Кейс практичного психолога

Психічний розвиток дитини раннього та дошкільного віку

«Від п'ятирічної дитини до мене тільки крок.

А від новонародженого до п'ятирічного

- страшна відстань.

Від зародка до новонародженого

- безодня. А від неіснування до зародка

відокремлює вже не безодня,

а незбагненність».

Л.М. Толстой

Величезні зміни зазнає фізичний, психічний та емоційний стан людини у віці від народження до п'яти років. Жоден період життя більше не зрівняється з цими темпами розвитку. Сприйняття самої людини змінюється з кожним роком. І якщо в ранньому дитинстві кожен місяць був цілою епохою, то дорослішаючи ми плутаємося в роках, а то і десятиліттях. Час летить. Відчуття його швидкоплинності настільки відчутні, що в порівнянні з відчуттями дитини до п'яти років це всього сторінка, один крок.

 У своєму психічному розвитку дитина проходить ряд якісно своєрідних ступенів. 

 Діти різного віку відрізняються один від одного не тільки кількістю набутих знань і навичок, але і якісними особливостями психічних процесів, а також особистості в цілому.

 Так, наприклад, дошкільник відрізняється від дітей раннього віку не тільки більшим обсягом знань і вмінь, але й появою найпростіших форм логічного, розумового мислення, виникненням довільної організації своєї поведінки, розвитком вищих моральних і естетичних почуттів, формуванням нових потреб та інтересів тощо.

 Протягом  дитинства відбувається дозрівання організму дитини і, зокрема, дозрівання її нервової системи, збільшення маси мозку, вдосконалення його внутрішньої будови, а також підвищення працездатності нервових клітин, вікові зміни динаміки процесів вищої нервової діяльності.

 Такого роду зміни створюють нові можливості для утворення і диференціювання нервових зв'язків, а тим самим і для збагачення досвіду, для психічного розвитку дитини.

 Нормальний хід дозрівання нервової системи є необхідною умовою психічного розвитку дитини і створює необхідні анатомо-фізіологічні передумови для переходу з однієї вікової ступені розвитку на іншу.

 Проте треба мати на увазі, що дозрівання дитячого організму створює лише певні передумови, лише певні можливості для психічного розвитку. Для того, щоб ці можливості були реалізованими, для того щоб вони перетворилися в справжні психічні властивості, необхідні певні умови життя і виховання.


РАННІЙ ВІК

 Ранній вік охоплює період дитинства від народження до кінця другого року життя. Це вік найбільш швидкого фізичного і психічного розвитку дитини. Такий важливий для діяльності організму і психічного розвитку людини орган, яким є головний мозок, росте в перші роки життя надзвичайно інтенсивно.

 За перші два роки життя дитина навчається сидіти, приймати вертикальне положення, ходити, захоплювати предмети руками і маніпулювати ними різним чином. Інтенсивно розвивається сприймання навколишньої дійсності, вдосконалюється зір, слух, дотик, м'язове почуття.

 Важливих успіхів досягає дитина на протязі раннього дитинства в оволодінні мовою, що має першорядне значення для формування дитячого мислення. У перші роки життя визначається емоційна основа майбутньої особистості. Важливу роль у психічному розвитку дітей раннього віку відіграє формування так званого «комплексу пожвавлення», позитивної емоційної реакції на появу дорослої людини.

 Ця емоційна реакція переростає потім у більш глибоке і стійке почуття симпатії до близьких людей і править могутнім стимулом для підвищення рівня активності дитини, для набуття нових знань і вмінь. 

ДРУГІЙ РІК ЖИТТЯ

 На другому році життя відбувається дальший фізичний і психічний розвиток дитини; розвиток нервової системи дитини. Істотне значення для дитини даного віку має ознайомлення з призначенням навколишніх предметів і практичне оволодіння способами їх вживання. Дитина не сама знаходить ці способи, а засвоює їх від дорослих, наслідуючи їм у своїх діях. Так, вона навчається їсти за допомогою ложки, митися милом, чистити зуби щіткою, одягати сорочку, застібувати ґудзики тощо.

 У результаті такого роду практичних дій збагачуються уявлення дитини про навколишні предмети і набуваються навички їх вживання.

 Способи дії, засвоєні дитиною при використанні одних предметів, потім узагальнюються і переносяться на інші предмети. Граючи, діти другого року життя не створюють якої-небудь уявлюваної ситуації і не беруть на себе ролі дорослої людини. Для цього в них не вистачає ще ні досвіду, ні уяви. Практичні й ігрові дії з предметами здійснюються дитиною за допомогою дорослого. В ході цієї спільної діяльності виникає потреба в мовному спілкуванні, що створює необхідні передумови для активного оволодіння мовою.

 На другому році життя інтенсивно розвивається дитяча мова. За цей час словник збільшується від 10—12 до 300 слів. На перших порах висловлювання дитини мають однослівний характер. При цьому слово є не просто назвою окремого предмета, а виражає зміст цілого речення. Так, у різних ситуаціях слова «мама» може означати то «мамо, візьми мене на руки», то «мамо, я хочу їсти», то «мамо, дай іграшку» тощо.

 У другій половині другого року життя з'являються двослівні й багатослівні речення. Проте ці речення ще аморфні в граматичному відношенні. Слова розміщуються поряд одне з одним без зміни форми. Так, наприклад, дитина говорить: «дай сола» (дай солі), «тато ля» (тато гуляє), «мама там киски читать» (мама там книжки читає) і т. д. На кінець другого року дитина починає узгоджувати слова в реченні, оволодіваючи граматичними нормами рідної мови. У зв'язку з розвитком мови появляються перші зародки мислення. Це мислення є наочно-дійовим.

 Дитина поступово привчається виконувати найпростіші словесні вказівки дорослого, стримуватися від дій коли їй кажуть «не можна», «не треба» тощо. Складнішими на цьому ступені розвитку, ніж у немовлячому віці, стають емоційні переживання. Розвивається симпатія до близьких людей, виникає співчуття до їх переживань і вчинків, появляється прагнення викликати своїми діями словесне схвалення і позитивну емоційну реакцію дорослого.

 Психічні властивості переддошкільника ще дуже мінливі, ще не склалися, тому їх не можна ще віднести до стійких властивостей особистості. Виявляються лише досить певні відмінності в темпераменті, який зв'язаний, як уже зазначалося, з типологічними особливостями вищої нервової діяльності дітей. Одні малюки характеризуються підвищеною збудливістю, вони сильно й нестримно реагують на зовнішні впливи, інші жваві, але врівноважені, треті виявляють байдужість і значну повільність у своїх діях тощо. Під впливом умов життя і виховання уже в ранньому віці починають складатися деякі звичні способи поведінки по відношенню до навколишніх людей, які можуть перетворитися на пізніших ступенях розвитку в більш-менш стійкі риси характеру.

 За перші два роки життя дитина проходить великий шлях фізичного і психічного розвитку. Із безпорадного немовляти вона перетворюється в активну і відносно самостійну істоту, що має досить великий запас елементарних знань і вмінь. Вона самостійно ходить, робить різні маніпуляції з предметами, розмовляє з тими, що її оточують, на рідній мові. Вона набуває певних навичок самообслуговування і навчається виконувати прості вимоги дорослих, виражені в словесній формі.

 При вихованні дітей другого року життя виникає можливість формувати уже в цьому віці позитивне емоціональне ставлення до однолітків; уміння жити і гратися разом, не сваритися і не заважати один одному; прагнення подати один одному деяку допомогу. Все це створює необхідні передумови для переходу дитини на новий, більш високий ступінь розвитку, для переходу від раннього до дошкільного віку.

ТРЕТІЙ РІК ЖИТТЯ

 Третій рік життя є перехідним від раннього до дошкільного дитинства. На початку цього вікового періоду дитина виявляє багато рис, властивих молодшим дітям. Намагаючись виконати ряд дій самостійно, вона все ж постійно потребує опіки й допомоги з боку дорослого. Координація рухів у ряді випадків ще не досить розвинена. Бігаючи, граючись, діти досить часто спотикаються, падають, штовхають одне одного.

 Гра на перших порах має примітивний характер, бідна змістом і в багатьох випадках зводиться до одноманітного повторення одних і тих самих маніпуляцій.

 Мова дитини ще істотно відрізняється від мови дорослого. Багато дітей неправильно вимовляють деякі звуки (звук «р», шиплячі тощо), плутають порядок звукосполучень у слові (говорять «коцур» замість «цукор» тощо). Оволодіння граматичною будовою рідної мови тільки починається. 

 На кінець третього року життя діти починають розуміти не лише смисл словесних висловлювань, що відносяться до відомих їм з власного досвіду подій, але й зміст коротких оповідань, у яких описуються нові, що не сприймалися ними раніше, факти і явища. Ці зрушення в мовному розвитку пов'язані з формуванням поряд з наочно-дійовим мисленням мислення наочно-образного, що розширює пізнавальні можливості дитини і дозволяє їй розв'язувати нові, більш складні завдання.

 Вдосконалюється робота опорно-рухового апарата, і вироблюється певне вміння керувати своїми рухами відповідно до наявних умов і цілей дії. Дитина оволодіває рядом побутових навичок, пов'язаних з їжею, одяганням, умиванням. її рухи в рухливих іграх і гімнастичних вправах стають більш вправними і координованими.

 На кінець третього року життя появляються найпростіші форми рольової гри, у якій діти зображують відомих їм дорослих: маму, виховательку, лікаря та ін. 

 При відповідній організації виховної роботи на третьому році життя починають складатися зачатки продуктивної діяльності, у процесі яких дитина намагається створити щось нове, домогтися одержання об'єктивно значимого результату. Так, наприклад, маніпулювання олівцем перетворюється у найпростіші форми зображувальної діяльності, ігри з кубиками мало-помалу набувають характер конструювання. У процесі цих нових видів діяльності — сюжетної рольової гри, малювання, конструювання тощо — дитина розширює свій досвід, набуває ряд знань і вмінь. У неї розвивається сприймання, пам'ять — починають складатися найпростіші форми наочно-образного мислення. Багатшим стає емоціональне життя дитини. Більш складного і багатоманітного характеру набувають її взаємини з навколишніми людьми. 

ЧЕТВЕРТИЙ РІК ЖИТТЯ

 На четвертому році життя темпи фізичного розвитку дитини трохи уповільнюються. Разом з тим зростає м'язова сила, спритність і координованість рухів. Вдосконалюється ходьба, біг. Діти навчаються скакати, долаючи невеликі перешкоди, залазити на драбину, зберігаючи рівновагу, рухатися по дошці чи колоді. Вони вже можуть, за допомогою відповідних вправ, кидати і ловити м'яч, попадати ним у ціль (в корзинку або ящик, поставлені на невеликій віддалі).

 Відбувається дальше розширення словника. Крім назв предметів і дій, діти на четвертому році життя починають швидко оволодівати словесним позначенням відношень між предметами і явищами: ближче — далі, під — над, більше — менше, раніше — пізніше тощо. Неточність вимови окремих звуків поступово переборюється. Вдосконалюється граматична структура дитячих висловлювань. Підвищується роль слова в пізнавальній діяльності дитини і в регуляції її поведінки. Проте мова дитини цього віку є ще не досить зв'язною. їй ще важко об'єднувати окремі речення в цільну розповідь про побачене чи почуте.

 Сюжетна рольова гра поступово витісняє більш примітивні форми ігор-маніпуляцій. У своїх іграх дитина четвертого року життя відтворює відомі їй події з життя сім'ї, дитячого садка, деякі види побутової праці навколишніх дорослих. Виникають невеликі групи дітей, які граються, під час гри вони розподіляють ролі і найпростіше узгоджують свої дії. Крім сюжетних ігор, дитина четвертого року життя із задоволенням займається іграми дидактичними, а також рухливими іграми.

 Під впливом нових видів діяльності і спілкування з навколишніми дорослими у дітей на четвертому році життя інтенсивно розвивається сприймання, підвищується тривалість і точність запам'ятовування, складнішими стають процеси наочно-образного мислення.

 Дитина цього віку дуже емоціональна, і різноманітні почуття починають виникати в неї не тільки під впливом безпосередньо сприйманих обставин, але й подій уявлюваних, про які вона дізнається за описом дорослих або ж з прочитаних нею книг.

 Дії дитини четвертого року життя носять у більшості випадків мимовільний характер. Проте при правильній організації виховної роботи вона поступово навчається підпорядковувати свою поведінку певним правилам, вимогам навколишніх.


П'ЯТИЙ РІК ЖИТТЯ

 На п'ятому році життя продовжують інтенсивно розвиватися м'язова система і нервові механізми регуляції рухів. Разом із вдосконаленням у ходьбі, бігові, лазінні, стрибках  діти починають навчатися ходити на лижах, кататися на  велосипеді тощо.  У певній мірі підвищується і точність ручних рухів при грі в м'яч, при користуванні предметами домашнього вжитку.


 Спілкуючись з дорослими, дитина п'яти років навчається правильно вимовляти всі звуки мови і практично оволодіває основними граматичними категоріями.

 Підвищується рівень розуміння мови навколишніх людей, а також виконання різного роду вимог та інструкцій, сформульованих у словесній формі.

 Збагачується зміст дитячих ігор. Крім побутових сюжетів, діти починають зображувати у своїй ігровій діяльності епізоди з трудового життя навколишніх дорослих. Проте ігрові задуми у цьому віці ще нестійкі і кількість виконуваних ролей звичайно невелика.

 Поряд з грою починають складатися найпростіші форми трудових дій. Діти охоче допомагають дорослим у їх роботі, виконують їх трудові доручення.

 Проте самостійне здійснення яких-небудь трудових обов'язків складає ще для дитини цього віку великі труднощі і для успішного завершення дорученої справи дитина потребує постійної допомоги і безперервних нагадувань з боку дорослого.

 У результаті активного ознайомлення з навколишньою дійсністю і постійного спілкування з дорослими дитина на п'ятому році життя засвоює багато нових знань і навичок і піднімається на більш високий ступінь психічного розвитку.

 Увага стає більш стійкою. Підвищується точність розрізнювання форм, кольорів, звуків, власних поз і рухів. Вдосконалюється пам'ять, хоч вона зберігає ще ненавмисний, мимовільний характер. Дитина запам'ятовує головним чином предмети і явища які безпосередньо її зацікавили, викликали в неї ті чи інші емоціональні переживання. Інтенсивно розвивається дитяче мислення.   Дитина починає узагальнювати предмети, ґрунтуючись не лише на зовнішній схожості між ними, але й на більш істотних ознаках, наприклад враховуючи спільність їх функціонального вживання (одяг, посуд, меблі тощо). Появляються найпростіші форми міркувань з приводу спостережуваних явищ.

 Під впливом ігор, зображувальної діяльності, слухання казок і художніх оповідань розвивається уява.

 Більш складного характеру набуває довільна регуляція поведінки. Діти поступово навчаються дотримуватися правил гри, виконувати словесні інструкції, що визначають не лише те, що треба робити в даний момент, але й те, що вимагається виконувати у найближчому майбутньому. Багатшими і різноманітнішими стають емоціональні переживання. Спілкуючись з дітьми і дорослими, оволодіваючи найпростішими нормами взаємовідносин між людьми, дитина починає відчувати досить складні моральні почуття. У неї формується певна емоційна оцінка добрих і поганих вчинків, що здійснюються нею самою або навколишніми. 

ШОСТИЙ РІК ЖИТТЯ

 На шостому році життя сповільнені на попередньому віковому етапі темпи росту знову збільшуються. Пропорції тіла змінюються. Підвищується працездатність дитячого організму. Діти шостого року життя дуже рухливі, непосидючі, потребують частих змін положень тіла і зміни видів діяльності. Вони не тільки швидко й спритно бігають, скачуть, лазять по гімнастичній стіні, але й ходять на лижах, починають їздити на двоколісному велосипеді тощо.

Діти навчаються діяти за допомогою найпростіших інструментів (ножиць, голки, молотка тощо), роблять досить складні маніпуляції олівцем і щіточкою у процесі зображувальної діяльності. Проте дрібні рухи кисті й пальців відстають у своєму розвитку від формування великих рухів, і для їх вдосконалення необхідні спеціальні вправи. 

 Розширення досвіду, ускладнення спільної діяльності призводить до дальшого розвитку психіки дитини.

 Сприймання у дітей шостого року життя стає більш цілеспрямованим, ніж у молодших дітей. Виникають зачатки навмисного спостереження дійсності, підпорядкованого певному завданню.

 Починають складатися найпростіші види довільного запам'ятовування. Наприклад, дитина, заучуючи який-небудь текст, навмисне його повторює. Досить високого рівня досягає в цьому віці уява. Це виявляється в іграх, у малюванні, у відтворенні прослуханих казок.

 Змінюється також характер мислення. Розвивається дитяча допитливість. Коло пізнавальних інтересів розширюється. Відбувається дальший розвиток дитячої волі. Дитина шостого року життя при правильному вихованні навчається довільно керувати не лише своїми зовнішніми діями, але й деякими внутрішніми психічними процесами.

 Виникають найпростіші форми довільної уваги, довільної пам'яті.

 Появляються зачатки почуття обов'язку, відповідальності за доручену справу, розвивається почуття дружби по відношенню до однолітків, більш глибокого і свідомого характеру набуває любов і повага до старших. Багатшими і різноманітнішими стають у цьому віці естетичні переживання.

 Розвиток емоціонально-вольової сфери тісно пов'язаний з формуванням дитячої особистості. У цьому віці починають складатися деякі риси спрямованості дитини.

 Відбувається оволодіння найпростішими моральними нормами поведінки. При правильному вихованні появляється прагнення зробити щось корисне для навколишніх людей, взяти участь у загальній справі, допомогти товаришеві.

СЬОМИЙ РІК ЖИТТЯ

 Сьомий рік життя є перехідним від дошкільного до шкільного віку. Дитина б—7 років здатна до відносно тривалих і систематичних фізичних і розумових зусиль. Разом з розвитком великих рухів у цьому віці відбувається вдосконалення дрібних рухів кисті і пальців, що відіграє важливу роль у підготовці дитини до оволодіння письмом.

 В житті дитини зростає значення дитячого колективу. Складаються більш стійкі і більш складні взаємовідносини між дітьми. У них формуються елементарні навички самоорганізації і взаємоконтролю. Появляються зачатки колективної думки, системи найпростіших вимог, які ставлять діти одне до одного у процесі спільних ігор, занять, трудових дій.

 Поряд з дальшим розвитком сюжетних рольових ігор більшого значення, ніж у молодших дітей, набувають ігри з правилами, а також інтелектуальні ігри. Дедалі більшого значення у житті дитини набуває діяльність неігрового плану — найпростіші форми праці й навчання.

 Збагачення змісту й ускладнення характеру діяльності веде в старшому дошкільному віці до дальшого розвитку дитячої психіки. Сприймання набуває характеру процесу, підпорядкованого певному завданню і спрямованого на детальне обстеження даної ситуації. 

 Разом із сприйманням розвивається і дитяча пам'ять. Появляються спроби смислового групування запам'ятовування матеріалу. Розвиваються процеси довільного запам'ятовування і пригадування.

 Значні зміни відбуваються в сфері мислення і мови. Збагачується словник дитини, розвивається вміння зв’язано і граматично правильно описувати цілий ланцюг подій. Виникають більш складні узагальнення, що мають характер елементарних понять.     Продовжується процес первісної систематизації засвоєних понять і підпорядкування їх одне одному. Разом з тим спостерігається дальший розвиток дитячої волі. Дитина сьомого року життя може підпорядкувати свої дії не тільки найближчій, безпосередньо сприйманій меті, але й меті більш віддаленій, уявлюваній.  Складнішими й різноманітнішими стають моральні почуття, розвиваються також почуття інтелектуальні й естетичні. У результаті розвитку окремих психічних процесів і психічних властивостей особистості, що відбувається на протязі дошкільного віку, на кінець цього періоду у дитини повинна скластися певна готовність до шкільного навчання.

 Ця готовність полягає, по-перше, в наявності у дошкільника певного запасу навичок практичних дій з предметами, а також досить широкого обсягу правильних уявлень не тільки про найближче оточення, але й про більш віддалені факти природи і суспільного життя (початкове ознайомлення з деякими видами праці дорослих, елементарне розуміння того значення, яке має праця в житті людей, тощо). До числа такого роду знань і навичок належать і деякі спеціальні вміння, як, наприклад, вміння виділяти звуки в слові, рахувати, виконувати прості арифметичні дії тощо, наявність яких істотно полегшує дитині наступне засвоєння шкільної програми.

 По-друге, вона полягає у певному рівні розвитку мови і мислення. Дитина повинна навчитися фонетично й граматично правильно говорити, зв'язано викладати в усній мові свої думки й правильно розуміти пояснення і вказівки вихователя. Разом з тим вона повинна володіти найпростішим умінням виділяти в предметах і явищах деякі ознаки (наприклад, колір, форму, матеріал, з якого зроблено предмет, функцію, яку цей предмет виконує в людській діяльності, тощо) і узагальнювати на основі виділених ознак ці предмети і явища в єдине елементарне поняття.

 По-третє, готовність до шкільного навчання передбачає певний рівень розвитку дитячої волі. На кінець дошкільного віку дитина повинна бути підготовлена до виконання посильних і навчальних трудових обов'язків, вміти переборювати скороминущі бажання, підпорядковуючи свої дії і свої внутрішні психічні процеси (насамперед процеси сприймання і пам'яті) поставленому перед ними серйозному завданню.

 По-четверте, дошкільник повинен прийти в школу з розвиненою допитливістю, з бажанням одержати нові знання і вміння, з прагненням взяти участь у серйозній навчальній діяльності.

 У тих випадках, коли в умовах сім'ї або дитячого садка ця готовність до шкільного навчання не була сформована, діти відчувають значні труднощі, приступаючи до шкільного навчання, перетворюють навчальні заняття в гру, не вміють стежити за показом і словесними поясненнями вчителя, погано розуміють те, що він їм розповідає, порушують шкільну дисципліну тощо.

 Якщо ж у результаті правильного виховання така готовність склалася, то дитина безболісно включається в процес шкільного навчання і зразу ж починає успішно виконувати свої нові обов'язки.

 Особливості психіки дитини того чи іншого віку вирішальним чином залежать від умов  життя і виховання.

 Діти різного віку мають різний досвід, досягають різного рівня розвитку тих чи інших здібностей, характеризуються різними видами діяльності, мають різні потреби й інтереси і відповідно до цього по-різному засвоюють нові знання і вміння.

 На ранніх ступенях розвитку дитина навчається в основному шляхом безпосереднього сприймання навколишнього і наслідування дій дорослих, а  в старшому віці дедалі більшої ролі в цьому процесі набувають словесні вказівки і пояснення.


    

Вітаю вас, шановні батьки та малята!

Я - Тетяна Кірилейза, психолог неймовірної Країни KIDS! Заходьте читати цю сторінку, де будуть цікаві матеріали.

Осіння тривога 

Осінь надзвичайно красива пора року, але часто ми не можемо сповна насолодитися нею через посилення тривоги. Її симптоми: дратівливість, втома, поганий настрій, надмірна тривога та хандра. Звідки ж береться осіння тривога? Причин декілька.

 По-перше, зменшується кількість сонячного світла протягом доби, і як наслідок — падає рівень гормону серотоніну, який забезпечує нам позитивний настрій, міцний сон та хороший апетит.

 Друга причина — організм починає виробляти більше мелатоніну, через який ми відчуваємо сонливість протягом дня. Зрештою, закінчується сезон відпусток, ми все більше часу проводимо за роботою, в офісах. І це теж не додає позитивного настрою в наше життя. 

❕Як боротися з осінньою тривогою? 

Більше світла. Прогулянки у світлі години доби мають стати обов’язковою рутиною: використайте сонячну енергію максимально.

 Сон. Налаштуйте режим дня: лягайте спати раніше, щоб мати змогу вчасно зранку прокинутися на роботу і не бути потім цілий день сонливим і в’ялим.

 Рухайтеся. Робіть фізичні вправи щоденно, хоча б по 30 хвилин. Будь-яка активність покращить ваше фізичне та ментальне самопочуття. Біг, піші прогулянки, йога, плавання — обирайте на власний смак.

 Харчуйтеся здорово. Восени чи не найлегше сформувати собі здорову тарілку на кожну трапезу, адже саме осінь багата на овочі та фрукти, що містять цінні вітаміни та корисні речовини. Тому у вас не може бути приводу відмовити собі в здоровому та повноцінному харчуванні. Пам’ятайте, ваш сніданок, обід чи вечеря повинні складатися з білків, вуглеводів та жирів. Особливо зверніть увагу на продукти, які мають високий вміст омега-3: морську рибу, горіхи, насіння льону.

 Цікаві заняття. Час згадати про улюблені хобі, які вам піднімуть настрій, і якими можна займатись у приміщенні: малювання, майстер-класи, походи на концерти і театральні вистави чи зустрічі з друзями. Підійде будь-що, що приносить радість. 

Відчуття дому 

Якщо людину попросити пояснити, що для неї дім, найчастіше вона назве власне помешкання, в якому створює свою сім’ю. Стіл, за яким ви разом щоранку пили каву чи чай щовечора і спілкувалися про важливе. Картина на стіні як цінний подарунок або фотографії як спогади найтепліших моментів. Або це батьківський дім, де на вас завжди чекають з обіймами рідні, де зберігаються як скарб ваші дитячі малюнки та шкільні грамоти, а на дверях досі є знайомі рубці: так щороку відмічали, як ви росли. 

Окрім дому фізичного, є поняття психологічного дому — це про відчуття безпеки.

 Багато людей в Україні втратили свій дім внаслідок воєнних дій. Фізичну втрату дому можна порівняти із втратою близької людини, тому і процес горювання в такому випадку триває за такою ж схемою: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Усі процеси можуть тривати до року, якщо більше — зверніться до лікаря.

 Інколи після пережитої травми в людини втрачається саме відчуття дому. Їй страшно від того, що в рідних стінах вона не може жити звичне життя. Через це не відчуває себе в домі господарем. Відчуття дому після травми повернути можливо.

 Що допоможе: 

Рутина. Якщо ви звикли щодня ходити на пробіжку, пити каву із красивої філіжанки, ходити на прогулянки — робіть це. 

Створення затишку. За можливості оточуйте себе речами, які приносять естетичне задоволення, створюють затишок: плед, штори, красивий посуд. Починайте з малого, і з часом вам стане добре й у новому домі.

 Спілкування — важливе. Спілкуйтеся із друзями та рідними, вам важливо їх бачити та чути. Якщо немає можливості зустрітися фізично — користуйтеся відеозв’язком. Формуйте нове коло спілкування: знайомтесь із сусідами, шукайте однодумців. Творчість. Обов’язково малюйте, пишіть, танцюйте, співайте — робіть те, що приносить вам задоволення. Це допоможе пережити та перетравити негативні події у вашому житті.

 Власні цінності та переконання. Віднайти або зберегти власні цінності — це розуміти, що для нас найважливіше в житті, яких принципів ви дотримуєтесь, яку кінцеву мету сповідуєте. Це те, що неможливо в нас забрати, і це те, що є для нас опорою навіть у найскладніші часи. 

Що таке насправді турбота про себе? 

Турбота про себе є важливим аспектом нашого психологічного здоров’я і щастя. Вона сприяє підвищенню нашої ефективності, підтримує наше фізичне і емоційне самопочуття. Зневага ж до власних потреб може призвести до депресії, стресу та вигорання.   Якщо ж ви помічаєте, що повсякчас дбаєте про інших або займаєтеся роботою чи хатніми справами, забуваючи про власні сон, їжу, відпочинок, то пропонуємо прямо зараз спробувати відновити гармонію. 

  Отже, для кожної людини вкрай важливі:   

Фізичне здоров’я. Правильне збалансоване харчування, регулярне помірне фізичне навантаження і повноцінний сон допомагають нам почуватися краще й бути більш енергійними та рішучими.

 Емоційне самопіклування. Навчіться розпізнавати та виражати свої почуття, шукати способи релаксації та зняття стресу. Психотерапія, медитація та ведення щоденника можуть бути корисними інструментами в цьому процесі. 

Інформаційна гігієна. Важливо регулювати час, котрий ви проводите в соцмережах і у стрічках новин. Його можна якісно використати для себе: почитати, зробити фізичні вправи, прийняти ванну чи врешті-решт поспати. Або хоча б візьміть за правило, наприклад, не гортати стрічку під час їжі, у транспорті, перед сном тощо. 

Рефлексія та самовдосконалення. Ви можете визначити свої цілі та сформулювати бажання, а потім створити плани для досягнення їх. Виберіть щось одне й починайте втілювати задумане в життя.

 Спілкування. Підтримуйте або відновіть стосунки із близькими та приємними вам людьми. Природно, що під час війни, після тривалої вимушеної розлуки люди можуть відчувати деяку стриманість. Але спілкування — це навичка, яку можна втратити, коли нею довго не користуватися, та яку можна знову напрацювати. 

Відмова від почуття провини. Важливо розуміти, що турбота про себе не є егоїстичним вчинком. Вона допомагає зберегти емоційну стабільність і сприяє покращенню ваших стосунків з оточенням.  

 Коли ж ви відчуєте, що знову починаєте занадто багато турбуватися про інших і забуваєте про себе, згадайте слова, що ви неодноразово чули в літаку: "Спершу надіньте кисневу маску на себе, а потім допоможіть дитині". Оскільки лише сповнені сил ви здатні прийти на поміч іншим.