважальні.

Ігри, щоб не забути букви та цифри – Твінс АБЦ, гра Грайливі сови, гра з маркером Жирафчик, дошка-вкладка «Цифри», дерев’яна іграшка половинки «Рахуємо до 10», дошка-вкладка Алфавіт, Математична пробірка, Гра для вивчення таблички множення “Спіймай горобця”.

Настільні ігри на розвиток мислення – Кольорики, різноманітні пазли, головоломки, магнітний танграм, математичний планшет, Кольорові жабенята, Шкарпетки рукавички, гра Ку-ку-рі-ку Будь першим, ігри меморі, Лимонади.

Розважальні ігри – магнітна гра “Торт”, гра настільна з липунами (Монстроманія), Сковорідки, Хто Я, Дженга, Мафія, Докумекай, Асоціації, Мімікю, Кривляки, Базікало (вірю-не вірю), гра Не прогав.

Ігри для найменших – Гра з мішечком «Звіробуc, ігри з прищепками, Комбінатор, Пазли-двійнята «Лічба», пальчиковий театр “Тваринки”, шнурівки, балансири, сортери, пазли-половинки, ігри на липучках, пірамідки, мозаїка, овочі та фрукти з полімерної глини, помпони, картки Домана, різноманітні сенсорні коробки.

Активні ігри – ходулі, м’ячики, фітболи, килимки з каменями, боулінг.

6. Створіть резервний список активностей та ігор з дітьми, в який можна глянути, коли буде здаватись, що зробили вже все що можливо.

7. Підтримуйте свій ресурс. Насправді батьки легко можуть взаємодіяти зі своїми дітьми, якщо мають на це ресурс і є наповнені. І тут головне зрозуміти, що в даний період ізоляції не всі ваші дії повинні мати якийсь сенс. В звичайному ритмі ми звикли ставити перед собою певні завдання, виконувати їх і від цього отримувати енергію. Наразі ситуація змінилась – необхідно навчитись отримувати задоволення від процесу, а не від результату. Дозвольте собі робити щось без конкретної цілі. Спробуйте зрозуміти, що підходить більше для вас – перегляд фільмів, рукоділля, читання книг, онлайн-навчання, спорт вдома.

Ще один важливий момент стосовно внутрішнього ресурсу – не плануйте далеко наперед. Оскільки ситуація не зовсім стабільна, не ставте конкретних планів, щоб не розчаровуватися у випадку іх нереалізації.

Здоров’я всім і пам’ятайте – карантин скоро скінчиться!

Під час статевого дозрівання дитина переживає не тільки фізичні зміни. У цьому віці в дитини не просто розвиваються навички мислення – цей процес протікає досить стрімко. Можливо, ваша дитина виявляла здібності до абстрактного мислення й раніше, але повною мірою вони розкриваються тільки в підлітковому віці.

Тепер вона здатна критично міркувати про такі поняття, як справедливість і рівність, а також бачити світ із точки зору іншої людини. Ці зміни в мисленні підлітків дають їм змогу краще розуміти суспільні тенденції, формуючи власну думку.

Бурхливий розвиток пізнавальних здібностей допомагає підлітку знайти відповіді на багато глибоких запитань. Ще декілька років тому ці питання не мали для нього сенсу, але зараз вони допомагають йому перетворитися з дитини на самостійного дорослого: «Хто я? У що я вірю? Ким я хочу стати і що для цього потрібно зробити?».

Допитливість розуму – одна з переваг підлітка. Дитина прагне дізнаватися більше в школі і за її межами. Ви можете здивуватися, наскільки підлітки, яких у школі вважають невмотивованими, цікавляться подіями у світі. Вони можуть неохоче вчити уроки, але кожного дня читати новинні сайти. Їхні шкільні оцінки не відображають рівня їх знань. Однак підліткам поки ще бракує зрілості, щоб мати максимальну користь зі своєї цікавості.

Підлітки часто є ідеалістами, думаючи, що здатні змінити світ. Незалежно від того, до якого покоління належать, підлітки дивляться на попереднє покоління й кажуть: «Вони все зіпсували. Я не збираюся бути таким, коли виросту». На жаль, тут уже йдеться не тільки про непокору підлітків. Наші діти й усі наступні покоління успадкують світ, у якому набагато більше небезпек, ніж у тому, де ми народилися.

Розгляньмо декілька способів мотивувати підлітка сформувати власну думку.

Серйозно ставтеся до його слів. Підліткові важливо знати, що ви його чуєте. Це не означає, що ви повинні в усьому з ним погоджуватися або робити все, що він просить. Але йому необхідно, щоб ви ставилися до нього з повагою, не вважали його думки безглуздими, розуміли його точку зору.

Дозволяйте підлітку виявляти наполегливість. Немає нічого більш пристрасного, ніж випадки, коли підліток відстоює свої переконання або точку зору. Проте підлітки бувають упертими. Життя поруч з фанатичною людиною не буває легким. Підлітки часто перегинають палицю, прагнучи самостійності, і водночас вони не впевнені у своїй думці. Підлітки все ще потребують вашого керівництва, але борються із цим. Їм потрібен час, щоб сформувати свою точку зору, і для цього вони протистоять чужим думкам. Тому вибачте своєму підлітку зайву різкість.

Не турбуйтеся, якщо підліток вважає вас дурнем. Процес дорослішання підлітка більше схожий на хитання маятника, ніж на рух уперед. Ви можете виявити, що ваш милий хлопчик, який раніше сприймав усі ваші слова на віру, тепер не погоджується з вами й постійно вас критикує. Підліток використовує всі свої навички критичного мислення, щоб сперечатися з вами. Це пов'язано з тим, що підлітки, на відміну від дітей, можуть порівнювати себе з іншими людьми – друзями, учителями, батьками. Це порівняння приводить їх до більш реалістичної самооцінки.

Обговорюйте з підлітком останні новини за вечерею. Розкажіть, що ви чули в останньому випуску новин, запитайте, що дитина думає з цього приводу. Підліток охочіше поділиться своїми думками, якщо відчує, що ви прислухаєтеся до його слів.

Розвиток дитини

Уміння охоплювати поглядом усю сторінку й запам'ятовувати матеріал, вирішувати проблеми творчими й нестандартними способами, вивчати нові предмети швидко й легко, зосереджуватись на чому-небудь, не відволікаючись, знати предмет краще за інших, швидко й легко придумувати нові концепції та ідеї, винаходити нові механізми, які допоможуть змінити світ, – усе це властиво високоінтелектуальним людям.

За останні кілька років значно збільшилась кількість досліджень, пов'язаних з вивченням розвитку мозку та його функцій. Усі знають, що в немовлят нейронні зв'язки розвиваються дуже швидко, а згодом процес сповільнюється й досягає свого піку до моменту, коли ми зростаємо. Однак мозок не припиняє формувати нейронні зв'язки, прокладаючи все нові й нові шляхи. Цей процес триває до самого кінця нашого життя й називається пластичністю мозку.

Люди постійно винаходять нові способи підвищити коефіцієнт свого інтелекту. І на підставі останніх досліджень з'явилось безліч теорій і технік, що дозволяють зробити це. Найкращим часом для початку розвитку розумових здібностей є вік немовляти й раннє дитинство. Однак ці методи ефективні в будь-якому віці. Давайте розглянемо кілька ідей, які були апробовані останнім часом.

1. Зв'язок лівої та правої півкуль

Про те, що ліва й права півкулі відповідають за різні функції, завжди було багато дискусій. Існує безліч теорій про те, що ліва півкуля є «аналітичною», а права – «творчою». Ліва півкуля відповідає за мову, у той час як права за образне мислення.

Дослідження довели, що міцний зв'язок між півкулями мозку допомагає людині поєднати різні навички при вирішенні проблем у повсякденному житті. Це називається «цілісним мисленням мозку».

Усі техніки посилення зв'язку між півкулями мозку включають у себе все, що пов'язано з рухами з перехресною координацією. Наприклад, діти так рухаються, коли вчаться повзати. Для руху вперед вони використовують ліву руку й праву ногу, а потім праву руку й ліву ногу. Такі перехресні рухи допомагають розвивати зв'язок між двома півкулями мозку.

Можливо, ви чули про те, що дитина, яка почала відразу ходити, може в майбутньому мати проблеми з великою моторикою. Дослідження доводять, що діти, які не навчилися спочатку повзати, в подальшому не мали ніяких проблем з моторикою, проте, без сумніву, повзання дуже корисне як для дітей, так і для дорослих.

Перехресний рух можна побачити й під час ходьби. Права рука подається вперед разом з лівою ногою, а потім ліва рука із правою ногою. Ходьба дуже корисна і для здоров'я в цілому.

Ще один ефективний вид діяльності – це писати недомінантною рукою. Дитина-правша повинна пробувати писати лівою рукою, а шульга, навпаки, – правою. Усього кілька хвилин такої діяльності на день принесуть велику користь.

Дуже корисно просто барабанити – це допомагає посилити зв'язок між двома півкулями мозку. Також це допоможе дитині пригадувати й запам'ятовувати складні комбінації рухів. Тож нехай вона барабанить собі на втіху.

Є ще багато різних видів діяльності, які допомагають посилити зв'язок між лівою та правою півкулями. Головне знайти те, що буде підходити саме вашій дитині.

2. Кисень, яким ми дихаємо

Кількість кисню, що надходить у наш мозок, відіграє велику роль у його розвитку. Діти, які проводять час на вулиці, грають, стрибають і бавляться на свіжому повітрі, наповнюють свої легені великою кількістю кисню. Цьому також сприяють рибалка, плавання в річці або озері, катання на роликах і ковзанах – усі види активного проведення часу.

У наш же час діти переважно проводять час за телевізором, комп'ютером чи виконанням домашніх завдань. Для здорового розвитку мозку потрібен баланс між фізичними вправами й навчанням.

Усі активні види діяльності розвивають координацію, а також життєву ємність легенів. Є кілька конкретних видів діяльності, які будуть максимально корисними для дітей.

Плавання – один з найкорисніших видів спорту. Доведено, що плавання корисне в будь-якому віці. При плаванні розвивається життєва ємність легень. Йоги використовують плавання в якості інтенсивної дихальної гімнастики, яка покращує рівновагу й увагу. Плавання під водою й пірнання з поступовим нарощуванням часу перебування під водою також збільшують життєву ємність легенів та активність кровоносних судин. Усе це позитивно впливає на здатність зосереджуватись, а також на підвищення коефіцієнта інтелекту.

3. Дієта й харчування

Ми – це те, що ми їмо. Чули такий вислів? Ну, звісно. Дитина розвивається в усіх напрямках. Але разом з її тілом розвивається її мозок. Немає необхідності казати про те, як харчування впливає на розвиток сильного тіла та здорового мозку. Однак ми часто забуваємо про негативний вплив на здоров'я дитини забруднення, хімікатів, консервантів і штучних добавок. Усе це потрапляє в її організм разом із продуктами.

Головне – не забувати про те, що є «корисна» та «погана» їжа, тобто продукти, корисні для здоров'я, й, навпаки, шкодять йому.

Корисною їжею вважаються свіжі, «живі» продукти. Фрукти й овочі містять багато вітамінів, кальцію та інших корисних речовин. Усі продукти, що містять омега-3 кислоти, корисні для розвитку мозку.

Лляне насіння, червона риба, яйця – усі вони містять омега-3 кислоти. Цілісне зерно й коричневий рис також принесуть користь для здоров'я. Діти повинні уникати вживання консервованих продуктів. У них міститься велика кількість цукру, солі й консервантів.

4. Мультисенсорний підхід – баланс усіх стилів навчання

Є різні способи навчання. Найчастіше використовуються зоровий, слуховий і кінестетичний. У більшості людей домінує тільки один спосіб, але під час навчання використовуються всі три. Кожний з нас використовує той спосіб, який найбільше йому підходить.

Усі три способи можна використовувати під час навчання дитини. Наприклад, якщо у вашого малюка добре розвинена зорова пам'ять, ви можете використовувати картки, коли йому треба щось вивчити для школи. Для дитини, яка краще запам'ятовує на слух, можна записати потрібний матеріал на диктофон, і нехай вона слухає його по кілька разів, поки йде до школи. Якщо ж дитина краще вчиться кінестетичним способом, нехай займеться танцями, гімнастикою або бойовими мистецтвами.

У школі більше переважає зоровий спосіб навчання, який включає таблиці, схеми, плакати, записи на дошці, малювання. Сприйняття матеріалу на слух відбувається тоді, коли вчитель пояснює матеріал. На жаль, кінестетичний спосіб навчання практично не використовується у школах.

Займаючись із дитиною вдома, ви можете підібрати для неї найбільш ефективний спосіб навчання. Спочатку треба просто визначити, який спосіб підходить вашій дитині, і тоді навчання буде проходити легше та швидше.

Також рекомендується використовувати й розвивати інші способи навчання. Якщо в дитини добре розвинена зорова пам'ять, підберіть види діяльності, які будуть розвивати слуховий і кінестетичний способи навчання. Дитині буде набагато легше вчитись, якщо вона буде володіти всіма трьома способами.

Читання добре стимулює зорову пам'ять, тому вчити дитину читати можна починати з раннього віку. Пазли й завдання, в яких дитина повинна знайти відмінності між двома картинками, також чудово підійдуть для цих цілей.

Для розвитку сприйняття на слух підійде прослуховування музики. Стиль музики не важливий. Гра на музичних інструментах також допоможе в розвитку даного способу навчання.

Для кінестетичного способу важливий рух – танці під музику, заняття балетом, гімнастикою чи бойовими мистецтвами. Обов'язково спробуйте ігри в лабіринті, коли дитина повинна сама знайти вихід. Якщо у вашому районі є щось схоже, обов'язково підіть туди – дитині сподобається.

5. Упевненість у собі

Головну роль в успіху вашої дитини відіграє її впевненість у собі. Ми всі хочемо, щоб наші діти були розумними, але найрозумніша людина не досягне більшого, якщо в цьому їй не допоможе її впевненість. Упевненість, повага до себе й почуття власної гідності є ключовими факторами успішності людини.

Усі немовлята дуже впевнені, але з часом вони починають утрачати впевненість через коментарі та критику інших. У житті кожного траплялись моменти, коли нам було соромно або ми потрапляли у прикру ситуацію. Іноді подібні спогади залишаються з нами на все життя.

Одна дівчинка не соромилась казати про те, що вона «не дуже розумна». Коли її питали, чому, вона пояснювала це тим, що її відправили у клас для дітей, які не встигали в навчанні, а інші діти називали її «тупою». Насправді дівчинка була дуже розумною, вона успішно займалась у шаховому гуртку. Її перевели в інший клас через її проблему з координацією, яка ніяк не позначалась на її розумових здібностях.

Іноді один бездушний коментар вчителя може примусити дитину повірити в те, що вона не розумна тільки лише тому, що неправильно відповіла на запитання, а інші діти засміялись.

У кожного є свої причини, з яких він може втратити впевненість у собі. Дуже важливо спробувати зберегти її в дитини. Тому з раннього віку батьки можуть починати навчати малюка справлятися з неприємними ситуаціями й розвивати сильний характер.

Із цією метою можна використовувати афірмації. Дитина повинна знати, що завжди може звернутись до вас, і ви завжди будете на її стороні. Якщо дитина розповість вам про якийсь інцидент, який вплинув на її впевненість у собі, ви можете придумати їй афірмацію, яка буде доречною для даної ситуації.

Наприклад, якщо ваш син посварився з товаришем, і той обізвав його дурнем, доречною буде афірмація «Ти розумний хлопчик». Ви можете додати і що-небудь інше, головне, щоби слова подіяли на дитину. Такі коментарі повинні бути завжди позитивними й висловлюватись у теперішньому часі. Ніколи не кажіть «Ти не дурень». Ці афірмації можна повторювати в міру необхідності. Найкраще вимовляти їх перед сном і відразу ж після пробудження.

Також, укладаючи свою дитину спати, порозмовляйте з нею про все хороше, що сталося за день. Говоріть про її досягнення, веселі заняття й радісні події. Так вона зосередить увагу на позитивних моментах дня. Нехай це буде вашим вечірнім ритуалом, дитині це обов'язково запам'ятається.

Пам'ятайте про те, що кожна дитина може в тій чи іншій мірі стати високорозвиненою людиною й навіть генієм, і завдання батьків полягає в тому, щоб максимально допомогти їй у цьому.

1. Тримайте під контролем власні емоції

Перш ніж говорити з дитиною про небезпечне захворювання, переконайтеся, що контролюєте власну тривогу та страх.

Адже діти часто віддзеркалюють емоції батьків.

"Маленькі діти беруть приклад зі своїх батьків, стосовно того як реагувати на незрозумілій їм ситуації.

Діти одразу зрозуміють спокійні ви чи стурбовані, й будуть поводитися аналогічно", – пояснює Марк Рейнек, директор та старший психолог Інституту дитячого розуму.

Якщо дитина відчує стурбованість батьків, то гіперболізує небезпеку в своїй уяві.

2. Станьте ініціатором розмови

Не потрібно боятися піднімати цю тему, якщо дитина сама ще не запитувала.

Ви можете стати для неї надійним джерелом інформації.

Цій розмові не варто приділяти якоїсь надмірної уваги, можна просто підняти тему під час звичайної бесіди за обіднім столом.

"Хочете ви цього чи ні, але ваша дитина, ймовірно, вже чула про коронавірус по новинах або від однолітків.

Саме тому я завжди рекомендую зіграти на випередження.

Поговоріть зі своїми дітьми про речі, які можуть налякати, перш ніж вони почують більш страхітливу версію від однокласників", – каже Рейчел Томасян, ліцензований терапевт з питань шлюбу і сім'ї.

3. Запитайте, що вони вже знають про коронавірус

Відкриті запитання допоможуть оцінити знання ваших дітей, а також їх емоційний стан.

Заохочуйте малечу висловлювати свої почуття.

Проаналізувавши сприйняття дитини, можна визначити, яким чином далі будувати розмову.

Крім того, буде можливість підкоригувати дитячі знання, щоб сформувати реалістичне уявлення про ситуацію.

"Зараз багато новин про сезон грипу, мені цікаво, що ти чув про це", – такий початок розмови пропонує Робін Гудман, клінічний психолог і арт-терапевт.

Експерт рекомендує повсякчас нагадувати дитині про те, що ви готові її вислухати та відповісти на будь-які запитання.

4. Спілкуйтеся з дитиною правильно

Інформувати дитину потрібно зрозумілою мовою, відповідно до її віку.

Тільки тоді вона зможе зрозуміти проблему та перестати тривожитися.

"Батьки повинні підходити до розмови зі своїми дітьми про коронавіруси зі по-різному, зважаючи на вік та рівень розвитку.

Гарне практичне правило – використовувати тільки ті слова, які ваша дитина вже розуміє", – дає пораду Рейчел Томасян.

Діти до 6 років

Дітей до 6 років не потрібно навантажувати зайвими деталями, як назва вірусу або глобальна загроза захворювання – вони ще не готові це усвідомити.

Замість цього поговоріть з дітлахами про мікроби, як люди хворіють, і про те, що ми можемо зробити, щоб залишатися здоровими.

Будьте уважні до розмов, які ведете з вашим партнером або дітьми старшого віку, перед малечею.

Якщо діти почнуть ставити якісь запитання – запевніть їх, що ваша сім'я здорова і в безпеці.

Чому руки треба мити з милом і скільки часу

Діти шкільного віку

Дітям шкільного віку можете розповісти більш конкретну інформацію про спалах вірусу – що це таке, як він поширюється, як запобігти захворюванню.

Але тримайтеся подалі від розмов про смерть, особливо якщо ваша дитина молодшого шкільного віку.

Підкресліть, що дорослі роблять все можливе, щоб забезпечити безпеку та захист.

В громадських місцях діти можуть побачити людей, які носять медичні маски.

Такий зовнішній вигляд підсвідомо викликає страх, тому потрібно пояснити, для чого дехто одягає захисні маски, та в яких випадках це доречно робити.

Розмова з підлітками

Зрозуміло, що більшість підлітків активно користуються соціальними мережами і вже точно чули про коронавірус.

Тут немає сенсу приховувати інформацію, краще, навпаки, шукати разом відповіді на запитання.

При цьому бути уважними до різноманітних теорій та чуток і використовувати перевірені джерела.

Якщо ваш підліток занепокоєний поширенням коронавірусу, нехай обов'язково розповість про свої страхи.

Зі свого боку нагадайте йому про минулий досвід вирішенням якоїсь проблеми.

5. Продемонструйте свою підтримку

Говоріть про проблему стільки, скільки дитині необхідно, щоб відчути себе у безпеці.

Вона повинна розуміти, що у будь-який час може прийти до вас із запитаннями, а обов'язок батьків – її захищати.

6. Будьте чесними зі своїми дітьми

Коли ваші діти приходять із запитаннями, відповідайте чесно, щоб уникнути плутанини чи непорозумінь.

"Чесність та прозорість є найважливішими.

Тривога процвітає, коли щось приховується.

Якщо у вас немає відповіді, зверніться до джерела, яке, на вашу думку, надає корисну та правдиву інформацію", – пропонує Марк Рейнек.

7. Дозвольте дитині контролювати ситуацію

Яким чином це зробити?

Показати, що вона може зробити, щоб не захворіти, а також впровадити здорові звички для всієї родини.

Це допоможе відчути почуття контролю.

"Не говоріть про профілактику, як про спосіб налякати дитину та змусити її мити руки.

Замість цього поговоріть про кроки, які ви всі збираєтесь робити, щоб попередити різні хвороби", – наголошує Рейчел Томасян.

Джерело: https://life.pravda.com.ua

Виховання підлітка - одне з найскладніших випробувань для батьків. У цьому неспокійному віці діти прагнуть до незалежності. А на спроби впливати на них часто реагують криком, стукають дверима і замикаються у своїй кімнаті. Більшості дорослих прекрасно знайомі подібні ситуації, але вони не уявляють, як з ними впоратися.

Підлітковий вік (12-18 років) - це період переходу від дитини до дорослого і підліток не може зрозуміти, хто він є насправді. І батьки не дуже в цьому допомагають. Якщо потрібно стежити за молодшою ​​сестрою, ти вже дорослий, а якщо хочеться ввечері піти на вулицю з друзями - то ще малий. Крім цього відбувається багато трансформацій з тілом, з емоціями, цінностями, спілкуванням з оточуючими тощо. І найбільше, що потрібно дітям від дорослих - це розуміння, підтримка, пояснення того, що з ними відбувається, а не тотальний контроль над кожним їх вчинком.

Одночасно, підлітковий вік - це період експериментів (позитивних і не дуже) і тут батькам потрібно бути уважними і чутливими, оскільки є багато зон ризику. Ось головні з них:

Шкідливі звички (алкоголь, куріння, наркотики). Батькам важливо не забороняти категорично: «Якщо побачу тебе з сигаретою, вб'ю", а надати право вибору своїй дитині, повідомивши про своє ставлення до цих речей: «Звичайно, тобі дуже хочеться спробувати закурити чи випити, і ти можеш це зробити, але мені б дуже не хотілося б, щоб ці речовини керували твоїм життям ». Добре, коли батьки діляться з дітьми своїм досвідом. і великою помилкою є протиріччя слів і поведінки батьків, наприклад, своїм дітям забороняють, а самі періодично вживають. Пам'ятайте, ви модель наслідування для своїх дітей!

Суїциди. Діти ніколи не зроблять вибір піти з життя, якщо у них все добре, якщо є підтримка і розуміння батьків. Однак, якщо ви помічаєте, що ваша дитина закрилася в собі, або час від часу говорить, пише, малює на тему смерті, або ви помітили якісь пошкодження на тілі, це тривожні сигнали, які не повинні залишитися без вашої уваги.

Секс. Діти повинні дізнаватися інформацію про статеві стосунки від батьків, а не з вулиці, інтернету і телебачення, і ще задовго до підліткового віку. Підліток, який володіє достовірною інформацією про те, що таке секс, які його наслідки можуть бути, для чого він; підліток, який цінує своє тіло, свою особистість, і вміє будувати добрі стосунки з іншими, ніколи не буде вступати в бездумні випадкові статеві стосунки!

Буллінг. Діти часто замовчують, що вони стали жертвою знущань від своїх однолітків, тому що бояться, або навіть думають, що заслуговують такого ставлення до себе. Якщо ви помітили, що ваша дитина стала замкнутою, часто пригніченою, не хоче ходити в школу, навіть якщо їй подобається вчитися, мало спілкується з однолітками, потрібно з'ясувати, в чому причина. Якщо ж ви дізналися, що ваша дитина стала жертвою насильства (фізичного або психологічного) з боку однолітків, їй обов'язково потрібна ваша підтримка і допомога.

Пам'ятайте, що завжди простіше запобігти виникненню небажаної поведінки, ніж боротися потім з її наслідками. Тому, якщо ви з самого раннього віку встановите зі своєю дитиною довірливі, люблячі, підтримуючі відносини, то це буде фундаментом благополуччя всього подальшого життя. Звичайно, ви не зможете вберегти своїх дітей від усіх неприємностей, які можуть з ними статися, проте, ви зможете їх навчити боротися з труднощами самостійно, або звертатися за підтримкою.