Електронна бібліотека Київського фахового коледжу зв'язку / Digital KKZ-Library
— визнаний майстер сучасної української прози, один з найпопулярніших авторів в сучасній українській літературі.
За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, написано кілька п'єс.
Академік НАН України Микола Жулинський:
«Творчість Мушкетика має два крила – історію і сучасність: історія в його романах перехиляється і в наш день, навчаючи і застерігаючи від минулих помилок».
Народився Юрій Михайлович Мушкетик 21 березня 1929 р. в с. Веркиївці на Чернігівщині. Батько працював тоді вчителем, мати брала участь в організації перших созів, потім багато років очолювала колгосп. Уже з дитячих літ майбутній письменник пройшов звичну школу сільського виховання. Дитинство Ю. Мушкетика, як і інших його ровесників, було жорстоко обірване війною. Тоді хлопчик багато настраждався і багато побачив. Ці разючі до сліз враження ляжуть в основу багатьох його романів і творів, зокрема повісті «Вогні серед ночі» (1959), знайдуть відображення в низці воєнних новел.
У 1953р. Ю. Мушкетик закінчує філологічний факультет Шевченкового університету, потім ще три роки навчається в аспірантурі при кафедрі української літератури.
Літературний дебют Ю. Мушкетика припадає на 1954р., коли «Радянський письменник» опублікував його перший твір — повість «Семен Палій». Історичні події письменник трактував, притримуючись офіційної точки зору.
Починаючи з 1956р., він упродовж двох десятків літ працює в редакції журналу «Дніпро» — відповідальним секретарем, а згодом і головним редактором.
Помітним кроком у творчості Ю. Мушкетика став роман «Серце і камінь» (1962). А наступні твори — передусім роман «Крапля крові» (1964), почасти й «Останній острів» (1969), збірка новел «Зеленеє жито» (1965), повість «День пролітає над нами» (1967) — визначили основну лінію подальшого творчого розвитку письменника.
Працюючи головним редактором республіканського журналу «Дніпро», Юрій Мушкетик багатьом молодим талановитим поетам, прозаїкам та публіцистам відкрив двері в українську літературу. Але, мабуть, від прискіпливих цензорів та уважного ока влади не все можна було приховати і у 1972 році його звинуватили у буржуазному націоналізмі і за «ідеологічні помилки» звільнили з посади головного редактора журналу. Дехто став його уникати і відразу поменшало друзів.
Лише коли пристрасті навколо Юрія Мушкетика притихли, у 1981 році його обрали головою Київської організації Спілки письменників України.
Новим витком у розвиткові таланту письменника стали романи й повісті 70 — 80-х років — «Жорстоке милосердя» (1973), «Біла тінь» (1977), «Смерть Сократа», «Біль», «Суд над Сенекою» (1978), «Позиція» (1979), «Вернися в дім свій» (1981), «Віхола» (1982), «Рубіж» (1984), «Обвал», «Жовтий цвіт кульбаби», «Сльоза Офелії» (1985), «Яса» (1987).
У 1986 – 2001 роках Юрій Мушкетик очолював Національну спілку письменників України.
Перу Юрія Мушкетика належить низка творів, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ньому. Історичні романи козацької доби: «Гайдамаки» (1957), «Яса» (1970—1974, перша редакція; 1987, друга редакція роману «Яса» являє собою велике епічне полотно, де чітко простежується вболівання письменника за долю рідної землі); «Рубіж» (1984); «Гетьманський скарб» (1993); «На брата брат» (1996); «Останній гетьман» (2010); «Гетьман, син гетьмана» (2013)
Автор плідно працював на літературній ниві, створюючи глибокі образи, ведучи пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності, зробивши основним об'єктом дослідження людину. Письменник прагнув відбити різні періоди життя суспільства, розглядав різноманітні життєві ситуації, показував різні соціальні верстви населення. Він пильно спостерігав за дійсністю, тому герої його творів такі реальні, а проблеми, яких він торкався, такі актуальні.
Помер 6 червня 2019 року у 90-річному віці у Києві. Був похований 8 червня на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
Відзнаки:
Премія Миколи Островського (1965), за роман «Крапля крові».
Шевченківська премія (1980) за роман «Позиція».
Державна премія СРСР (1987), за роман «Рубіж».
Звання Герой України з врученням ордена Держави — 20 березня 2009 року.
Відзнака «Золотий письменник України», 2012.
Медаль «Івана Мазепи» (2016).
Медаль «Олександра Довженка» (2018) — за визначний внесок в українську літературу.
Київ: Видавництво художньої літератури "Дніпро", 1985 р. (PDF)
Книжку склали історичні повісті Юрія Мушкетика: "Смерть Сократа", "Суд над Сенекою, "Жовтий цвіт кульбаби".
Чому засуджений до страти Сократ не побажав рятунку? Одвічна таємниця захопила автора.
Ця ж загадка хвилює читача і в повісті про Сенеку: чи міг античний поет і філософ чимось зарадити біді, яка спіткала Рим?
Про нетлінність таланту, про справжнє й минуле у творчості оповідає автор на прикладі творчих доль Миколи Гоголя та Нестора Кукольника ("Жовтий цвіт кульбаби").
К.: Веселка, 1972.
Віщо й погрозливо шумить праліс. Широкою мамонтовою тропою скрадливим мисливським кроком іде юнак. Це - Арт з племені Турів, якого вожді племені прирекли на вигнання за те, що він відкрив таємницю добування вогню колись дужим ворожим до Турів, а тепер вигибаючим сусідам.
Страшна це кара. Тисячі смертей обступають у пралісі одиноку людину. Тисячі небезпек чигають на неї.
Арт сміливо йде їм назустріч, він знаходить шлях до людей, до миру між ними.
У центрі твору образ сучасного архітектора Тищенка, людини чистої, відданої справі, людини високих устремлінь і моралі. Автор досліджує вічні питання добра, справедливості, обов’язку перед собою і перед суспільством, ставить персонажів роману у складні життєві ситуації, які вимагають від них граничного напруження волі, повного й глибокого виявлення найкращих людських якостей, показує своїх героїв у їхньому нелегкому коханні.
Книгу спогадів Юрій Мушкетик (1929–2019) про визначальні події свого яскравого і непересічного життя писав у різні роки. Він згадує добу, яка докорінно різниться від нинішньої, проте водночас є чутливим і до ритмів тогочасного життя, змін у суспільстві, літературі, світовідчуванні самої людини. Перший розділ містить спомини про дитинство, шкільні та студентські роки. Другий – присвячений роботі Ю. Мушкетика на посаді головного редактора журналу «Дніпро», а згодом голови Спілки письменників України. У ньому письменник описує свої перші кроки на літературній ниві, співпрацю з багатьма видатними, як-от М. Рильський, О. Гончар, І. Драч та ін., і менш відомими авторами, дає оцінку їхній творчості, суто людським рисам, висвітлює трагічні та комічні події з життя письменницького середовища. Останній розділ – це окремі описи, замальовки, зауваги, міркування з різних царин життя і красного письменства. До видання увійшла остання повість Ю. Мушкетика «Недоспівана пісня (Маруся Чурай)».
Книга спогадів дасть змогу глибше зрозуміти авторський образ і сутність творів Ю. Мушкетика, тогочасний літературний процес та цензуру, стане для читачів, особливо молодих, зрізом доби.
Відповідно до заповіту автора, книга, писана ним в останні роки творчості, мала бути опублікована після його відходу за обрій. Так і відбулося. Упорядником і автором передмови до видання значиться дочка письменника Леся Георгіївна Мушкетик.
За законами людського серця ( КРИТИКА «Останній острів»)
Твір джерельної чистоти ( КРИТИКА «На брата брат»)
