Ніжинське нижче технічне училище імені А.Ф.Кушакевича (1900–1911)

Чернігівське губерніальне земство 1896 р. клопотало про перетворення Ніжинського історико-філологічного інституту в сільськогосподарську школу[1]. Проте це клопотання залишили без відповіді, натомість розпорядженням Міністерства народної освіти від 1 липня 1900 р. інший навчальний заклад міста – Ніжинське ремісниче училище – було перейменоване в Ніжинське нижче технічне училище імені А.Ф. Кушакевича.

Це розпорядження дозволяло відкрити сільськогосподарський відділ[2], від так почало функціонувати два відділення: механіко-технічне та сільськогосподарсько-технічне – і підготовчий клас для них. Це було значним кроком уперед у галузі розвитку сільськогосподарської освіти в Чернігівській губернії.

При училищі існувала бібліотека, майстерні (столярна, слюсарна, механічна), кузня, ливарня.

Архівні джерела засвідчують, що в розвитку технічного училища важливу роль відігравало благодійництво. Скажімо, у витязі з п’ятої сторінки журналу засідання Ніжинської міської думи від 28 лютого 1901 р. йдеться про розподіл стипендій, «заснованих на кошти Статського Радника Павла Павловича Демидова, Князя Сан-Донато: «призначити сто карбованців найвидатнішому учневі сільськогосподарського відділення училища з іногородніх християнського віросповідання»[3]. Відоме навіть прізвище одного з перших стипендіатів, учня третього класу Івана Курганського (наказ № 296 від 21 січня 1904 р., розмір стипендії – 38 карбованців 60 коп.).

Із 1905 до 1916 р. директором училища був Тимофій Якович Рощуковський, (1871), статський радник, кавалер орденів Святої Анни третього ступеня і Святого Станіслава другого й третього ступенів, нагороджений Світло-бронзовою медаллю на честь трьохсотріччя царювання Дому Романових, викладач фізики та сільськогосподарських, механічних технологій. Він закінчив курс наук у Санкт-Петербурзькому технологічному інституті.

У цей період училище мало вагому матеріальну базу. У двоповерховому кам’яному будинку розміщувалися кабінети (фізико-математичний, навчальних посібників сільського господарства й природничої історії) та класи (сільськогосподарської технології, креслення й малювання). Продовжували працювати майстерні, збудовано метеорологічну станцію першого класу другого розряду. З кожним новим навчальним роком училище набирало обертів, бо його випускників потребувало виробництво.

Важливим аспектом освітнього процесу було виховання учнів. У цілому виховна робота в Ніжинському нижчому технічному училищі (раніше –ремісничому училищі) спрямувалася на забезпечення в учнів таких рис, як патріотизм і відданість тогочасному монархічному державному ладу. У циркулярі, який надійшов до Ніжинського нижчого технічного училища 31 грудня 1910 р. від попечителя Київського навчального округу, читаємо: «Разумно направляемая школа должна стремиться к воспитанию учащихся в истинно патриотическом духе, в полнейшей преданности Государю, отечеству, своему народу; в духе полного уважения к его прошедшему и веры в его будущее, в духе хранения заветов его истории. В этом отношении собственно патриотическое настроение наставников должно оказывать наибольшее и наилучшее влияние на учеников и побуждать их пользоваться как учебными материалами, так и всяким вообще поводом и случаем для развития патриотических чувств»[4]. З урахуванням цього, пропонувалося в річниці важливих історичних дат збирати учнів разом і пояснювати їм значення тієї чи іншої події в житті народу та держави для сьогодення. Причому подібний захід повинен завершуватися спільною молитвою, «возглашением многолетия государю-императору и августейшей фамилии», а також виконанням учнями державного гімну. Згідно з рекомендаціями керівництва навчального округу 19 лютого 1911 р. в училищі відбувся захід, присвячений 50-й річниці звільнення селян відкріпацтва. Він включав ряд етапів[5]:

· Панахида за імператора Олександра ІІ (п’ятниця, 18 лютого).

· Популярний виклад для учнів основних моментів селянської реформи 1861 р. (субота, 19 лютого, після літургії і молебну вдячності)

· Декламування учнями віршів і власних статей, присвячених визначеній тематиці.

· Виконання кантат і ювілейних пісень, а на завершення – національного гімну.

Крім того, керівництво навчального закладу закупило для кожного учня за рекомендацією навчального округу спеціальні брошури, присвячені цій пам’ятній події[6].

Такі заходи – не новина для училища, а швидше традиція. Так, у 1910 р. подібний виховний захід проводився в ознаменування 50-річчя з дня смерті письменника А.Г.Хомякова – слов’янофіла і державника[7]. Ще раніше, 27 травня 1899 р. до 100-річчя від дня народження О.С.Пушкіна в училищі був влаштований літературно-музичний ранок, у якому взяли участь учні ще 2 училищ – міського і грецького. Цей захід завершився роздаванням солодощів і збірників віршів О.С.Пушкіна. Витрати на проведення зазначеного дійства майже повністю були компенсовані за рахунок міського бюджету[8].

Проте разом із заходами культурно-просвітнього характеру виховна робота в училищі включала й певні санкції (покарання) за порушення дисципліни та навчального процесу. У більшості випадків адміністрація обмежувалася зниженням четвертної оцінки за поведінку, але інколи застосовувалася жорсткіша міра – відрахування зі складу учнів. Особливо частими були випадки відрахування з Ніжинського нижчого технічного училища в період революційних подій 1905–1907 рр.[9].

Найбільш важкий і неоднозначний період Ніжинське технічне училище пережило під час першої російської революції 1905–1907 рр. Після розстрілу демонстрації 9 січня 1905 р. хвиля страйків прокотилась по всій Російській імперії. Зачепили ці події і Ніжин: по всьому місту відбулися виступи студентів і учнів. Найбільш радикальні випадки зафіксовані в Ніжинському технічному училищі ім. А.Ф.Кушакевича, учні якого під керівництвом свого товариша В.І.Шадури провели страйк на підтримку революційних подій. 12 березня під час засідання педагогічної ради училища у вікна кімнати полетіло каміння й цегла – тілесних ушкоджень зазнали двоє викладачів. У цей же вечір у майстернях було вибито близько 50 вікон. Сторож засвідчив, що каміння у вікна кидали учні училища. Виконувач обов’язків директора Я.А.Хорхота змушений був особисто допвісти про ці події в Києві. На наступ­них засіданнях педради, 14 і 15 березня, під керівництвом поміч­ника попечителя Київського навчального округу, статського радника П.А.Адріянова прийняте рішення про тимчасове припи­нення занять до 1 травня 1905 р. і про відрахування з училища всіх учнів із наступним прийняттям кожного з них на підставі заяви батьків та розгляду благонадій­ності претендентів.

Урешті-решт 31 березня прийняте рішення про недоцільність зарахування до училища всіх, без винятку, учнів. Зокрема, Вовк, Євтушенко, Логінов, Рейнов, Усенко, Батуринський, Гужовський, Назаренко і Панібратцев відраховані. Проте учні випускного 3-го класу – Баглай, Нечаєвський, Купер і Шадура, «руководствуясь побуждениями гуманного характера», були допущені до складання екстерном випускних іспитів для отримання атестатів. Крім цього, у рішенні ще зазначалось, що «дух протеста и постоянного недовольства существующими условиями настолько укоренился в их сознании, что никакие убеждения, выговоры и обычные дисциплинарные взыскания не могли иметь и не имели заметного влияния на этих учеников, между тем как их собственное влияние на остальных учащихся заметно возрасло и привело к таким нежелательным последствиям, как беспорядки 10, 11, 12 марта и даже уличная демонстрация 19 марта»[10]. Заняття поновилися тільки в травні, але бунтарські настрої серед учнів не припинилися. Після літніх канікул, восени 1905 р., ситуація знову стала виходити з-під контролю.

18 жовтня, у день оголошення царського мані­фесту про громадянські свободи й скликання Державної думи, після першого уроку учні зібралися в класі для малювання на імпровізований мітинг. Нео­дноразово звучали вимоги директора Т.Я.Рощуковського щодо припинення протесту – і заня­ття в училищі все-таки відновилися. Але цього ж дня об 11³⁰ натовп, який (згідно з протоколом педради) складався пере­важно з молодих євреїв, єврейок, студентів і гімна­зистів, увірвався з криками «Да здравствует конститу­ция, ура!» до приміщень училища – і це призвело до припинення навчального процесу[11].

Після цього інциденту події в училищі знову стали розвиватися радикально, за висхідним сценарієм. Протягом листо­пада учні збиралися на імпровізовані сходки-мітинги в різних навчальних приміщеннях. Директорові ледве вдавалося припиняти безлад і переконувати молодь продовжувати навчання. До того ж серед учнів стали розповсюджуватися прокламації, виготовлені гектографічним методом, із підписом «Група техніків соціал-демократів». У листівках наглядача училища Ф.Решітька називали «урядовим шпіоном» – це, імовірно, й стало причиною того, що останній, повертаючись 9 листопада увечері після роботи додому, був дуже побитий невідомими, один із яких, за свідченням постраждалого, мав формену шинель Ніжинського технічного училища[12].

22 листопада на імпровізованому мітингу в актовому залі учні висунули свої вимоги до адміністрації навчального закладу. Переважна більшість яких стосувалася змін у навчальній програмі (уведення деяких нових предметів), розширення бібліотеки, поновлення відрахованих з училища у зв’язку з березневими подіями 1905 р., а також звільнення з роботи наглядача Ф.Решітька. Усі ці вимоги директор визнав необґрунтованими[13].

Наступним кроком став замах на життя директора училища. 29 листопада о 20⁴⁵, коли Т.Я.Рощуковський пив чай, у вікно їдальні вистрелили[14]. У результаті слідчих дій у дворі, звідки стріляли, знайдено калошу, що належала одному з учнів училища.

На засіданні педради 1 грудня 1905 р. постановили просити попечителя Київського навчального округу тимчасово закрити училище та відрахувати всіх учнів, але з подальшим їх прийомом після ретельного розгляду письмових клопотань батьків кожного учня[15].

Зрештою, ці події набрали кульмінації 18 січня 1906 р. об 11⁵⁵, коли великий вибух зруйнував дві печі в класі для малювання, а також у сусідній учительській кімнаті[16]. Під підозру в скоєнні замаху потрапили учні 3-го класу. За свідченнями сторожа, вони поводилися підозріло: шуміли в аудиторії, а коли той зайшов усередину, то, погрожуючи, примусили його вийти. Лише завдяки щасливому збігу обставин жертв і постраждалих не було. За висновками судового слідчого, вибух стався через закладену в одну з печей піроксилінову шашку з бікфордовим шнуром. На думку слідства, момент вибуху, за задумом виконавців, планувався на 12⁰⁰, коли в учительську із занять повернуться викладачі.

Ця надзвичайна подія виявилась останньою краплею, що змусила Міністерство народної просвіти пристати на пропозицію педради училища від 1 грудня 1905 р., тому 20 січня 1906 р. прийняте рішення про закриття навчального закладу до нового навчального року[17], тобто до 1 серпня 1906 р. Відповідно до розпорядження міністра, всі учні «считаются выбывшими, а обратный прием их в те же классы будет произведен по прошениям с тщательным разбором и по экзаменам. Срок подачи прошений до 1 июля 1906 г.»[18]. Причому учням 3-го, випускного, класу не дозволили, як вони цього просили, скласти навесні випускні екзамені екстерном для отримання атестатів. Вони були змушені влітку знову подавати документи в училище в той самий 3 клас. Своє рішення закрити училище до наступного навчального року педа­гогічна рада мотивувала не тільки напруженою ситуа­цією в країні та поведінкою учнів, а й немо­жливістю виконати навчаль­ний план у зв’язку з частими перервами в навчанні, спричиненими заворушеннями навесні 1905 р. та в грудні-січні 1905-1906 рр. Фактично жоден із вчителів-предмет­ників не зміг виставити семестрову оцінку через часті пропуски занять учнями. Окрім того, вибух 18 січня 1906 р. зруйнував 2 навчальні класи і, найголов­ніше, систему опалення в частині приміщення учили­ща. Тому в умовах суворої зими проводити навчальний процес до остаточної відбудови опалення навчальних приміщень неможливо.

1 липня 1906 р. на засіданні педради було заслухане питання про припинення навчального процесу, й розглядалися заяви колишніх учнів про їх поновлення. Так, із 125 учнів, які були виключені з училища, заяви про повторний прийом подало 89. Із цієї кількості після ретельного розгляду кожної кандидатури допущені до екзаменаційних випробувань лише 57 осіб, а щодо решти 32 дійшли висновку, що «в случае обратного приема их в училище беспорядки не только не прекратятся, но могут принять более острую форму и привести к непоправимым последствиям»[19]. У 1907 р. колектив технічного училища брав участь у сільськогосподарській виставці в місті Києві, де експонувалися виготовлені учнями моделі плуга, віялки, преса, соломорізки тощо.

[1] Сірополко Степан. Історія освіти в Україні: навч./Степан Сірополко посіб.. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 448.

[2] Становлення і розвиток аграрної освіти та науки в Україні (з найдавніших часів до сьогодення) / Д.О.Мельничук, М.В.Зубець, Л.Ю.Беренштейн, та ін.; Національний аграрний університет. – К. : НАУ, 2005. – 224с.

[3] Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1238, оп.1, од. зб. 6. – Арк. арк. 31.

[4] Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1238, оп.1, од. зб. 242.- Арк.арк. 132.

[5] Там само.- Арк арк. 10.

[6]Там само, од. зб. 214.- Арк. арк. 62.

[7] Там само.- Арк. арк. 48.

[8] Там само, од. зб.44.- Арк. арк. 114-115.

[9] Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1238, оп.1, од. зб. 84.- Арк. арк. 140.

[10] Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1238, оп.1, од. зб. 84.-Арк.3 арк. 121.

[11]Там само.-Арк.3 арк. 116.

[12]Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1238, оп.1, од. зб. 84.-Арк.3 арк. 117.

[13]Там само.- Арк.3 арк. 119.

[14]Там само.- Арк.3 арк. 120.

[15]Там само.- Арк.3 арк. 122.

[16]Там само.- Арк.3 арк. 126.

[17]Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1238, оп. 1, од. зб. 84.- Арк.3 арк. 136.

[18]Там само.

[19]Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1238, оп.1, од. зб. 84.-Арк. арк. 140.