Якщо дворічна дитина не говорить, батьки починають тривожитися. Однак, не всі звертаються до фахівців, адже не знають коли і кому вони допомагають. Розвінчуємо основні міфи про логопедію та розповідаємо, чим вона корисна й важлива. 

Міф 1: Логопеди допомагають виправити дефекти мови

Так, логопед допоможе тим, хто заїкається, шепелявить і не вимовляє “р”. Але цим його можливості не обмежуються.

Логопеди допоможуть впоратися з великим спектром мовних розладів і розладів шкільного навчання: апраксією, дисфагією, дислексією. Для цього вони застосовують різні прийоми — розвивають пізнавальні процеси, розширюють словниковий запас, працюють над постановкою звуків.

Міф 2: Дитина сама переросте проблеми з мовленням

Може й так, але краще не пускати на самоплив.

Порушення мови може бути маркером інших серйозніших розладів. Наприклад, діти з РАС не звертаються з промовою до дорослих у 2 роки — вони лише повторюють слова, але не адресують їх людям. Ці та інші ознаки краще не пропускати, а звертатися до фахівця.

Дитина може “перерости” проблеми з мовленням, але гірше від занять не стане. Тим більше спочатку логопед проводить діагностику, визначає рівень порушень і лише потім складає програму та графік занять.

Міф 3: Дитину потрібно перевіряти на наявність мовних розладів тільки після 5 років

Ні, це міф з “радянського” минулого. Потрібно звертатися раніше.

До 5 років мовлення дитини вже майже сформоване — логопеду легше виправити порушення в більш ранньому віці. Мовлення розвивається в декілька етапів, і на кожному є свої норми. У півроку дитина має лепетати, а близько року з’являються перші слова. Якщо батькам здається, що дитина відстає від норм, краще звернутися до логопеда. Він проведе діагностику, зрозуміє, наскільки порушення серйозне і чи потрібно з ним працювати.

Міф 4: Логопеди на заняттях тільки грають

Так, логопеди часто застосовують ігрові практики. Це пов’язано з віковими особливостями дошкільнят. У дошкільному віці гра — провідний вид діяльності. Це означає, що через гру дитина висловлює емоції, отримує знання, будує відносини. У житті дітей дошкільного віку гра займає більше місця, ніж будь-яка інша діяльність. Тому на заняттях дитина дзижчить, як бджілка, гуде як вантажівка, грається з ляльками — так вона втягується в роботу й освоює потрібні мовні навички.

Міф 5: Проблеми з мовленням у дітей від того, що батьки з ними “сюсюкають”

Швидше навпаки. Чим більше батьки “сюсюкають”, тим краще розвивається дитина.

Немовлята більше уваги приділяють “тонким”, високим голосам, перебільшеним вираженням жестів та міміки. Дітям до року важливіші ритм, часте повторення одних і тих же слів. Це допомагає дітям розрізняти людей, об’єкти, запам’ятовувати явища навколишнього світу.

Міф 6: Діти погано говорять, тому що не стараються

Ні. Діти завжди стараються, але іноді “економлять” на звуках.

Міф 7: Логопед працює виключно з дітьми

Ні. Логопед допомагає дорослим усунути дефекти мовлення або відновитися після травм і хвороб.

Усунути дефекти мовлення у дорослого складніше, ніж у дитини. Це пов’язано з тим, що мовлення вже не пластичне. Але користь від занять все одно є.

При реабілітації після інсультів і травм логопед працює разом з іншими спеціалістами. Статистика показує, що заняття з логопедом допомагають відновити мову після інсультів.

Міф 8: У хлопчиків більше проблем з мовленням, тому що вони розвиваються пізніше

Це не зовсім так. У хлопчиків є більший ризик пізнього мовного розвитку, але в іншому вони розвиваються так само, як дівчатка.

Дослідження показують, що у хлопчиків частіше, ніж у дівчаток, зустрічаються затримки в мовному розвитку — це доведено для дітей трьох і семи років. Поки що дослідникам не вдається з1ясувати точну причину.

Однак це не означає, що з хлопчиками потрібно більше або навпаки менше займатися. Діти обох статей мають право на увагу з боку дорослих. Якщо здається, що дитина відстає від вікових норм, то варто звернутися до спеціаліста.

Міф 9: Логопедія взагалі неефективна

Ні. Цей міф виник через некоректно проведене дослідження.

У 2000 році у Великобританії провели дослідження: частина дітей з мовними порушеннями займалася з логопедом, частина не зверталась до спеціаліста. Через рік діти з першої групи говорили не краще за дітей з
другої групи. Дослідники зробили висновок, що заняття з логопедом неефективні.

Але дослідники припустилися помилки — діти з першої групи займалися менш як годину на тиждень. Цього мало, тому й ефективності дослідники не виявили.