Народився Юрій Михайлович Мушкетик 21 березня 1929 р. в с. Веркиївці на Чернігівщині.  Батько працював тоді вчителем, мати брала участь в організації перших созів, потім багато років очолювала колгосп. Уже з дитячих літ майбутній письменник пройшов звичну школу сільського виховання. Дитинство Ю. Мушкетика, як і інших його ровесників, було жорстоко обірване війною. Тоді хлопчик багато настраждався і багато побачив. Ці разючі до сліз враження ляжуть в основу багатьох його романів і творів, зокрема повісті «Вогні серед ночі» (1959), знайдуть відображення в низці воєнних новел. 

У 1953р. Ю. Мушкетик закінчує філологічний факультет Шевченкового університету, потім ще три роки навчається в аспірантурі при кафедрі української літератури. 

Літературний дебют Ю. Мушкетика припадає на 1954р., коли «Радянський письменник» опублікував його перший твір — повість «Семен Палій». Історичні події письменник трактував, притримуючись офіційної точки зору.

Починаючи з 1956р., він упродовж двох десятків літ працює в редакції журналу «Дніпро» — відповідальним секретарем, а згодом і головним редактором.

  Помітним кроком у творчості Ю. Мушкетика став роман «Серце і камінь» (1962). А наступні твори — передусім роман «Крапля крові» (1964), почасти й «Останній острів» (1969), збірка новел «Зеленеє жито» (1965), повість «День пролітає над нами» (1967) — визначили основну лінію подальшого творчого розвитку письменника. 

Працюючи головним редактором республіканського журналу «Дніпро», Юрій Мушкетик багатьом молодим талановитим поетам, прозаїкам та публіцистам відкрив двері в українську літературу. Але, мабуть, від прискіпливих цензорів та уважного ока влади не все можна було приховати і у 1972 році його звинуватили у буржуазному націоналізмі і за «ідеологічні помилки» звільнили з посади головного редактора журналу. Дехто став його уникати і відразу поменшало друзів.

Лише коли пристрасті навколо Юрія Мушкетика притихли, у 1981 році його обрали головою Київської організації Спілки письменників України. 

Новим витком у розвиткові таланту письменника стали романи й повісті 70 — 80-х років — «Жорстоке милосердя» (1973), «Біла тінь» (1977), «Смерть Сократа», «Біль», «Суд над Сенекою» (1978), «Позиція» (1979), «Вернися в дім свій» (1981), «Віхола» (1982), «Рубіж» (1984), «Обвал», «Жовтий цвіт кульбаби», «Сльоза Офелії» (1985), «Яса» (1987). 

У 1986 – 2001 роках Юрій Мушкетик очолював Національну спілку письменників України. 

Перу Юрія Мушкетика належить низка творів, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ньому. Історичні романи козацької доби: «Гайдамаки» (1957), «Яса» (1970—1974, перша редакція; 1987, друга редакція роману «Яса» являє собою велике епічне полотно, де чітко простежується вболівання письменника за долю рідної землі); «Рубіж» (1984); «Гетьманський скарб» (1993); «На брата брат» (1996); «Останній гетьман» (2010); «Гетьман, син гетьмана» (2013)

Автор плідно працював на літературній ниві, створюючи глибокі образи, ведучи пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності, зробивши основним об'єктом дослідження людину. Письменник прагнув відбити різні періоди життя суспільства, розглядав різноманітні життєві ситуації, показував різні соціальні верстви населення. Він пильно спостерігав за дійсністю, тому герої його творів такі реальні, а проблеми, яких він торкався, такі актуальні.

Помер 6 червня 2019 року у 90-річному віці у Києві. Був похований 8 червня на Байковому кладовищі (ділянка № 33).