Зустріч Ольги Кобилянської (1863-1942) з модерністю ставила її творчість у центр уваги українського літературознавства ще наприкінці XIX століття. Проза Кобилянської і сьогодні заохочує до нових спроб прочитань. У книжці наново розглядаються питання про розвиток світогляду й ідентичності письменниці; про зміст її діалогу з інтелектуальними сучасниками й попередниками, зокрема з Ніцше; про те, що трапилося в її житті знакового для неї 1901 року; про розвиток її думок на тему нації. Докладним інтерпретаціям піддано низку творів Кобилянської, зокрема «Людина», «Природа»,«Царівна», «Апостол черні». Інтерпретується і в додатку публікується вперше оповідання письменниці «Доля».

Ольга Кобилянська (1863–1942) — відома українська письменниця демократичного напряму. Її творча спадщина велика і різноманітна: поезії в прозі, новели, оповідання, повісті, романи.

Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Кобилянська однією з перших в українській літературі звернулася до теми рівноправ'я чоловіків і жінок, торкалася письменниця й теми «інтелігенція і народ», тому вона мала повне право сказати про себе: «Одна праця, одне перо та власне моє „я“ зробили мене тим, чим я є, — робітницею свого народу».