Консультативна робота


Принципи  успішної організації ігрової діяльності дошкільників 

Позаяк провідною діяльністю в дошкільному закладі є ігрова, педагог має стати взірцем для дітей у вмінні домовлятися й вибудовувати дружні взаємини з іншими гравцями, діяти у грі відповідно до правил і моральних норм. Та чи всі вихователі готові до активної участі в ігровій діяльності дітей? Чи вміють вони цікаво, грамотно й компетентно організувати ігрове середовище і, власне, саму гру? Гра — це провідний вид діяльності дітей, у якій вони пізнають світ і відображають своє бачення навколишньої дійсності, відчуття. У грі діти проявляють свої вміння і здібності: комунікативні, будівельно-конструкційні, трудові тощо.

Характерні ознаки гри:

• загальні для будь-якої соціальної діяльності — цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь;

• специфічні — свобода й самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, емоційна насиченість — зумовлює почуття радості й задоволення.

Успіх  перебігу ігрової діяльності вихованців це, передусім:

• помітний інтерес дітей до гри;

• позитивний емоційний стан;

• активна участь усіх дітей у грі;

• уміння домовлятися між собою.

 

ПРОБЛЕМИ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВОЇ ГРИ ТА СПОСОБИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

 

На жаль, більшість сучасних вихователів досі вважає, що основні знання, уміння й навички, необхідні дошкільнику, слід формувати на заняттях, а ігри лише допомагають заповнити «паузи» між на вчальними блоками. І прикро, що дітям не завжди вистачає часу в режимі дня на задоволення своїх ігрових потреб. Бо ж, як відомо, згідно з навчальним планом заняттям відведено більшість часу, зокрема в першій половині дня. Шляхетна мета дорослих «Дати дітям усе!» на практиці позбавляє дітей права вільно виявляти свої бажання та інтереси.

Залишається друга половина дня, коли педагоги мають створювати умови для самостійної діяльності вихованців, зокрема ігрової та художньої.

 

У одному із опитувань попросили вихователів знайти 5 позитивних результатів і 5 помилок у реалізації самостійної художньої діяльності дітей (далі — СХД) у дошкільному закладі. З-поміж позитивів було названо те, що нині в більшості дитячих садків:

• сформовано широкий і різноманітний предметно-ігровий простір;

• створено сприятливі умови для самовираження дітей, розвитку їхніх творчих здібностей, уяви й фантазії; виховання самостійності й водночас почуття колективізму;

• наявне необхідне обладнання та дидактичні матеріали, зокрема ілюстративні посібники. Водночас педагоги зазначають, що з огляду на низку об'єктивних і суб'єктивних причин у розгортанні СХД майже відсутній принцип свободи й самостійності. Вони пояснюють це тим, що діти:

• не вміють використовувати ігровий простір;

• не бажають займатися колективною творчістю;

• віддають перевагу здебільшого будівельно-конструкційним іграм;

• готові займатися лише одним видом діяльності;

• не мають сформованої звички й потреби доводити розпочату справу до кінця;

• не вміють розповідати про власну діяльність.

В свою чергу, педагоги:

• неготові — - приймати кожну дитину такою, яка вона є; - шукати й знаходити позитивне в її роботі; - заохочувати до успіху;

• не мають сформованої звички — - допомагати лише тоді, коли діти самі просять допомоги; - не контролювати їхню діяльність, не заважати, не нав'язувати власне бачення.

Згаданий принцип свободи й самостійності не спрацьовує і в організації сюжетно-рольових ігор дошкільників. Такого висновку дійшли після аналізування відповідей педагогів на запитання, у якому запропонували їм оцінити якість сюжетно-рольової гри в дошкільному навчальному закладі. Респонденти визнали, що зазвичай усі сюжетнорольові ігри зводяться до примітиву. Рівень відтворення дітьми наявних у них соціальних знань низький, сюжети бідні, одноманітні. Діти не проявляють творчість, не володіють культурою спілкування тощо.

Серед проблем у забезпеченні умов для розгортання сюжетно-рольової гри респонденти називали такі:

• недооцінювання підготовчого етапу гри, завданнями якого є використання ілюстративного матеріалу, дидактичних ігор, спостережень і бесід, розв'язання проблемних ситуацій із відповідних тем;

• одноманітність ігрового обладнання;

• нехтування допомогою з боку батьків, недостатній інтерес до традицій кожної з родин, життєвого досвіду дітей, тоді як ці знання дали би змогу урізноманітнити й збагатити сюжети ігор;

• відсутність мудрого керівництва грою з боку вихователів, їхня неготовність стати активним учасником спільної з дітьми гри;

• безсистемність підготовки, організації і проведення сюжетно-рольової гри.

 

Учасники опитування переконані, що ефективними способами розв'язання цих проблем можуть бути:

• розширення знань вихователів про етапи підготовки й розгортання сюжетно-рольової гри;

• дотримання принципу поступового ускладнення й насичення тематичних сюжетів;

• добирання близької дитині і наявному в неї досвіду тематики ігор;

• долучення самого вихователя до активної участі у грі на перших її етапах;

• опосередковане залучення батьків до збагачення змісту сюжетної діяльності дітей.

 

Між іншим, ранжуючи види ігор за значимістю для дорослих і дітей, сюжетно-рольовій грі педагоги виділили місце між 2-ю і 5-ю сходинками з наявних 10. Це свідчить про те, що педагоги усвідомлюють важливість і беззаперечну користь сюжетнорольових ігор у розвитку дошкільників. Залишається лише на практиці втілити законне право дошкільників на вільну, самостійну гру, попередньо втамувавши інтерес, збагативши досвід, розвинувши відповідні вміння й навички дітей із певної теми.

 

РОЛЬ ВИХОВАТЕЛЯ В ІГРОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Успішному  формуванню в дітей ігрової компетенції сприяють такі педагогічні дії:

• створення відповідних умов для організації ігрової діяльності;

• ознайомлення дітей із грою, зацікавлення її змістом (сюжетом);

• добирання необхідних ігрових матеріалів, залучення до цього старших дошкільників;

• пояснення дітям суті й правил гри, вдалий розподіл ролей;

• збагачення соціального досвіду, розвиток у дітей умінь і навичок, необхідних під час гри;

• показ педагогом ігрових дій на особистому прикладі — гра разом з дітьми;

• створення ситуацій успіху для дітей.

 

Також існує низка чинників, що, заважають сповна реалізувати розвиток ігрових умінь і навичок дітей. Зокрема це:

• небажання або неготовність вихователя грати самому й, відповідно, навчати цього дітей;

• відсутність зацікавленості, умінь і прагнення дітей реалізовувати задану ігрову мету;

• спрямування вихователем основних зусиль на розв'язання навчальних завдань.

 

Логічним продовженням педагогічних міркувань на цю тему стало запитання щодо переліку рис, якими має володіти вихователь, аби діти хотіли бачити його своїм партнером (товаришем) у грі. Вихователь має бути азартним, веселим, цікавим, відвертим, щирим, творчим, доброзичливим, сучасним, комунікабельним; бути нарівні з дітьми, справжнім партнером для них у грі.

 

Принципи успішної організації ігрової діяльності дошкільників. Памятка для педагога

 

Для успішної організації та розвитку ігрової діяльності дошкільників сучасний вихователь має володіти низкою важливих умінь, особистісних та професійних якостей і дотримуватися наведених принципів.

Пам'ятати про роль гри в житті дитини — дитяча гра є проявом ступеня розвитку людини на перших етапах її життя, вона — самостійне й необхідне відображення душевного наповнення, що потребує прояву назовні. (Фрідріх Фребель) » Визнати ігрову діяльність як провідну в контексті загальної життєдіяльності дітей у дошкільному закладі — для малюка гра — зовсім не забава; він живе у грі, задовольняючи своє бажання бути, як дорослий. (Тамара Піроженко)

• Дотримуватися принципу свободи й самостійності — інтерес до теми гри п е р е ­ творює її на творче завдання: включається дитяча уява, простежується сплеск ініціативи, діяльність дитини стає радісною і бажаною для неї. (Світлана Ладивір) «Відповідально ставитися до професійних обов'язків, зокрема участі в розвитку ігрової діяльності дітей — для успішного керівництва іграми дітей вихователь має володіти аналітичними, проектувальними (конструкційними), організаторськими та комунікативними вміннями. (Тамара Поніманська) в Мудро керувати грою — керівництво іграми потребує високої педагогічної майстерності й такту, позаяк, розв'язуючи у грі й через гру низку завдань, вихователь має зберегти її як діяльність, цікаву й близьку дітям. (Алла Бурова)

• Спостерігати за грою дітей — вихователь має навчитися спостерігати за перебігом гри, спрямовувати її з метою всебічного розвитку своїх вихованців. (Дебора Менджерицька)

• Розуміти, що розвиток ігрової діяльності передбачає поетапне передавання дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії — вихователь має знати рівні розвитку гри своїх вихованців для того, щоб добирати адекватні засоби впливу на розвиток їхньої сюжетно-рольової гри. (Катерина Карасьова)

ДЖЕРЕЛО: https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/21991/1/I_Kondratec_DIODANPBAYDG.pdf 

Створення ситуації успіху в ігровій діяльності дошкільників 

 

Пошук закономірностей становлення дитячої особистості, підвалин цілісної діяльності дитячого навчально-виховного закладу як соціального інституту актуалізує проблему спеціального дослідження феномену досягнення успіху дитиною, виявлення ефективних педагогічних шляхів формування такого складного особистісного новоутворення, як успішність. В останній час з’явилось багато досліджень, в яких доводиться, що соціальна поведінка людини на багато років визначається способами дошкільного та шкільного виховання та навчання, що, в свою чергу, підтверджує залежність становлення соціально значимих особистісних якостей від організації освітнього процесу, способів міжособистісної взаємодії її учасників. Оскільки ігрова діяльність є провідною у досліджуваному віковому періоді, а комфортність відчуття себе дитиною у ній має вплив на становлення життєвої парадигми, важливо забезпечити періодичне переживання успіху дошкільником у цьому виді діяльності. Такі можливості надає детальне вивчення вихователями і впровадження у практику технології створення ситуації успіху.

 Ми розуміємо під успіхом досягнення людиною значних результатів у суспільно чи особистісно значущій діяльності шляхом прикладення власних зусиль.

Успіх старших дошкільників у ігровій діяльності трактується нами як відчуття задоволення з приводу отримання і вдалого виконання бажаної ролі у грі, реалізації задуманого сюжету та отримання визнання з боку однолітків через прояв їх бажання вступати у ігрові стосунки з цією дитиною.

Поняття «ситуація успіху» розглядається, як правило, в психолого-педагогічному контексті. Дана  категорія розуміється як сукупність умов і обставин, що створюються як вчителем, так і виникають природнім шляхом у педагогічному процесі. Отже, ситуація успіху - це цілеспрямоване, організоване сполучення умов, за яких створюється можливість досягнути значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. З педагогічної точки зору - це результат продуманої, підготовленої стратегії, тактики вихователя, сім’ї. Концептуальну основу технології створення ситуації успіху складають концепції особистісно орієнтованого навчання та виховання

А.Бєлкін у праці «Ситуація успіху. Як її створити» підкреслює, що головна мета діяльності вихователя – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомити свої здібності, повірити у власні сили, дати збагнути, що успіх є еквівалентним витраченим зусиллям.

Формувати успішну особистість дитини потрібно розпочинати зі створення так званого поля успіху. Технологічними кроками побудови поля успіху, є:

діагностичне дослідження (у яких сферах життєдіяльності дитина може виявити здібності і пережити успіх);

аналіз (наскільки значними є можливості дитини, чи вистачає їй поля діяльності);

прогноз (хто з дітей має переваги, хто може виявитися в позиції постійної поразки);

проектування (вибудовуються ситуації досягнень, нові види діяльності, нові конкурси, виставки, нагороди, церемонії).

 

Виокремлюючи умови створення ситуації успіху, на перше місце вчені ставлять створення атмосфери схвалення, радості, яка може бути забезпечена за допомогою вербальних та невербальних (мімічних, пластичних) засобів, таких як підбадьорюючі слова, м’які інтонації, коректність та доброзичливість звертань, відкрита поза. Це допомагає дитині справитися з поставленим перед нею завданням.

 

Зокрема, В. Пітюков пропонує ряд педагогічних прийомів, які доцільно використовувати, створюючи ситуацію успіху:

1) зняття страху перед діяльністю, яку треба виконати, з метою подолання невпевненості у власних силах, у позитивному кінцевому результаті (це вербалізується у наступних фразах: «Для тебе це просто, однак якщо щось не вийде…», «Не помиляється лише той, хто нічого не робить», «Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші способи виконання завдань». Таким чином, педагог дає зрозуміти вихованцю, що від нього не очікують абсолютної досконалості, що він має право на помилку, на іншу спробу, що цінність становлять його дії-намагання виконати завдання);

2) внесення мотиву, що відбувається, якщо разом з метою та описом передбачуваного результату дитині пояснюється, заради чого чи кого це здійснюється. Соціальна спрямованість діяльності вміщує в собі значний педагогічний зміст, оскільки розкриває перед дитиною значимість її зусиль для інших людей і, навпаки, значення старань та думок цих людей для її розвитку;

3) авансування успішного результату («Маючи такі здібності, як у тебе», «Ти вже неодноразово демонстрував нам, як потрібно долати труднощі», «Ти неодмінно все зробиш правильно, адже в тебе такий гострий розум»), для чого потрібно діагностувати позитивні сильні сторони особистості дитини (міцну пам’ять, спостережливість, уважність, швидкість реакції, розсудливість тощо) та спертися на них;

4) прихована інструкція, яка за своєю сутністю є допомогою дитині, яка ще тільки має навчитися обходитися без допомоги, повністю спиратися на свої сили. Реалізується така прихована допомога шляхом використання натяку, вказівки, побажання («Найкраще почати з …», «Доцільно звернути увагу на…»);

5) «персональна винятковість»: змістом даного прийому є зазначення важливості зусиль саме цієї дитини у даній діяльності («Тільки ти і міг би», «Тільки тобі я можу довірити»), що покладає відповідальність, мобілізує особистість;

6) педагогічне навіювання, тобто емоційно забарвлений вплив вихователя на свідому та підсвідому сфери дитини, результатом чого є поява стану впевненості, почуття піднесення, бажання діяти тощо;

7) оцінка отриманого завдяки дитячим зусиллям результату, яка, власне, визначатиме, чи відчує дитина радість успіху. При цьому важливо здійснювати не стільки цілісне оцінювання продукту діяльності, скільки деталі, в якій проявилась індивідуальність дитини, наприклад використання незвичного способу, самостійний пошук, гарне оформлення: «Особливо у тебе гарно вийшло…», «Дивує такий фрагмент…».

 

Керуючись вище викладеним, відтворюємо наступну схему створення ситуації успіху: зняття страху мотивація діяльності авансування прихована інструкція персональна винятковість педагогічне навіювання висока оцінка деталей отриманого результату.

Орієнтуючи вихователів на створення ситуацій успіху для вихованців у ігровій діяльності, потрібно проводити з ними системну роботу, яка матиме вплив на їх когнітивну, мотиваційноціннісну та діяльнісну сфери. З метою збагачення їх знань щодо сутності успіху, його значення для формування самооцінки, рівня домагань, мотивації досягнення дошкільників, щодо розуміння категорії «успіх в ігровій діяльності», а також щодо технології створення ситуації успіху та досвіду педагогів застосування цієї технології у навчально-виховному процесі дітей доречно проводити лекції, бесіди, пояснення, диспути, спрямовувати самостійний пошук студентів з даної проблематики, заохочуючи їх до виступів з доповідями на семінарах, конференціях, до написання реферативних, курсових та дипломних робіт.

 

Дошкільний період є базовим у формуванні дитячої самосвідомості, у сприйнятті себе як успішного члена суспільства чи невдахи. Щоб здійснювати педагогічно виправданий вплив на формування її особистості, потрібно ознайомити студентів з психологічними та фізіологічними особливостями, що мають місце у дошкільному дитинстві, а також озброїти портфоліо методів та методик, які дозволять виявити індивідуальні особливості дітей, адже кожна дитина неповторна, зі своїм характером, задатками, бажаннями, для кожної потрібно дібрати свій особливий метод впливу.

Звісно, кожна дитяча особистість потребуватиме особливого, нестандартного підходу від вихователя, однак творчі уміння не виникають на порожньому місці. Тому вважаємо за потрібне мати алгоритм роботи з дітьми зі створення ситуації успіху у ігровій діяльності останніх. Він може мати наступний вигляд:

а) аналітичний етап – формування теоретичної концепції, тобто аналіз особистості дитини, визначення її сильних та слабких сторін, якостей, які потребують корекції, статусу у дитячому колективі;

б) стратегічний етап – визначаються завдання, надається цільова настанова (наприклад, допомогти дитині придумувати цікаві сюжети для ігор, сприймати роль, яку випало грати, як бажану, цікаву, розвивати вміння виконувати правила гри, конструктивно взаємодіяти з однолітками);

в) тактичний – розробляється план дій вихователя щодо реалізації завдань, передбачених стратегічним етапом (як саме, за яких умов здійснюватиметься робота з дитиною, які ситуації успіху потрібно створити, які методи використати);

д) виконавчий вихователь опрацьовує з дитиною різноманітні сюжети ігор, навчає виконувати ті чи інші ролі, виразно коментувати мовлення дійових персонажів, пояснює, що не так важливо, яку роль ти граєш, як те, наскільки добре і чи з задоволенням ця роль буде виконана, навчає підкорятися правилам гри, терпляче вислуховувати бажання, пропозиції інших, обирати найкраще, найцікавіше;

г) контрольно-підсумковий – на основі аналізу ефективності проведеної роботи, про що свідчитиме зростання бажання інших дітей грати з вихованцем, для якого створювались ситуації успіху, переживання радості, задоволення ним від гри, здійснюється корекція матеріалів з метою отримання удосконалених варіантів.

 

Умовами реалізації ситуації успіху в ігровій діяльності є наступні:

· перед початком гри потрібно звільнити дитину від психологічного дискомфорту (зайва сором’язливість, боязкість бути невибраним, відчуженість від однолітків тощо);

· запропоноване завдання, роль у грі роль повинні бути доступними для дитини, а труднощі мають зростати поступово;

· при обранні ролі, постановці завдань потрібно враховувати особливості кожного дошкільника;

· під час гри дитина повинна докладати зусиль для підвищення своїх ігрових умінь (творчо складати сюжет, реалістично виконувати роль, заздалегідь оговорювати правила та дотримуватись їх, безконфліктно спілкуватись з партнерами по грі тощо);

· витрачені дитиною зусилля повинні обов’язково бути помічені та оцінені вихователем, а малюк має впевнитись у своїх можливостях і здібностях;

· пропонована ігрова діяльність повинна приносити задоволення, відкриваючи простір для творчості;

· потрібно підкреслювати вдало виконану складову гри: дотримався правил гри, не схибив, довів сюжет до логічного завершення, зумів порозумітися з партнерами і т.д.;

· вихователю варто вірити у вихованця, в його можливості.

 

Джерело: http://eprints.zu.edu.ua/12359/1/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%20%D0%B2%20%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%20%D0%B1%D0%B8%D0%B1%D0%BB.pdf 

Фактори оточення, що впливають на розвиток дитини 


 Компетентний дорослий поряд з дитиною розуміє основні сфери розвитку дитини і знає, як створити зовнішні умови для позитивного та здорового зростання своєї дитини.


Розвиток кожної дитини залежить від турботливого та уважного ставлення дорослих (мами, тата, інших значущих дорослих) поряд. Існує декілька оточень, які впливають на потенціал розвитку дитини:


 Внутрішньоутробне оточення - розвиток дитини залежить від способу життя мами (якісне/неякісне харчування, присутність/відсутність шкідливих звичок, ритм життя), хімічного балансу в організмі та загального стану здоров'я матері


 Фізичне оточення - на розвиток дитини впливає чистота повітря, санітарно-гігієнічні умови проживання, якість та різноманітність їжі, задоволення чи нехтування потребами, стиль виховання


 Освітнє оточення - дитина розвивається, коли батьки стимулюють її мислення, увагу, працюють з сенсорикою, не навантажують надмірно дитину розвиваючими заняттями, враховують вікові особливості, самопочуття та настрій дитини


 Соціальне та культурне оточення - на розвиток дитини впливають культура, цінності, норми, звичаї та традиції, стилі поведінки та спілкування, етичні та моральні принципи


 Емоційне оточення - емоційну сферу розвитку дитини формують природа міжособистісних стосунків між членами сім'ї, рівень турботи, прояв уваги та любові. Батьки мають тримати дисципліну відповідно до віку дитини, відповідати на її дії та слова, мають пояснювати, чому вони роблять/кажуть так або інакше. 

ДЖЕРЕЛО: https://www.facebook.com/ildcua/photos/a.1612616195655681/2757008757883080/?type=3


РОЗВИТОК КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ У ДІТЕЙ

Об’єктивно оцінювати те, що відбувається, робити висновки та приймати рішення, складати особисту думку про що-небудь – за все це відповідальна навичка критичного мислення. Розвиваючи цю навичку, ми прищеплюємо звичку споживати та використовувати інформацію усвідомлено, а не бездумно. Мислити критично – означає мати можливість бути креативним, ставити під сумнів думку більшості, шукати оригінальні способи вирішення завдань і вміти компетентно користуватися інформацією.

ЩО ДАЄ НАВИЧКА КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

Протягом життя ми весь час стикаємося з ситуаціями, які не можна описати, як очевидно хороші або погані. Чим доросліша людина стає, тим складніші й комплексніші стають ситуації, в яких потрібно зробити вибір. Вашій дитині ще належить зробити безліч рішень, наслідки яких складно оцінити заздалегідь. Наприклад, кожен школяр повинен вирішити які іспити складати, на яку спеціальність вступати та ким потім працювати. Крім прийняття рішень, критичне мислення допомагає орієнтуватися в навколишньому інформаційному просторі. Телебачення, лідери думок в інтернеті, навіть наше оточення не завжди відображають правдиву картину світу. Кожна людина повинна вміти критично оцінювати будь-яку інформацію і перевіряти її. Навіть найменшим необхідне вміння критично мислити. Діти дуже залежать від колективу, але це може зіграти з ними злий жарт. Навіть в дитячому колективі потрібно відрізняти хороше від поганого, щоб не потрапити під поганий вплив. Сьогодні ми все ще можемо спостерігати брак критично мислячих людей в суспільстві, особливо в країнах СНД. У нас виросло не одне покоління «зручних» людей, які звикли робити все по шаблону. Ці покоління мають вплив і на наших дітей, нав’язуючи їм своє бачення життя. Щоб виростити вільнодумну людину, потрібно відмовлятися від цих установок і розуміти, що «зручна дитина» – це нещасний дорослий в майбутньому. Мета кожного з батьків сьогодні – виростити людину, яка вміє відокремлювати думки від фактів, шукати і аналізувати різну інформацію, ставити будь-які питання і приймати зважені рішення щодо життя. Критично мисляча людина відображає в собі впевнену, незалежну та успішну людину.

РОЗВИВАЄМО УМІННЯ МИСЛИТИ КРИТИЧНО У ДИТИНИ

Є кілька умов, без яких будь-які спроби розвинути критичне мислення будуть марні:

Крім вправ, спрямованих безпосередньо на розвиток критичного мислення, у дитини повинні весь час з’являтися нові знання, спостереження і думки. Намагайтеся якомога частіше брати дитину з собою, розширюйте кругозір починаючи від виставок і закінчуючи походами на пошту – все це допоможе дитині дізнаватися більше про те, як влаштований світ навколо. Одне з цікавих вправ, доступних для дитини в будь-який час – можливість самому відповісти на його запитання. Якщо дитина ставить просте питання, запропонуйте йому самому подумати на цю тему і запропонувати свої варіанти відповідей. Вибрати найбільш відповідний і внесіть свої уточнення. Ви можете самостійно ставити питання малюкові та мотивувати його до пошуку інформації по заданій темі. Якщо дитині це дається складно – допоможіть знайти відповідь, при цьому не поспішайте давати готовий правильний варіант. Іноді, ви можете припуститись якоїсь помилки, якщо бачите, що дитина непогано орієнтується в питанні. Так він буде тренувати уважність і шукати можливі помилки всюди. Привчайте дитину до інтелектуальних дискусій. Ви можете взяти будь-який аспект життя – наприклад, миття посуду, і запропонувати дитині роздуми на тему чи потрібно мити посуд. Що буде, якщо цього не робити? Які плюси та мінуси миття посуду? Дитина зможе зрозуміти, чому це потрібно, при цьому буде спиратися тільки на свої висновки, а не на ваш вплив або загальноприйняту думку.

ІГРИ, ЩО РОЗВИВАЮТЬ КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Ось список веселих дитячих ігор, які допоможуть тренувати навик:

Усі ці ігри допоможуть весело провести вихідний вечір в колі родини, при цьому вони допомагають розвинути навичку критичного мислення. 

ДЖЕРЕЛО :https://mandarinka.com.ua/blog/rozvytok-krytychnogo-myslennya-u-ditej/

Виховання самостійності у малюків 

Під вихованням дитини мається на увазі складний організований процес, метою якого є вироблення стійких навичок. Дорослі вчать дітей самостійності, використовуючи для цього стереотипи і правила, що передаються з покоління в покоління, і спираючись на знання, отримані з перевірених джерел. В процесі виховних заходів дитина вчиться робити прості речі (одягатися, правильно їсти, дотримуватися режиму дня), а також дотримуватись рекомендацій старших.

САМОСТІЙНІСТЬ, І ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ЇЇ ВІДСУТНОСТІ

Незважаючи на швидкоплинність життя, далеко не кожна дитина вміє розуміти тимчасові рамки і приймати рішення. Відсутність самостійності і невміння керувати часом стає головною причиною поганої успішності в молодшій і середній школі, тоді як самостійні діти показують хороші результати в навчанні і легко добиваються поставлених цілей. Під самостійністю дорослі розуміють набуття вмінь і навичок, які допомагають дитині виконувати прості побутові процедури, а також без допомоги старших приймати рішення. На думку фахівців, основними причинами відсутності самостійності є:

Серед основних причин відсутності бажання бути самостійним ключову роль відіграє небажання дорослих визнавати факт того, що дитина виросла. А між тим, малюк 2-3 років без відхилень у розвитку вже здатний самостійно взуватися і одягатися, підтягувати штани, приймати їжу, мити руки і ходити в туалет. Дівчатка і хлопчики в 3-4 роки здатні навчитися простим діям, що забезпечує порядок (складати одяг, збирати іграшки, книжки), а також годувати рибок і пташок, поливати квіти і витирати пил. Дошкільнятам (4-6 років) цілком під силу без допомоги дорослих обслуговувати себе, допомагати по господарству, здійснювати прості дії (прибирати посуд в раковину, ставити на полицю взуття або книжки, застеляти ліжко) і слідувати порадам старших. Дошкільнята, що розвиваються правильно, можуть знайти собі заняття, і приблизно півгодини спокійно займатися рольовою грою, малюванням або ліпленням. Діти, які відвідують державні або приватні заклади дошкільної освіти, і живуть в сім’ях, де дорослі знають і вміють знаходити «золоту середину» в питаннях виховання, зазвичай відрізняються від однолітків, турботу про яких батьки беруть на себе або перекладають на плечі бабусь і дідусів. Вже з раннього віку малюки вчаться концентрувати увагу на головному, а також вміють адаптуватися в колективі, де немає рідних. Вихованці дитячих садків отримують необхідний для успішного навчання за програмою середньої школи обсяг знань і набувають навички, що сприяють формуванню самостійності.

«Я САМ!»: ЦІННІ ПОРАДИ БАТЬКАМ

Для розвитку почуття самостійності у дітей дорослим не доведеться робити неможливого. Отримати результат можна за умови дотримання кількох простих правил, які можна згрупувати в 2 напрямки.

«Так», як основа прогресу

Завжди знаходити час для похвали і намагайтеся заохочувати дії, обов’язково залучайте сина або дочку до посильної праці, і знайдіть спосіб розповісти про прості речі доступним для дитини мовою. При цьому уникайте:

а також обов’язково враховуйте потреби і особиста думка дитини. В іншому випадку в майбутньому ви ризикуєте отримати некерованого підлітка, який буде принципово ігнорувати всі поради і відкидати турботу. Слід всіляко заохочувати бажання дитини бути самостійною. Хоче він одягатися або взуватися сам – дозвольте йому здійснити задумане. У малюка виникло бажання зробити саморобку без допомоги батьків, полити квітка, випрати носовичок або пригостити віртуальним пирогом з дитячого посуду – не бороніть починанням. Навпаки, потримайте сина або дочку, похваліть його прагнення, а при необхідності м’яко скоректуйте його дії. Що стосується заохочень, то вони повинні бути словесними. Якщо батько стане привчати дитину отримувати вигоду за виконання традиційних завдань, то в майбутньому очікувати самостійності та ініціативності від дитини можна тільки в тому випадку, якщо за свої дії дитина отримає нагороду. А меркантильність, в кінцевому рахунку, призведе до плачевних результатів. Досвідчені фахівці говорять про те, що помилково нав’язувати дитині свою думку. Втручатися в творчий процес слід тільки тоді, коли дії можуть завдати шкоди власному здоров’ю. Будь-які вчинки, які сприяють отриманню досвіду, повинні заохочуватися дорослими. Вихователі не рекомендують переривати процес творення: малюк, який зацікавлено дивиться на повзучу комашку, має більше шансів на самостійність, ніж дитина, що не помічає комах навколо себе. Навіть при відсутності часу батькам рекомендують звернути увагу на предмет, який привернув малюка, а потім обережно перевести увагу на мету, потрібну дорослому. По дорозі слід поговорити про комашку, розповісти про неї захоплюючу історію і поцікавитися власною думкою сина або дочки. Таку методику виховання можна застосовувати у дітей віком від 1 року. Виховати бажання самостійної роботи можна за умови створення довірчих відносин. Дозволяйте дитині вибирати одяг, в якій він хоче піти сьогодні в садок, враховуйте думку з приводу зачіски, а також дозволяйте самостійно вибрати фрукт в супермаркеті, олівець для розфарбовування картинки і колір пластиліну для створення шедевра. Прагнення без особливої ​​потреби показати «як правильно» або нав’язати своє «істинно вірне» бачення проблеми обов’язково призведе до того, що дитина постійно буде чекати підказки і допомоги з боку дорослого, а в найгіршому варіанті постійна допомога стане причиною апатії і ліні.

«Ні», щоб уникнути стійкого опору

Не варто примушувати дітей до певних дій за допомогою погроз, сили або шантажу. Мине небагато часу і таке виховання нестриманий батько відчує на собі. Дитина, яку змушували виконувати непосильні справи, стає агресивною. Малюкові в майбутньому буде складно контролювати свої емоції, що, в кінцевому рахунку, призведе до відсутності друзів, підміні інтересів, а також негативно позначиться на здатності до навчання. Ніколи не потрібно вимагати від сина чи доньки відтворювати те, що вже вміє робити дитина подруги, сестри або сусідки. Всі діти індивідуальні і мають різні терміни дозрівання психіки. Не намагайтеся поставити в обов’язки малюкові ті «дорослі» справи, навіть ті, які буквально вчора він робив самостійно. У разі, коли дитина не справляється з поставленим перед собою завданням (занадто повільно застібає гудзики, неправильно одягає колготи і т. д.), Постарайтеся підтримати його підбадьорювання, і якщо це не допомагає, то протягуйте руку допомоги. При цьому не забувайте сказати, що в наступний раз у нього все вийде. Критика на адресу малюка категорично заборонена: уникайте емоцій навіть у тому випадку, коли він сам виявив бажання зробити роботу, але не зміг виконати її якісно. Допомогти у вихованні дитини раннього віку можуть фахівці. У Києві, Броварах і Чернігові на допомогу батькам готові прийти вихователі та методисти ліцензованих дитячих садків «Мандаринка». Мета роботи наших установ – сформувати в дітях бажання бути успішними людьми. І тому ми ставимо в пріоритет заняття в невеликих групах, постійно оптимізуємо інфраструктуру закладів і підвищуємо кваліфікацію співробітників. Наші вихованці займаються за сучасними методиками STEM і ТРИЗ, що дозволяє легко знаходити прості рішення складних задач з математики, і логіці, а також займаються графомоторікой і вивчають іноземні мови. Завдяки системному підходу випускники закладів дошкільної освіти «Мандаринка» легко справляються з вступними завданнями в кращі навчальні заклади міста, і можуть продовжити навчання в молодшій школі з математичним або філологічним ухилом.

ДЖЕРЕЛО: https://mandarinka.com.ua/blog/rozvytok-samostijnosti-u-ditej/

ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ МУЛЬТИПЛІКАЦІЇ

 

Інформаційна революція та глобалізація світу зробили сприйняття дійсності молодшими школярами в значній мірі залежними від того, як його подають медіа, тому в епоху становлення цифрових та інтерактивних технологій комунікації актуальним для розвитку підростаючого покоління є набуття системи знань і практичних умінь для орієнтації в інформаційних потоках сьогодення: пошуку, засвоєння, застосування інформації, зокрема, медіаінформації; адекватного сприймання, критичного осмислення, звільнення від непотрібних впливів, творчого інтерпретування різноформатної медіа продукції.

В державі розпочато застосування «Концепції впровадження медіаосвіти в Україні». Головна ідея Концепції полягає в сприянні становленню ефективної системи медіаосвіти в Україні для забезпечення загальної підготовки дітей та молоді до безпечної та ефективної взаємодії з сучасною медіасистемою.

Згідно з цією концепцією, медіаосвіта – частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії з сучасною системою мас-медіа, як традиційними (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітніми (комп'ютерне опосередковане спілкування, інтернет) медіа.

 

Мета  медіаосвіти – формування медіакультури особистості в середовищі значущих для неї спільнот (малих груп, родин, навчальних і виробничих колективів, місцевих громад тощо). Тож впровадження медіаосвітив освітній процес початкової школи спрямоване на формування медіаімунітету особистості; критичного мислення, яке забезпечить свідоме споживання медіапродукції на основі ефективного орієнтування в медіапросторі та осмислення власних медіа потреб, а також розвиток медіатворчості особистості спеціалізованими засобами медіа культури. Одним з основних засобів медіаосвіти є мультиплікація.

 

Мультфільм, мультиплікація, анімація, мультиплікаційне кіно – це вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом зйомки послідовних фаз руху мальованих або об’ємних об’єктів. Серед мультиплікаційних фільмів виокремлюють лялькові, мальовані, пластилінові, комп’ютерні. Першим мультфільмом в Україні був «Солом’яний бичок», створений В. Левандовським мальований мультфільм. Сьогодні найбільш популярними є комп’ютерні мультфільми

 

Мультиплікація є особливим жанром екранних мистецтв, де аудіовізуальний ряд підлаштований саме для дитячого сприйняття. Як зазначає Р. Силко, «мультиплікація – це універсальна та інтернаціональна мова спілкування дітей та дорослих усього світу. Мультиплікація є дуже близькою до світу дитинства, бо в ній завжди присутня гра, злет фантазії й немає нічого неможливого. Мультиплікація є універсальним багатогранним засобом розвитку дитини у сучасному візуально насиченому світі. Виразні засоби мультиплікації є найбільш природніми для дитячого віку стимуляторами творчої активності та розкутості мислення» Тому, обираючи мультфільм, доцільно враховувати принципи дії мультиплікації на свідомість дітей. Переглядаючи будь-який мультфільм, дитина отримує різноманітну інформацію, що є не лише навчальною чи практичною. У процесі перегляду мультиплікації виокремлюють три принципи впливу на свідомість і поведінку дітей: інформатизації, імітації, ідентифікації. Їх характеристику, варто розпочати з принципу інформатизації. Під час перегляду мультфільму дитина зустрічається не просто з новим знанням, а з цілим потоком нового й непізнаного, за розуміння та сприйняття якого відповідає вона сама. Не менш вагомим є принцип ідентифікації. Переглядаючи мультфільми, діти ідентифікують персонажів, стилі їхньої поведінки, предмети побуту тощо.

 Ідентифікуючи себе з персонажем, діти наслідують його і засвоюють моделі поведінки, які часто бувають агресивними. А. Бандура наголошує, що одна телевізійна модель може бути предметом наслідування для мільйонів, і описує три способи проходження підкріпленого зразка для наслідування: у випадку, якщо за допомогою спостереження моделі можуть виникати нові реакції; у випадку, коли наслідування моделі поведінки за винагородою або покаранням може посилювати чи послаблювати стримування цієї поведінки; у випадку, коли наслідування моделі може сприяти актуалізації тих зразків поведінки, які й раніше відомі дитині.

Принцип імітації є тим принципом, вплив якого ми можемо бачити одразу. Адже, переглядаючи мультфільм, дитина хоче бути схожою на своїх героїв і тому з радістю наслідує улюблених персонажів [3].

 

 Вплив мультиплікацій на свідомість і поведінку дітей є очевидним, тому навчати правильному перегляду варто починати ще з дошкільного віку. Критеріями правильного підбору мультиплікаційних фільмів, вважаємо такі: чітко регламентований час перегляду, підбір мультиплікацій з урахуванням вікових особливостей дітей, їхніх уподобань і характеру, обов’язковий попередній перегляд мультфільму дорослими, спільний перегляд з дитиною з наступним обговоренням

У ході перегляду мультфільмів дитячий мозок обробляє графічні зображенням і різну інформацію. Вважаємо, що пізнавальні, розважальні мультфільми  несуть позитивний вплив. Найважливішим із позитивних факторів є стимуляція навчання. Використання мультиплікаційного, казкового персонажа стимулює міжособистісні відносини, навчання та соціальний розвиток дітей.

 

Мультфільми представляють собою відмінний спосіб передачі інформації в мозок дитини. Мультфільми для дітей можуть бути смішними і в той же час пізнавальними та розвиваючими. Розвиваючі мультики допомагають дитині опановувати корисну інформацію і надалі використовувати її позитивні якості в житті. Дослідження показують, що розвиваючі мультики сприяють розвитку інтелекту навіть у найменших глядачів. Тож можемо виділити такі особливості мультфільмів: - привернення уваги; - вища продуктивність уроку; 150 - зміна ставлення до мультфільмів: діти починають сприймати їх як джерело знань, а не лише як розвагу. Використання пізнавальних мультфільмів на уроках в початковій школі сприяє: - підвищенню мотивації; - демонстрації можливостей мультфільму; - зростанню якості навчання і виховання [3]. Поведінка дітей багато в чому залежить від тієї інформації, яку вони беруть із засобів масової інформації, зокрема перегляд мультиків. Інколи вигадані герої стають кумирами дітей. Перегляди мультиплікаційних фільмів змушують повірити маленьку людину в добро і зрозуміти, що таке зло. Більшість дітей прирівнюють на себе ролі і хочуть бути героями в реальному житті.

 

Від  грубих і страшних мультиків, дітей потрібно огороджувати і ця робота під силу батькам. Адже телевізійний ефір має їх достатньо. Не слід завантажувати дітей інформацією, яка заважає їх нормальному розвитку.

 Таким чином, правильно організований і прокоментований сеанс перегляду вдало підібраної мультиплікації сприяє активізації навчально-пізнавальної активності дітей. Адже використання навчальних інформаційних технологій слугує засобом підвищення мотивації навчально-пізнавальної діяльності, урізноманітнення педагогічного процесу, розвитку розумових здібностей, самостійної творчої активності дітей.

 

Список використаних джерел

 

1.       Герич А.А.; керівник: Синевич І.С., «Мультиплікаційні засоби навчання як чинник морального розвитку молодших школярів», режим доступу: http://dspace-s.msu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/6033/1/Cartoon_teaching_aids_as_a_factor_in_the_moral_development_of_younger_students.pdf