Ключові компоненти професійної компетентності вчителя

Педагогічна професія — одна із найдавніших. Від моменту виникнення педагогічної професії за вчителем закріпилась передусім виховна функція. Учитель — це вихователь, наставник. А в широкому розумінні так називають тих, хто озброює дітей знаннями, уміннями, навичками. Вчитель — це людина, яка одержала спеціальну підготовку та займається навчанням і вихованням учнів у загальноосвітній школі. Ця професія захоплююча та творча, тому вчитель повинен уміти сам і навчити учнів творчо опановувати знання, застосовувати їх у конкретних навчальних і життєвих ситуаціях. Учитель має оволодіти всіма складовими професійної компетентності.

Педагогічна компетентність учителя — це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

Для кращого розуміння формування професійної компетентності пропонуємо презентацію «Ключові компоненти професійної компетентності вчителя».

Компетентність — ближче до «знаю як», ніж «знаю що».

Компетентність — термін, який походить від латинського слова «competens (competentic)», що в перекладі означає «належний, здатний».

Компетентність — це певна сума знань особистості, які дозволяють їй робити висновок про що-небудь, висловлювати переконливу, авторитетну думку.

Під час опису компетентності вчителя дослідники виокремлюють такі її види (складові): інтелектуальна, інформаційна, психологічна, управлінська, соціальна, мовленнєва, суспільно-корисна, методико-дидактична, продуктивна, автономізаційна, акмеологічна.

Інші автори визначають такі складові професійної компетентності вчителя: полікультурна, соціальна, психологічна, моральна, предметна, продуктивна, інформаційна, комунікативна.

На особливу увагу заслуговують різноманітні моделі вчителя. Як приклад наведемо таку модель педагога.

Професійність:

любов до дітей (віра в потенційні можливості учнів);

розумна вимогливість;

педагогічний такт (уміння будувати толерантні відносини);

педагогічне передбачення (уміння визначити можливі ускладнення);

інноваційність науково-педагогічного мислення;

знання предмета діяльності (вільне та гнучке оперування інформацією, вміння передавати учням знання, націлювати їх на оволодіння ними).

Особисті якості:

високий рівень соціальної відповідальності;

прагнення до самоосвіти;

духовна культура, справжня інтелігентність;

гуманність, оптимізм, почуття гумору;

критичність і самокритичність;

креативність мислення.

Творчі якості:

інтуїція (виявлення суттєвості);

дивергентність (здатність мати декілька підходів до розв’язання однієї проблеми);

оригінальність (наявність творчої уяви);

асоціативність (вміння проводити аналогію, порівнювати).

Мотиви особистісного розвитку вчителя:

особистісні — почуття самоповаги, досягнення, поставленої мети, інтерес до життя, амбітність;

соціальні — досягнення високого статусу в суспільстві, визнання успіху, успішна професійна кар’єра.

Мотиви професійного розвитку вчителя:

психологічні — самореалізація, самовиховання, самоосвіта, службова кар’єра, позитивне комунікативне середовище;

фактори науково-технічного зростання — професійні конкурси, робота у складі предметних кафедр, науково-практичні конференції, семінари, педагогічні діалоги;

соціальні — визнання в суспільстві, співучасть в управлінській діяльності, заохочення вчителів.

Слід зауважити, що предметну компетентність можна визначати як для педагога, так і для учня.

Кожна з компетентностей, у свою чергу, має складові. Наприклад, математичну компетентність можна подати через:

процедурну компетентність — уміння розв’язувати типові математичні задачі;

логічну компетентність — володіння дедуктивним методом доведення та спростування тверджень;

технологічну компетентність — володіння сучасними математичними пакетами (наприклад, пакети символьних перетворень, динамічної геометрії — Gran 2Д(3Д), електронні таблиці (Excel) тощо);

дослідницьку компетентність — володіння методами дослідження практичних і прикладних задач математичними методами;

методологічну компетентність — уміння оцінювати доцільність використання математичних методів для розв’язання практичних і прикладних задач.

Компонентами математичної компетентності, як і будь якої іншої, є:

мотиваційний — внутрішня мотивація, інтерес;

змістовний — комплекс математичних знань, умінь і навичок;

дієвий — навички навчальної роботи (самостійність, самооцінювання, самоконтроль).

Оцінити рівень біологічної компетентності можна через складові:

виконання лабораторних робіт;

виконання практичних робіт (уміння складати пропорції, знаходити невідомі частини);

презентація «Екологія + здоров’я» (використання діаграм).

Для оцінювання географічної компетентності можна скористатись такими вправами:

визначити масштаб;

визначити висоту снігової лінії;

розрахувати час;

обчислити атмосферний тиск;

визначити температуру повітря;

знайти географічні координати.

Для визначення фізичної компетентності використовують такі показники:

частота пульсу;

щільність уроку;

зріст учня;

навантаження;

довжина кроку та швидкість.

Під час визначення хімічної компетентності педагоги використовують завдання:

формули бінарних сполук;

знаходження маси речовини;

визначення типу ядерної реакції.

А на уроках економіки доцільно пропонувати такі вправи:

розрахунок складних відсотків;

різницеве та кратне відношення;

розрахунок прибутку, заробітної плати.

Складові інформаційної компетентності:

мотиваційна;

когнітивна;

операційно-діяльнісна;

рефлексивна;

компетентність в етично-правових, соціальних і культурних питаннях.

Формування інформаційної компетентності сприяє вирішенню таких завдань:

активізує інтелектуальну діяльність учнів;

розвиває самостійність;

розвиває комунікативні навички;

установлює позитивні відносини між учнями.

Роль учителя — спрямовувати діяльність учнів і рекомендувати засоби пізнавальної діяльності.

Учитель націлює на:

збирання інформації;

поповнення лексичного арсеналу;

участь у лінгвістичних іграх.

Учитель рекомендує використовувати:

підручник;

словники;

додаткову літературу;

енциклопедії;

періодичні видання;

комп’ютерні програми.

Комунікативну компетентність педагога виявляють за допомогою вміння вчителя зацікавити дитину через спілкування.

Складові комунікативної компетентності:

мовна;

мовленнєва;

соціокультурна.

Учитель — керівник і організатор спілкування.

Він повинен:

бути зацікавленим у роботі з дітьми;

бути здатним зрозуміти учня;

мати гнучке мислення, бути мобільним, здатним приймати швидкі та правильні рішення;

установлювати зворотний зв’язок із учнями під час спілкування;

володіти навичками самоконтролю.

Автономізаційну компетентність характеризують:

саморозвиток;

самоосвіта;

самовизначення;

творчість;

конкурентоспроможність.

Самоосвіта — це усвідомлена потреба постійного вдосконалення професійної діяльності. Це діяльність учителя, спрямована на розширення та поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки. Самоосвіта тісно пов’язана з самооцінкою, самообліком, самореалізацією, самовизначенням, самоорганізацією.

Основні компоненти самоосвітньої діяльності:

стартовий інтелектуальний потенціал;

мотивація безперервної освіти;

навички самостійної роботи;

уміння самоорганізації пізнавальної діяльності.

На шкільному рівні самоосвіту здійснюють через:

педагогічну раду;

шкільні методичні об’єднання;

творчі групи;

конференції;

дискусійні клуби;

ділові ігри;

психологічні тренінги;

семінари-практикуми.

На районному рівні самоосвіті сприяють:

районні методичні об’єднання;

опорні школи;

семінари;

школи передового досвіду;

консультації фахівців;

конкурси;

педагогічні читання.

Моральна компетентність — це готовність, здатність і потреба жити відповідно до традиційних моральних норм. Для її формування необхідно заняття будувати так, щоб відбувалося об’єднання навичок роботи та фундаментальних знань, здійснювати навчання поза школою (екскурсії, театр, музей, уроки музики, фізичної культури).

Стратегічними напрямами формування продуктивної компетентності є:

навчити жити разом;

навчити вчитися;

навчити діяти;

навчити жити (відповідати за власні вчинки та своє життя).

Очікуваним результатом, кінцевою метою реалізації компетентнісного підходу в освіті має бути:

підготувати випускника до складного життя;

навчити його працювати на результат, із використанням знань, які він отримав;

долати труднощі;

знаходити вихід із проблемних ситуацій.