Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов'язане з фізіологічним процесом поступового формування здатностей особи після досягнення певного віку усвідомлювати свої дії та керувати ними й розуміти небезпечність вчинюваних дій.

Згідно зі ст. 22 Кримінального Кодексу України (надалі - ККУ), відповідальність за деякі злочини настає з 14 років. Тому перелік злочинів, за які можлива кримінальна відповідальність, обумовлений головним чином не їхньою тяжкістю (як це помилково вважають), а саме можливістю усвідомлювати суспільно небезпечний характер відповідних дій навіть у 14-річному віці.

Вчинення злочину неповнолітніми розглядається як пом'якшуюча обставина. Основними видами покарань неповнолітніх є:

- штраф;

- громадські роботи;

- виправні роботи;

- арешт;

- позбавлення волі на певний строк.

У всіх випадках покарання у виді позбавлення волі неповнолітньому не може бути призначено більш ніж 15 років, у тому числі і призначення покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх настає з 16 років.

Враховуючи, що кримінальна відповідальність неповнолітніх за своєю формою та змістом досить специфічна, ст. 104 ККУ передбачає умови та порядок звільнення неповнолітньої особи від відбування покарання з випробуванням. Ця стаття може бути застосована до неповнолітнього лише в разі його засудження до позбавлення волі.

Якщо неповнолітній не вчинить нового злочину, то після закінчення іспитового строку, засудження скасовується і він визнається несудимим. У разі вчинення нового злочину під час іспитового строку, суд призначає засудженому покарання за новий злочин і повністю або частково приєднує покарання, призначене за попередній злочин.

Формою реалізації кримінальної відповідальності, яка не пов'язана із застосуванням кримінального покарання, є застосування примусових заходів виховного характеру.

Ст. 105 ККУ містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, що можуть застосовуватися до неповнолітніх:

- застереження;

- обмеження дозвілля й встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

- передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічному колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, трудовому колективу - за місцем роботи за умови, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання;

- покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

- направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3-х років. Умови перебування неповнолітніх у цих установах і порядок їх залишення визначаються законом.

Як правило, примусові заходи виховного характеру застосовуються до осіб, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків означає поміщення його в спеціальну школу або професійно-технічне училище. Це найбільш суворий примусовий захід виховного характеру. При вирішенні цього питання суд враховує, зокрема, що неповнолітній важко піддається вихованню, вийшов із-під батьківського впливу чи впливу педагогічного або трудового колективу, підпав під негативний вплив інших осіб тощо.

До спеціальної школи направляються неповнолітні правопорушники віком від 11 до 14 років, а до спеціальних училищ - від 14 і до досягнення правопорушником 18-річного віку. Не підлягають направленню і прийому до спеціального училища неповнолітні, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.

До неповнолітнього може бути застосовано декілька примусових заходів виховного характеру.